«Тризуб» проти Сталiна: текст апеляції на арешт Василя Лабайчука

19 січня 2011 року суддя Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Світлицька В.М. винесла постанову такого змісту:

На мою думку судом першої інстанції допущені:

— однобічність та неповнота досліджень обставин справи;

— невідповідність висновків суду, викладених у постанові, фактичним обставинам справи;

— істотне порушення кримінально-процесуального закону.

1. Однобічність та неповнота полягають у тому, що:

1.1. Суд, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу Лабайчуку В.І. не забезпечив йому можливості дати судові пояснення, в той час коли суддя нібито розглядала матеріали справи та, як зазначено в постанові «выслушивала пояснения Лабайчука В.И.» сам Лабайчук В.І. перебував у приміщенні суду в камері де утримуються особи доставлені до суду під конвоєм.

1.2. Разом з цим відсутність Лабайчука В.І. в судовому засіданні під час розгляду цієї справи перешкодили йому заявити суду про участь у справі його адвоката, захисника, як це гарантовано йому Конституцією та процесуальним законом. Відсутність захисника позбавила суд можливості вислухати та дослідити аргументи захисту проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

1.3. Суддя, не маючи пояснень Лабайчука В.І. та його захисника, однобоко поклалася на матеріали надані слідчим, де серед іншого зазначене нібито «своими действиями Лабайчук В.И. совершил преступление, предусмотренное ч.2 ст. 296 УК Украины — хулиганство, то есть грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью, совершенное группой лиц» (цитується відповідно до «Постановление о возбуждении уголовного дела старшего следователя СО Жовтневого РО ЗГУ ГУМВД Украины в запорожской области майора милиции А.В. Минаева»

Суддя без належної перевірки поклала ці необґрунтовані жодним доказом ствердження в обґрунтування постанови й сама необґрунтовано припустилася стверджень про те що Лабайчук В.І нібито діяв «из хулиганских побуждений»

2. Невідповідність висновків суду, викладених у постанові, фактичним обставинам справи полягає у тому що

2.1. Лабайчук не мав мотивів по мотивам «явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью».

Мотивом його дій було обурення протиправним вчинком тих, хто порушуючи Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР.

Для Лабайчука В.І., як для всіх законослухняних громадян України цілком очевидним є, що саме дії тих, хто встановив на українській землі пам’ятник кривавому диктатору Сталіну, винному у геноциді українського народу, слід вважати такими, що вчинені з мотивів явної неповаги до Закону України та норм суспільної моралі, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом. Пояснення з приводу мотивів дій Лабайчука В.І. наводяться мною, виходячи зі Звернення Лабайчука до Президента України, Генерального прокурора та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке буде надане апеляційній інстанції під час розгляду апеляції

2.2. Суд в своїй постанові стверджує про вчинення Лабайчуком В.І. «хулиганских действий», як про доведений факт. Так в постанові, зокрема зазначено: «Судом установлено, что Лабайчук В.И. не имеет постоянного места жительства на территории г. Запорожья и Запорожской области, совершил преступление средней, тяжести…»

Насправді в суду не було підстав для ствердження такого роду, оскільки справа перебуває в стадії досудового слідства, і кваліфікувати хуліганство може тільки вирок суду, який набрав чинності.

2.3. В своїй постанові суддя пише «В соответствии со ст. 148 УПК Украины данными о том, что лицо может воспрепятствовать установлению истины по делу, является сведения, которые свидетельствует, что оно может принять меры по воздействию на свидетелей, потерпевших, экспертов, с целью дачи ими неправдивых показаний или заключений, уничтожению документов, предметов, которые могут быть вещественными доказательствами, иным способом фальсифицировать доказательства, затянуть расследование»

У якості таких «сведений», тобто відомостей, суддя перелічила такі: «Судом установлено, что Лабайчук В.И. не имеет постоянного места жительства на территории г. Запорожья и Запорожской области, совершил преступление средней, тяжести, преступление совершено группой лиц и в силу того, что следствием не установлен весь круг лиц по данному делу и их местонахождение, дает суду основания полагать, что находясь на свободе Лабайчук В.І. может воспрепятствовать установлению истины по уголовному делу, скрыться от уголовного следствия и суда, а также может вновь может вновь совершить преступление» (цитується відповідно до тексту «Постановления», деякі фрагменти виділені автором апеляції)

Отже, а думку судді, відомостями, які свідчать, що Лабайчук В.І. «может принять меры по воздействию на свидетелей, потерпевших, экспертов, с целью дачи ими неправдивых показаний или заключений, уничтожению документов, предметов, которые могут быть вещественными доказательствами, иным способом фальсифицировать доказательства, затянуть расследование» є такі:

• відсутність у Лабайчука постійного житла в Запоріжжі та Запорізькій області;

• непідкріплене вироком суду ствердження, що Лабайчук В.І. вчинив злочин і що цей злочин вчинений групою осіб;

• відсутність у слідства відомостей про те, хто саме входить до зазначеної вище групи осіб;

• відсутнісь у слідства відомостей про місцезнаходження не встановленої слідством групи осіб.

Але суд так і не навів причинно-наслідкового зв’язку між зазначеним вище абсурдним переліком «сведений», а скоріше відсутності таких, та тими припущеннями судді, що Лабайчук В.І. нібито «может воспрепятствовать установлению истины по уголовному делу, скрыться от уголовного следствия и суда, а также может вновь может вновь совершить преступление.

Відповідно до ст. 327 КПК України «Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена». Але ця сама вимога повинна стосуватися й постанови суду про обрання запобіжного заходу, оскільки кримінально-процесуальний закон (ст.148 КПК України) дозволяє застосовувати запобіжний захід лише за наявності «достатніх підстав», але не припущень.

Лабайчук має постійне житло в с. Красносільці Збаразького району Тернопільської області і не його провина в тому, що його без складання належних процесуальних документів про затримання позазаконно таємно етапували «на территорию» м. Запоріжжя, де його під виглядом розслідування справи «про хуліганство» таємно у відсутності адвоката допитують «у якості свідка» в примішеннях СБК працівники СБУ, притискаючи руки наручниками, залякуючи тим, що помістять в камеру разом з особами хворими на туберкульоз або психічно неврівноваженими, схиляючи дати покази щодо якогось міфічного «теракту».

В кожному випадку висновки судді Світлицької В.М. щодо можливості з боку Лабайчука В.І. уникати слідства, чинити перешкоди слідству та суду, вчиняти якісь злочини не підтверджується жодним доказом, дослідженим у суді, оскільки в самі постанові навіть не вживається термін «доказ».

3 Істотне порушення кримінально-процесуального закону полягає у тому, що

3.1. Порушено право Лабайчука В.І на захист, справу розглянуту у відсутності його захисника, Лабайчуку В.І. не було надано можливості заявити в судовому засіданні про необхідність участі адвоката.

3.2. Порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою, про що свідчить

зміст «постановления» суду, викладений російською, а рідною мовою Лабайчука В.І.є українська.

3.3. Справу розглянуто у відсутності Лабайчука В.І.

3.4. Порушено вимогу ч. 1 ст. 16-1 КПК України, де застережено, що «Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності»

Суддя Світлицька В.М. надала перевагу інтересам досудового слідства, віддала Лабайчука В.І. під варту «в силу того, что следствием не установлен весь круг лиц по данному делу и их местонахождение», при цьому було суддя знехтувала правами та законними інтересами Лабайчука В.І.

3.5. Порушено вимогу ч. 6 ст. 16-1 КПК України, де застережено, що «Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав»

Суддя Світлицька В.М. не тільки не створила Лабайчуку В.І. умови для здійснення наданих йому прав, але внесла в постанову завідомо неправдиві відомості, зазначивши, що суд вислухав пояснення Лабайчука В.І., в той час коли він навіть не був присутнім у залі судового засідання

3. 6. Порушено норму прямої дії, яка міститься в ст. 62 Конституції України, суддя Світлицька В.Н. визнала Лабайчука В.І. винним у вчинені злочину до вироку суду й на цій підставі застосувала до нього запобіжний захід — тримання під вартою

3.7. Постанову не підписано будь-ким із суддів.

Як свідчить зміст «постановления» цей документ підписаний від імені судді «Светлицкой В.Н.»

Але насправді відповідно до Постанови Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року до Жовтневого районного суду було обрано суддю Світлицьку Вікторію Миколаївну, судді з прізвищем «Светлицкая» та ініціалами «В.Н.» взагалі не значиться в корпусі суддів України.

Прохання особи, яка подає апеляцію.

З огляду на вищезазначене, керуючись вимогами гл.13, 29 КПК України прошу апеляційний суд скасувати Постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2011 р. про обрання запобіжного заходу тримання під вартою Лабайчуку Василю Івановичу .

Примітка, оскільки остання доба строку відведеного на апеляцію припала на неробочий день (22.01.2011), апеляція подається в наступний робочий день (24.01. 2011)

Додатки:

Копія апеляції — 2 примірники

З повагою

24.01.2011 В. Ніказаков, захисник, адвокат