Вікно в Європу — 4

Початок статті

http://ord-ua.com/2011/02/14/vikno-v-yevropu/

http://ord—ua.com/2011/02/17/vikno—v—yevropu-2/

http://ord—ua.com/2011/02/20/vikno—v—yevropu-3/

Ось воно що, виявляється. Заяви політиків, журналістів і громадських діячів про систематичне порушення в Україні демократичних стандартів та відсутність незалежного правосуддя є лише намаганням «корупціонерів і бюрократів» захистити себе від переслідування. Принаймні, у цьому переконаний Президент України, який так прямо й заявив на польсько-українському форумі у Варшаві. «Брешуть без совісті, перекручують факти, за накрадені гроші винаймають наймитів в Європі, США та в середині країни… та дезорієнтують весь світ та українське суспільство», — ці слова Віктора Януковича вкотре засвідчили, що нинішня влада так нічого не зрозуміла й нічому не навчилась.

Власне кажучи, нинішня українська влада – це звичайнісіньке мафіозне угруповання, що отримало в користування ресурси цілої держави, відтиснувши від корита недоумкуватих бариг, які грабували країну попередні п’ять років. Усілякі там «права людини», стан правосуддя, ситуація в правоохоронних органах і тому подібна лабуда цікавлять цю владу не більше, аніж її попередників, і лише в одному аспекті – якби так зробити, щоби західні дипломати поменше капали на мозок на цю тему.

І роблять – звичними методами й не замислюючись над наслідками. А наслідки, між тим, приголомшують.

Он, наприклад, тривалий час дошкуляє міліціонерам координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман. Скільки ж він кровушки з них попив – жах та й годі. Як тільки менти якомусь затриманому писок відрехтують чи нирки відіб’ють, Гройсман – от же ж бісова порода – зразу ґвалт вчиняє. Але міліціонери мужньо все це терпіли й не звертали на правозахисні крики жодної уваги. Роками. Аж доки Дмитро не зазіхнув на міліцейський бізнес і не став випитувати в сомалійських біженців, що нелегально простують через Україну в Європу, кому й скільки вони платять за перетин українського кордону.

Зрозуміло, що платили біженці міліціонерам, а точніше – співробітникам Департаменту по боротьбі з кіберзлочинністю та торгівлею людьми. Також зрозуміло, що стерпіти такої цікавості начальник цього Департаменту Юрій Михайлович Кучер не міг. Одного чудового дня в офіс Вінницької правозахисної групи увірвались стражі правопорядку й просто так, без усякої санкції суду чи, бодай, якогось благопристойного приводу, винесли комп’ютери та документи, що містили інтерв’ю з сомалійцями. Без жодних пояснень.

Даремно правозахисники пояснювали, що Вінницька правозахисна група є партнером Управління Верховного комісара ООН у справах біженців і ті документи є власністю представництва УВКБ ООН в Україні – ну хто такий отой комісар для Юрія Михайловича, якщо йдеться про захист власного гаманця? А щоби Гройсман поменше за кордон скаржився, проти нього ще й порушили кримінальну справу – за наругу над державними символами та поширення порнографії у вигляді карикатур на міліціонерів.

І ось результат. Тепер з Гройсманом щомісяця зустрічаються посланці Євросоюзу, він розривається між Лондоном і Брюсселем, а західні дипломати, як на роботу, ходять в Ленінський районний суд м.Вінниця, де розпочався судовий процес над правозахисником. Дипломати мовчки спостерігають за судовими засіданнями (благо, процес відкритий) та занотовують прізвища українських чиновників, які плюють на міжнародні зобов’язання України в галузі прав людини.

Або інший приклад. Була в 2005 році створена при МВС України така собі Громадська рада з дотримання прав людини. Толку від неї, скажімо прямо, особливого не було, реально перешкодити катуванням у міліції члени отієї ради не могли, але гавкали досхочу. Аж доки міністр внутрішніх справ Могильов не звернув увагу на неподобство – мовляв, що Європа про нас подумає, якщо дізнається про тортури в райвідділах? Причому, дізнається не від журналістів якогось там сайту «ОРД», а від членів Громадської ради при МВС?

І тоді вирішив Могильов задля європейського спокою ту раду розігнати, натомість набрати собі новий колектив правозахисників. Пацан сказав – пацан зробив. Віднедавна секретарем Громадської ради став професійний борець за права людини – голова профспілки атестованих працівників МВС України Анатолій Оніщук. А до повністю оновленого складу Громадської ради ввійшли керівники ось таких, так би мовити, «правозахисних» організацій:

— «Асоціації суддів України»,

— «Української асоціації прокурорів» (очолює, до речі, той самий прокурор з Баден-Бадену Шинальський О.І.),

— «Міжнародної Асоціація ветеранів, пенсіонерів та працівників підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю «ЄДНІСТЬ ПАТРІОТІВ»,

— «Бізнес-центру «Новий початок»

— Всеукраїнської Асоціація автомобільних імпортерів і дилерів,

— «Союзу юристів України» (очолює скандально відомий Євдокимов В.О., колишній голова Вищої ради юстиції),

— «Транспортної Академії України»

та інших шарашкіних контор аналогічного ґатунку.

Європа – в шоці, Могильов – у захваті.

Подібний державний «правозахист» урешті-решт закінчиться тим, що народ, доведений до відчаю беззаконням і відсутністю будь-яких легальних правових механізмів, почне створювати міські партизанські загони по типу «Червоних бригад» у Італії, боротися з якими буде нереально. Бо, на відміну від «Тризубу», такі загони матимуть підтримку всього населення й захищатимуть права й свободи громадян від бандитів у погонах.

Збір доказів для Євросуду. Крок другий

Оповідаючи про те, як 19-річний хлопчина з Кривого Рогу Максим Слобоядн збирає докази для Європейського суду щодо відсутності в Україні правосуддя та ефективних засобів правового захисту, ми опублікували безумну постанову, написану безграмотним слідчим Довгинцівської районної прокуратури Маханьковим про відмову в порушенні кримінальної справи відносно міліціонера Горбунова, який незаконно затримав, побив і пограбував юнака, відібравши в нього мобільний телефон. А також – скаргу Максима до суду

http://ord—ua.com/2011/02/20/vikno—v—yevropu-3/

У скарзі хлопець прохав відмовну постанову скасувати, а також – пояснити прокурорші Дніпропетровської області Наталії Марчук, якою мовою мають складатися процесуальні документи від імені держави. Ясна річ, що скаргу в суді розглядати ніхто й не збирався. Та й подавалася вона лише для того, аби в Страсбурзі пересвідчились, що Дніпропетровську обласну прокуратуру очолює донецька бандурша, під крилечком якої в Довгинцівському районі орудує злочинне угруповання в складі прокурора Власенка, голови суду Пруднік та міліціонерів районного відділу, що грабують громадян.

Наша стаття вийшла на сайті «ОРД» 20 лютого, а 22 лютого у відділ зв’язку №55 м.Кривий Ріг з Довгинцівського районного суду на ім’я Максима надійшов конверт. У конверті лежав папірець під назвою «постанова» – не «постанова іменем України», а просто «постанова». Без печатки й без розшифровки підпису.

ПОСТАНОВА

Справа №4-38/2011 рік

08 лютого 2011 року суддя Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Папарига В.А., розглянувши матеріали скарги Слободян Максима Юрійовича на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи, —

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2011 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу надійшла скарга Слободян Максима Юрійовича на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками ч.І ст. 186, ч.2 ст. 365, ч.І ст. 366, ч.І ст. 371 КК України відносно старшого дільничного інспектора Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Горбунова СВ.

Відповідно ст. 236-1 КПК України скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується або її представником до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.

Згідно поданої скарги дану постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скаржник отримав 24 січня 2011 року.

Проте Слободян М.Ю. не долучив до скарги доказів того, що постанова про відмову в порушення кримінальної справи ним була отримана саме 24 січня 2011 року, що унеможливлює розгляд скарги по суті, крім того копія оскаржуваної постанови до скарги не долучена.

Таким чином, зважаючи на відсутність достатнього обґрунтування заявника, щодо дотримання строків оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи передбачених ст. 236-1 КПК України та скороченні терміни розгляду справ вказаної

категорії, суд вважає за необхідне у прийняті скарги Слободян М.Ю. відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст. 236-1 КПК України, —

ПОСТАНОВИВ:

У прийнятті скарги Слободян Максима Юрійовича на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи — відмовити.

Роз’яснити заявнику, що відмова у прийняті скарги не позбавляє його права, після усунення недоліків, повторно звертатися до суду.

Постанова в апеляційному порядку оскарженню не підлягає

Суддя

Вчитаймося: «її честь» замість того, щоби витребувати в прокуратурі матеріали, на підставі яких хлопцеві було відмовлено в порушенні кримінальної справи, заявляє, що не буде виконувати свої службові обов’язки тому, що Максим, бачте, не доклав до скарги ті самі документи, які суддя зобов’язана витребувати!

Більш того, Кримінально-процесуальний кодекс України взагалі не передбачає, щоби скаржник у таких випадках надавав до суду якісь докази чи документи. Бо перевірятися має законність і обґрунтованість рішення про відмову в порушенні кримінальної справи – повнота й всебічність проведеної дослідчої перевірки та відповідність постанови про відмову в порушенні справи зібраним матеріалам. По справах такої категорії навіть пояснення скаржника суддя не зобов’язаний вислуховувати – а лише в разі потреби. Тому законом і не передбачена для судді можливість винести постанову про відмову в прийнятті скарги. Це не допускається ні за яких обставин. Не кажучи вже про те, що заява мадемуазель Папариги про те, що її писулька не підлягає апеляційному оскарженню – це просто прояв виняткового нахабства та впевненості у власній безкарності.

Хоча, з іншого боку, яких знань можна вимагати від людини, що працює в установі, прикрашеною вивіскою: «Україна — Міністерство юстиції — Довгинцівський районний суд – м.Кривий Ріг». Яке відношення Міністерство юстиції України має до криворізького «правосуддя» — таїна велика єсть. Але подібні питання тамтешніх, прости Господи, суддів явно не засмучують.

Треба зазначити, що Варвара Анатоліївна Папарига жрицею незрячої богині стала зовсім недавно – рік тому – і, напевно, не сама додумалась скласти отаку рептильку під виглядом процесуального документа. Тут відчувається рука майстра – голови районного суду Надії Григорівни Пруднік, більше відомої в Кривому Розі під творчим псевдонімом «жирна вівця». Мало того, ми переконані, що Надія Григорівна, віддаючи Папаризі вказівку «запустити дурочку» замість того, щоби розглянути скаргу Слободяна, запевняла недавно призначену суддю, що нічого їй за це не буде – мовляв, і прокурорша Марчук, і заступник голови Апеляційного суду Румянцев гарантують недоторканність.

З цього приводу пригадується історія, яка трапилась десять років тому в бутність роботи Марчук в прокуратурі Донецької області. 2 квітня 2001 року в своєму службовому кабінеті був тяжко поранений пострілом з мисливської рушниці прокурор Київського району м.Донецька Анатолій Марахін. Стріляв інвалід радянської армії, що не мав ніг і пересувався на протезах. Треба думати, Марахіну також гарантували недоторканність. Але доведений до відчаю інвалід про це не знав… Марахін вижив, підлікувався та перейшов на роботу в апарат обласної прокуратури, але з тієї сумної історії так ніхто ніяких висновків і не зробив – у тому числі Наталія Марчук.

А головний висновок полягає в тому, що суспільство не може існувати без правосуддя, тобто механізму розв’язання спорів. Якщо відсутнє легальне правосуддя, виникає нелегальне, у тому числі – самосуд. Це – закон суспільного буття. Тому автор не здивується, якщо одного воістину чудового дня прочитає на сайті «ОРД» повідомлення про те, що в славному місті Дніпропетровську висячою на ліхтарі знайдена прокурорша області Наталія Василівна Марчук. А поруч – теліпаються голова палати в кримінальних справах Апеляційного суду Павло Олексійович Румянцев, прокурор Довгинцівського району Богдан Сергійович Власенко, голова районного суду Надія Григорівна Пруднік та інші «поборники законності»…

На третій день після одержання так званої «постанови» судді Папариги, Максим відправився в Довгинцівський районний суд – здавати в канцелярію апеляцію, текст якої наводимо нижче:

У Апеляційний суд Дніпропетровської

області

(через Довгинцівський районний суд м.Кривий Ріг,

50086, м. Кривий Ріг, вул. Л. Бородича, 3)

СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,

50055, м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н, вул. ххххх;

(засоби зв’язку відсутні, оскільки я був

пограбований міліціонером Горбуновим,

який відібрав і привласнив мій мобільний телефон)

Зацікавлена

особа:

Слідчий Довгинцівської районної прокуратури

м.Кривий Ріг Маханьков Д.Ю.

50086, м. Кривий Ріг, вул. Л. Бородича, 3

А П Е Л Я Ц І Я

на постанову судді Довгинцівського районного суду

м. Кривий Ріг від 08.02.2011 по справі №4-38/2011

про оскарження постанови про відмову в порушенні

кримінальної справи

10 січня 2011 року я звернувся в прокуратуру Довгинцівського району м.Кривий Ріг з повідомленням про злочин у порядку ст. 95 КПК України. Я прохав порушити кримінальну справу за ознаками ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч.1 ст. 371 КК України та притягнути до кримінальної відповідальності старшого дільничного інспектора Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Горбунова С.В., який мене незаконно затримав, протримав у приміщенні Довгинцівського райвідділу 12 годин без жодного документального оформлення, побив і пограбував, відібравши в мене мобільний телефон. Попри явні ознаки скоєних Горбуновим С.В. щодо мене злочинів, слідчий прокуратури Довгинцівського району м. Кривий Ріг Маханьков Д.Ю. виніс постанову від 13.01.2011 про відмову в порушенні кримінальної справи, навіть не опитавши мене.

24 січня 2011 року я отримав в прокуратурі Довгинцівського району м.Кривий Ріг копію відмовної постанови, про що написав розписку, долучену до відмовних матеріалів.

29 січня 2011 року я звернувся в порядку ст. 236-1 КПК України до Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг зі скаргою на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи. У скарзі я попрохав витребувати відмовні матеріали з прокуратури Довгинцівського району, скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та повернути матеріали в прокуратуру для проведення додаткової перевірки.

Статтею 236-2 КПК України чітко передбачено спосіб, у який має діяти суддя, отримавши скаргу на постанову органу дізнання, слідчого чи прокурора в порушенні кримінальної справи. А саме:

«Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу… Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:

1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки;

2) залишає скаргу без задоволення.

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду».

Але замість того, щоби виконати вимоги Кримінально-процесуального кодексу України, суддя Папарига В.А. відмовилась розглядати мою скаргу, про що винесла не передбачену законом постанову від 08.02.2011 «про відмову в прийнятті скарги». Відмова судді Папариги В.А. виконувати свої службові обов’язки мотивується тим, що «Слободян М.Ю. не долучив до скарги доказів того, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи ним була отримана саме 24 січня 2011 року, що унеможливлює розгляд скарги по суті, крім того копія оскаржуваної постанови до скарги не долучена».

Всупереч вимогам процесуального закону, суддя Папарига В.А. склала оскаржувану постанову не від свого імені, як службової особи, а від імені суду: «суд вважає за необхідне у прийняті скарги Слободян М.Ю. відмовити», а також зазначила, що «постанова в апеляційному порядку оскарженню не підлягає».

Вважаю постанову судді Папариги В.А. від 08.02.2011 про відмову в прийнятті моєї скарги на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи явно незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та її представники, зокрема судді, зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Кримінально-процесуальним кодексом України встановлено чіткий порядок розгляду скарг на постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи. Законом взагалі не передбачена можливість відмови суддею в прийнятті скарги такої категорії. Суддя після надходження скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи має витребувати відмовні матеріли, перевірити їх та винести одне й тільки одне з двох рішень – або скасувати оскаржувану постанову, або відмовити в задоволенні скарги.

При цьому скаржник не зобов’язаний надавати до суду будь-які докази чи документи, зокрема – копію оскаржуваної постанови, оскільки суддя повинен оглянути оригінал постанови, що знаходиться у відмовних матеріалах. У тих же відмовних матеріалах перебувають і докази вручення заявникові копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи – або розписка про вручення, або квитанція поштового відправлення.

Як зазначив Конституційний суд України в Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, «відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене». Тому твердження судді про те, що відсутність доказів того, що копія постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за моєю заявою була мені вручені в прокуратурі Довгинцівського району м.Кривий Ріг саме 24 січня 2011 року, «унеможливлює розгляд скарги по суті» явно суперечить Конституції України, процесуальному законові та здоровому глузду.

Окрім того, суддя Папарига В.А. порушила присягу судді, вимоги ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, самочинно встановивши, що її постанова не підлягає апеляційному оскарженню.

Згідно з п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 11.12.2007 №11-рп/2007, «реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина». А згідно з ратифікованою Україною Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

Таким чином, апеляційному оскарженню підлягають будь-які рішення, постанови чи ухвали суду першої інстанції за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом. Жоден закон не забороняє оскаржити в апеляційному порядку постанову судді про відмову в прийнятті скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки саме винесення суддями подібних постанов не передбачено жодних законом. Оскаржувана постанова судді Папариги В.А. перешкоджає подальшому провадженню в справі та виключає можливість порушення кримінальної справи за моєю заявою, проведення досудового слідства, її судового розгляду по суті, постановлення вироку та вчинення інших процесуальних дій, а тому повинна перевірятись у апеляційному порядку.

Оскаржувану постанову я отримав 22 лютого 2011 року рекомендованою поштовою кореспонденцією у відділенні зв’язку №55 м.Кривий Ріг в порядку, встановленим п.99 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270. Відповідно до вимог зазначених Правил докази того, що адресована мені рекомендована поштова кореспонденція була вручена 22.02.2011, можуть бути надані відділенням зв’язку виключно на вимогу відправника, тобто Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг.

Виходячи з наведеного, на підставі ч.1 ст.55, ч. 1 ст. 64, п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 347, 348, 349 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, —

п р о ш у :

1. Зобов’язати Довгинцівський районний суд м.Кривий Ріг витребувати й надати до Апеляційного суду Дніпропетровської області з поштового відділення №55 м.Кривий Ріг засвідчений витяг з журналу обліку видачі рекомендованої кореспонденції на доказ того, що копія оскаржуваної постанови була вручена мені 22 лютого 2011 року.

2. Поновити строк апеляційного оскарження постанови судді Папариги В.А. про відмову в прийнятті моєї скарги на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи, рахуючи перебіг його початку з 23 лютого 2011 року, тобто дня, наступного після того, як мені була вручена копія оскаржуваної постанови.

3. Постанову судді Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг Папариги В.А. про відмову в прийнятті моєї скарги на постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Маханькова Д.Ю. від 13.01.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи – скасувати. Мою скаргу направити в суд першої інстанції для розгляду по суті.

Додаток:

1.Поштовий конверт, у якому надійшла оскаржувана постанова

СЛОБОДЯН М.Ю.

25 лютого 2011 року.

В канцелярії суду поява Слободяна викликала цілком природній ажіотаж, оскільки його іменем товариші по технікуму вже лякають міліціонерів на вулицях (їй Богу, був недавно випадок у Кривому Розі, коли одного студента металургійного технікуму співробітники міліції, вимагаючи гроші, намагались безпідставно затримати та притягнути в райвідділ; для звільнення з міліцейського полону хлопцеві достатньо було заявити, що зараз сюди прибуде Максим Слободян і розповість служивим зміст Закону України «Про міліцію» — подіяло безвідмовно). Тим не менш, канцелярська діва приймати апеляцію категорично відмовилась: мовляв, суддя Папарига встановила, що її постанови апеляційному оскарженню не підлягають.

Тоді Максим, який був готовий до такого повороту подій і відповідним чином екіпований місцевими правозахисниками, витягнув диктофон, фотоапарат і попрохав повторити цю фразу ще раз. Повторювати не довелось – апеляція була прийнята.

Тепер нам самім цікаво, що ці три грайливі кізочки – Марчук, Пруднік і Папарига – вигадають новенького. Якби в Україні існувало правосуддя, то цю апеляцію судді Папаризі довелося б разом зі скаргою Максима та оригіналом своєї постанови негайно відправляти в Апеляційний суд Дніпропетровської області. Але, з іншого боку, якби в Україні існувало правосуддя, то такі особи як прокурорша Дніпропетровської області Марчук та «їхні честі» Пруднік і Папарига шили б рукавиці й простирадла на жіночій «зоні» в Маріуполі, а не прикривали б міліцейські грабежі. Тому, напевно, в Довгинцівському суді щось вигадають – скоріше за все Папарига, якій вже нема чого втрачати, винесе ще одну «постанову» — про відмову в прийнятті апеляції.

До речі, користуючись нагодою, звертаємо увагу доки ще судді Папариги на те, що чоловічі прізвища ІІ-ї відміни все ж таки мусять набувати відіменникових закінчень (жіночі – ні). Тому в родовому відмінку прізвище Максима матиме форму «Слободяна», у давальному – «Слободянові», у знахідному – «Слободяна» і т.д. Чує наше серденько, що найближчим часом Варварі Анатоліївні в зв’язку з цим епізодом доведеться чимало вправлятись у письмі на вимогу Вищої ради юстиції. Тож рекомендуємо їй заздалегідь підготуватись і чітко запам’ятати правопис прізвища «Слободян» у всіх відмінках.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»