Те, що в країні нині назріла передреволюційна ситуація, здається, вже починають розуміти навіть найзапекліші еволюціоністи та пацифісти. Адже до іншої оцінки не спонукають ані дії влади, ані зростаюча соціально-економічна та політична суспільна напруга.
От , наприклад, думка з цього приводу відомого соціолога Ірини Бекешкіної:”Особисто я не є прихильником революцій, але революції виникають там і тоді, де і коли не спрацьовують демократичні механізми, які дозволяють пересічним громадянам впливати на владу і за потреби переобрати її цілком мирним шляхом”.
В серйозному ж експертному середовищі дискусія точиться переважно навколо пошуку відповідей на такі питання: революційна розв’язка буде мирною чи насильницькою?
Якщо насильницькою, то хто першим почне: вулиця чи влада (до речі, варіант, що ініціатором мирного виходу із кризи може стати влада, практично не розглядається)…
Чи спроможеться так звана парламентська “апазіція” вмонтуватися в революційний процес, чи вулиця пошле її до дідька?
Чим все завершиться: поразкою і відповідно диктаторським режимом на кшталт путінського, чи нарешті по-справжньому демократичними системними змінами?
Чи втручатимуться в процес протистояння народу і влади на рівні прямої підтримки однієї зі сторін потужні світові геополітичні гравці? І чи не призведе останнє до серйозного військового конфлікту? Тощо…
Але я не буду сьогодні перейматися розглядом усіх цих питань, а спробую лише знайти відповідь на перше із них:чи буде революційна розв’язка мирною або ж насильницькою?
Для початку зауважу: саме по собі формулювання питання є невірним. Бо будь-яка системна революція – апріорі насильницьке дійство, позаяк мусить як мінімум супроводжуватися зламом старої системи влади.
А ще і повною чи частковою зміною владних еліт через того чи іншого ступеню жорсткості люстраційні процеси; як правило, запровадженням нового по суті держустрою; часто зміною економічної системи господарювання із відповідним перерозподілом власності.
Всі ці процеси за означенням не можуть бути ненасильницькими, а отже, непримусовими чи мирними. Мову можна вести лише про те, проллється кров при цьому чи ні?
Здавалось би, вся історія революцій свідчить про те, що будь-які радикальні суспільно-політичні та економічні системні зміни замішані на крові. Скрізь і завжди революційні пертурбації відбувались лише в результаті запеклої і нещадної боротьби.
Боротьба рабів за свободу провадилась шляхом кривавих повстань, війн та розвалу імперій. Перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався громадянськими війнами, заворушеннями та заколотами.
Промислова революція в Англії викликала громадянську війну. Велика французька революція супроводжувалась репресіями, стратами та війною. Дві американські революції набули форми війни, причому в ході Громадянської війни американці втратили люду двічі більше, ніж у Другій світовій.
Звільненню Індії передували чисельні повстання індусів, а за “мирними” протестами Ганді незримо стояли сотні тисяч озброєних сикхів.
Низка ліберальних та ліберально-демократичних революцій в Європі у 19 столітті, революція Мейдзі в Японії, революція Ататюрка в Туреччині, кубинська, ісламська в Ірані та “культурна” революція в Китаї – жодне із цих системних перетворень не обійшлось без кровопролиття.
І це не дивно. Бо завжди існує реакційний прошарок, котрий зацікавлений в збереженні існуючого ладу. Це категорія людей, котрих все влаштовує, вони займають домінуючу нішу, а біди та проблеми інших їх мало хвилюють.
Понад те, вони готові на будь-які злочини – вбивства, терор, репресії, шантаж, катування, громадянську війну – аби лише зберегти стан речей, який їх влаштовує.
І не існує іншого засобу, окрім збройного повалення, аби усунути їх від влади. Історія начебто вчить, що дерево свободи необхідно час від часу поливати кров’ю негідників, аби воно не засихало.
Але чи так це насправді?
Виявляється, ні! Наприклад, перша російська ліберальна революція (так звані реформи Олександра II) була безкровною. Правда, через свою недовершеність вона спричинила криваву і теж недовершену ліберально-демократичну революцію 1905-07 років, яка кінцево вилилась у досить миролюбну, попри Першу світову війну, Лютневу революцію 1917 року.
Інша справа, що потому трапився жовтневий більшовицький заколот – але то вже зовсім інша кривава пісня.
А можна згадати американський досвід. Так звані реформи Франкліна Рузвельта в 30-тих роках минулого століття, які багато хто із дослідників вважає Третьою американською революцією, були майже безкровними, якщо не рахувати “війни” із мафіозі.
А ще маємо більш близький (як у часі, так і географічно) історичний досвід практично безкровних оксамитових революцій в країнах Східної Європи та Балтії і Революцію троянд у Грузії.
Наші ж помаранчеві заворушення я до революції не відношу, бо, на відміну від східноєвропейців, прибалтів чи тих же грузинів, у нас революційних системних суспільно-політичних та економічних змін не відбулося.
Та, втім, чи можливе проведення таких змін в Україні у безкровний спосіб? Цілком, але за певних умов.
Справа в тому, що ще до початку оксамитових пертурбацій відомі американські суспільствознавці О”Доннелл та Шміттер, розробивши так звану ендогенну концепцію теорії демократичного транзиту, нам такий миролюбний шанс за певних умов таки залишили.
Але перед тим, як повідати про згадані шанс та умови, декілька слів про саму ендогенну концепцію ТДТ.
Якщо розглядати оксамитові перетворення не лише як одномоментну подію, а як тривалий процес , то тоді він чудовим чином вписується в концепцію О”Доннелла і Шміттера.
Згідно з нею, в процесі формування демократії будь-яка країна обов’язково проходить через три якісно різні фази – лібералізації та реформації старого режиму, безпосередньої демократизації і фазу консолідації демократії.
Яким, до речі, відповідають три стадії формування громадянського суспільства: зародження, становлення з одночасною інституалізацією ГС в законодавче поле та нормального функціонування.
Так от, якщо практично всі країни оксамитових революцій перебувають нині в останній із вищезгаданих фаз, то Україна в суспільно-політичному сенсі застрягла десь поміж першою та другою, а в економічному – заледве перейшла в другу фазу, позаяк наша національно-визвольна революція 1991 в системно-змінному аспекті досі носить недовершений характер.
А наше “помаранчеве непорозуміння”, яке ми так полюбляємо гучно називати революцією, лише могло би стати ( в разі прийняття радикальних конституційних змін найперше в царині ГС, нового виборчого законодавства, хоча би часткової люстрації) заключним етапом першої фази реформації і непоганим стартовим майданчиком для розвитку другої.
І все це ми могли пережити у безкровний та більш-менш легітимний спосіб. Та цей шанс Україна, особливо в частині легітимності, втратила. Втім, абсолютно легітимною щодо законів старого режиму не була жодна із революцій.
А от безкровний перехід від першої до другої фази ТДТ – власне революції як такої в її найактивнішій стадії – в Україні цілком можливий.
Але за двох умов.
По-перше, задля цього необхідне не лише тотальне незадоволення суспільства існуючими в країні станом речей та владою, але й наявність потужної контрсистемної позапарламентської опозиційної організаційної форми.
По-друге, лідери такої опозиційної потуги, в разі її формування, мусять усвідомлювати, що на певному етапі їм доведеться домовлятися із певною частиною нинішньої української панівної верстви про безкровну форму передачі влади.
Як свідчить практика оксамитових революцій, такою формою були вибори, але за новими і прозорими правилами гри – при усвідомленні представниками старої влади, що більшість із них через люстраційні процеси до владних важелів вже не повернеться.
Чи можливий такий розвиток подій в Україні?
Цілком. Хоч ми ще й не маємо згаданої опозиційної потуги, тим не менш, вона таки формується. Майже два роки тому в циклі статей Самозахист по-українськи я прогнозував, що процеси самоорганізації народонаселення невдовзі стануть не поодинокими, а масовими.
Врешті-решт, так воно і сталося, і нині нові самоорганізаційні форми почали потроху вичавлювати із суспільно-політичного поля старі, совкового штибу громадські організації.
Підтвердженням цього став, попри його певну приховану заангажованість деякими відомими політичними силами, так званий Майдан-2.Там все ж таки домінували саме такі самоорганізаційні протестні форми дрібних та середніх підприємців.
А наступним етапом стане розростання руху протесту за рахунок інших суспільних груп, із подальшою його структуризацією.
Такий масовий рух, сформований знизу, здатен дати суспільству якісно нових, авторитетних для більшості громадян лідерів. А це вже напряму загрожує сучасній політичній системі в цілому, яка в таких умовах втрачає здатність до самовідтворення та консервації.
Що стосується домовленостей із частиною нинішньої політеліти, то це може відбутися в площині перемовин із нинішньою так званою парламентською “апазіцією”.
Тільки перемовини ті мусять відбуватися не в сенсі надання можливостей її представникам ще покерувати країною в умовах нової влади, а в сенсі гарантій незастосування до цих персон жорстких гонінь чи якихось репресій в постреволюційний період.
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”, для УП
14 ответов
кто ж первый в мясорубку — стройся. Пока все друг-друга только толкают быть первым. Нужна искра, как говаривал классик
Она обязательно будет. Кто нибудь из наших сыночков выстрелит по Банковой из танка.
Стаття звучала би актуально, якби в ній велася розмова про щось живе, а не про демократизацію авторитаторів. Про що саме мова? Громадянські свободи, чесні вибори і т.ін.? Це добре! Але на якій економічній платформі? Ліберального капіталізму, в основі якого стоїть ідеал споживання? Тоді будь-ласка скажіть, де взяти ресурси, щоб забезбечити європейський(американський) рівень споживання для семи млрд. населення? Не знаєте? Чи ви сподіваєтесь, що ви у першому з семи мільярдів? Ви персонально, можливо, але решта нашого населення навряд чи. Наш останній потяг пішов! І не в 2004-ому, а у 91-ому! Тож, куди йдемо? Задля чого революція?
Зі співчуттям і більше ставлюсь до революції, але все ж таки, хотілося би, щоб співці майбутньої революції окреслили мету! Не у стилі О.Бендера: “Наша цель ясна! Она святая!”, а якось конкретніше.
Так, потрібна мета, щоб піднявся народ. Просто так кинуті обіцянки про будівництво світлого майбутнього народ пошле самі знаєте куди. Потрібні чіткі перспективи та економічне обґрунтування майбутнього, реальне забезпечення цих перспектив. Названий в статті більшовицький заколот попри всі його негативні сторони не тільки зміг досягти мети в умовах розрухи, але й побудувати державу, яка все ж таки продержалась до 1990 року. А наші руховці та десиденти допустили до влади казнокрадів, які через 20 років під гаслами міфічної демократії з розвинутої країни довели державу до грані кризи та революції. Називається, приїхали.
Все намного проще, все революции происходят за деньги,господа евгеи не каламутьте воду, вам же хуже будет.Украинский народ добрый и гостеприимный.Вы сами уедете,гонимые всеми народами, если успеете конечно.Так что у вас не получится столкнуть народ Украины. Потому, как от вас пользы никакой.
Программа № 0 Партии снайперов
Есть крах всех официальных идеологий. Коммунизм-фашизм – устарели. Олигархические либерасты уже стесняются говорить о «свободном рынке» — капитализме, антинародная суть которого ясна. Общественные настроения мрачно блуждают между кровавой революцией и братоубийственной гражданской войной.
К сожалению, философы не смогли разработать внятный, понятный народу план развития отдельной страны, мира. Возможно, эти наработки просто блокируются.
Несколько лет назад, в Интернете возникает разухабистый прикол. Невообразимая смесь контр-страйка, раннего ленинского большевизма, махновщины, китайского социализма, сталинской ответственности, американского размаха.
Все вместилось в короткий лозунг – «10 патронов – и в стране будет порядок!».
Маленькая партия снайперов.
Можно говорить о некоем прообразе политического движения будущего. Есть несколько ярких лозунгов, выражающих большую справедливую идею. Тысячи сторонников в разных странах. Полное отсутствие бюрократии, членства, руководящих органов. Каждый понимает партию снайперов по-своему. Достаточно согласиться с принципами. Идеи Партии снайперов должны жить в душе каждого человека, как основа и противоядие против лжи профессиональных политиков.
Партия снайперов незаметно заняла базовый нулевой идеологический уровень. Наш номер – НОЛЬ! Центральная ось. Начало и конец в одной точке. Слева минус. Справа – плюс. И множество пронумерованных политических игроков. Они не имеют никакого значения! То – люди ада…
Кроме юмористических лозунгов, Международная партия снайперов имеет веселую двухуровневую программу № 0. Все очень просто. Презентуем!
Глобальная, планетарная задача Партии снайперов
Немедленный арест всех членов тайного олигархического Мирового правительства. Расследование их преступной деятельности против человечества. Наказание.
Категорический запрет масонского движения и всех тайных, наднациональных обществ.
Ликвидация Федерального Резервного банка США – частной структуры, которая бесконтрольно печатает фантики-доллары. Создание Национального банка США, как во всех нормальных странах.
Роспуск Международного валютного фонда, Мирового банка. Расследование деятельности. Аресты виновных.
Реформирование ООН. Одна страна – один голос. Перенос штаб-квартиры в Восточную Европу. Возможно, в Киев.
Расследование преступлений ВОЗ. Аресты руководства и учредителей крупнейших фармацевтических корпораций, отравляющих человечество. Запрет преступных вакцинаций.
Ликвидация всех оффшорных зон и фирм.
Жесткий запрет всех коммерческих банков и транснациональных корпораций.
Для каждой страны разрабатывается собственная программа очистки.
Мы смогли написать программу под выборы Президента Украины, которую, естественно, реализовать не смогли. Не это сейчас главное. Важно донести идею до максимально возможного количества активных граждан. Итак.
Программа № 0 Партии снайперов для Украины
Начать с элементарного: кто виноват, с кого начать?
Немедленный арест первого, второго, третьего президентов Украины, всех председателей правительств, спикеров парламента начиная с 1995 года. Следствие. Суд. Конфискация. Возможно, публичный расстрел. И три-четыре состава правительства в полном составе…
Новый президент от Партии снайперов гарантирует арест всех совершеннолетних членов 300 олигархических семей, которые как клубок глистов паразитируют в организме державы. Конфискация.
Расследование преступной приватизации. Возврат украденного народу.
Запрет деятельности всех оффшорных фирм. Вся их собственность, по решению суда, конфискуется.
Олигархи – глисты державы! Вывести!
Земля – государственная общенародная собственность. Продажа не допускается! Только под индивидуальное строительство и аренда земель сельхозназначения.
В стране допускается деятельность только малого и среднего бизнеса. Преступные транснациональные корпорации – вне закона!
На протяжении года будут запрещены все коммерческие банки! Только государственные!
Принимается Закон «Об особой ответственности высших органов государственной власти и судей». За коррупцию, работу на иностранные спецслужбы, преступный непрофессионализм, саботаж – моментальная отставка, суд, конфискация, кара. Судьи увольняются за три оспоренных приговора. Есть факты злоупотреблений – арест, суд, кара.
Для чиновников и судей, начиная с районного уровня и до президента, вводится смертная казнь.
Для проштрафившихся госчиновников будет сооружен вип-концлагерь на 3000 мест в зоне отчуждения Чернобыльской АЭС.
Порядок будет наведен на протяжении 45 дней.
Все процессы будут проходить гласно, демократично, в рамках обновленных законов и конституции. Главное – свобода слова.
Специальное предложение для Рассеи: Машкву – в Урюпинск! Кремлядь – в Магадан!
Страх быдлоэлиты – основа демократии!
На власть нужно смотреть через оптический прицел, а не телевизор!
10 патронов, 1000 арестов – и в стране будет порядок!
Олигархи – глисты державы! Глисты никогда не наедаются. Только растут…
Вот такой черновик Снайперской идеологии, которая, возможно, станет основой Снайперской революции.
Механизм реализации пока не ясен. Но направление движения уже есть. Можно тренироваться в любой стране на местных выборах, парламентских, президентских. Как пойдет… Элементарные замеры социологов, дают от 40 до 83% симпатий населения идеям Партии снайперов. Голосовать готовы только за название.
Пока эта теория должна попасть в максимальное количество молодых голов, усовершенствоваться пытливыми умами, стать научной. Потом возникнут Лидеры.
Хотя, скорее всего, эту сказку сделают реальностью те, кому сейчас от сорока…
У нас два базовых принципа: ответственность власти перед народом и справедливое распределение общественного продукта. Без глистов-олигархов.
Думайте, совершенствуйте, дерзайте!
Партия снайперов – веселый литературный проект не имеющий официальной регистрации, членов и руководства, живущий исключительно в Интернете и умах пользователей. Все совпадения случайны! Призывы шуточны. Идеи юмористические. Это сказка! А сказка – ложь! Да в ней намек…
Люди победят!
Литературный юмористический проект «Маленькая партия снайперов».
революція потрібна для відновлення процесу природного відбору керівників,фахівців та робітників. Сьогодні ми маємо штучний відбір : син полковника -полковник, син директора -директор, син депутата — депутат…. Невже це не зрозуміло? Адже діти, що дорвались до влади вже мало що розуміють, а що буде далі, он в трудовій запис ”садок-школа-інститут-зам.міністра”
И опять очередная статья в духе “будет… вот-вот будет… ну, еще немножечко…” НЕ БУДЕТ. Знаете, при каких вариантах в нашей стране возможна революция? 1. Большая страна подкинет нормально денег на организацию “революции” какому-нибудь нашему политику. 2. Вдруг РЕЗКО ухудшиться уровень жизни. Рассмотрим первый вариант — в ближайшие лет 10 он невозможен. В целом, нынешняя власть более-менее удовлетворяет все страны, которые могли бы профинансировать. Восток понял, что Украиной намного проще руководить путем газового кнута, поэтому сегодня деньги, которые могли бы пойти на революцию вкладываются в южный и северный “потоки”, когда их достроят — все, не нужно никаких революций, Украина будет в надежных руках. Запад не будет вкладывать по следующим причинам — во-первых, в экономическом плане мы итак уже надежно привязаны в виде рынка сбыта товаров не самого лучшего качества (а свои поставить не можем), во-вторых — больше мы ничем не интересны. Второй вариант. Резкое ухудшение жизни. Знаете, как можно сварить живую лягушку? Кинуть ее в холодную воду и нагревать на медленном огне. Если вы ее кинете сразу в кипяток, она выпрыгнет. Так и с Украиной. Ухудшение будет происходить постепенно под аккомпанемент речей “зато у нас демократия”, а тезисы о том, что во всем виноваты коммунисты, которые (бывшие) сидят во власти, еще будет действовать долго. А там помрет поколение, которое жило при СССР и уже ничто не помешает рассказывать, что вся жизнь при СССР была сплошным голодомором и Колымой. И это действует. Потом, когда не останется ни одного коммуниста, буду бандиты, короче, правящий класс найдет “врагов”. Так что, не стоит обольщаться — в современной Украине “революция” — это когда стадо выходит на улицу бить друг-другу морды ради своего “пана”, что бы он получил возможность доить их и обворовывать…
Русскій, ти громадянин якої держави? В тебе паспорт є?
руський близький до істини, для революції потрібні гроші. Але гроші можна отримати не тільки від окремих держав.
будут бунты — дурные, народные, когда просто жители 1 дома, например, выйдут и будут с лопатами-“сокирами” идти на ментов — потому как ума не хватает, что те, кто их имеют — сидят в Администрации Презика, КабМине и ВР, и просто Ахметовы, Фирташи и т.д…. а так — уезжать нужно из этой помойки, будущего для детей нет и не будет
Гаплик Іванович, я гражданин Украины. Какое это имеет значение?
Для хххх — согласен, сегодня деньги на “революции” могут найти и отдельные лица, но это маловероятно — слишком велик риск не отбить ”бабки”.
Дурня. Наше бидло скоріше уй смоктатиме в ПР-ворів чим на Майдан вийде.