Одна із студенток Луцького базового медичного коледжу надбала собі скажімо, в селищі Велика Ялта Кримської області, чоловіка. Ну назвемо його Денис Р. Відомий серед тамтешніх ВБНОНівців персонаж, перебрався на Волинь, привіз із собою кількох своїх “братків”, і бізнес пішов. Цитуючи улюбленого персонажа, назву це “таким образом возникло преступное сообщество, именуемое в простонародьи бандой”. Ну я її назву діаспорою, бо на жаль вироку суду по них поки що не було. Не впіймалися, буває, наші ВБНОНівці і так працюють в тяжких умовах і їм пам’ятники за життя треба ставити… Та я не про те. Раз на кілька місяців ця діаспора отримувала передачку з Криму. Кілька відеокасет через провідника потяга. Десь в безпечному місці відеокасети розбиралися і на світ божий з’являлися пакетики із коли білим, коли жовтуватим, коли синюватим (недоліки кустарної технології та недостатність вміння виробника) амфетаміном. Амф, фен, спід (англ. speed — швидкий). Подальшу долю порошочку уявити неважко — його “розпихували” по місту. Вашим, панове читачі, дітям. Дітям ваших родичів та знайомих. Отим молодим людям з акуратно підстриженими дев’ятьма нігтями. Бо десятий вони не підстригають — ним зручно набирати порошок, щоб розтягнути “дорогу”. І потихеньку іти тією дорогою у відомому напрямку. Десь кілометрів п’ять на схід від Луцька.
Та луцькі “драгдилери” виявилися спритнішими і своїх кримських колег на якомусь етапі банально “кинули”. Взяли товар, а гроші не повернули. Буває, від цього зараз зрештою ніхто не застрахований. “Кримські” образилися та поїхали додому.
Наркобізнес — справа і без того слизька і небезпечна, а тут ще й фінансові ризики. Лишилася молода сім’я студентки З. та сформованого наркомана Р. без засобів для існування. Студентка студенткою, а от здоровому лобу Р. — 1982 року народження якраз і личило би переглянути свої погляди на життя, розкаятися в минулих гріхах, освоїти якусь спеціальність, ну хоча би столяра чи токаря — і стати корисним та повноцінним членом суспільства. Тим більше йому так пощастило — його не впіймали. Точніше впіймали були, та якимось чином він виявився і далі на волі (також буває, правда ж?..).
А далі, як пишуть у своїх вироках судді, “Р. на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив, та знову скоїв аналогічний злочин”. Адже ж є налагоджені канали постачання амфетаміну, (а точніше кустарного препарату, що крім діючої речовини містить грандіозну кількість домішок — зокрема йодиди, та можливо навіть смертельно небзпечні азотисті сполуки, так як наші доморощені хіміки виготовляють амфетамін із зареєстрованого в Україні препарату “Колдакт”, який крім необхідного для виготовлення наркотика норефедрину (фенілпропаноламіну) містить ще багато субстанцій, відділяти які — лише зайва морока). От Денис Р. став користуватися ними і далі. З меншим розмахом, та з такою ж регулярністю. Тим більше, що його недавня співмешканка, а зараз дружина, навчається в луцькому базовому медичному коледжі та має такий шикарний ринок збуту. Шикарний не лише тому, що там навчаються студенти пубертатної вікової групи, котрі з властивою віку цікавістю особливо тягнуться до заборонених плодів. І не лише тому, що там вони про ці плоди, точніше — про їх дію на психоемоційну сферу отримують багато доволі об’єктивної інформації. Луцький базовий медичний коледж є дуже привабливим місцем для наркоторгівлі через шокуючу позицію його керівництва — зокрема директора З.Д. Крижанівського та заступника директора по виховній роботі А.М. Лазько. Володіючи усією вказаною інформацією, вони зайняли позицію “не буди лихо, поки воно тихо”. Тобто, поки ця інформація не вийшла за межі коледжу. Навіщо нариватися на скандал, виносячи сміття з хати, а тим паче незадовго до вступних екзаменів? От і старається дирекція не виносити те сміття. Щоб не розлякати офіційних та неофіційних платників. Але я про те, що сума, яку треба заплатити за вступ до Луцького медичного коледжу абітурієнта, що слово “туберкульоз” пише як “турбокулоз”, або на другому році навчання вірить в можливість “аспірації шлунку” — думаю медики тут зрозуміють трагікомізм ситуації, — такса за вступ такого абітурієнта відома; десь доларів так 1000. Може 1200. Інакше кажучи, саме таку суму батькам треба викласти за те, щоб різко збільшити шанси їхньої дитини близько познайомитися з “важкими” наркотиками. Тим паче, що я не виключаю можливості що диреція коледжу має “долю” в наркобізнесі.
Пригадується один випадок, який при бажанні можна легко перевірити. В Луцькому медичному коледжі навчався нині покійний студент Олександр Г. Під час навчання в коледжі він “сів на голку” — почав вживати ін’єкційно ацетильований опій, більш відомий під жаргонною назвою “ширка”. Через неї, до речі він і пішов зі світу — його знайшли мертвим поблизу однієї з Луцьких “точок”. Йому було 21. Земля йому пухом, річ не в тім. Зі слів однієї з викладачів коледжу “директор робив можливе і неможливе, щоб це ніде не спливло”. Що в стінах його закладу студент став наркоманом. Адже це прямо свідчить про рівень виховної роботи з студентами в коледжі… В такому випадку, виникає питання: який відсоток вини керівництва коледжу у такій передчасній смерті молодого хлопця?.. А скількох ще чекає така доля?..
Так і зараз. Дирекція навіть не пробує з’ясувати, скількох студентів коледжу кримінальна парочка З. та Р. “підсадила” на наркотик — тобто дала вперше його спробувати. А скільки з них спробували амфетамін раніше, а зараз просто “затарюються” у З. — тобто вибрали її як основного наркопостачальника. Керівництву байдуже, єдина мета що стоїть перед ним — воно за всяку ціну намагається уникнути скандалу. Не просто не повідомляє про ці факти відповідні установи — щоб вони перевірили, де ще збувають наркотики З. і Р., але не цікавиться навіть своїми внутрішніми справами. Мабуть діє за принципом “поки грім не вдарить”, тобто чекає наступної смерті. Тільки вже в стінах коледжу. Ну бо тут, ясна річ, розголосу і покарання не уникнути.
Але чому, чому за безвідповідальність адміністрації учбової установи хтось має платити своїм життям? Може моральніше було б змінити адміністрацію??? Тим більше, що директор коледжу, З.Д. Крижанівський — людина дуже неоднозначна. Студент групи Ф-32 коледжу, Віталій Романюк, нездатний вивчити жодної з передбачених програмою тем, відкрито заявляє в середовищі студентів: “мені викладач N. поставить, нікуди не подінеться, бо я людина директора”. Робіть висновки…
Я не суддя і не слідчий. Не моя справа доводити викладене, в нас для цього є відповідні установи. А я лише намагюсь цю інформацію довести як до їх відома, так і до відома батьків, котрі зараз роздумують, де продовжить навчання їхня дитина. Довести, щоб вони знали: все може й обійдеться добре, і їх син чи донька закінчить коледж, знаючи про наркотики лише, скажімо, із курсу психіатрії чи наркології. Але може і не обійтися, а це означає що життя саме їх дитини може стати тією жертвою, що нарешті покладе початок кінцю наркорозсадника.
“Гиппократ”
