Прокурорська феєрія

 Чудо раптового зцілення явив світові й місту прокурор Подільського району Михайло Витязь. П’ять років тому пан Михайло, працюючи прокурором Іллічівського району м.Маріуполь Донецької області, звільнився з органів прокуратури у зв’язку з тяжким станом здоров’я. Нечувана хвороба вразила тоді Витязя незадовго до колегії обласної прокуратури, де цей поборник законності мав звітувати про свої успіхи на теренах правопорядку. Але бац – і віднялися ноги. Потім – розум. Хоча, ні, мабуть розум віднявся спочатку… Не приходячи до тями, Витязь звільнився, потім поновився, потім попрацював у Рівненський області й ось вже півтора роки як верховодить на Подолі. Але недавно пішли чутки, що прокурор Витязь, нарешті, оклигався, прийшов до тями й перше, що зробив – це упразднив на підвідомчій території Конституцію України та скасував право громадян звертатися по правову допомогу до адвоката.

Взагалі-то Подільська прокуратура Києва давно зажила славу прОклятого місця, а її керманичі регулярно стають учасниками гучних скандалів. Чого вартий хоча б попередник Витязя, Вася Драговоз, який ганяв по Києву на краденому BMW X5, аж доки п’яний чи то він, чи то його водій не заснув за кермом у 30-ти метрах від ріднесенької прокуратури, протаранивши три автомобілі… А знаменитий помічник Драговоза Ярослав Стручок, який, упившись до безпам’ятства, на вулиці принародно поливав міліціонерів матюками та крутив дулі? З кінця 2008 року на районі прокурорствує ще одне чудо – улюбленець Віктора Павловича Пшонки (у хорошому смислі цього слова – не плутати з колишнім слідчим Подільського райправління Денисом Тумановим) Михайло Витязь. Розуму – палата. Ось тільки із здоров’ям у нього поганенько. Постійні провали пам’яті. Причому, схоже не те, що вражені саме ті ділянки головного мозку, які мають зберігати зміст Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу.

У районі новому прокуророві зразу ж сподобалось – дарма, що стан здоров’я довгий час не дозволяв сприймати дійсність адекватно: цілющий клімат, дорога нерухомість, круті фірми… А недавно до пана Михайла ще й повернулась свідомість. Звісно, краще було б, якби це була правосвідомість. Але не може повернутись те, чого ніколи не було.

Так ось, повернулась до Витязя свідомість і він подав протест до Апеляційного суду м.Києва в одній адміністративній справі. У тому протесті пан прокурор попрохав високий суд скасувати постанову Подільського районного суду м.Києва від 26 жовтня 2010 року, якою невинною, як Янгол Божий, була визнана адвокат Тетяна Монтян.

«Слона на скаку остановіт і хобот єму оторвьот…»

Шановне читацтво, мабуть, ще не забуло цей гучний скандал, який так натхненно смакувала преса: 21 жовтня 2010 року відомий київський адвокат була затримана міліцією прямо в Подільському райуправлінні за «злісну непокору» працівникам міліції. Непокора полягала в тому, що Тетяна прибула в «мусарню» на виклик своєї клієнтки, Марії Роднєнок, яку міліціонери катували в одному з кабінетів.

Про те, що відбувалось, живописала того ж дня сама Тетяна в заяві про порушення кримінальної справи.

«Прокурору м. Києва Ударцову Ю.В.

вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150.

Адвоката Монтян Тетяни Миколаївни,

ЗАЯВА

про злочин

Я, адвокат Монтян Тетяна Миколаївна, 21.10.2010 року прибула в Подільске РУ ГУ МВС України в місті Києві для здійснення захисту клієнта – Роднєнок Марини Єгорівни, затриманої невідомо ким та невідомо на яких підставах приблизно о 12 годині дня. Про затримання даної особи мені повідомив мій чоловік, адвокат Василенко Юрій Олександрович, якому подзвонив якийсь чоловік та повідомив, що “ми Роднєнок затримали та зараз відвеземо в Херсон”.

Мій чоловік поінформував мене, що наразі оскаржує постанову про порушення кримінальної справи відносно Роднєнок М.Є. в Суворівському районному суді міста Херсона, але вже протягом чотирьох засідань співробітники міліції та прокуратури відмовляються надавати матеріали справи суду. Суть справи, за словами мого чоловіка, полягає в тому, що ця жінка декілька років тому взяла кредит по якійсь “неправильній” довідці про доходи, але відразу повернула цей кредит, банк ніяких претензій до неї не має; строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності давно закінчилися; максимальна міра покарання, навіть якщо строки не закінчилися б – лише обмеження волі, а тому йому не зрозуміло, хто і навіщо переслідує в Херсоні цю жінку, залякує її та погрожує тюрмою та вбивством.

Всі нижчезазначені події відбувались біля приміщення чергової частини райуправління та в приміщенні для затриманих.

При спробі з’ясувати, де знаходиться моя клієнтка, керівництво райуправління (за повідомленням осіб, які знаходилися в черговій частині) зі мною розмовляти відмовилось; про те, де перебуває мій клієнт, мені ніхто не повідомив. Я подзвонила по “телефону довіри”, який знаходиться біля черговою частини, та повідомила обставини – про те, що мене не допускають до клієнтки, про те, що клієнтка скаржиться на те, що її прикували наручниками та б’ють, прізвища моє та клієнтки, тощо.

Також я подзвонила в прокуратуру Подільського району та розповіла те саме, що і по телефону довіри, але усне повідомлення у мене прийняти відмовились і порадили прийти особисто. Я пояснила, що не можу прийти особисто, оскільки в мою відсутність мою клієнтку невідомі особи, які її безпідставно затримали, не склавши про це ніяких документів – можуть вивезти в невідомому напрямку та фізично знищити. Мені порадили все одно прийти особисто, і тоді я порадила навідати прокуратуру та залишити там заяву чоловіку моєї клієнтки, що він і зробив.

Приблизно о 15.10 год. я побачила, як невідомі мені особи (скоріш за все, співробітники міліції) намагаються вивести мою клієнтку з райуправління, при цьому на клієнтці я бачила сліди побиття, а сама вона була у надзвичайно щільно вдягнутих наручниках, від чого її руки набухли, і в них видимо припинився кровотік. Вона плакала та скаржилась на те, що її били шестеро міліціонерів, попередньо прикувавши наручниками. Особи, які намагалися вивести клієнтку з райуправління, не назвали своїх імен чи підстав для затримання та багаточасового утримання моєї клієнтки в наручниках без складання будь-яких процесуальних документів.

Чоловік затриманої намагався перешкодити виведенню її з райвідділу, за що також був побитий співробітниками міліції.

В цей час клієнтка втратила свідомість та впала на підлогу. Після цього співробітники міліції за ноги потягнули її по підлозі коридору. Я спробувала рушити за нею, але особа, яка заявила, що є заступником начальника РУ ГУ, перешкодила мені в цьому, незважаючи на те, що я пред’явила адвокатське посвідчення та ордер адвоката на представлення інтересів Роднєнок М.Є. Ця особа попередила мене, що, якщо я продовжуватиму наполягати на тому, аби бути разом з клієнткою, то таки опинюсь разом з нею – за ґратами. Я заявила, що бути разом з клієнткою є моїм адвокатським обов’язком, і попередила, що він скоює злочин, передбачений статтею 374 КПК України “Порушення права на захист”, та статтею 397 “Втручання в діяльність захисника чи представника особи”.

Від цих слів ця особа в повному сенсі цього слова озвіріла та віддала наказ співробітниками міліції помістити мене в “абізяннік”, що і було зроблено співробітниками міліції із застосуванням до мене фізичного насильства. Я при цьому просто сіла на підлогу, і їм довелося тягнути мене по підлозі аж до камери. Затримання сталося приблизно о 15:30, а протокол затримання почали складати лише о 17:20. Остаточно мене звільнили лише о 18:10.

Додатково хочу пояснити, що звинувачення мене в телесюжеті з боку цієї особи, що я нібито “покусала” йому палець, абсолютно не відповідає дійсності і є цинічною брехнею, оскільки, якщо б я хотіла нанести йому тілесні ушкодження, то я знайшла б для цього інші способи, оскільки професійно володію бойовими мистецтвами.

Моїх родичів про моє затримання ніхто не повідомив; більше того – журналістам та колегам протягом першої години після мого затримання в черговій частині відповідали, що “затриманої Монтян у них немає”. Весь цей час четверо моїх неповнолітніх дітей (двоє 1997 р.н., 1999 р.н. та 2002 р.н.) залишались без будь-якого нагляду дорослих, оскільки мій чоловік в цей час знаходився на виїзному засіданні за межами міста Києва.

Коли в райвідділ приїхали адвокати з Комітету захисту професійних прав адвокатів Ради адвокатів міста Києва, вони спілкувалися зі мною та викликали керівництво РУ ГУ, ще протягом приблизно години, і лише після цього щодо мене почали складати протокол про затримання мене, а також – протокол про нібито вчинення мною адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КупАП. Цього правопорушення я не скоювала і скоїти не могла навіть гіпотетично, тому що ніяких ЗАКОННИХ розпоряджень жоден співробітник міліції мені не віддавав.

Зазначені події свідчать про можливе вчинення щодо мого клієнта та мене самої злочинів, передбачених ст. ст. 375 “Порушення права на захист” (оскільки мало місце недопущення захисника до затриманої особи) та 397 КК України “Втручання в діяльність захисника чи представника особи” (оскільки мені чинилися перешкоди у здійсненні правомірної діяльності захисника затриманої особи по наданню правової допомоги).

Відповідно до окремих положень ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

На підставі викладеного та у відповідності до ст. ст. 94 – 97 КПК України, —

ПРОШУ:

1.Перевірити дану заяву.

2.Прийняти рішення про порушення по даному факту кримінальної справи, за ознаками злочинів передбачених ст. ст. 374, 397 КК України.

21 жовтня 2010 року

Адвокат Монтян Т.М.»

Звиклі по повної безкарності та відсутності будь-якого прокурорського нагляду керівники Подільського райуправління не тільки склали на адвоката адмінпротокол «за злісну непокору законним вимогам працівника міліції», але й ще натхненно брехали на телеканалах, що Тетяна, бачте, вкусила за палець заступника начальника райуправління Надєїна, лаялася та ледь всіх їх не повбивала. І що, мовляв, через це довелося її кинути за ґрати.

Ось як, наприклад, той же Надєїн жалісно оповідав про свої тілесні ушкодження телеглядачам:

http://infoporn.org.ua/2010/10/23/zub_montyan_svdchenennya_ukushenogo

В гостях у Феміди

О, це було дивовижне видовище – розгляд у Подільському районному суді м.Києва адміністративних матеріалів щодо громадянки Монтян Тетяни Миколаївни за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ясна річ, що правопорушниця зажадала опитати свідків її безчинств, що судом, ясна річ, було зроблено. Погортаймо протокол судового засідання.

Ось, наприклад, що розповів у суді працівник Подільського РУ Корчемний, який склав на Тетяну адмінпротокол. Він, виявляється, не бачив подій, а протокол складав, базуючись на чутках, які ходили по райуправлінню.

Запитання: Якщо Монтян хуліганила, чому ви не склали протокол за ст. 173 (дрібне хуліганство») ?

Корчемний: Тому що ст. 185 — більш тяжка.

Регіт в залі

А ось що повідав правосуддю херсонський міліціонер Фесенко Євген Петрович, який, власне, і лупцював Марію Роднєнок:

«Ми Монтян не казали, що ми співробітники міліції, але потім вона і сама здогадалась».

«Я склав рапорт після того, як все закінчилося. Після того, як Монтян закрили»

«Запитання: Чи відома вам суть ст. 59 Конституції України, яка гарантує право громадян на захист?

Фесенко: В принципі – ні»

«Ми не мали права складати протокол затримання Роднєнок»

«Ми її не затримували, ми просто виконували привід. Прокуратуру про це не повідомляли».

А ось, що розповів ППС-ник Забродський Петро Петрович:

«О 15-45 нас викликали до Подільського райвідділку, терміново прибути, ми стали біля турнікету, аби не пускати сторонніх осіб, потім я побачив Монтян. Надіїн був, казав їй, щоб вона вийшла. Монтян викрикувала, що вона — адвокат, кричала: «Куди ви її несете»? Надіїн попросив її документи, вона дістала якийсь папірець та щось на ньому писала, при цьому лаялась. Надіїн просив її вийти за турнікет та попередив, що складе щодо неї протокол. Після цього Надіїн покликав мене, тоді жінка сіла на підлогу і почала махати ногами. Ми віднесли її в кімнату для розбору з громадянами, залишили її за ґратами; потім ми зайшли в сусідню кімнату і написали рапорти».

Другий ППСник, Забара Юрій Миколайович:

«Я бачив, як Монтян сфотографувала Надіїна, подивилася на фото в фотоапараті та сказала: «Ну і рожа!» Вона показувала Надіїну свої посвідчення та папірець, на якому вона щось писала. Казала, що вона адвокат. Після цього Надіїн неодноразово просив її вийти за турнікет, але вона відмовлялася теж неодноразово, громадянинка Монтян не слухалася Надіїна».

«Я не чув про статтю 59 Конституції».

«Надіїн допомагав нам запроторити Монтян в клітку».

Дроненко — помічник оперативного чергового Подільського РУ ГУ

«Приблизно в 13-30 звернулася Монтян, сказала, що є адвокатом Роднєнок, яка незаконно затримана в кабінеті № 49. Даний кабінет на 3-му поверсі, я зателефонував до карного розшуку начальнику. Начальник сказав, що знаходиться за межами відділку, заступник Данільченко сказав, що да, перебуває, затримана херсонськими. Я попередив, щоби хтось вийшов та пояснив ситуацію»

Шевчук Юлія Євгенівна, 1986 р.н. помічник начальника РУ ГУ по зв’язках з громадськістю:

«Я бачила Родненок, на третьому поверсі, вона там істерила та буянила, її заспокоїли наручниками, і вона запокоїлась. Потім я спустилась вниз; я побачила, як пані Монтян та ще декілька осіб кидаються на херсонських та не пускають їх. Я підійшла до Монтян, а вона сказала, що херсонські не мають права затримувати Родненок. Я сказала херсонським показати їй документ, вони показали їй постанову про привід, Монтян показала мені своє свідоцтво».

Одначе міліціонери, які натхненно брехали, що, начебто Тетяна лаялась і когось ображала,забули, що в їх установі цілодобово працюють камери відеоспостереження. До того ж ці події спостерігали викликані Тетяною журналісти з диктофонами, зокрема – кореспондент «Дзеркала тижня» Лідія Суржик. Тож Монтян зажадала оглянути відеозапис та послухати свідків події – у тому числі журналістів.

До речі, ось стаття в «Дзеркалі тижня», написана очевидцем цих подій

http://www.dt.ua/1000/1050/70668/

У результаті суд встановив, що безумні херсонські міліціонери жодних прав торкатися громадянки Роднєнок М.Є., а тим більше вдягати на неї наручники, не мали права – вони повинні були лише виконували постанову про привід. Також суд встановив, що ніхто Надєїна не кусав, все, що розповідають подільські міліціонери – цілковита брехня й адвокат Монтян діяла у відповідності із законом. Тому суддя закрив адмінпровадження щодо Тетяни, а прокуратура Подільського району була вимушена порушити проти міліціонерів ще й кримінальну справу за перевищення влади.

Прокурорська шизофренія

Очевидно, кримінальну справу проти херсонських міліціонерів прокурор Витязь порушив, перебуваючи в неосудному стані. Бо, погодьмося, здоровий на голову прокурор чи навряд стане притягувати до відповідальності злочинців у погонах – він просто візьме з них гроші… Але за кілька днів, 4 листопада, Витязь раптом прийшов до тями й став рахувати. Внаслідок складного розумового процесу прокурор Подільського району дійшов висновку, що якщо за кожним фактом міліцейської сваволі порушувати кримінальну справу, то хто ж у прокуратуру стане гроші носити?

Але закрити кримінальну справу проти міліціонерів не просто. Більш того, тепер треба визнавати потерпілою не тільки Марію Роднєнок, яку били міліціонери з Херсону Фесенко та Тихоненко, але й саму Тетяну Монтян, яку незаконно тримали в «клітці». Та ще й пред’являти міліціонерам обвинувачення не тільки в перевищенні влади, але й у порушенні права на захист та втручанні в діяльність захисника. При цьому, якщо зараз потенційними обвинуваченими є лише оті Фесенко та Тихоненко, то за незаконне затримання адвоката карати доведеться своїх – перш за все Надеїна.

І тоді що надумав Витязь – він подав протест на постанову про закриття адмінсправи щодо Монтян, до якого приєднали свої апеляційні скарги херсонські «витязі» Фесенко й Тихоненко, відносно яких цей же самий Витязь порушив кримінальну справу. Здається, по науковому це зветься «шизофренія» — роздвоєння особистості.

У протесті прокурор, сумлінно перелічивши на 2 сторінках, хто саме з міліціонерів дав у суді свідчення й описавши, що вони воркували в якості свідків, дійшов дуже оригінального висновку: «судом зазначено, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 21.10.2010 не зазначено потерпілих внаслідок правопорушення осіб, однак об’єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпроАП, не передбачає наявності будь-яких потерпілих». І зажадав на цій підставі постанову суду скасувати та «прийняти нову постанову».

Але яку саме «нову постанову», Витязь не написав, залишивши суддям ламати голови, чого ж саме домагається прокурор – чи то притягнення Монтян до адмінвідповідальності, чи то закриття провадження з інших підстав, чи то повернення матеріалів у суд першої інстанції на повторний розгляд. Тож можна зробити висновок, що Витязь тримає за клоунів не тільки своїх підлеглих, але й суддів Апеляційного суду м.Києва. Чого вони, направду сказати, і заслуговують, якщо дарують прокурорам таки ось «резолютивки».

Що ж до Тихоненка й Фесенка, які були допитані судом у якості свідків і які, на переконання прокурора, не можуть бути потерпілими через «об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення», то вони приєднались до протесту саме в якості потерпілих. Та ще й заявили, що Монтян їм, бачте, нанесла тілесні ушкодження. І навіть довідку з розмитим штампом якогось Херсонського травмпункту роздобули, що в Фесенка, мовляв, «ушиб левого плечевого сустава».

Мозок у нього ушиблений. Як і у Витязя. Бо головний аргумент доблесних херсонських міліціонерів – з яким повністю згодна прокуратура Подільського району – полягає в тому, що «на момент затримання Роднєнок М.Є., тобто 21.10.2010, Монтян Т.М. в установленому ст. 44 КПК України порядку допущена в якості захисника до участі в кримінальні справі, порушеній відносно Роднєнок М.Є., не була». А тому її не допускали до Роднєнок М.Є. на законних підставах.

А що, Роднєнок М.Є. хтось колись затримував по кримінальній справі? І де, в такому випадку, протокол затримання та постанова слідчого або суду? Не кажучи вже про те, що у випадку затримання перше, що зобов’язаний зробити правоохоронець – це негайно, з моменту затримання, дати можливість затриманому запросити захисника та надати можливість поспілкуватися затриманому й захисникові віч-на-віч без обмеження часу ще до першого допиту.

Звісно, що для Витязя, що для херсонських міліціонерів зміст Кримінально-процесуального кодексу – це біном Ньютона. Як і зміст статті 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу… Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Тому іншим адвокатам треба робити серйозні висновки з цієї історії. Та й всім нам – потенційним клієнтам адвокатської допомоги – ті висновки не завадять.

Тетяна Монтян – не долар, щоби подобатись усім. Вона, будучи людиною публічною, може викликати найрізноманітніші емоції. Але йдеться не про неї. І навіть не про захист прав Марії Роднєнок. Йдеться про відстоювання основоположного конституційного принципу – права на правову допомогу. А також – права адвокатів на безперешкодну професійну діяльність.

Тому не дивують чутки, які ширяться в юридичних колах столиці, що адвокатська «тусівка» начебто пригрозила суддям Апеляційного суду, що якщо постанову Подільського райсуду щодо Монтян на вимогу Витязя скасують, то всі підконтрольні адвокати підуть зі справ, у яких вовтузяться згідно зі ст. 47 КПК України – тобто надають правову допомогу безплатно за постановою слідчого або суду по тих справах, де участь захисника є обов’язковою, а обвинувачений чи підсудний не здатен оплачувати роботу адвоката з власної кишені. А таких справ по Україні – біля 6 тисяч, і провадження по них у такому випадку буде просто паралізоване.

І наостанку – невеличкий художній сюжет. Не дай Боже, щоби він став документальним

http://www.youtube.com/watch?v=7SN4I10akms&feature=related

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»