Удивительные все же вещи происходят в Генпрокуратуре. Ренат Кузьмин, оказывается, умеет общаться без мата, на украинском! И при этом даже делает вид, что борется с коррупцией. Ей Богу, менее удивительным показалось бы, если бы бык заговорил человеческим голосом. Ознакомиться с этим “соком мысли” Кузьмина можно по ссылке http://www.vru.gov.ua/index.php?u,povu,p29102008 .
А также можно ознакомиться с ответом представителя Верховного Суда Украины.
Члену Вищої ради юстиції,
заступнику Генерального
прокурора України,
заслуженому юристу України
Р. КУЗЬМІНУ
29 жовтня цього року на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції розміщено Ваше відкрите звернення до Президента України. Як зазначається у повідомленні Вищої ради юстиції, у цьому зверненні автором (членом Вищої ради юстиції, заступником Генерального прокурора України) “проаналізовано розслідувані та передані до судів конкретні справи щодо протиправних діянь суддів та підготовлено ряд пропозицій з удосконалення законодавства у цій сфері з метою протидії корупції у судовій системі країни”.
Оскільки Ваше звернення є відкритим і в ньому особливу увагу приділено діяльності Голови Верховного Суду України В. Онопенка, забезпечення якої я здійснюю як керівник його служби, то вважаю за необхідне висловитися з приводу деяких Ваших міркувань. Роблю це ще і як колишній Ваш колега по Вищій раді юстиції, доктор юридичних наук, професор.
Насамперед, зазначу, що торкаючись насправді надзвичайно актуальної суспільної проблеми – корупції в органах державної влади, у т. ч. судових, – Ви вдалися до неприпустимих за формою та змістом висловлювань, оцінок та пропозицій. У своїй основі Ваше звернення містить необґрунтовані та огульні звинувачення, а наведені в ньому факти подані переважно з викривленою або неповною інформацією про них. Це свідчить про необ’єктивний і тенденційний характер звернення. Таке враження підсилюється лексикою та викладом, які не додають іміджу ні прокуратурі, ні Вищій раді юстиції, та не личать заслуженому юристу України.
Так, Ви пропонуєте Президенту України вчинити неконституційні дії – ініціювати передбачення у законі можливості затримання (арешту) судді поза межами суду чи в приміщенні суду не під час здійснення правосуддя за підозрою у вчиненні як злочину, так і адміністративного правопорушення. Як член Вищої ради юстиції, заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України, Ви не можете не розуміти, що така пропозиція суперечить положенням ч. 3 ст. 126 Конституції України, відповідно до якої суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку суду. Зміст конституційних положень щодо незалежності та недоторканності суддів роз‘яснено Конституційним Судом України у його Рішенні від 1 грудня 2004 р.
№ 19-рп/2004. У цьому Рішенні, зокрема, зроблено висновок про те, що не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Нагадаю Вам, що свою позицію з приводу пропозицій скасувати конституційно закріплені гарантії суддів щодо особистої захищеності від зловживань з боку посадових осіб інших органів, у т. ч. органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, неодноразово висловлювали провідні вітчизняні вчені, органи суддівського самоврядування, Голова Верховного Суду України В.Онопенко. Очевидним і безсумнівним є те, що позбавлення суддів існуючих правових гарантій захищеності, та й ще у неконституційний спосіб, як це пропонується, призведе до посилення залежності суддів та створення “кишенькового правосуддя”. Суд значною мірою втратить процесуальну самостійність та правову незалежність. У результаті – все це негативно відіб‘ється на судовому захисті прав та свобод людини і громадянина.
Спонукаючи Президента України до вказаної ініціативи, Ви переконуєте його і все суспільство в тому, що основною причиною проявів корупції в судах є правовий статус суддів, зокрема особлива процедура притягнення їх до кримінальної відповідальності. При цьому Ви стверджуєте, що поширенню злочинних проявів серед суддів сприяє “споглядацька позиція Голови Верховного Суду України Онопенка В.В., який самоусунувся від вирішення нагальних кадрових проблем підпорядкованого відомства”.
Цим Ви або демонструєте свою необізнаність із фундаментальними положеннями вітчизняного законодавства, повноваженнями Голови Верховного Суду України та їх фактичною реалізацією, або поширюєте недостовірну інформацію щодо діяльності В.Онопенка як Голови Верховного Суду України. У будь-якому разі вказане твердження не можна розцінити інакше, ніж наклепницький та образливий персональний випад.
Насправді ситуація щодо зазначених у зверненні суддів, стосовно яких розслідуються кримінальні справи, виглядає дещо інакше.
Як відомо, чинним законодавством встановлено процедуру затримання та арешту судді з метою забезпечення проведення досудового слідства. Ініціатива такого затримання чи арешту на стадії досудового слідства може виходити від органу досудового слідства, зокрема від слідчих прокуратури. Проте за значної поширеності, за Вашим твердженням, “нечистих на руку представників судової влади” та ухилення їх від кримінальної відповідальності “за допомогою свого “недоторканного” статусу” упродовж перебування В.Онопенка на посаді Голови Верховного Суду України (з жовтня 2006 року) Генеральна прокуратура України виявила таку ініціативу всього 5 разів. У решті випадків інкримінування суддям вчинення злочинів, у т. ч. тих, про які йдеться у зверненні, Генеральна прокуратура України не вбачала необхідності у застосуванні вказаних заходів процесуального примусу. Це свідчить про те, що в абсолютній більшості випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності проблем із зловживанням ними своїм “недоторканним” статусом у прокуратури не виникало.
Що стосується п’яти згаданих подань Генеральної прокуратури України про отримання згоди парламенту на затримання та арешт суддів, то два з них було підтримано Верховним Судом України і внесено до парламенту. Стосовно судді Арбузинського районного суду Миколаївської області А.Пампури, про якого згадується у Вашому зверненні, Верховною Радою України ще 22 лютого 2007 р. надано згоду на його затримання та взяття під варту. У зв’язку із цим виникають закономірні питання: по-перше, які претензії можуть бути до Голови Верховного Суду України; по-друге, що заважає прокуратурі та органу досудового слідства “успішно” завершити слідство у цій справі і передати її до суду?
Підтримане Верховним Судом України і внесене до парламенту у січні 2008 р. подання Генеральної прокуратури України і щодо судді Приморського районного суду м. Одеси Н.Гандзій, про яку також ідеться у зверненні. Подання стосовно ще одного згаданого у зверненні судді – судді господарського суду Миколаївської області Ю.Коваля – зараз перебуває на вивченні у Верховному Суді України на предмет його обґрунтованості.
Нарешті, ще два подання Генерального прокурора України перебувають у Верховному Суді України без руху, оскільки з липня цього року Генеральна прокуратура України не надає документального підтвердження фактів безпідставної неявки та ухилення від слідства суддями, стосовно яких ці подання внесено. Крім того, при вивченні у Верховному Суді України поданих матеріалів стосовно одного із цих суддів з’ясувалося, що прокуратура ініціювала арешт особи, яка має інше, ніж зазначене у її поданні, прізвище. Можна уявити якість проведеного прокуратурою досудового слідства, у ході якого не поміченим залишився той факт, що за рік до внесення подання обвинувачувана одружилася і змінила прізвище.
Що стосується, як Ви стверджуєте, самоусунення В.Онопенка від вирішення кадрових проблем “підпорядкованого йому відомства”, то повинен констатувати таке. Повноваження Голови Верховного Суду України, у т.ч. з кадрових питань, чітко визначено законом і насправді є недостатніми для того, щоб реально впливати на добір кадрів у судовій системі. Так, остаточне рішення з таких питань він може приймати лише стосовно працівників апарату Верховного Суду України – призначати їх на посади та звільняти з них. У решті випадків його повноваження зводяться лише до вияву кадрової ініціативи (внесення подання до парламенту стосовно обрання суддів Верховного Суду України), підтримання такої ініціативи інших суб‘єктів (щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах) або направлення матеріалів на призначення чи обрання суддів загальних судів, які надійшли від відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Крім того, Голова Верховного Суду України вправі ініціювати перед Вищою радою юстиції чи кваліфікаційною комісією суддів питання про дисциплінарну відповідальність судді чи звільнення його з посади за порушення присяги.
Вам як члену Вищої ради юстиції не може бути не відомо, що Голова Верховного Суду України В.Онопенко досить повно використовує надані йому законом повноваження для реагування на протиправні дії та рішення суддів, очищення судової влади від осіб, які скомпрометували себе як судді, допустили грубе порушення закону та присяги. Так, у 2008 р. В.Онопенко вніс до Вищої ради юстиції 7 пропозицій про прийняття подання щодо звільнення з посади судді за порушення присяги. Крім того, ним було внесено до відповідних кваліфікаційних комісій низку подань про ініціювання дисциплінарного провадження щодо суддів. Частину з цих подань уже задоволено і суддів-порушників притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
На даний час на підставі вивчення практики розгляду земельних спорів судами Київської області, проведеного Верховним Судом України, Голова Верховного Суду України готує до внесення до Вищої ради юстиції ще 4 пропозиції щодо звільнення суддів за порушення присяги.
Що стосується “підпорядкованого В.Онопенку відомства”, про яке Ви говорите, то його взагалі …не існує. Верховний Суд України, діяльність якого за законом організовує його Голова, є не відомством, а судовим органом (ст. 125 Конституції України). Судовій системі за її правовою природою не властиві відносини владного підпорядкування нижчестоящого суду вищестоящому. Місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди не перебувають у підпорядкуванні Верховного Суду України та його Голови, як не перебувають у такому підпорядкуванні голови та судді цих судів, а також судді Верховного Суду України. Ці зрозумілі базові правові положення мають бути відомі кожному юристу, а тим більше – заслуженому юристу України, члену Вищої ради юстиції, заступнику Генерального прокурора України.
У своєму зверненні Ви висловлюєте невдоволення тим, що Голова Верховного Суду України В.Онопенко не очолив “боротьби з кримінальними проявами в лавах суддів”. Мушу зауважити, що і у цьому питанні Ви не тільки, м‘яко кажучи, дивуєте у правовому відношенні, а й прагнете, як мовиться, “перекласти проблему із хворої голови на здорову”. Вам як заступнику Генерального прокурора України має бути добре відомо, що функцію боротьби із злочинністю в нашій країні покладено на відповідні правоохоронні органи. Саме вони зобов‘язані виявляти злочини, у т. ч. вчинені суддями, і розслідувати такі справи. Прокуратура України, одним з керівників якої Ви є, має відігравати у цій діяльності ключову роль, оскільки: по-перше, на прокуратуру покладено нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції України); по-друге, до підслідності слідчих прокуратури віднесено проведення досудового слідства у справах про злочини у сфері службової діяльності, а також про більшість злочинів проти правосуддя (ст. 112 КПК України); по-третє, на Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів (зокрема, й на Вас) закон покладає координацію діяльністю по боротьбі із злочинністю правоохоронних органів (ст. 10 Закону України “Про прокуратуру”).
Тому Ваші звинувачення на адресу Голови Верховного Суду України свідчать, щонайменше, про необізнаність з правовими засадами протидії злочинності в Україні, компетенцією суб’єктів такої протидії, а також місцем суду в правовій системі України, його повноваженнями та функціями. Ось що викликає серйозне занепокоєння. Виникає закономірне питання: як Ви з таким рівнем правосвідомості можете належним чином здійснювати повноваження заступника Генерального прокурора України та члена Вищої ради юстиції?
Викликає занепокоєння також те, що у своєму зверненні Ви переконуєте Президента України в необхідності ще однієї неконституційної законодавчої новели – пропонуєте позбавити громадян права звернення до суду зі скаргами на постанови про порушення кримінальної справи. Це при тому, що таке право лише нещодавно було закріплено у кримінально-процесуальному законі на виконання Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). До речі, Верховний Суд України на підставі вивчення судової практики розробив і подав Главі держави як суб‘єкту законодавчої ініціативи законопроект, спрямований на вдосконалення процедури судового розгляду скарг на постанови про порушення кримінальних справ. Безсумнівним є те, що громадяни мають бути належно захищені у судовому порядку від незаконного кримінально-правового переслідування, у т. ч. здійснюваного працівниками прокуратури. Обов‘язкове існування такого інституту переконливо засвідчується статистичними даними, згідно з якими судами щорічно скасовується близько 40% оскаржених постанов про порушення кримінальних справ. Виходячи з цього, можна констатувати, що у судовому порядку майже кожна друга така постанова визнається незаконною. Це означає, що щорічно стосовно 3–4 тисяч наших громадян правоохоронні органи, у т.ч. прокуратура, незаконно здійснюють кримінальне переслідування.
Щонайменше, голослівним є наведене у зверненні твердження про існування в судовій системі правила “рука руку миє”, оскільки Ви самі на конкретному прикладі продемонстрували ефективність апеляційного перегляду судових рішень, вказавши, що апеляційний суд області “відновив справедливість, визнавши законним порушення кримінальної справи щодо судді-злочинця”. До речі, Ви називаєте конкретного суддю злочинцем, хоча стосовно нього справа ще тільки розслідується.
Такі публічні висновки щодо винуватості конкретних суддів у вчиненні злочинів, а також надані Вами оцінки судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимими. Ніхто не наділений правом ігнорувати принцип презумпції невинуватості і вважати особу злочинцем до доведення її вини та встановлення обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Ніхто також не має права у позапроцесуальному порядку оцінювати судові рішення.
У своєму зверненні Ви порушили ще одне важливе для здійснення правосуддя питання – щодо законності існуючого порядку призначення суддів на адміністративні посади. На моє переконання, на сьогодні таке призначення Радою суддів України як вищим органом суддівського самоврядування є найбільш юридично обґрунтованим. Надзвичайно важливим є те, що встановлення такого порядку на підставі відповідних положень Конституції та Закону України “Про судоустрій України” дало можливість запобігти дезорганізації судової системи, її розшматуванню за політичними і комерційними вподобаннями, встановленню протиправного контролю над судами, посиленню залежності суддів з усіма негативними наслідками для прав і свобод людини, які з цього випливають. І проблема зовсім не в суті існуючого порядку, адже він достатньо ефективно забезпечує нормальну організацію діяльності судів, їх самостійність та незалежність суддів. Очевидним є те, що проблема в іншому – у позбавленні можливості керувати судами, впливати на суддів з вулиць Банкової, Грушевського, Різницької, з партійних та комерційних офісів. Через це уже впродовж кількох років докладаються неймовірні зусилля (законодавчі, політичні тощо), щоб такі вплив та керування запровадити. Це питання ділки від політики фактично зробили ключовим для усієї судової реформи, домагаючись встановлення “свого” механізму призначення суддів на адмінпосади.
Слід також зазначити, що питання, які Ви пропонуєте Президенту України внести на розгляд Ради національної безпеки і оборони України, за законом не належать до компетенції цього органу.
Аналіз Вашого звернення дає підстави для висновку, що воно є проявом професійної некомпетентності, відвертого правового нігілізму, нехтування високопосадовою особою визначених Конституцією та законами правових засад функціонування державної влади в Україні. З його змісту вбачається неповага його автора до закону, права і суду, негативне ставлення до правових гарантій, спрямованих на забезпечення законного та справедливого правосуддя. Наголошую, особливу занепокоєність викликає той факт, що таке ставлення виявляє посадова особа, яка безпосередньо причетна до формування суддівського корпусу і до застосування кримінального закону.
Микола Мельник
керівник служби Голови Верховного Суду України,
член Вищої ради юстиції (2000-2006 рр.),
заслужений юрист України,
доктор юридичних наук, професор
3 листопада 2008 р.
