УП
повідомляла про те, що Жовтневий районний суд Дніпропетровська ухвалив
рішення про зміну запобіжного заходу трьом екс-керівникам ВАТ
“Дніпрогаз”, що були заарештовані 15 жовтня 2007 р. через 2 дні після
вибуху побутового газу в 10-поверховому житловому будинку у
Дніпропетровську (загинуло 23 людини).
Також повідомлялося, що підсудних можуть звільнити з-під варти під заставу 8,4 млн. грн.
Коментарів
до новини було небагато, але здебільшого негативні. Мовляв,
“відкупилися”, “втечуть”, “судді-корупціонери” і таке інше.
Мене
ж дивує інше. А чому взагалі ці люди опинилися під арештом? Адже,
скоріше за все, вони не є ні маніяками, ані злодіями-рецидивістами.
Цілком
можливо, що підсудні таки можуть бути визнані винними у загибелі людей.
Але суд ще не виніс свого вироку, вирок, відповідно, не набрав
чинності, отже, ніхто не має права вважати цих людей злочинцями.
І ще, чи розуміють у повній мірі радикальні коментатори, що значить “знаходитися під вартою”?
Якось один з наших досить одіозних Генеральних прокурорів (тепер
колишній) публічно скаржився на неможливість розслідувати всі злодіяння
не менш одіозного колишнього прем’єр-міністра через відсутність
можливості його допитати.
Того
екс-урядовця у той час таки допитували, навіть регулярно, але у США.
Колишній Генпрокурор, як фаховий юрист, не міг не знати, що відповідно
до статті 63 Конституції і норм Кримінально-процесуального кодексу ні
той екс-прем’єр, ні будь-хто інший, свідчити проти себе не
зобов’язаний.
Більше того, відповідно до вітчизняного
законодавства підозрюваний, обвинувачений та підсудний за відмову
давати показання, так само як і за завідомо неправдиві показання,
відповідальності не несуть.
Тобто закон дає їм право мовчати і
брехати. Так, саме брехати. І якщо комусь надання такого права здасться
не цілком справедливим, хай цей хтось на хвилинку уявить, що саме його,
улюбленого, у чомусь звинуватили (само собою, необґрунтовано і
незаконно), а до з’ясування істини затримали чи, крий Боже,
заарештували.
Повірте, у таких умовах можливість помовчати, а
то й збрехати на допиті буде явно не зайвою. Правило це має глибокий
зміст. Адже державна машина апріорі значно сильніша за конкретну
людину.
Саме тому людині, що вимушено (з своєї вини чи ні –
інше питання) вступає з державою у змагання (а кримінальний процес у
нас змагальний), як стороні слабшій надається “фора”.
Цю
“фору” складають, зокрема, презумпція невинуватості, право на правову
допомогу, а також, вже згадувані права мовчати і брехати.
Та повернемося до історії з колишнім Генеральним прокурором і таким же колишнім прем’єром.
Отже,
не дивлячись на вищенаведене, той прокурор мав упевненість, що варто
втікачу опинитися в Україні, він про свої права та “фори” забуде і
“заспіває соловейком”.
Середньовічні інквізитори домагалися зізнань за допомогою “іспанських чобіт” та інших приладів аналогічного призначення.
Українське
слідство, хоч і позбавлене цивілізацією середньовічних високих
технологій отримання зізнань та свідчень, якщо цим і переймається, то
не надто. Адже в Україні є слідчі ізолятори.
Відповідно до закону стосовно особи, що обвинувачується у скоєнні злочину, можуть бути застосовані так звані запобіжні заходи.
Їх
мета – запобігти можливому ухиленню особи від слідства і суду, не дати
їй перешкодити встановленню істини в кримінальній справі або
продовжувати займатися злочинною діяльністю.
Українське слідство
цих самих запобіжних заходів у своєму розпорядження має досить широку
номенклатуру. Це, зокрема: підписка про невиїзд; особиста порука;
порука громадської організації або трудового колективу; нарешті –
застава.
Але улюбленим запобіжним заходом наших слідчих,
безумовно, є взяття під варту. Адже всі перераховані вище запобіжні
заходи не пов’язані з обмеженням волі, а тому за своєю суттю нічого,
крім досягнення передбачених законом цілей, слідству не дають.
Обвинувачений,
хоч і змушений відвідувати допити та інші слідчі дії, продовжує смачно
їсти, солодко спати, спілкуватися з родиною.
А головне – такий обвинувачений спільно зі своїм захисником – адвокатом має значно кращі можливості для захисту.
А
утримання під вартою!!! Згадується Райкінське: “А здеся!!!”. Утримання
під вартою в українських умовах ставить обвинуваченого у повну
залежність від слідства.
Особа, що взята від варту, ще не
злочинець (немає вироку суду), але він уже позбавлений волі та
ізольований від звичного життя. Бачитися з рідними така людина може
лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в
провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць.
Тривалість
побачення встановлюється від однієї до чотирьох годин. З захисником
згідно закону можна зустрічатися без обмежень, але на практиці
зустрітися з адвокатом без відома і дозволу слідчого, особі, взятій під
варту, неможливо. Особливості, бачте, режиму.
Взяті під варту
особи підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і
фотографуванню. Речі, які є при них, а також передачі і посилки, що
надходять на їх ім’я, підлягають огляду, а листування – перегляду.
Їм
забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не
дозволені для зберігання в місцях попереднього ув’язнення. Вилучені у
них при доставленні в місця попереднього ув’язнення гроші зараховуються
на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання.
Особи, які заходять на територію установи або виходять з неї,
підлягають огляду.
Норма площі в камері – 2,5 квадратного метра (для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, – 4,5 квадратного метра).
Крім
слідчого, “попередні в’язні” залежні від адміністрації слідчого
ізолятора. Адже за зразкову поведінку адміністрація місця попереднього
ув’язнення може оголосити подяку; збільшити тривалість прогулянки на
одну годину; дати дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і
предметів першої необхідності в межах 25 відсотків на місяць від суми,
передбаченої законом; дати дозвіл на одержання додатково однієї посилки
або передачі.
І навіть преміювати за кращі показники в роботі! Адже попередньо ув’язнені, правда, за їх згодою, можуть залучатися до праці.
А
от до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму,
адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати такі
заходи стягнення як попередження, догану або позачергове залучення до
прибирання приміщення.
Особи, взяті під варту, які злісно
порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця
попереднього ув’язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до
десяти діб, а неповнолітні – на строк до п’яти діб. На щастя, поміщення
до карцеру відповідно до закону не повинно поєднуватися з погіршенням
встановлених норм харчування.
Зауважимо, що всі перераховані
вище “страшилки”, безумовно жахливі для нормальної людини, є ніщо інше,
як цитування норм чинних законів.
Про реальну ситуацію у місцях
попереднього ув’язнення, про звичаї, що там панують, більшість читачів
(хоч і жодним чином не пов’язаних з криміналом), думаю, чули і знають
немало. То ж не дивно, що українські слідчі часто-густо застосовують
взяття під варту не тільки і не стільки як запобіжних захід, а як
тортури.
Адже встановлений українським законодавством, та й
практикою його застосування, режим попереднього ув’язнення для
більшості людей інакше, як катуванням, назвати не можна.
Людину не просто ізолюють. Людину позбавляють сонячного світла, спілкування з рідними, навіть звичної їжі!
Хтось скаже, що це ж не диба, не “іспанський чобіт”! Так, але не набагато краще.
Чи
не надто часто й легко наші суди погоджуються зі слідчими і кидають
громадян за грати? Чи не надто легко ми самі ставимо тавро “злочинець”
на всякого попередньо ув’язненого? Чи не тому слідчі ізолятори
переповнені?
Нарешті, чи не пора рішуче налаштовувати суспільно
думку на активне неприйняття широкого застосування попереднього
ув’язнення. Підписка про невиїзд, особиста порука, та ж застава цілком
здатні забезпечити інтереси слідства (але не зручності для слідчих) у
абсолютній більшості справ.
Це стосується всіх і кожного. Адже від тюрми і від суми…
P.S.За повідомленнями преси Міністерство юстиції Росії розробило законопроект про застосування домашнього арешту.
