Каменюка – зброя прокурора

Не знаєш, як і реагувати – чи то сміятись, чи то обурюватись… У ніч на 28 березня 2011 року «невідомі зловмисники» розбили вікно в Довгинцівському районному суді м.Кривий Ріг. Постраждав службовий кабінет судді Наталії Саран, що на першому поверсі. Особи бешкетників, які в такий спосіб вирішили помститись Наталії Олександрівні, таємниці не становлять. Це – прокурор Довгинцівського району та начальник районної міліції, яких нацьковує осатаніла прокурорша Дніпропетровської області Наталія Марчук. А «вина» судді полягає виключно в тому, що напередодні, 25 березня, вона визнала незаконною та скасувала постанову прокуратури Довгинцівського району про відмову в порушенні кримінальної справи щодо старшого дільничного інспектора Горбунова. Скаргу до суду подав 19-річний хлопець Максим Слободян, якого наприкінці грудня 2010 року побили й пограбували в райвідділі.

Звісно, кримінальну справа ані за фактом хуліганської витівки, ані за фактом погроз на адресу судді Саран ніхто порушувати не збирається. Довгинцівський районний суд розташований у одному будинку з районною прокуратурою й у сусідньому – з райвідділом міліції. Тож усі розуміють, що пожбурили каменюку у вікно або самі міліціонери, або їх «добровільні помічники», яким прокурором Власенком була обіцяна недоторканність.

Призначення на посаду Генерального прокурора України Віктора Пшонки ознаменувалось новим, раніше не баченим явищем – участю прокурорів у грабежах та розбійних нападах на громадян. Звісно, відкрите заволодіння чужим майном, в тому числі з погрозою насильства чи застосуванням зброї – це давнє хобі українських прокурорів. Але саме при Пшонці органи прокуратури докотились до участі у вуличній злочинності. І першопрохідцем тут стала улюблениця Віктора Павловича – недавно призначена на посаду прокурора Дніпропетровської області Наталія Марчук.

Всю свою прокурорську кар’єру Наталія Василівна робила в Донецькій області, де про її звірства, а також дружбу з місцевими бандюками, вже складають легенди. Ну, щодо дружби не знаємо, свічку не тримали, а ось про те, що пані Марчук категорично не сприймає настанови Кримінального кодексу – можемо розповідати довго й натхненно. Власне, завдяки своїй «безбашеності» та винятковому хамству вона й дослужилась до посади першого заступника прокурора Донецької області.

Після призначення Віктора Пшонки Генеральним прокурором України, його давня соратниця Наталія Марчук планувала всістися в крісло заступника Генпрокурора Віктора Занфірова, призначеного на цю посаду ще за часи Олександра Медведька. Але Занфірову тимчасово вдалося відбитись від інтриг Марчук, а сама Наталія Василівна одержала «на кормлєніє» благодатну Дніпропетровську область. Як розповідають джерела в оточенні Віктора Пшонки, перед Марчук наразі поставлено завдання знищити бізнес групи «Приват» та «порвати на шматки» одіозного олігарха Ігоря Коломойського, вотчиною якого є Дніпропетровська область. Це, мовляв, має стати її «дембельським акордом» перед переведенням у Генеральну прокуратуру.

Але замість того, щоби відпрацьовувати високі вказівки, Наталія Василівна після призначення на посаду з головою занурилась у різноманітні афери й навіть взяла під свою опіку зграю міліціонерів з Кривого Рогу, що промишляють розбійними нападами на громадян.

Про це міліцейське угруповання стало відомо наприкінці 2010 року, коли в ніч з 26 на 27 грудня співробітниками Довгинцівського райвідділу Кривого Рогу був на місці зупинки маршрутного таксі затриманий студент металургійного технікуму Максим Слободян. Без жодного документального оформлення старший дільничний інспектор Горбунов протримав Максима 12 годин в райвідділі в сподіванні отримати грошовий викуп від батьків. Але з’ясувалось, що в батька Максима вже нова сім’я, а хлопець мешкає з 6-річною сестрою та важкохворою матір’ю, яка не здатна обслуговувати ані себе, ані малолітню доньку. І ні на який викуп міліціонери можуть не розраховувати. Тоді Горбунов прямо у райвідділі побив Максима й відібрав єдину цінність, яку знайшов у хлопця – мобільний телефон, подарований юнакові влітку за виконання нормативу Кандидату в майстри спорту з класичного парашутизму.

Зухвалість Горбунова пояснюється дуже просто. Як виявилось, під орудою Довгинцівського районного прокурора Богдана Власенка в Кривому Розі діє банда міліціонерів, що грабують громадян – відбирають у них мобільні телефону та різноманітну побутову техніку, а награбоване здають на реалізацію в крамницю, розташовану на площі Визволення в приміщенні салону краси. Мобільні телефони в цей магазин співробітники міліції здають щодня. А перед Новим Роком виставили на продаж два плазмових телевізори в упаковці за ціною 2,5 тисяч гривень кожний (вдвічі менше від реальної ціни).

Але у випадку з Максимом трапилась «осічка». Річ у тім, що хлопець є вихованцем єдиного в країні державного авіаційно-технічного спортивного клубу, що розташований в м.Єнакієвому. Він – один з двох юніорів-парашутистів, які зараз є в Україні, і завдяки цьому часто відвідує Київ на запрошення народних депутатів. Знають Максима й журналісти. Тож потрапивши в райвідділ, він встиг зателефонувати до Києва й розповісти, що з ним трапилось. Завдяки цьому дзвінку на ранок 27 грудня 2011 року Інтернет-видання «ОРД» повідомило про те, чим займаються криворізькі міліціонери.

Тоді старший дільничний інспектор Горбунов, щоби приховати свої злочини, домовився з головою Довгинцівського районного суду Надією Пруднік (виняткова хабарниця, до речі – невдовзі ми опублікуємо розповідь людини, з якої Пруднік вичавила 15 тисяч доларів США за винесення законного вироку по кримінальній справі, шантажуючи свою жертву тим, що в протилежному випадку вона засудить невинуватого) і та дала вказівку помічниці написати «зі стелі» постанову про арешт Максима Слободяна на 10 діб за начебто «дрібне хуліганство».

Постійні читачі «ОРД» добре знають цю історію, яку ми докладно висвітлюємо ось вже четвертий місяць. Напевно, пам’ятають вони, що по виході з Ізолятора тимчасового тримання Максим подав у районну прокуратуру заяву про порушення кримінальної справи проти міліціонера Горбунова. І якби в прокурорші Дніпропетровської області було б бодай двійко клепок у голові, зараз би той Горбунов розважав би анекдотами сусідів по камері. Але Наталія Василівна вирішила підтвердити свою репутацію людини, що має лише одну звивину – та й ту нижче спини.

Замість того, щоби притягнути до відповідальності грабіжників у погонах, Марчук взяла під свій захист Довгинцівського районного прокурора (очевидно, безплатно) та видала тамтешнім міліціонерам гарантії недоторканності. А сама взялася залякувати Максима – і співробітників прокуратури до його сусідів направляла в сподіванні зібрати якийсь компромат, і на директора технікуму тиснула, вимагаючи, щоби той написав погану характеристику на хлопця (навіщо Марчук характеристика студента Слободяна – може хтось здатен пояснити?), і погрожувала порушити кримінальну справу проти юнака. А що стосується заяви Максима, то її в прокуратурі навіть перевіряти не стали. Натомість безграмотний слідчий Маханьков написав «постановление об обказе в возбуждении уголовного дела», негайно оскаржене Максимом до суду.

http://ord-ua.com/2011/02/20/vikno-v-yevropu-3/

Але в Довгинцівському райсуді зі скаргою юнака вирішили не церемонитись. Безумна суддя Варвара Папарига винесла не менш безумну постанову про те, що вона відмовляється розглядати скаргу Слободяна на постанову Маханькова. Та ще й приписала, що її вердикт «апеляційному оскарженні не підлягає».

http://ord-ua.com/2011/02/28/vikno-v-yevropu-4/

Звісно, Максим подав апеляційну скаргу. Було це 25 лютого 2011 року. А далі трапилось те, на що ані Марчук, ані її вірні папариги не розраховували – діяльністю Довгинцівського районного суду зацікавилась Вища рада юстиції. І не просто зацікавилась: член ВРЮ Валерій Бондик вніс подання про звільнення з посад за порушення присяги голови цього суду Пруднік, судді Папариги, а також їх покровителя, голови палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева, який і собі начудив по справі Слободяна.

Так ось, апеляційну скаргу Максима Слободяна на постанову судді Папариги, яка «апеляційному оскарженню не підлягає», суддівська шобла негайно відвезла в Апеляційний суд з уклінним проханням негайно, доки не почалась перевірка з боку Вищої ради юстиції, скасувати. 9 березня 2011 року – феноменальна оперативність – Апеляційний суд визнав постанову судді Папариги незаконною та скасував її, давши вказівку Довгинцівському райсуду розглянути скаргу хлопця по суті. А вже 16 березня судді Саран відкрила за скаргою Слободяна провадження. І не просто відкрила, а винесла постанову, зобов’язавши явкою прокурора та слідчого й встановивши їм строк надання в суд відмовних матеріалів.

Затягнуте поліетиленовою плівкою вікно службового кабінету судді Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг Наталії Саран, розбите за вказівкою районного прокурора Богдана Власенка в ніч на 28 березня 2011 року. У такий спосіб прокурор вирішив помститись судді за те, що вона скасувала прокурорську постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти грабіжника-міліціонера

25 березня відбулось судове засідання, з яким Максим Слободян впорався самотужки. На жаль, його київський адвокат Тетяна Монтян прибути в Кривий Ріг того дня не змогла, а спроби залучити місцевих адвокатів на допомогу юнакові виявились марними. Як з’ясувалось, всі адвокати Дніпропетровської області були попереджені прокуратурою, що у випадку, якщо спробують вступити в цю справу, то матимуть безліч неприємностей. Тож всю ніч перед судовим засіданням Максим студіював Кримінально-процесуальний кодекс, а наступного дня довів, що в Україні підростає ще один правозахисник.

У судовому засіданні з’ясувалось, що за заявою Слободяна про порушення кримінальної справи проти міліціонера Горбунова ніяка перевірка в прокуратурі не проводилась взагалі – слідчий Маханьков обмежився лише тим, що відібрав у Горбунова та ще кількох міліціонерів пояснення, що вони Слободяна не били й не грабували. Навіть самого Максима не стали опитувати – ось, які порядки в органах прокуратури плекає нова дніпропетровська прокурорша. За таких обставин судді Наталії Саран не залишалась нічого, як визнати відмовну постанову незаконною та скасувати ї, повернувши заяву Слободяна на повторну дослідчу перевірку.

Інформація про скасування прокурорської постанови викликала в Марчук формену істерику. Вона наказала Власенку постанову судді не виконувати, ніякої повторної перевірки не проводити, а натомість подати апеляційну скаргу в сподіванні знову домовитись з Румянцевим. Ну, а щоби суддя Саран зрозуміла, чим для неї можуть закінчитись подібні справи, у ніч з 27 на 28 березня їй в кабінеті вибили скло.

А наостанку дозволимо собі розлогу цитату з повідомлення прес-служби Генеральної прокуратури України. 30 березня країна із здивуванням довідалась, що Віктор Пшонка, виявляється, ночей не досипає, переживаючи, що міліціонери знущаються з громадян:

«За останні два роки зареєстровано понад 13 тисяч заяв і повідомлень про катування та інше жорстоке поводження з людьми в органах внутрішніх справ. Про це повідомляє відділ зв’язків зі ЗМІ Генпрокуратури. «Генпрокурор вимагає від прокурорів принциповості у вирішенні цих питань, ефективного використання усіх наданих законом повноважень для досягнення основної мети — викоренення фактів застосування правоохоронцями фізичного насильства. Кожен такий випадок має бути доведений до суду і заслуженого покарання», — повідомили в ГПУ».

Йой, скільки пафосу. Особливо кумедно ця заява виглядає на тлі витівок вірної поплічниці Пшонки – прокурорші Дніпропетровської області. Ось по кому тюрма плаче…

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»