ВРЯТУВАТИ КРАЇНУ! БЕЙСБОЛЬНИМИ БИТКАМИ?

Щойно ми відсвяткували 18-ту річницю Незалежної України. Повноліття! Вік, коли хлопчаки стають справжніми чоловіками, а цибаті дівчатка перетворюються на чарівних жінок. Вік, коли можна уже реально сприймати цей світ, позбавившись від казок і дитячих фантазій, коли будь-хто із нас уже здатен захистити себе, своїх рідних і близьких від будь-якої загрози. І все ж нас із вами, як і всю нашу повнолітню державу, чомусь постійно “рятують” ось уже 18 років поспіль.

Рятують від комунізму, кравчукізму, кучмізму, русизму і від усіх інших “ізмів” – відомих і невідомих. Спочатку рятував “РУХ” з Чорноволом, потім – Кравчук, Марчук, Медведчук, Чінгачгук… Ні, вибачте, Чінгачгук, мабуть, був єдиним, хто ще не рятував  Україну. Йому з його могіканами на Майдані, мабуть, місця не вистачило, бо там уже скаженіли “помаранчеві” ірокези з тризубами, яких вели в бій за наш “порятунок” два великі вожді: Баба Параска і Вітя-Голодомор.  А за їхніми спинами чатували у засідках автоматники “рятівника” і всеукраїнського віце-президента євреїв Є.Червоненка, готові перестріляти… вибачте, “врятувати” всіх тих, хто радісно співав на Майдані, чекаючи на свободу і “манну небесну”. “Врятували” всіх! І “майданутих” і “позамайданних”. Так “врятували, що нині, як про це розповідають американські дипломати, лише до консульських закладів США звернулося понад 9 мільйонів (!!!) українців, волаючи про дозвіл чкурнути за океан, сіт за очі, аби лише подалі від Ураїни з її невгамовними “рятівниками”. Дев’ять мільйонів – це лише та кількість наших співгромадян, які звернулись до американських представницта за “Грін картою”. А скільки ще мільйонів “врятованих” українців штурмують посольства Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехії – всіх європейських держав? Скільки ще мільйонів наших “врятованих” завтра стануть “білими неграми” за кордоном, аби лише не стати синіми трупами вдома? Хтось може дати відповідь на це “антидержавне” питання? Гадаю, що не може ніхто! Але в Україні вже з’явився новий (черговий!) “рятівник”, який ось уже кілька місяців поспіль набридливо заявляє з “бігмордів” та телеекранів: “Врятувати країну! Арсеній”. Не каже, щоправда, від КОГО саме потрібно “врятувати країну”? Мабуть, від українців… Адже, якщо подивитися не на лозунги з “бігмордів”, а на РЕАЛЬНІ дії “яценят” із “Фронту перемін”, то висновок напрошується саме такий: головні “вороги”, з якими люто б’ються “фронтовики”, — це ми з вами, шановні, ще не “врятовані” українці. Чому ми так вважаємо? А візьміть хоча би одну з багатьох скандальних подій, що сталися протягом минулого тижня.

А минулого тижня, 30 серпня ц.р., хлопці з ужгородського села Невицьке грали у футбол з командою села Соломоново, що під Чопом. Футбол – не балет, а тому у цій грі досить часто трапляються сутички, які, в принципі, не заважають спортсменам підтримувати цілком дружні стосунки між собою за межами футбольного поля. Але цього разу все було не так. А як? Ось, що розповідає про події 30 серпня Інтернет-сайт “”Ужгород.нет”, посилаючись на публікацію в газеті “Місцевий час”:

* * *

“Трагедія сталася ще в неділю, 30 серпня 2009 року. Хронологія подій виглядає так. Футбольна команда Невицького зіграла внічию з футбольною командою села Соломоново, що також на Ужгородщині. Поверталися футболісти та вболівальники Невицького додому десь о пів на шосту вечора. Поблизу села Холмок, що на міжнародній трасі Київ-Чоп, чотири легкові автомобілі з уболівальниками “підрізав” джип. Він перекрив дорогу, аби легковики не могли рухатись далі.

Сільський голова Невицького Олександр Чундак, який також був серед своїх односельчан-футболістів, розповів, що, як тільки він та його односельчани зупинилися, близько 25-30 невідомих осіб вискочили на трасу й битами почали трощити легковики. Потім вони накинулися на водіїв та інших чоловіків з Невицького, які вийшли з машин. “При цьому невідомі били по машинах, у яких на той час сиділи дві жінки та п’ятеро дітей. Жінки й діти кричали, і ми не могли зрозуміти навіть, що діється”, — прокоментував сільський голова. Він також уточнив, що на запитання “за що й чому, і в чім справа?” вони так і не отримали відповіді. Невідомі методично били всіх, кого зупинили, не пояснюючи ні слова. Також пролунали два постріли в повітря, проте з якої зброї — невідомо.

Наразі двоє чоловіків з-поміж постраждалих — у важкому стані, в них численні переломи та садна, є потреба в операціях. Ще четверо чоловіків — з різними ступенями струсу мозку й також численними забоями. Усі діти перебувають у шоковому стані, стверджує Олександр Чундак”.

(Інтернет-видання “UZHGOROD.net”, 06.09.2009 р.; “Футболістів побили битами”)

* * *

Як не прикро, але мусимо констатувати: жодної сенсації в самому лише факті жорстокої бійки поблизу Холмоку немає, на жаль. Бійки, надзвичайно жорстокі до того ж, давно уже стали “нормальним” явищем у НЕНОРМАЛЬНОМУ житті-бутті українців. Міліцейські зведення у газетах краще вже й не читати: там син убив батька, там жінка – чоловіка або коханця, там підлітки позбавили життя однолітків або беззахисних і безправних бомжів, когось застрелили, когось зарізали, зґвалтували і т.д., і т.п. В результаті, доки наші мудреці і державні мужі сперечаються, чи варто дозволити українцям вільно купувати і мати при собі зброю, самі наші співгромадяни вже озброюються “по саму зав’язку”. Бо не вірять вже ані владі, ані охоронцям закону, ані своїм сусідам. Громадянська війна, якою лякають нас українські політики, давно уже гримить на наших теренах: мафія воює з народом, народ почав активно відстрілюватись… А що ж він, народ, має робити, якщо наші “правопохоронні” структури не можуть і не хочуть захищати наше життя, майно і здоров’я? Вони вже й себе захистити не можуть від найголовнішого ворога – КОРУПЦІЇ. Так, наприклад, напад на футболістів з Невицького – далеко не перший: за останні кілька місяців представникам невицької команди було спалено два автомобілі, а капітану команди нещодавно спалили магазин. Напередодні ж одного із матчів на футбольному полі в Невицькому невідомі… спиляли ворота. Зловмисників міліція так і не знайшла. Тому й маємо закономірний результат: відчуваючи власну безкарність, бандюки з бейсбольними битками та пістолями нахабно напали на безневинних людей просто серед білого дня та ще й на пожвавленій дорозі до Чопа, якою щохвилини проїжджає кілька десятків машин. Тобто, ні свідків, ні можливої появи міліції “невідомі” нападники не боялися анітрохи! Вони взагалі не боялися і не бояться НІ-ЧО-ГО, бо знають, що українська Феміда – не лише сліпа, але й глуха та німа, а українська влада – безсила, як столітній дід на шлюбному ложі: і хочеться, і кортить, і свербить, а сили чорт’ма! Адже ті “невідомі”, які цілком безкарно палять машини і магазини та калічать людей бейсбольними битками, уже сьогодні вважають себе “Господарями життя” і “Реальною владою” у суспільстві суцільного Хаосу. Та й “невідомими” цих бузувірів називають лише у… протоколах міліції. На жаль, всі ці “невідомі” – чудово відомі не лише нашій міліції, яка їх просто “знати не хоче”, але й більшості закарпатського люду.

Ну, хто, наприклад, не знає на Закарпатті, а в Ужгороді – особливо, шибайголову Андрійка Стрижака, улюблене чадо САМОГО Голови Конституційного Суду України Андрія Андрійовича Стрижака? Та знають усі! Знають навіть вуличні пси, які давно уже звикли вчасно втікати з дороги шалених автівок Андрія Андрійовича-молодшого. Люди, правда, не завжди встигають втекти, а тому і скандальні аварії “конституційного автомажора” стали вже нібито й звичними та буденними для ужгородців. Такою собі міською “традицією”.  Ото, якби бодай за одну-єдину аварію молодшого Стрижака позбавили б, якщо й не свободи, а хоча би прав водія, тоді була б СПРАВЖНЯ СЕНСАЦІЯ. Диво було б!!!.. Але дива, як відомо,- явище дуже рідкісне і унікальне. Скоріше Діва Марія з’явиться на даху обласної міліції, аніж міліція – на шляху синка Глови Конституційного суду! Чому ми раптом згадали про молодшого Стрижака, розповідаючи про “футбольне побоїще”? А просто тому, що одним з головних “невідомих”, які лупцювали бейсбольними битками беззахисних спортсменів з Невицького, не жаліючи ні жінок, ні дітей, був всім відомий друг,товариш і побратим А. Стрижака по контрабандному бізнесу, головний менеджер широко і сумно відомого в Ужгороді нічного клубу “Ейла” пан Василь Маняк. Кажуть, що він нібито є навіть власником цього клубу, але в ужгородських ділових сферах всі переконані, що РЕАЛЬНИМ власником “Ейли” є не Маняк, а саме Стрижак. Можливо, зщо й так, але суті справи це не міняє. А суть справи полягає у тому, що ні для ужгородців, ні, тим паче, для співробітників всіх правоохоронних органів без винятку давно вже не є “великим секретом” той факт, що саме клуб “Ейла” має в Ужгороді сумнівну “славу” головного наркокубла. Це відомо всім ужгородцям і навіть міліції! До речі, міліція кілька місяців тому мала нагоду познайомитися з наслідками “клубного дозвілля” в цій “Ейлі”, так би мовити, “лоб – у лоб”. В прямому сенсі цього виразу, без усіляких там літературних метафор. І це “лобове знайомство” зафіксували навіть відеокамери спостереження, встановлені на офісі “Приватбанку”, що на ужгородському проспекті Свободи. Одного літнього ранку цим проспектом їхала патрульна машина ДАІ. Аж раптом назустріч їй із-за рогу, просто від клубу “Ейла” вилетіла інша машина, що мчала по зустрічній полосі. Молодики в машині, мабуть, були настількі обкурені та “обдовбані” в “Ейлі”, що просто не розуміли, де правий бік вулиці, а де лівий. Не чекали нічого подібного і ДАІшники. Отож на вулиці біля обласної бібліотеки стався самий справжнісінький таран: два “гастели” на “Субарі” лоб-у-лоб таранили машину ДАІ, яка від удару відлетіла аж на автостоянку біля офісу “приватбанку”. Один із офіцерів міліції, Віктор Т., одержав серйозні травми, струс мозку та перелом руки. Його забрала”швидка допомога”. Проти обкурених “шумахерів” було нібито й порушено кримінальну справу, але чим ця справа завершилася, не знає нині ніхто. Про таку незвичайну аварію не повідомила ЖОДНА закарпатська газета, промовчали про неї і наші телеканали. Чому? Невже так часто на закарпатських шляхах і проспектах “нарики” і п’яниці таранять міліцейські машини? Та ні! Такого іншого випадку ми, наприклад, так і не змогли ні віднайти в редакційних архівах, ні пригадати. Але ж всі наші колеги промовчали. Повідомило про цю “ейлячу” аварію лише Інтернет-видання “CLIPNEWS.info”, та й то із значним запізненням. І навіть прес-центр обласної міліції відбувся красномовним… мовчанням. Ну, поламали ребра та руки офіцерам міліції.. Ну, розтрощили службову машину… То й що з того? Побитих вилікують, машину відремонтують. Не сваритися ж через подібні “дрібниці” з могутнім кланом Стрижака та його “васалами” з “Ейли”. З тим же Васильком Маняком, у клубі якого так часто “відриваються” і самі міліцішти. До речі, ті міліцейські опери, які все ж хотіли б чесно виконати свій службовий обов’язок і прикрити “конституційне” наркокубло, з гіркотою розповідають: скільки б не проводили рейдів та обшуків в “Ейлі”, спіймати на гарячому наркодилерів не пощастило. Чому? А тому, що керівників цього клубу уже заздалегідь попереджають про очікуваний рейд або “шмон”, отож вони завжди встигають надійно сховати всі “неприємні” та кримінальні деталі свого “нічного” бізнесу.

 Такі ж самісіньки “чудеса” відбуваються і у “Хамерклубі” пана Валерія Ванькова, ще одного “рятівника нації” з бейсбольною битою. “Хамерклуб” пана Ванькова, розташований у селі Сюрте на Ужгородщині (також по дорозі на Чоп) має серед молоді Ужгородщини “славу”, не гіршу за “Ейлу”: тут також можна запросто розжитися “наркотою”. І тут також наша міліція або “нічого не бачить”, або “не може знайти”.  І не дивно, адже клуби “Ейла” і “Хамер” знаходяться під одним, але дуже надійним дахом – під “дахом” їхнього друга, нащадка найголовнішого (!!!) судді України Андрія Стрижака – Next. А всі разом вони входять до могутнього клану наркоманії Закарпаття, яка сьогодні контролює весь наркотрафік героїну та кокаїну, а також виробництво та розповсюдження “екстазі” і первитину (“винт”, за термінологіє наркоманів) на схід і на захід від наших кордонів. “Босом” наркоманії є один з мукачівських депутатів Закарпатської облради. А безпеку наркобізнесу на закарпатській землі ось уже кілька років поспіль забезпечує не якийсь там аматор, а цілий полковник міліції, один з колишніх керівників “антимафіозного” управління, який проміняв “автомат під подушкою” на мандат депутата Закарпатської облради і партійний квиток “балаганного” ЕЦу. А ЕЦ сьогодні – головний союзник на Закарпатті “рятівника” нації і “кіндерсюрприза” Арсенія Яценюка. Саме це мафіозне кубло і складає сьогодні оте “бойове ядро” яценюківського “Фронту” на Срібній землі. І саме ці відбірні “фронтовики” вчинили серед білого дня розправу над селянами з Невицького, блокувавши при цьому рух на одній з головних міжнародних автострад України. І не боялися при цьому нікого: ні свідків, ні “беркутів” з “соколами”. Адже “беркути” –  вишколені “птахи”, без команди вони з гнізда не вилітають. Так само, як і УБОЗівські “соколи”. А команди цим хижим “птахам” ніхто не давав: батьки-командири занадто довго думали, мабуть, чи варто рятувати людей і ризикувати при цьому своїми погонами. Адже батьки-командири вже знали, хто саме гамселить битками жінок і дітей на околиці Холмока: “фронтовики” одного можливого Президента і депутати-однопартійці ще одного вірогідного Гаранта наших “прав і свобод”.       

  Адже, за даними міліції, саме з конфлікту між одним із “невицьких” футболістів та паном Ваньковим і почалося оте дике побоїще на шосе біля Холмока. Кажуть, що це саме Валерій Ваньков зателефонував на “Золоте ранчо” пана О. Ледиди у Баранинцях і викликав звідти підкріплення в особі депутата Баранинської сільради, “регіонала” Шалахи. Цей депутат – постать надзвичайно цікава і навіть “символічна”, якщо вже говорити про сучасну “демократію” в Україні. Ось, що пишуть про нього наші колеги з Інтернет-видання “UZHGOROD.net”:

* * *

“Редакція провела додаткове розслідування і вияснилося, що Валерій Шалаха, на якого прямо вказують постраждалі, — депутат Баранинської сільради від Партії регіонів. Цей громадянин вже був раніше кілька разів засуджений за скоєння злочинів. Ми звернулися до керівника обласних “регіоналів” Олександра Ледиди з проханням прокоментувати історію, у яку “вляпався” його однопартієць. Але головний “регіонал” (і колишній народний депутат України, до речі,- І.Ч.) сказав, що постраждалі не вказують у своїх показах на Шалаху, тому це, мовляв, — неправда. Проте на прес-конференції з сільським головою були присутні побиті люди, які прямо вказували, що удари битою їм наносив депутат-регіонал”.

(Інтернет-видання “UZHGOROD.net”, 06.09.2009 р.; “Футболістів побили битами”)

* * *

І це дійсно так. Ось, наприклад, що розповідав журналістам на прес-конференції голова Невицької сільради пан Олександр Чундак:

* * *

“Саме джип Маняка перекрив дорогу і зупинив легковики жителів Невицького. Також серед нападників упізнали Валерія Ванькова та Валерія Шалаху. Саме останнього побиті селяни і звинувачують в організації нападу. Склалася ситуація, що у сільський футбол почали втручатися різні ділки, бандити дрібного пошибу. Вони перетворили простий сільський футбол на “чиказький”. Ми — сільська команда, у нас грають прості люди, які в понеділок після гри мали йти на роботу. Ми були зі своїми дружинами, дітьми. Те, що сталося, — свідчення безкарності бандитів. Таке враження, що Закарпаття знову повертається у 90-ті роки. На очах у дітей їхніх батьків бандити били битами. Моя донька, на очах якої це все було, від побаченого того дня не змогла спокійно заснути”.

(Інтернет-видання “UZHGOROD.net”, 06.09.2009 р.; “Футболістів побили битами”)

* * *

В одній із публікацій минулого місяця (“Атака кланів”) журналісти нашого “Центру” вже попереджали вас, земляки, про народження нового мафіозного клану на ужгородській землі. Дехто нам не повірив. А шкода! Шкода, що ви не чули зойків та плачу жінок і дітей на околиці Холмоку минулого тижня. Адже тоді ви нарешті повірили б: день народження клану відбувся! Сьогодні це вже зрозуміла навіть наша міліція, яка намагається хоча би після такого нелюдського акту насилля притягти “бейсболістів” до кримінальної відповідальності. Принаймні, саме це обіцяв закарпатцям і начальник обласного УМВС, і керівник Ужгородського райвідділу внутрішніх справ. Обіцяли щиро і впевнено. А у віторок депутати Баранинської сільради майже одностайно вали свою згоду на притягнення Валерія Шалаха до кримінальної відповідальності. Але…

Але того ж таки вівторка Ужгородський міськрайонний суд звільнив з-під варти затриманих учасників побоїща на околиці Холмока. Ми могли б навіть назвати прізвище того судді, який прийняв таке “гуманне” рішення. Але, мабуть, не варто, бо на місці цього судді будь-який інший “слуга правосуддя” вчинив би, мабуть, так само. Чому? А тому, що за бандюками з бейсбольними битами бовваніє постать сімейного клану НАЙГОЛОВНІШОГО судді України. А ще – сіро-буро-зелена тінь “рятівника” України.  І навіть богиня Феміда зіщулилась, аби їй також не врізали биткою по голові. Всі мовчать! Мовчить преса, мовчать українські телеканали, які нещодавно так голосно верещали про “побиття” мером Ужгорода агітаторки яценюкового “Фронту”. Її, танцівницю нічного клубу, демонстрували майже всі центральні українські телеканали, зробивши з дівчиська мало чи не новоявлену “Жанну д’Арк”. А ужгородського мера, який просто вимагав порядку у місті, оголосили “нелюдом” і “фашистом”, порівнявши його з мисливцем на людей, екс-депутатом Лозинським. Сполошилися всі: від прокуратури – до Єврейського конгресу і Президента держави. Гвалт! Мер перекинув незаконну палатку, а дівчинка в ній гепнулась на гузирю, отримавши при цьому… струс мозку! Цікаво, де знаходиться мозок у агітаторів пана Арсенія?..

Словом, звичайнісіньку вуличну суперечку перетворили у ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СКАНДАЛ з “виходом на міжнародну арену”. Але справжній кримінальний скандал, РЕАЛЬНИЙ ЗЛОЧИН, від якого постраждали не тільки спортсмени-чоловіки, але й їхні жінки та діти, ні прокурори, ні судді, ні журналісти, ні власники телеканалів, ні депутати Верховної Ради, ні “рятівник” Яценюк, ні “борець за народ” Янукович – ніхто з наших “захисників народу і демократії” та “рятівників України” навіть помічати не хоче. Не мчить до Ужгороду бригада Генеральної прокуратури, бійці “Беркута” й “Сокола” нікого не хапають на вулицях і не тягнуть до “воронків” на очах у переляканих перехожих, як то вони робили навесні 2005-го року. Жоден телеканал не продемонстрував українцям ЖОДНОЇ ЖІНКИ або ДИТИНИ, постраждалої від “бейсболістів” з команди сіро-зеленого “Фронту” рудуватого “рятівника України”. Все тихо! Немов на цвинтарі… А тим часом, того самого дня, коли судді звільняли з-під варти одних “бейсболістів” на занедбаному стадіончику “Автомобіліст”, що на ужгородській вулиці Капушанській, інші бузувіри по-звірячому забили молодого ужгородця. <!— /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-parent:”“; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK;} @page Section1 {size:595.3pt 841.9pt; margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm; mso-header-margin:35.4pt; mso-footer-margin:35.4pt; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} —>

Свідки кажуть, що на тілі загиблого живого місця не було, а всі кістки – переламані… Хто вбив? За що? Виявилось, що звіряче, дійсно НЕЛЮДСЬКЕ вбивство вчинив 17-річний шмаркач — “ровесник незалежності”, так би мовити.  І не лише вбив, а ще й поглумився над жертвою. За що? А всього лише за 200 гривень боргу. Такою, виявляється, є РЕАЛЬНА ціна життя українського громадянина сьогодні. Слідчі збираються відправити сопливого вбивцю на обстеження до психіатрів, бо сумніваються в тому, що подібне звірство могла скоїти психічно нормальна людина. Все вірно! Ми також  сумніваємось… Але ми не сумніваємось в тому, що у суспільстві, де насильство та ідол наживи стали вже етичною “нормою”, підміняючи собою навіть “національну ідею”, молодь швидко втрачає здатність розрізняти Зло і Добро. Що бачать ці “ровесники незалежності” навколо себе щодня? По телевізору – кров, насильство і смерть у всіх її найжахливіших різновидах. На вулиці – те саме насильство, розпуста і хамство. В клубах і на стадіонах – те самісіньке свинство. І навіть у Верховній Раді держави – мордобої, брехня і демонстративна брутальність!  Яка психіка витримає подібне?!  В Україні, на жаль, втрачено “компас” людяності та моралі. А тому всі ми – пасажири шаленого літака, у якому не працюють прибори, а пілоти ведуть його в режимі “сліпого польоту”: невідомо, де верх, а де низ; летимо до хмар, чи до ями?.. І ніхто з нас не впевнений в тому, що доживе не до отого “щасливого завтра”, яке нам так щедро обіцяють політики, а просто до ранку. А від ранку – до вечора… Саме тому переляканий і розгублений українець так легко вірить всіляким “рятівникам” і “месіям”: жити все ж таки хочеться…  Можливо, отой наш загиблий земляк також вірив і сподівався, що ось-ось прийде “спаситель” і врятує його від кошмару щоденного існування. Не дочекався! Прийшов не “рятівник”, а убивця. А втім… Хто його знає?.. Можливо, смерть дійсно “врятувала”  його від усіх отих жахів, які дуже скоро можуть звалитися на ще живих українців?..  І зваляться! Якщо ми знову чекатимемо “порятунку” від “доброго дядька” з Америки, Ізраїля чи Європи. Не буде “доброго дядька”, шановні, добрі дяді по божевільнях не ходять. А от грабіжники, шахраї та убивці уже стоять на порозі.  Ну, що ж… В бейсбол українці ніколи не бавились, але вила у нас ще знайдуться…          

Ігор Чарнота,

Центр журналістських досліджень

ClipNews.info