Человек не терпит насилия!

Вікно в Європу — 2

Як орудує прокурорсько-суддівсько-міліцейське угруповання красномовно засвідчив випадок, що трапився в Одесі в ніч з 11 на 12 лютого 2011 року. Біля третьої години ночі співробітниками ДАІ був зупинений автомобіль, за кермом якого перебував активіст громадської організації «Дорожній контроль» Дмитро Говердовський. На цього водія «стражі правопорядку» явно полювали – подивитись на затримання Дмитра глупої ночі з’їхалась місцева міліцейська верхівка, а також запрошені міліцією журналісти.

Заявивши, що документи водія на право керування транспортним засобом начебто є фальшивими, міліціонери протримали Говердовського до 12 години дня в Портофранківському відділенні, наостанку склавши адміністративний протокол про те, що він, буцімто, чинив опір. Після того терміново викликаний у вихідний день з дому суддя Іванов присудив Дмитру Говердовському 5 діб адміністративного арешту за злісну непокору законній вимозі працівника міліції.

 ivanov

Одеський суддя Віктор Іванов у ролі Хозе з опери Жоржа Бізе «Кармен»: «Арія з квіткою».

Подробиці цієї пригоди включно з постановою судді Іванова про арешт водія вміщено тут:

http://infocorn.org.ua/2011/02/14/telyacha_pomsta_odes’ka_da_pomstylasya_za_zyiomku_doblyestnoyi_sluzhby_eksserzhanta_shvecya_

Ми ж звернемо увагу, по-перше, на злагодженість дій міліціонерів, районного прокурора (саме він мав зрання перевірити підстави тримання Дмитра в міліцейському відділку понад встановлені законом 3 години) і судді. Бо чіткий розподіл ролей і є першою ознакою стійкого організованого злочинного угруповання. Без такого розподілу та узгодженості дій існування прокурорсько-суддівсько-міліцейського спрута було б неможливим.

А, по-друге, — на продуманість сценарію. Здається, ніхто з коментаторів цієї пригоди (включно з народними депутатами, які вже спрямували з цього приводу кілька звернень на ім’я Генерального прокурора України) так і не зрозумів, навіщо міліціонери спробували звинуватити Говердовського в користуванні фальшивими документами на право керування автомобілем.

Можна не сумніватись, що криміналісти підтвердять, що ці документи є справжніми. Втім, можна не сумніватись і в тому, що міліціонери це знають і без усяких досліджень. Але вони, згідно зі сценарієм, повинні були діяти (як виняток!) відповідно до букви Закону України «Про міліцію». А, згідно з п.2 ст.11 цього Закону, перевіряти документи, що посвідчують особу, співробітники міліції мають право лише в тих громадян, яких у чомусь підозрюють. Тож і треба було зобразити «підозру».

Одначе, самої підозри мало для того, щоби громадянина доставити в райвідділ. Згідно з п.5 ст.11 Закону України «Про міліцію» затримувати на строк до 3-х годин можна лише тих осіб, які вчинили правопорушення, і то тільки в разі, якщо скласти протокол або розглянути справи по суті на місці неможливо. Тож і довелося міліціонерам влаштувати комедію з начебто фальшивими документами, щоби надати видимість законності доставлянню громадянина Говердовського в райвідділ. Там його затримали спочатку на три години, потім потримали ще кілька годин з відома прокурора й вже тоді повезли до «його честі» в Приморській райсуд.

Що ж стосується арешту, то до цього заходу правоохоронній мафії довелося вдатися не стільки заради помсти (громадська організація «Дорожній контроль» випила чимало міліцейської кровушки), скільки для того, щоби унеможливити наступне обвинувачення міліціонерів у перевищенні владних повноважень. Бо інакше Дмитра Говердовського довелося б відпускати не просто з вибаченнями за безпідставні підозри, але ще й з відшкодуванням моральної шкоди в разі, якби автолюбитель звернувся б з відповідним позовом до суду. Тепер же ж міліціонери заявлятимуть: пан суддя все перевірив, визнав дії міліції законними й постановив арештувати бешкетника.

Що буде далі – передбачити неважко. Якщо не втрутиться Адміністрація Президента (це – єдина установа, дзвінки з якої інколи вгамовують прокурорсько-суддівсько-міліцейські апетити), то Апеляційний суд Одеської області відхилить апеляційну скаргу на постанову судді Іванова, а хтось із заступників Генерального прокурора (радше за все – Євген Блажівський) надасть на всі депутатські звернення стандартну відповідь: «скоєння Д.Говердовським адміністративного правопорушення підтверджене постановою судді, яка вступила в законну силу, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається».

Чи матиме перспективу скарга Говердовського в разі звертання до Європейського суду? – Безсумнівно. І з тих же самих причин, з яких практично стовідсотковий успіх у Стразбурзі гарантований і криворізькому хлопцеві Максиму Слободяну, якого суддя Довгинцівського райсуду Пруднік арештувала на 10 діб перед Новим Роком. В обох випадках держава Україна явно порушила статтю 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини: «Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

Що таке «справедливий судовий розгляд» неодноразово роз’яснював Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні та мають силу закону – відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, Європейський суд неодноразово підкреслював, що провадження в справах про адміністративні правопорушення віднесені до кримінальної сфери, оскільки в якості покарання Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачене, у тому числі, позбавлення волі – адміністративний арешт на строк до 15 діб. А тому розгляд таких справ має відбуватись з дотриманням усіх правил кримінального судочинства в частині забезпечення можливості ефективного правового захисту особи, яка обвинувачується. Той факт, що людині, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, суд не надав можливості скористатись допомогою адвоката та опитати свідків, а також відхилив клопотання про витребування й дослідження доказів, що спростовують обвинувачення, свідчить про брутальне порушення міжнародних зобов’язань України в галузі прав людини.

Але є й відмінність між цими двома справами. У порівнянні з писулькою судді Пруднік, постанова про арешт Дмитра Говердовського – то є шедевр юридичної думки. У випадку з Максимом, позаяк все трапилось стихійно і без заздалегідь підготовленого сценарію, суддя не стала не тільки з’ясовувати особу «правопорушника», але й писати постанову – творча робота була доручена помічниці судді. А оскільки криворізькі міліціонери, на відміну від одеських, навіть не спромоглися скласти відносно пограбованого юнака бодай якийсь адмінпротокол, помічниця судді Пруднік не зазначила в постанові про арешт не тільки прізвища свідків «правопорушення» чи якісь докази вини Максима, але навіть не навела номер адміністративного протоколу – за відсутністю оного.

 postanova

Збір доказів для Євросуду. Крок перший

У випадку, якщо громадянин був судом притягнутий до адміністративної відповідальності і є підстави стверджувати, що відносно нього Україною порушено статтю 6 Конвенції, для звернення до Європейського суду з відповідною скаргою достатньо оскаржити постанову судді першої інстанції в апеляційному порядку й отримати відмову в суді другої інстанції. На цьому всі національні засоби поновлення порушеного права вважаються вичерпаними й можна сідати за складання скарги. Строк подачі – шість місяців з дня проголошення ухвали апеляційного суду.

Окрім того, деякі справи дають можливість ще й подати в Страсбург скаргу про порушення Україною статті 13 Конвенції – тобто скаргу про те, що в нашій державі взагалі відсутні ефективні засоби правового захисту, немає ані правосуддя, ані правоохоронних органів. Власне, так воно і є, але для того, щоби цей факт був зафіксований Європейським судом, необхідно надати відповідні докази.

У цьому випадку доказова база повинна відповідати наступним очевидним вимогам:

— порушення представниками держави міжнародних зобов’язань України в галузі прав людини мають бути очевидними;

— фабула справи має бути простою та прозорою;

— порушення представниками держави права на використання громадянином ефективних засобів правового захисту мають системний характер, а не залежать від волі одного-двох посадовців.

Збирати докази та подавати їх до Євросуду можна впродовж усього часу з моменту прийняття скарги й до постановлення рішення. При цьому – наголошуємо вкотре – ці докази мають підтверджувати не невинуватість заявника в інкримінованому йому правопорушенні, а ігнорування державними інституціями його клопотань щодо проведення перевірок, витребування доказів, надання правової допомоги й т.п.

З цієї точки зору справа Дмитра Говердовського (звісно, у випадку, якщо він вирішить звернутися до Страсбурга) не є показовою, оскільки його арешт явно готувався заздалегідь і міліціонери та суддя намагались надати своїм діям видимість законності. Інша річ – це справа Максима Слободяна. Його скаргу до Європейського суду з прав людини ми оприлюднимо пізніше, а зараз вміщуємо заяву Максима про порушення кримінальної справи, яка була подана в районну прокуратуру після того, як хлопець відбув адміністративний арешт і вийшов на волю.

Прокуророві Довгинцівського району м.Кривий Ріг

СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,

м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н, вул. ххх;

(засоби зв’язку відсутні, оскільки я був пограбований міліціонером Горбуновим, який відібрав і привласнив мій мобільний телефон)

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН

у порядку ст. 95 КПК України

Прошу порушити кримінальну справу за фактом незаконного затримання, перевищення влади, службового підроблення та пограбування мене дільничним інспектором Довгинцівського РВ КМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області Горбуновим.

Зазначений злочин Горбуновим був скоєний за таких обставин.

26 грудня 2010 року біля 23:30 я їхав у маршрутному таксі, де побачив свого знайомого, з яким у мене зав’язалась розмова. Водій повернувся до нас і в нецензурній формі зажадав, щоби ми припинили розмовляти, оскільки ми, начебто, йому заважали. Я зробив зауваження водієві, попрохавши його не використовувати нецензурну лайку, оскільки в салоні перебували жінки. Між нами виникла суперечка.

Тоді водій зупинив автобус. На місці зупинки маршрутного таксі випадково перебував наряд патрульно-постової служби. Водій звернувся до міліціонерів з проханням викинути мене з автобуса, оскільки я, з його слів «дуже розумний» і заважаю йому їхати. Зі свого боку я попрохав міліціонерів назватися та пред’явили службові посвідчення. Але вони замість цього схопили мене за руку й потягнули в автомобіль ППС.

Один з міліціонерів (як я довідався пізніше, це був дільничний інспектор на прізвище Горбунов), застосовуючи грубу фізичну силу, запхнув мене в автомобіль, який після цього зрушив з місця. Тоді я зі свого мобільного телефону 067 689 05 78 о 23:37 зателефонував на телефон 102 черговому Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, назвав себе і повідомив, що відносно мене та інших пасажирів маршрутного таксі водієм було скоєно хуліганський вчинок, він нецензурно лаявся, але особи, які зовнішньо схожі на міліціонерів і які перебували на місці зупинки маршрутного таксі, замість того, щоби втихомирити хулігана, застосували фізичну силу до пасажира, при цьому відмовляються себе називати, службові посвідчення не пред’являють. Одначе черговий по місту розмовляти зі мною не став і кинув слухавку.

Горбунов доставив мене в Довгинцівський РВ, де о 23:50 полишив у черговій частині без жодних пояснень. Причину мого затримання мені ніхто не повідомляв, протокол затримання не складався.

Я намагався з’ясувати в працівників міліції у зв’язку з чим мене затримали, чому не випускають з приміщення райвідділу, але у відповідь чув лише погрози в нецензурній формі. Біля 24:00 26 грудня 2010 року я зателефонував у Київ Бойку В.М., помічнику-консультанту народного депутата України, якого знаю особисто в зв’язку з тим, що неодноразово бував у Верховній Раді України на запрошення народних депутатів, окрім того зараз народні депутати України надають мені допомогу в зв’язку з необхідністю госпіталізації моєї матері.

На пропозицію Бойка В.М. я тривалий час тримав увімкнутим мій мобільний телефон, щоби він чув, що відбувається в райвідділі. Окрім того, Бойко В.М., а також головний редактор Інтернет-видання «ОРД» Речинській С.Ф., телефонували черговому по райвідділу, питали, чому в Довгинцівському РВ тримається людина без складання протоколу затримання та пояснення причин, але черговий розмовляти з ними відмовлявся.

Невдовзі приїхав мій батько, на очах якого Горбунов мене тягав за волосся, вимагаючи щоби я написав якісь зізнання. Після чого батька вигнали з райвідділу, а я залишився та став вимагати допустити до мене адвоката та скласти протокол затримання. Замість того Горбунов у присутності двох адміністративно затриманих мене пограбував, відібрав мобільний телефон, потім завів у окремий кабінет і став бити по голові, супроводжуючи побої нецензурною лайкою.

Оскільки я голосно вимагав медичного освідування, Горбунов був змушений відвезти мене в лікарню, де лікар виявив наявність у мене тілесних ушкоджень внаслідок побиття в райвідділі. Після цього на мою вимогу ми поїхали на освідування до лікаря-нарколога. Нарколог заявила, що вміст алкоголю в моїй крові перебуває в межах норми. Я підписав довідку нарколога, не помітивши, що одна графа в ній була не заповнена. Тоді Горбунов знову привіз мене в райвідділ, де знущався наді мною до ранку. При цьому Горбунов з мене насміхався, говорив, що він мене «развьол как послєднєго лоха» і показував довідку від нарколога, де хтось, вже після того, як я її підписав, зробив поверх мого підпису напис «перебуває в стані алкогольного сп’яніння».

Все це, у тому числі вихваляння Горбунова про те, як він сфальсифікував довідку лікаря-нарколога, я потайки від нього записував цифровим плеєром, який перевів у режим диктофона.

Окрім того, Горбунов погрозами примусив тих двох адмінзатриманих, у присутності яких він мене пограбував, підписати чисті аркуші паперу – очевидно, з метою фальсифікації адміністративних матеріалів щодо мене.

Оскільки я вимагав допустити до мене адвоката та вимагав повідомити про моє незаконне перебування в райвідділі прокуророві, о 9:30 27 грудня 2010 року Горбунов повів мене в Довгинцівський районний суд, як він сказав – щоби «випісать арест», аби я не зміг нікому поскаржитися та пройти судово-медичне освідування.

На другому поверсі приміщення суду Горбунов спочатку звернувся до судді, що чергувала в той день, з проханням розглянути справу відносно мене. Я зразу ж повідомив судді, що Горбунов мене побив і пограбував. Суддя поставилась до моїх слів зі співчуттям, у категоричній формі запропонувала Горбунову повернути мені мобільний телефон. Тоді Горбунов повів мене до іншого судді – на третій поверх. Цим суддею виявилась голова Довгинцівського райсуду Пруднік.

Судове засідання тривало приблизно 3-4 хвилини. Суддя не встановлювала ані моєї особи, ані моїх анкетних даних і навіть не поцікавилась, як мене звати. Я зразу сказав судді, що присутній у кабінеті Горбунов мене побив і пограбував, відібравши мобільний телефон. Суддя спитала в Горбунова, чи брав він телефон, Горбунов відповів: «Ні».

Я також пояснив, що Горбунов мене затримав 10 годин тому без складання будь-якого протоколу та заявив клопотання заслухати покази свідків – зокрема двох адміністративно затриманих, на очах яких Горбунов мене пограбував, а також – Бойка В.М., який погодився приїхати в Кривий Ріг і дати свідчення з приводу того, що він чув по телефону, коли я перебував у райвідділі. Також я попрохав опитати в суді водія та пасажирів маршрутного таксі й міліціонерів ППС. Але суддя сказала: «Закрой рот». Звернувшись до міліціонера, суддя сказала: «я скажу помощніцє, чтоби написала постановлєніє об арестє на 10 суток, забєрєш позже». Після чого Горбунов вивив мене з кабінету судді й повів у райвідділ.

Біля суду я зустрів свого батька, який йшов нам на зустріч, але спілкуватися мені з ним не дозволили. Як я довідався пізніше, батько звернувся в канцелярію суду та попрохав видати йому копію постанови про мій арешт для апеляційного оскарження, але співробітники суду сказали, що суддя Пруднік доручила написати цю постанову своїй помічниці, а в неї немає часу, щоби цим зайнятися. І тому порадила батькові прийти пізніше. 28 грудня 2010 року мій батько знову звертався в канцелярію суду з проханням видати йому копію постанови про мій арешт і знову отримав відмову.

Коли ми повернулись у райвідділ, з’ясувалося, що ГУ УМВС України в Дніпропетровській області призначило перевірку обставин мого затримання, оскільки вночі Інтернет-видання «ОРД» повідомило про беззаконня, що було скоєне відносно мене. Більш того, як я узнав пізніше, на офіційному сайті ГУ МВС України в Дніпропетровській області http://pol2.a-teleport.com вже було вміщене повідомлення наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ЗМІ. 27.12.2010 на Інтернет сайті «ОРД» був розміщений матеріал Володимира Бойка «У Кривому Розі міліціонери затримали і побили вихованця Енакіївського авіаспортклубу» в якому йдеться про нібито незаконне затримання співробітниками Довгинцівського райвідділу міліції Криворізького МУ 19-річного Максима Слободяна.

Повідомляємо, що 26.12.2010 о 22.30 водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з’їхати з маршруту та під’їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп’яніння та намагається здійснити хуліганські дії відносно нього та інших пасажирів. Затриманий, який знаходився у вищевказаному маршрутному таксі, виявився громадянином Слобоян Максим Юрійович 1991 р. н., студентом ІІ курсу Криворізького металургійного технікуму.

Він був оглянутий у лікарні на предмет наявності алкоголю в крові та відсутності тілесних ушкоджень. Аналіз показав наявність алкоголю в крові, а огляд – відсутність тілесних ушкоджень. Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду з метою притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»).

За даним фактом ГУМВС України в Дніпропетровській області проводить службову перевірку»

Через це в райвідділі очікували приїзду співробітників служби внутрішньої безпеки. Але, як виявилося, ані постанови про арешт, ані адміністративних матеріалів відносно мене на той момент ще не було. Через це ст.лейтенант Міщенко склав протокол про моє затримання в Довгинцівському РВ «для припинення правопорушення та складання адмінпротоколу», який підписав та поставив дату й час – 11:30 27 грудня 2010 року.

Таким чином, попри те, що я був реально затриманий о 23:50 26 грудня 2010 року, протокол мого затримання був складений тільки через 12 годин. Причому, як прямо зазначено в протоколі затримання, протокол про адміністративне правопорушення на той момент ще був відсутній попри те, що це відбувалось через годину після того, як суддя Пруднік постановила арештувати мене на 10 діб.

Адміністративні матеріали складались у моїй присутності через кілька годин після мого арешту за участю співробітників служби внутрішньої безпеки та з відома помічника прокурора Довгинцівського району Коржа Д.В. При цьому я бачив лише процес фальсифікації адмінматеріалів, що саме там записано мені не відомо. Попри мої неодноразові вимоги до цього дня з їх змістом мене не ознайомлювали.

Зокрема, водія маршрутного таксі дільничний інспектор Горбунов розшукав і доставив у райвідділ тільки о 14:30 27 грудня 2010 року. Я бачив, як співробітники служби внутрішньої безпеки в приміщенні Довгинцівського РВ опитували цього водія й, наскільки я розумію, заднім числом виготовляли адміністративні матеріали з тим, щоби приховати ті злочини, які були скоєні відносно мене.

27 грудня 2010 року з приводу зазначених вище обставин мене опитував помічник Довгинцівського районного прокурора Корж Д.В. Я зробив йому усну заяву про злочин в порядку ст. 95 КПК України, а також передав диктофон з 4-ма годинами запису того, що відбувалось у райвідділу в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року. Але Корж Д.В. відмовився протокольно оформити моє повідомлення про злочин та зареєструвати його в ЖРЗП за встановленим порядком, а також відмовився направити мене на судово-медичне освідування. Що стосується диктофону, то Корж Д.В. його віддав працівникам міліції, які стерли запис.

Також повідомляю, що 30 грудня 2010 року до адвоката, що представляє мої інтереси, звертався працівник міліції, який від імені Горбунова пропонував для того, щоби «зам’яти скандали», повернути вартість відібраного в мене телефону – 1200грн. Адвокат проінформував про цю пропозицію мого батька, але батько від грошей відмовився, наполягаючи на поверненні телефону. Одначе телефон, наскільки я зрозумів, Горбуновим вже проданий.

Таким чином, у діях Горбунова містяться ознаки наступних злочинів:

  • грабіж, внаслідок якого він заволодів належним мені телефоном «Sony Ericsson K 750i», ІМЕІ 35655400-755032-6, телефон обслуговувався оператором «Київстар» за номером 067 689 05 78;

  • перевищення влади, яке полягала в тому, що Горбунов, будучи представником влади, тягав мене за волосся, бив, ображав нецензурною лайкою. З моменту мого затримання о 23:50 26 грудня 2010 року мене не годували аж до 19:00 27 грудня 2010 року. Ніч з 26 на 27 грудня 2010 року я провів в Довгинцівському РВ, де мені не були надані умови для сну. Практика Європейського суду з прав людини кваліфікує такі дії з боку державних органів як катування, що заборонено ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Верховною Радою України Законом України від 17.07.1007 №475/97-ВР;

  • службове підроблення, внаслідок якого Горбунов фальсифікував адміністративні матеріали щодо мене, зокрема – використовуючи чисті аркуші паперу, підписані на його вимогу адміністративно затриманими особами;

  • незаконне затримання, яке полягало в тому, що всупереч приписам п. п.5 ст.11 Закону України «Про міліцію» Горбунов протиправно утримував мене в приміщенні Довгинцівського РВ впродовж 10 годин без жодних на це законних підстав, без документального оформлення та без інформування про це прокурора.

Виходячи з наведеного та на підставі ст. ст.95, 99-1 КПК України, —

п р о ш у :

1. Порушити кримінальну справу за ознаками ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч.1 ст. 371 КК України та притягнути до кримінальної відповідальності дільничного інспектора Довгинцівського РВ КМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області Горбунова.

2. У випадку відмови в порушення кримінальної видати мені копію відмовної постанови для подальшого оскарження.

Про відповідальність, встановлену ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, попереджений.

СЛОБОДЯН М.Ю.

10 січня 2010 року

Ця заява (як і відповідь районної прокуратури) буде також спрямована до Страсбурга. Оскільки подавалась вона зовсім не з метою притягнути до відповідальності міліціонера-грабіжника (прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук цього не допустить – це в неї принцип такий), а саме для того, щоби отримати відмовну постанову на доказ відсутності в громадян України будь-яких можливостей для захисту свого майна від так званих «правоохоронців».

І, дійсно, давайте поміркуємо, які б дії мав би вчинити прокурор Власенко, отримавши таку заяву, якби в Україні існувала справжня прокуратура, а права громадян захищались би від державного беззаконня. Напевно, у ході дослідчої перевірки перш за все була б перевірена книга обліку осіб, що доставлені до чергової частини Довгинцівського РВ – самий головний документ, за допомогою якого можна встановити, коли ж саме Максим Слободян потрапив до міліції, скільки провів там часу й чи вивозили його на якісь медичні освідування.

Також було б перевірене твердження заявника про те, що це саме він викликав міліцію зі свого телефону о 23 год. 37 хв. 26 грудня 2010 року (інформацію про з’єднання може надати оператор зв’язку, а зміст повідомлення – міське управління внутрішніх справ, оскільки всі телефонні виклики за номером 102 записуються й зберігаються впродовж двох місяців); були б розшукані та опитані лікарі, до яких Максима возили вночі; розшукані та допитані ті два адміністративно затриманих, у присутності яких хлопця, з його слів, пограбували; було б встановлено, чи робились дзвінки на телефон Максима в ніч з 26 на 27 грудня (хлопцеві, коли він був у райвідділі, телефонував автор цих рядків, а пізніше – за кілька хвилин до пограбування – батько); була б опитана помічниця судді Пруднік; на фоноскопічне дослідження був би направлений диктофон Слободяна.

Але нічого цього зроблено не було. Через два дні після надходження заяви в районній прокуратурі просто «намалювали» відписку з відмовою порушити кримінальну справу. Без жодних аргументів і без спростування фактів, викладених у повідомленні про злочин. Що, власне, і треба було довести.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

63 ответа

  1. Х.З. что и ответить. Долго мусора расследуют, автор статьи голосит “беззаконие”. Быстро мусора расследуют, тот же автор снова недоволен “сговорились”.
    Если активист знал, что его пасут, должОн был был готов к любой провокации, а не расслаблять полужопия и уповать на “главенство закона” в стране где “гарант Конституции” два раза НЕ сидел 🙂

  2. Одесситы по украински не пишут…
    Но дело не в этом, судя по тому, что написал volf, он кое что знает. А дело в том, что наша милицейская братия после случая со Швецом, просто хотели ЛЮБОЙ ценой устроить показательное шоу в виде расправы над непокорными… Дабы неповадно было свое свиное рыло поднимать против их холеные морды разжиревшие от взяток. Инспекторы “Дай”, бл..

  3. Извините, перепутал страницу с комментами.
    Относилось к задержанию водителя в Одессе 12 февраля

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

Грымчаку дали десять лет

Бывшему заместителю министра по вопросам временно оккупированных территорий Юрию Грымчаку объявлен приговор 23 февраля. Как сообщает САП, ему назначено наказание…

В земельном департаменте КГГА прошли обыски. У Кличко всё отрицают

В помещениях аппарата Киевсовета и Департаменте земельных ресурсов прокуратура и Нацполиция провели обыски. Как сообщили в городской прокуратуре, следственные действия…

Харьковский облпрокурор записал имущество на родственников

Глава Харьковской областной прокуратуры Александр Фильчаков почти всю недвижимость записал на родственников. Об этом стало известно из его декларации. Согласно…
НОВОСТИ