Кого захищають окремі суди Полтавщини: злочинців чи інтереси суспільства?!!

Уявіть, що Ваша дитина спробувала наркотики, бо їй так «порадили» друзі. Приміром, для їхнього мікросередовища це ритуал посвячення. Юнак постає перед непростим вибором: відмовиться – слабак, засміють і запишуть в аутсайдери; погодиться – буде «своїм серед своїх».

Ви не помічаєте як перший досвід підступно переходить до фази експериментування з наркотиками чи психотропами (ефедрин, амфетамін). Потім ще гірше – відбувається звикання до хибного відчуття задоволеності. Далі – психічна залежність від наркотичного засобу. І нарешті – повна фізична залежність. А це вже діагноз – хронічна наркоманія чи психотропоманія.

На цьому етапі в родині виникають серйозні психологічні і (!) матеріальні проблеми. Хворий на наркоманію вживає наркотики не менше двох-трьох разів на тиждень. Нездорова пристрасть дитини коштуватиме родині нервів, викраденого майна і цінностей. Спочатку хворий розорюватиме власну родину, потім, коли ресурс вичерпається, переключиться на пересічних громадян…

Кого звинувачувати у біді? Середовище чи наркодилерів, чи може і перших, і других?!! У будь-якому випадку ви бажатимете для мерзотників, які підсадили Ваше чадо на наркотики, найсуворішої кари!

Є два шляхи покарання. Перший – власноруч поквитатися з поганцями. Утім він хибний, оскільки подвоїть ваші негаразди: додасть до переліку існуючих проблем ще одну – проблему із Законом. Шлях другий – доручити цю справу українському правосуддю і зокрема суду!

Проте цікаво наскільки він ефективний та чи можна на 100 відсотків довіряти українському суду і бути впевненим, що він надасть адекватну оцінку злочинцю і суспільно небезпечному діянню (яким визнається злочин)?!!

В ідеалі, караючи винного, суд має задовольнити почуття справедливості потерпілого та його близьких і захистити суспільство від антисоціальної поведінки. Покарання засудженого виражає негативну оцінку з боку держави, авторитетність якої закріплюється обвинувальним вироком, що містить конкретну міру покарання і виноситься судом від імені держави. Гіпотетично кара (як властивість кримінального покарання) є відплатою засудженому за вчинене діяння. Покарання переслідує мету – виправити засудженого, запобігти вчиненню злочинів як ним, так і з боку інших осіб.

Причому до рецидивістів та осіб, що скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини (до яких зокрема відноситься незаконне виготовлення, придбання, зберігання і збут наркотичних засобів), згідно норм чинного кримінального законодавства застосовується суворе покарання у вигляді позбавлення волі.

На жаль, практика окремих вітчизняних судів суперечить принципам об’єктивності і справедливості й не збігається з розумінням змісту і мети покарання, як найбільш суворого заходу державного примусу, що застосовується до злочинців, які зневажають загальновизнані норми моралі і права.

Є обґрунтовані запитання до суддів, які, розглядаючи матеріали кримінальних справ, порушених відносно закоренілих кримінальників та осіб, що умисно, вчинили тяжкі злочини (усвідомлюючи їх реальну шкоду), вбачають можливість їх виправлення без відбування реального покарання. Що, між іншим, нерідко спостерігається при розгляді кримінальних справ, порушених за фактами незаконного обігу наркотичних засобів.

Звідки такий лібералізм представників незалежної гілки влади. Можливо прояв гуманізму? У такому разі незрозуміло, чому ляпас отримує суспільство, якому завдають шкоду (підчас невиправну), і правоохоронні органи, уповноважені здійснювати попередження у сфері незаконного обігу наркотиків й протидіяти наркотизації: органи внутрішніх справ, Служба безпеки України, Прокуратура, Державний митний кордон, Державна прикордонна служба.

А може відповідь доцільно шукати у розділі «корупційні злочини»? Адже як інакше можна пояснити суддівську прихильність до кримінальних елементів, які отримують другий шанс, не зважаючи на те, що на ділі довели свою стійку антисоціальну позицію!!!

У прикладах, наведених нижче, спостерігається тенденція до застосування окремими судами Полтавської області статті 69 КК України (яка дозволяє призначити більш м’яке покарання, ніж передбаченого законом, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину) у випадках, коли обтяжуючих обставин більше ніж достатньо для винесення суворого вироку. Але ці обставини, за невідомих для громадськості причин, суди не беруть до уваги та ухвалюють доволі лояльні вироки.

Так у травні 2010 року суддя Київського районного суду Полтавської області Куліш Ю.В. авансував 31-річному підсудному, який з 16-ти років «не розлучається» з в’язницею, 3 роки іспитового строку для виправлення після того, як К. скоїв злочин у сфері незаконного обігу наркотиків (незаконно виготовив, зберігав і збув психотропну речовину «Первентин») і пограбував жінку. У 2005-му К. умовно-достроково звільнився з місць позбавлення волі, де відсидів 3 роки за крадіжку, поєднану з проникненням до житла. Замість того, щоб відправити підсудного до в’язниці на 5 років, зважаючи на його негативні особистісні характеристики і невдалий експеримент з достроковим звільненням, суддя звільнив його з-під варти у залі судового засідання.

Суддя Октябрського райсуду міста Полтава Бурбак В.М., у березні 2010 року, засудив до 1,5 тисячі гривень штрафу 21-літнього громадянина Ірану, який повторно скоїв на території України злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (ч. 2 ст. 309 КК України – виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів), за який Кримінальний закон передбачає від 2 до 5 років позбавлення волі.

Пан Бурбак В.М. мав би врахувати вирок Бориспільського міськрайсуду Київської області (від лютого 2009 року), відповідно до якого іноземець був засуджений до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, за контрабандне ввезення на територію української держави наркотичного лікарського засобу «Трамадол». Але суддя призначив більш м’яке покарання, урахувавши не набуту за попереднім вироком судимість, а позитивну характеристику студента медичної стоматологічної академії (м. Полтава), щире каяття і його молодий вік.

У березні цього року суддя Лохвицького районного суду Полтавської області Савинський Г.Б. засудив до штрафу в сумі 17 000 гривень 29-річного підсудного, притягнутого до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання без мети збуту (!) більше 7,5 кг коноплі (ч. 3 ст. 309 КК України), а також за незаконне зберігання бойових припасів (ч. 1 ст. 263 КК України).

Для розуміння, санкція ч. 3 ст. 309 КК України передбачає кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років. Відносно суворі межі даного виду покарання обумовлені наявністю ознак, що підвищують рівень суспільної небезпечності даного злочину – це особливо великі розміри наркотичних засобів. Однак суддя призначає штраф, тобто більш м’яке покарання, умотивувавши своє рішення тим, що викриті злочини не потягли за собою інші небезпечні наслідки, а сам підсудний – цілком позитивний чоловік. І він не здогадувався про наркотичні властивості зеленої травички, яку ретельно подрібнив і висушив для (!) годування худоби.

У послужному списку пана Савинського є й інший цікавий приклад. У 2008-му році останній іменем України, у залі суду, звільнив з-під варти 47-літнього мешканця Лохвиці, якому інкримінували незаконне придбання, зберігання, повторно, з метою збуту, а також незаконний збут макової соломки (ч. 2 ст. 311 КК України), плюс, незаконний збут наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України). У 2006-му К. уже був засуджений за скоєння аналогічних злочинів до 5 років позбавлення волі з випробуванням на 2 роки і 6 місяців.

Але замість призначення покарання за сукупністю вироків і направлення засудженого до колонії суддя постановляє стягнути з винного штраф у сумі 3 тисяч гривень з конфіскацією ¼ частини його особистого майна.

Поміркуйте над змістом висновку, який робить суд: виправлення і перевиховання засудженого є можливим без ізоляції. Парадокс! Значить, у 2006-му році перевиховати злочинця не вдалося і він знову долучився до наркоторгівлі, а в 2008-му неодмінно станеться чудо і він усвідомить, що його спосіб життя загрожує інтересам суспільства.

Небачений акт милосердя продемонстрував і суддя Гребінківського районного суду Полтавської області Радзівон О.І., який поблажливо віднісся до 26-річного мешканця міста Гребінки, що після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, де перебував 3 роки за скоєння розбійного нападу, «не став на шлях виправлення». Всупереч тому, що у підсудного під час обшуку вилучили 6 кг особливо небезпечного наркотичного засобу (коноплі), а міліцейські оперативні служби задокументували факти реалізації коноплі клієнтам, суддя дав злочинцеві новий шанс.

Державному арбітрові цілком вистачило щирого каяття злочинця та його активного сприяння розкриттю злочину, щоб звільнити його від відбування 5-ти років позбавлення волі, замінивши реальне покарання 3-ма роками іспитового строку.

Кримінальне покарання – це логічний юридичний наслідок злочинного діяння (так кажуть науковці)! У такому разі який характер має та логіка, яку закладено в основу вищенаведених судових вироків і чи відповідає вона Конституції та іншим законам України.

Більш за все ця логіка відповідає законам меркантильності та особистої вигоди (або невигоди, якщо суддям доводиться ризикувати своїм службовим становищем за гріхи минулого). Це лише припущення, хоча і небезпідставні!

У всякому разі очевидним є те, що суд (у згаданих випадках) більше печеться про злочинців і переймається їхніми правами дужче, ніж правами та інтересами суспільства.

Цікаво було б почути думку Уряду і Президента України.

Прихильники спілки «Солідарність»