Хто такий Руслан Кухаренко, або Як “викидають” людей з мерії

Версія для друку     Додати коментар — 18

29.10.2009  17:44 __ Евеліна Чурікова

Спочатку, як водиться, було слово. Багато слів про відродження храмів, дипломна робота Руслана Кухаренка з відтворення собору святого Володимира у Херсонесі, робота районним архітектором у Головархітектурі м. Києва, відродження церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) на Подолі, відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври, відбудова Михайлівського Собору, членство у Спілці архітекторів України, отримання звання заслуженого архітектора України, урядові нагороди, повсякденна робота, слово за словом — начальник Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації — поважаю!

Слова, красиві слова про збереження перлини України — Києва, його архітектурного надбання. Складання великих списків об’єктів, що підлягають охороні державою. На нарадах любо було слухати людину, яка так професійно і з любов’ю мовить про наше місто. З яким  металом у голосі звучали слова справжнього захисника Столиці України — головнокомандуючого охорони культурної спадщини.

Від його слів, що інспекція державного контролю з охорони культурної спадщини — це бійці першої лінії оборони надбань поколінь історичного міста і від їхніх дій залежить майбутнє обличчя столиці, — дух  перехоплювало! Все і справді так було.   

З часом з’явилися інші слова, слова про виключення Р.Кухаренка із лав Спілки архітекторів України, про подарунок квартири кумом Кличко, багато слів і статей про недоліки у роботі органу охорони культурної спадщини КМДА під його керівництвом.

Офіційні, друковані слова з боку прокуратури Києва по результатах перевірок (лист від 10.05.07р. № 07/г-287-05), слова-вимоги прокурора Києва про дисциплінарні заходи (подання від 01.08.08р., № 07/2-185вих.08) в адресу керівництва КМДА; слова після перевірок КРУ про розтринькання Головним управлінням майна і коштів майже на 22 мільйони гривень (Українська правда. Київ. Публікація на сайті від 22.06.09р.); слова з пропозиціями щодо поліпшення роботи в усній формі та у службових доповідних  головних спеціалістів інспекції О.Римаря, Н. Біленко та начальника інспекції Ю.Чурікова, слова про те, що місто за невеликий час втратило і може втратити багато з того, що інспекція як передовий загін захисту старовини так плідно і дбайливо охороняла від зазіхання ділків, слова не тільки Ю.Чурікова, а й усіх співробітників інспекції, кулуарні розмови працівників інших підрозділів.

Усі ці, і дружні, й офіційні слова про необхідність поліпшення роботи управління зустрічалися атаками інвесторів-забудовників, більшість яких закінчувалася тимчасовим перемир’ям: представники організацій-порушників з “білим прапором” залагоджували конфлікт за закритими дверми кабінету Кухаренка.

Слова зовсім не сприяли народженню істини та верховенства права, на ділі вони призвели до глибокої суспільної і соціальної кризи — порушення законодавства.

Вважаю, що становище, яке склалося, стало не лише  особистою справою окремих осіб, воно є віддзеркаленням позиції “Державного Головнокомандуючого” і його прихильників, тому й не дуже турбує у цілому державну систему, мабуть, через її політичну боротьбу з власним народом за особисті вигоди.

Бажання довести до свідомості загалу київської громади методи боротьби державного службовця Київської державної адміністрації зі своїми підлеглими спонукало мене оприлюднити поневіряння мого сина, Юрія Чурікова, у чиновницьких нетрах через незаконне звільнення Р.Кухаренком з посади керівника інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини.

Мова  йде про незаконне звільнення не через емоційні почуття матері і не через бажання обов’язково скривати керівника державного органу. Підставою для цього є рішення двох судів, які кваліфікували дії Р.Кухаренка як протиправні.

До того ж, звільнення було не тільки безправним, а й брудним і аморальним: Чуріков у той час знаходився на лікарняному, лежав у шпиталі — цукроводіабетична  кома, потім у НДІ ендокринології. Кухаренко двічі перевіряв, чи дійсно Чуріков хворий. На діалоги з цього приводу не йшов. Нема співробітника — немає проблеми, тихенько, під грифом “секретно” видав наказ про звільнення “заднім” числом.

У цей час і виникла “лінія фронту”, події розгорталися так. Після слів Кухаренка у розмові “То подавай на мене до суду” Ю.Чуріков учинив судовий позив до Окружного адміністративного суду м. Києва, який ПОСТАНОВОЮ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 5/562 від 28.01.09р. його задовольнив, наказ Р.Кухаренка визнав протиправним і виніс рішення про поновлення на посаді з дня звільнення.

Таке рішення, відповідно до законодавства України, підлягає н е г а й н о м у виконанню, з виплатою грошової допомоги за період вимушеного безробіття. Крім того, у постанові суду наголошено, що відповідач-боржник Р.Кухаренко (цитую) “діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; упереджено; недобросовісно та нерозсудливо”.

Здавалося, поневіряння подолані, але вони тільки почалися. Р.Кухаренко подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням скасувати рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд досконало розібрався у деталях справи і скаргу Р.Кухаренка залишив без задоволення, а рішення першої судової інстанції — без змін.

Що  б там не було, а розсудливі рішення  окружного та апеляційного адміністративних судів м. Києва особисто у мене викликали повагу до судової системи нової демократичної держави Україна.

Але цією повагою все й закінчилося: сьогодні вже кінець жовтня, пройшло дев’ять (!) місяців від оголошення постанови і необхідності негайного її виконання. Та для Р.Кухаренка і державний суд не суд, і Закон не закон. Судових виконавців він не пускає до Управління, смішні для нього штрафи (до 340 грн.), накладені за невиконання судових рішень, не сплачує. Необхідність негайного поновлення Ю.Чурікова на посаді та виплати заробітної плати (і за весь період, і за один місяць н е г а й н о) — ігнорує. Закон злочинно не виконує.

І чому?

І тут, як кажуть класики, Остапа понесло: Р.Кухаренко, такий досвідчений гравець у сфері Закону України “Про охорону культурної спадщини” продовжив азарт гри на ниві трудового законодавства, слідом за Чуріковим безпідставно звільнив головного спеціаліста інспекції О.Римаря.

Гра продовжувалася, “банкувати” треба було далі. На черзі стали “дрібною монетою”  рішення державних судів, порушення Кодексу адміністративного судочинства, Закону України “Про виконавче провадження”, ігнорування  вимог судових виконавчих листів.

Його перестали турбувати і Закони Божі, за якими, як йому здавалося, він жив: мимохідь зламує долю перспективної працеспроможної сім’ї з крихітною дитиною та хворою мамою. Не виплачує за 14 місяців гроші, які державні суди України зобов’язали виплатити.

Ігри продовжуються.  Поважний керівник державної установи удає маленького незнаючого хлопчика, який  не знайомий з законодавством, не може поновити на посаді працівника, бо не знає як це робиться.

І де ж знайти пораду для виконання рішення суду, як зрозуміти, що ж мав на увазі суд; як взагалі можна приймати законні рішення, які йому не до вподоби, як оплатити один начебто зайвий день, де взагалі взяти гроші для оплати періоду вимушеного безробіття, як можна н е г а й н о виплатити за один місяць?! Це ж виходить, треба платити за зайвий місяць. А як поновити спеціаліста — посаду уже  зайнято (ще б пак! за такий відтинок часу! Він же його тягнув недаремно).

Державна  виконавча служба намагалася роз’яснити Кухаренкові, як виконати Закон, але представників служби на поріг свого кабінету він не пустив — з очей геть. Час пройшов. З рештою решт “гравець” зробив хід “крапленою картою” — здійснив внутрішнє упорядкування структури Головного управління, що в прокуратурі назвав реорганізацією, а відділ інспекції знищив, ліквідував, мовляв, така структура Києву ні до чого (бо знаходить порушення у його роботі?)

То  хто ж такий Кухаренко?

Добропорядний державний службовець досить високого рангу демократичної України? Свавільний самолюбний князьок від архітектурної спадщини, який створив своєрідний анклав на теренах України? А може гравець, що заплутався на теренах демократичної молодої самостійності? Чи державний злочинець-інтелектуал, кримінальний злочинець — рецидивіст?

Не треба дивуватися і лякатися такого начебто різкого формулювання.  Адже карний злочинець — це той, хто учинив злочин проти життя та майна, а рецидивіст — особа, яка, відбувши покарання, учинила повторний злочин.

Все так, хіба з тією різницею, що Р.Кухаренко як досвідчений апаратний гравець уникає покарань або їх не виконує (безкарно!). Хіба багатьом особам зійшло б з рук багаторазове порушення Законів України “Про планування і забудову територій”, “Про охорону культурної спадщини” (за висновками перевірок прокуратури м. Києва), “Про державну службу», багатьох статей Кодексу законів “Про працю”, а також Головного Закону держави — Конституції України (за визначенням Окружного адміністративного суду м. Києва).

Хіба ще комусь минулося б розтринькання 22-х мільйонів? Чи саме ці та інші гріхи Р.Кухаренко замолює під час своїх щорічних поїздок на святий Афон?

Моє припущення, так би мовити, на побутовому та мовному рівнях про злочинність дій Р.Кухаренка підтверджено офіційно. Міністерство юстиції України, керуючись законом України “Про виконавче провадження” та Кримінальним кодексом України, надіслало Прокуратурі Подільського району м. Києва подання № 173/5 від 21.09.09р. про притягнення до кримінальної відповідальності начальника Головного управління охорони культурної спадщини Кухаренко Руслана Івановича за невиконання рішень суду.

Але районна прокуратура досі мовчить, як промовчала і більш ранні звернення сина з цього приводу.

Не  дивуйтеся існуючій у мене інформації, я кандидат наук у галузі, близькій до архітектури і будівництва. У свій час  керувала науковими розробками, маю сім авторських винаходів, впроваджених на українських підприємствах, у СНД та за кордоном. Бувши на пенсії, працювала літредактором деяких історичних та культурних видань (які, до речі, очолював мій син). Інформації було достатньо.

Я пишалася відтворенням храмів рідного міста, раділа впорядкуванню його майданів, історичних будинків, до яких Руслан Іванович мав безпосереднє відношення. Знала про його дипломну роботу з відтворення храму св. Володимира у Кримському Херсонесі, бо мала друзів серед викладацького складу художнього інституту, де на архітектурному факультеті навчався Руслан Кухаренко, пізніше цікавилася його живописом.

Пам’ятаю скандал через його виключення з членів Спілки архітекторів України, яка у свій час підтримувала подання на присвоєння йому звання Заслуженого архітектора України. Пам’ятаю, як він судився зі Спілкою через виключення, тобто я пишу не з поголосів, а зі знанням справи.

Я поміркована мати, добре знаю позитивні й негативні риси свого сина, не “зариваюся” у звинуваченнях Руслана Кухаренко, і дуже жалкую з приводу ситуації, що склалася. У відношенні і до сина, і до Р.Кухаренка.

Про порушення матеріальних прав сина я згадувала не з жадібності, а  через дуже важке виживання в наші часи сім’ї з чотирьох осіб, коли головним стабільним грошовим надходженням є моя пенсія. Але для мене найприкрішим є питання: як може творча, закохана у мистецтво, інтелектуальна, віруюча людина,  робити такі аморальні, брудні, нищівні для інших вчинки.

Що це? Як це можна назвати? Синдромом 90-х чи інтелектуал-злочином? Посада  громадянина Кухаренка одна  у нашому місті, талант митця і посада Р.Кухаренка мають бути запорукою порядності людини і державного службовця. Як вартовий народних скарбів Р.Кухаренко не має права користатися своєю посадою для вчинення свавільних непристойних вчинків, його призвання — зберігати вікове добро. Матеріальне. Духовне. Душевне.

Я люблю поезію Тараса Шевченка, добре  знайома з його художньою творчістю  і ціную її,  поважаю життєву  позицію митця у тогоденні тортурні часи, але мені раніше здавалося якось не дуже доречними ідеалізація і навіть канонізація Шевченка як святого.

Та зараз, пригадуючи послання “І мертвим і живим і ненародженим землякам моїм…”, думаю — Тарас Шевченко таки добре знав життя і людей, навіть наших сучасників, тоді ще далеко ненароджених, потомків через багато поколінь, і на підставі цих знань був геніальним Пророком:

… І ніхто не бачить,

І не бачить і не знає — 

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують,

І Господа зневажають, — 

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають…

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться…  

Евеліна Чурікова, кандидат наук, колишній завідувач лабораторією Українського науково-дослідного інституту механічної обробки деревини Міністерства лісового господарства УРСР