Человек не терпит насилия!

Чи потрібна країні ідеологія?

Вчорашня “Свобода” Кисельва була присв”ячена обговоренню пропозиції головного російського попа Кирила перед його візитом щодо перейменування вулиці Мазепи. Незадовго до цього Табачнік змалювам дизайн майбутнього шкільного підручника з історії, в якому Бандера має бути прописаний колабораціоністом та організатором вбивств. Окрім цього він запропонував скоротиту курс української літератури за рахунок вивчення творчості сучасних авторів (вилучити Ліну Костенко і залишити Рильського ( “На майдані коло церкви революція іде…) з метою збільшення часу на вивчення російської літератури. Ще до цього в доконаній формі заявлено про недоцільність дубляжу українською американських та французьких фільмів — навіщо ж, коли вже є дубляжі цих філмів російською, зроблені дубляжнпими студіями в Москві? Чи є це наступом на українську ідеологію? Чи була така до цього сформована, принаймні — її зачатки? Які наслідки матиме такий крутий розворот на 180 градусів для суспільної свідомості? Чи потрібна взагалі країні і народу влласна ідеологія?

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

198 ответов

  1. Вчера в Ашгабате открылась неделя украинской культуры.

    Дело, конечно важное и нужное.Тем более, что отношение туркмен к украинцам и Украине в целом позитивное.

    Итак, кто туда поехал:
    Национальный академический оркестр народных инструментов Украины.
    По возвращении из Ашгабата коллектив полетит в Донецк, где будет участвовать в фестивале “Прокофьевская весна”.

    Группа «Jazzex Band» http://www.jazzexband.kiev.ua/
    Интересно почитать гастрольную афишу группы за последнее время .
    В ноябре 2010 они выступали с гастрольным туром в Ровно,Хмельницком, Житомире, Львове. Были в Закарпатье.
    В декабре были с концертом в Житомирской аэромобильной бригаде.

    Новый год: VIP- концерты в Генштабе Министерства обороны, Минтрансе и Минюсте.
    30 декабря — на закрытом корпоративе в Киеве.
    7-8 января — в Грузии на открытии горнолыжного курорта
    13, 14 января — два корпоратива в Киеве

    21 января — Орловская региональная академия госслужбы (Гор. Орел, Россия)
    27 января — корпоратив в Донецке
    12 февраля — закрытый вечер в отеле “Интерконтенинталь”, Киев
    14- 15 февраля — закрытый корпоратив в Киеве
    22-23 февраля — Генштаб МО Украины
    27 февраля — выступление в посольстве Туркменистана в Киеве

    7-8 марта VIP концерты в Киеве и Черкассах
    11 марта — 1+1 (телеэфир в утренней передаче)
    25 марта — международный медицинский симпозиум в Украинском Доме
    26 марта — корпоратив в Донецке

    в апреле группа будет на гастролях в Севастополе и Симферополе, включая закрытые корпоративы.
    Интересная афиша, не так ли? Минобороны, Донецк, Севастополь и Туркменистан….

    Вокально-инструментальный ансамбль «Соколы», которые исполняют украинские современные песни. Какие это “Соколи” установить не удалось. Есть некая группа “Соколы” из Львова, но ее сайт не работает (http://www.sokoly.lviv.ua/), есть гурт “Соколи” из Дрогобыча (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8_%28%D0%B3%D1% 83%D1%80%D1%82%29) и некое вокальное трио «Соколы» Волынского лицея с усиленной военно-физической подготовкой, недавно победившее на фестивале ициатором которго была Благотворительная организация «Фонд возрождения кадетских корпусов в Украине»…. при поддержке Минобороны, естественно.

    На сайте Министерства культуры и туризма Украины никакой инфы о днях культуры в Туркменистане пока нет.

    Возглавляет украинскую делегацию зам. министра Юрий Артеменко. Бывший глава Запорожской обладминистрации. В министерстве он курирует вопросы ЕВРО-2012 и туризм. http://195.78.68.75/mincult/uk/publish/article/216858

    Душевный состав подобрали, однако. Кто же такие коллективчики подобрал? Табачник был пару недель назад в Туркменистане с А.Клюевым. Но не сам же он решал ? Да и не он вообще решал…

  2. ОЧЕРЕДНОЙ ПЕДОФИЛ?! Господа опера! Помогите изобличить очередного педофила. Это не бред новых властей, поверьте я, сам крайне отрицательно отношусь к деятельности регионов, но речь идет о детях. Есть немножко бородатая, но проверенная информация о том, что бывший заместитель министра финансов — Голев Николай Кузьмич имеет отношение к данной теме. Если есть у кого из Киевских или Луцких оперов какая информация, то пожалуйста поделитесь (он проживает в указанных городах). А может быть есть какая другая информация в отношении фигуранта.

  3. Самая кровавая идеология — коммунистическая. Потому, что она посягает на природные человеческие инстинкты. Чувство частной собственности — трансформированная форма проявления инстинкта самосохранения. Назови шведов, норвежцев, сингапурцев, швейцарцев, какнадцев — самые благополучные народы — в морду плюнут и у виска покрутят.

  4. Самая правильная, нужная и приемлемая идеология для Украины — коммунистическая. Идеология на базе капитализма с национализмом — есть фашизм. Все остальное — кисель с вазилином. Обществу социальной справедливости альтернативы не существует. Вся власть Советам трудящихся классов! И точка.

  5. … русский профессор-ядерщик, живущий здесь с деда-прадеда, но презирающий украинский язык и государственность — потенциальный российский агент, его и вербовать не надо. Правда и негры нам не очень нужны…

  6. Украине нужны ученные, инженеры, спортсмены, художники, строители, мусорщики. А имеем, что имеем — въезжают наркоторговцы, продавцы секонхенда, перекупщики на рынках. Нет никакой миграционной идеологиии. Русские, молдоване, евреи, чукчи нужны Украине, но такие, которые уважают УКРАИНСКИЙ язык, культуру, для которых интересы государства Украина — их кровные интересы. Нет идеологии в формировании украинской политической нации. Негр, два года назад въехавший в Украину, но разговаривающий на украиском языке и работающий водителем маршрутки — большее благо для Украины, чем русский профессор-ядерщик, живущий здесь с деда-прадеда, но презирающий украинский язык и государственность.

  7. Украина для людей всех национальностей, а не для бандерлогов. В Украине должны иметь равные права русские, украинцы, татары, китайцы, пакистанцы, евреи, арабы. Наша держава должна развиваться, а для этого нужны не хуторяне, а ученые, инженеры, военные.
    Нам нужен интернационал, а свободной земли у нас полно. Скоро свободную землю начнем продавать всем желающим.

  8. Відволікати увагу народу можна чим-небудь. Однак, якщо вже і в животі почне бурчати від голоду, то казками з екранів людей не прокормиш. А до цього йде. Наступний рік буде не більш врожайним. А сільське господарство розвалене. Промисловість працює на олігархів і зарплата в робітника також дозволяє ледве кінці з кінцями зводити. Що буде далі?

  9. У Кена достаточно масла в голове для понимания, что смех есть страшное оружие, а плохой юмор — оружие массового поражения.

  10. Вовочка Зеленский, удерживающий пальму первенства самого красивого украинцa, стал арт -директором Интера. Что, Хорошковский осваивает методы идеологической борьбы и контрпропаганды, подымая из пыли архивов старые приказы КГБ?

  11. Эгеж, новоиспеченный регионал Михуил Поплавский уже на русском шансонит, проникшись наставлениями Ганьки-Пулемет. Перехватив эстафету у Круга,наверное вскоре начнет гимн Донбасса “Владимирский централ” исполнять.

  12. Хто звернув увагу на зміст програм сьогоднішніх телеканалів, не міг не помітити засилля програм на кшталт “Україна має талант”, Хочу стати зіркою” тощо. Здається, що вся україна щасливо співає і танцює. Інша частина українців сміється з жартів над “зірками” та над тими, хто співають та танцюють. Ще — футбол, мужнє пиво. Добре пам”ятаю зміст каналів узбецького телебачення за диктатури в цій республіці Шарафа Рашидовича Рашидова, коли в ящику танцювали барвисті дітки и завивали щасливі пісні акини, чи хто там. Напрошується аналогія. Що,народ має на рівні підсвідомості засвоювати, що “жить стало лучше, жить стало веселей”?

  13. Депутату можна говорити все. Ми вже до них звикли і сприймаємо належно. А націоналізм передбачає, в першу чергу, заперечення і намагання знищити чуже, а не підримку свого. Тим націоналізм і шкідливий для нації, яку він наче б то підтримує, що намагання знищити чуже призводить до загибелі свого.

  14. Говорити, що Партія регіонів деідеологізована — помилково. Про це сьогодні на прес-конференції сказав народний депутат Олесь Доній, передає кореспондент ІМК.

    “Абсолютно помилково казати, що Партія регіонів, яка прийшла до влади, вона деідеологізована. Ні, вона має чітку ідеологію – російський націоналізм”, — сказав О.Доній.

    “Російський націоналізм — це всебічна підтримка російської мови, російської культури і Росії як держави. І після перемоги вона (ПР. — Ред.) чітко впроваджує цю ідеологію”, — зазначив нардеп.

  15. Але цю жратву їм за безплатно не дають, її потрібно купити. А за що купляти, коли доходи плачуть?

  16. Канечно, панэ Думающий, Вы думаете правильна: пока голод не начнётца, то об идеологийи шахтьоры и металлурги не задумаютца.
    Потому и привозят им жратву из Турцыйи, Бразилийи и тэдэ.

  17. http://www.dt.ua/3000/3050/70088/
    Ми маємо справу із занадто глибоким розшаруванням суспільства, аморальним за своєю суттю і, до речі, неприйнятним для розвинених країн. Судіть самі. За даними нашого опитування, 5,5% жителів України іноді злидарюють і голодують. Трохи більше ніж третині (36,6%) населення вистачає грошей лише на харчі, 38,2% — у цілому на проживання і тільки кожному шостому (16,0%) доходів вистачає на все необхідне, крім заощаджень. Тобто переважна більшість (96,5%) усі наявні кошти використовує для виживання, люди просто не мають можливості робити заощадження. Ні в чому не відчувають скрути 0,2% громадян! І далі: чверть населення (23,7%) не має можливості купувати необхідний одяг, третина (32,5%) — купувати найнеобхідніші харчі, половина (49,9%) — харчуватися відповідно до своїх смаків.
    Від себе: це є причиною пошуку нової державної ідеології, в якій не буде місця лицемірним лозунгам минулої та теперішньої влади.

  18. Саме цікаве те, що всі практично усвідомлюють, що потрібно міняти владу, а відповідно і державну ідеологію. Але майже кожен надіється, що поміняє сусід. Ну, скажіть, хіба перед виборами не було ясно, що Тимошенко, Янукович, горе-колишній президент, комуністи та литвинівці — це все одна братія-паразити на тілі народу. Але ж наш народ якоїсь мами пішов та й проголосував за цей зброд. От тепер і маємо: підвищення ціни на газ, через пару тижнів — скачок інфляції, а там і зміна пенсійного віку. То що ж ми для себе вибрали? Зазиваю, щоб і в майбутньому за цю братію не забули проголосувати, може хоч в трусах залишимось….

  19. “Еліта, мля… :)))” — ужэ есть, с харями отожранными, со склоностью к убийствам выпившы за депутатский мандат. Именно Это ужэ есть.

  20. Козацький Державi треба толкова аристократия (можытэ называть по ризному — администрцыя, руководство, старшына?

    ЕЛІТА! Еліта, мля… :)))

  21. Ны идеология нужна, Козацький Державi треба толкова аристократия (можытэ называть по ризному — администрцыя, руководство, старшына) — а ii нэма!

  22. To 123
    YA-YA. Януковича тре мінять! Тільки не на Тимошенко з Літвіним і комуніздами, бо усі вони однакові і справжні українці так і висловилися проти усього того на виборах.
    От Юшенко — ото да. От його б повернуть… Або Фронт Змін запровадити.
    А шо зараз все погано — то дурниця. При Тимошенко було б ше гірше! 🙂

    Ідеологія в українців є! Так само як і у поляків, німців, японців, нігерійців, колумбійців… Ідеологія — це світогляд. Тільки українську ідеологію нікому сформулювати. Ні ту, яка є — бо соромно. Ні ту, яку хотілося б авторам формулюванння. Бо сцикотно. Це ж, чого доброго, ще й відповідать за слова прийдеться — ану ж народ почує і скаже “роби!”. А шо ж робить? А як!? Це ж думать треба! Щось вивчать, з чимось порівнювать, комусь доводити…
    Навіть українську ідею сформулювать — і то нікому.
    Куди простіше розвивать думку про особливу українську ідеологію, унікальний український світ — українське небо, українські зорі, українські лани, героїчну історію, чудові пісні, глибокі традиції. Українське сало та українську горілку, в решті решт.
    І у тому світі жить!
    А уся ота їхня політика, ота їхня економіка, ота глобалізація, віртуалізація, потрєбкооперація, маргіналізація, еміграція, проституція… Тьху!
    Куди простіше жить без усіх отих їхніх ідєологій, концепций і констітуций.
    Еж раньше жили. Даже без тілівізора! І нечого.
    Думай по-українськи!

  23. І все-таки без створення нової ідеології неможливо змінити життя народу в державі на краще. Віри сьогоднішній та і вчорашній владі не має: брешуть і не червоніють, а тим часом гребуть собі по кишенях.

  24. На питання “Чи потрібна країні ідеологія” намагався відповісти московський Патріарх Кирило. Хтось сприйняв його численні метушливі посили, як належне, у когось вони викликали почуття лицемірства. Зрозуміло, що така агресивно-наступальна державна ідеологія, круто замішана на спробах апелювати до релігійних почуттів (а в тому, що Кирило — не звичайний релігійний діяч, а насамперед — головнокомандувач російського ідеологічного війська, до складу якого входять з”єднання, частини і підрозділи попів, затуліних, дугіних, ларіонових та інших жіріновських) не може слугувати зразком ідеології для демократичної держави з громадянським суспільством, але нашим майбутнім розробникам державної ідеології є чому в росіян повчитись. Технологіям, прийомам, наполегливості, здатності створювати зовнішньо привабливі ідеологічні конструкції, знанню соціальної психології. Тільки от — “Україна — не Росія” і деякі зусилля Кирила спрацювали у нас з точністтю до навпаки. Що ми вже бачили раніше, коли офіційна влада намагалась насаджувати якісь цінності. при цьому будучи далеко не носієм цих цінностей.

  25. недавні заяви керівництва з газового питання все більше схиляють громадян до думки, що їх добряче кинули. Виходить внаслідок продовження терміну перебування бази Росії в Криму дешевий газ отримали лише олігархи-промисловці, а людям — дулю. Потрібна зміна влади, ох як потрібна! Але не на Тимошенко, Литвина, комуністів — від них толку мало, одна банда!

  26. Олексію, давай розберемось. «Існування людини — це боротьба за виживання» — теза не з підручника, а реалії життя. Прозирніться — і побачити це, звідси і пороки людини. Людини, як такова, дійсно є носієм певної особистості та культури, яка має власну гідність, культурну традицію, помірковано взаємодіє з оточувальним середовищем, але це аж ніяк не заперечує боротьбу за виживання. Людина боїться смерті, людина хоче краще жити і прагне зробити це за рахунок інших собі подібних. Я це кажу для загального випадку, а не конкретного.
    Далі, «із погіршенням умов існування людини пробуджується її первісний інстинкт» — це також властиво для людини, а точніше для людства в цілому. Чим гірші умови проживання людини, тим більше прагнення в неї їх покращити, чи не так? І до чого тут конкретні приклади, типу депутатів — кровососів нашої неньки України? Я зовсім не говорив про соціальне розшарування, хоча воно загострює боротьбу за виживання, яке, наприклад, виражається у рості злочинності при падінні соціального рівня життя населення. Далі, «ті партії, які це зрозуміють, отримують найбільшу популярність» — приклад фашизм та комунізм, які зіграли на споконвічних заложених в людині прагненнях. Далі, «а Земля має обмежену площу. Нас уже 6 мільярдів і ця цифра невпинно росте. .. людина все більше потребує комфорту для свого існування, а засоби для цього, в першу чергу енергетичні, закінчуються. І щось я не бачу виходу із насуваючої енергетичної кризи» — а ГМО в продуктах — це не наслідок нехватки природних продуктів. А щодо нових видів енергії, типу вітряків, то чи надовго їх хватить? Ну, а термоядерну енергію щось декілька десятиліть не можуть приручити, а якщо приручать, то два-три таких Чорнобиля похоронять планету. Так що Ваше твердження про “необхідне почуття власної гідності, знання та розуміння власних культурних традицій, повага до тих людей, які так само цих цінностей дотримуються та зневага до невігласів, які цими цінностями нехтують” добре для ситої людини, а голодна думає, де кусок хліба достати!

  27. Шановний Думающий , давайте розберемось по порядку з Вашим останнім зауваженням. По-перше, «існування людини — це боротьба за виживання» — теза скоріше з підручнику історії стародавнього світу у викладенні курсу наукового комунізму…))) Історія існування людини, як біологічного виду, який має соціальні ознаки виходить далеко за межі просто боротьби за виживання, таке визначення як мінімум некоректне по відношенню до людини. Підкреслюю, до людини, як носія певної особистості та культури, яка має власну гідність, культурну традицію, помірковано взаємодіє з оточуючим середовищем. Я б сказав, що існування людини, як соціо-культурного феномену, розвивається за законами та принципами, властивими для відкритих динамічних систем.

    По-друге, «із погіршенням умов існування людини пробуджується її первісний інстинкт» — перепрошую, з погіршенням існування якої конкретно людини? Депутити ВР України чи будь якої іншої країни, лідери тих сами політичних партій… — ви хочече сказати, що погіршуються щодня їх умови існування? Перепрошую, але не згоден! Те, що збільшується розрив між заможними прошарками і рядовими громадянами – так, і збільшується неприпустимо швидко, погодьтесь адже це речі різні – погіршення умов і соціальне розшарування. Тим більше, що збільшуєтьтся воно якраз за рахунок людей, які не мають тієї самої власної гідності та культурних традицій — деякі їх називають байдужими до власної долі, деякі неосвідченими невігласами, деякі «терпилами»… І з привду інстинктів – я особисто знаю не один десяток Фондів, які створені тими, у кого за Вашим визначенням «пробудився первісний інстинкт». Ці Фонди переймаються дослідженням конкуорентоспроможності, проблем середовища, дитинством, інноваційними досягненнями – багато чим з того, що портібно людині для подальшого життя на цій планеті і не вписується у визначення «боротьба за виживання», але вписується у поняття «сталий розвиток».

    По-третє, «ті партії, які це зрозуміють, отримують найбільшу популярність» — я б сказав, ті партії, які грають на відсутності інформаційного забезпечення, невігластві власного електорату (привіт від бабусь Чорновецького), використовують популістьські лозунги дійсно мають інколи тимчасову перевагу під час виборів. Але настає час «збирати каміння» і той самий електорат так само, ще й з «улюлюканням» зкидає з «п’єдесталу» вчорашнього кумира, то це виходить партії «каліфів на годину». Тут також запобіжником є власна позиція людини, як особистості, з почуттям власної гідності – таких Ви навряд чи знайдете серед комуністів, соціалістів чи подібних їм партій лівого спрямування.

    І на останок, «а Земля має обмежену площу. Нас уже 6 мільярдів і ця цифра невпинно росте. .. людина все більше потребує комфорту для свого існування, а засоби для цього, в першу чергу енергетичні, закінчуються. І щось я не бачу виходу із насуваючої енергетичної кризи» — якраз спеціальний міжнародний Фонд при ООН вивів такий собі «Індекс зеленої планети», у ваідповідності до якого існуючі стандарти життя людей перевищують ресурси нашої планети. Якщо ми з Вами не змінимо саме стандартів життя, то на 2050 рік нам потрібно буде дві таких планети для задоволення власних потреб! Але це не значить, що ресурсів дійсно не вистачає – це говорить про те, що ми споживаємо у тисчі разів більше ресурсів, ніж нам необхідно. І те, що особисто Ви не бачите виходу з існуючої енергетичної кризи ще не значить, що його насправді немає…))) Дайте собі клопіт зайти на російсько чи, краще – англомовні інформаційні ресурси і Ви побачите, що не тільки виходи числені є, а жваво і щодня обговорюються чилені альтернативні їх варіанти – вітер, солнце, водень, термальні…… Доречі, саме в Україні Законом визначено найпривабливіші в світі тарифи на використання альтернативних джерел енергії і усі ми за кілька років це відчуватимемо на власному гаманці…!!! (про конфлікти – я потім, окремо додам…))) )

    Так що на завершення повторюся ще раз, але словами цікавого українського дослідника та культурного діяча Олександра Буценко «Чем измеряется экономика? Культурой. Чем измеряется культура? Экономикой. К осознанию такой аксиоматической взаимозависимости страны … пришли еще четверть века назад…».

    Для впевненоо поступу на цьому шляху, я переконаний, кожному з нас необхідне почуття власної гідності, знання та розуміння власних культурних традицій, повага до тих людей, які так само цих цінностей дотримуються та зневага до невігласів, які цими цінностями нехтують!

  28. Олексію, є те, що ніколи не пропадає в світі існування людини — це боротьба за виживання. Те, що Ви описали про стан сучасних партій дійсно так, але із погіршенням умов існування людини пробуджується її первісний інстинкт. І ті партії, які це зрозуміють, отримують найбільшу популярність. А світ до цього йде. З одного боку росте кількість населення, яке потрібно чимось кормити, а Земля має обмежену площу. Нас уже 6 мільярдів і ця цифра невпинно росте. З іншого боку людина все більше потребує комфорту для свого існування, а засоби для цього, в першу чергу енергетичні, закінчуються. І щось я не бачу виходу із насуваючої енергетичної кризи. По-третє, існування людини вносить зміну в екологію, уже зараз ми можемо говорити про парниковий ефект, наслідки якого можуть бути катастрофічні. Таким чином, рано чи пізно відбудуться конфлікти між групіровками людей, вони вже зараз починають зароджуватись. Недаром Європа об’єднується, але це її не спасе, оскільки іржа її роз’їсть із середини. Україні потрібно бути готовим до того, що жде людство впереді.

  29. Олексій
    Шановний Думающий , гадаю з партіями, як з казіно…))) Бажаєш виграти в казіно – купи своє казіно і вигравай! Інша справа в тому, що, на моє переконання, сама ідея розподілу людей за ідеологічними принципами застаріла! В роботі, яка присвячена міждержавному устрою після «холодної війни» американський політолог Самюель Хантінгтон висловлює думку, що сучасний світ розвиватиметься на підставі відносин, які формуватимуться між людськими цивілізаціями: цивілізації тут, в розумінні великих конгломератів країн з загальними ознаками (культура, мова, релігія), вони на відміну від країн, існують довготривалий час (зазвичай більше тисячоліття), після виникнення найперших цивілізацій між ними довгий час не було постійних контактів, кожна цивілізація вважає саме себе системоутворюючим цивілізаційним чинником, головною ланкою розвитку. Усього цивілізацій дев’ять: Західна, Ісламська, Індуістьська, Синська, Японська, Латиноамериканська, Буддійська, Православна, Африканська.

    Але суть думки така: в процесі розвитку між людьми весь час виникали конфлікти з тих чи інших приводів. Під час конфлікту (часто-густо це було питання «життя чи смерті» у буквальному сенсі) у людей, які приймають у ньому безпосередню участь, виникає необхідність застосування системи «свій — чужий». То за якими ознаками це робилось? Перша стадія – вірність ватажку, вождю, сюзерену. Але з часом відносна легкість зради певній особі призвела до девальвації такого критерію. Наступний критерій – вірність державі, з дотриманням певних ритуалів, патріотичною мотивацією, таке-інше… Двадцяте століття невілювало відданість інтересам конкретної держави, вигадавши «наддержавні цінності» — ідеології. Люди почали розділяти своїх від чужих за ідеологічними ознаками. Але ці критерії застарівають так само, як і попередні. Кожен раз ознака змінюється на таку, яку важче змінити – можливо зрадити конунга, зрадити державу складніше (складніше, це скороченй узагальнений термін – по суті це дуже складний комплекс психо-фізеологічних факторів, особистих настанов + місцевих ритуалізацій та багато чого іще…), іще складніше піти на зраду ідейну… Складніше, але можливо!

    Приклад вітчизняного політикуму так само як і світовий демонструє нам здатність багатьох відомих ідеологів до такої собі «ідеологічної мімікрії», складається враження, що вони на відміну від усіх інших людей мають походження віж хамелеонів…))) Партії – формування, які створюються на ідеологічних засадах. Сучасний рівень інформаційних технологій, розвиток міжособистісної та громадської комунікації створили методики та прийоми, при яких зміна ідеології на протилажну, чи одночасне дотримання протилежних ідеологічних засад, це просто – втілення настанов виборців, необхідність, тактичний хід….. , вибирає кожний за потребою… З рештою, при аналізі сучасних партійних програм можно зробити висновок – вони майже тотожні, різниці полягають в площині: яким саме чином ми любимо нашого виборця краще…))) Кінцева мета усіх одна – благополуччя виборця, впевненість у завтрашньому дні, сталий розвиток. Без цього «джентльментського набору» партію зараз мабуть і не зареєструють…

    Саме тому думка, яку хочу висловити, полягає в тому, що ми є свідками занепаду доби «ідеологічного розподілу на свій-чужий»! Що може бути наступним чинником?

    Наступними будуть(і це об’єктивно – незалежно від особистісного відношення до цього предмету) розподіл за релігійними ознаками і, поскільки він усеж-таки підходить не до всіх, розподіл за ознаками расовими !!! Свою причетність до тієї чи іншої раси змінити неможливо, складний комплекс психо-емоційних факторів спонукатиме окрему особу до підтримки расової позиції (прошу не плутати з расизмом – про нерівність рас не йдеться ні в якому разі!!!) відповідно до своєї приналежності до певної цивілізації. Просто пригадайте кожен сам – що може викликати у Вас раптове безпідставне роздратування при першому контакті з іншою людиною (колір шкіри, вираз обличчя, одяг, запах, мова, музичний супровід в її авто…) – досить часто Ви змушені стримувати негативні почуття від «контакту з незрозумілим», ваш візаві – так само….

    Саме тому, як я наполягаю, така велика зараз роль вивчення тарнскультурних розбіжностей, їх коріня. Тому так важливо стає знати власні культурні корені та спілкуватись з іншими враховуючі існуючі розбіжності культурного, ментального, релігійного характеру на цівілізаційному рівні. Бо ми з Вами створили досконалі інструменти (та механізми їх застосування – на законодавчій базі ! ) винищення один одного – час шукати запобіжники від їх використання!!!

    А з приводу партій, то моє переконання полягає в тому, що найближчим часом ми усі (у загальносвітовому вимірі) станемо свідками втрати партіями своїх ідеологічних доктрин і перенесення акцентів на питання національного та релігійного характеру (цей процес ми ВЖЕ спостерігаємо наприклад у Франції та багатьох інших полікультурних країнах).

    То-ж хочу повторитися, що, на мою думку саме власна внутрішня система цінностей та переконань робить сучасну людину особистістю! Попередні (ідеологічні) доктрини нав’язували головування «громадських» інтересів, «громадської» філософії та критикували «індивідуалізм»! Зрозуміло – адже людині з власною життєвою позицією набагато складніше «впарити» ідеологічні цінності потрібного спрямування!

    На моє переконання сучасність, на відміну від минулого – це доба людини з індивідуальними якостями, яка усвідомлює себе перш за усе самодостатньою особою з певними цінностями та культурною традицією і вже потім, частиною людської спільноти, вона усвідомлює себе представником ПЕВНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ.
    В такому випадку розуміння існуючих культурних розбіжностей буде тим, що сприятиме об’єднанню людей, допомагатиме уникати небажаних конфліктів.

  30. Да, бачу потрібно ввійти в якусь партію та почати її перетворювати знизу. От тільки одна біда — вони всі або майже всі створені під заказ конкретної особи чи клану. Перетворити таку партію буде проблематично.

  31. Мабуть я висловив своє враження від матеріалу «Чи потрібна взагалі країні і народу ідеологія?» не точно.

    Ще раз з приводу мови – мовне питання використовується завжди, коли широкому загалу громадян країни (не тільки України, цей прийом використовується у багатьох випадках) нав’язують дискусію, вигадані конфлікти якої грунтуються на мовних розбіжностях. То-ж. якщо і починати з мови, то як з наочного прикладу відвертих намагань маніпулювання свідомістю українських територіальних громад, не більше (вигаданих хоча б тому, що одна з найбільш розвинутих і плідно працюючих організацій підлітків-пластунів з Луганської, майже 100% російськомовної області…).

    Далі по тексту: «Система духовных ценностей — это свод предписаний, установленный обществом», я мав на увазі не цінності, які проголошені суспільством (духовні цінності питання досить відносне – якщо зробити соціологічний аналіз, то у любій країні «духовних цінностей» буде рівно стільки, скільки більш-менш сталих соціальних прошарків там існує, по релігійним ознакам – те-ж саме, навряд чи співпадуть цінності християн московського чи київського патріархатів, мусульман, іудеїв, рідновірів, атеістів, тощо – то про яку з цих множин систем цінностей ми говоримо? Про «Вишнёвый сад», Фултонську промову Уінстона Черчиля чи «Канопус в Аргосе» Доріс Мей Лессінг?), я маю на увазі особисті цінності кожної окремої людини, які є її власним надбанням, орієнтиром, результатом власного вибору! Цінності, які створюють індивідуальність людини виокремлюють її з громадського загалу, а не роблять частиною «людської отари». Саме ткі цінності, на моє глибоке переконання і створюють неповторну особистість цивілізованої людини.

    «свод предписаний, установленный обществом, который регламентирует нормы поведения личности в этом обществе» — регламентацію поведінки особистості «настановами, які регламентує суспільство» дуже яскраво демонструє збірка з 10-ти основних християнських заповідей…))) Саме під гаслом «не убий» відбулися найстрашніші, найкривавіші злочини від хрестових походів до сьогодення. То-ж, якщо говорити про «регламент норм суспільної поведінки», то як про зразок застосування подвійних стандартів для впливу на поведінку великої кількості осіб – громад! І саме особиста система цінностей кожної окремої людини яка грунтується перш за усе на почутті власної гідності, є тим запобіжником, який дає людині змогу адекватно оцінити ситуацію з власної точки зору і прийняти правильне – правильне для неї особисто, рішення, зробити власний вибір!

    «Можно быть высокодуховной личностью в рамках общества, устроенного и функционирующего на основе архаичной идеологии и рьяно исповедовать эту идеологию», «Кто станет отрицать, что рыцарь Ролланд не был носителем высокой рыцарской морали?» — це взагалі, плутатнна якась з цитат та лозунгів…)))
    Високодуховною особистістю в умовах «архаїчної ідеології» стати просто неможливо, це усеодно, що дитина-мауглі стане видатним віолончелістом чи гравцем НБА. Якщо людині невідома інша система цінностей, крім тої, яка її зростила, вона буде довіку продуктом суспільства в якому народилась та існує. Саме тому так важливо вивчати, пізнавати та порівнювати транскультурні розбіжності, щоб спираючись на власну систему цінностей зробити певний вибір на користь тієї чи іншої альтернативи. Тому така важлива освіта, яка знайомить лбюдину з результатами загальносівтового надбання. З приводу Роланда я вже фактично висловився – якби перенести УСІ цінності часів лицарської доби у сучасність та застосувати до будь кого з нас, то Пол-Пота і Йенг Сарі здаватимуться такими собі пустунчиками з дитсадочка…))) Так, Роланд (припустимо існування літературного персонажу у житті) був прибічником «лицарської моралі», тому не міг не визнавати «право першої шлюбної ночі», «право продажу батьками дитини в рахунок боргу»… інакше його б знищило власне оточення!!!

    Взагалі, я не суперечу шановному автору цього матеріалу! Я лише закликаю відстоювати власні позиції по суті, з точки зору не якоїсь уявної суспільної системи цінностей, а з позиції особистих цінностей кожного з нас, цінностей, які грунтуються на почутті власної гідності, самоповазі, на шанобливому ставленні до інших людей, які теж мають такі самі особисті якості. І навпаки – на зневажливому ставленні до людей, які таких особистих якостей не мають!!!

    Якщо в одному суспільстві у людей однакове ставлення до тих, хто має почуття власної гідності і до тих, хто цим почуттям нехтує – це суспільство хворе!!!

    Тому, якщо говорити про візит Кирила, то треба казати прямо, що громадянин РФ, генерал ФСБ, один з провідних агентів впливу РФ, використовує для прикриття діяльності посаду Патріарха РПЦ, здійснює візит до України з метою цілеспрямованого втручання у її внутрішні справи, як суверенної держави. Трба також казати, що це роблять усі агенти ФСБ РФ на посадах священнослужителів за кордонами РФ, у тому числі і в Україні. Чим, доречі, підривають авторитет тієї самої церкви та ідеї християнства, як ідеології… — ще один зразок «свода предписаний, установленных обществом»…))).

    Якщо той Табачник не може бути Міністром освіти та науки, то не тому, що він викреслив Бандеру з підручника історії чи прибрав звідти скіфську наприклад чашу, а тому, що ця людина – кримінальній злочинець. І говорити про нього треба виключно як про злочинця, який поки-що уникає покарання за скоєні злочини і не має права займати посаду державного службовця, поки у цьому є найменший сумнів, і тільки так.

    Тому, шановний 1717 я вважаю, що ми з Вами скоріше однодумці. Але я закликаю усіх наших однодумців, відстоювати нашу з вами позицію по суті, користуватись для визначень тим, що кожному з нас найближче – почуттям власної гідності, власною системою цінностей та переконань. Бо час і сили наші з вами обмежені і шкода витрачати їх непродуктивно!

    А якщо ми не відстоїмо власні позиції, то нас очікує саме перетворення на отару, на слухняне стадо двоногих істот в досвідчених долонях маніпуляторів-ляльководів!!!

  32. IMHO не з ідеології потрібно починати, а з національної ідеї. “Американська мрія” — чим не приклад ідеології в країні без ідеології?

  33. И начать нада с определения кто такой “украинский татарин”.
    Другой язык. Другая конфессия. Другая культура. А народ наш! Украинский!

  34. http://library.by/portalus/modules/theoryoflaw/readme.php?subaction=showfull&id=1199617320&archive=&start_from=&ucat=&
    …..Встановити контроль над діяльністю держави означає встановити згаданій системі певні цілі, параметри її діяльності з відповідними критеріями ефективності. Такими параметрами для діяльності держави у сфері забезпечення національної безпеки мають бути об’єкти національної безпеки (життєво важливі цінності українського народу). Саме зміна гранично допустимих значень їх конкретних, об’єктивно існуючих кількісних і якісних характеристик має відображати ефективність діяльності держави. Це, як було показано вище, — один зі змістовних проявів національної безпеки як правового явища.
    Контролюючи згадані зміни, громадянське суспільство повинно мати можливість робити своєчасні висновки щодо виконання державою обов’язків перед нацією. Вирішення цього завдання знаходиться в площині вимог до критеріїв ефективності діяльності держави.
    На думку фахівців, критерії ефективності при їх виборі та визначенні повинні відповідати наступними вимогам:
    — реально вимірювати ефективність системи управління;
    — кількісно відображати ефективність системи управління числом чи сукупністю чисел;
    — охоплювати найбільшу кількість результатів створюваної системи управління;
    — відрізнятися простотою, але враховувати всю повноту результатів та витрат, пов’язаних із функціонуванням системи управління .
    Звідси запитання щодо придатності для реалізації поставленого завдання та відповідності наведеним умовам об’єктів національної безпеки (людина, суспільство, держава), визначених Законом України “Про основи національної безпеки України”: за якими конкретними параметрами громадянське суспільство може оцінити діяльність держави щодо захисту згаданих об’єктів?
    Справді, основною проблемою визначення цілей є можливість їхнього вимірювання. Чим ясніша ціль, тим легше її досягти . Разом з тим окремі вчені вважають, що чим вищий рівень системи управління, тим складніше формалізувати її цілі та критерії ефективності. Це зумовлено тим, що вищі системи наближаються до загальнонаціональних інтересів. Така система має велику розмірність, і на неї мають вплив численні фактори, які важко піддаються аналізу та врахуванню. Тому, вважається, що визначення цілей і критеріїв ефективності є переважно творчим процесом, який залежить від досвіду й інтуїції фахівців, що займаються питаннями створення систем управління й оцінки їхньої ефективності . Вказані ж фахівці, як правило, працюють у межах державного апарату. Тобто за умови сприйняття такого песимістичного висновку щодо можливості оцінити ефективність діяльності держави у сфері забезпечення національної безпеки стає очевидним, що максимум, на який може розраховувати громадянське суспільство в стосунках з державою, — це її самокритичність. Фактично держава визнається непідконтрольною громадянському суспільству, а це неприпустимо.
    У цьому контексті складнішою вбачається проблема подолання антагоністичного протиріччя між процесами розвитку державних структур і процесами їхнього соціального або внутрішньоструктурного корегування. Критерії ж оцінки діяльності вказаних структур є основою, базою при прийнятті тих чи інших рішень у процесі корегування.
    Інакше кажучи, у протиріччя входять: розвиток указаних структур як процес, несумісний зі статикою, обмеженнями й корегуваннями та суспільна потреба, або, власне, об’єктивна потреба самої держави розвиватись у певному напрямку, з дотриманням певних правил, що зрештою забезпечує поступовий позитивний характер розвитку суспільства в цілому.
    Об’єктивний характер цього явища є незаперечним. Тому до нього необхідно ставитися з розумінням. А отже необхідно визнати і враховувати, що будь-яка державна структура на підсвідомому рівні перешкоджатиме визначенню чітких критеріїв оцінки її діяльності .
    Між тим, як буде показано далі, завдання встановлення контролю громадянського суспільства над державою може бути вирішене шляхом зміни підходів до визначення об’єктів національної безпеки України.
    Необхідно відзначити, що про відсутність чіткості в розумінні об’єктів національної безпеки свідчать також положення Закону України “Про основи національної безпеки України”. Так, у його преамбулі вказано, що цей закон визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Отже, законом захищаються національні інтереси й гарантується безпека особи, суспільства, держави.
    Якщо взяти до уваги визначення національної безпеки, подане в цьому ж законі як захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, то стає зрозумілим, що об’єктами національної безпеки, безпосередніми об’єктами захисту, є саме національні інтереси. Сама ж національна безпека як визначена сукупність суспільних відносин є одним із засобів гарантування безпеки особи, суспільства, держави. При цьому безпека особи, суспільства, держави гарантується шляхом захисту їхніх життєво важливих інтересів (національних інтересів).
    Із зазначених у попередньому розділі причин національні інтереси в законі розкриваються як життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності українського народу, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
    Тому, у підсумку, об’єктами національної безпеки, на думку автора, слід вважати життєво важливі цінності українського народу як нації, а сама національна безпека України, в соціологічно-політологічному розумінні, — це захищеність життєво важливих цінностей українського народу. Останні є вищим критерієм формування індивідуальних і колективно-групових цінностей, оскільки це — необхідна умова існування людського суспільства загалом, зокрема і тих інтеграційних процесів, що нині відбуваються у світі .
    Між тим, у статті 3 Закону України “Про основи національної безпеки України” об’єктами національної безпеки визнано: людину і громадянина — їхні конституційні права і свободи; суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси; державу — її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність.
    Крім того, законом не визначено життєво важливі цінності українського народу. Як результат, подальша структура закону побудована довкола загроз національним інтересам, які жодним чином не пов’язуються з життєво важливими цінностями українського народу, хоча такий зв’язок, виходячи з поняття “національні інтереси”, має прослідковуватися.
    Поза сумнівом, загальне розуміння національної безпеки як стану суспільних відносин і в теоретичному, й у практичному планах спонукає виділити в усій системі цих відносин проблеми державної, політичної, економічної, духовної, військової, науково-технічної, соціальної, екологічної й інших видів безпек, які і є видами безпеки країни. Країна являє собою єдиний суспільний організм, що складається з низки підсистем — політичної, економічної, соціальної, духовної, в кожній з яких зароджуються і розвиваються протиріччя довкола основних цінностей (матеріальних і духовних).
    Саме ці протиріччя, а точніше деякі з них, ведуть, у випадку їх загострення, до формування джерел загроз не тільки і навіть не стільки для самої цієї сфери, скільки для безпеки нації в цілому, для всієї суми життєво важливих цінностей нації. І для того, щоб мати об’єктивну можливість відслідковувати процеси виникнення й розвитку протиріч, ефективно керувати цими процесами і впливати на них, необхідно класифікувати всю суму суспільних відносин на однотипні, які мають свою сутнісну характеристику, свої закономірності розвитку й піддаються системному і проблемному аналізу.
    Звідси й виникає гостра необхідність класифікації всіх суспільних відносин у сфері національної безпеки на її види. Таку класифікацію закріплено в Законі України “Про основи національної безпеки України”. Однак згадану класифікацію здійснено без чіткого розуміння того, що саме захищається, що є об’єктами національної безпеки. В результаті сфери національної безпеки формуються, виходячи виключно із загроз, що, всупереч визначеному законом поняттю “національні інтереси”, не враховує потреб сталого розвитку суспільства й обмежується лише протидією загрозам.
    Фактична невизначеність об’єктів національної безпеки породила і більш глобальні проблеми:
    1. Життєво важливі цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні виявились підміненими в нормотворчій практиці занадто абстрактно-декларативними, непридатними для практичного використання в нормотворчій діяльності інтересами особи, суспільства та держави.
    2. Несформованими залишаються життєво важливі національні цінності України, і, як наслідок, відсутні виважені магістральні цільові установки політики національної безпеки. Вказане проявляється в “аморфності” офіційних поглядів на проблеми оборони, економічної та соціальної сфер.
    3. Залишилося відкритим питання про тріаду “засоби-методи-умови” захисту національних цінностей, яка знаходиться в основі державної політики забезпечення національної безпеки. Звідси неможливість нормативно визначити Стратегію забезпечення національної безпеки, затвердити обґрунтований, мінімально необхідний рівень витрат на національну безпеку. Фактично відсутні обґрунтовані критерії стану захищеності національної безпеки, навіть в економічній та екологічній сферах. Відсутні технології управління забезпеченням національної безпеки .
    Якщо ж проаналізувати наукові розробки з проблем національної безпеки, то можна отримати досить цілісне уявлення про об’єкти національної безпеки, яке, на думку автора, ще не отримало адекватного сприйняття в Україні. Ми продовжуємо винаходити те, що винайдено до нас. Творці Закону України “Про основи національної безпеки”, на думку автора, обрали невірний шлях: вони почали ретельно перераховувати всі ті загрози, які були актуальними для України на момент його прийняття. Однак спектр цих загроз можна перераховувати до безкінечності. При цьому виникають і нові загрози. Звідси й численні критичні зауваження щодо неврахування тих чи інших загроз.
    Між тим, найбільш ґрунтовні розробки з проблем національної безпеки задовго до нас були побудовані на основі принципово інших підходів, ніж спектр загроз. В основі вказаних підходів знаходиться принцип, відповідно до якого передусім необхідно визначитися з тим, що захищати, а вже потім — від чого. Від відповіді на стратегічне запитання: “Які національні цінності треба захищати?” залежить і те, якою саме має бути система забезпечення національної безпеки в Україні та якою мірою можна визначити рівень її достатності . Йдеться перш за все про те, щоб визначити ту суму цінностей, заради яких ми готові будемо мобілізувати всі сили держави та суспільства на їх захист. Кажучи словами закону — це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності українського народу, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Саме такий шлях дозволяє чітко окреслити основні напрями забезпечення національної безпеки.
    Слід відзначити, що в окремих наукових роботах уже здійснювався пошук нових підходів до визначення об’єктів національної безпеки. Так, П. Бєлов зазначає, що об’єктом національної безпеки має бути етноекобіосистема, тобто народи, територія, що їм належить, і устрій життя . Така ж позиція відображена в чинній Стратегії національної безпеки США, де об’єктами національної безпеки визнаються народ, територія і спосіб життя. Цієї ж думки дотримується В.А. Ліпкан. Головним об’єктом національної безпеки він вважає державо-утворюючий український народ (українська нація), а базовими національними цінностями — територію та уклад духовного і суспільного життя .
    Г.П. Ситник застосовує поняття “основні національні цінності”, до яких відносить: державний суверенітет; територіальну цілісність; демократичні основи розвитку; працьовитість; духовність; сім’ю; рівноправність народів, які населяють Україну; самовідданість при захисті Батьківщини; соціальну справедливість; колективізм; матеріальні та духовні надбання народу України; миролюбність; толерантність; доброзичливість. Перелік названих цінностей, безумовно, не є вичерпним, однак учений стверджує, що саме вони повинні бути головними структуроутворюючими факторами формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки, а їхній захист і подальший розвиток мають визначати головні напрями й завдання щодо підвищення ефективності державного управління . При цьому в іншій своїй роботі Г.П. Ситник робить загальний висновок, що чіткої структури та вичерпного переліку цінностей як колективної волі (народу, нації, суспільної групи) в жодному суспільстві не існує, хоча б тому, що різні соціальні групи, навіть у межах однієї нації, можуть (і, як правило, мають) різні ціннісні орієнтації та пріоритети. Внаслідок цього пануючі в суспільстві цінності є певною мірою сукупним результатом суперництва та компромісу між різними соціальними групами (у загальному випадку – між титульною нацією і національними меншинами) .
    На думку автора, найбільш виваженою, враховуючи вище наведені умови вибору критеріїв ефективності діяльності держави, є позиція М.С. Леонова, який вважає, що об’єктами національної безпеки є територія, населення, матеріально-технічні багатства та цивілізація (спосіб життя народу, його самобутність) . Хоча і ця позиція не є незаперечною. Так, матеріально-технічне багатство не враховує такої категорії як інтелектуальний, освітній потенціал нації, а категорії “спосіб життя народу”, “його самобутність” можуть застосовуватися до полінаціональних держав таких, наприклад, як Росія.
    Аналіз сучасних наукових розробок з питань національної безпеки, Закону України “Про основи національної безпеки України” дозволяє виокремити як головний об’єкт національної безпеки України її населення — людську спільноту, яка проживає на території України.
    Справді, ми можемо говорити про народ України як про відносно широку соціальну групу, члени якої володіють почуттям приналежності до неї завдяки спільним рисам культурної та історичної самосвідомості, і це безумовно важливо. Ми можемо говорити про громадянське суспільство і права особи та громадянина, честь і гідність, недоторканість і безпеку конкретної особи. Але при цьому необхідно пам’ятати, що в основі все ж знаходиться населення України, його кількісний вимір. Тривалість життя — це найбільш конкретна міра безпеки особи. Саме через створення умов для зростання кількості населення України можна забезпечити дотримання прав і свобод конкретної особи. Саме нормальне відтворення населення країни є найбільш чітким і конкретним показником ставлення держави та суспільства до особи.
    На думку автора, чинне визначення особи об’єктом національної безпеки не має ніякого практичного сенсу (значення) для процесу забезпечення національної безпеки та є зайвим приводом для поширення патерналістських настанов суспільства, коли люди очікують допомоги від держави навіть там, де вона об’єктивно не в змозі її надати. Як відомо, потреба в безпеці реалізується як на індивідуальному, так і на колективному (груповому) та суспільному рівнях. Останній рівень і є завданням держави. Вона може забезпечити безпеку конкретної особи лише через створення умов безпечного існування для населення в цілому. Безпека ж конкретної особи — це передусім її особисте завдання.
    Свого часу Ф. Ратцель відзначав, що від кількості населення залежить не тільки рівень економічного розвитку того чи іншого народу, а й рівень культурного розвитку. Чим тісніше контактують між собою люди, тим більше вони беруть участь у розвитку одна одної. Примноження чисельності населення найтісніше пов’язане з розвитком культури; низька чисельність населення на визначеній території свідчить про низький рівень культурного розвитку. Тому щільність населення прийнято вважати критерієм геокультурного розвитку держави .
    Разом з тим не викликає сумнівів і те, що одним із найефективніших механізмів захисту населення в цілому є захист прав і свобод конкретної особи. Однак, що все-таки є об’єктом національної безпеки – населення чи конкретна особа? І чи є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість “найвищою соціальною цінністю” й одночасно найвищою національною цінністю?
    На думку автора, визнання особи об’єктом національної безпеки позбавляє можливості оцінити діяльність держави у сфері захисту прав і свобод людини. Останнє є занадто абстрактним та оціночним явищем і не може бути застосоване при побудові системи нормативно-правового регулювання забезпечення національної безпеки, адже невизначеною залишається мета функціонування системи у вказаній сфері. Звідси і складності в її моделюванні.
    Інша річ — населення України, його кількість як інтегрований показник дотримання прав і свобод кожної окремої особи в суспільстві. Доки населення України скорочується і через високу смертність, і низьку народжуваність, і через його відплив за межі України, навряд чи можна констатувати нормальний стан речей з дотриманням прав і свобод конкретної особи.
    При запропонованому автором підході одним з основних питань у функціонуванні та правовому закріпленні системи забезпечення національної безпеки є питання про те, хто і що має зробити, щоб люди в Україні жили довше, народжувалися частіше та працювали на благо своєї, а не сусідніх країн. Тут ми можемо мати справу з конкретними цифрами, експертними оцінками, прогнозами та планами дій, а не з безкінечною балаканиною про права людини та надзвичайні досягнення у сфері їх захисту на фоні вимирання нації.
    Статистика свідчить — населення України вимирає, відбуваються процеси фізичного скорочення нації. Між тим, рейтинг будь-якої держави визначається передусім кількістю населення та його здатністю генерувати світовий економічний і науково-технічний прогрес. Якою б великою не була територія, вона є значимою лише тоді, коли заселена народом.
    У зазначеному контексті показовою можна вважати точку зору болгарських фахівців з питання про те, як Болгарії за 500 років турецького поневолення вдалося зберегти свою культуру, мову, звичаї. Болгари відзначають, що в них не було тоді держави, будь-якої власної ідеології, яка могла б указати шлях до виживання, але був майже інстинктивний порив — болгарська сім’я повинна була мати не менше 5-ти дітей: одного турки відбирали в яничари, але четверо залишалися, з яких до зрілого віку доживали в середньому 2-3 дитини .
    Наступним об’єктом національної безпеки України, на думку автора, слід вважати територію України.
    Територія, по-перше, є історичною спадщиною кожної нації, по-друге її головним багатством. Нації, як свідчить історія, за великим рахунком можуть існувати без певної визначеної території — території національної держави. Однак таке існування є не найкращими сторінками історії будь-якого народу.
    Відсутність власної території ставить під загрозу існування нації. За такої ситуації утворюються так звані місця компактного проживання тих чи інших народів. Вказані утворення є однією з форм захисту національних інтересів народів без території. Паралельно, час від часу, у різних формах, у тому числі у формі збройної боротьби, здійснюються спроби отримати територію. Між тим, територію набагато легше втратити, ніж отримати.
    Територія — це простір, на якому розташовується держава. Без території не може існувати держави. Саме територія є тим, без чого неможливо створити національну державу як найефективніший механізм захисту того чи іншого народу. Тому в процесі забезпечення національної безпеки стосовно території як її об’єкта має вирішуватися завдання щодо збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів України.
    Цілком конкретними виявляються і критерії оцінки ефективності діяльності держави у сфері захисту національної території. Це, по-перше, збереженість цілісності та неподільності національної території протягом усього періоду існування того чи іншого державного утворення, по-друге, попередження зовнішніх і внутрішніх загроз територіальній цілісності й недоторканості кордонів України і, по-третє, отримання нових територій.
    Об’єктом національної безпеки, на думку автора, слід вважати також національне багатство України. Воно, як зазначено в Законі України “Про власність” , забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання на соціальний захист, зокрема у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.
    На думку автора, важливим є також те, що динамічність національного виробництва найповніше проявляється в зростанні та оновленні національного багатства, яке відбувається постійно за рахунок створюваного сукупного національного продукту.
    Національне багатство — це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні нації. Воно нагромаджувалося народом протягом усієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Крім того, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності, такі як виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності тощо.
    У структурі національного багатства виділяються насамперед виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні й спортивні об’єкти, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства — корисні копалини, ліси, земля, вода, атмосфера.
    Названі матеріальні компоненти національного багатства разом із культурними цінностями є сукупними можливостями нації щодо розвитку національного виробництва і задоволення особистих потреб населення. Тому їх раціональне, ефективне використання та захист – важлива складова забезпечення національної безпеки.
    Слід ураховувати також, що сучасний прогресивний розвиток будь-якої нації здійснюється під впливом науково-технічного прогресу, супроводжується підвищенням ролі і значення нематеріального багатства в житті нації. Загальна тенденція полягає в тому, що у міру прогресу матеріального виробництва створюються умови для розвитку соціальної сфери, а отже, й дедалі більшого зосередження тут матеріальних і духовних цінностей.
    Проте це не заперечує того факту, що розвиток національного виробництва визначається обсягом і технічними характеристиками виробничих основних і оборотних фондів, які разом із кадрами робітників, інженерно-технічних, наукових працівників становлять економічний потенціал країни. Він виражає здатність держави забезпечити той чи інший рівень національного виробництва й добробуту нації.
    На думку Ф. Ратцеля, саме на нижчих ступенях культурного розвитку накопичення багатства є особливо важливим питанням. Тільки певне накопичення власності робить можливим появу інтелігенції. Культурні цінності виникають, коли людина перестає турбуватися про своє виживання. Бідний народ майже не розвиває культури .
    Четвертим і останнім об’єктом національної безпеки автор виділяє національну самосвідомість українського народу.
    Як уже зазначалося, народ як родове поняття є відносно широкою соціальною групою, члени якої володіють почуттям належності до неї завдяки спільним рисам культурної та історичної свідомості. Люди, які належать до певного народу, мають більш-менш виражене усвідомлення входження у відмінну від інших спільноту. Національна самосвідомість передбачає ототожнення себе з національними та культурними цінностями, а також наявність емоційних солідарних зв’язків між особами, які належать до однієї нації. Національна самосвідомість — це форма ментального осягання свого характерного психологічно — культурного змісту.
    Національна самосвідомість є не просто засобом політичної мобілізації народу, це передусім засіб його збереження. Так, за роки радянської влади, незважаючи на асиміляцію, соціально-культурну деградацію населення України зберегло високу ступінь національної єдності. Це сталося завдяки зверненню до власної культури та мови, традицій і цінностей, які, як свідчить історія України, не раз виявлялися дієвим засобом відновлення національної держави.
    Таким чином, автор виділяє чотири об’єкти національної безпеки, знищення яких загрожує загибеллю народу України – це населення України, територія України, національне багатство України та національна самосвідомість українського народу . Захист зазначених об’єктів, на думку автора, слід вважати основним завданням системи забезпечення національної безпеки України.
    Практичне ж значення запропонованих автором змін у підходах до визначення об’єктів національної безпеки полягає в тому, що, як буде показано далі, саме запропонований автором підхід створює реальну можливість ґрунтовного, об’єктивного, прогностичного, науково-виваженого та системного опрацювання найбільш актуальних проблем забезпечення безпеки українського народу, що і має бути покладено в основу нормотворчості у сфері забезпечення національної безпеки.
    Разом з тим постановка вимірюваних цілей потребує додаткової обробки фактичного матеріалу, зібраного в процесі аналізу вихідних позицій, і оцінки його з точки зору змісту цілей .
    Отже, запропонована автором гіпотеза потребує перевірки. Щоб відповісти на запитання про гранично допустимі значення характеристик запропонованих автором об’єктів національної безпеки, які придатні для здійснення громадянським суспільством контролю за державою, необхідно хоча б у загальному вигляді охарактеризувати поняття “населення України”, “територія України”, “національне багатство України”, “національна самосвідомість українського народу”. Необхідно відповісти на запитання про об’єктивність згаданих категорій, можливість суспільства відстежувати та порівнювати зміни значень їх характеристик і робити відповідні висновки….

  35. Алексею. Может я и путаюсь — не философ и не социолог ни по образованию ни по роду занятий. Отвечу так, как понимаю. Система духовных ценностей — это свод предписаний, установленный обществом, который регламентирует нормы поведения личности в этом обществе, если хотите — система табу, ограждающих и обезопасывающих общество и “соседей” индивидума от безудержной реализации им своих природных инстиктов — размножения, самосохранения, поискового. Пример — индивидуму для самосохранения и обеспечения рода необходимо накопит как можно больше материальных благ — еды, одежды, денег. Но мораль накладывает табу на отдельные формы накопления материальных благ, осуждает воровство, высмеивает “плюшкиных”. Индивидум испытывает сексуальное влечение ко многим женщинам, чтобы продолжить и сделать более численным свой род. Общественная мораль предписывает моногамию. Возникает конфликт между инсинктами и моралью — сублимируй. проявляй себя в искусстве, творчестве. Идеология же — система правил и установок, регламентирующих процесс управления обществом, регулирующих отношения между производством и потреблением. Политика и духовность — явления, безусловно, пересекающиеся и коррелирующие, но имеющие несколько разную направленность. Можно быть высокодуховной личностью в рамках общества, устроенного и функционирующего на основе архаичной идеологии и рьяно исповедовать эту идеологию, Вы же этого не станете отрицать? Например, высокодуховный апологет абсолютной монархии эпохи “развитого феодализма”. Кто станет отрицать, что рыцарь Ролланд не был носителем высокой рыцарской морали? Но применима ли эта мораль к условиям постиндустриального общества?

  36. Чи є це наступом на українську ідеологію? … Чи потрібна взагалі країні і народу влласна ідеологія? — питання автора доволі риторичні…)))
    Саме “Ідеологія” 100% не потрібна ані Україні, ані кому іншому!!!
    Якщо йдеться про духовність — то потрібна система цінностей!!! А це, погодьтесь, речі зовсім різні.

    Взагалі, складається враження, що автор матеріалу чи не зовсім розбирається у предметі, з приводу якого висловився, чи навпаки — розбирається у цьому питанні досконало і просто хоче внести плутанину.

    Початок матеріалу, взагалі про мову — до чого тут ідеологія? Мова — один з носіів матеріальної і духовної культури. Так, саме мова сприяє формуванню у людини системи внутрішніх цінностей, саме мова є засобом передачі менталітету і традиційного світосприйняття. Але, вона не є носієм певної ідеології!

    То-ж давайте розставимо крапки над “І” — нам потрібна система цінностей!!!Вона потрібна, як основа для прийняття рішень (від покупки неякісного товару до волевиявлення на виборах). За відсутності у людини системи цінностей, вона стає дезорієнтованою і, відповідно — слухняною іграшкою в досвідчених долонях “кукловодів-маніпуляторів” різного гатунку, від подавців “гербалайфу” до “продавців” національних ідей включно.

    Для руйнування системи особистих цінностей частіше за усе і використовують певні “ідеології” — такий віртуальний образ “колективної свідомості”, який слугує сурогатним замінником реальних внутрішніх цінностей та переконань. Так що можемо зробити перший висновок — якраз “ідеологія”, тим паче одна на всіх, нам не потрібна точно!!!

    Що може нам (власне як і усім людям — адже українці не окремий біологічний вид) бути потрібно? Кожному з нас потрібна внутрішня система цінностей, яка грунтується на почутті власної гідності (розумію — визвав посмішку у більшості, але це базове поняття для людини). Ця наша особиста для кожного система цінностей повинна включати знання та шану до витоків матеріальної та духовної культури власного села, міста, району, краю, країни (тому вона і особиста для кожного). Система цінностей людини повинна включати також бажання зрозуміти характер і суть транскультурних розбіжностей з іншими людьми (членами родини, співробітниками, сусідами, партнерами по бізнесу, опонентами на виборах, громадянами інших держав). Але, зрозуміло, це є неможливим, якщо людина не поважає власної культури і традицій.

    То-ж, мабуть для того, щоб не заблукати у лабіринтах інформаційно-ідеологічних тенет кожному з нас потрібно мати внутрішню культуру, яка починається з самоповаги і включає повагу до оточуючих. Відповідно, кожному з нас потрібні сили, воля і натхнення, щоб цю систему цінностей відстоювати будь що — бо інакше, що це за цінності!?!?!?

    Якщо наші з вами “цінності” можливо купити за кіло гручки, бляшанку сонячникової олії, пустопорожню обіцянку “космоса”, комуніста чи бджоляра — мусимо мати мужніст визнати, що цінності як такі у нас відсутні по визначенню!!!

    У такому випадку кожен вибврає сам — чи жити так далі, чи дійсно створювати власну систему цінностей!!!

    Особисто мені дискутувати саме про це дійсно цікаво…)))

  37. Концепции, стратегии и программы реформы. Щось в цьому є. Другими словами: аналіз, ціль та програма дій, якщо перевести на людську мову, а не кидатись термінами. Але питання постає в тому, хто це все може провернути. Ленін, якби там не говорили про його любов до народу, відомстив за брата добре. Людиною може інтенсивно рухати нажива, злоба і фанатизм. Із цих трьох дві останні — можуть кинути людину на амбразури, перша може дати збій. Що буде керувати майбутнім лідером? Найімовірніше — злоба, хтось із сильних світу цього так перейде комусь дорогу, що потім буде лікті собі кусати. Це може бути незаконні рішення щодо людини, наруга над самолюбством. Але фанатизм також не слід відкидати. У свою чергу і до нього може призвести злоба. А в нашій державі розбудити гнів у любій людині не важко. От силовиків збираються “кинути” із пенсією, скільки незаконних рішень судів щодо грамотних людей і т.п.

  38. 1.”Вопрос лишь в том — для чего реформы?” — правильный вопрос, но проведение реформ — уже результат. Наверняка могу предположить, что будут неточности, которые потом по ходу реализации будут устраняться, в т.ч. и в законодательном порядке. Но, поверьте, это лучше, чем, как оранжевые (в моём понятии — это те, кто стоял на майдане, независимо от того, что они разосрались потом) вообще ничего в результате не имели, а вернее — со знаком “-“. 2. “2000”, коммуно-шовинистическое издание,” — вы, наверное, если и читаете это издание, то в привлекательном для себя аспекте. Точно так же я “Зеркало недели” невестки Гриценко Юли Мостовой могу назвать национал-фашистским, наверняка вы с этим не согласитесь. “тем более осознавать, что украинская нация — образование полиэтническое, поликультурное и поликонфессиональное” — как раз эту позицию “2000” всегда и поддерживало. 3. А вот с “гармонизация межетнических, межрелигиозных отношений — одна из задач национальной идеологии” — полностью согласен, потому что, к примеру, Кучме удавалось как-то удерживать баланс, не вводить социо в ступор и не разделять страну на запад-восток, несмотря на попытки западэнцев (не надо упоминать Северодонецк — это было после слов Черновола-старшего). Кравчука можно было понять на начальном этапе — нужно было украинцам самоиндетифицироваться. Ну а ющ наскоком — голодомор, оун-упа и т.д., просто надо быть дебилом, чтобы не понять, что такие глупые вещи, даже если ты, дебил, хочешь влить такие мысли в общество, то это нужно делать постепенно, нежно, если хотите, чтобы это воспринималось всеми слоями и регионами. Или вы считаете правильной позицию отдельных дебилоидов, в т.ч. и корчинского, к примеру, “Крым будет или украинским или безлюдным” — судя по вашим словам (см. начало п.3) наверняка нет. 4. Я так понял, что вы отказались от своих слов о том чтоб мне не отвечать. Я не против. Да, честно говоря, и сам сейчас редко здесь — семья спит после пляжа, а я вот решил…

  39. Концепция, стратегия и программа реформ…. Вопрос лишь в том — для чего реформы? Коллективизация и индустриализация тоже были реформами. Передача Украинской ССР Южной Бессарабии и Крыма — тоже этапы реформы, административно-территориальной. И — глубоко сомневаюсь, что “2000”, коммуно-шовинистическое издание, в состоянии вкладывать в слово “национальная” (если это не касается рашки) какой-либо положительный контекст, тем более осознавать, что украинская нация — образование полиэтническое, поликультурное и поликонфессиональное. Глузман, Морозов и Джемилёв независимо от этнорелигиозной принадлежности есть и будут не просто представителями, а лучшими представителями украинской нации, если такой суждено будет сформироваться. Очистившись от страдающих комплексом собственной ничтожности хохлов. И гармонизация межетнических, межрелигиозных отношений — одна из задач национальной идеологии.

  40. “Наука давно обобщила мировой реформаторский опыт и сформулировала требования к успешным реформам. Наиболее важным среди них является наличие не декларативной национальной идеи, а трех научно обоснованных документов: концепции, стратегии и программы реформы. При этом концепция дает объяснение и обоснование модели реформы, стратегия показывает возможность её воплощения в будущем, а программа, соответственно государственная или национальная, выступает своеобразной партитурой для менеджерского исполнения реформы. Отсутствие хотя бы одного из этих документов создает вполне реальные трудности для её реализации.” http://2000.net.ua/2000/derzhava/amplituda/67896

  41. Багатовекторному українцю. Ідеологія це не зовсім вихваляння історії. Ідеологія — це схема взаємовідносин між індивідуумами в суспільстві, яка перш за все повинна базуватись на економічних взаємовідносинах.

  42. Формування державної ідеології за теперішньої влади відбуватиметься за тією схемою, що почала викристалізовуватися за часів другої каденції Л. Кучми. В історичному аспекті це схематично полягатиме в побудові базового ланцюжка «Київська Русь – Козаччина – Друга світова війна – повоєнна УРСР – незалежна Україна» та стабілізації локальних версій історичної ідентичності.

    Щодо базового ланцюжка, то є наступні зауваження:

    Доісторичні часи — насамперед йдеться про трипільську культуру — яким надавалася особлива увага за каденції попереднього Президента, відійдуть на другий план або взагалі втратять будь-яку вагу. Цьому сприятиме відсутність відповідного лоббі в середовищі професійних істориків. Водночас, ця тематика матиме перспективи розвитку в регіональному аспекті (Київщина, середнє Подніпров’я, Крим) в якості рушія туристично-розважальної діяльності.

    Київська Русь – стане одним з наріжних каменів формування діючою владою національно-історичної ідентичності. Виведення Ярослава Мудрого на номінацію великий українець № 1 було передісторією, а підготовка до святкування 1000-ліття Софійського собору та активізація археологічного дослідження решток Десятинної церкви – пролог до більш серйозних подій. Сприятиме створенню такої ідентичності наявність великої кількості вже напрацьованих досліджень, достатня кількість артефактів та зацікавлення від великої групи професійних істориків. Щоправда, на цьому етапі доведеться перебороти конкуренцію за дану історичну епоху з Росією, але перспективи є.

    Велике Князівство Литовське (Литовсько-Руська держава) – практично ніколи за часів незалежності не розглядалася всерйоз як самостійний та вагомий елемент історичної ідеології. Питання про те, чи зміниться таке ставлення, залишається відкритим. На цьому етапі доведеться витримати серйозну конкуренцію з Польщею, Литвою та Білорусією. З іншого боку, потенціал розробки та використання цієї теми величезний – як в регіонально-туристичному аспекті (Київщина, Волинь, Поділля), так і в ідеологічно-державному (в якості супутнього обґрунтування розширення економічної та військово-технічної співпраці з Білорусією та Литвою, передумови для чого існують).

    Козацька доба – неодмінний елемент державної ідеології від часів УНР через УРСР і дотепер. Питання лише в тому, як розставляються акценти. За часів УРСР наголос робили на соціальній складовій. За каденції перших двох Президентів – на постаті Богдана Хмельницького. Якщо ж говорити про каденцію третього Президента, то увага була сконцентрована на постатях Івана Виговського та Івана Мазепи. Таким чином, кристалізація концепції використання козацької доби в державно-історичній ідеології за теперішньої влади залежить як від особистих симпатій ключових фігур, так і від того, хто переможе у внутрішній боротьбі груп професійних істориків, котрі спеціалізуються на даній тематиці. Наважуся припустити, що буде вибудувана ключова тріада, на яку опиратимуться як в ідеологічному, так і в практичному аспектах: Дмитро Байда-Вишневецький – Петро Конашевич-Сагайдачний – Богдан Хмельницький. Інші постаті козацької доби матимуть увагу та вшанування на регіональному чи політико-партійному рівні — залежно від вподобань та обставин.

    Доба імперій – ніколи не користувалася популярністю на державному рівні. По суті, вона була й залишається предметом уваги лише відповідної групи професійних істориків, та ще викладається у шкільному курсі. Водночас, дана тема має великий потенціал в регіональному та локальному аспектах: на регіональному рівні вона подекуди вже фігурує в якості своєрідного «золотого віку» та може бути використана — а подекуди вже й використовується — як стартовий майданчик для туристичної діяльності.

    Відрізок 1917-22 рр. – все ще залишається дражливою темою для частини суспільства. За часів незалежності в державній ідеології цей відрізок часу використовувався активно, але, знову ж таки, з різними акцентами. Можна припустити, що, на відміну від каденції попереднього Президента, тепер увага відвертатиметься від ключових моментів, таких як Крути та Петлюра, до пріоритетів, що були обговорювані за каденції другого Президента: М. Грушевський та Центральна Рада. Як і в випадку з козацькою добою, багато що залежить від того, яка з груп професійних істориків відповідного профілю отримає більшу вагу. Альтернативні події того ж періоду будуть використовуватися на регіональному рівні (ЗУНР – у Галичині, ДКР – на Донбасі), але без фанатизму. Відкритим залишається питання про ставлення до спадщини Української Держави (Гетьманату): за часів незалежності ця доба ніколи не користувалася особливою увагою з боку влади.

    Доба УРСР – тут теж вбачається повернення до ставлення, що побутувало за часів каденції другого Президента: визнання негативно-репресивних явищ, що мали місце до Другої світової війни (хоч і не з таким ступенем акцентування, як за каденції попереднього Президента), та підкреслення позитивних перетворень в соціально-економічній сфері у післявоєнну добу. На мою думку, істотної зміни в державній ідеології щодо ставлення до вказаного періоду очікувати не слід, оскільки оцінка в середовищі професійних істориків вже відносно стабілізувалася та зафіксована у шкільних підручниках. Більше того, післявоєнний період, а зокрема – часи правління Л. Брежнєва, є неодмінними елементами регіональної історичної свідомості східних, центральних та південних областей.

    Питання конкретної оцінки репресій та Голодомору, звісно, залишається відкритим, але я б прогнозував на даному етапі просто зменшення акцентування. Теперішня влада намагається уникати конкретики в таких дражливих питаннях, а тому й перенесе центр уваги на Київську Русь та козацьку добу. Вшанування жертв репресій та Голодомору — як і увага до цієї тематики — не зникнуть. Утім, вони перестануть бути одними з наріжних каменів державно-історичної ідеології, як це мало місце за каденції попереднього Президента.

    Водночас, можна очікувати на більшу увагу до місця й ролі України та українців в позитивних перетвореннях в СРСР, зокрема в питаннях освоєння Сибіру й Далекого Сходу (а це вже вихід на економічні запити сучасної держави та їхнє ідеологічне обґрунтування), ракето- та літакобудуванні, важкій промисловості тощо. Відкритим залишається питання використання потенціалу спадщини українізації та Розстріляного Відродження. Воно було б доречним в тій системі координат, яку намагається сформувати в історичній ідеології теперішня влада.

    Друга Світова війна – тут, на відміну від каденції третього Президента, відбудеться повернення до концепції пріоритету Великої Вітчизняної війни. Тенденції, що існували за каденцій першого й другого Президентів (посилені вшанування ветеранів ВВВ, запровадження ордену Богдана Хмельницького етс.) та мали певні прояви за каденції третього (надання звання Героя України О. Бересту та К. Дерев’янку), будуть розгорнуті з новою силою. Наважуся припустити, що при цьому теперішня влада йтиме, умовно кажучи, за «білоруським» сценарієм, тобто — умисно підкреслюватиме роль українців у ВВВ. Для прикладу можна взяти вшанування І. Кожедуба чи акцентуацію на Українських фронтах ЧА.

    Тенденції щодо підкреслення українського елементу в боротьбі СРСР, швидше за все, нададуть більшого імпульсу. Водночас, перспективи має й увага до українців, що воювали в інших антигітлерівських формуваннях, як-от у партизанських загонах Західної Європи чи військах західних альянтів. Розвиватимуться й регіональні версії історичної ідентичності щодо даного періоду, передусім на Донбасі та в Криму, де будуть підкреслювати важливість боротьби мешканців саме цих регіонів.

    Щодо ставлення до націоналістичного Руху Опору, то пріоритет, що існував щодо нього за каденції попереднього Президента в державно-історичній ідеології, зникне на загальнодержавному рівні, але толеруватиметься владою на регіональному рівні у західних регіонах. Таким чином, відбудеться повернення до ситуації, що мала місце за каденції другого Президента, коли члени партії Глави Адміністрації Президента відкривали у Галичині меморіальні дошки діячам ОУН і УПА, а на Донбасі – радянським підпільникам. Як і в питанні з оцінкою репресій в УРСР, теперішня влада намагатиметься не акцентувати на спірних питаннях протистояння націоналістів та радянської влади, аби уникнути чергової поляризації громадської думки. Такому статусу-кво сприятиме й наявність у верхівках влади наразі рівносильних лобістів обох пріоритетів.

    Зрозуміло, що це тільки умовний сценарій. А зважаючи на гоголе-булгаківські тенденції невпорядкованості ідеологічного розвитку України, немає жодних гарантій, що не вийде абсолютно навпаки. Адже за час нашої незалежності зловживання трактуванням історії стало дуже зручним інструментом для всіх без винятку політичних сил. Інколи історія була щитом (“Наших б’ють!”), інколи мечем (“За наших! Уперед на танки!”), а найчастіше — димовою завісою, під покровом якої зручно домовлятися про те, чого не повинні чути сторонні вуха.

  43. таварісчь йа, ашотакоє? чілаффєк красіва расссПісал, хто іпачіму (!) із ху. пасєму нєфік… атоєжелішо, то шож, куда ж? апять тудаж? нєеа…

  44. Керівники кланів особисто бити один одного не будуть, для цього є люди і їх можна натравити один на одного, а потім подивитись, що з цього вийде

  45. Я говорив перед виборами, що суспільство ждуть розбори між бізнес-кланами. І от маємо: під приводом газового питання один клан розчищає собі дорогу за рахунок другого. А що жде нас впереді?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

ДСНС чи МНС

Шановні рятувальники! Ця тема призначена для комплексного обговорення проблем та пропозицій! Хто на вашу думку був би гідний очолити службу?

ДЛЯ ОКПП

Що еліта мовчите? А де прес-служба, а де ця блядь? Показушно-брехлива зі своїм фотоапаратом? Яка вміє тільки про псів писати……

В Україні обговорюють статтю Путіна

На провідному експертному інтернет-телеканалі «UkrLife.TV» методолог, радник Офісу президента і політолог розповіли, що вони думають про висловлювання російського президента у…
НОВОСТИ