 |
Усе частіше «зеки» вдаються до інсценізованих самогубств, аби дошкулити наглядачам або раніше вийти на волю
Надмірна увага засобів масової інформації, правозахисних організацій та міжнародних контролерів до українських виправних закладів спричинила несподівано негативний ефект. Далеко не завжди повідомлення про акції протесту проти тортур працівників в’язниць мають підстави. Зеки часто використовують жагу людей до сенсацій і свідомо себе калічать. Щонайменше, це сприяє покращенню умов утримання та звільненню надто принципового персоналу, який відмовляє засудженим у непередбачених законом превілеях. А особливо талановитим «самогубцям» щастить раніше вийти на волю: керівництво колоній, прагнучи уникнути скандалу, хай навіть «дутого», та спровокованого ним перевірок, готове посприяти достроковому звільненню проблемних підопічних.
Погана міна за хорошої гри
Останньою спробою продемонструвати недолугість української пенітенціарної системи стало групове каліцтво в’язнів у Донецьку. Наприкінці січня троє засуджених, які перебували на лікуванні в міжобласній лікарні на території виправної колонії №124, зімітували спробу суїциду, ввівши у стінки черева заточені штирі з матрацних гачків. Таким чином, вони нібито висловили протест проти жахливих умов утримання в лікарні, огидного харчування і насильства з боку персоналу. Ініціатором акції став рецидивіст Олександр Лукашов, який зумів за допомоги свого адвоката розголосити про надзвичайну подію усім ЗМІ. Щоправда, на відміну від інших подібних ситуацій, «суїцид» завершився пшиком.
46-річний Лукашов, якого перевезли з іншої області в Єнакіївську виправну колонію №52, з етапу потрапив у лікарню. Його біографія більше ніж бурхлива. Уродженець села Трояни під Бердянськом був неодноразово засуджений. Вперше – ще 1978 року за пограбування, вдруге – у 1981 році за зґвалтування і злісне хуліганство. Згодом кримінальний талант проявився на території Російської Федерації, де його у 1991 році засудили за цілий букет злочинів і визнали особливо небезпечним рецидивістом. У 2002 році він потрапив за ґрати в Україні одразу за дев’ятьома статтями Кримінального кодексу – грабежі, розбої, крадіжки, особливо злісне хуліганство, володіння зброєю, кіднепінг тощо. Уже відбуваючи покарання, Лукашов до свого списку додав ще одну статтю – «злісне невиконання вимог адміністрації». За неформальним соціальним статусом зони він був «козлом» – працював у їдальні кухарем, причому в 2000 році – саме в 124-й колонії. Тоді, як згадують представники адміністрації, з ним проблем не було.
Лукашов перебував у палаті разом із шістьма колегами, серед яких і провів відповідну агітаційну роботу. Цікаво, що, на відміну від спільників, він практично нічого собі не ушкодив. Якщо двоє інших засуджених справді гачками пробили собі стінки черева, то Лукашов вводив 6-сантиметровий штирок у післяопераційний свищ, що, за словами лікарів, виключає гострі болючі відчуття. Після операцій з видалення сторонніх предметів, засудженим навіть швів не накладали, обійшлися скобами. Нині їхній стан цілком задовільний.
Про наявність у череві шматка заліза Лукашов заявив наступного дня після того, як встромив, продемонструвавши його своєму адвокатові. Як і сліди побоїв, що, як з’ясувалося згодом, нанесли йому не охоронці, а інший ув’язнений прямо у палаті – на прохання самого побитого. Але ці синці і шрами були продемонстровані журналістам. Окремі місцеві ЗМІ навіть переповіли чутки, що у колонії №124 у перервах між маршами духового оркестру чути несамовитий лемент катованих адміністрацією засуджених…
Лікарню для ув’язнених з цілою бригадою підлеглих і журналістів відвідав прокурор області Віталій Мурза. Він поспілкувався із засудженими, оглянув кабінети і палати лікарні. Лише один із півтора десятка заявників висловив зауваження, що стосуються відсутності стільчика в душовій, невихованості медсестер і якості хліба, що випікається в зоні. Деякі в’язні зверталися до прокурора з проханнями надати юридичну допомогу, триваліші побачення і … можливість залишитися після лікування відбувати покарання в колонії №124!
«Показушними» ці відвідини назвати важко: журналістів абсолютно не обмежували в спілкуванні з засудженими – представники адміністрації лише спостерігали. Ніхто з опитуваних арештантів не підтвердив фактів насильства, не було істотних дорікань і на якість лікування. Не було почуто і слів співчуття та схвалення вчинку Лукашова і компанії, швидше навпаки. Звичайно, умови у в’язничній лікарні далекі від ідеальних. Однак обслуговування часом навіть краще, аніж у деяких цивільних шпиталях Донеччини.
Останній аргумент кримінальних королів
Під час неофіційної бесіди правоохоронці розповіли Тижню, що Лукашову просто не поталанило – надто принциповим виявився начальник колонії. Переважно, щойно відбувається витік інформації за межі зони про подібні випадки, проблему намагаються вирішити «полюбовно». Така практика триває ще з радянських часів, але нині вона стає особливо актуальною. «Авторитети» (вони ж «пахани») зони часто вдаються до подібних методів, щоб позбутися наглядача, який відмовляється передавати заборонені предмети або ж втручається в неформальне життя засуджених. Щоправда, «пахани» особисто беруть участь у таких акціях лише тоді, коли інсценований «суїцид» дає шанс раніше вийти на волю особисто «авторитету».
|
ХРОНІКА БУНТІВ
10 листопада 2007 р. – через правозахисні організації було повідомлено про те, що у Луганській колонії №60 30 засуджених покалічили себе, протестуючи проти «масового побиття ув’язнених спецпідрозділом». |
||
Серед зеків є навіть своєрідний каталог можливих методів впливу на працівників зони. Найпоширеніші калічення – порізи на передпліччях, що арго, тобто специфічною мовою злочинців, називається «розкрити вени» або «розкритися». Щоб не казали офіційні особи про ці подряпини, вени дійсно відкриваються. Інша річ, що небезпека для життя при цьому мінімальна: кров’яний тиск у венах низький і кров швидко згортається. Часто навіть необхідності в медичній допомозі немає. Інший варіант – порізи на животі. Крові начебто багато, порізів десяток, але варто помазати йодом і заліпити рану пластирем, як усі «пристрасті» вщухають.
Бували ще порізи на шиї, але сонну артерію зачіпають тільки ті, хто надміру захопився. Згадуване заганяння штирів також не є чимось винятковим. Зеки завжди демонстрували відмінне знання анатомії – інколи примудрювалися загнати штир точно між діафрагмою і шлунком, не зачепивши життєво важливих органів. Для тюремних хірургів їхнє лікування не було складним. Найпримітивніший спосіб показового суїциду: наковтатися чогось. У хід йдуть і ложки, і кісточки доміно. Бували й «ексклюзивні» варіанти – на кшталт переломів руки, прибивання цвяхом власних яєчок до табуретки. Але такі самокаліцтва вельми рідкісні.
Цікаво, що, практично ніколи не здійснюють самопорізи в житлових чи виробничих зонах колоній. Просто тому, що там з цим ніхто і не намагався боротися. Безглуздо – навкруги повно металу. А от у штрафних ізоляторах і приміщеннях камерного типу, де колючо-ріжучі предмети категорично заборонені, покалічення відбувалися часто. Найчастіше вони групові (3–5 людей), масові випадки за участю 20 чи більше засуджених вкрай рідкісні. Калічили себе в’язні з показовою театральністю, причому жоден з них реально вмирати навіть і не думав.
Окрема мова – про бунти і акції непокори. Варто розрізняти масові безлади, групові безлади і групову непокору. Більшість не вбачає між ними різниці. Однак масові і групові безлади розрізняються тим, що у першому випадку – у них бере участь велика кількість осіб, яка постійно змінюється, – вирахувати усіх учасників важко, та й непотрібно: головне – виявити провокаторів і підбурювачів. Насправді Департамент виконання покарань МВС України просто не готовий якісно виконати цю роботу. Немає власної розвідки, і все обмежується введенням у зону загонів спецпризначення. Однак таке примітивне придушення бунту або не дасть жодного результату – карати буде нікого, або дасть результат негативний – покарають не тих. Під час групових безладів кількість й особи учасників легко визначають. Тому варто використовувати або свої групи швидкого реагування або, за складніших випадків, – спецпідрозділ. У разі акцій непокори ніякого спецназу взагалі не потрібно. Ну, не хочуть зеки працювати – будь-ласка, вистачить і заходів дисциплінарного впливу.
Проте, головна проблема наших міліціонерів в тому, що вони за звичкою застосовують силу там, де потрібно попрацювати мізками. Унаслідок цього злочинці стають такими собі героями – робін-гудами, а правоохоронці – брутальними катами.
Політичне «замовлення» для зони
І правозахисники, і працівники Секретаріату уповноваженого з прав людини України (омбудсмена) визнають, що третина протестів у виправних закладах відбуваються без об’єктивних причин. Олександр Букалов, керівник Пенітенціарного товариства, вважає, що громадські організації часто виступають своєрідними ретрансляторами подій на 
зонах, які можна сприймати і тлумачити двозначно. Достатньо згадати хоча б випадок із повідомленням про введення спецпризначенців у колонію №60 в Луганській області. У листопаді минулого року засуджені влаштували там заворушення після того, як троє їхніх «колег» намагалися втекти, скориставшись пістолетом, переданим із волі у консервній банці з-під оселедця.
зонах, які можна сприймати і тлумачити двозначно. Достатньо згадати хоча б випадок із повідомленням про введення спецпризначенців у колонію №60 в Луганській області. У листопаді минулого року засуджені влаштували там заворушення після того, як троє їхніх «колег» намагалися втекти, скориставшись пістолетом, переданим із волі у консервній банці з-під оселедця.Інформацію про інцидент розмістили на своїх сайтах Вінницька та Харківська правозахисні групи, одночасно повідомивши про бунт на зоні, спричинений буцім-то безчинствами воєнізованих підрозділів. Згодом виявилося, що це не більше ніж «качка». На думку Букалова, подібних випадків можна було б уникнути, якби МВС зробила відкритішим доступ правозахисників до підпорядкованих міністерству виправних закладів. Нинішні обмеження грають нині проти нього.
Цікаве спостереження: велика кількість повідомлень про акції протесту та непокори активно почала «зливатися» у ЗМІ після того, як було сформовано новий уряд. Згідно зі світовою традицією, виправні заклади мають перебувати у підпорядкуванні Міністерства юстиції. Наразі українські колонії перебувають на проміжному етапі перепідпорядкування від МВС до Мінюсту. І кожен факт порушення прав ув’язнених б’є як по іміджу України, так і по іміджу уряду.
Не виключено, що окремі, нині опозиційні, сили свідомо йдуть на змову з адвокатами, аби спровокувати акції непокори. Подібна угода є взаємовигідною. Для одних це – можливість швидше звільнити свого клієнта з-під варти. Для інших – показати усьому світу недемократичність «помаранчевих». Ось так, мимовільно, в’язні стають заручниками з’ясування політичних стосунків.
Тюремне самокаліцтво:
способи і цілі
11 ответов
В принципе, достаточно грамотная и актуальная на сегодняшний день статья. Есть правда некоторые ошибки (наример — тюрьмы, колонии и СИЗО относятся не к системе МВД.) Но в целом автор прав. Зэка очень успешно пользуются указанными способами. Проблема в том, что мы “заигрались” в демократию и кроме того, в уголовно-исполнительной службе на сегодняшний день не осталось не только профессионалов, нет даже специалистов, которые могут АДЕКВАТНО действовать в изложенных в статье ситуациях. Вот и “маємо, що маємо”. Пугает тот факт, что до бунтов в колониях (настоящих бунтов) уже не далеко.
Автор статьи так и не разобрался в причинах “тюремного мазохизма”. Он добросовестно переписал факты, против этого не попрешь. А вот когда стал делать “свои” выводы( почитайте его биографию )вот тут и вылезла проблема “заказной” статьи.
Последние события, которые разворачиваются в Государственном департаменте по вопросам исполнения наказаний, заставляют некоторых лиц, из числа руководства, как то оправдать свою бездеятельность.
Он пишет, что большое количество информации про акции протеста активно начало сливаться в СМИ после формирования нового правительства. “Тюремную почту” никто не отменял как в царские времена, так и в наши, особенно когда в стране мобильные телефоны стали не средством роскоши, а связи. А в отношении режима в учреждениях, так это вопрос к руководству Департамента. Они раскрыли двери учреждений после известных событий 2004 года, из-за их “недолугого керівництва” из системы были вынуждены уйти тысячи профессионалов, которые имели большой опыт десятков лет работы.
Автор пишет, что отдельные оппозиционные силы идут на сделку с авдвокатами, чтобы спровоцировать акции “непокори” и при этом зэки становятся заложниками выяснения политических отношений.
Вот зэкам как раз и до одного места выяснение этих отношений и такие “авторские выводы”. Чем больше такого шума, тем оперативная обстановка в зонах сложнее,при том, что режим итак никакой.
Зэкам это все на руку, что хочешь то и делай.
Автор — дилетант и плагиатор. Во-первых, еще год назад, 18. 03. 2008, он опубликовал эту статью в еженедельнике “Украинский тиждень”. А теперь, не задумываясь, что за год много воды утекло, и ситуация в местах лишения свободы не могла не поменяться, тупо вывешивает ее еще раз. ”Пролезет…”
Во-вторых, еще раньше, 11. 02. 2008 года “Украина криминальная” разместила статью профессионального тюремщика Владимира Ажиппо “Членовредительство в тюрьме: “Блатной мир любит театральность в жизни”. Кстати, Ажиппо цитирует Варлама Шаламова и не забывает сказать об этом. А вот, что он пишет в статье.
“О членовредительствах.
Они бывают нескольких видов: наиболее распространенные – порезы на предплечьях, т.н. «вскрыть вены или вскрыться». Чтобы не говорили официальные лица о царапинах, вены действительно открываются. Другое дело, что опасности для жизни при этом немного: кровяное давление в венах низкое и кровь быстро сворачивается. Часто даже необходимости в медпомощи нет, сами слипаются. Дальше: порезы на животе. Ну, это тоже из области понтов: крови как будто много, порезов десяток, но стоит помазать йодом и залепить пластырем, как все страсти утихают. Бывали еще порезы на шее, но мне вспоминается только один, когда зэк зацепил сонную артерию – наверное, перестарался (и все равно ведь не «воткнул»!). Следующее: загнать себе в тело штырь. Здесь зэки проявляли удивительное знание анатомии – они умудрялись загнать штырь точно между диафрагмой и желудком, не задев жизненно важных органов. Для тюремных хирургов их лечение сложности не представляло. Ну, и последнее: наглотаться всякой дряни – от черенка ложки до набора домино. Бывали, конечно, и эксклюзивные варианты, вроде как переломы предплечий, прибивание гвоздем собственных яиц к табуретке, или, например, когда один урод вскрылся, нацедил полмиски крови, накрошил туда хлеба и стал эту тюрю поедать, размазывая по физиономии. Но это уже не закономерности, а исключения, преступный мир к творчеству мало расположен.
Практически никогда не происходили самопорезы в жилой и производственной зонах колоний, просто потому, что там с этим никто и не пытался бороться –бессмысленно – кругом полно металла. А вот в штрафных изоляторах и помещениях камерного типа, где колюще-режущие предметы были категорически запрещены, членовредительства происходили с завидным постоянством. Зачастую они носили групповой (3-5 человек), а, бывало, и массовый характер (20 человек и более). Вывод – цитирую: «Блатной мир любит театральность в жизни» (Варлам Шаламов). Такой протест всегда носит истерический характер, он всегда «на публику», он вызывающе-«криклив». Кроме этого, самоагрессия – одна из форм проявления агрессии. Это подсознательный расчет на страх тех, кто рядом и тюремных начальников. Расчет на то, что каждый подумает: «А я бы так смог? Да никогда! А он смог! Какая же сила у этого человека!» Это извращенное, психопатическое действие, направленное на самоутверждение между себе подобных. Но вот цели расстаться с жизнью при этом нет и близко.
О бунтах, голодовках, захватах заложников и спецназах.
Бунт – понятие бытовое, его каждый может толковать как угодно. Но, обычно так называют массовые беспорядки, сопровождающиеся погромами, поджогами, насильственными действиями и т.п. При этом следует различать массовые беспорядки, групповые беспорядки и групповое неповиновение. То, что журналисты не знают между ними разницы – вполне объяснимо. Но, к сожалению, то, что мне удалось услышать и вычитать из комментариев высоких должностных лиц, дает основания считать, что и они в этом абсолютно ничего не соображают.
По порядку. Массовые и групповые беспорядки различаются тем, что при первых количество участников, во-первых, велико, во-вторых, непостоянно, поэтому точное их число сосчитать невозможно. Да этого делать и не нужно. Толпа, тупо громящая все вокруг, завтра также тупо будет это все восстанавливать. Наиболее важно обнаружить зачинщиков, провокаторов, подстрекателей и самых активных участников беспорядков. К этому департамент, кичащийся своими передовыми идеями, совершенно не готов. Потому что здесь главное не работа отрядов спецназа, которые могут только отлупить всех подряд и подавить бунт, а готовность так называемого подсобного аппарата (понятно, о ком речь?) и подготовленность групп разведки и документирования из числа местных (только местных) оперативников и режимников. А этой работой в департаменте не только никто не занимается, но и никто не умеет заниматься. А примитивное подавление бунта либо не даст никакого результата – наказывать будет некого, либо даст результат отрицательный – накажут не тех.
При групповых же беспорядках число и личности участников легко определяются. Поэтому здесь как раз достаточно использовать либо свои группы быстрого реагирования, либо, в более сложных случаях, спецподразделение.
При неповиновениях же никакого спецназа вообще не нужно. Ну, не хотят зэки работать – да на здоровье, полно мер дисциплинарного и уголовного воздействия”.
Это пишет профессионал. А автор “Мазохизма…” попросту неграмотно содрал эту информацию, выбросил из текста несколько фраз, ну, и как-будто изучил ситуацию и стал уже автором материала. И втюхал это фуфло редакции ОРД.
Я что-то не пойму, после изменения сайта, ОРД начал публиковать всякий бред, типа этой дешевой заказухи. Ребята не теряйте свое лицо!
http://www.ut.net.ua/about/we/10/
Осьо цей Вася подивіться на нього………
В январе 2008 года в Голопристанской ИК №7 (противотуберкулёзная больница)некий з/к по кличке “Карман” объявил себя положенцем (сам фуфлыжник)и начал раскачивать “кресты”. Сколотил вокруг себе подобних липовых “отрицал” и стал шантажировать администрацию возможными массовыми жалобами во все инстанции. Колония та, как по лечению, так и по “бациле”, одна из лучших. Угрожал, паршивец, что если его свезут, то организует акты массового самоубийства. Зашёл в зону ГШР, аккуратненько его и его свору спаковал да и свёз в СИЗО — всплыли факты его угроз медсёстрам и младшим инспекторам. Лагерь, получая стандартное пятиразовое питание и бесплатное лечение (уровнем выше чем в областном противотуберкулёзном стационаре)спокойно проводил “героя”, которому прокуратура домотала 345 УК. Рецепт бесплатный, пользуйтесь.
Читаю и балдею!Что бы писать коментарии “умные” надо сначала там посидеть.Хотябы на эскурсию сходить.Противно.
Саше. И после того, как “там” посидишь, сразу начнёшь умные комментарии писать? Что значит- умные? Ты, видать, ещё тот старый политкаторжанин!
Наконец хоть кто-то начал замечать, что зечье борзеет и на голову лезет! Лупить их надо.
те кто сидят,намного лутше тех кто на воле….Посидели бы узнали……
те кто сидят,намного лутше тех кто на воле….Посидели бы узнали……