Прошу Вас сприяти в подоланні мого стану невизначеності

Звертаюся до Вас с проханням  сприяння у подоланні мого стану невизначеності по кримінальній справі 50-4159.
1.Незаконні дії органів прокуратури м. Києва та рішення Деснянського районного суду м. Києва.
   З 2002 року я Рекун Денис Олександрович, 1981 р.н.  працював на посаді оперуповноваженого карного розшуку ТВМ-1 Деснянського РУ в м. Києві, після закінчення  Національної академії внутрішніх справ України.  До виконання службових обов’язків  ставився сумлінно і відповідально. Приймав активну участь у розкритті резонансних злочинів, за що неодноразово заохочувався керівництвом.  В серпні 2005 року наказом № 426 начальника ГУМВС України в м. Києві В.Яремою був нагороджений почесною грамотою “ За вагомий  особистий внесок в справу боротьби зі злочинністю, зміцнення правопорядку, плідну працю в ім’я процвітання рідної Батьківщини”.
    14 жовтня 2005 року на оперативній нараді в кабінеті начальника ТВМ-1 Деснянського РУ в м. Києві приблизно о 8-00 годині відбулось фізичне затримання моїх колег (працівників карного розшуку ТВМ-1 Деснянського РУ в м. Києві: Балтяна О.В , Ярошовця Д.М , Баштового В.В , Ворони В.М., Пилипчука В.М , Романчука  А.В). Затримання проводили працівники УВБ МВС України в м. Києві та озброєний спецпідрозділ «Сокіл». Я  також був затриманий на даній нараді, протягом 1-ї години перебував у наручниках, поки тривав оперативний розбір. Після перевірки   був звільнений.  На неодноразові скарги до прокуратури м. Києва, мені  так і не надали відповідь та матеріали перевірки з приводу  затримання. Документи, з приводу одягнення на мене  наручників, так і не були складені.
     В  той же день 14.10.2005 року відносно  моїх колег була порушена кримінальна справа №50-4159 за ст.364 ч.3 КК України.
     Я проходив в якості свідка по даній справі та  продовжував працювати  в тому ж підрозділі, за період з 01.01.2006 року до 29.08.2006 року розкрив 15 злочинів. 29.08.2006 року я був викликаний до прокуратури м. Києва повісткою, в якій було зазначено, що я викликаюсь для проведення слідчих дій. Слідчий Бойчук М.М. не вказуючи ніяких причин, не  пояснивши   мені моє право на захист, затримав мене в порядку ст. 115 КПК України. При цьому в подальшому слідчий сфальсифікував матеріали кримінальної справи (склав протоколи допиту підозрюваного, роз’яснення мені  прав на захист, в яких зазначив,  що я відмовився їх підписувати). Насправді, за моєї участі, ніяких протоколів слідчий не складав.
     На  тих показах  які були зібрані, коли я проходив в якості свідка по справі було побудовано обвинувачення.
     В цей же день, відносно мене  була порушена кримінальна справа (в рамках кримінальної справи 50-4159) за ст.366 ч.1, 126.ч.2 ,186 ч.5, 364 ч.3,189 ч.4 КК України. 30.08.2006 року в умовах ізолятору тимчасового утримання мені було пред’явлено обвинувачення за переліченими  вище статтями Кримінального кодексу України. Суть обвинувачення в тому, що я входив до організованої злочинної групи (працівників карного розшуку) та скоював   злочини , які виражались у  вимаганні майна у потерпілих. Дане обвинувачення базується тільки на  суперечливих показах потерпілих по справі (наркомани, рецидивісти, які впізнали мене  по фотокартці) та припущеннях слідчого Бойчука М.М.
      31.08.2006 року Печерський районним судом м. Києва  (суддя Мельник А.В.) мені  було обрано запобіжний захід — підписка про невиїзд. За поданням прокуратури м. Києва, апеляційний суд даний запобіжний захід скасував, а справу повернув на новий розгляд.
      29.09.2006 року Печерським районним судом м. Києва (суддя Білоцерківець О.А.) в поданнях прокуратури м. Києва про взяття мене   під варту відмовлено і мені повторно обрано запобіжний захід — підписка про невиїзд.
      Вироком Деснянського райсуду м. Києва від 13.08.2010 року (суддя Броновицька О.В.) мене засуджено за ст.ст. 364ч.3, 189ч.2, 162ч.2,126 ч.2, 366ч.1КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані  з роботою в правоохоронних органах, строком на 3 роки  з позбавленням спеціального звання старший лейтенант міліції та з застосуванням ст.ст. 75,76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки 6 місяців.
      Вважаю даний вирок незаконним, оскільки він ґрунтується на недопустимих доказах по справі (впізнання проведені  з порушенням вимог ст. 174 КПК України), суперечливих показах потерпілих, які вони давали на досудовому слідстві (під час судового слідства свої покази не підтвердили) та на припущеннях.
      По  епізоду, де потерпілим визнано Юрдигу П.С., мене засуджено за ст. 364 ч.3 КК України. Вирок по даному епізоду ґрунтується тільки на суперечливих показах самого потерпілого, про те, що я разом з іншим засудженим Романчуком А.В. приймав участь в огляді його автомобіля нібито з метою його подальшого переоформлення. Також потерпілий  зазначив, що я міг знати, що іншими працівниками міліції щодо нього вчинюються  протиправні дії, оскільки я з ними працював в одному підрозділі, але особисто я проти нього ніяких протиправних дій не вчиняв та грошей у нього не вимагав. Крім цього, як на досудовому слідстві так і в суді потерпілий Юрдига П.С. стверджував, що я керував автомобілем «Фольцваген  пассат» білого кольору, тоді як матеріалами кримінальної справи та на досудовому слідстві встановлено, що на час вказаних подій я мав лише доступ до керування автомобілем «Фольцваген  пассат» синього кольору. Ця суперечність доказів має істотне значення по справі, оскільки піддає сумніву взагалі мою участь в описуваних Юрдигою П.С. подіях. Ця суперечність доказів не була усунута органами досудового слідства при розслідуванні кримінальної справи, не усунута вона також судом в судовому засіданні,оскільки потерпілий в суд не прийшов.
  Доказів, що свідчили б про мою участь у злочинних діях стосовно потерпілого немає, самі покази Юрдиги П.С. ніякої доказової бази не несуть і не могли бути визнані судом як докази у моїй винуватості в кримінальній справі. Хочу зазначити, що я свою вину у вчинені злочину не визнав і пояснив, що   участі в огляді його автомобіля не приймав. Мої покази підтвердив засуджений Романчук А.В..
      По  епізоду, що відбувся у Житомирській області мене засуджено за ст.364 ч.3, ст.189 ч.2, ст. 126 ч.2, ст.366 ч.1 та ст. 162 ч.2 КК України. Вирок по даному епізоду ґрунтується тільки на суперечливих показах потерпілих Попова О.М. та Подуная Е.А. про те, що я разом з іншими працівниками міліції Балтяном О.В.,Романчуком А.В.,Пилипчуком В.М.,Вороною В.М. виїхав у Житомирську область, де вчинив  злочини.
    Я  пояснив, що у вказаних подіях участі не брав. Хочу звернути Вашу увагу на те, що події по даному епізоду відбувалися у Житомирській області, а я у цей час перебував у м. Києві, про що, крім мене, стверджують і інші працівники міліції  ( Романчук А.В., Балтян О.В., Пилипчук В.М.,), а також свідок Карзаченко С.М., який пояснив, що 24.08.2005 року приблизно о 13 год. 30 хвилин бачив мене в м. Києві на Броварському проспекті при здійсненні заходів по документуванням крадіїв з автомашин.
      Я вважаю, що суду  слід було віднестись критично до показів потерпілих, адже в ході судового слідства не було спростовано всі наявні в них протиріччя і сумніви, які на мою думку не є безпідставними, особливо коли врахувати і дати належну оцінку самим показам та особам потерпілих.      Так  Юрдига П.С., Попов О.М. та Поддунай Е.А. раніше неодноразово судимі. Вони є особами, які вживали наркотичні засоби,  за що й були в той час Юрдига П.С. та Попов О.М. притягнутими до кримінальної відповідальності та перебували під вартою. З метою уникнення від кримінальної відповідальності не виключено, що вони могли дати неправдиві покази щодо мене та інших працівників міліції.  Адже після дачі Юрдигою П.С. і Поповим О.М. показів відносно мене та інших засуджених кримінальні справи щодо них були безпідставно закриті, а вони звільнені з-під варти. В судових засіданнях Юрдига П.С., Попов О.М. та Подунай Е.А. взагалі не з’явились, свої покази не підтвердили і на даний час перебувають у розшуку за вчинення низки злочинів.Не дивлячись на це,суд в порушенні вимог ст.257 КПК(безпосередність,усність судового розгляду)виносить у відношенні мене обвинувальний вирок,в основу якого покладено покази потерпілих ,які безпосередньо не були допитані судом.
      Суд поставився в певній мірі упереджено до моїх показів та інших засуджених, а також до доказів на нашу користь, не наводячи взагалі обґрунтувань, як  передбачено в ч.1 ст.334 КПК України,  чому вони їх відкидають, надаючи безпідставну перевагу показам потерпілих.    Обвинувачення в скоєнні інкримінованих мені злочинів  є не що інше, як наклеп. На протязі чотирьох років моя вина нічим об’єктивно  і у відповідності до діючого кримінально-процесуального законодавства не доведена, а навпаки,  спростовується переліком вищенаведених мною обставин. Вирок судової інстанцій, який  відповідно до ст. 323 КПК України має бути законним і обґрунтованим, таким в даному випадку не є, оскільки не базуються на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.                                                                                                                                                                                                           При розгляді даної кримінальної справи я вважаю, що суд повинен був додержуватись закріпленого в ст.6 Європейської конвенції з прав людини і в ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини підсудного повинні тлумачитись на його користь. Виходячи з цього,  суд першої інстанції повинен  був дійти до єдиного законного та обґрунтованого  висновку, а саме — про недоведеність моєї участі у вчинені інкримінованих мені злочинів та винести стосовно мене виправдувальний вирок.
2. Нерозумний строк розгляду кримінальної справи.
      Хочу звернути також Вашу увагу на те,що дана справа розглядається судовими інстанціями протягом п”яти років. Деснянським районним   судом м. Києва кримінальна справа двічі поверталась на додаткове розслідування, однак, нажаль Апеляційним судом м. Києва постанови про направлення справи на додаткове розслідування двічі скасовувались, що не дало можливості в суді першої інстанції повно та об’єктивно  провести судове слідство та винести по справі законне рішення. Після цього справа  була  повернута   на новий розгляд до Деснянського районного суду.
      28 жовтня 2008 року я був засуджений вироком Деснянського районного суду м. Києва (суддя Бабайлова Л.М. ) на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з роботою в правоохоронних органах строком на 3 роки, без конфіскації майна, з позбавленням спеціального звання старший лейтенант міліції та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2,6 роки.
      Даним вироком я був визнаний винним у вчинені злочинів передбачених ч.2 ст.28 , ч.3 ст.364 ,ч.1 ст.366 ,ч.2 ст.189 ,ч.2 ст.28 ,  ч .2 ст.162 КК України.
      На вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28.10.2008 року були поданні апеляції засуджених та представника прокуратури м. Києва.
      Колегія суддів судової палати в кримінальних справах  апеляційного суду м. Києва  від 14 травня 2009 року (суддя  Лясковська В.І. — головуюча по справі, судовий номер №11-а-502 ), розглянувши апеляції на вирок  Деснянського районного суду м. Києва прокурора Юрченка О.Є., захисників засуджених та самих засуджених прийшла до висновку, що вирок суду підлягає скасуванню з постановленням свого вироку. Даним вироком я визнаний винним у вчинені злочинів, передбачених ч 3 ст.364 ; ч.2 ст.189 ,ч.2 ст.162 , ч.2 ст.126 КК України і засуджений до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В залі суду мені був змінений запобіжний захід з підписки про невиїзд на взяття під варту.
      Вважаю дане рішення Апеляційного суду м. Києва незаконним. В мотивувальній частині вироку Апеляційного суду м. Києва вказано, що колегія суддів провела судове слідство в судових засіданнях. Проте насправді судове слідство проведене було не в повному обсязі і з явно обвинувальним нахилом. Лише були допитані потерпілі Шевченко Т.М , Мегедь В.І., Дубовик О.В., які взагалі не стосуються інкримінованих мені  злочинів. На судовому слідстві не допитувались підсудні, апеляція мого захисника  Терещука О.Г  взагалі не розглядалась. Дії головуючого по справі судді Лясковської В.І. не відповідають вимогам глави 26 КПК України.
      Також при прийнятті рішення апеляційний суд м. Києва допустив істотні порушення вимог            ( норм) КПК України.
      В своїй апеляції від 12. 11. 2008 року та доповнені до неї від 07.04. 2009 року прокурор, який брав участь у розгляді справи в першій інстанції, просив апеляційний суд скасувати  вирок Деснянського  районного суду м. Києва від 28.10.2008 р. “у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м’якості      ( арк. 2 апеляції та арк. 2 доповненням до апеляції ).
    Апеляційний суд м. Києва скасував вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28. 10.2008 р. відносно мене та погіршив  мій  стан засудженого, посилаючись на ст.ст. 323 та 367 КПК України        ( арк. 1 та арк. 19 вироку апеляційного суду м. Києва). Проте положенням ст. 367 КПК України, взагалі не передбачено право суду апеляційної інстанції виносити свій вирок. Таке право за судом апеляційної інстанції  визнано  положенням ст. 378 КПК України. Проте ч.2 ст. 378 КПК України передбачає, що скасування вироку суду першої інстанції, постановленням вироку апеляційним судом допускається  лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав. А між іншим, ні в апеляції прокурора, ні в доповненні до неї питання про скасування вироку,  щодо мене саме з цих підстав не ставилося.
      Крім того, є показовим, що зробивши висновок про необхідність застосування закону про більш тяжкий злочин та збільшення обсягу обвинувачення, щодо мене, що передбачено ст. 378 КПК України та саме з цих підстав скасувавши вирок Деснянського районного суду м. Києва, апеляційний суд щодо мене застосував закон про ті ж злочини та в тому ж обсязі, що були застосовані і місцевим судом.
      Так за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28.10. 2008 року його було визнано винним у вчинені злочинів передбачених ст. 28 ч.2, ст.364 ч.3,ст. 366 ч.1,ст. 189 ч.2, ст.28 ч.2, ст. 162 ч.2 КК України.
      Апеляційний суд визнає мене винним за ст.364 ч.2, ст.189 ч.2, ст. 162 ч.2, ст. 126 ч.2, ст. 366 ч.1 КК України.
      Зазначене доводить, що апеляційний суд по відношенню до мене не застосував закон інший, ніж суд першої інстанції і не збільшив обсяг обвинувачення, тобто не повинен був щодо мене скасовувати вирок Деснянського районного суду м. Києва.
     Ухвалою Верховного Суду України від 03.11.2009 року вирок апеляційного суду м. Києва від 14.05.2009 року був скасований та справу було повернуто на новий апеляційний розгляд у той самий суд. Дане рішення було прийняте за касаціями засуджених на вирок апеляційного суду м. Києва від 14.05.2009 року ( судова справа № 5-2946 К09) з мотивів неповноти судового слідства  під час розгляду апеляційним судом м. Києва та порушення ним вимог ст.306 КПК України та залишення поза увагою суперечності в показах потерпілих та свідків по даній справі.
     Проте рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24.12.2009 року       ( судова справа № 11-а-2299 під головуванням судді Матієк Т.В.) справа була повернута на новий судовий розгляд до Деснянського районного суду м. Києва, а вирок суду від 28.10.2008 року скасований.
      На моє глибоке переконання така кількість скасованих судових рішень Апеляційним судом м. Києва є не що іншим як порушення мого права на справедливий суд,закріпленого в ст.6  Конвенції про захист прав      людини і основоположних свобод 1950 року ,яка була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р.
      Я вважаю, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватись з метою виправлення допущених помилок судами першої інстанції, а не для скасування цих рішень і проведення нових слухань. Мій стан невизначеності, у якому я перебуваю в зв’язку  з моїм положенням під час судового розгляду даної кримінальної справи досяг вже чотирьох років.
     В даний час відбувається апеляційне оскарження вироку Деснянського районного суду м. Києва  від 13.08.2010 року учасниками процесу. Прокурор Юрченко О.Є.,який підтримував обвинувачення в суді першої інстанції, не дивлячись на таку кількість фактів ,які я вище наводив і які повинні тлумачитись на мою користь , подав апеляцію ,де просить Апеляційний суд м. Києва вирок суду першої інстанції  скасувати і призначити мені більш суворе покарання. Взагалі незрозуміла така особиста зацікавленість прокурора Юрченка О.Є. у захисті осіб ,що збувають наркотики, якими є потерпілі в даній кримінальній справі.Після кожного рішення Деснянського районного суду м.Києва прокурор не приховував свого незадоволення і в присутності засуджених та їхніх родичах відкрито заявляв,що він має вплив на Апеляційний суд м.Києва, який задовольнить його вимоги по оскарженню рішень Деснянського районного суду м.Києва.Мені невідомо чи дійсно прокурор має вплив на Апеляційний суд м.Києва,але всі попередні рішення Деснянського районного суду м.Києва у даній кримінальній справі були ним скасованні за апеляціями прокурора Юрченка О.Є..Звичайно за таких обставин  домогтися справедливого рішення суду в нашій державі неможливо.
   Моя вина не доведена ні органом державного обвинувачення, ні судом першої інстанції, який виніс обвинувальний вирок від 13.08.2010 року.
  Прошу Вас сприяти в подоланні мого стану невизначеності, в якому я перебуваю по кримінальній справі 50-4159 і дати мені можливість  приносити користь нашій державі , що я і робив до порушення відносно мене даної кримінальної справи.

  З повагою                                                                                                Рекун Д.О.