Львів, аеропорт.Захер-Мазох перемагає Пінзеля

Для того, щоб читачі зрозуміли, що таке (чи хто такий) «Пінзель», вдамося до екскурсу.

Скупі довідкові дані свідчать, що Іоан Георг Пінзель (Jan Jerzy Pinzel, Жан Жорж Пінзель, Ян Юрій Пінзель) — скульптор середини 18-го ст., представник пізнього бароко і рококо, який певний час жив і працював на Галичині. Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, а також обставини появи в Галичині, дати народження і смерті наразі невідомі. Відомо, що в середині 1740-х років Пінзель з’явився при дворі польського магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року він одружився у Бучачі із вдовою Єлизаветою Кейтовою, від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда і Антона. За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева-Кейтова втретє вийшла заміж за Беренсдорфа. Отже, Пінзель, ймовірно, помер до цієї дати.

Про патрона Пінзеля Миколу Василя Потоцького з історичних документів відомо все, що може бути відомо. То був типовий польський аристократ, магнат, гнобитель, від якого насамперед потерпали українські селяни і євреї. Відомий він також тим, що жодного разу на своїх територіях не пропускав «права першої ночі», коли одружувалися молодята з українців, а також гульбищами і публічними гріховними утіхами, навіть у святих храмах на святих почаївських місцях.

Не виключено, що «Пінзель» спочатку було прізвиськом, яким дотепний Микола Василь Потоцький нагородив свого двірського художника, яке потім стало його прізвищем: польське слово Pinzel (від німецького — der Pinsel) українською мовою перекладається – пензель; втім, у німецькій мові слово der Pinsel (польською – Pinzel) має ще значення – йолоп, бевзь.

* * *

Тепер повернімося до дискурсу.

Як відомо, в кінці минулого — на початку цього року у Львові склалася критична ситуація, пов’язана із будівництвом та реконструкцією об’єктів до Євро-2012 – як свідчила перевірка відповідних українських інстанцій та УЄФА усі роботи було майже безнадійно провалено. Постало під загрозою питання не тільки стосовно участі столиці Галичини у Євро-2012, але й взагалі проведення європейського футбольного чемпіонату в Україні. Виявилось, що львівські будівельники та інші фахівці потрібного профілю власними силами неспроможні були навіть виконати елементарні підготовчі роботи, бо їх не було (як відомо, кращі галичанські спеціалісти, а серед них не бракує майстрів найвищого міжнародного класу, чи всі галичанські будівельники, займаються будівництвом маєтків для олігархів під Москвою, Петербургом, Києвом, Донецьком, та й у Польщі вони користуються попитом, але тільки не на батьківщині); львівські урядники загрузли у бюрократичній тяганині і ніяк не могли визначитися з документами про землі, на яких мали будуватись об’єкти, фінансуванням, з проведенням тендерів на право будівництва стадіонів, готелів, доріг та того ж аеропорту, якому наразі пан Возняк вимагає надати назву «Пінзель» (а якщо казати прямо – ніяк не могли визначитися з розмірами хабарів, які ці чиновники мріяли отримати від кандидатів на участь у будівництві об’єктів до Євро-2012). Як відомо, в українському уряді Президент Віктор Ющенко відповідальним за підготовку до Євро-2012 призначив свого однопартійця Івана Васюника, колишнього секретаря комсомольської організації Львівського університету ім. Івана Франка, який теж своїм землякам нічим не допоміг, оскільки, окрім комсомольського завзяття, ніякими іншими організаторськими талантами не володів. Становище набуло такого загрозливого характеру, що відомий на Галичині письменник і співак Юрій Андрухович з міста Івано-Франківська вимушений був виступити із заявою, у якій наголосив, що інтелектуальному Львову у його невпинному поступі в Європу футбольні ігрища, мовляв, непотрібні, а тим, хто захоплюється футболом, в першу чергу прихильникам володаря європейських нагород донецької футбольної команди «Шахтар», і не має такого інтелектуального рівня, як львів’яни, порадив подумати, чи взагалі потрібні вони Україні. Мовляв, геть з України з вашим Донбасом, футболом і врешті-решт «Шахтарем»!

Втім, відомо, що не всі львів’яни підтримали івано-франківського письменника і співака Юрія Андруховича, відомо, що на 99 % львів’яни люблять футбол і свою команду «Карпати», яка колись здобувала навіть Кубок СРСР, вони уміють грати у футбол, хочуть, щоб Львів справді став європейським містом. Відомо, що ситуацію було врятовано, відомо, як і яким чином. Виявилось, що ті питання, які львівські чиновники не могли розв’язати впродовж двох з половиною років, можна було вирішити протягом тижня тими ж чиновниками, щоправда під жорстким контролем і загроженою нагайкою, виявилось, що досить швидко можна знайти фахівців, кошти і все інше, потрібне для успіху. Метафорично руку допомоги Львову простяг той же Донбас, Донецьк, спільно з усіма прихильниками донецького футбольного клубу «Шахтар», і львів’яни змушені були прийняти ту допомогу, бо альтернативи не було. Щоправда деякі львівські інтелектуали періодично вчиняли ґвалт у зв’язку з тим, що кожного разу, коли віце-прем’єр Борис Колесников, відповідальний в уряді за підготовку Євро-2012, приїздив у Львів, усі львівські чиновники, навіть непричетні до Євро-2012, дружно і всуціль переходили на російську (москальську) мову, і, незважаючи на протести львівських патріотів, спілкувалися москальською мовою не тільки з віце-прем’єром, але й між собою, і продовжували говорити москальською мовою навіть один чи два дні після від’їзду Бориса Колесникова зі Львова.

Пройшло кілька місяців, львівські інтелектуали покричали, покричали і замовкли, бо ніхто з львівських урядників на їхні крики не зважав і не реагував. До того ж львів’яни зрозуміли (а саме їхній інтелектуальний рівень і допоміг їм се зрозуміти), що як-ніяк, а місто справді отримає (без усіляких «може») і європейського класу стадіон, і аеропорт, і готелі, і телекомунікації, і врешті-решт те, що турбує усіх без винятку львів’ян — дороги (відоме зауваження російського класика про те, що найбільше заважає москалям, на сто відсотків стосується і галичан – там серед чиновників вистачало і досі вистачає дурнів, і дороги у Львові поки що такі ж погані, якими вони поганими були і є у москалів).

От тут львівські інтелектуали, швидко згуртувавшись під проводом переможниці конкурсу «львівська міс-інтелектуалка» Ірини Магдиш, знову підняли голови і потужно взялись з притаманним для них інтелектом і завзяттям придумувати назви новозбудованим за допомогою прихильників донецької команди «Шахтар» у Львові стадіону і аеропорту. Як завжди, у своїх шуканнях львівські інтелектуали своїх думок не розпорошували: були надані пропозиції назвати новітній стадіон — імені Романа Шухевича, а аеропорт назвати «Степан Бандера». Під орудою Ірини Магдиш біля вказаних об’єктів було проведено ряд гучних мітингів та інших шоу з відповідними вимогами; рейтинг партій і осіб, що заявили про участь у місцевих виборах і поряд з цим боролися за надання стадіону і аеропортові прізвищ Шухевича і Бандери, різко злетів угору; як показали соціологічні дослідження, при незаперечному інтелектуальному рівні Ірина Магдиш та інші учасники акцій зуміли свій IQ-показник збільшити удвічі.

Разом з тим, як повідомив 24 вересня поточного року сайт ЛОДА, львівський губернатор Василь Горбаль на зустрічі з громадськістю обережно застеріг львів’ян стосовно надмірної політизації питання про надання спортивним об’єктам, споруджуваним для проведення Євро-2012, тих чи інших назв, запропонувавши повернутися до цього питання після місцевих виборів. Поряд з цим львівський губернатор натякнув, що до цієї напруженої інтелектуальної роботи не варто залучати тих, хто нічого для спорудження вказаних об’єктів не зробив, мало того – ще й активно заважав.

Зрозуміло, що львівський інтелектуал Тарас Возняк теж жодного відношення до робіт, пов’язаних з будівництвом у Львові об’єктів Євро-2012, не мав і немає за визначенням — однодумцем Юрія Андруховича, того, який виступив категорично проти футбольних ігрищ 2012 року у Львові, він був і є. Проте пан Возняк, як бачимо, теж долучився до акцій щодо надання назв новозбудованим у Львові європейським об’єктам. ІQ-показник пана Возняка дозволив йому зрозуміти, що прізвища Шухевича та Бандери львівський стадіон і львівський аеропорт у найближчій перспективі не отримують. От він, для загального добра та підтвердження свого статусу львівського інтелектуала і патріота, вирішив і собі, як кажуть на Галичині, сунути свого глека на капусту, запропонувавши назвати львівський аеропорт «Пінзель» (про що він на всю Україну і на весь світ повідомив на сайті «Українська правда»). Непогано, погодилися львівські інтелектуали, але не всі. На проведеному під орудою Ірини Магдиш мітингові присутні львівські інтелектуали, щоправда не одностайно, але переважаючою більшістю (78 % присутніх), враховуючи застереження губернатора Василя Горбаля та ініціативу пана Возняка, прийняли контраверсійне рішення — надати новозбудованому львівському аеропорту назву «Захер-Мазох».

Аргументи про надання назви львівському аеропортові назви «Захер-Мазох» були переконливі.

Вони були переконливі тому, що, по-перше, їх подав переможець змагань на звання «Львівський містер-інтелектуал» (телеглядачі з усієї України могли його побачити на конкурсі «Україна сльозам не вірить», організованому телестудією «Новий канал» за участю композитора Костянтина Меладзе, — щоправда, претендент зі Львова, попри своє високе звання львівського інтелектуала, зрізався ще на відборі, назвавши російського письменника Федора Достоєвського лідером львівського гурту «Брати Карамазови», і далі участі у конкурсі не брав).

По-друге, тому що про Леопольда фон Захер-Мазоха, на відміну від Пінзеля, відомо все, що варто чи треба знати, і навіть більше.

Леопольд фон Захер-Мазох (Sacher—Masoch) народився 27 січня 1836 року таки у Львові (латиною – Leopolis, польська назва — Lwów, німецька – Lemberg) в родині поліцай-президента Королівства Галичини та Володимирії (Königreich Galizien und Lodomerien) Леопольда Захера. Коли Леопольду виповнилося 12 років, родина переїхала до Праги. Вже в дитинстві у малому Захер-Мазохові почали проявлятися схильності, які потім і зробили його знаменитим. Як свідчать численні дослідження, Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості, йому подобалося дивитися на картини із зображенням страт, а улюбленою читанкою були житія мучеників. Важливою особистістю його дитинства стала родичка з боку батька, графиня Ксенобія, яка була водночас надзвичайно гарною та жорстокою жінкою. Одного разу, граючи у схованку зі своїми сестрами, малий Захер-Мазох сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а через кілька хвилин, тільки-но коханці почали свою справу, у спальню вдерся її чоловік з двома друзями. Графиня, попри те, що була геть голою, побила та вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила і його. Проте від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік незабаром повернувся, а Леопольд, сховавшись за дверима, чув удари батога та стогони графа. У той момент малий Леопольд відчув ерекцію, отримавши саме в такий спосіб перше задоволення від полюції, жінок він з того часу сприймав як істот, яких слід водночас і любити, і ненавидіти.

Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу (з 1854 року) він вивчає юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років стає доктором права. Після успіху в читачів роману «Дон Жуан з Коломиї», написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів, він вирішив повністю присвятити себе літературі. У цей час він одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу та візитів у вищий світ, Аврора також почала писати, взявши собі псевдо «Ванда фон Дунаєва» (ім’я героїні роману Захер-Мазоха «Венери в хутрі»). Згодом вони уже разом підписувалися під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох (без зазначення імені). Непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські вишиванки, кацабайки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику «батько однієї перверсії». Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його, а сам письменник одружився з молодшою за нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою проте теж не зазнав щастя. 1881 року Захер-Мазох оселився у Лейпцигу і решту життя провів у Німеччині.

Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком з плином часу стає настільки виразною, що 1886 року віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінг назве сексуальну патологію, що характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, — мазохізмом.

* * *

Пам’ятник Леопольдові Захер-Мазоху у Львові, вулиця Сербська, 7, біля «Мазох-кафе».

У Львові Леопольда фон Захер-Мазоха знають і люблять. 1991 року художники-львів’яни Ігор Подольчак та Ігор Дюрич (за участю режисера Романа Віктюка) створили «Фонд Мазоха», який успішно діє дотепер, прославившись низкою гучних та скандальних акцій. Від 8 квітня 2008 року у Львові працює «Мазох-кафе». Кафе має два тематичні зали — перший поверх і підвал — на 50 місць. На стінах — еротичні зображення та цитати Мазоха і речі, пов’язані з «мазохізмом» (див.: http://www.masoch-cafe.com.ua/info/masoch/). Того ж місяця перед входом до кафе відкрили пам’ятник письменнику (скульптор Володимир Цісарик). Особливістю пам’ятника є те, що з лівого боку скульптор зробив дірку в кишені штанів Мазоха, через яку кожний бажаючий може помацати геніталії відомого письменника (див. на фото). Черга до кишені штанів цікавих львів’ян та гостей міста (головно, з числа жіноцтва, а також чоловіків правильної галицької політичної орієнтації, але не зовсім чіткого статевого спрямування) у будь-яку пору доби чи року постійно нараховує десятки і сотні людей.

Прихильники надання львівському аеропортові назви «Захер-Мазох» (вони себе назвали «захерісти»), окрім наведеної аргументації, яка переконливо доводить про слабкі позиції з боку Тараса Возняка та прихильників його ідеї (вони себе називають «пінзелісти»), говорять і про те, що в разі врахування саме їхньої пропозиції, Львів стане всесвітнім центром мазохізму та гомосексуалізму. Відомо, що на найвищих щаблях окремих урядових установ, приміром, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Королівства Нідерланди та і в ряді інших північноатлантичних країн, перебувають гомосексуалісти та мазохісти (починаючи з посад мерів міст, кінчаючи віце-прем’єр-міністрів), які не приховують своєї сексуальної орієнтації та уподобань, — кажуть захерісти, — тож у такому випадку головний суперник Львова Київ взагалі може втратити статус (і формальний, а фактичний — незаперечно) столичного міста, навіть при наявності у столиці такого європейського мера, як Леонід Черновецький.

Головному львівському пінзелісту Тарасові Возняку та його адептам заперечувати важко. Втім, останнє слово, вірогідно, буде за львівським губернатором Василем Горбалем.

Як той казав: «Зачекаємо».

Іван Котовенко,

уболівальник ФК «Карпати»

* * *

P.S. Як щойно стало відомо, львівські інтелектуали дійшли до консенсусу: прийнято рішення назвати міжнародний аеропорт у Львові «Захер-Мазох» (Sacher—Masoch), а стадіон, на якому будуть гратися матчі європейського футбольного чемпіонату ЄВРО-2012, – «Пінзель» (Pinzel). Пропозиції надіслано львівському губернаторові Василеві Горбалю, який відповів, що петицію передасть на розгляд віце-прем’єр-міністру України Борисові Колесникову після виборів.

І.К.