Від любові до ненависті: один крок вертухая Магомаєва

Ось, наприклад, кажуть, що недавно начальник Стрижавської колонії №81, широко знаний у вузьких колах полковник внутрішньої служби Магомед Магомаєв, наказав розшукати й вбити такого собі Віталія Совача, колишнього в’язня цієї колонії і свого дуже й дуже близького товариша. Про це достеменно відомо і в Управлінні Служби безпеки України у Вінницькій області, і в Центральному апараті СБУ. Подейкують, що розпорядження Магомеда Расуловича, вже виконано. Тим не менш Президент з цього приводу Раду нацбезпеки не збирає, Гонгадзе всує не поминає і «справою Совача» народ не залякує.

Ну і за що, питаю я вас, шановна громадо, ви всім гуртом на народного депутата Лозінського накинулися? Свист, крик, зойки, подання про зняття депутатської недоторканності, міжнародний розшук  —  мовляв, у Голованівському районі Кіровоградської області депутат у лісі людину вбив у компанії з районним прокурором і міліцейським начальником. Ну, вбив. Ну, в компанії. І що з того? — Хіба ж за це депутатів коли в Україні карали?

Он, коли народний депутат Козаченко, довірена особа пана Ющенка на президентських виборах 2004 року, 23 липня 2004 року в Одесі хлопця з незареєстрованої пістолі «завалив», ви, шановні, гармидер з цього приводу не здіймали. Хіба трохи преса пошуміла (http://ord-ua.com/2005/03/24/vbivstvo-po-deputatski). Та ще невгомонний Григорій Омельченко звернення Президентові написав. Погомоніли й затихли. А тут — ґвалт та й годі: Президент Раду національної безпеки та оборони скликає, заявляє, що, мовляв, «справа Олійника» — це майже «справа Гонгадзе». От тільки вбитого Козаченком Жеребка пан Президент чомусь з Гонгадзе не порівнював. Бо вся вина Лозінського полягає, насправді, лише в тому полягає, що він не по тому списку депутатський мандат собі придбав. Купив би депутатство собі, припустимо, в лавах тієї ж Партії Регіонів чи «Нашої України» — ну і хто б його зараз розшукував? — Ще й би нагородили.

Ну, добре, Лозінського, припустимо, тепер розшукують, щоби Юлю зайвий раз у болоті викупати перед виборами. А прокурора з ментярою за що в буцегарні маринують? Хто-хто, а вони точно безкарно вбивати людей мають повне право. І вони, і їхні брати по зброї з департаменту по виконанню покарань.

Ось, наприклад, кажуть, що недавно начальник Стрижавської колонії №81, широко знаний у вузьких колах полковник внутрішньої служби Магомед Магомаєв, наказав розшукати й вбити такого собі Віталія Совача, колишнього в’язня цієї колонії і свого дуже й дуже близького товариша. Про це достеменно відомо і в Управлінні Служби безпеки України у Вінницькій області, і в Центральному апараті СБУ. Подейкують, що розпорядження Магомеда Расуловича вже виконано. Тим не менш Президент з цього приводу Раду нацбезпеки не збирає, Гонгадзе всує не поминає і «справою Совача» народ не залякує. І то правда: ось якби б Магомаєв був членом БЮТу, от тоді можна було б і про законність та справедливість верещати. А позаяк головний вертухай 81-ї колонії є симпатиком Партії Регіонів (і навіть забезпечував у 2004 році «правильне» волевиявлення спецконтингенту на користь двічі несудимого кандидата в Президенти), то президентського гніву йому можна не боятися.

Віддати наказ вбити близьку людину здатен не кожний, хоча народна мудрість і стверджує, що від любові до ненависті один тільки крок. Щоправда, цей крок Магомед Расулович зробив не з власної волі, а з незалежних від нього причин.

А починалося все так романтично… 

Віталій Анатолійович Совач, 1983 року народження, уродженець с.Скитка Липовецького району Вінницької області, вперше за ґрати потрапив далекого 2001 року, коли був засуджений вироком Липовецького райсуду Вінницької області до семи років позбавлення волі за цілим букетом злочинів проти індивідуальної власності громадян, тобто за грабежі та крадіжки. Совач вийшов був на волю умовно-достроково, але дуже швидко знову повернувся на півтора роки до Стрижавської колонії за порушення правил адміністративного нагляду, тож у черговий раз «відкинутися з зони» мав 12 червня 2009 року.

Суттєва деталь: Віталій Совач належав до тієї категорії ув’язнених, яким на «зонах» відводиться окремий «півнячий» куток. Але ізгоєм Совач себе не почував, оскільки ще в 2007 році 24-річний хлопець приглянувся начальникові колонії Магомаєву.

Історія про те, як подружилися гарячий дагестанський джигіт і хлопець з Вінницького села, гідна пера Шекспіра. Позбавлений майже всіх людяних рис, начальник уславленої в пресі нечуваними звірствами над в’язнями Стрижавської виправної колонії, Магомаєв хіба тільки до Совача проявляв щось, схоже на ніжність. Віталій Совач був звільнений від трудових обов’язків, точніше — від виснажливої рабської праці на Підприємстві колонії, директором якого (і фактичним власником) є все той же Магомед Магомаєв, і облаштував собі будуар, де жив окремо від інших.

Звісно, прискіпливий читач може висловити своє здивування і навіть обвинуватити автора цих правдивих рядків у наклепі на Магомеда Расуловича: з Закону України «Про кримінально-виконавчу службу» недвозначно випливає, що начальник колонії ніколи й ні за яких обставин не може очолювати «колоніальне Підприємство». Це — взагалі дві різних юридичних особи. У них навіть код ЄДРПОУ різний: так виправна колонія №81, начальником якої є Магомаєв, має код ЄДРПОУ 08562588, а Підприємство колонії, незаконно очолюване все тим же Магомаєвим — код ЄДРПОУ 08679600.

Втім, на території Стрижавської виправної колонії №81 українські закони були скасовані ще 3 червня 2002 року, тобто тієї лихої години, коли Магомаєв був переведений з Луганської зони №60 (де його прізвиськом «Мангал» ще й досі лякають засуджених) на Вінниччину та призначений начальником колонії та директором її Підприємства наказом начальника Управління Державного департаменту по виконанню покарань у Вінницькій області №70о/с.

Тож не дивно, що в Стрижавській колонії, яку правозахисники та журналісти давно охрестили «концтабором №81», Магомед Расулович за сумісництвом є і начальником, і директором Підприємства, і намісником Бога на землі.

Урешті-решт, взаємини між Магомаєвим і Совачем зайшли так далеко, що Магомаєв вирішив зробити своєму другу подарунок — випустити його на кілька місяців раніше встановленого судом строку. Великих складнощів це при тих порядках, що панують у колонії, не становило: після короткого, але бурхливе прощання з Магомаєвим, перед Совачем відкрилися ворота виправної установи.

На волю, в пампаси!

Не наш головний біль слідкувати за моральним обличчям начальників виправних установ — хай це бентежить головного вертухая України Василя Кощинця. Але в даному разі ситуація була винятковою. 25 квітня 2009 року інформатори з числа працівників колонії №81 повідомили, що ув’язнений Совач — сама наближена людина до начальника колонії —  начебто безслідно зник. Принаймні, впродовж тривалого часу його ніхто не бачив. При цьому ніяких заходів щодо пошуку Совача адміністрація не вживає, а Магомаєв навіть наказав підлеглим забути прізвище Совача й заткнути пельки.

Першою думкою було, що з Совачем щось трапилося. Стрижавський концтабір №81 широко відомий в Україні жорстокими тортурами над засудженими та знущанням її начальника Магомаєва з персоналу. Не менш моторошної слави зажила й розташована на території колонії Міжобласна тюремна лікарня, знана тепер на всю Європу завдяки справі «Ухань проти Україну», яку в 2008 році розглянув Європейський суд у Страсбурзі. Оскільки прокурорський нагляд за тим, що коїться на території цієї виправної установи, відсутній взагалі, вбити «зека», якому залишилися місяць-два до звільнення, почекати, коли сплине строк його ув’язнення, і оформити на паперах, що начебто в’язень покинув колонію — то як два пальці об асфальт. Принаймні, жодних технічних перепон для цього не існує.

Але Совач, як не крути, був для начальника колонії людиною не чужою. Між тим жодних ознак стурбованості чи печалі Магомаєв не виказував. Тож версія вбивства Совача була маловірогідною, оскільки навіть така «звірюка-гуманіст», як Магомаєв, чи навряд безтурботно сприйняла б смерть близького друга.

Сплинуло ще трохи часу, і «джерела» з колонії передали: Совач на волі. Хтось бачив, як він виходів через пропускний пункт, хтось — чув, як Магомаєв наказував починати готовити документи на його звільнення, оскільки термін ув’язнення Совача мав сплинути 12 червня.

На початку травня 2009 р. інформація про витівку Магомаєва перетнула паркан 81-ї колонії й стала ширитися Вінницею. Власне, народ дивувався не самому факту звільнення Совача (Магомаєв давно не дивує своїми навіть найдикунськими вчинками), скільки чуткам про неординарні відносини між начальником колонії та ув’язненим. Наша невеличка, але дуже креативна компанія — у складі київського адвоката Тетяни Монтян, координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана та автора цих рядків — жваво обговорювала непересічну подію, при цьому Тетяна, відкидаючи будь-яку толерантність, називала Магомаєва не інакше як «підаром». На що кожного разу правозахисник Дмитро закликав Тетяну не чіпати сферу приватних стосунків людей, навіть якщо форми цих стосунків їй і не подобаються. Але Тетяна, яка в своїй жіночій підсвідомості давно й люто ненавидить конкурентів, була невиправною.

Урешті-решт наприкінці травня інформація про незаконне звільнення засудженого досягнула Управління внутрішніх справ у Вінницькій області.  1 червня 2009 року Магомаєву зателефонував знайомий з УМВС і попередив, що в Управлінні громадської безпеки співробітники обговорюють якогось  Совача, начебто — близького друга Магомаєва, відпущеного з колонії раніше строку.

Там, де любов — завжди проливається кров

Чи варто казати, що цей телефонний дзвінок привів Магомаєва в стан повної прострації. А ще через день, 3 червня, давній опонент Магомеда Расуловича, Дмитро Гройсман, взяв і відправив факсом у центральний апарат Служби безпеки України листа з проханням перевірити факт зникнення Совача зі Стрижавської колонії №81. Ніхто того листа, ясна річ, у Києві не перевіряв — з центрального апарату СБУ його переслали до УСБУ у Вінницькій області. А вже звідтіля про лист Гройсмана того ж таки 3 червня Магомаєва попередив співробітник відділу «К».

Начальник колонії, будучи органом дізнання, має право порушувати кримінальні справи щодо засуджених. І, навіть, більш того — зобов’язаний це робити за наявності передбачених законом приводів і підстав. Тож Магомаєв, довідавшись про лист Дмитра Гройсмана, негайно викликав заступника і наказав миттю написати постанову про порушення кримінальної справи за фактом «втечі з місця позбавлення волі» засудженого Совача. Бо інакше справу б порушила прокуратура. І не тільки за фактом втечі, але й — хто зна — може й за фактом, щонайменше, службової недбалості начальника колонії.

У постанові написали, що, мовляв, 1 червня 2009 року о 21-00 год. під час проведення загальної вечірньої перевірки засуджених дільниці соціальної реабілітації Стрижавської виправної колонії №81 була виявлена відсутність засудженого Совача Віталія Анатолійовича. І так далі — аж до резолютивної частини постанови, якою справа порушувалася за ч.1 ст. 393 КК України. Ця постанова цілком вдовольнила прокуратуру й ніхто навіть не поцікавився, а з якого переляку з дільниці соціальної реабілітації при колонії (читай — з гуртожитку) в біга подався ув’язнений, строк покарання якого мав закінчитися через 12 (дванадцять!) днів.

А трохи пізніше Магомед Расулович, вже за межами колонії, зустрівся з іншою людиною.  Можливо — тією самою, якій «хтось» у 2008 році замовив напад на координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана та колишнього співробітника цієї колонії Бондаря. Як стверджують наші джерела в УМВС України у Вінницькій області, Магомаєв замовив вбивство Совача, оскільки в разі, якби б міліція першою відшукала відущеного-«опущеного» Совача, бідолашний міг би розколотися і повідомити хто, а головне — КОЛИ І ЗА ЯКІ ЗАСЛУГИ — дозволив йому вважати себе вільним. Авторитет начальника виправної колонії, навіть з такими нестандартними вподобаннями — річ у кримінальному середовищі дуже відчутна. Тож, як повідомляють наші інформатори, замовлення вже виконано — Віталій Совач мертвий.

До речі, користуючись нагодою, вміщуємо фоторобот людини, яка торік напала на Дмитра Гройсмана в під’їзді власного будинку.

Власне, цю історію ми розповіли виключно заради любові до мистецтва. Жодних наслідків для Магомаєва вона не матиме, оскільки карати за вбивства ані депутатів, ані начальників виправних колоній в Україні не прийнято. Хоча, ні, варіант є. Але для цього треба запустити плітку, що Магомаєв начебто є членом БЮТу. О, тоді й прокуратура стрепенеться, і Гарант Конституції почне про законність і справедливість розпатякувати…

А, і ще — ледь не забув. Оскільки Магомед Расулович 3 червня 2009 року власноручно порушив кримінальну справу за фактом втечі 1 червня 2009 року з місця позбавлення волі Віталія Совача, якого він сам і випустив, ми — автор статті, Тетяна Монтян і Дмитро Гройсман — готові свідчити в цій кримінальній справі. Зокрема, ладні повідомити слідству, що про зникнення 1 червня 2009 року зі Стрижавської виправної колонії №81 засудженого Віталія Анатолійовича Совача нам стало відомо ще 25 квітня.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»