Человек не терпит насилия!

Дмитрий Табачник о Голодоморе

Витяг зі стенограми засідання ВРУ 14 травня 2003 року (веде засідання Голова Верховної Ради Литвин):

ГОЛОВА. Шановні народні депутати, шановні гості!

Три місяці тому, 12 лютого, на парламентських слуханням, присвячених пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, ми підтвердили свій намір провести спеціальне засідання Верховної Ради на цю тему.
[ …. ]
Спеціальне засідання пропонується побудувати таким чином. Заслухати доповідь віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника до 20 хвилин, співдоповідь голови Комітету з питань прав людини, національних меншин, міжнаціональних відносин Геннадія Удовенка, а після того визначитися із прийняттям звернення учасників спеціального засідання Верховної Ради України. Домовились?

Я запрошую до доповіді віце-прем’єр-міністра України Табачника Дмитра Володимировича.

Я думаю, що ми не повинні дебатувати з цього приводу, щоб не вносити розкол, ми вже домовилися і узгодили це питання. Я прошу, прошу… порозуміння і підтримки Івану Олександровичу.

Будь ласка, Дмитро Володимирович.

ТАБАЧНИК Д.В. Високошановний Голово! Шановні народні депутати! Місяці, що минули від того дня, як в цій залі відбулися парламентські слухання, присвячені вшануванню пам’яті жертв голодомору. На них від уряду України була виголошена доповідь, в якій, на нашу думку, давався аналіз жахливих і трагічних подій 70-річної давнини. Були зроблені відповідні політичні і наукові висновки, внесені необхідні пропозиції. Але цього замало. Ми маємо ще і ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, але і увійшли в його серце.

Сьогодні ми ще раз хочемо підкреслити всю значущість нинішнього активного процесу усвідомлення причин та наслідків народної трагедії 1932-1933 років для історії України, для історії всієї світової спільноти.

Вперше Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, одним словомвсі найвищі керівники держави і найвищі її органи відверто заявили про штучних характер голодомору, про майже півсотлітнє приховування компартійним режимом правди про причини і небачений масштаб цього злочину проти українського народу, свідомо заподіяного сталінізмом та місцевими виконавцями його вказівок.

Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося це, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги гідно вшанувати пам’ять його жертв. Саме на цьому наголошувалося у минулорічному Указі Президента України про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, наступним розпорядженням Президента України про додаткові заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору. Зокрема, це встановлення пам’ятників, монументів, пам’ятних знаків, впорядкування місць поховання жертв голодомору, в тому числі спорудження відповідного меморіалу в Києві, надання матеріальної допомоги особам, які пережили голодомор.

Влітку виповнюється 12 років нашої незалежності, але ми, як і раніше, у величезному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала
в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявились найбільш жахливими у більш, ніж тисячолітній історії українського народу.
Незалежна і суверенна Україна прагне спокути перед тими мільйонами, які загинули лютою голодною смертю. На жаль, 60-ту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. 10 років, які прожиті після цієї річниці, теж практично були втрачені. Прилюдне засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України, окремих народних депутатів та офіційних посадових осіб. Причин цьому багато. Одна з них — довголітнє політичне протистояння в суспільстві і в парламенті. Тема голодомору, на жаль, часто використовувалася як політична зброя. Одні вимагали виставити рахунок Росії, яка прийняла на себе всі зобов’язання Радянського Союзу — хай приймає і це. Інші звинувачували у винищенні українства комуністів, які народилися після 1933 року.
А треті робили вигляд, що їм нічого невідомо про голодомор, якщо в Україні був тоді голод, то він був і в інших регіонах Радянського Союзу.

Часи протистояння навколо цієї теми в нашій історії, сподіваємося, проходять. Свідченням цього і політичною оцінкою є нинішнє спеціальне засідання Верховної Ради України. Це природньо, коли в суспільстві панують різні настрої. Природньо, коли відбуваються змагання політичних сил у парламенті. Але глибоко переконаний, є роки в нашій історії, які повинні не роз’єднувати, а згуртовувати суспільство. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагає наш моральний обов’язок перед пам’яттю безневинних жертв. Одним, вважаю, необхідно було б нагадати, що в тоталітарній державі народ не міг нести відповідальності за дії свого уряду, які могли набувати злочинного характеру. Іншим варто згадати, що Компартія України визнала факт голоду після 50-річного табу і ще, перебуваючи при владі, опублікувала у партійному видавництві збірник жахливих документів про голод. Третім можна порадити ознайомитися з документами хоча б цього збірника. А всім нам, таким різним, тепер треба пригадати, хто бив у набат до грудня 1987 року, коли голод 33-го року був забороненою темою.

Три голоди за чверть століття. До такого звикнути не можна, тому тепер нашим обов’язком є донесення правди про голодомор до кожного громадянина України і до народів усього світу. Треба сповна реалізувати ті заходи, які сприятимуть поставленій меті. Треба зробити їх довгочасними і масштабними. 28 листопада минулого року Верховна Рада України ухвалила Постанову про 70-ті роковини голодомору. Фактично цією постановою започатковано проведення заходів на вшанування пам’яті жертв голодомору впродовж цілого року в рамках встановленого указом Президента України дня пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Деякі заходи, затверджені Верховною Радою, вимагають більшого терміну для їх реалізації. Однак обов’язком уряду не тільки конституційним, але і моральним є їх неухильне виконання.
На виконання рішень Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, в усіх регіонах зусиллями державних та місцевих органів влади впорядковуються могили, складається реєстр пам’ятників і пам’ятних знаків жертвам голодомору, до яких у день пам’яті жертв голодомору та політичних репресій відбувається покладання траурних вінків та квітів, проведення молитв і панахид, проводяться круглі столи у роки пам’яті та наукові конференції щодо цієї трагічної події.
Керівники церков і релігійних організацій відгукнулися на заклик Верховної Ради і уряду і проводять у всіх храмах України поминальні панахиди.
В засобах масової інформації виступають та надають спогади, інтерв’ю очевидці трагічних подій 1932-33 років, а також вчені, керівники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, проводяться виставки та широкі видання архівних документів, матеріалів і спогадів про голодомор, організовано цикли теле- та радіопередач, публікації документів і матеріалів про ці трагічні події. Завершується робота над телевізійним фільмом про голодомор, про політичні оцінки цієї події.
Урядом прийнято рішення про створення державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру.
Уряд особливо детально хотів також проінформувати про здійснення кількох нових важливих проектів, що пов’язані з дослідженням архівних та усних джерел народної пам’яті про голодомор.

Досі ми задовольнялися, так би мовити, екстенсивним шляхом у вивченні джерельної бази проблеми голодомору і оприлюднили на сьогоднішній день в архівних публікаціях, практично, всі наявні у наших архівах документи у вигляді різножанрових документальних публікацій та довідників. Зусиллями науковців і архівістів опубліковано окремим виданням 15 документальних збірників та 23 добірки на журнальних сторінках, більше 1000 архівних свідчень представлено на газетних шпальтах. До широкого суспільного обігу введено більше 10 тисяч оригінальних документів як тогочасних установ різного рівня, так і спогадів, свідчень, рефлексій, зафіксованих вже з певною часовою дистанцією. Зокрема, це унікальні збірники документів “Голод 1932-1933 років в Україні”, “Колективізація і голод в Україні”, “Упокорення голодом”. Дванадцять масштабних обласних документальних видань, менших за обсягом, проте не менш важливих за змістом опублікованих документів. Вони, в цілому дають уявлення про джерельне базу відомостей про голодомор в Україні. Загалом йдеться про майже півтори тисячі архівних фондів установ та організацій, що існували на територій 17-ти нинішніх областей України. В них налічується понад 200 тисяч справ, що в комплексі складають повноцінний і надзвичайно насичений банк даних, на жаль, досі не оформлений як самостійна інформаційна база ретроспективної документації. У своїй сукупності вона змальовує жахливу картину впровадження голодомору як політичного засобу упокорення тогочасного українського суспільства, як своєрідного терору голодом.
Мета, поставлена перед такими публікаціями, досягнута: український народ знає про свою трагедію.
Нині настав час переорієнтуватися на більш широкі, вже інтенсивні напрями науково дослідження. Крім необхідності залучення до наукового обігу відомостей закордонних архівів, передусім російських, а також західноєвропейських і американських, йдеться про необхідність розширення усної історії голодомору, це збирання і впорядкування спогадів свідків цих подій або народних переказів про них, що побутують серед нащадків жертв голодомору — цієї своєрідної генетичної пам’яті, яка збереглася, не дивлячись на всі намагання правлячого режиму витравити її.

Нині відповідно до рекомендації парламентських слухань та доручень уряду Держкомархів працює над розробленням проекту державної програми “Усна історія голодомору”. Ще один аспект — це оприлюднення зображувального ряду епохи 30-их років, публікація всіма найновішими засобами візуальних документів про історичні процеси тієї доби — колективізацію, розкуркулення, політичні репресії, штучний трудовий ентузіазм тощо.

Зокрема “Інтернет” відкриває надзвичайно широкі можливості для увічнення у свідомості людства одного з найбільших злочинів сталінізму та однієї з найбільших трагедій ХХ століття — голодомору в Україні. Впродовж останніх років у всесвітній мережі витворився потужний інформаційний ресурс — спеціальні веб-сайти з голодомору офіційних установ, громадських організацій, меморіальних об’єднань, тематичні розділи, присвячені цій проблемі, численні повнотекстові публікації документів, сотні тематичних публікацій на електронних сайтах з історії України, відомості з електронних каталогів бібліотек, інших бібліографічних довідників тощо. Досить інформативним є перший український спеціалізований сайт, присвячений трагедії українського народу, що підготовлений Державним комітетом архіву. На наш погляд, це — дуже перспективний і важливий напрямок нового розкриття всіх аспектів людської трагедії семидесятирічної давнини, орієнтований передусім на молоде покоління та міжнародну спільноту. Так само молоді адресована та хрестоматія, роботу над якою завершують Держкомархів спільно з Міністерством освіти і науки. Її завдання — мовою документів, але популярно і дохідливо масовим тиражем розповісти учням, ліцеїстам, студентам про цю жахливу сторінку нашої історії.

Користуючись нагодою, хочу порушити проблему, яка, без перебільшення, має надзвичайне, я би сказав, навіть глобальне значення. Мова йде про міжнародне визнання акту геноциду українського народу у роки голодомору. Поза всяким сумнівом голодомор є злочином проти людяності. Однак. будь-яка міжнародна організація не визнає злочин проти людяності актом геноциду. Є конвенція Організації Об’єднаних націй про попередження злочину геноциду і покарання за нього, яка була відкрита для ратифікації резолюції Генеральної асамблеї від 9 грудня 1948 року та набула сили 12 січня 1949 року. Під геноцидом, в цьому документі розуміють дії, що здійснювались з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Тобто, геноцидом можуть бути визнані дії, які спричинили загибель десятків або сотень тисяч людей і невизнані дії, які спричинили загибель мільйонів людей. Комісія конгресу Сполучених Штатів по голоду 32-го, 33-х років в Україні, яка завершила свою роботу 22 квітня 1988 року, визнала цей голод актом геноциду. Міжнародна комісія по розслідуванню голоду в Україні 32-го, 33-х років, яка працювала під керівництвом професора Санберга в 1988-89 роках теж призвела до такого ж висновку: “Голод — є актом геноциду”. Щоправда, Генеральний адвокат цієї міжнародної комісії опротестував вирок, керуючись такими мотивами. Перше. Під час подій, що розглядались комісією Конвенції ООН по геноциду не існувало. Друге. Як нікого з винуватців трагедії на той час немає в живих. Третє. Тільки Радянський Союз повинен був вирішувати, порушувати справу в рамках конвенції по геноциду чи ні. Комісія розглянула протест генерального адвоката, думки її поділились. Але, більшість членів комісії дійшла висновку, що питання про притягнення винних до відповідальності може не стояти, досить винести принципове політичне рішення про визнання факту голоду 1932-1933 років геноцидом. Радянського Союзу більше не існує і питання про визнання голоду 1932-33 років в Україні може бути порушено перед ООН Верховною Радою України. В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, Держкомархів за дорученням уряду, Національна Академія наук може надати всю інформацію що нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує на нашу думку про те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й підпадає під дію конвенції, як акт геноциду.

На цьому дуже коротко зупинюсь, щоб окреслити можливі на нашу думку концептуальні напрями аргументації Верховної Ради України перед Органіцією Об’єднаних Націй.
По-перше. Варто відзначити, що голодомор був наслідком не тільки і не стільки примусових завищених хлібозаготівель, а суцільне і цілеспрямоване вилучення продовольства будь-якого виду в усіх регіонах СРСР, населення яких на дві третиниі більше складалося з українців.
По-друге. Доцільно визначити причини привінтивних репресій різного роду і різного спрямування: масові репресії індивідуального характеру, терор голодом, депортації, які торкнулися у 30-ті роки саме України як національної республіки. З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед Організацією Об’єднаних Націй проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1992-1993 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті.

Шановні народні депутати, покоління ХХІ століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу — це ніколи не повторилося.
Ми просто зобов’язані пам’яті безневинних жертв голодомору піднести на такий рівень увічнення їх пам’яті, який існує в світі щодо жертв холокосту, рівень який відбиває дуже ємна формула: “Навчати, пам’ятати, досліджувати”. Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте.

Дякую вам за увагу.

ГОЛОВА. Дякую Дмитро Володимирович. Я запрошую до співдоповіді голову комітету Геннадія Удовенка.

Джерело: www.rada.gov.ua

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

20 ответов

  1. Робину, мешканець в переводе с мовы означает обитатель, а житель так и будет житель.Если берётесь писать на мове — будьте добры, делайте это грамотно.
    А что до геноцида, то можно применить это слово лишь в одном значении, как-то геноцид советского народа, советской же властью, т.е. её партноменклатурой.Из песни(как бы вам этого не хотелось) слов не выбросить, все мы были когда-то гражданами искуственно созданного политического недоразумения под названием СССР.

  2. ШАХТАРЮ ДОНБАСУ. Пояснюю, що ніхто з українців ніколи не забороняв мешканцям Поволжя чи тим, хто там народився, а також мешканцям інших територій, де внаслідок сталінської політики був голод, піднімати питання перед світовою спільнотою про визнання такого голоду геноцидом того чи іншого народу.

  3. Так объясните мне широколобые, чем голод в Поволжье был лучше голода на Украине.Это похоже на то, как попав в одинаковые условия(холод ли это или жара)вы всё равно будете пытаться доказать, что вам холоднее(или жарче)чем другим.Может хватит ныть и жаловаться, или без этого пересічний громадянин собі життя не уявляє?

  4. в Поволжье массовый голод был создан искусственно и возник «не из-за сплошной коллективизации, а в результате принудительных сталинских хлебозаготовок». Данное мнение подтвержадают очевидцы событий, говоря о причинах возникшей трагедии: «Голод был потому, что хлеб сдали», «весь, до зерна, под метелку государству вывезли», «хлебозаготовками нас мучили», «продразверстка была, весь хлеб отняли». В частности, в Поволжье, в условиях ослабленного раскулачиванием и массовой коллективизацией села, лишённого тысяч хлеборобов -единоличников, подвергшихся репрессиям, комиссия ЦК ВКП(б) по вопросам хлебозаготовок во главе с секретарем ЦК партии П. П. Постышевым постановила изъять запасы хлеба у единоличников и хлеб, заработанный работниками колхоза. Фактически в условии угроз репрессиями и шантажа председатели колхозов и руководители сельских администраций были вынуждены передавать в рамках хлебозаготовки практически все объёмы производимого и имеющегося в запасах хлеба. Данные меры, лишившие регион запасов продовольствия и привели к массовому голоду. Аналогичные меры были приняты В. М. Молотовым и Л. М. Кагановичем на Украине и Северном Кавказе, что вызвало соответствующие последствия — голод и массовую смертность среди населения

  5. Таких табачників в верхах більшість. Нормальних людей система виживає.
    А щодо геноциду — однозначно потрібно говорити і вивчати.
    А й справді це що, менша трагедія ніж Голокост.

  6. А по сути есть возражения? Узколобым пока только ты засветился тут. Почему людям нельзя говорить про геноцид при всех его имеющихся симптомах. Вот евреи про Холокост вопрос поднимают постоянно чем украинцы хуже? Нацистов же не только осуждают в общем как симптом.

  7. Объясняю для узколобых, если у человека корь, то надо говорить о всём больном организме, а не об одном(пусть и очень большом) очаге сыпи на коже.Всем давно понятно, что собой представлял сталинский режим, вот его и надо осуждать.И принимать всё возможное, что бы подобное не могло повториться.
    Если такая политика проводилась планомерно, а не была следствием чрезмерного усердия партийных(кстати местных украинских)чиновников, то подходит больше термин ЭТНОЦИД, но, что-то подсказывает мне, что усердия было больше.

  8. Табачник “присмотрел” здание на Сагайдачного и сейчас выгоняет на улицу 600чел. работающих в научно-методическом центре миносвиты.ВОТ ОНА НОВАЯ ВЛАСТЬ!!!

  9. Шахтер, ты бы тон сменил ибо не понимаешь ничего по сути вопроса. Голод был везде , в Поволжье в том числе и это была беда. Но с Поволжья хлеб никто силой не вывозил , его не огораживали войсками что бы из региона не убегали люди , для помощи голодающим Поволжья открыто собирали деньги и помощь ! А за упоминание голода в Украине человек сразу шел под суд, даже те кто его пережил боялись до конца жизни говорить о том что был голод. Разницу чуствуешь?

  10. Территория Украины от Измаила до Днестровского лимана не входила в состав СССР во время голода 32-33 гг. Там, соответственно, не было голода.

    Так на кой хрен тратить народные деньги во время МФК на установление памятников и скульптурных композиций Голодомору в этом регионе? Потому что там живут украинцы? Так там и болгар много. И гагаузов (турок) с молдованами, алабанцев, греков.

    Может быть, давайте ставить обелиски в память о трагических событиях на Балканах? За все столетия турецкого ига.

    И немцы, и швейцарцы тут. Давайте поставим памятный знак “Арийская мать оплакивает сына, погибшего от рук славянского варвара, не позволившего себя поработить”? И о всех трагедиях маленькой Швейцарии тоже не забудем…

    С уважением к памяти жертв Голодомора.

  11. Вы, потомки геноцидные, а кто из вас может мне объяснить факт того, что моя мать в 1933 году, живя со своей матерью, сёстрами и братом в Поволжье, вынуждена была просить милостыню, что бы не умереть с голоду.Кому мне, её сыну предъявлять сейчас претензии?Или вашего скудного разумишку не хватает для того, что бы оценить истинные масштабы трагедии тех лет?

  12. СТАЛИНИСТУ(провокатору или ВС ФСБ): Брысь отсюда гнида!
    За версту видно — сюда ты зашёл не случайно.
    Для такого мурла как ты — история пустой звук, как и совесть.

  13. СТАЛИНИСТУ(провокатору или ВС ФСБ): Брысь отсюда гнида!
    За версту видно — сюда ты зашёл не случайно.
    Для такого мурла как ты — история пустой звук, как и совесть.

  14. Вообще-то голодомора как такового не было. Был голод из-за неурожая, засухи и недостаточно оперативных действий руководства, а часто из-за простого разгильдяйства.
    Уже в 1932 Политбюро поручило проводить закупки хлеба в Персии, а также перебрасывать свободные резервы с Кавказа и Средней Азии. Про это есть документы на сайте МИД РФ. А хохлы носятся все со своими “устными свидетельствами”, которые ни в п…. ни в Красную Армию.
    Плюс ко всему, пропаганда троцкистов с целью дискредитации колхозного строя и как следствие массовый забой тяглового скота. Мой прапрадед сам, чтобы “клятым комунякам” корову не отдавать зарезал ее, а потом голодали.

  15. Гнилая интеллигенция служит за деньги. но Табачник сегодня на вершине власти. Видимо он изложил не свою, а сучасного правительства политическую позицию. Иначе подобное свинства со стороны Табачника, которого считаю умным, образованым, объективным и самостоятельним человеком, обяснить не могу.

  16. Що доброго може сказати моральний урод… а саме таким є Табачник! Сподіватись від нього чогось гуманного це все одно, що сподіватись що собаки мявкатимуть, а коти загавкають. Моральні уроди як Табачник, також мають свою природу, — природу морального урода, яка ніколи не зміниться і не перейде в кращу якість.
    Нормальним людям слфд уникати таких людей і не дозволяти займати державні посади, що характерно для Європи. Але при нашій політичній верхівці ))) … чого іншого чекати як тільки морального уродства.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

Минэкономики практически не поддерживает экономическое развитие

Минэкономики практически не поддерживает экономическое развитие

За три месяца ведомство не продемонстрировало практического стремления ни помочь бизнесу, ни защитить его от вредительских инициатив. За экономическое развитие в стране отвечает Минэкономики. Три месяца…
«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НОВОСТИ