Донецька міліція «пресує» студентів за любов до Василя Стуса

Хтось дуже зацікавлено вбиває в наші голови проблеми всесвітньої економічної кризи чи політичного колапсу в Україні. Ця думка є хибною. Про всесвітню економічну кризу було «всесвітньо» попереджено ще за рік до її початку. Політичний «колапс» — є цілком природнім для даного етапу становлення України як держави. Поки є що ділити, — доти буде політичний бардак і економічний дерибан. Чому так категорично? Все дуже просто, — в Україні криза існує на генному рівні. В крові у людей. Це криза, розумійте – тьма, насамперед культурна і моральна. Найлегше всього відхреститися власним невіглаством, посилаючись на світ, чи навпаки — посилати за кордон представників еліти, котрі привселюдно покривають браму Вітчизни гімном та ганьбою. Але і це – мине.
Коли в Україні виросте три покоління випускників «Гарварду», «Кембриджу», «Ітона» і «Сорбонни» і ці діти стануть елітою – лише тоді це покоління політиків, після звинувачень у хабарництві, державній зраді чи пиятиці – самостійно йтиме у відставку чи пускатиме собі із табельної зброї кулю в лоба від сорому.
Я свідомо не згадую українські вузи, адже прецедент із Донецьким національним університетом накрив соромом не лише окремі наукові кола і Донеччину. Цей приклад є ганьбою для усіх вузів України; начебто лакмусовим папірцем тієї солідарності студентства і викладачів, котрі зобов’язані виховати і випестити здоровий хребет молодої нації, а не переслідувати його, вибиваючи із молоді зародки власної думки. Адже існує абсолютна аксіома – «Рівень вузу формує знаність і слава його випускників!»

Якщо ти – за Стуса, ти — дебіл

Нагадаю, що груднем 2008 року було розпочато ініціативу дійсних та колишніх студентів ДонНУ з надання національному університету імені Василя Стуса, котрому шостого січня цього року б виповнився 71 рік. Поза тим, 18 грудня, одразу опісля розпочатої ініціативи та оприлюднення заяви студентів, голова Донецької облдержадмінстрації Володимир Логвиненко та голова Донецької облради Анатолій Близнюк виступили несподівано категорично і різко проти цієї ідеї.
Щонайменше подив такій позиції місцевих чиновників викликає факт, що у вересні 2008 року пан Логвиненко, як учасник IV Всеукраїнській наукової конференції «Василь Стус: життєві і творчі контексти», казав наступні слова: «Ми всі свідомі того, що Василь Семенович Стус є одним із найпомітніших українських поетів ХХ століття. Його творчий доробок – це не тільки глибокі твори, написані в нелюдських умовах, але й літературно-критичні праці, щоденникові записи, епістолярій, правозахисна діяльність. Однак це лише мала частка того, що міг би створити поет, адже в умовах заборони писати, в яких він перебував, працювати творчо, з повною віддачею було неможливо. Лише дивовижна життєва енергія, переконаність у правильності обраної позиції, усвідомлення величі свого таланту, віра у знищення скверни давали йому можливість долати перешкоди, творити свій світ».
На час виступу пана Логвиненка, присутніми у залі була ціла плеяда культурних діячів як то Євген Сверстюк, Володимир Яворівський, син поета Дмитро Стус, Петро Кононенко… Що ж тоді змусило місцевих можновладців так раптово змінити своє ставлення до імені великого поета. Не лише змінити, але і опуститися до брутальних висловів на адресу студентів-ініціаторів надання університету імені поета-мученика, котрих представник донецької міської ради взагалі обізвав – «дебілами».
Така неочікувана реакція місцевої влади викликала цілком логічне обурення в найширших колах громадськості але вже межах усієї держави. Кількома днями пізніше на сайті «Інша література» за підписами більше 500 осіб – письменників, журналістів, діячів культури та звичайних громадян було опубліковане ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ до міністра освіти та науки України Івана Олександровича Вакарчука (http://inlit.com.ua/node/3495).

На студентів тисне адміністрація ВУЗу?

Численні підписи поставили колишні студенти Донецького національного університету, в тому числі доктори наук, кандидати та аспіранти. Представники наукової еліти всієї України, від Чернівців до Луганська висловили свою громадянську позицію з цього приводу. Крім того, було зібрано більше 500 підписів серед дійсних студентів ДонНУ на підтримку акції. Зі справи колишніх та дійсних студентів Донецького національного університету ініціатива надання імені Василя Стуса стала загальнонаціональною справою. Десять загальнонаціональних громадських молодіжних організацій звернулися до Президента України та міністра освіти та науки України. Під відкритою заявою підписався також рідний син Василя Стуса – Дмитро Стус, до речі, ім’я котрого, заступник голови донецького осередку «Просвіти» пані Олійник Марія Василівна оббрехала привселюдно. Нагадаю, що ця шанована усіма «просвітянка» на прес-конференції звела перед очей ЗМІ та студентства прямий наклеп, заявивши, що син Василя Стуса – Дмитро Стус категорично проти (!!) надання ДонНУ імені свого батька. Коли ж пана Дмитра було повідомлено про таку заяву з боку місцевих представників «Просвіти», здивуванню останнього не було меж. Втім, то вже є політика. На той час містечкового рівня, адже пані Олійник, окрім «Просвіти», є ніким іншим, як головою місцевого осередку Конгресу Українських Націоналістів.
До речі, та ж сама Марія Олійник, на ще одній прес-конференції 16 квітня, зорганізованій нібито активом студентства, котре виступає за «не підтримую», заявила, що проти надання ДонНУ імені Стуса висловився також відомий дисидент Левко Лук’яненко. Що це, — чергова провокація і наклеп?
Щодо зорганізованої днями ініціативи студентів котрі виступають проти Стусового імені, хочу навести думку відомої в донецьких колах людини — Руслана Мармазова. Причетний до амін апарату ФК «Шахтар» і за сумісництвом чоловік проректора з виховної роботи ДонНУ, депутата донецької міськради від ПР Тетяни Іванівни Мармазової. Втім, пан Мармазов, у власній статті «Стусу Стусово» сказав наступне: «Некоторый жизненный опыт, причем определенной своей частью припавший на советские времена, подсказывает, что за любым проявлением абстрактной народной воли всегда найдутся конкретные идеологи из управленческого аппарата». Коментарі зайві… От звідки, виявилося, альтернативні тисячі підписів студентів, що висловилися «проти». Як бачимо, існує чіткий родинно-наслідковий логічний ряд, чи то сімейно-політичний підряд.

Вчена Рада, антисемітизм і ганьба університету

Від імені Громадської ініціативи Донеччини до приймальні ректора Донецького національного університету Шевченка Володимира Павловича було передано цю заяву-звернення. Володимир Шевченко, ректор університету мав би виступити беззаперечним моральним авторитетом (має статус Героя України!) і посприяти втіленню студентської ініціативи. Тим паче, що вже 30 грудня стало відомо, що Міністерство освіти України підтримує ініціативу колишніх та дійсних студентів ДонНУ. У листі міністр Іван Вакарчук зазначив, що до Міністерства освіти і науки надходять численні звернення громадськості, студентів, випускників, викладачів Донецького національного університету, творчої і наукової інтелігенції Донеччини та України щодо присвоєння Донецькому національному університету імені видатного українського письменника і громадського діяча Василя Стуса. «Враховуючи те, що Василь Стус розпочав свій життєвий шлях на Донеччині, навчався в Донецькому національному університеті, є одним з найвидатніших його випускників, Міністерство освіти і науки України висловлює підтримку цій ініціативі», — заявив пан Вакарчук.
Слід розуміти, що повноважним органом з прийняття рішення щодо надання Донецькому національному університету імені Василя Стуса є саме Вчена Рада. Але події, що розгорталися далі набули цілковитого абсурду.
12 лютого а актовій залі університету відбулася студентська конференція ДонНУ. Відмітимо, що єдиний запрошений представник від організацій, котрі підтримали ініціативу, був керівник молодіжної організації «Поштовх» Юрій Матущак, якому надали право виступу але без права голосувати (sic!).
Пану Матущаку таки вдалося навести приклади маніпуляції і обману студентів, зокрема те, що з адміністрації вузу чи то листами смс студентам повідомляли, що у випадку надання університету імені Стуса, вуз втратить статус Національного.
Найцікавіше почалося далі. За присутності представників вченої ради університету, проректора з виховної роботи ДонНУ Тетяни Іванівни Мармазової, учасники конференції публічно звинуватили Василя Стуса у…антисемітизмі, русофобії і нелюбові до Донбасу. І що взагалі ця уся нібито «ініціатива» виходить від «п’ятої колони нациків», що наступним кроком після надання університету імені Стуса слід чекати, цитую, «АРЕСТА РУССКИХ И ЕВРЕЕВ»… Зауважу, що це сказав не спудей-недоучка а саме — аспірант істфаку університету!

Прокуратура і міліцейські засоби боротьби зі студентами

Окрилене такою підтримкою з боку «борців проти Стуса-атисеміта» керівництво вузу звернулося до прокуратури. Працівники цього державного органу мали перевіряти чи дійсно студенти своїми підписами підтримали ідею надання університету імені Василя Стуса. З таким самим успіхом можна подавати в прокуратуру звернення щодо перевірки вашої думки під час всенародного референдуму з проголошення Незалежності України.
Звісно, що прокуратура відмахнувшись від цієї абсурдної ідеї передоручила проведення графологічної експертизи і чи підписи є справжніми у МВС. Таким чином представники МВС почали пошуки студентів, які ставили власний підпис під зверненням за Стуса і почали з’ясовувати (чи «вибивати») зі студентів в індивідуальному порядку, зізнання чи дійсно ті ставили підписи.
Як повідомив координатор студентської ініціативи, громадський діяч Станіслав Федорчук «6 квітня 2009 року одного з представників ініціативи колишніх та дійсних студентів Донецького національного університету було запрошено старшим лейтенантом міліції Максимом Сергійовичем Бахановим до опорного пункту Ворошилівського РВ за номером 2 у місті Донецьку. Запрошення відбулося в телефонному порядку, без жодних письмово оформлених повісток. Як виявилося, представники МВС жадають отримати дані про студентів, які здійснювали збір підписів у підтримку надання ДонНУ імені Василя Стуса. Посилаючись на статтю 358 Кримінального кодексу України, представники МВС повідомили, що провадять передслідчі дії…»
Мова йде про «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів», що є кримінальним злочином.
«На питання, чому проводяться дослідчі дії, а не просто написано відповідний висновок до Ворошилівської районної прокуратури, представники МВС відповіли, що вони мусять «розібратися у справі». Такий собі парадокс — від гуманітарної акції до кримінальної статті, як виявляється, один крок. На першу думку спливають кримінальні статті, які часто використовувала радянська влада, для компрометації та арештів інакодумаючих. Виходить, що таки в донецькому заповіднику імені Берії традиції свято оберігаються», — резюмував пан Федорчук.

Звісно, що «прокураторська» ідея розіпнути студентів за підробку підписів закінчилася повним провалом.

Через вісім днів тиску, переслідувань та «з’ясувань обставин» щодо студентів, 14 квітня начальник Головного управління МВС України в Донецькій області Микола Купянський офіційно заявив, що міліція «не здійснювала ніяких репресій проти студентів, що поставили свої підписи за привласнення Донецькому національному університету імені поета-дисидента Василя Стуса».

На думку Куп’янського керівництво вузу «Самі повинні опитати своїх студентів і з’ясувати писали вони або не писали, провести службову перевірку. Але ні в якому випадку міліція не проводитиме ці перевірки, щоб з’ясувати, хто підписував, а хто немає. Тут складу злочину немає взагалі», — відзначив начальник ГУ.
Виникає запитаня, а ЧОМУ ВИ, ШАНОВНІ міліціонери, вісім днів тлумили на допитах студентів? Чия це вказівка? Який чиновник керує донецькою міліцією, якщо безпосередньому керівникові силовиків потрібно було аж вісім днів щоб все продумати, зважити і вистрілити офіційною заявою.

Пан Куп’янський невідає наскільки його підставили. Адже міліціонери на «допитах» казали студентам наступне, — зацитую слова одного із допитаних: «Коли ми йому сказали, що ми готові навіть ще раз поставити підпис за надання Донецькому національному імені Василя Стуса, він заявив, що Стус — це те саме, що і Остап Бандера (збережено пряму мову слідчого) і Гітлер. Він повідомив, що ректор Донецького національного університету є проти ідеї надання імені Василя Стуса і це є головним. В свою чергу, він запропонував надати університету ім’я Володимира Путіна»…

Дещо прояснити ситуацію щодо силових репресій місцевої міліції щодо студентів ДонНУ, я попросив безпосереднього координатора ініціативи Станіслава Федорчука (вставка – фото), котрий теж був звинувачений і викликаний для дачі свідчень у міліцію. За його словами: «Отже, після звернення Міністерства освіти та науки, яке мляво повідомило керівництву про неприпустимість подібного поводження керівництва ВНЗ з власними студентами, нарешті відгукнулося і МВС. В особі представника з прав людини при обласному управлінні дослідча перевірка була зупинена. Згідно з твердженнями речників МВС ними було опитано всього 4 студенти, однак, в нас є підстави не довіряти цій інформації. Прокуратура демонструє образ розумних трьох мавпочок, причому найбільш промовиста та, яка нічого не каже. Тобто, представники Ворошилівської прокуратури міста Донецька у відповідь на журналістський запит повідомила, що вона не має жодних заяв. Складається враженння, що є намагання замести сліди, однак, представники міліції вже вкотре підтвердили, що їх дії були санкціоновані районною прокуратурою. В разі, якщо виявиться, що прокуратура діяла без письмового звернення адміністрації Донецького національного університету, а просто за усним розпорядженням, ситуація виглядатиме просто як прокурорська сваволя. Хоча повірити в те, що прокуратура, рятуючись не назве справжніх замовників профілактики свободи думки серед студентів, практично неможливо. Під час телефонного спілкування з лейтенантом Бахановим, на моє прохання надати матеріали прокуратури, на підставі яких проводиться опитування студентів, останній заявив, що як він може надавати злочинцю матеріали. Важливе уточнення. Міліціонера, який провадив опитування частини студентів, — дівчат звуть Маслов Віталій Сергійович…»

Хто бреше: «орли Луценка» чи «п’ята колона нациків від лузера Стуса»

Так, між іншим, хочу зацитувати висловлювання одного з місцевих донецьких журналістів, котрий сказав під час телевізійної програми, що Василь Стус є «посереднім поетом і лазером»… Цитата ця є необхідною для розуміння місцевого колориту донецької «еліти». «Дебіли, лузер, кримінал», — так означують певні кола донецького істеблішменту людину, поета, вільну думку студентства.
Втім, як завжди, у нас страждає не замовник а виконавці. За голодомор у нас винні «москалі з жидами» а не Якір, Тухачевський та Сталін, чиї імена до сьогодні носять українські вулиці. А от ім’я Стуса носити, вивляється, соромно!
Як ексклюзив, сайт ОРД люб’язно погодився опублікувати сканований лист постраждалих від таких «допитів» студенток ДонНУ, котрі звернулися безпосередньо до керівництва місцевої міліції щодо свавілля та утисків та погроз з боку «слєдоватєлей-путинцев», котрі за словами начальника МВС України в Донецькій області Микола Купянській офіційно «не здійснювали ніяких репресій проти студентів

Шануючи основне правило незалежної журналістики – не публікувати власну думку журналіста, — право робити висновки залишу на совість «помаранчевого» Президента України Віктора Ющенка, «помаранчевого» міністра МВС України Юрія Луценка, і громадянина і читача.

Олег КОРОТАШ, поет, письменник,
колишній керівник Відділу політичних розслідувань
газети «Вечірні вісті», м. Київ