Реформа фракції НУНС відкритий лист народним депутатам України з фракції «Наша Україна-Народна Самооборона»

В умовах, коли в країні розгортається наступ на демократичні цінності, а під загрозу поставлений державний суверенітет, ситуація в середині фракції НУНС перестає бути внутрішньою справою самої фракції. Фактично НУНС став одним з форпостів боротьби за демократію та українські інтереси, що й спонукає мене звернутися у формі відкритого листа з пропозицією про реформування фракції. Переконаний, що відмова від негайних змін і подальше перебування НУНС в існуючому аморфному стані означатиме підігрівання владі в її наступі на здобутки демократії.

Отже, пропоную ухвалити три, як на мене, очевидних, але принципово важливих рішення:

1. Виключення з фракції відступників

Фракція НУНС недаремно пишалася своїм демократизмом, який з боку іноді виглядав як непотрібна анархія. Насправді ж у фракції існувала внутрішня демократія, що призводило не тільки до дискусій, але, часто-густо, і до неконсолідованих голосувань. Представники 9-ти партій, що утворили нашу фракцію, не завжди знаходили спільну мову по деяких законопроектах, через що ззовні діяльність фракції здавалася надміру розхристаною. У той же час внутрішня демократія не заважала єднанню навколо базових цінностей, як то: зміцнення української державності, євроатлантичний вибір, підтримка демократичних цінностей.

Всередині фракції достатньо спокійно ставилися до прикладів неконсолідованого голосування, які, зрештою, ніколи не переходили межу зазначених базових пріоритетів. Але останні події засвідчили, що деякі представники НУНС виокремилися з загального середовища й протиставили себе не тільки іншим членам фракції, але й українським інтересам. Дві категорії депутатів — ті, що або вступили до коаліції з Партією Регіонів, комуністами та блоком Литвина на антидержавницьких засадах, або проголосували за ратифікацію антидержавницьких угод по Чорноморського флоту — не мають більше морального права перебувати в складі фракції НУНС.

Депутати, які не ввійшли до коаліції, але під час ганебного голосування слухняно здали свої картки регіоналам, тим самим фактично взяли участь у фізичній розправі над колегами з НУНС. Адже саме завдяки наявності відступницьких карток стало можливим бандитське захоплення наших робочих місць у сесійній залі представниками Партії Регіонів. Якщо раніше фактором, що утримував нас від виключення відступників, було сподівання на рішення Конституційного Суду, який би унеможливив доповнення коаліції до арифметичної більшості одинаками з окремих фракцій, то після його всім відомого вердикту перебування спільників наших ідеологічних опонентів у складі НУНС втратило будь-який сенс.

Зрозуміло, що депутати-відступники не напишуть зави про вихід з фракції, бо, згідно з Конституцією, це неминуче б призвело до позбавлення депутатського мандату. Тому єдиний вихід відокремити більшість ідеологічно згуртованих депутатів НУНС від відступників — виключити останніх зі складу фракції. Подальше перебування однодумців Януковича й Ко у складі фракції стане не виявом політичної м’якості, а проявом політичного самогубства. Адже це роз’їдатиме фракцію зсередини. Виборці будуть дезорієнтовані, якщо відступники залишатимуться в складі фракції й при подальших голосуваннях з будь-яких питань на табло Верховної Ради висвічуватимуться ці 9 депутатів, картки яких консолідовано голосуватиме з «регіоналами».

1. Переобрання голови фракції

Микола Мартиненко, як голова фракції НУНС, має добровільно піти з посади. Мартиненко, будучи вихідцем з великого бізнесу, що має хист до дипломатичної і лобістської діяльності, цілком очевидно міг принести (і приносив) фракції користь у «мирний» період. У той же час, не є секретом, що після обрання Миколи Мартиненка головою НУНС, кворум фракції майже ніколи не збирався. Після 27 квітня 2010 року, коли коаліціанти в спосіб фізичного насильства провели голосування по ратифікації «харківської угоди», стало зрозумілим, що влада не збирається спілкуватися з опозицією мирними методами. Очевидно, що гнучкість і дипломатичність голови фракції відтепер сприйматиметься владою як прояв слабкості та можливість для колаборації.

Ми маємо подякувати Миколі Мартиненкові, як своєму колезі, за період керування фракцією та попрохати його добровільно подати у відставку. Очевидно, що на наступний період фракції потрібен голова, який готовий до жорсткого опонування владі, який буде більш непохитним, якщо хочете — більш впертим. Думаю, що оптимальною кандидатурою на наступний період є В’ячеслав Кириленко. Знаю його з 1989 року, з часів спільної боротьби за незалежність України, і впевнений у його чіткій позиції щодо відстоювання українських національних інтересів.

1. Особисте голосування

Розумію, що це — найважчий для втілення пункт з цих пропозицій. З першого дня перебування у Верховній Раді я був єдиним, хто завжди дотримувався частини 3 статті 84 Конституції України й голосував лише за себе та не голосував за іншого. На жаль, у Верховній Раді поширена антиконституційна практика голосування за інших депутатів, що, як на мене, роз’їло український парламентаризм. Неодноразово я порушував це питання й на засіданнях фракції, і в персональних розмовах з депутатами, і навіть намагався збирати підписи колег на підтримку цієї ідеї. На жаль, я не знаходив розуміння, або коли знаходив — то не знаходив рішучості депутатів дотримуватися букви Конституції. А ті два десятки колег, які підписали запропоновану мною відозву та взяли на себе зобов’язання голосувати лише особисто й лише за себе, зрештою не зуміли дотриматися обіцяного.

Якщо ми заявляємо, що ратифікація «харківських угод» відбулася в неконституційний спосіб через те, що наші опоненти голосували чужими картками, то маємо своєю поведінкою надавати приклад шанобливого ставлення до Основного Закону нашої держави. Урешті-решт, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року №11-рп/98, «…народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Радою України є підставою для визнання їх неконституційними».

Останнім часом уже кілька депутатів голосують власними картками, але це є, радше, виняток, аніж тенденція. З огляду на ситуацію, яка змінилася, вважаю, що зараз саме час прийняти радикальне рішення про дотримання депутатами нашої фракції Конституції в аспекті особистого голосування.

Раніше моя аргументація та заклики до відмови від подвійних стандартів, на жаль, не знаходили підтримки. Але усвідомте, що ситуація змінилася. Ми — в опозиції й це означатиме, що ми відтепер не маємо 226 голосів. Ми на 2,5 роки опинилися в цьому парламенті в меншості. Голосування чужими картками втратило тепер тактичний зміст — подумайте про це. Натомість, окрім аргументів конституційного плану, хочу запропонувати ще й аргумент плану морального. Опозиція має бути чистішою та чеснішою, якщо вона хоче опонувати існуючий владі. Якщо влада використовує неконституційні, а почасти — і бандитські методи, то опозиція не вправі опускатися до аналогічного. Інакше чим ми відрізнятимуся в очах наших виборців, окрім мови? Або, по-простому кажучи: «Не можна обидлятися лише тому, що зайшов до стайні».

Три запропонованих вище пропозиції є чіткими та конкретними. Їх схвалення фракцією збереже НУНС в якості ідеологічного ядра в авангарді патріотичних сил, яким зараз нелегко і які потребують свого представництва в парламенті. Неприйняття цих пропозицій означатиме свідомий саботаж, підігрівання владі в її антиукраїнських заходах, знищення патріотичної опозиції. А тому, шановні колеги, у нас є вибір: або ми самознищуємось, або реформуємось. Ті, хто хоче відстоювати українські інтереси, мають не піднімати руки до гори, а вчитися боротися в нинішніх реаліях. А боротися — то значить організовуватися.

Народний депутат України Олесь ДОНІЙ