… Батько одного хлопчини був військовим, а вони люди хазяйновиті, от і тягнуть додому усілякий мотлох. В цього військовика теж невідомо для чого в комірчині «завалявся» електродетонатор — на вигляд звичайна металева трубочка з дротами.
Допитливий хлопчина знайшов цю річ і показав дідові, на що той заявив: «Неси батарейку, зараз ми перевіримо, що це таке». Дід узяв у руки детонатор, а онук, що стояв поруч, замкнув контакти.
Звичайно, стався вибух, обоє потрапили до лікарні. Парубка лише злегка подряпало осколками, а ось дідусь розпрощався з фалангами двох пальців і отримав декілька осколків у живіт. Йому ще пощастило, що був в окулярах, а то б і очі втратив. І це був всього лише електродетонатор.
До речі, пам’ятаєте покалічені пальці на руці Бориса Єльцина? Він в дитинстві теж невдало погрався із запалом від ручної гранати.
А то ще був випадок, коли мужики, які жили по сусідству з військовою частиною в Козелецькому районі, любили ходити на армійський полігон і викопувати звідти учбові снаряди й міни, а потім їх здавати на металобрухт. Але щоб на приймальному пункті в очі не так впадали хижі оскали снарядів, «металісти» їх частково розбирали.
Робочим столом-ковадлом служив перевернутий тупою стороною крупнокаліберний снаряд. Так от, якось фортуна відвернулася від парубків і підсунула їм «щось бойове». Потім найактивнішого «демонтажника» збирали навкруги по частинах, інші теж отримали свою долю осколків, але залишилися живі.
Зрозуміло, що написи на кшталт «курці помирають рано» все одно мало у кого відбивають тягу до паління, але в нашому випадку дуже хочеться згадати приказку: «Хто грає з динамітом, той прийде додому вбитим» — так говорять експерти-вибухотехніки сектора вибухово-технічних і пожежно-технічних експертиз Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Чернігівської області. А вже ці люди за слова відповідають, тому як за своє життя побачили всякого.
Підштовхнуло нас до візиту в цю службу повідомлення в новинах про те, що в шахтарському селищі підлітки кинули у вогонь в’язку детонаторів, і декілька з них отримали поранення. Діти запевняли, що не знали які саме залізяки кинули у вогонь.
Ось ми і вирішили напередодні літніх канікул ближче познайомитися з роботою підрозділу і своїми очима побачити найбільш підступні вибухонебезпечні предмети, які можуть потрапити в руки дорослих і дітей в лісі, полі або городі. Адже є речі, про які ніколи і не подумаєш, що вони являють собою небезпеку.
«Десь за містом прогримів вибух…»
Вибухотехнічна служба була створена 13 червня 1997 року у зв’язку з тим, що кримінал в Україні, як і на всьому пострадянському просторі почав активно застосовувати не лише автоматичну зброю, але і вибухівку.
В її завдання входив, наприклад, огляд об’єктів на наявність вибухонебезпечних предметів (вибухових пристроїв), а в разі їх виявлення — знешкодження, знищення, а також подальше дослідження. Адже в чому різниця між військовими саперами, МНСниками і міліцією? Перші дві структури займаються в основному вибуховими пристроями часів війни, які знаходять під час земляних робіт (є така властивість ґрунту — з часом виштовхувати нагору чужорідні тіла).
Знайшовся снаряд та і знайшовся — в даному випадку криміналу не вбачається, приїжджають МНСники або військові сапери і знищують його. Який тут кримінал, хіба хто винен, що снарядів в землі після війни залишилась тьма? Але якщо, наприклад, той самий снаряд якийсь дядько Іван викопав на городі і притяг його до себе в сарай, то це вже є незаконним зберіганням боєприпасів, тут вже настає кримінальна відповідальність.
Експерти-вибухотехніки потім проводять експертизу, щоб дати відповідь, чи підпадає цей предмет під перелік заборонених. Експерт дає висновок про те, чи є це вибуховим пристроєм, до якого типу він відноситься, як діє. У подальшому всі висновки впливають на кваліфікацію злочину.
Розповідають, що коли служба лише ставала на ноги, багато було всяких непорозумінь. Що казати, у співробітників не було не те що машини, навіть тротилу для знищення небезпечних знахідок. Зараз, звичайно, в цьому плані все дуже строго. Є в передмісті Чернігова спеціальний полігон, де час від часу вибухотехніки підривають боєприпаси і всяку саморобну піротехніку.
Не забувайте сумки біля банків!
Коли вибухотехніки бачать по телевізору чим оснащені європейські поліцейські, які працюють з вибуховими пристроями, вони можуть лише порадіти за колег, яким Батьківщина виділяє нечувані суми на технічне оснащення.
Українці на їх фоні працюють практично голіруч, допомагає їм лише досвід, Інтернет і нюх (собачий в тому числі). Предметом гордості співробітників є гідравлічна гармата, яка струменем води розбиває підозрілі пакети, валізи і згортки. Розповів про це диво техніки головний експерт Андрій Ісаченко:
— У нас є таке пристосування (саморобне, бо держава нас якось не балує, але близьке до оригінала) — гідродинамічна гармата, вона розбиває об’єкти водою. Тобто створюється тиск води за допомогою порохових газів, і струменем води під великим тиском розбивається вибухівка.
Був у Чернігові випадок, коли біля банку в центрі міста чолов’яга знімав з банкомату гроші і залишив там дипломат. Банкіри сполохалися і викликали нас, ми його прямо на місці з гарматки і «розкрили». А там немає жодної вибухівки, папери якісь серйозні, намочили всі повністю. Чоловік потім прилетів, кричав, скандалив, ну що ж робити, забув же сам! А вибух такий сильний був, що навіть банкомат похитнуло і убік злегка зрушило. Розпаковує і конверти поштові. Наприклад, якщо є підозра, що там порошок якийсь.
Або є ще спосіб: береться пластикова пляшка з водою, туди опускається детонуючий шнур мікровибухом вода розбиває об’єкт, що стоїть поруч — дуже ефективно і цікаво. Якось ми проводили навчання з військовими, які приїхали з міністерства оборони, то полковник-сапер після показаного очманів. Сказав, що 20 з гаком років служить, але ніколи такого не бачив.
Військові консервативні, їм аби що — відразу тротилом підірвати. А у нас мета не знищити об’єкт зовсім, а зберегти якісь залишки. Нам необхідно знешкодити, а не знищити. Ми ж в першу чергу експерти.
Є на озброєнні ще лапа-маніпулятор, призначена для перенесення невеликих вибухонебезпечних предметів в безпечне місце, а також зроблена з автомобільних покришок камера, здатна витримати підрив гранати або боєприпасів середньої потужності (коли евакуація предмету неможлива і проводиться ліквідація на місці).
Улюблениця підрозділу — службовий собака Дана — з’явилася на службу щеням, тут же дорослішала і набиралася досвіду і навиків. Шукає все те, чого не можуть знайти люди. Може знайти будь-яку вибухівку і все, що вибухає. На виїзді Дана працює мовчки — знаходить що потрібно і тихенько в тому місці сідає, метушня і шум при роботі з вибухівкою ні до чого. За відмінну роботу собака обов’язково отримує щось смачненьке, та і просто любить, коли її хвалять.
День народження — п’ятниця, 13
Не даремно в колишній Югославії, де гори і зараз в достатній кількості нашпиговані мінами, наші фахівці цінуються дуже високо. Іноземні миротворці там сподіваються лише на техніку, роботів і ще всякі хитромудрі пристосування, а наші — на відчуття, кмітливість і «совковий гарт».
Ветеран служби (нині пенсіонер) Юрій Дайнеко побував там як кінолог тричі — шукав (і знаходив) вибухівку і наркотики, зараз збирається туди як цивільний фахівець в четвертий раз. Європейці належним чином оцінили професіоналізм українців, адже кого попало в миротворчий контингент вони не запрошують.
І хоча наказ про створення служби був підписаний майже 12 років тому в п’ятницю 13 червня, хлопці з цього приводу лише жартують. Вони вважають, що цей день був вибраний спеціально, аби так би мовити заручитися підтримкою і заступництвом вищих сил, адже робота з вибухівкою — кожен раз свого роду гра з Долею. Звідси і обов’язковий тост, який звучить тільки в своєму колі: «Аби кількість підходів (до вибухонебезпечного предмету) дорівнювала кількості відходів».
Вибухотехнік — це не кіношний крутий ренжер, Джеймс Бонд або мачо. Навпаки, за урівноваженістю, зваженому підходу до ситуації і холоднокровності вони скоріш близькі до банкірів. Так-так, і вибухівка, і гроші дуже не люблять метушні. Напевно, не випадково і за освітою двоє парубків у підрозділі юристи, один інженер.
Це начальник сектору вибухово-технічних і пожежно-технічних експертиз Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Чернігівської області Ярослав Дрижак, головний експерт Андрій Ісаченко і експерт Євген Мельник.
Хлопці запросили нас і в музей підрозділу (він же майстерня), де часті гості школярі, студенти і просто любителі активного відпочинку. Саме цей контингент, як правило, і натикається на всякі вибухонебезпечні штучки. На стелажах серед гранат, снарядів і мін нам показали речі, які особливо небезпечні — запали до ручних гранат, детонатори і підривачі до артилерійських снарядів і мін.
Навіть коли сталеві корпуси боєприпасів проіржавіють, зроблені з міді або бронзи детонатори спрацьовують без осічки (усередині них досить вибухівки аби відірвати пальці). Тому фахівці рекомендують: якщо не знаєш, що це таке, краще взагалі не чіпати, тим більше розбирати, стукати молотком або кидати у вогонь. Люди різні бувають — хтось обов’язково захоче вибухонебезпечний предмет ногою штовхнути, хтось помацати, хтось лизнути (сміються).
Все це «залізо» дуже небезпечне, особливо боєприпаси часів війни. Це лише з 1943 року радянська воєнна промисловість почала плавно (або як виходило) переходити з динаміту на тротил (тринітротолуол, TNT). Тобто начиняли снаряди або динамітом, або тротилом.
Динаміт характерний тим, що вступає в хімічну реакцію з металами. З часом на поверхні корпусу проступає пікринова кислота, яка дуже небезпечна. Досить снаряд копирснути лопатою або ударити, він може відразу вибухнути.
Дуже небезпечні мінометні міни, особливо якщо вона впала і не вибухнула. Детонатор там — тонка пластинка-мембрана, для спрацьовування її досить просто копирснути. Міну можна навіть просто з воронки вийняти, і вона вибухне.
Будь-яка стріляна міна потенційно небезпечна на 300%, тому що під час пострілу детонатор ставиться автоматом у бойове положення. І якщо вона не вибухнула, значить зачепилася за дерево, впала боком, в стіг сіна, болото, сніг тощо. Тому фахівці (якщо є можливість) намагаються все знищувати на місці.
Декілька років тому в Прилуках похилого віку старенька копала город і викопала гранату. Покрутивши її в руках, хотіла було тут же викинути, але побачила дільничних міліціонерів, що йдуть по дорозі. Бабуся по-доброму попросила парубків забрати свою знахідку, але ті пообіцяли прислати фахівців і порадили гранату кинути від гріха подалі.
Розцінивши сказане як відмову, бабуся кинула іржаву гранату вартовим порядку прямо під ноги. Чи варто говорити, що фахівці з’явилися на городі старенької негайно, правда, вони довго сперечалися що це за граната. Вже після знищення експерти таки з’ясували — це була граната 1914 року.
Не обходиться робота і без приємних моментів. У тих же Прилуках надійшло повідомлення про замінований готель — а там на першому поверсі розташований бенкетний зал, де мало відбутися весілля. Природно, столи там були накриті серйозно, прямо як в кіно — ікра червона, чорна, дичина… Експерти походили приміщенням, жодних підозрілих предметів не виявили.
До них підійшов вдячний директор і говорить, мовляв, хлопці, люди все одно виїхали в інший заклад святкувати, а це все сплачено, сідаєте, перекусіть. Парубки говорять: «Ми як сіли! Хороший був виїзд, більше б таких!» Як виявилося пізніше, суперник, якого дівчина «відшила», вирішив трохи попсувати кров молодятам, та все обійшлося.
<!—
$(function() {
$(‘a.photo-gallery’).lightBox();
});
—>