Наркомафія замовила журналіста

Нещодавні події, що засвідчили факт не лише тиску на журналістів з боку заступника прокурора Ужгорода Андрія Малинича, не оминула увага громадськості. Це змусило не чистого на руку прокурора вдатися до радикальніших дій і перейти від тиску психологічного й дискредитації через підконтрольні йому псевдоЗМІ, до тиску із залученням суду, яким заправляє його побратим по кримінальному бізнесу Ротмістренко, а також до погроз фізичної розправи над журналістом Миколою Кошутою.

Нагадаємо, що п. Кошута як головний редактор газети «Вісті тижня – центр» і секретар Закарпатського відділу Національної спілки журналістів України став на шляху до великої кар’єри і великих (чужих) грошей, до яких так прагне п. Малинич, оприлюднивши на сесії Ужгородської міської ради інформацію про хабарництво та корумпованість заступника прокурора. З того часу Малинич не дає йому спокійно жити, і це вдарило по найвразливішому: батько журналіста, переживаючи за синове життя, зліг на лікарняне ліжко з інсультом та паралічем. Однак метою прокурора було не знищення батька журналіста, а його самого. Саме так Миколі Кошуті сказав його посланець: «Забудь Малинича або ти труп».

На випадок дотримання цими злочинцями свого слова (що однак трапляється не часто), Микола Кошута вирішив оприлюднити імена й посади тих, хто йому погрожує і чинить на нього тиск, адже саме вони зацікавлені у тому аби «прибрати» журналіста, що посмів їм опиратися. Звісно, очолює список зацікавлених Андрій Малинич, до нього приєднався суддя ужгородського міськрайонного суду Михайло Ротмістренко, котрий зараз отримав нагоду звести рахунки з журналістом за опублікований в газеті «Вісті тижня – центр» матеріал про його криваві кримінальні оборудки.

Ось про що рік тому писала газета «Вісті тижня – центр», редактором якої є Микола Кошута, все рухоме і нерухоме майно якого на разі таємно арештував суддя Михайло Ротмістренко:

                                                                  * * *

«Вночі з 19 на 20 листопада 2006 року сталася бійка біля відомого кафе “Ластівка”, розташованого біля дороги  з Ужгорода до Мукачева (автотрасса “Київ-Чоп”) поблизу села Зняцево. Бійка булла нерівною: декілька молодиків, в тому числі і такі, які й сьогодні працюють в правоохоронних органах та в суді, били одного хлопця – студента одного з Рівненських ВУЗів Євгена Гоцу, мешканця села Зняцево. Били за те, що він відмовлявся робити те, що хотіли вони. А хотіди вони, як скаржився своїм батькам сам Євген Гоца, аби хлопець перевозив… наркотики та здійснював деякі інші кримінальні дії. Але Євген, у якого невдовзі мало бути весілля, не хотів брати участі в злочинній діяльності та відмовився виконувати подібні “замовлення”. І відмовив він не якомусь там примітивному бандюга ну, а працівнику суду, який до того ж є ще й племінником самого високого “Конституційно-судового” чина. Та ще й не просто відмовив, але й натякнув, що за подібний “бізнес” у сановного племінника можуть виникнути серйозні проблеми з Законом. Ось для того, аби цих неприємностей не було, Євгена і били тієї осінньої ночі. Били нещадно й жорстоко! Били, бо племіннику “високого покровителя” дуже кортіло тоді стати суддею, як його дядько. І це була не “рожева мрія” початкуючого юриста, який в той час уже працював помічником судді Мукачівського міськрайонного суду (згодом – судді Апеляційного суду Закарпатської області), а цілком реальний життєвий план: з легкої руки “Конституційного” дядька Андрія у Києві, подання на призначення племінника суддею Ужгородського міськрайонного суду уже лежало тоді, влистопаді 2006 року, на столі найвищого покровителя сановного дядька – на столі Президента України пана Віктора Ющенка. Отож, якби через “неслухняного” Євгена Гоцу темні справи майбутнього “вершителя правосуддя” вилізли б на поверхню, з мрією про суддівську посаду довелося б розпрощатися навіки. Можливо, вилізло б це боком навіть і самому дядькові в Києві. Так чи інакше, але непоступливість студента Євгена загрожувала цій зграї наркоділків у суддівському “камуфляжі” дуже великими неприємностями. А тому і били Євгена тієї чорної ночі особливо нещадно. Коли ж отямилися, то зрозуміли, що юнакові не вижити після таких жорстоких побоїв. І вирішили, аби приховати свій злочин, замаскувати його під звичайнісіньку автоаварію. Такі зробили: непритомного хлопця посадили в чужу машину, а потім один з учасників бійки гепнув цією машиною в стовп”.

* * *

Два роки тому наша газета вже розповідала цю трагічну історію в Зняцеві. Але все ж нагадаємо, що Євген Гоца, жорстоко побитий біля “Ластівки” листопадової ночі 2006 року, був привезений батьком до Мукачівської лікарні, де лежав непритомним аж до наступного вечора, не одержавши, фактично, жодної медичної допомоги. Згорьованим батькам медики заявили: “Він п’яний і спить”. Лише пізно увечері “п’яному”, який так і не прийшов до свідомості, все ж таки зробили операцію. Але хлопцеві це вже не допомогло: невдовзі він помер у лікарні. І ось уже майже чотири роки поспіль батьки загиблого хлопця марно шукають справедливості у наших судах та правоохоронних структурах. Слідчі вперто зводять цю справу до банального ДТП: розився, мовляв, “по-п’янці”. І так само вперто не бажають навіть помічати кричущих протиріч у цій справі. По-перше, свідки розповіли, що у кафе того вечора загиблий хлопець не пив нісого, окрім пляшки пива. Отож, “по-п’янці” тут не виходить. По-друге, ті ж свідки розповідали, що бачили, як підпила компанія молодиків, до якої приєднався Євген, не лише пила горілку, але й нюхала якийсь порошок. Ну, зубний порошок, як відомо, не нюхають. Нюхають кокаїн. Отже, наркотики були не вигадкою, а реальністю у тій компанії, яка через кілька хвилин по-звірячому закатує Євгена. Реальністю була і присутність у тій наркоз граї співробітників міліції та Мукачівського міськрайонного суду. І всі вони також причетні до бійки, шум якої чули того вечора свідки з кафе. ВСІ! І правоохоронці, і “слуги Феміди”! Саме тому, мабуть, їхні колеги й “не бачать” навіть висновків львівських експертів-криміналістів, які встановили, що на одязі і на тілі загиблого юнака були сліди АСФАЛЬТУ. Звідки ж міг взятись на асфальт, якщо дорога, де нібито сталося ДТП, — ГРУНТОВА, без жодних натяків на асфальтове покриття? А ось біля “Ластівки”, де, за словами свідків, відбулась розправа над Євгеном, саме і є АСФАЛЬТОВЕ покриття. Але слідчих це чомусь не цікавить. Не цікавить їх і той факт, що машина, на якій нібито і сталося ДТП, була побита з боку водія, а Євген Гоца сидів на місці ПАСАЖИРА. То яким дивом він міг одержати такі серйозні травми (черепно-мозкову, ушкодження хребта, печінки, переломи ребер і т.д), які й звели молодого хлопця в могилу? Загадок – хоч відбавляй! Але слідчих це не цікавило. Їх, здається, цікавила одна-єдина проблема: якнайшвидше “списати” загиблого хлопця на “п’яну аварію”, закрити справу і відправити її в могильник архіву, аби не “засвітити” членів поважного суддівського сімейства. І сліди “наркотрафіку”, які виразно проглядались в цій справі.

Але найбільш дивна подія сталася вже після смерті Євгена. Саме тоді до убитих горем батьків загиблого хлопця з’явилася матір одного з тих хлопців, які були з Євгеном того трагічного вечора в “ластівці” і які, вірогідно, були винуватцями отого таємничого “ДТП”. Та це ще – лише “квіточки”. А “ягідки” полягають у тому, що отой товариш Євгена, чия матір навідалась до хати загиблого, і був тим самим помічником судді Мукачівського міськрайонного суду, про якого ми вже згадували вище. Він же – рідний племінник “Конституційного” чина у Києві. Він же – майбутній суддя Ужгородського міськрайонного суду.  Але не сподівайтесь, що цього “спадкового юриста” замучило сумління через замордоване життя колишнього друга. Ні! Мати “його честі” прийшла не просити пробачення за сина у батьків загиблого хлопця. Її хвилювала лише доля власного сина, мабуть. А тому вона попросила батька загиблого хлопця пошукати серед документів небіжчика якесь посвідчення, яке її син (суддівський племінник і чин) просив обов’язково віддати йому. Здивований батько передивився синові документи і дійсно знайшов там службове посвідчення… ПОМІЧНИКА СУДДІ Мукачівського міськрайонного суду. З усіма печатками, підписами і т.д. Словом, найсправжнісіньке службове посвідчення. І все ж то була брутальна фальшивка, оскільки виписане ця “ксива” на була на ім’я Євгена Гоци, який, як відомо, ніколи в судах не працював, а був звичайнісіньким студентом одного із ВУЗів міста Рівне. Але фотографія на посвідченні не залишила батькові хлопця жодного шансу на сумніви: це було фото Євгена, заштемпельоване печаткою Мукачівського міськрайсуду. Цю фотографію Юрій Гоца зняв з бланку посвідчення, а фальшиву “ксиву” повернув матері майбутнього “його честі”. Хоча… Сьогодні він уже не “майбутній”: нещодавно з’явився на світ Указ Президента, яким сановного племінника його Конституційної ясновельможності було призначено суддею Ужгородського міськрайонного суду. Цікаво, чи знає наш Президент, яких людей він призначає суддями над народом бідолашної України? Тих, які густо замащені криміналом? Адже не треба бути Шерлоком Холмсом, аби зрозуміти, що “липове” службове посвідчення помічника судді Мукачівського міськрайонного суду міг організувати загиблому хлопцю лише той його товариш, який сам на той час дійсно працював у тому ж таки суді славного міста Мукачева. А хто там працював? Та ж племінник “Конституційного” дядька, який нині сам уже судить нас – ужгородців. До речі, як нам повідомили, це “липовее” посвідчення офіційно зареєстроване в документації Мукачівського міськрайонного суду. А для чого потрібна була ця “липа”? Згадайте лишень, на що саме скаржився батькові покійний Євген: на те, що його ПРИМУШУЮТЬ ВОЗИТИ НА МАШИНІ НАРКОТИКИ. Машину, до речі, небіжчик придбав також у пана Племінника, а після смерті Євгена Племінник навіщось знову викупив це БМВ у батьків загиблого друга. Вся міліція на закарпатських шляхах чудово знала, що БМВ з відповідними номерами належить родині одного з найвищих суддів держави. Хто насмілиться зупиняти, а тим паче перевіряти таку “панську” машину? НІХТО!!! А якщо хтось навіть насмілиться зупинити (скажімо, там – за перевалом, де місцеві менти не знають номерів закарпатського “панства”), то на світ Божий з’являється… оте суддівське посвідчення. І все! Жодних тобі перевірок! Вези, що лише душі заманеться: хоч наркоту, хоч зброю, хоч трупи!.. І саме через те, що Євгену не дуже подобалась роль “транспортера” наркотиків, і виникла ота бійка у “Ластівці”. Фінал її нам уже відомий. Відомо також, що весь Ужгород давно уже гомонить про те, що родина одного з найвищих суддів держави дуже тісно пов’язано з наркобізнесом в нашому регіоні. І суддівська “липа”, знайдена в Зняцеві, є тією тоненькою ниткою, через яку можна було б розплутати весь цей злочинний клубок. Та чи захоче хтось розплутувати? Дуже сумнівно… Адже сину “Конституційного” батечка сам головний “фронтовик” України вже наобіцяв, як говорять, одне з перших місць у депутатському списку на майбутніх виборах до Верховної Ради. А тоді – недоторканість, вседозволеність і все таке інше. Хоча… Все це є уже у мажорів і без депутатських мандатів. Бо це ми з вами наївно вважаємо, що живемо у державі. А в дійсності – це просто “МУЛЯЖ”. Ще точніше – ФАЛЬШИВКА.

«Центр журналістських досліджень»

Тож виникає закономірне питання: чи правий журналіст Кошута, який заявляє, що злочинці в суддівських мантіях та прокурорських погонах представляють реальну загрозу для його життя та здоров’я чи ці особи є державними службовцями з «ангельськими німбами».

А той факт, що життєвий шлях цих панків аж ніяк не сумісний з посадами, які вони обіймають, закономірно викликає у журналіста відчуття небезпеки за власне життя. Для тих, які хоч раз спокусилися на право позбавити людину життя, перестають існувати будь-які перестороги.

http://www.clipnews.info/newstopic.htm?id=21577