Социологи и психологи делят человеческий психотип на четыре категории: холериков, сангвиников, флегматиков и меланхоликов, медики (сексопатологи) разделяют людей на нормально ориентированных (натуралов), гомосексуалистов (педерастов) и лесбиянок (розовых) но до настоящего времени никто не придумал как разделить людей на порядочных и непорядочных, добрых и злых, честных и подлых. У мужчин бытует один прижившийся вопрос который во многом может охарактеризовать личность: «Какой это человек?». На вопрос можно ответить по разному, но когда отвечают «никакой» — ответ говорит о многом. Данная личность вообще ничем не примечательна: у нее нет ярко выраженных положительных черт, в отъявленных подлостях оно тоже не успело отличиться. Но если к этой характеристике добавить некоторые властные полномочия и деньги то возникает непредсказуемо подлый, алчный и авантюрный мутант.
Если такой мутант попадает в офицерскую среду то может получиться сюжет к голливудскому блокбастеру «ОТСТУПНИКИ».
А теперь наглядно: попадает такой уже конченый «отступник» из прокуратуры в СБУ по фамилии Матиос и начинает выкручивать функциональные возможности «конторы» с присущей прокурорской циничностью в единственном направлении «срубить бабла» и подороже продаться приближенным к фавориту Президентской гонки.
А теперь конкретно. После своего чудесного «побега» из Прокуратуры г.Киева в Секретариат Президента к тогдашнему протеже, а позже терпиле Яценюку свершилось чудо: Матиос вымутил должность начальника УСБУ во Львовской области.
После тотального и бессистемного «щемления» личного состава Управления, правоохранительного блока региона, контрабандной и других сфер, при общей потере результативности работы Управления прокурорская чуйка подсказала ему, что ставку нужно сделать на что-то громкое и резонансное, чем можно было бы скрыть личную управленческую некомпетентность и профнепригодность.
Волею случая, в Управлении на завершающей стадии находилось ОРД в отношении председателя административного апелляционного суда Львовской области Зварича. Срочно подсуетившись и создав видимость личной причастности к работе по делу, хотя в действительности работой по делу занимались Курман, Трипак и несколько исполнителей, Матиос как бы «успешно его реализовал» и стал героем, а в последствии хенерал-прокурором Службы.
Его бультерьеровскую хватку ощутили на себе и львовские контрабандисты. Мебелей, которые после ремонта ему подогнали в служебный кабинет, нет наверное у председателя СБУ, Генерального прокурора и Министра ВД. Помимо того, был централизован и отлажен канал сбора бабла с контрабандистов региона и доставки их в секретариат Балоги.
Дальше больше… После налаживания потоков поступления денег от контрабандной деятельности во Львовском регионе Секретариат Президента отправил этого «маэстро» на более ответственный участок работы — в Одесскую область.
Там оказалось все гораздо сложнее. Народ ушлее, контрабандисты богаче и жаднее. Вариант с одесским «Зварычем» не прокатил, единственное ОРД заведенное по требованию Матиоса — «Император» закончилось «полной жопой» в плане реализации и, в следствии, служебным расследованием. Не помогли даже «способности» набившего руку на Звариче Трипака, который сразу же всплыл замом у своего нового (старого) хозяина.
«Ну что, не устали смеяться, а теперь наберите воздуха в легкие… переходим к самому смешному, или главному» как говорит классик Задорнов.
Пришла беда, стал Наливайченко Председателем Службы и выперли Матиоса из Одессы, кроме Вадика Альперина и Артура Прузовского (кличка «Петля») друзей в кавычках и не осталось. Но зато появился мобильный телефон «Верту» как у Зварыча, машина БМВ Х-6 АА0110НК черного цвета, новый «турбийон», пару колье с бриллиантами и большой ассортимент известно «дешевого» бренда Луи Вуитон. Что примечательно, эти госномера (АА 0110 НК) сейчас числятся за Мерседесом — 550, зарегистрированном на Губчука Назария Михайловича, 1983 г.р., Киев, Княжий Затон 2/30, кв. 51, который систематически подъезжает к Владимирской 33 за Матиосом.
Да, сравнительно с Матиосом Зварыч явно недозаработал… Да и Трипак за три месяца приехал в Киев на Тойоте «Прадо 4.0», хотя до этого у жены была только «Мазда-3, 2.0».
После предложений Председателя возглавить «приоритетную тему» голодомора в Украине Матиос задумался. Голодомор он и есть голодомор, а как же привычное «бабло» и сытый желудок? Не, не пойдет, надо идти убалтывать Грицака, и… получилось !!!
Маленький масон в главке «К», и Тору на стол уже выкладывать не надо, как в Одессе. Однако, век живи и век учись, а все равно дураком помрешь. Матиос хоть и масон но весьма скудоумный, и до недавнего времени не знал, что страницы в Торе переворачивают не руками, а специальным приспособлением — серебряным пальцем на указке, которое получил в подарок при отъезде из Одессы, в знак того что настоящим Матиосоном стать уже не получиться. Как бы этого и не хотелось!
Работа Матиоса в Киеве на должности первого замначальника Главка «К» ничем замечательным не ознаменовалась. Кроме выполнения отдельных поручений Грицака по линии координации заноса бабла от контрабанды, от которых он уже стал зависим, до начала предвыборной гонки его было практически незаметно. Помимо этого в товарно-денежных правоотношениях обозначились четкие разногласия с Глуговским и Артюховыим как основными конкурентами.
Но, необходимо отметить, что уже находясь в Главке «К» Матиос держал руку на пульсе дела Зварыча и он знал что Зварыч начал давать показания на главу Высшего админсуда Пасенюка, о чем неоднократно упоминалось в средствах массовой информации.
А теперь, наверное уместно вспомнить о скандале, разгоревшемся вокруг должности председателя Высшего админсуда Украины, срок нахождения на должности которого закончился 22 декабря прошлого года.
Мало кто из сотрудников Службы знает, что Матиос в разгар предвыборной гонки неоднократно долгое время просиживал в комитете Верховного Совета Украины по вопросам правосудия — Кивалова С.В. зализывая ему анал и выпрашивая одну из должностей в Высшем совете юстиции Украины. Вместе с тем, те письма которые приходили в адрес Службы безопасности из других учреждений уж сильно попахивают прокурорско-чекистской стилистикой не присущей великому комбинатору Кидалову С.В. (Регионы Украины).
Существует одна крылатая фраза в одной из песен: «ты его как не топи, оно все равно всплывет…», так и наш герой начал искать пути удержаться во власти при любых раскладах окончания выборов. Политические конкуренты имеют острую необходимость в удержании влияния над Высшим административным судом как ключевой судебной инстанцией в процессе утверждения результатов выборов Президента Украины, так Матиос не смог не использовать это в своем жгучем желании удержаться на плаву и просто заработать (пардон, это выражение для честных барыг) поэтому просто срубить бабла.
В разгар конфликта вокруг должности председателя Высшего админсуда мнения судей и юридической общественности по этому вопросу разделились и вопрос легитимности Пасенюка или Сироша рассматривается неоднозначно.
20 января сего года с подачи первого бриолинового заместителя председателя Службы Валерчика Хорошковского (роль этого деятеля в выборах будет отражена в следующих статьях) при полном попустительстве Председателя СБУ, рождается письмо-просьба к Службе, а позже приказ Пасенюка о назначении нашего «вертуального» борца со Зварычем — Матиоса на должность советника Пасенюка. В связи с этим возникает вопрос о роли Матиоса, как пугала для судей административных судов и таким образом высказывания позиции отдельных представителей руководства Службы в этом и других вопросах. Вместе с этим, Матиос с Хорошковским уже проявили сою позицию в скандальных вопросах связаных с печатью Высшего админсуда и возбуждении Генеральной прокуратурой Украины уголовного дела по этому факту.
Примечательно, что подход к Пасенюку у Матиоса обрзовался простейший, типа «я знаю что на тебя наговорил Зварыч, но мои друзья в Генпрокуратуре пока это придержат, а ты пока зарабатывай для меня бабло», ну чисто как в кино «Бригада».
Более того, сразу после «вступления» в новую должность в Высшем админсуде Матиос уже успел провести совещание среди работников Аппарата суда по вопросам организации охраны здания и режима посещения помещений суда, необходимости проведения в связи с этим новых ремонтных работ с участием его личных строительных фирм и тд. Работниками суда все это воспринимается с улыбкой, не иначе как цирковое выступление. Интересно только что будет дальше. Мы будем осведомлены обо всем, о чем Вас дорогой читатель проинформируем, пусть Матиос сам хезает ведь он попал во враждебную для него среду…
Хочется задать вопрос, еще не остыл унитаз первого зама главка «К» (АМИНЬ!), вопрос по нему не рассмотрен Профильным комитетом Верховного Совета, а он уже нарезает задачи по возможно новому месту роботы. И, как-бы между прочим, Законом Украины о «Службе безопасности Украины» действующим сотрудникам запрещено принимать какое-либо участие в политических движениях, партиях и т.д. (касается всех сотрудников кроме Хорошковского) но Матиос уже лихо запетлял.
Интересно знает ли об этом Грицак, (в частности о встречах с Киваловым) и почему в Верховный суд для «утрясания вопроса» ездил Хорошковский а не Грицак, или ВЫ, Василий Сергеевич, увлеклись празднованием очередного воинского звания в стиле Дрижчаного, и как ВЫ на это эрогируете? Нужен ли такой первый зам, или это продуманная далеко идущая акция?
Продолжение следует.
С глубоким уважением, «щиро»
Иван Бездомный и Кот-Бегемот специально для ОРД
34 ответа
Сайт “ОРД” неоднократно писал о персоне незаурядного прощелыги и жлоба Матиоса Анатолия Васильевича (http://ord-ua.com/2009/08/08/anatolij-matios-zubatov-na-sluzhbe-yushenko/ , http://ord-ua.com/2009/08/20/anatolij-matios-podzhigatel-rejhstaga-ili-tryapichnyj-geroj/ , http://ord-ua.com/2009/03/23/pochemu-ne-zastrelilsya-matios/), в свое время возглавлявшего УСБУ во Львовский области и УСБУ в Одесской области. Не мение высокоморальный уважаемый человек Пасенюк Александр Михайлович (http://ord-ua.com/2009/12/30/az-esm-tsar-pasenyuk/ , http://tema.in.ua/article/5222.html) возглавляет Высший административный суд Украины – судебную инстанцию, которая будет решать исход выборов президента Украины. Так вот, как верно упомянуто в статье, Сан Михалыч намедне назначил Толь Василича своим советником (http://savepic.org/202148.jpg). Внештатным. Интересно даже не то, что такой должности в ВАСУ нет, а то, что же спец в околоконторско-контрабасных вопросах сможет насоветовать по поводу осуществления правосудия?
ІСТОРІЯ ПЕРША
Хто не з нами, той проти нас…
…. Для того, щоб краще зрозуміти ситуацію, яка склалася у 2005 році, і чому кримінально-бізнесовий клан Балоги так активно пресував об’єднаних соціал-демократів, треба, напевно, згадати, що ще у 2000 році Віктор Балога почав департизацію органів державної влади на теренах України. Робилося це з погодження з кимсь із працівників центральних органів влади. Виявилася департизація насамперед у тому, що всіх об’єднаних соціал-демократів або звільняли з посади, або вони повинні були виходити з партії.
Цікаво, що лідеру закарпатських есдеків Івану Різаку «департизатори» спочатку запропонували негайно відмовитися від співпраці з народними депутатами Медведчуком і Суркісом. Взамін він люб’язно отримував «Мерседес» від бізнесмена Петьовки і по вулиці генерала Петрова особняк, який Різаку навіть особисто показував нинішній голова обласної ради Михайло Михайлович Кічковський і який пізніше був викуплений одним із колишніх начальників СБУ.
Різак від усього цього відмовився. І – прогадав. Бо протягом вже наступних 60 днів середини квітня і травня його, як першого заступника губернатора , було практично ізольовано в кабінеті, до нього не допускали жодної людини і на початку липня тодішній губернатор Балога пішов за своїми заступниками ( а це було в день виходу 100-тисячним тиражем газети «Карпатський голос», де йшлося про кримінальні злодіяння групи Балоги), і підписав розпорядження з погодженням з Прем’єр-міністром Ющенком на скорочення штату. Кого саме стосувалося «скорочення штату» – здогадатися не важко.
Хоча згідно з чинним законодавством скоротити першого заступника не дозволяється. Дозволяється скорочувати певну кількість інших заступників.
Але про що там говорити? Балога і закон?..
Отже, після принципової відмови від матеріальних благ взамін на відречення від нардепів і заяви про вихід з партії, Іван Різак позбувся посади першого заступника голови облдержадміністрації і протягом року працював радником на громадських засадах народного депутата Віктора Медведчука, а також заступником директора Фонду підтримки науки.
Повернувся він на свою попередню посаду першого заступника лише після зміни губернатора.
Тобто, початок департизації вже у 2000 році показав повну безпринципність кримінально-бізнесового клану, який уже тоді намагався вийти з-під контролю партії, з-під публічної оцінки і таким чином здобути основну і необмежену владу на теренах Закарпаття.
Після того, як у 2005 році політична ситуація в країні різко змінилася і Балога повернувся в губернаторське крісло, можливістю здобути необмежену владу в області, фактично узурпувати її повністю і цілком, мукачівський клан «Барви» скористався сповна.
« Якщо не хоче мовчати – знищити!»
21 січня був підписаний указ Президента України Леоніда Кучми і губернатор Іван Різак, як незабаром стане відомо, найкращий губернатор Закарпаття часів незалежності України, пішов у відставку. Пішов не просто так, а пішов з групою своїх колег– голів облдержадміністрацій на чолі з Віктором Медведчуком із заявою про перехід в опозицію.
А вже 11 лютого Різака вперше затримано начальником слідчого відділу прокуратури міста Ужгорода п. Данчою.
Що передувало цьому затриманню? Яка його технологія?
На початку лютого Іван Різак, який з огляду на досвід 2000-ого року, досить швидко вжився у роль опозиціонера, зібрав велику прес-конференцію, на якій розповів про своє бачення місця опозиції, місця і ролі СДПУ(О) в опозиційній діяльності і налагодженні роботи з владою.
10 лютого вийшла газета «Соціал-демократ», в якій був ще й коментар Різака про те, що влада не виконує своєї першої ж обіцянки про розділення бізнесу і влади. В тому коментарі лідер закарпатських есдеків згадав призначення губернатора В. Балоги і призначення секретарем РНБО П. Порошенка і вийшов на висновок, що призначення на ключові посади представників бізнесу приведе до жорстокого знищення їх політичних конкурентів.
Критика Різака , звичайно, до смаку новим хазяям Закарпаття не припала. Вони хоч особливим інтелектуальним потенціалом ніколи не виблискували, та й тепер, до слова, не відійшли від свого складського і рекетирського світогляду, зрозуміли, що Різак їм не дасть розслаблятися. Тому була дана негласна команда всім балогівським холуям: «Змусити Різака замовчати. А не хоче мовчати – знищити!»
… 11 лютого, коли екс-губернатор покидав рідне помешкання в Ужгороді, до нього підійшов представник УБОЗу, який ,до речі, представився працівником Мукачівського відділення УБОЗ і сказав, щоб на 12 годину той зявився у прокуратуру. Різак йому відповів, що буде обовязково. «Гроза оргзлочинності» з Мукачівського УБОЗУ глянув пронизливо на вчорашнього керівника області і запитав, чи не треба тому якусь бумажку. Різак відповів: «Ні!»
Він заїхав у міську прокуратуру вже на 9 годину. Щоб до 12 не чекати, тому що ще з учора планував поїхати в міську лікарню.
Але начальник слідчого відділу Михайло Михайлович Данча був саме у коридорі і сказав , щоб Різак все-таки приїхав о 12 годині, бо треба буде говорити з прокурором-криміналістом. Цим прокурором-криміналістом пізніше виявиться Бішко.
В такій ситуації Різак вирішив в лікарню не їхати, а пішов на роботу, в офіс СДПУ(О).
На 12 годину Іван Михайлович слухняно зявився у Данчі, куди той запросив його , до речі, як свідка по справі доведення до самогубства ректора Сливки.
Почався допит. Різак давав відповіді на запитання слідчого. Знав він, звичайно, відносно смерті ректора дуже мало, та й взагалі не міг знати, бо був у ті дні у Києві, але при цьому Різак не бачив ніяких підстав для самогубства ректора . До речі, матеріали кримінальної справи пізніше підтвердять, що версія самогубства взагалі ставиться під сумнів….
Але тоді Данча старався стрімголов. Буквально за кілька хвилин у присутності прокурора Бішко слідчий «трансформував» свідка Різака у вже не свідка і навіть не підозрюваного, а в обвинувачуваного. Тому Данча порадив екс-губернатору оперативно «шукати собі адвоката.»
Даремно Різак пояснював, що знайомого адвоката не має. Данча наполягав, що треба обов’язково адвоката, бо це передбачено законодавством. Адже, зясувалося нарешті, мова йде про… затримання Різака.
Це, звичайно, не викликало в Івана Михайловича, м’яко кажучи, ніякого захоплення,. Він подзвонив своєму помічнику , який зв’язався з колегією адвокатів. Тільки-но зайшов «оперативний» адвокат, як Данча оголосив постанову про затримання Івана Різака. Різак встав, протягнув руки для того, щоб йому одягли наручники і в цей момент зайшов наряд міліції, який до того часу перебував в коридорі.
Адвокат тільки й сказав: « Що, то вже все?.. Все так різко зробили?»
«Да, так різко!», відповів слідчий. .
Данча, щоправда, розгубився від протягнутих Різаком рук і сказав, що наручники одягати не будемо. Екс-губернатора повели до машини без наручників і повезли в ізолятор тимчасового тримання. Незабаром до нього підселили людину, яка виявилася дуже говіркою в тому числі і на політичні теми. Різаку не тяжко було здогадатися, що це за людина…
О 23.30 надійшла нова команда : доставити Різака до слідчого Данчі.
Різаку тепер одягнули наручники. Одягнули тепер уже безцеремонно, як одягають терористам чи злісним бандитам. Після того, як в кабінеті Данчі зняли наручники, Різак кілька годин не міг відчути кінцівок рук.
Отже, о 23.30 Різак знову був у Данчі. Останній повідомив Івана Михайловича, що він… звільнений. Вони, мовляв, будуть ще вивчати ситуацію, але зараз Різак може йти додому. На вулиці Різака вже чекали колишні колеги-депутати, родичі і Данча підписав постанову про звільнення екс-губернатора з-під арешту.
Можна лише уявляти перепади відчуттів і потрясінь, які пережив Іван Михайлович протягом цього дня.
Коли Різак повернувся додому, йому стало вже дуже погано…
Здоровя його останнім часом взагалі не дуже тішило. Тому й збирався вже кілька днів навідати лікарів, які , зважаючи на політичну ситуацію в області, не дуже то й поспішали на допомогу опальному політику.
… Почав дзвонити на «03».Швидка, почувши про адресу, не поспішала на виклик. Лише потім один із старших братів зміг добитися, щоб швидка таки приїхала. Старенька лікарка, глянувши кардіограму, одразу сказала, що потрібно негайно йти лікуватися.
Тож уже наступного дня Різак все-таки викликав швидку допомогу, яка й доставила його спочатку у лікарню, потім по дорозі чомусь розвернулися і довезла в кардіоцентр, де лікарі діагностували… інфаркт міокарда.
Тобто, інфаркт міокарда Іван Різак практично переніс на ногах. Хоча вже кілька днів до того він себе почував погано. Говорив про це і слідчому. Але той, звісно, ніяк на це не реагував.
Та й чого б йому було реагувати. Хлопець виконував команду Самого Балоги…
ІСТОРІЯ ДРУГА
Бандити прагнули влади. І не гребували навіть смертю поважної людини
Що стосується самої справи відносно смерті ректора Сливки, то варто нагадати, що вже із самого дня загибелі ректора пішла потужна інформаційна атака, де було відверте обвинувачення Івана Різака у злочині.
Незважаючи на те, що проводилися спільні прес-конференції, (була така практика з керівниками правоохоронних органів, і правоохоронні органи розповідали про все журналістам) тим не менше штаб «Нашої України» в той же день озвучив СВОЮ версію смерті Володимира Сливки. Мало хто вірив в самогубство ректора. І Різак теж належав до таких людей, які дуже мало вірили в це. Адже лише тиждень перед тим спілкувався з ректором. Людина була обрана на новий термін на 7 років на посаду ректора і говорити про те, що хтось йому не давав працювати, було просто дико і смішно. Ректор Сливка разом з губернатором Різаком відкривали нові факультети, кафедри, ремонти проводили, зрештою, Сливка свого часу був науковим керівником Івана Різака. Дикість і ницість таких вигаданих обвинувачень балогівців , тим більше по гарячих слідах смерті поважної людини – вершина цинізму і хтивості до влади бандитського клану.
Варто нагадати, що у день смерті ректора губернатор Різак перебував на нараді у Києві. Тоді йому зателефонував прокурор області Володимир Лемак і повідомив про те, що ректор Сливка покінчив самогубством. Отримавши інформацію про трагічну смерть Сливки, шокований Різак одразу забув про нараду, взяв ліки і вийшов у коридор. Лише через годину, привівши себе в порядок, повернувся на проведення наради. Все це бачили люди, державні управлінці і політики, які були того дня на нараді.
Але поки Різак виїхав з Києва, в Інтернеті уже появилася заява «Нашої України», в якій звинувачення у доведенні до самогубства однозначно поклали на органи влади на чолі з Різаком і з посилкою на начальника карного розшуку Володимира Шелепця.
Хотів би звернути особливу увагу на цю фігуру. Тому що в тодішніх коментарях цього чоловяги були такі страшні деталі про розпоротий живіт, про різні порізи, які, однак, в кримінальній справі чомусь не фігурують.
Тобто, можна припустити, що: або ця людина їх не давала, або посилка не зрозуміло чому так швидко розлетілася.
А, зважаючи на те, що після помаранчевої революції Шелепець був поновлений на посаді, можна говорити і про те, що уже тоді планувалася спецоперація, яка потім і перетворилася у затримання, арешти і суди Різака…
Заява помаранчевих барвистів появилося на сайті «Разом», сайт «Нашої України». А десь близько 15.30 чи навіть 14.30 появилася ця заява на сайті «Українська правда».
Таким чином переслідування Різака щодо загибелі Сливки почалося саме з цієї заяви. Нагадаємо, що начальником штабу «Нашої України» у 2004 році був Віктор Балога, нинішній керівник секретаріату Президента, членами штабу і заступниками його Василь Петьовка, мер Мукачева, Юрій Бенца, нинішній прокурор Закарпатської області, Ілля Токар, який пізніше фігуруватиме у свалявському епізоді і який є рідним братом вбитого кримінального авторитета Геші і головою Мукачівської райдержадміністрації, який навіть нагороджений паном Ющенком орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Можна уявити стан Івана Різака, якого ознайомили з тією заявою. Потім він, звичайно, вже зрозуміє, що все це спланована інформаційна атака. Особливо після того, як колишній прес-секретар екс-губернатора Москаля Г. Г., нинішнього першого заступника голови комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, почав журналістське розслідування у газеті «Дзеркало тижня» і в близько 8 або 10 матеріалах подав, що Різак організував якісь перевірки, якісь публікації і так далі. Все це в суді буде потім спростовано. Однак підсумком цього журналістського розслідування було доведення через серйозне видання думки про те, що винуватий у доведенні до самогубства Сливки Різак. Після цього пан Мартин, псевдонім Ярослава Галаса, був цинічно нагороджений американською премією-грантом, яку йому вручив Володимир Мостовий, головний редактор тижневика – «за краще журналістське розслідування». Кращого вже й не вигадаєш. А, головне, потрібного бандитам, що дорвалися до влади, високопроплаченого «розслідування» годі придумати.…
Тобто, люди, навіть не поцікавившись думкою екс-губернатора Різака, провели власне розслідування і практично винесли йому вирок.
Згодом це буде робитися в будь-яких випадках, коли буде починатися будь-яке звинувачення Різаа: з політичної заяви, компрометації в ЗМІ, а потім на основі матеріалів ЗМІ проти нього будуть фабрикуватися кримінальні справи. Так було і з так званою спецоперацією «Авангард», де через свавілля кількох міліціонерів, які вийшли з під контролю керівництва УМВС, були захоплені невинні люди, керівництво футбольного клубу і пізніше це було заявлено на мітингу паном Балогою, що треба йти допомагати міліціонерам, які зараз роззброюють злочинців на стадіоні «Авангард».
Як пізніше виявиться, Балога зробив заяву на декілька хвилин раніше, як міліціонери розпочали операцію.
Зйомки цієї спецоперації дозволялися лише його комерційній фірмі «Барва», та славнозвісному підручному мукачівському «М-студіо». Більше ніхто з журналістів доступу до «героїчної спец операції» на стадіоні не мав…
Сьогодні вже всі знають, що це була величезна провокація. Але тоді все сприймалося в помаранчевих тонах. Вже ввечері на Майдані в Києві було заявлено кандидатом у президенти В. Ющенком, що в Закарпатті з допомогою влади готувалася величезна провокація на зразок Беслану – захоплення школи, дитячих садків і так далі.
Біля квартири губернатора Різака був виставлений пікет з гаслами «Різак вбивця моїх дітей».
Тобто, методи провокаторів на чолі з Балогою і його командою, які сьогодні відомі всій Україні, сповна виявлялися вже на всіх етапах виборчої кампанії 2004 року..
Так відбулося і в Сваляві. Одразу треба сказати, що під час виборів ( а цей епізод стався між першим і другим турами ) цьому інциденту ніякого значення не було надано. Було лише повідомлення в газеті про те, що був такий інцидент. Як такого великого інциденту там і не було. Бо якби був більш-менш важливий інцидент для опозиції, вони б зробили так, як зробили із стадіоном, як робили із Сливкою і так далі. Роздули б його до габаритів Всесвіту….
Вже пізніше, коли балогівці зрозуміли, що кримінальних справ проти Різака, економічних чи посадових злочинів не знайдуть, почали думати, як зробити хоча б свалявський епізод….
Сам слідчий Данча під час 4-місячного перебування Різака в СІЗО постійно підкреслював, що кримінальних справ проти нього немає, що треба, щоб хтось домовлявся, бо він не знає, що робити з ним. Перші два місяці він не проводив навіть слідчих дій. Тому що вважав, справедливо вважав, що Різак ні в чому не винуватий. Він навіть натякав Різаку, що нічого не підпише, що скоріше звільниться.
Але тим не менше підписав …
Зрозуміло, справа була замовною, чоловік виконував конкретне доручення «конкретних» людей. І щоб витримувати тиск – треба було набратися неабиякої мужності. А як?
* * *
На початку травня 2005 року Різак дав газеті «День» інтерв’ю під назвою «Залякування набридли», де жорстко оцінив дії уряду, місцевої адміністрації. 18 травня він знову дав велику прес-конференцію за участю практично всіх центральних і регіональних ЗМІ, де знову дав жорстку оцінку діяльності облдержадміністрації і політичним репресіям, які вже на той час розпочалися, масовим звільненням людей за політичними поглядами.
Наступного дня, 19 числа, це був четвер, Різак дав ще додатково інтерв’ю телеканалу НТН та «1+1», Наталці Зотовій, оскільки вони не змогли взяти участь у прес-конференції.
Тобто, наголошуємо на тому, що ні від кого ніколи Різак не ховався. Він постійно був на виду, у публічній діяльності. І будь-які розмови, що його не можна було знайти чи не можна було вручити повістку, як потім пояснювали на суді, це була величезна брехня і частина великої спланованої провокації.
Інквізиція по-балогівськи: друге коло
Після цієї прес-конференції й інтерв’ю, які вийшли на центральних каналах, в п’ятницю Різак був десь до 15-16 години в обкомі СДПУ(О), проводив наради, зустрічі з головами районних комітетів партії. Там його також можна було знайти без проблем. Він поїхав додому пізно на обід, а десь близько 17-18 години повернувся у приміщення колишнього «Закарпатбуду», навпроти Православного храму, приміщення, де на одному з поверхів знаходилася ТРК «НТВ-Закарпаття», якою керував п. Опачко. Він повернувся туди, зробив телефонний дзвінок у Київ, поспілкувався з Віктором Медведчуком. До нього піднялися Дідик та Опачко, запитали, як справи. Різак відповів, що все нормально.
Поспілкувавшись, вирішили піти на каву. Спустилися вниз і на вході Різака враз перестрів знову представник мукачівського УБОЗу, який показав йому постанову про його затримання уже новим начальником слідчого відділу міста Ужгорода і сказав, щоб Різак тому терміново зателефонував. Але постанова про затримання вже була і було близько 7-8 автоматників, яких Різак вмить побачив перед собою. Були в «бобику» ще якісь люди.
Різак зателефонував слідчому. Той сказав, щоб екс-губернатор негайно зявився. Різак говорив йому, що це вже нагадує анекдот, чому таке робиться і чому людину не можна запросити нормально, а лише в п’ятницю, після роботи і з допомогою автоматників з Мукачева?
Слідчий промовчав і ще раз наказав їхати.
Убозівці не стали Різака садити у свою машину, а, діставши пістолети, на службовій машині Різака повезли його до слідчого.
Слідчий підтвердив, що Різак затриманий в тій же справі. Пізніше виявиться, що нічого додаткового знайдено не було, бо після попереднього затримання обвинувачення протягом 10 днів не було пред’явлено і фактично Різак був людиною вільною, ніякої підписки про невиїзд, він навіть міг виїхати, сховатися кудись і так далі, але не зробив цього.
Чому?
Та, очевидно тому, що не відчував і до сьогоднішнього дня не відчуває себе винним.
Балога із сатрапом Бенцою мали іншу думку.
Виявилося, що у них є психолого-психіатрична експертиза, як потім зясувалося, теж сфабрикована на догоду закарпатській прокуратурі і затримали вони Різака вдруге знову по цьому ж вигаданому епізоду –доведенню до самогубства.
Різак зателефонував прокурору області Юрію Бенці. Той залізним голосом сказав, що все буде згідно з чинним законодавством.. Різак зателефонував ще першому заступнику голови ОДА пану Гаваші. Той відповів, що не може знайти Балогу і взагалі не знає, в чому справа.
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ
За роки політичного переслідування Івана Різака міністр МВС Луценко з притаманною йому безапеляційністю полюбляв заявляти для преси, що Різак весь час ховався від правосуддя у лікарнях.
Як кажуть термінатор він і є термінатор. Тобто, із відповідними звивинами і відповідальністю за сказане.
Насправді Різак не був у лікарні, коли його вперше і вдруге затримували.
Коли він вкотре сидів у слідчого і спілкувався з Гаваші і з прокурором Бенцою, він теж не просився в лікарню і не просив викликати швидку допомогу. Він просто сидів. В якийсь момент відчув, що в його в очах потемніло, піднявся тиск, слідчий глянув на нього уважно і вирішив викликати швидку. Сам слідчий, а не Різак!.
А швидка що? Лікарі, після того як оглянули екс-губернатора констатувала… гіпертонічний криз. Різака одразу відвезли і тримали три доби у міській лікарні. Звичайно, під охороною спец підрозділу «Беркут»!!! Щоб раптом хворий не втік від балогівського правосуддя!
До речі, у міській лікарні лікарі всупереч чинному законодавству для збиття цукру ( у Різака цукровий діабет) без його дозволу застосували інсулін перед від’їздом Івана Михайловича суду. Під час судового засідання цукор знаходився в межах норми. Разом з тим депутати, які перебували біля Різака, слушно вимагали пояснення таких дій і повторних аналізів, яких, щоправда ніхто не дав і не робив. І отак Різак поїхав на суд.
На суді Різак чітко заявив, що він не збирається прикриватися тим, що він хворий і погано себе почуває, а насправді готовий довести, що абсолютно невинуватий у пред’явлених йому звинуваченнях.
Із залу суду Різака повезли в слідчий ізолятор. Перед від’їздом в СІЗО, щоправда, ще зявився тодішній начальник управління УМВС Юрій Рахівський, який підійшов до Різака і сказав йому, що той погано виглядає. З кимсь поговоривши по телефону, він дав чомусь команду відвезти Різака не в СІЗО, а в кардіоцентр.
Маски-шоу в кардіоцентрі
В кардіоцентрі почалося активне масоване обстеження Різака всіма лікарями. Єдине, від чого Різак відмовився, так це від рентгену. Однак його тут же попередили, що якщо не пройде рентген, то його моментально переведуть у СІЗО. Така, мовляв, установка губернатора Балоги, пояснив один з лікарів.
Різак не хотів проходити рентген, бо пройшов його місяць тому, лікуючись у Києві. Але щоб не створювати негативних умов, пройшов ще раз.
За кілька днів перебування Різака в кардіоцентрі сталося чимало цікавих подій. Різака інформували, що його рідний брат тим часом зустрівся з губернатором Балогою, який сказав, що нехай Кравчук домовляється з Ющенком і тоді Івана відпустять. Тобто, хоч Різак ні в чому не винуватий, але, якщо не буде відповідних домовленостей, буде сидіти. І – довго. Це слова Віктора Балоги брату Івана Різака Василю, професору УжНУ …
Днів через п’ять в один з вечорів в кардіоцентрі появилася велика група міліціонерів . Почалися якісь незрозумілі, але дуже активні спілкування так званих правоохоронців з лікарями. В нічний час лікарі забороняли переведення Різака в слідчий ізолятор.. Про це він дізнався пізніше. Але про справжні наміри «орлів Луценка» Різаку ніхто нічого в той вечір так і не казав..
Втім, практично ніхто навіть і не здогадувався, що в цей вечір повинно було статися. Єдине, що насторожило, так це те, що адвокат, появившись в той день разом із слідчим, сказав Різаку, щоб він розписався, що пройшов судово-медичну експертизу. Різак сказав, що він її не проходив. Так, обстежували різні лікарі, але про судово-медичну експертизу ніхто нічого не казав.
На це адвокат зауважив, що так і треба записати, що, Різак лише зараз, після проведення, дізнався, що судово-медичну експертизу проводили, не попередивши його і без його відома.
До речі, такі дії за нормами міжнародного права є грубим порушенням прав людини….
Але які таки норми права, коли тут «революція», майдан і Балога із Завидова….
…Ввечері в палаті у Різака, як зазвичай в ці дні, перебували народні депутати Шуфрич, Воюш і Прошкуратова.
Остання спочатку дуже емоційно на щось реагувала, потім вихопила в когось із охоронців наручники, прикувала себе до Різака і сказала, що нікуди звідси не поїде…
А вже після цього в кардіоцентрі почалося щось неймовірне, яке інакше як штурм і не охарактеризуєш.
Люди в масках увірвалися в палату, на Різака і Прошкуратову навалилися кілька тренованих чоловік, розрізали кусачками наручники, відкинули народних депутатів Шуфрича і Воюша. В коридорі чулися крики, глухі удари.
Різак навіть не встиг нічого побачити, як Шуфрич блискавично здер маску із керівника підрозділу «Сокіл».
Після цього той підсів на ліжко до Різака, і сказав: «Іван Михайлович! Ви ж солідна людина, чому ви не хочете перейти в СІЗО?»
Різак, наскільки міг адекватно реагувати, посміхнувшись відповів: «Ви теж солідна людина, але хоч одна людина до мене підійшла і сказала, що я повинен перейти в СІЗО. Мені ж ніхто не сказав. Ну, давайте, тоді, пішли».
І після того Різак встав і спокійно пішов по коридору кардіодиспансера, медичного закладу, який, до речі, до Різака будували 20 років. І який він звів за два роки. Чи не символічно?..По коридору йшов не хворий Різак, не екс-губернатор Різак, який будував цей сучасний медичний заклад. По коридору, судячи з бойової ситуації з озброєними міліціштами, йшов нібито особливо небезпечний злочинець.
Це скільки діоксину чи гнилих помаранчів треба обїстися, щоб так розкласти свої мозочки і влаштувати такий бехпредєл!
Але й це ще було не все.
В коридорі на Різака раптом навалилися браві спец бійці-здоровані , «професійно» збили екс-губернатора з ніг і вже на руках винесли на вулицю, кинули на заднє сидіння машини і з почуттям авторів неабиякого геройського вчинку повезли Різака в слідчий ізолятор…
Наберемося мужності і утримаємося від коментарів…
«Знешкодженого» в кардіоцентрі Різака довго протримали під дверима СІЗО. Оскільки це вже була ніч, ізолятор не приймав.
Через півгодини Різака вирішили завезти в ізолятор тимчасового тримання, де знову продовжилася інквізиція по-мєнтовськи. . Руки до стінки, ноги на ширину плеч, удари по ногам, по рукам. Після таких «процедур» забраного з лікарняного ліжка нарешті залишили в ізоляторі тимчасового тримання, де він і ночував.
Але дуже швидко, в 4-5 годин ранку Івана розбудили і сказали, що оскільки не він має права перебувати в ІТТ, то його перевозять в СІЗО.
Отак «плавно, цивілізовано і високогуманно» екс-губернатор Закарпаття Іван Різак переїхав у СІЗО, де пробув близько 4-ох місяців.
ІСТОРІЯ ЧЕТВЕРТА
Екс-губернатор і манекени правосуддя
Слідчий не переставав нагадувати Різаку, що хтось з кимсь має домовлятися. Кримінальної справи як такої немає, тому щоразу черговим розглядом справи по Сливці Різаку почали інкримінувати іншу надуману справу.
У СІЗО Різак добре чув виступи по телевізору міністра внутрішніх справ Луценка, який називав його бандитом, рекетиром, який давно повинен сидіти в тюрмі. Іван Михайлович потім навіть робив судовий запит, щоб Луценка допитали в якості свідка, на основі чого він робив такі заяви.
Тобто, всіма засобами формувалася думка для того, щоб переконати громадськість, що Різак злочинець.
Напевно, не можна оминути і такого факту. Суддя, який прийняв рішення про 2-місячний арешт Івана Різака, уже через кілька днів був призначений головою Ужгородського міського суду, а на нинішній день пан Домбровський уже є головою Апеляційного суду. Точно так, як пані Стефанів, яка засудила Різака на 5 років умовно, буквально через кілька днів уже стала заступником голови апеляційного суду Івано-Франківської області. Точно так, як і слідчий Данча, який розслідував справу Різака, став начальником управління за наглядом за СБУ і міліцією. Тобто, ці люди отримали величезні державні посади виключно за фальсифікацію кримінальних справ проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака..
Під час перебування в СІЗО начальник слідчого ізолятору попереджав Різака про те, що на нього готується замах. Тому охорону камери посилювали кількома людьми. Ці листи були підписані, до речі, прокурором Бенцою. Ми не знаємо, чи насправді була спроба замаху, чи це була просто спроба психологічного пресингу.
Насторожує і те, що під час перебування Різака в СІЗО його відвідав Генеральний прокурор України Святослав Піскун, який у присутності прокурора області і начальника СІЗО сказав, що слідство буде тривати близько місяця –півтора, може суд Івана Михайловича і виправдає, може він не буде ні в чому винуватий, але Різак буду йому ще вдячний: оскільки на нього готувався замах, то його просто арештували, щоб зберегти йому життя.
Пізніше Різак просив суд, щоб запросити в якості свідка пана Піскуна, який би вніс ясність: арештовували Різака за злочин, чи Різака заарештували, щоб врятувати від замахів? Чи може причина криється зовсім в іншому?
Не можна не згадати і випадок, коли нинішній губернатор Закарпаття, на то час перший заступник, взамін політичного переслідування пропонував Різаку дати якість показання проти Кучми, Януковича і , звісно ж, Медведчука…
* * *
Після 4 місяців перебування в СІЗО за кілька днів до закінчення терміну Різака відвідали його адвокати, які сказали, що суд не продовжив його перебування в СІЗО і щоб він готувався виходити на волю. Дивно, але Різак сприйняв це дуже спокійно, ніби відчував, що тут щось не так. Або просто не зрозумівши до кінця всього щастя в тому, що його нарешті звільняють з-під варти.
Через 3-4 дні, коли вийшов термін перебування під вартою, Різака викликали у службове приміщення для розмови з адвокатами і для очікування слідчого, який мав винести постанову про його звільнення. Просиділи цілий робочий день. Лише під кінець робочого дня, чи навіть після його закінчення, на території СІЗО зявилися озброєні міліціонери. З ними мав навіть конфлікт начальник СІЗО, бо на території слідчого ізолятора озброєним міліціонерам не можна появлятися.
Незабаром появився і слідчий. Він із саркастичною посмішкою сунув Різаку папірець і мовив: «Ви вільні! Підпишіться!».
Різак підписався, але не встав із стільця.
Слідчий здивувався: «Ви вільні, ви що чекаєте?».
Різак відповів, що чекає, що слідчий скаже далі.
Нишпорка тоді полегшено мовив: «Ви правильно чекаєте» і тут же показав Різак нову постанову про затримання на основі виділеного окремого епізоду, так званого «свалявського», по якому вже йому було пред’явлено обвинувачення, і по якому тепер його визнано затриманим. Міліціонери , що чатували в СІЗО, знову перевели екс-губернатора із СІЗО в ізолятор тимчасового тримання. Там Різак пробув ще дві доби і лише на другий день вночі його звільнили.
Нагадаємо, що саме в цей час Верховна Рада 277 голосами проголосувала за звільнення Різака і Колєснікова з під варти , а фракція СДПУ(О) у Верховній Раді на чолі з Леонідом Макаровичем Кравчуком після рішення суду обіцяла навіть блокувати трибуну парламенту.
* * *
Таким чином Різак вийшов на волю і вирішив продовжити лікування. Але вже не в Закарпатті, де не міг зв’язатися з лікарями, а у Києві. Але для того, щоб його відпустили в Київ, в прокуратурі області його змусили підписати документ , що він нібито вже ознайомився з усією кримінальною справою. Різак сказав їм, що в очі не бачив цієї справи. Та й , власне, не міг бачити, вона лише фабрикувалася.
Але його знову попередили, що в такому разі не відпустять лікуватися. Тому підписав і поїхав лікуватися.
Це було у п’ятницю.
А вже у понеділок справа була в Ужгородському суді. Пізніше Верховний Суд змінив підсудність спочатку на Тернопільський, потім на Івано-Франківський суди для розгляду справи.
Така коротенька історія трьох незаконних арештів екс-губернатора Івана Різака, як їх, до речі, незаконними визначено судом.
Кама-сутра свалявської «Феміди»
Пізніше, перебуваючи на лікуванні, Різак дізнався, що по організації масових заворушень, це було в січні 2006 року, відбувся вже суд,, де його визнано винним. Він довго добивався скасування цієї винуватості, протягом року. І в обвинувальному висновку пан Данча посилався на рішення цього свалявського судилища у виконанні леді Жиганської, де один із підсудних сказав, що виконував вказівку Різака, хоча по факту і сам не визнав виконання цієї вказівки.
Варто зауважити, що Різака навіть не запросили на цей суд ні в якості свідка, ні в якості підозрюваного, ні в якості обвинуваченого. Мабуть суддям соромно було демонструвати ті сороміцькі пози, в які їх поставили політичні замовники «свалявських подій» і розправи над екс-губернатором.
Тим не менше, свалявські фемідяри «де-юре і де-факто» визначили Різака винною особою.
Пан Данча, до речі, дав Різаку по свалявському епізоду не підшитий, не скріплений печаттю обвинувальний висновок, коментуючи це тим, що він дає так, бо все це «єрунда» і в цьому нічому Різак не винний. Але тим не менше пізніше справа «пішла». Різак вже в судді кілька годин вивчав обвинувальний висновок, який був у судді, і який був у нього на руках. У двох варіантах було кілька десятків розбіжностей, які були в обвинувальних висновках…
Довго можна аналізувати перебіг судовий.
Тут свалявський епізод міг би викликати цілий сміх.
Сміх, звичайно, в лапках, тому що Різак на сьогодні відбуває термін.
Особливо якщо зважити, що тижнями на суд не зявлялися потерпілі. Потерпілими визначалися міліціонери, які категорично заявляли, що вони не потерпілі і не вважають себе такими. Але суд їх визнав. І – навпаки, один міліціонер, який сказав, що він потерпів, а суд його потерпілим не визнав.
Тобто, ціла судова драма, про яку навіть говорити детальніше не хочеться.
І ще раз скажу, і суд констатував це у своєму вироку, що справа була настільки фальсифікована і настільки замовна, і навіть цей свалявський епізод сформований виключно на основі показів пана Балоги, який заявив, що у свалявському епізоді винувата влада на чолі з Різаком, а виконавцем є Паульо.
Тобто, таким чином він став дороговказом для слідчих, вказавши їм, хто є організатором, а хто – виконавцем.
А враховуючи, що Балога, Петьовка, Токар були безпосередніми учасниками подій у Сваляві разом з нардепом Кеменяшем, можна чітко уявити, наскільки чітко було визначено обвинувальну мету. Тому нічяких інших тверджень, роз’яснень, заперечень ніхто слухати не хотів.
* * *
Сьогодні, якщо звести докупи всі факти, які супроводжували політичну розправу над екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком, стає моторошно.
Лише та обставина, що Балога висловив побажання брату Різака про те, що домовлятися щодо нього мають Кравчук і з Ющенком, а також вимагання Гаваші від Різака показів проти керівників держави, а також вимагання 10 мільйонів доларів через мера Петьовку за закриття всіх кримінальних справ проти Івана Різака та проти обєднаних соціал-демократів – все це яскраво підтверджує, що у 2005 році Віктором Балогою і його командою були організовані безпрецедентні для області масові політичні репресії проти політичних опонентів. Ці політичні розправи, які тривають і донині, проводилися з особливим цинізмом, за участі каральних органів, супроводжувалися абсолютним правовим нігілізмом, безпощадністю і топтанням елементарних норм моралі і гуманізму.
За нинішнього жалюгідного стану державницьких, правових і судових інституцій в Україні не варто сподіватися найближчим часом на належну оцінку організаторам політичних репресій 2005 року.
Тому , напевно, жертви політичного самодурства на Закарпатті зразка 2005-року сьогодні єдине, що можуть , так це терпіти і мовчки сподіватися, що мудрі Вищі Сили, до яких християни звертаються щодня, з часом воздадуть належне новітнім тиранам і їх підручним.
І час цей, здається, не так уже й далеко.
Павло Пасічний.
Матиос — это клоун. Весь город смеялся когда он приехал в сопровождении”Альфа”. Но более смешным было то, когда под свист он уходил. Своим прсуствием он поставил в неловкое положение все ведомство. А чего стоил его диалог с 5ю равинами.Они бедные не могли понять что происходит.До их сведения было доведено, что в Одессе националистов нет и вдруг начались звонки в студию… Евреи очень умный народ, но в семье не без урода.
ризак, трипак.боже за что ты так их?
Честь мундира і честь фамілії
Автор: Марія МАТІОС
Тітко, ви уявляєте собі, що відбувається?! — великі, на пів-обличчя очі мого племінника, здавалося, ще побільшали.
— А що відбувається, Ромчику?
— Як? Ви не знаєте? Порушується Конституція! У Донецьку й Дніпропетровську хочуть ввести другу державну мову! Депутати за це проголосували. І куди дивиться прокуратура?!
Півроку тому я не знайшла переконливих слів для десятирічної дитини на її риторичне запитання.
А сьогодні… Дивні діла твої, Господи! Думаю, з часом не один лінгвіст захистить не одну дисертацію на тему найбільш уживаних слів першої половини 2007 року. У фаворі, безсумнівно, буде єдине словосполучення — КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Але парадокс. Ті, хто щодня гарцював по ній, як молодий жеребець по моріжку, сьогодні нахабно стріляють словами, ніби кулями, в тих, у кого ані з лексикону, ані з ментальності, не вивітрилися такі поняття, як СОВІСТЬ і ЧЕСТЬ. І це — як паралельні планети.
Чи не в цьому суть наших сьогоднішніх проблем, у тому числі й політичних, — у відсутності в лексиконі зверхників моральних понять?
Чи збігаються
дві честі в часі?
Тарас Чорновіл колекціонує регіональні настрої. Юля Тимошенко культивує косу. Петро Симоненко обліковує НАТІвські «ужастики». У кожного своє хобі і «кожен дуріє по-своєму», — кажуть на Буковині.
Я також маю свій інтерес. Я «складую» (в пам’яті чи на папері) все, що стосується людей, які є носіями такого ж прізвища, як моє. До того ж маю схильність проводити історичні паралелі. Іноді вони бувають надзвичайно повчальними, бо несуть у собі важливі коди. І не лише для носіїв певних прізвищ.
Однак батальні сцени а la «вогнем і мечем» сучасних вітчизняних правників стосовно інтерпретацій закону не гідні уваги великого Єжи Гофмана. Оскільки і швидкорозчинні, як «мівіна», чергові закони про вибори, як частково й Конституція України, завжди писалися кожним складом парламенту «під себе», як під розумових калік. Припускаю, що знаний вітчизняний спеціаліст із виборчого та й конституційного права, двічі міністр юстиції без жодного дня роботи в органах юстиції Олександр Лавринович (який свого часу встиг побувати навіть на посаді в.о. голови ЦВК без юридичної освіти (!!!), заочно здобувши її уже в ранзі заступника голови парламентського комітету чи не з правових питань (1998)), безсумнівно, пишається своєю причетністю до Основного українського закону. Тим паче, 28 червня. У день свого народження і день Конституції. Який чудовий збіг! Тільки й пишатися. Я також пишаюся, що народилася в одне з найбільших християнських свят. Проте, не знаю, як це впливає на мою фаховість.
І коли я слухаю патентованих «правдолюбців» із політичного олімпу, дедалі частіше відчуваю мало не вулканічні поштовхи відрази до них і одночасно зародки людського співчуття до гейш із київської Кільцевої дороги. Останні ж хоч чесно заробляють своїм тілом. А недавнє інтерв’ю одного з найбільш чільних «регіоналів» Віктора Тихонова одній з українських газет може довести до сказу будь-яку адекватну людину. Мовляв, цупити шапки з голів перехожих — вважалося вершиною моди на Донбасі, куди звозили переважно зеків (!!!). «Я також цим займався», — без тіні сорому рекламує своє колишнє хобі сьогоднішній нардеп.
А якщо без іронії, то суть справи наступна. Начальник одного з відділів прокуратури м.Києва, полковник юстиції, єдиний з начальників відділів прокуратури міста Києва кандидат юридичних наук Анатолій Васильович Матіос 13 квітня ц.р. виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо міністра юстиції України Олександра Лавриновича за перешкоджання здійсненню виборчого права та втручання у діяльність державного діяча — президента України. Якщо ще конкретніше — міністр юстиції відмовився візувати документи кількох політичних партій, у тому числі партії БЮТ, потрібні для подачі в ЦВК. З чим і звернулася група народних депутатів до міської прокуратури після безуспішного звернення до однієї з районних прокуратур міста Києва. (Ну, не любить Олександр Володимирович видавати реєстраційні документи — і хоч ти згинь. У першу свою каденцію міністром не видавав Статут київської територіальної громади, за що також мав тяжбу. Але не про те зараз мова).
Боже, твоя воля! Далі буде сюжет для Акуніна. Один мій знайомий, який мешкає в будинку неподалік від міської прокуратури, згодом розповів мені, як мешканці з довколишніх будинків 13 квітня дві години «висіли» на балконах і у вікнах, спостерігаючи неординарну ситуацію під стінами прокуратури. Бо процес скасування постанови про відкриття кримінальної справи щодо міністра Лавриновича між 22-ою та 24-ою годиною нагадував кадри із кіношних антитерористичних операцій спецслужб. До міської прокуратури викликали чи то групу захоплення, чи оперативну групу. З усім, як належить у таких випадках, спорядженням і озброєнням. На одного Матіоса того вечора «дули» одразу два заступники генерального прокурора — Віктор Пшонка і Євген Блажівський. Віктор Павлович у присутності іншого заступника генерального прокурора та його заступників не церемонився. Мовляв, нічого тут шмарки жувати: порушуйте проти нахаби кримінальну справу, арештовуйте, робіть обшуки, допитуйте і т.д. Коли б не група депутатів тієї ночі, не знаю, який сценарій перехоплення «злочинця» із прокурорськими погонами втілював би нинішній в.о. генпрокурора.
Не може цього бути, казала собі, коли вранці наступного дня почула по «брехунцю» інформацію про обшук! «Може!» — сказали телеканали, дещо перебрехав Інтернет і циганська пошта. Але жодне джерело інформації поки що не заперечило правильність суті порушеної справи. І всі в один голос були одностайні: якби, мовляв, це був не міністр, а якась Марія Романюк, от тоді б… Не знаю, що було б тоді. Знаю, що «нахабного» прокурора наступного ранку забрала «швидка» із серцевим нападом і гіпертонічним кризом, а керівництво прокуратури швидко опечатало (печаткою прокуратури м. Києва, якою узаконюють і арешти) кабінет Матіоса (цікаво, на якій процесуальній підставі?). І я не здивуюся, коли після його повернення на роботу, в кабінеті, як колись у машині депутата В.Сівковича, «випадково» не знайдеться наркотиків, фугасних мін чи іще чогось (на чому там тепер спеціалізуються «специ»?). Проте повернення на робоче місце проблематичне.
До лікарні «провідати» Анатолія приїхало троє співробітників із вимогою здати кабінет на час лікарняного, чого в історії, здається, ще не траплялося. Та ні. Траплялося. В часи генпрокурора Г.Васильєва та першої каденції його заступника В.Пшонки, коли не один кабінет не одного працівника на Різницькій та в областях спіткала така ж доля. Почерк! Впізнаваний стиль. Через три дні колегія прокуратури міста винесла майже «конституційне» рішення: після одужання А.Матіоса звільнити з посади, з органів прокуратури і позбавити звання.
Я не вдаюся в суто юридичні тонкощі цієї справи. Для цього є фахівці. Колись читала статистичні дані: минулого року прокуратурою м.Києва було скасовано чи не три десятки постанов про порушення кримінальних справ, винесених працівниками тієї ж прокуратури м. Києва. І все тихо-мирно. Без кордонів опергруп, без участі двох заступників генпрокурора. Мене як громадянина цікавить інше: на що може розраховувати будь-яка Марія (чи то Романюк, чи то Матіос) за необхідності захисту своїх прав, коли у вищих ешелонах корпоративна солідарність прокуратури стає вищою від Закону?
Все стало на свої місця після коментаря заступника генпрокурора — прокурора міста Києва п.Є.Блажівського одному з телеканалів. Виявляється, провина його підлеглого полягала в тому, що Матіос повідомив про свою дію уже після відкриття справи і не погодив її з Лавриновичем, не взявши в міністра його пояснення. Останній аргумент видався смішним навіть мені. Так, маючи на руках відео- та аудіозаписи публічних виступів міністра юстиції (а це відкрита протидія указу президента), Матіос і справді не питав дозволу Лавриновича на порушення щодо нього кримінальної справи. Він же, зрештою, не фінансову і не господарську діяльність Лавриновича в Укрнафті розглядав (є й такий штрих у біографії теперішнього міністра). І ніхто донині не сказав, що постанова про відкриття кримінальної справи суперечить Кримінально-процесуальному кодексу України, диспозиціям статей Кримінального кодексу України, за якими порушена ця справа, а також «святому» Законові України «Про прокуратуру».
Як стверджує міністр у пресі, очолюване ним відомство невдоволене не тільки ініціативою Віктора Ющенка розпустити парламент, але й — не повірите — двадцятьма указами президента! «Ми їх скерували до Конституційного суду, а поки жодного рішення немає — виконуємо». Вибірково, доповнила б не одна я. І виявляється, за словами Лавриновича, «судді Конституційного суду повсякчас звертаються до прем’єра і міністра юстиції, щоб почути їхню точку зору і мати можливість об’єктивно (!) висвітлювати ситуацію». Ось так. Кажемо Конституційний суд — а в умі тримаємо Лавринович.
Коментар міністра юстиції стосовно ситуації про скасовану миттєво кримінальну справу проти нього, звичайно, відзначався залізною логікою фізика-лазерника: справа є сумнівною, оскільки порушена була в п’ятницю (а якби в понеділок?), і не може бути такого, щоб не була кимось «простимульована». Міністр знає, що каже: вся Україна ще з часів не без його надактивної участі «розколеного» Чорноволового руху добре поінформована, що Олександр Володимирович — справжній гурман владних стимулів. Хіба ж таке можна забути, як із опозиційного політика, який «бавився» навіть в імпічмент президентові Л.Кучмі, Лавринович раптово став президентським улюбленцем? Як саме в прокуратурі вкрилася пилюкою справа Лавриновича про незаконно отримані дві розкішні квартири в центрі Києва?
І знаєте, після лекції двічі міністра юстиції про «простимульовані» мотивації людської діяльності, я й собі вхопилася за голову: чому я досі залишаюсь поза кадром, хто «простимулював» мою творчість? Не інакше як міністр юстиції ось-ось «наведе» кому слід, що мою «Націю» і «Солодку Дарусю» українською мовою «стимулювали» центри якоїсь Аль-Каїди, а для цих же книжок польською та російською мовами «стимули» виходять зі стін ФСБ. А вже, не приведи, Боже, дізнатися про останній етап перекладання «Апокаліпсиса» в Державі Ізраїль чи «Солодкої Дарусі» у США, бігме, не уникнути мені «побачення» ні з паном Наливайченком, ні з генпрокурором. І якщо до того часу вітер подме правильно, то й Віктор Павлович Пшонка потисне мені руку: прізвища, явки, суми… Моссад… ФБР… А далі — за текстом: про шмарки, кримінальну справу, обшуки, опечатування кабінету, бранзолетки. І так само, як Анатолія Матіоса, він запитає мене: «Чого вас там могли навчити в Чернівецькому університеті?» Привіт, Альма-матері від двох Матіосів! Про мене ні в кого з тих, хто під руками, запитати, окрім викладачів. А про Анатолія Васильовича, думаю, охоче дасть свідчення нинішній міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк, у групі якого Матіос був старостою. Непогані хлопці, як на мене. І я пишаюся ними.
Та Бог із ними, із фантазіями про стимули. Злодії або знімають шапки із людських голів, або на злодіях шапки горять. Не мною, на щастя, вигадано, і до суду за це мене не притягнуть.
Та в ці дні найчастіше я думаю про Анатолія Васильовича Матіоса. Він мій брат. Рідний.
Проте кожним із них, як і всіма з цього великого роду, я пишаюся. Бо немає такого мундира, який був би важливіший від Честі, переданої, у спадок.
У мене нез’ясованим залишається одне: чи колись український закон буде моральним, а мораль — законною? Для нинішньої України закруто?
… Очевидно, декому з тих, кого так чи інакше стосуються мої роздуми, на тлі сьогоднішнього політичного колапсу розмова про честь видасться надто сумбурною, а може, й смішною. Гостре, як раптова діарея, фальшиве «поклоніння» Українській Конституції численної армії представників політичної верхівки, розмова про таку категорію, як честь і совість, дотримання елементарної законності та визнання презумпції невинності не є актуальними. Та це поки що. Суспільство зачекалося такої розмови, в якій превалюють саме ці поняття. І може, то зовсім не Указ про дострокові вибори — а перший рецепт для очищення суспільства? Я вірю. І навіть знаю як. І ви також знаєте. Я впевнена.
ДЛЯ ОБЫЧНЫХ ОПЕРОВ (НЕ ПАПЕНЬКИНЫХ И МАМЕНЬКИНЫХ СЫНКОВ), КОТОРЫЕ ПРИ А.В. МАТИОСЕ ПОЛУЧАЛИ СЛУЖЕБНОЕ ЖИЛЬЕ, А ТАКЖЕ СЛУЖЕБНЫЙ РОСТ ЗА РЕАЛЬНЫЕ ЗАСЛУГИ (НЕ СВЯЗИ И БАЛО), ОН БУДЕТ ОДНИМ ИЗ ПРАВЕЛЬНЫХ РУКОВОДИТЕЛЕЙ. ПОВЕРЬТЕ, ЧТО ОСНОВНАЯ МАССА ОПЕРАТИВНОГО СОСТАВА, ЗА НЕГО И С НИМ ГОТОВА ПОЙТИ В РАЗВЕДКУ.
ХРАНИТЕЛІ ДЕРЖАВИ!
ДЕ ВИ? З КИМ ВИ?!
(щоденний подзвін)
Недавно мене порубали не легше, ніж би рубали насправді, дві книги: „Бабин Яр” Анатолія Кузнєцова та „Кияни. Війна. Німці” Дмитра Малакова. І справа не у дражливості теми фізичного знищення людини як такої, незалежно від її походження, – справа в масштабах охопленої проблеми: людина і час. На мою думку, немає значення, в який час живе людина: у час полювання на неї людиноненависницької ідеології та автоматичної зброї, чи в час відловлювання людини засобами інформаційних капканів, корупційних схем, грошових потоків, що теж (без натяжки) укладається у схему людиноненависництва не згірш, аніж фашистська ідеологія.
Якщо ви страждаєте від відчуття власної безвиході, неповернутого кредиту, краху ілюзій і т.д., не пошкодуйте залишків свого гаманця – купіть ці книги. У час найглибшої кризи дуже помічними бувають шокові речі. Бо вони – електричні розряди не тільки для серця: вони ще й „кульові блискавиці” для нашого приспаного, втомленого чи зледачілого розуму. Але не думайте, що мої рекомендації – це продовження існуючої псевдопсихотерапії – „лише б не було війни”. Зовсім ні. Просто ієрархія нашої боротьби з проблемами як особистісного, так суспільного масштабу, вибудовується в процесі думання і аналізу.
Огром трагедії, спроможної пережити людиною, подеколи не піддається обліку чи простій логіці. Але немає іншого способу не розпалювати трагедії і драми (у тому числі й суспільні), як окрім способу запобігання їм. Запобігти чомусь недоброму, небезпечному можливо лише за умови, що це небезпечне – обліковане, пораховане, класифіковане (якщо це, звичайно, не природні катаклізми). І що цим небезпечним чи тривожним опікуються знаючі і відповідальні „обліковці”. Їх ще називають державниками.
БАБИН ЯР УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ
… Я йшла Хрещатиком, коли 27 березня ц.р. (2009) нестрункі шеренги „протестуючих” під прапорами партії Регіонів з усіх боків центру столиці мляво просувалися в бік Майдану. Це було жалюгідне видовище. Ці люди – триста разів одурені всіма і завжди – скидалися на заручників. У загальній своїй масі вони нагадували тих, кого ведуть на бойню. В їхніх очах і рухах не було протесту (як до речі, немає його і в тих, хто байдикує на Майдані „проти всіх”, чи тих, хто скандує під стінами київської мерії). Так, це були раби стародавнього Риму, які, проте, мають свою ціну у погоничів. І одночасно це були ті, хто прямував у бік Бабиного Яру восени 41-ого з надією, що їх там чекають комфортабельні вагони для мандрівки в якісь краї обітовані. Свята наївність довірливих!
27 березня обабіч шеренг і попереду йшли вожаки-наглядачі. Вони нічим не відрізнялися від наглядачів людських шеренг із архівних фотодокументів київської осені-41. Єдина різниця – у тих у руках були безвідмовні автомати, сьогоднішні ж супроводжували безсловесний до Майдану люд під синьо-білими прапорами із безвідмовним у кишенях аргументом – грошима (сама бачила, як розраховувалися під стінами будинку профспілок). Збіднілу у своїй масі організовану публіку зустрічали партійні лідери в режимі прет-а-порте: костюми з усіх Парижів із Міланами разом узяті. Коли б гнані до Майдану люди знали бодай ціну одежі і ціну щоденного життя тих, хто „піклується” про „гнаних і голодних”, „голодні” б направду збунтувалися. Але голодні не знають, а „лідери” забули, що Голда Меєр, коли будувала національну державу, мала в гардеробі дві сукні: одна на сьогодні, а друга – на завтра.
У своїй псевдолюбові до народу „лідери” втратили нюх. На мою думку, переважна більшість сьогоднішньої політичної еліти ближчим часом поміняється місцями із сьогоднішнім підручним матеріалом. Бо цей підручний, використовуваний, як презерватив, матеріал під іменем електорат ось-ось спровадить шулерів-політиків до їхнього останнього місця — політичного бабиного яру. Ні, їх розстріляють не з „Беретти” і без оптики. Їх „розстріляють” бюлетенями, як свого часу „зелених”, „озимих” і ще море таких же. Ясна річ, хтось кудись перекочує, бо мімікрія політичної нахабності в українському варіанті – багатоваріантна. А поняття „мораль” в українському політикумі – табуйоване.
…Позавчора неперевершений „денді” із Теклівки і всієї Національної Спілки письменників (захищуваний і мною особисто у час дамоклового меча над Спілкою) Володимир Яворівський з усіх „брехунців” України непристойно для українського вуха й української ментальності „тикав” спершу кандидатові в Президенти, а далі – уже й Президентові Ющенку, а сьогодні золотоустого письменника з якогось дива скосила „швидка Настя” – і він в унісон Шуфричеві виголосив поминальний „спіч” над живою людиною („З Богом, пане Президенте! З Богом!”). Якщо чатовий, чоловий, страж і гетьман (за посадою) Українського Слова оперує такими крематорійними інвективами для Українського Президента, то чим він відрізняється від політичного анархіста Нестора-махна, в якого „зірвало” інтелектуальний і моральний дах від одного прізвища Ющенко?! Проте політичні Кортеліси – вони і в Африці Кортеліси! Вони таки вічні, дорогий Володимире Олександровичу! Що це значить? А значить те, що спалення українських політиків відбувається природним чином: вони або самі себе спалюють, або спалює їх народ, як опудала. Чую всіма фібрами жіночої натури.
З Богом – то з Богом (усі під Богом!)! Але навіщо саме вам ці обладунки політичного есесівця із „вічних Кортелісів”? Навіщо наперед замовляти похоронну музику?! Невже, щоб найняти весільну Януковичеві? Народний консиліум – вибори – природним чином випливає з-за обрію.
…Гуцули кличуть трембітарів, які сповіщають винятково про смерть і ніколи не трембітають з іншої причини, лише тоді, коли споряджений небіжчик лежить на лаві, а не тоді, коли він бореться з Жінкою із косою. Але перед тим, як його спорядити, у кожному селі є люди, які мають непомильні знання, коли насправді від людини відходить життя. У сусідньому з моїм селі був випадок, коли нібито над померлою жінкою уже співали голосільниці, а вона візьми й вернися до життя. І так тричі впродовж доби. То навіщо перед батька по цвинтарний оркестр, та ще й дуетом із політичним кілером?! Не по-християнськи якось. Якось голобельно, друже мій по перу, Володимире Олександровичу! І не політичне це питання – це питання моральне. Делікатне. Особливо, якщо ти був з людиною на „ти”.
ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ. ХОЧ ЯКОСЬ…
…Коли армія ницих, безличних, безсовісних і безвідповідальних негідників, не обтяжених поняттями ні моральності, ні елементарної порядності, а тільки „поняттями” – із телевізора повчають мене і мільйони таких, як я, як нам жити на світі, за якими параметрами любити свою землю, за спинами яких політичних воландів маячіти і т.і., я тоді чую, що й сама сатанію. Та це перша реакція – емоційна. А потім „вмикаються” тумблери логіки. І тоді постає частокіл запитань дуже простого порядку. Ці запитання шикуються, як солдати в дисциплінованому взводі…
О, так! Я й сама ненавиджу трибунальне чоловіче мислення щодо будь-якої жінки, не те, що жінки-політика! Маю добрий досвід на власній шкірі. Але іншим разом думаю: а все від того, що українські чоловіки-політики малоосвічені. Вони „нахапалися” приступного тепер Ніцше, як голодний „хот-догів”. А в Ніцше сказано, ніби собачим хвостом по тину вдарено: коли йдеш до жінки, не забудь узяти батіг. То чи дивно, що нашому „бомонду” в перервах між Савіком Шустером і „Свободою на Інтері” ніколи студіювати тонку філософію Сходу? А вона багатоярусна: „якщо жінка неправа, попроси в неї вибачення”. Ви чули вибачення в українському політикумі, приховане чи публічне? Продайте по секрету: чиє?
І ви думаєте, Національний театр ім. І.Франка ось-ось розколеться надвоє від публіки тому, що публіка „запала” на Нечуя-Левицького? Боюся, що ні. Публіка в час безпардонного політичного стриптизу забагла підтексту. Бо публіка переситилася видовищами в режимі on-line і реаліті — шоу. Публіка (читай, суспільство) уже у стані токсикозу: адже сучасний політичний партер – це нащадки Кайдашевої сім’ї у першому коліні, а не дбайливці про державу. А народ на цьому тлі – як гусак, із витягнутою шиєю в очікуванні чергових благ, пільг і брехливих обіцянок від цих же „кайдашів”. Отак і живемо, обдурюючи самі себе. Псевдоеліта живе винятково своїм прийдешнім армагедоном – майбутніми президентськими виборами.
А ми? Невже тільки сьогоднішнім? А хіба тільки ми? Вони також.
…Знаєте, як „тестують” сучасні „даішники” водіїв на українських дорогах? Вакарчукові тести для вузів відпочивають! „Чи знаєте ви українських письменників? – питає мого сина на житомирській трасі „дозорець”. – Не тільки знаю, але ось і везу в машині одного. – Це добре. А кого знаєте із класиків? – Шевченка, Франка. – А ще? – Котляревського, Федьковича. – А цього письменника знаєте? – „даішникові” вривається терпець і він показує 200-гривневу купюру з портретом Лесі Українки”. Задля економії нервів ця інтелектуальна дуель обійшлася моєму синові не письменником, а політиком і вченим Грушевським. Уловлюєте? А тим часом повз наше авто пролетіло три „джипи” на космічній швидкості, але ніхто не тестував їх власників на знання української класики, а з водієм авто, що створило для нас аварійну ситуацію, „даішник” привітався за руку. Добре, що не віддав честь. Чи віддав? А що? Все правильно. Коли б ви, з одного боку, мали зарплату українського постового, а з іншого – міністра Юрія Віталійовича, то й ви би проявили дива винахідливості. Адже, пригадуєте, міністр на колегії дав „ЦеУ” своїм підлеглим поповнювати міліцейську казну будь-яким чином. Класичним тобто. Не постмодерним.
ТО З КИМ ВИ, ХРАНИТЕЛІ ДЕРЖАВИ?
…Украдено наше минуле. Мало хто наважується говорити про це вголос. Все більше нібито печуться матеріальною турботою про народ. А вкрадене минуле – дуже і дуже матеріальне. Від історичних постатей – аж до „прихватизованих” заводів і фабрик недалекого вчора. Одне „наше” приписали іншим, друге – привласнили. Третє – спаплюжили. А ми це дозволяємо робити й далі, замість того, щоб укласти ґрунтовний реєстр своїх перемог і трубити про них з усіх перехресть на повні легені. Насаджувати, якщо хочете, любов до самих себе і гордість за себе тим, хто позбавлений цих понять. Гордий завжди відстоює власну гордість. Ми себе як народ, як суспільство, уже до певної міри відшмагали й погладили проти „шерсті”. Але ми себе не погладили по маківці за тих, кого і що дали світові. Це не чванство і не самозамилування. Це само-ідентифікація. Ми ідентифіковані у світі? Ми не ідентифіковані у суспільній свідомості своєї країни! То який закордон зважатиме на примар, що не вміють „легалізуватися” і національною ідеєю яких стала, умовно кажучи, битва за грушу на межі, а не за державу на межі державності?
Бездержавність? Так. Це була поважна причина нашого неуспіху. Але це вже в минулому. На нас сьогодні зусібіч точать зуби через ідеальне геополітичне розташування? Безперечно! Нас хочуть контролювати? Ще як! Але!
Але чому в Україні армія найманих і оплачуваних чужими державами провокаторів почуває себе краще, ніж на курорті? Свавілля, панове, не має нічого спільного з демократією і законом. Повчіться у Росії захищати свої державні інтереси! А воно таки свавілля, „беспредел” по-старшобратськи. А чому б не свавілля, коли українська Генеральна прокуратура в летаргійному сні!? Я добре пам’ятаю прискорені рухи прокуратури стосовно реклами однієї української книжки в одному окремому місті на підставі Інтернет-публікації під назвою „Письменник Х. працює на Росію”. Але, пане Медведько, я, як і все свідоме суспільство, проґавили таку ж блискавичну прокурорську реакцію не на Інтернет – нісенітницю, а на протиправні дії поіменних розпалювачів міжнаціональної ворожнечі та посягань на державну цілісність України із славного міста Одеси, які нещодавно „відзначилися” нападом працівників приватної структури на працівників правоохоронного органу і заволодінням державним майном під час виконання правоохоронцями своїх службових обов’язків. Навіть я, далека від юриспруденції, знаю, що це – кілька статей Кримінального кодексу України. Ви й далі спатимете, прокурори, до христового пришестя? Чи ви чекатимете, коли „марковані” депутатською недоторканністю маркови — україноненависники за підтримки не-українських спецслужб тицьнуть і вашим „фейсом” об асфальт? А коли вони не просто зведуть свої голови, а стануть на повен зріст і в інших регіонах країни, ви, державні прокурори, в якій криївці знайдете прихисток? У тещиній чи офшорній?
А наостанок скажіть допитливим: чому цей час для провокаторів удатний, а для дозорців Вітчизни ще не час? Провокаційний батіг для приспаних ще спочиває нині на гвіздку. Не боїтеся, в чиїх руках він свисне? Ніхто не боїться, державники?!
ххх
Подеколи я здригаюся не вві сні: бо мені здається, що армія нинішніх українських політиків виконує чорну роботу київських поліцаїв осені-41-ого, що супроводжували до останнього яру життя тисячі й тисячі безневинних людей. Тепер вже не важить, хто із „супроводу” як там опинився: вимушено, корисливо чи з переконань. Важить, що вели вони людей до загибелі. Жорстока аналогія? Жорстока. І тепер вже не важить, хто яким трибом опинився сьогодні на верхівці української влади – ситуативно, за гроші чи за ідею. Але вже й сліпому видно, що політичні авантюристи все впевненіше, все дружніше і дуже свідомо щодень скеровують Державу до виступу того яру, за яким Україна як самодостатній політичний і економічний суб’єкт розчиниться в мареві світових політичних зубрів і стане „летючим голландцем”. Вам не здається?
Проте, панове, поліцаїв завжди менше, ніж тих, хто хоче жити і хто ніколи не змириться з Україною — маревом, Україною — фантомом. Опір смерті (у тому числі й опір імовірній смерті держави) – він передається спадково навіть тим, хто ніколи не брав участі в жодному русі опору. Хіба ні? Прочитайте Кузнєцова і Малакова. Це – найпереконливіший доказ цієї тези.
ХРАНИТЕЛІ ДЕРЖАВИ!
ДЕ ВИ? З КИМ ВИ?!
(щоденний подзвін)
Недавно мене порубали не легше, ніж би рубали насправді, дві книги: „Бабин Яр” Анатолія Кузнєцова та „Кияни. Війна. Німці” Дмитра Малакова. І справа не у дражливості теми фізичного знищення людини як такої, незалежно від її походження, – справа в масштабах охопленої проблеми: людина і час. На мою думку, немає значення, в який час живе людина: у час полювання на неї людиноненависницької ідеології та автоматичної зброї, чи в час відловлювання людини засобами інформаційних капканів, корупційних схем, грошових потоків, що теж (без натяжки) укладається у схему людиноненависництва не згірш, аніж фашистська ідеологія.
Якщо ви страждаєте від відчуття власної безвиході, неповернутого кредиту, краху ілюзій і т.д., не пошкодуйте залишків свого гаманця – купіть ці книги. У час найглибшої кризи дуже помічними бувають шокові речі. Бо вони – електричні розряди не тільки для серця: вони ще й „кульові блискавиці” для нашого приспаного, втомленого чи зледачілого розуму. Але не думайте, що мої рекомендації – це продовження існуючої псевдопсихотерапії – „лише б не було війни”. Зовсім ні. Просто ієрархія нашої боротьби з проблемами як особистісного, так суспільного масштабу, вибудовується в процесі думання і аналізу.
Огром трагедії, спроможної пережити людиною, подеколи не піддається обліку чи простій логіці. Але немає іншого способу не розпалювати трагедії і драми (у тому числі й суспільні), як окрім способу запобігання їм. Запобігти чомусь недоброму, небезпечному можливо лише за умови, що це небезпечне – обліковане, пораховане, класифіковане (якщо це, звичайно, не природні катаклізми). І що цим небезпечним чи тривожним опікуються знаючі і відповідальні „обліковці”. Їх ще називають державниками.
БАБИН ЯР УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ
… Я йшла Хрещатиком, коли 27 березня ц.р. (2009) нестрункі шеренги „протестуючих” під прапорами партії Регіонів з усіх боків центру столиці мляво просувалися в бік Майдану. Це було жалюгідне видовище. Ці люди – триста разів одурені всіма і завжди – скидалися на заручників. У загальній своїй масі вони нагадували тих, кого ведуть на бойню. В їхніх очах і рухах не було протесту (як до речі, немає його і в тих, хто байдикує на Майдані „проти всіх”, чи тих, хто скандує під стінами київської мерії). Так, це були раби стародавнього Риму, які, проте, мають свою ціну у погоничів. І одночасно це були ті, хто прямував у бік Бабиного Яру восени 41-ого з надією, що їх там чекають комфортабельні вагони для мандрівки в якісь краї обітовані. Свята наївність довірливих!
27 березня обабіч шеренг і попереду йшли вожаки-наглядачі. Вони нічим не відрізнялися від наглядачів людських шеренг із архівних фотодокументів київської осені-41. Єдина різниця – у тих у руках були безвідмовні автомати, сьогоднішні ж супроводжували безсловесний до Майдану люд під синьо-білими прапорами із безвідмовним у кишенях аргументом – грошима (сама бачила, як розраховувалися під стінами будинку профспілок). Збіднілу у своїй масі організовану публіку зустрічали партійні лідери в режимі прет-а-порте: костюми з усіх Парижів із Міланами разом узяті. Коли б гнані до Майдану люди знали бодай ціну одежі і ціну щоденного життя тих, хто „піклується” про „гнаних і голодних”, „голодні” б направду збунтувалися. Але голодні не знають, а „лідери” забули, що Голда Меєр, коли будувала національну державу, мала в гардеробі дві сукні: одна на сьогодні, а друга – на завтра.
У своїй псевдолюбові до народу „лідери” втратили нюх. На мою думку, переважна більшість сьогоднішньої політичної еліти ближчим часом поміняється місцями із сьогоднішнім підручним матеріалом. Бо цей підручний, використовуваний, як презерватив, матеріал під іменем електорат ось-ось спровадить шулерів-політиків до їхнього останнього місця — політичного бабиного яру. Ні, їх розстріляють не з „Беретти” і без оптики. Їх „розстріляють” бюлетенями, як свого часу „зелених”, „озимих” і ще море таких же. Ясна річ, хтось кудись перекочує, бо мімікрія політичної нахабності в українському варіанті – багатоваріантна. А поняття „мораль” в українському політикумі – табуйоване.
…Позавчора неперевершений „денді” із Теклівки і всієї Національної Спілки письменників (захищуваний і мною особисто у час дамоклового меча над Спілкою) Володимир Яворівський з усіх „брехунців” України непристойно для українського вуха й української ментальності „тикав” спершу кандидатові в Президенти, а далі – уже й Президентові Ющенку, а сьогодні золотоустого письменника з якогось дива скосила „швидка Настя” – і він в унісон Шуфричеві виголосив поминальний „спіч” над живою людиною („З Богом, пане Президенте! З Богом!”). Якщо чатовий, чоловий, страж і гетьман (за посадою) Українського Слова оперує такими крематорійними інвективами для Українського Президента, то чим він відрізняється від політичного анархіста Нестора-махна, в якого „зірвало” інтелектуальний і моральний дах від одного прізвища Ющенко?! Проте політичні Кортеліси – вони і в Африці Кортеліси! Вони таки вічні, дорогий Володимире Олександровичу! Що це значить? А значить те, що спалення українських політиків відбувається природним чином: вони або самі себе спалюють, або спалює їх народ, як опудала. Чую всіма фібрами жіночої натури.
З Богом – то з Богом (усі під Богом!)! Але навіщо саме вам ці обладунки політичного есесівця із „вічних Кортелісів”? Навіщо наперед замовляти похоронну музику?! Невже, щоб найняти весільну Януковичеві? Народний консиліум – вибори – природним чином випливає з-за обрію.
…Гуцули кличуть трембітарів, які сповіщають винятково про смерть і ніколи не трембітають з іншої причини, лише тоді, коли споряджений небіжчик лежить на лаві, а не тоді, коли він бореться з Жінкою із косою. Але перед тим, як його спорядити, у кожному селі є люди, які мають непомильні знання, коли насправді від людини відходить життя. У сусідньому з моїм селі був випадок, коли нібито над померлою жінкою уже співали голосільниці, а вона візьми й вернися до життя. І так тричі впродовж доби. То навіщо перед батька по цвинтарний оркестр, та ще й дуетом із політичним кілером?! Не по-християнськи якось. Якось голобельно, друже мій по перу, Володимире Олександровичу! І не політичне це питання – це питання моральне. Делікатне. Особливо, якщо ти був з людиною на „ти”.
ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ. ХОЧ ЯКОСЬ…
…Коли армія ницих, безличних, безсовісних і безвідповідальних негідників, не обтяжених поняттями ні моральності, ні елементарної порядності, а тільки „поняттями” – із телевізора повчають мене і мільйони таких, як я, як нам жити на світі, за якими параметрами любити свою землю, за спинами яких політичних воландів маячіти і т.і., я тоді чую, що й сама сатанію. Та це перша реакція – емоційна. А потім „вмикаються” тумблери логіки. І тоді постає частокіл запитань дуже простого порядку. Ці запитання шикуються, як солдати в дисциплінованому взводі…
О, так! Я й сама ненавиджу трибунальне чоловіче мислення щодо будь-якої жінки, не те, що жінки-політика! Маю добрий досвід на власній шкірі. Але іншим разом думаю: а все від того, що українські чоловіки-політики малоосвічені. Вони „нахапалися” приступного тепер Ніцше, як голодний „хот-догів”. А в Ніцше сказано, ніби собачим хвостом по тину вдарено: коли йдеш до жінки, не забудь узяти батіг. То чи дивно, що нашому „бомонду” в перервах між Савіком Шустером і „Свободою на Інтері” ніколи студіювати тонку філософію Сходу? А вона багатоярусна: „якщо жінка неправа, попроси в неї вибачення”. Ви чули вибачення в українському політикумі, приховане чи публічне? Продайте по секрету: чиє?
І ви думаєте, Національний театр ім. І.Франка ось-ось розколеться надвоє від публіки тому, що публіка „запала” на Нечуя-Левицького? Боюся, що ні. Публіка в час безпардонного політичного стриптизу забагла підтексту. Бо публіка переситилася видовищами в режимі on-line і реаліті — шоу. Публіка (читай, суспільство) уже у стані токсикозу: адже сучасний політичний партер – це нащадки Кайдашевої сім’ї у першому коліні, а не дбайливці про державу. А народ на цьому тлі – як гусак, із витягнутою шиєю в очікуванні чергових благ, пільг і брехливих обіцянок від цих же „кайдашів”. Отак і живемо, обдурюючи самі себе. Псевдоеліта живе винятково своїм прийдешнім армагедоном – майбутніми президентськими виборами.
А ми? Невже тільки сьогоднішнім? А хіба тільки ми? Вони також.
…Знаєте, як „тестують” сучасні „даішники” водіїв на українських дорогах? Вакарчукові тести для вузів відпочивають! „Чи знаєте ви українських письменників? – питає мого сина на житомирській трасі „дозорець”. – Не тільки знаю, але ось і везу в машині одного. – Це добре. А кого знаєте із класиків? – Шевченка, Франка. – А ще? – Котляревського, Федьковича. – А цього письменника знаєте? – „даішникові” вривається терпець і він показує 200-гривневу купюру з портретом Лесі Українки”. Задля економії нервів ця інтелектуальна дуель обійшлася моєму синові не письменником, а політиком і вченим Грушевським. Уловлюєте? А тим часом повз наше авто пролетіло три „джипи” на космічній швидкості, але ніхто не тестував їх власників на знання української класики, а з водієм авто, що створило для нас аварійну ситуацію, „даішник” привітався за руку. Добре, що не віддав честь. Чи віддав? А що? Все правильно. Коли б ви, з одного боку, мали зарплату українського постового, а з іншого – міністра Юрія Віталійовича, то й ви би проявили дива винахідливості. Адже, пригадуєте, міністр на колегії дав „ЦеУ” своїм підлеглим поповнювати міліцейську казну будь-яким чином. Класичним тобто. Не постмодерним.
ТО З КИМ ВИ, ХРАНИТЕЛІ ДЕРЖАВИ?
…Украдено наше минуле. Мало хто наважується говорити про це вголос. Все більше нібито печуться матеріальною турботою про народ. А вкрадене минуле – дуже і дуже матеріальне. Від історичних постатей – аж до „прихватизованих” заводів і фабрик недалекого вчора. Одне „наше” приписали іншим, друге – привласнили. Третє – спаплюжили. А ми це дозволяємо робити й далі, замість того, щоб укласти ґрунтовний реєстр своїх перемог і трубити про них з усіх перехресть на повні легені. Насаджувати, якщо хочете, любов до самих себе і гордість за себе тим, хто позбавлений цих понять. Гордий завжди відстоює власну гордість. Ми себе як народ, як суспільство, уже до певної міри відшмагали й погладили проти „шерсті”. Але ми себе не погладили по маківці за тих, кого і що дали світові. Це не чванство і не самозамилування. Це само-ідентифікація. Ми ідентифіковані у світі? Ми не ідентифіковані у суспільній свідомості своєї країни! То який закордон зважатиме на примар, що не вміють „легалізуватися” і національною ідеєю яких стала, умовно кажучи, битва за грушу на межі, а не за державу на межі державності?
Бездержавність? Так. Це була поважна причина нашого неуспіху. Але це вже в минулому. На нас сьогодні зусібіч точать зуби через ідеальне геополітичне розташування? Безперечно! Нас хочуть контролювати? Ще як! Але!
Але чому в Україні армія найманих і оплачуваних чужими державами провокаторів почуває себе краще, ніж на курорті? Свавілля, панове, не має нічого спільного з демократією і законом. Повчіться у Росії захищати свої державні інтереси! А воно таки свавілля, „беспредел” по-старшобратськи. А чому б не свавілля, коли українська Генеральна прокуратура в летаргійному сні!? Я добре пам’ятаю прискорені рухи прокуратури стосовно реклами однієї української книжки в одному окремому місті на підставі Інтернет-публікації під назвою „Письменник Х. працює на Росію”. Але, пане Медведько, я, як і все свідоме суспільство, проґавили таку ж блискавичну прокурорську реакцію не на Інтернет – нісенітницю, а на протиправні дії поіменних розпалювачів міжнаціональної ворожнечі та посягань на державну цілісність України із славного міста Одеси, які нещодавно „відзначилися” нападом працівників приватної структури на працівників правоохоронного органу і заволодінням державним майном під час виконання правоохоронцями своїх службових обов’язків. Навіть я, далека від юриспруденції, знаю, що це – кілька статей Кримінального кодексу України. Ви й далі спатимете, прокурори, до христового пришестя? Чи ви чекатимете, коли „марковані” депутатською недоторканністю маркови — україноненависники за підтримки не-українських спецслужб тицьнуть і вашим „фейсом” об асфальт? А коли вони не просто зведуть свої голови, а стануть на повен зріст і в інших регіонах країни, ви, державні прокурори, в якій криївці знайдете прихисток? У тещиній чи офшорній?
А наостанок скажіть допитливим: чому цей час для провокаторів удатний, а для дозорців Вітчизни ще не час? Провокаційний батіг для приспаних ще спочиває нині на гвіздку. Не боїтеся, в чиїх руках він свисне? Ніхто не боїться, державники?!
ххх
Подеколи я здригаюся не вві сні: бо мені здається, що армія нинішніх українських політиків виконує чорну роботу київських поліцаїв осені-41-ого, що супроводжували до останнього яру життя тисячі й тисячі безневинних людей. Тепер вже не важить, хто із „супроводу” як там опинився: вимушено, корисливо чи з переконань. Важить, що вели вони людей до загибелі. Жорстока аналогія? Жорстока. І тепер вже не важить, хто яким трибом опинився сьогодні на верхівці української влади – ситуативно, за гроші чи за ідею. Але вже й сліпому видно, що політичні авантюристи все впевненіше, все дружніше і дуже свідомо щодень скеровують Державу до виступу того яру, за яким Україна як самодостатній політичний і економічний суб’єкт розчиниться в мареві світових політичних зубрів і стане „летючим голландцем”. Вам не здається?
Проте, панове, поліцаїв завжди менше, ніж тих, хто хоче жити і хто ніколи не змириться з Україною — маревом, Україною — фантомом. Опір смерті (у тому числі й опір імовірній смерті держави) – він передається спадково навіть тим, хто ніколи не брав участі в жодному русі опору. Хіба ні? Прочитайте Кузнєцова і Малакова. Це – найпереконливіший доказ цієї тези.
Мы не знаем кто такой Трипак но о ставленике Матиоса — фоке, начальнике райотдела Ильичёвска знаем. Данный господин знаменит своим алкоголизмом и избиениями людей. Летом прошлого года в состоянии алкогольного опьянения выбил глаз хозяину турбазы в Ильичёвске. Вопрос пытался решить с руководством милиции и прокуратурой. Говорят решил.Какая собака, такой и хозяин.
Странные комментарии… а как по мне, то нормальный мужик. Склонен к поступкам. Нестандартным. За что и вызывает зависть, как видно.
Зато имеет стратегию — это уже важно. Сам выбирает поток.
Правда, неясно чего добивается в конечном счете.
Уж явно должность при АдминСуде — не его мечта.
ОПЕРСОСТАВ. Возможно о некоторых из Вас Матиос позаботился,но не за свой счет. С вашей стороны было бы нелишним поинтересоваться сколько автомобилей должны были преобрести за свой счет начальники управлений при СБУ.
…а время сейчас такое! Время рвачей, хапуг и безпренципных карьеристов-баблорубов!!!
Надо это время прекращать пренципиальному и жесткому лидеру нации. Лидеру не запятнавшему себя нынешней властью…… но такого НЕТ!!! Надеюсь что будет…… народ у нас терпеливый но всему есть предел!!!
ОПТИМИСТУ ПАТРИОТУ
Ждать нам осталось недолго-пару десятилетий в лучшем случае.
НИКу: Ну слава богу! Хоть наши дети поживут в нормальном государстве!!!
можно ли почистить комментарии от неприлично длинных романов?
любителю цензуры — антицензор
Неприлично “длинные романы” в комментариях — это приличное мышление интеллектуального гражданина.Рекомендую!
“Никакому” человеку не уделяют так много внимания на ОРД.
О проффесиональных делах “никакого” человека два года подряд публично отчитывается СБУ (а больше не о чем): Зварич — это именно работа “никакого” генерала Матиоса на посту начальника УСБУ во Львове! Как поинформированный антицензор, уверяю вас: если бы этот “никакой” в свое время согласовывал по киевским этажам дело Зварича, мы, может бы поздравляли сегодня Зварича со званием героя Украины. А ведь недаром видать Зварич не слазит с телеэкранов в последнее время.
А прессированного “никаким” Матиосом одесского мусорщика Маркова киевские власти так отмывали, что чуть было не зарегистрировали Маркова кандитатом в президенты Украины, да вовремя спохватились. Говорят, уж очень старался нынешний бронзовый чемпион Тигипко (!!!!). Вот поэтому быстренько и убрали “никакого” генерала подальше от греха из Одессы. А то еще бы накопал там центнер-два брилликов-контрабасов да по сусекам зварича-другого вывел на чистую воду.
И после этого вы мне будете сказать, что он НИКАКОЙ?! Я вам не скажу за всю Одессу, но от имени антицензоров Одессы сделаю предположение, что за такими НИКАКИМИ — будущее. У меня, кстати, терпения хватит подождать.
Антицензор,браво!!! Все правильно,”никакой” Матиос лично выехал на место,а не сидя в кабинете “руководил” мероприятием,когда оборзевший мусорщик приказал своим быкам
вытащить из машины и бросить на землю ДЕЙСТВУЮЩИИХ сотрудников СБУ!!! В так горячо любимой Марковым России,за просто “непочтение” к ФСБ,я уже молчу за физическое насилие,вся эта компаха уже к вечеру плотно поселилась бы в Лефортово.Точнее в санчасти Лефортово после “приемки” российской “Альфой”.А через месяц в полном составе
с кайлом в руках трудились бы на Колыме.И это в лучшем случае.А “слуга всех господ”
Тигипко с ним еще наплачется.
Гуцульский прыщ на теле Украины, вместе со своим семейством, которое он строит по типу сицилийского клана. Такой сыпью, к сожалению, и не только за последние 5 лет, заражена Украина. Дело может привести к заражению крови. Уже ихтиоловой мазью не отделаешься.
АНТИЦЕНЗОРу, очевидцу: …Я с Вами полностью согласен! Не каждый начальник имеет храбрость присутствовать на проведении мероприятия, тем более такого резонансного как в офисе «ихней Родины»!!! Матиос поступил честно, порядочно и по офицерски – взяв всю ответственность на себя!
…очень жаль что это нечто-Марков так легко отделался!!! С такими как раз и надо спецслужбе работать жестче. Вот где засел шпион, и пытается публично о чем то нам рассказывать (на шоу «Бескорыстного» Шустера)…. Я думаю на такого казачка материалы на пожизненное найдутся…. Хотя Я понимаю что одного желания взять его за жопу мало. При определенных раскладах начальство отбой может дать, а то и скажет, что зря честного человека обидели!!!
Идиотская статья продажного журналиста, который даже не соизволил подписаться своей фамилией…. Явный заказ. Думаю, автор даже представления не имеет ни о чем. Ему дали 10 тезисов , из которых соответствуют действительности ” и те перекручены… Да, пока такие акулы пера у нас еще водятся, власть может спать спокойно.
с другой стороны, это бесплатный пиар…:)
ИВАНУ БЕЗДОМНОМУ — внимательный читатель
Бездомный — это понятно. Трус без имени — понятно тоже. Но не без мозгов же?! Не без элементарной логики?
Во Львов Матиоса назначал Наливайченко. Не так ли?
Генерала Матиосу давал Наливайченко.
Со Львова Матиоса убирал Наливайченко.
С Одессы Матиоса убирал Наливайченко. Или Марков с Тигипко?
На Голодомор Матиоса (это-то после Зварича и Одессы) “повышал” Наливайченко.Кислинский как раз очень удачно и под руку услужил и Службе, и Наливайченко, и Голодомору, и Украине.
В админсуд Матиоса командировал Наливайченко.Ведь военный человек (каковым является Матиос)не выбирает по собственному желанию места своего назначения. Что не понятно? Либо мешает в конторе, либо на амбразуру бросили в очередной раз. Размазню в такой ад не командируют. Уж я в этом разбираюсь!
Так вы, бездомный-безымянный, отбеливаете Наливайченко за “час до расстрела”, второго тура? Неумело, батенька. Топорно.
Чего доброго, еще действующий Ющенко заподозрит, что “сдает” своего гаранта Наливайченко досрочно безымянным котам бегемотам.
Ребята, если у вас со службы информация уходит в режиме on-line, то может, есть резон вернуть на службу нормальных мужиков из КГБ Украины? Там были профессионалы. И аналитики.Они остаются. Им больно смотреть на эту развалюху, усыпанную неподтвержденными генеральскими звездами.
Приебретите дом для логики, бегемот. Или хотя бы собачью будку. Уютнее будет. Тогда и убедительное письмо получится.
Честь имею!
Вот и свершилось! Прочитайте последние новости. Тигипко проводил исследования по поводу предстоящих выборов мэра Одессы. Мусорщик Марков — бывший криминальный авторитет желает подвинуть Гурвица с помощью Тигипко!
Вы этого хотели, господа, голосуя за НОВОГО комсомольца-миллионера Тигипко?
Вы расчищали жемчужину у моря от Матиоса для этого?
Вы для этого выпустили Маркова из Украины, когда он был в розыске?
А что скажет служба: МАРКОВ И СЕЙЧАС НАХОДИТСЯ В РОЗЫСКЕ ИЛИ НЕТ?
Кто его снимал с розыска? Фамилию! Должность! Мерзко!
НИКОГДА Марков не был криминальным авторитетом!!! Крутился возле “бригадных”,бегал за куревом.Авторитет заработать надо! А он вечно перепуганный,только перед телками свою крутизну показывал.Кстати,Тигипко еще будучи никем,даже не кандидатом в Президенты,просто частным лицом,кричал на всех каналах ” Я не дам тронуть Маркова”.Хорош кандидат? Что значит “не дам тронуть”? А представьте себе если Тигипко займет какую нибудь должность? Вот и будут возле него крутиться Марковы и компания которых он “не даст тронуть”.Выбирайте господа,выбирайте…
P.S.А лучше почитайте воспоминания генерала Шнырева о временах проведенных в рядах партии “Родина”.Офицеры меня поймут.
Так снят Марков из розыска или нет?
Кто снимает? СБУ? Генпрокуратура? Милиция?
Ответьте, знающие!
А за разжигание межнациональной розни у нас уже наказание не предусматривается?
Вот представьте, что Тигипко становится премьером.Тогда Марков кто???
Никогда ты, Одесса, не падала так низко!
Матиос-молодец!!!
Конечно, Матиос молодец!!! Ведь: “выперли Матиоса из Одессы, но зато появился у него мобильный телефон «Верту» как у Зварыча, машина БМВ Х-6 АА0110НК черного цвета, новый «турбийон», пару колье с бриллиантами и большой ассортимент известно «дешевого» бренда Луи Вуитон. Что примечательно, эти госномера (АА 0110 НК) сейчас числятся за Мерседесом — 550, зарегистрированном на Губчука Назария Михайловича, 1983 г.р., Киев, Княжий Затон 2/30, кв. 51, который систематически подъезжает к Владимирской 33 за Матиосом”.
Вот и пусть защитнички Матиоса расскажут: действительно ли у него появился “бумер” БМВ Х-6 чёрного цвета, госномер АА 0110 НК; кто такой Губчук Назарий Михайлович, 1983 г.р., откуда у Губчука Назария появился “мерседес-550”, на какие средства и кем он приобретён, кто является собственником “мерседеса”, почему на частном “мерседесе” висит госномер АА 0110 НК.
Да промолчат защитнички, потому что для одних Матиос — жулик, а для других (защитничков) он — херой.
KORTESY
А что ж тут непонятногого, уважаемый? Вы, например, поинформированы, что Наливайченко через комитет по борьбе с коррупцией на днях упразднил должность Матиоса в управлении “К”? СЛУЖБЕ НЕ НУЖНА РЕАЛЬНАЯ БОРЬБА С КОРРУПЦИЕЙ. И бросили МАТИОСА под танк — в Высший Админсуд.
Вопрос: зачем??? Зачем ВАСУ ОДР, умеющий делать дела похлеще?
Он что, был неэффективен по борьбе с коррупцией, когда его ребята со Львова брали Зварича на чердаке тещи?? Сведущие поговаривают, что Матиос руководил последним этапом этой операцией уже будучи в Одессе.
Кому он мешал в Одессе? Все тем же!
Не знаю, что у него с Кожемякиным там получилось или не получилось. Но что-то БЮТ не наезжал на Матиоса в то время, когда он отважился открыть криминальное дело против Лавриновича.
Еще сведущие поговаривают, что те же ребята, что брали Зварича, теми же методами нашли и Пукача. Вы сопоставьте время назначения Матиоса в Киеве и время поимки Пукача. Матиос был ответственен за его розыск. Видать, с мозгами у молодого генерала и тех, кто с ним работает, все в порядке. А не подозреваете ли вы, что группа Матиоса могла подойти на близкое расстояние к Лозинскому? Или еще куда-то?
Мне очень интересно, зачем ДЕЙСТВУЮЩЕГО работника так упорно хотят сделать бездействующим?
Занятные вопросы для думающих.
ВЕСЕЛОМУ. Инфа интересная, но фактов маловато. А на домыслах далеко не уедешь. Должность упразднил именно Наливайченко? Вопрос не праздный. Потому как Валентин Александрыч, он мужик вроде неплохой, умный, образованный. Говорить умеет, и внешность презентабельная. Дипломат, короче. Но Службу толком не держит, да ему и не даст никто. Вообще, контора превратилась в высшей степени странную организацию, кишащую бизнесментами, контрабасами, саботажниками, шпионами и болтунами. Каждый зампред или начальник Департамента, да даже начуправы, играет свою маленькую игру. Все держат нос по ветру, интригуют и под шумок воруют потихоньку. Кто конкретно в этом винигрете слил Матиоса — вопрос. А вообще в стране нынче феодальные войны. Про войну Алой и Белой розы слыхали? Ну вот. Какая борьба с коррупцией в условиях войны всех против всех? Если взяли Зварыча — это кому-то нужно. Пасенюка там подвесить, или Онопенко. Не важно. Взяли Пукача? Дело Гонгадзе для наших “правоохранителей” — редкий геморрой. Неизвестно на кого выйдешь. Проснёшься утром — а голова в тумбочке. Медведьку оно надо? Итак в кресле, как на сковородке. Вот Литвину яйца поприжать — как вариант. Может, еще кому-то. Все эти громкие поимки не носят характер системы. Так, чьи-то комбинашки. И Матиос, при всём уважении, погоды не делает. Он может организовать конкретную операцию, но результат дела от него не зависит. А вообще, с приближением нового Преза в конторе становится горячо. Спрыгнуть на должность потише, да в таком интересном месте — нормальный ход, всё логично. Переждать катаклизм. Голова ведь одна, запасной нету. А время комиссаров Каттани пока не пришло. Как-то так.
Kortes: вы требуете факты? Прошу ответить на вопросы, поставленые в статье:
действительно ли у Матиоса появился “бумер” БМВ Х-6 чёрного цвета, госномер АА 0110 НК; кто такой Губчук Назарий Михайлович, 1983 г.р., где и кем он работает, откуда у Губчука Назария Михайловича, 1983 г.р., появился “мерседес-550”, на какие средства и кем он приобретён, кто является собственником “мерседеса”, почему на частном “мерседесе” висит госномер АА 0110 НК? Давайте факты, если вы уж так настаиваете. Только конкретно, без разглагольствований.