Человек не терпит насилия!

Фабрика «Кривосуддя»

У перших рядках своєї скорботної повісті автор звертається до Голови Служби безпеки України Валерія Хорошковського з уклінним проханням дати вказівку керівництву Управління СБУ по м.Києву та Київській області заборонити підлеглим здійснювати щодо автора, себто журналіста Володимира Бойка, заходи зовнішнього спостереження. Раз і назавжди. І начальникам інших обласних управлінь – також наказати. І Центральному апаратові… Навіть, якщо оцей Бойко потрапив у поле зору оперативників суто випадково… Оскільки доручати проведення оперативно-розшукових заходів нинішньому складу СБУ – це все однаково, що нагородити дурня скляним членом: він і член розіб’є, і руки поріже.

Замість передмови

Звісно ж, Служба безпеки України ніяких оперативно-розшукових заходів відносно журналістів не здійснює – це всі знають. То, може, раніше СБУ грішила порушенням усіляких там прав людини й «слухала» кого не попадя. Але тепер, опинившись під орудою Валерія Хорошковського, Служба безпеки в своєму потягу до законності ладна конкурувати з Гельсінською спілкою. А сам Валерій Іванович все більше й більше стає схожим на Матір Терезу в старості.

Тож якщо й потрапляє, бува, якась акула пера чи гієна клавіатури в поле зоре правнуків Дзержинського, то лише випадково. Як, наприклад, директор каналу ТВі Микола Княжицький 14 червня цього року.

Сподіваємось, наші читачі вже по кілька разів переглянули феєричний запис спілкування співробітників телеканалу з працівниками СБУ. А деякі, можливо, навіть впізнали тих казкових довбо…бів, що півдні просиділи під офісом ТВі в «Ланосі» з липовими держномерами прикриття.

http://www.youtube.com/watch?v=3tX9c_mlzNY&feature=player_embedded

Княжицький зразу в ґвалт: мовляв, він, як законослухняний громадянин, обурений самим фактом слідкування за ним з боку СБУ. А, між тим, законослухняний громадянин ніколи не стане обурюватися підвищеній увазі до себе з боку «Контори». Законослухняний, побачивши машину з екіпажем зовнішнього спостереження, не з відеокамерою за нею побіжить, а сам піде «куди слідує» і сам все про себе розкаже. Може, навіть, явку з повинною напише про всяк випадок. Законослухняні – це ті, хто цуциків для застави вирощує, а не номери прикриття оперативних автомобілів розголошує. Правда, Валерію Івановичу?

Тому автор цих правдивих рядків, намилувавшись десять днів тому на працівників СБУ, які крутилися біля нього з мікрофонами направленої дії, замість того, щоби вчиняти гармидер на манер Миколи Княжицького, вирішив щиросердно покаятися. Тим більше, що, як всі знають, СБУ за журналістами не слідкує. Тож, можливо, підлеглим Хорошковського буде цікаво довідатися, кого і у зв’язку з чим вони фотографували (абсолютно випадково, ясна річ!) 16 липня 2010 року о 21-00 на веранді кав’ярні, що поруч з торговельним центром VMB (м.Київ, пр. Перемоги, 136).

До речі, я навіть не хочу обговорювати, по кому саме працювали того злощасного вечора «кашники» з Управління СБУ по м.Києву та Київській області. Бо якщо навіть припустити, що об’єктом їх професійного інтересу був не я, а клієнт за сусіднім столиком, то це не знімає головного, як на мене, запитання: що ж це за спецслужба, оперативних співробітників якої журналісти ганяють, мов горобців у полі?

Бо, як на мій хлопський розум, втрата об’єкта зовнішнього спостереження вже має тягнути висновок про неповну службову відповідність того опера, який здійснював заходи. А розшифровка заходів — це взагалі надзвичайна подія. У ті часи, коли Валерій Іванович працював у Київському зоопарку, за таке оперативних працівників КДБ УРСР немилосердно виганяли зі служби, між іншим.

Тому й просимо уклінно пана Хорошковського роздати мою фотографію в усі оперативні підрозділи з чіткою вказівкою: ні за яких обставин ніколи не здійснювати по цьому лисому негіднику ніяких активних заходів (не з їх щастям за мною ганятися). А, по-друге, роз’яснити підлеглим, що якщо оцей бритоголовий з Донецька випадково опиниться в місці проведення якоїсь спецоперації, краще буде згорнути мікрофони-фотоапарати та забиратися геть. Бо з’ясовувати, по кому працюють підлеглі Валерія Івановича, я не стану. А на майбутнє, з суто профілактичною метою, просто публікуватиму прізвища й посади оперативників і фотографії їх службової діяльності. Хай вчаться працювати, сучі діти.

Між сумою та тюрмою

Так ось, доповідаю, що 16 липня 2010 року під недремним оком нащадків славних традицій ВЧК автор цих рядків мав саму безневинну розмову з вже немолодою жінкою, яка 5 років поспіль перебуває в процесуальному статусі то обвинуваченого, то підсудного, то знову обвинуваченого, то знову підсудного.

На правду кажучи, ніяку статтю про неї я писати не збирався, а зустрівся з громадянкою С. виключно на прохання її захисника, який по давній дружбі попрохав глянути свіжим оком на доводи апеляційної скарги. Хоча історія, в яку вона потрапила, є просто приголомшливою – за брехливою заявою колишнього заступника начальника 3-го відділу Управління «К» Служби безпеки України, а нині — успішного підприємця Олександра Гринька, проти жінки в 2005 році була порушена кримінальна справа.

Вся вина С. полягала в тому, що вона працювала на фірмах Гринька головним бухгалтером. Полаявшись з шефом (як було в наступному зазначено Верховним Судом України, жертва обмови протестувала проти того, що Гринько, будучи директором підприємства, відмовлявся підписувати податкову звітність, натомість перекладав відповідальність на інших і примушував співробітників підробляти свій підпис), головний бухгалтер грюкнула дверима та пішла геть.

Але Гринько вирішив провчити строптивицю й домовився з Солом’янською прокуратурою відправити колишнього головбуха до тюремної камери – аби інші співробітники зробили висновки про те, як треба спілкуватися з полковником СБУ у відставці. Що й було зроблено – ні чому не винувата жінка 15 місяців відбула в СІЗО по обвинуваченню в привласненні майна свого колишнього роботодавця, звідкіля її випустив лише Верховної Суд України, зазначивши в ухвалі, що жодних доказів будь-якої провини підсудної немає, а матеріали справи – поспіль сфальсифіковані.

Втім, замість того, щоби закрити кримінальну справу за відсутністю події злочину та призначити жертві обмови компенсацію за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, вища судова інстанція повернула справу в ту ж саму Солом’янську прокуратуру. І все почалося по-новій – знову слідство, знову суд і знову точно такий обвинувальний вирок з покаранням у вигляді позбавлення волі на ті ж 5 років. Тільки цього разу бухгалтера все ж таки залишили на підписці про невиїзд до розгляду апеляції.

Так ось, попри моторошну фабулу, писати на цю тему я, повторююсь, не збирався, оскільки все викладене – абсолютно стандартна історія. Ще 9 років тому тодішній суддя Апеляційного суду м.Києва Юрій Василенко виступив з заявою, що в Україні процвітає ринок замовних судових рішень, який обслуговується корпорацією «Правосуддя» — прокурорами, слідчими, суддями та пригодованими адвокатами. Колеги Юрія Олександровича, звісно, трохи поскиглили, деякі навіть пообіцяли стягнути з нього моральну, прости Господи, шкоду за паплюження чесного й непідкупного українського правосуддя, але далі пустопорожніх погроз справа не зрушила.

Тому й кажу, що нічого особливого в тюремно-бухгалтерських пригодах не має. За єдиним, хіба, винятком: те, що Верховний Суд взагалі розглянув по суті касаційну скаргу, є чудом само по собі. Оскільки суди незалежної Неньки щороку відправляють на «зони» тисячі й тисячі безневинних людей, навіть не поцікавившись змістом їх чолобитних.

Щоправда, я так досі й не збагнув, якого біса на ту зустріч приперлися СБУ-шники. Якщо вони працювали по іншому об’єкту, то навіщо, питається, знадобилися в Управлінні СБУ по Києву та Київській області мої фотографії – може для сеансів колективного онанізму? Принаймні, ніякої оперативної інформації вони явно не несуть. Чи навіщо було направленим мікрофоном записувати нашу розмову з громадянкою С.? – Урешті-решт, ветерани Служби й без моїх оповідань прекрасно пам’ятають, хто такий Гринько, і як його, попри впливових покровителів, колеги викурювали з «органів».

Також достеменно в Управлінні СБУ знають і організаторів страхітливої фальсифікації, внаслідок якої невинувату людину Солом’янська прокуратура ось вже шостий рік домагається відправити «на зону». Це — колишній заступник прокурора Солом’янського району Києва, а нині – прокурор Обухівського району Олег Бучинський, його батько (який, власне, і допоміг своєму товаришу Гриньку та виступив посередником у перемовинах з прокуратурою) – заступник начальника Податкової міліції-начальник слідчого управління Податкової міліції ДПА України Йосип Бучинський і прокурор Солом’янського району Віра Шулякова.

До речі, про жадібність Віри Федорівни та її виняткову правосвідомість свідчить хоча б такий факт. Мешкаючи в квартирі 22 будинку по вулиці Боткіна, 4, мадам Шулякова разом з сусідами з 24-ї квартири (родина колишнього голови Жовтневої райради м.Києва Підмогильного) захопила технічний поверх будинку, розширивши вдвічі площу своєї квартири. При цьому, ясна річ, був перекритий доступ до трубопроводів тепло- й водопостачання. Отаке от…

Правнук Дзержинського

Так ось, якщо вже СБУ так зацікавила ця історія, то, навіщо, питається, було витрачати державні кошти на запис моєї розмови з С.? Невже б я не відгукнувся на прохання лицарів плаща й кинджала й не розповів би докладніше – і навіть публічно – про непересічну постать Олександра Костянтиновича Гринька, 1948 року народження, якого свого часу прилаштував у КДБ його батько – якійсь неймовірно відповідальний товариш (як подейкували ветерани служби – начебто директор «Укрсклотари»)?

Для дітей відповідальних працівників у 70-80 років минулого століття в Радянському Союзі були широко відкриті двері Міністерства закордонних справ і Комітету Державної безпеки. Але певна селекція діяла й тут. Тим, хто проявляв якісь здібності, пропонувалися дипломатичні посади. Нерідко ДОРиків (так презирливо в народі називали «детей ответственных работников») можна було побачити в Першому головному управлінні КДБ (розвідка). А найбезтолковішими «мажорами», яким ніяку серйозну роботу довірити було не можна, комплектувалися штати 5-х управлінь КДБ, що боролися з «ідеологічними диверсіями».

За спогадами ветеранів «Контори», Гринько-молодший інтелектом, м’яко кажучи, не вражав, тож на початку 80-х він тинявся коридорами 5-го управління КДБ УРСР, доки батько не знайшов йому непильну роботу в 5-му відділі УКДБ по Дніпропетровській області, де Гринько став «куратором» футбольної команди «Дніпро». Разом з футболістами Олександр Костянтинович виїжджав на закордонні матчі й пильнував високий морально-ідеологічний рівень радянського спорту.

На боротьбі з закордонними статевими зв’язками дніпропетровських футболістів Гринько й дослужився до звання підполковника, аж доки на початку 1992 року не був призначений на посаду начальника відділення 3-го відділу («стійкі злочинні угруповання, що зорганізувалися для здійснення насильницьких дій») Управління «К» Служби національної безпеки України (слово «національної» випала з назви Служби трохи пізніше).

Абсолютно нездатний до оперативної роботи, набундючений і зарозумілий, Гринько не міг керувати відділенням, не усвідомлював навіть найелементарніших своїх функціональних обов’язків і лише цікавився можливістю використати службове становище в особистих цілях. Але батьківська опіка давалася взнаки й невдовзі Гринько був призначений заступником начальника 3-го відділу.

Оперативні справи, які вели співробітники 3-го відділу, здавалися Гриньку занадто дрібними, він мріяв про якусь «велику справу», але керувати підлеглими не міг, а перевірку «сигналів», отриманих ним особисто, бездарно провалював. Натомість проявив себе дрібним інтриганом і капосником, що намагався шкодити рядовим співробітникам у їх службовій діяльності.

Урешті-решт наприкінці грудня 1992 року до начальника 3-го відділу Валерія Андрієнка звернулися підлеглі Гринька, вимагаючи провести службове розслідування недобросовісної діяльності Олександра Костянтиновича з наступним його переведенням на неоперативну посаду. Андрієнко попрохав почекати кілька днів, а після новорічних свят, у січні 1993 року, повідомив, що Гринько після бесіди з ним написав рапорт про звільнення.

Невдовзі по тому Гринько стає одним з трьох засновників ТОВ «Ремакс» (до речі – разом з близьким родичем народного депутата Олександра Мороза, що в березні 1994 року став головою Верховної Ради України). У 1996 компаньйони перелаялися, не поділивши чи то прибутки, чи то борги, та розійшлися. За Гриньком залишилося підприємство «Ремакс-плюс», перейменоване в липні 1996 року в «Інтергіпс» (код ЄДРПОУ 21660060, розташоване в Києві по вул. Нововокзальній, 21). 90% статутного фонду підприємства належить безпосередньо Олександру Костянтиновичу, решта – його дружині Петенко Майї Миколаївні.

Розгорнувши торгівлю будівельними матеріалами, Гринько став плодити дочірні фірми – ТОВ «Інтергіпс-України», ТОВ «Інтерпрофіль», ТОВ «Укрпрофіль», ТОВ «В.Н.С.Контракт», ТОВ «Інтергіпс-Одеса», ТОВ «Інтергіпс-Харків». З 2001 року наш герой став балуватися рахунками в офшорних зонах, відкрив на Кіпрі фірму на підставну особу (муніципального службовця, до речі) і навіть зареєстрував такий собі суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи зі 100% іноземним капіталом — у вигляді договору про міжнародну виробничу кооперацію та спільну інвестиційну діяльність між міжнародним консорціумом «Маяна» і ТОВ «Укрпрофіль». Зрозуміло, що всі «іноземні інвестиції» — це гроші самого Гринька, які перед тим були приховані від оподаткування на офшорних рахунках.

Так докладно про успіхи товариша Гринька на бізнесових теренах ми розповідаємо з єдиною метою – щоби порадувати читача інформацією про те, що до кінця 2004 року Олександр Костянтинович отримував мінімальну заробітну плату. Це, одначе, не завадило йому прикупити квартиру в «Царському селі» — по вул. Старонаводницькій, буд. 13. Мабуть, харчувався Гринько на смітниках, економлячи на сніданках заради придбання такого помешкання.

Така дивна неприбутковість бізнесу Олександра Костянтиновича призвела до того, що в 2000 році в ТОВ «Інтергіпс» нагрянула дуже прискіплива податкова перевірка. Ситуація була вкрай неприємною, оскільки приблизно третина продукції реалізовувалася, минаючи касу, та ще й з оплатою в доларах США. Зрозуміло, що податківців цікавило не наповнення державного бюджету, а можливість взяти бізнес Гринька під своє покровительство. Доходило до смішного – керівниця групи податкових ревізорів, озброєна диктофоном, таємно записувала свої розмови з Гриньком, які потім аналізувалися на предмет можливого шантажу колишнього СБУшника. Розрахунок виявився правильним – за кілька днів після початку перевірки Гринько розшукав тоді ще полковника податкової міліції Йосипа Бучинського та кинувся йому в ноги.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

14 ответов

  1. Шулякова-це винятковий талант корупційних схем!!! Ви навіть не усвідомлює те, що вона робить з тими, хто не виконував її наказів?!!! Всіх “непослушних” та тих “хто багато знає” про її деліщки, вона уничтожила!!!! Її підлеглі вже колишні з криком від неї тікали, звісно, хто зміг. Багатьох вона наздоганяє і по сей день!!! Запускає такі чутки, ніби всі коло неї пройдисвіти і корупціонери, а от сама вона свята!!! Тільки справи свої вона їх руками робила, землі набрала, фірма медична її перебуває в приміщенні колишньої залізничної прокуратури. Дочку видала заміж за сина судді, свадьбу в “маріо” справляла, мабуть на чесно зароблені!!!!а свої хвости вона вміє зачищати- знищує та звільнює людей, яких використовувала по повній і які відмовлялися виконувати її вказівки!!! Це не жінка, а звір, її потрібно не звільняти, а садити!!!

  2. Ни с кем из фигурантов лично не знаком. Прочитал. Паскудное ощущение, действительно. 🙁

  3. Я знаю и Бойко, и Гринько, и “Работягу”. Статья — дерьмо. Саша — своеобразный парень, несколько прямолинейный. Почему “Работяга” втравил в это грязное дело Бойко, понятно. Дерьмо к дерьму пристаёт. К Саше не пристанет. При всём к нему моём неоднозначном отношении могу утверждать, что Саша — честный парень, умный, интеллигентный, толковый. Со сложной и неоднозначной судьбой. На подлость не пойдет и подлости не сделает. Так у него заложено в характере. Ему, его характеру многие завидовали и завидуют. Почему Саша вынужден из Киева поехать в Днепр — тема необсуждаема, моральное и правовое табу, жёсткое. За эту болтовню не только бьют по морде: есть же какие-то правила помимо заповедей Господа? Я уж не говорю об офицерской чести бывших. Мы же все бывшие, зачем же нам (нам — бывшим, у каждого из которых была и остаётся очень тяжелая судьба) друг на друга лить дерьмо, тем более, когда все это ложь? Саша, держись. Ты — умница, молодец, мощный парень. По жизни шел честно. Выдержишь и эту грязь.

  4. БРЕД ПОЛНЫЙ ТОВАРИЩ ЖУРНАЛИСТ ЕСЛИ ВЛАДЕЕТЕ ИНФОРМАЦИЕЙ ИЗЛАГАЙТЕ, А ТО САНТА БАРБАРА КАКАЯ ТО

  5. уважаемый тов. ОФИЦЕР, я с Вашем мнением согласен, в отношении того, что Бойко психически болен, но в том, что ему надо пройти курс лечения, тут простите наши мнения расходятся, т.к. я считаю, что этот журналист, вообще неизлечим.
    Такой вывод я сделал на основании того, что психически здоровый и здравомыслящий человек не будет писать такой бред, а тем более обращаться к Председателю Службы с прошением отменить, и замете НИКОГДА БОЛЕЕ, не осуществлять в отношении него скрытого визуального наблюдения, и такой херни в его прологе просто пепец. напрашивается вопрос: “А кому ты Бойка нахрен всрался?”.

  6. Все,кто знал Гринько,не могут не согласиться, что как профессионалу ему грош цена была в базарный день.Ушел из конторы — и слава богу. Но вот видно никак не может успокоиться… А это показатель.

  7. Панэ Офицэр, я знаю и Бойко и Грынько, дозвольтэ з Вамы нэ погодытыся.

    За Днепр не скажу, я спрашивал у сотрудников в Киеве — не все с Вами согласны

  8. Пане бойко, ви є психічно хвора людина, кажуть що навіть ви сексуальний збоченець.Всі ваші статті наповнені брудом та бездарною брехнею.Ви служите сатані, оскільки самі уже є давно дияволом.Всі хто знають Гринька, погодяться з моїм висновком. Кайтеся та активно лікуйтеся в психіатричній лікарні.

  9. “як було в наступному зазначено Верховним Судом України, жертва обмови протестувала проти того, що Гринько, будучи директором підприємства, відмовлявся підписувати податкову звітність, натомість перекладав відповідальність на інших і примушував співробітників підробляти свій підпис” — это и все правонарушения Гринько?
    Как по мне, так это свидетельство интеллекта и высокого уровня оперативного мастерства :))

  10. Ув пан Бойко! Невже Гринько Вас також чимось образив або грошей не дав? У статі відсутні будь-які конкретні факти щодо скоєння Гриньком будь-якого злочину…. Де конкретика? Де всебічний розгляд матеріалів(що повідомив Гринько з цього приводу)? Жінка-бухгалтер з якою Ви зустрічались повинна Вам була про таке повідомити, інакше їй як бухгалтеру — гріш ціна. Також Ви в статті не повідомили за які події та за якими статями звинувачується бухгалтер(якщо її заставили подати до ДПІ підроблені декларації то вона сама винна і в її діях звісно є склад злочину)? Чому не розписали біографію бухгалтера(як Гринька)? Не бачимо всебічності — заказуха. Краще зводили б зі світу Ющенків, Тимошенків, Яників та Ахметових-Коломойських, а не виконували дріб*язкові ”качели”…

  11. Уважаемый Владимир ! Обвинять “агентов” страшнейшей в мире СБУ 🙂 это конечно хорошо, но мне почему-то кажется, что кроме неумения тут может быть выражение отношения сотрудников к начальству “конторы”. Ведь никто не отменял дебильного исполнения дебильных приказов ! Я, лично, сомневаюсь, что те оперативники не знали за кем следят 🙂 и тем, что “засветились”, могли просто нагадить начальству, при чём сознательно.
    Это не более чем версия 🙂

  12. Здравия желаю пану Шороху! В отношении футбола я не в курсах, а вот то, что Гринько А.К. — интеллектуал, то это для меня чисто обескуражывание с Вашей стороны. Если он интеллектуал, то значит он в совершенстве маскировался и конспирировался.
    Хотя и нащот футбола позвольте сказать, что грубо бить по ногам игроков на товарищеских играх — этта совсем нихарашо. Тем более он понимал, что бьёт по ногам военнослужащих, которым после игры выходить на службу надо.

    Пан Шорох, разрешите доложить, что я када узнал об историйи с бухгалтером почему-то совсем не удивился.
    Более того, задавал вапросы старшим товарищам и, что характерно, они тоже не удивились. Вот такой имеем мягко говоря воляпюк.

  13. Є такий анекдот:

    “- Професоре, це правда, що ви б’єте свою жінку?

    Неправда, я не професор”.

    Батько Гринька був начальником “Укрбакалеї”, а не “Укрсклотари”. Не батько Гринька влаштував Олександра в КГБ. Батько Гринька отримав квартиру у будинку КГБ на Печерську по пр. Чекістів, сусіда у нього був начальник відділу 5-го управління полковник Володимир Йосипович Темченко, який і завербував Олександра в КГБ. Олександр на той час після закінчення фізико-математичного факультету Київського державного університету вчився в аспірантурі, дисертація була готова на 90 %, мав стати викладачем КДУ, доцентом, професором і т. д. Хлопець — супер з усіх сторін: інтелектуал, з привабливою зовнішністю, фізично підготовлений на рівні майстра спорту та інш. Гарний футболіст, але грає інколи грубо, — тут один юзер на форумі розповідав, як після штовханини з Гриньком на стадіоні “Арсенал” йому вправляв ногу Бережний. Трохи прямолінійний. Купився на посули Темченка. Думав, що стане в КГБ Джеймсом Бондом, а його призначили у 5-й відділ Київського УКДБ, потім він перейшов у 5-му управління. У Дніпропетровськ змушений був виїхати за сімейними обставинами, у тій причині за Гриньком тільки плюси. Квартиру на Старонаводницькій купив на гроші, отримані від продажі своєї квартири у будинку КГБ на Оболоні (біля так зв. Оболонських Липок, квартири там дорогі). Чи спілкувався автор матеріялу з Гриньком? Адже і його позиція мала бути взята до уваги. Чи не так? Чи я щось не розумію у журналістиці?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

Конопацкий младший жжот

Помните забавную весеннюю историю в Одессе, когда таможня выявила 200 ящиков контрабандных сигарет на борту самолета рейсом из Дубай? Наверняка…

Задержание оперов ГБР в Киеве: подробности

Стали известны подробности сегодняшнего задержания в Киеве сотрудников ГБР сотрудниками СБУ. Как пишет Т-канал Монастырь, при передаче 5 000 долларов…

Венедиктова подобралась к Медведчуку через ЮАР

Народному депутату Украины парламентской фракции «Оппозиционная платформа – За жизнь» Виктору Медведчуку предъявлено подозрение в государственной измене и содействии деятельности…
НОВОСТИ