(до 5-ї річниці розгону в Донецьку з’їзду «Нашої України»)
Операція «закошмаріть лоха»
За задумом організаторів шабашу, Ющенко мав відчути себе на донецькій землі, як сільський бухгалтер, кинутий до камери з уркаганами за дрібні приписки й привласнення двох мішків комбікорму. І після того, нарешті, зрозуміти, що його місце – біля параші. Але задум ледь не зірвався – вже сплинув час запланованого відкриття з’їзду «Нашої України», а київські гості все ще не покинули аеропорт «Бориспіль».
Нарешті біля 12 години з’явилася інформація, що майбутній терпіла вилетів у Донецьк, і ватажки «ахметовюгенду» кинулися шикувати «пікетувальників», які грілися біля багать, перед Палацом Молоді.
Для проходу делегатів «Нашої України» була залишена лише вузенька стежка, огороджена з обох боків турнікетами. Вздовж турнікетів організатори шабашу розставили так званих «фанатів футбольного клубу «Шахтар» з порожніми пластиковими пляшками та грудками землі, якими треба було закидати тих, хто йтиме на з’їзд. За футбольною шпаною організатори поставили людей, привезених на автобусах з різних підприємств. Нарешті з’явилася міліція. Міліціонери тримаються осторонь, ні в що не втручаються і юрбляться біля пересувної кухні.
Для того, щоби склалося враження, що каміння в делегатів з’їзду будуть кидати комуністи, на площі встановили потужні динаміки, через які цілий день лунали пісні на кшталт «Артілєрісти, Сталін дал пріказ». Були роздані російські прапори та транспаранти, написи на яких наочно демонстрували розумовий рівень керівництва Донецької області. Наприклад, «Русофобство – это черная зависть к Великим Москалям».
Досі залишається загадкою, де обласна Рада змогла роздобути таку велику кількість російської символіки. Кажуть, майбутній орденоносець Колесников у Москву спеціально людей посилав на закупівлю.
На фасаді Палацу ще з ночі був вивішений гігантських розмірів транспарант. Дати наказ повісити його на об’єкт комунальної власності обласного підпорядкування, який до того ж охоронявся міліцією та СБУ, могла тільки одна людина – Голова обласної Ради. А тому не станемо вдаватися до евфемізмів і назвемо речі своїми іменами. Отже, Колесников розпорядився повісити на фасаді Палацу Молоді “Юність”, заорендованого “Нашою Україною” для проведення з’їзду, величезний транспарант, на якому Ющенко був зображений у формі офіцера СС, причому тінь, що від нього падала, обрисами нагадувала біснуватого фюрера.
З тим, щоби пересвідчитися в розумових здібностях інших керманичів донецького краю, достатньо було 31 жовтня 2003 року зазирнути на центральну площу Донецька, яка, ясна річ, носить ім’я вождя світового пролетаріату. За розпорядженням донецького мера Олександра Лук’янченка там, аби відбити охоту в Ющенка влаштувати якийсь мітинг, зрання встановлювали новорічну ялинку.
А для того, щоби остаточно переконати іноземних послів у тому, що обласний центр очолює юродивий, на капітально відремонтовану кілька місяців тому площу були завезені та розставлені в мальовничому порядку штабелі тротуарної плитки.
Але справжнім бенкетом розуму стала ідея розмалювати скляний павільйон з пальмою Мерцалова, який удень і вночі охороняється міліцією, символікою УНА-УНСО. Розмальовували скляну споруду в ніч з 30 на 31 жовтня працівники одного донецького рекламного агентства (того самого, яке виготовило й поширило фальшиву фотографію «Міністр транспорту Кірпа в ліжку з хлопчиком») під міліцейською охороною на випадок, якщо про таку провокацію довідаються нечисленні донецькі УНСОвці та начистять писки «художникам».
Про витончений інтелект донецьких пацанів свідчили також листівки, якими вночі було рясно засипано місто, про те, що Ющенко має нестандартну сексуальну орієнтацію. Поява таких листівок симптоматична, як і поширення в Інтернеті командою Януковича фальшивої фотографії, на якій голову міністра транспорту Кірпи комп’ютерні генії долучили до тіла якогось чоловіка, що розважався з хлопчиком. Взагалі-то тема одностатевих взаємин є хворобливою для ватажків Донецької області, які пройшли тюремні університети з їх специфічним коханням. І яким про це, мабуть, досі приємно пригадувати.
Вуйко Фрейд міг би довго й натхненно коментувати також розвішані головною вулицею міста біг-борди з написом «Тримай, Андрійовичу, гарбуза від Донбасу». Очевидно, що транспарант замовила обласна Рада, бо ніяка інша установа робити заяви від імені мешканців регіону права не має. Керівник цього представницького органу Борис Колесников був зображений у вигляді грудастої українки в кокетливому віночку. Треба думати, що розробники цього біг-борду, як і автори антиющенківських листівок гомосексуального ґатунку, прагнули переконати донеччан у тому, що на чолі Донеччини перебувають цілком сформовані педерасти. Треба зазначити, що це їм вдалося.
В середині дня в Облдержадміністрації починають робити вигляд, що до шабашу вони не причетні. Губернатор Близнюк навіть збирає в себе в кабінеті «нараду» з силовиків. На «нараді», щоби якось пояснити захоплення Палацу Молоді «ахметовюгендом», керівництво Донецької міліції заявляє, що воно безсило контролювати «некеровану» поведінку людей і нічого вдіяти не може. За підсумками «наради» Близнюк цинічно оголошує, що ситуація в місті владою не контролюється і він не може гарантувати безпеку делегатам та гостям з’їзду. Начальник Управління СБУ в Донецькій області Любимов робить вигляд, що все, що відбувається в Донецьку, його не стосується.
А між тим територія аеропорту нагадувала місце проведення фестивалю «Казантип»: валялися п’яні “протестанти”, в залі стояв неймовірний перегарний сморід. З тією лише різницею, що видимість Армагедону була створена зусиллями працівників міліції та ДАІ, які розставляли натовп таким чином, щоби заблокувати вихід з літовища. Робота аеропорту була повістю паралізована.
Фантасмагорії додала поява бійців «Альфи», які мали охороняти Ющенка. Нарешті приземлився літак з Борисполя, але всі намагання прибулих вийти з поля, а тих, хто зустрічав – пройти на поле, виявилися марними. Двері в приміщенні аеропорту з боку поля були зачинені, а ворота в залізобетонній огорожі, через яку на літовище мали подати автобус, заблоковані. Працівники аеропорту до воріт в одному місці підігнали КРАЗ, в іншому – УАЗик, навісили на ворота замки й порозбігалися. У принципі, можна було б ще попід воротами наср..и, аби Ющенка сильніше допекти, але Борис Вікторович не здогадався – інтелекту не вистачило. УАЗик народним депутата вдалося відкотити, але з КРАЗом вручну впоратися було неможливо. Довелося збивати замки та вибивати скляні двері. Ясна річ, що буквально за кілька хвилин після цього прес-секретарка Колесникова Олена Бондаренко розповсюдила істеричну заяву про те, що народні депутати попсували комунальну власність.
За планом організаторів Головіну-2003, Ющенко, помикавшися біля зачиненого виходу з літовища, мав піти єдиним залишеним для нього шляхом – через зал аеровокзалу, де обабіч проходу стояли «пікетувальники» з надрізаними пакунками майонезу. За кожне влучне попадання у Віктора Ющенка чи прибулого разом з ним посла Німеччини Дітмара Штюдеманна снайперу було обіцяно 50 доларів. Але гроші залишилися невиплаченими – побачивши, що Ющенко с послами таки подолав ворота аеропорту, «братки» вчасно не зорієнтувалися й не встигли передислокуватися на новий плацдарм. А зігнані силоміць студенти, знесилені горілкою, не реагували на команди розпорядників скандувати «Ющенко, геть з Донбасу!» і взагалі не звернули на Ющенка ніякої уваги.
Шкода, звісно, що в Ющенка та Штюдеманна не поцілила жодна упаковка майонезу. Думається, якби не цей прокол, Борис Колесников отримав би тепер не орден «За заслуги» ІІ ступеню, а зразу «Героя України». А тоді ситуацію не змогла виправити навіть чорнорота Райка Богатирьова, яка за пару днів після шабашу стала вимагати проголошення Штюдеманна персоною нон грата. Віктор Андрійович, вочевидь, не забув цього душевного пориву видатного гінеколога й через чотири роки віддячив їй, доручивши керувати національною безпекою України.
Ну а потім «закошмарений лох» поїхав з’ясовувати взаємини в Облдержадміністрацію, всю площу перед якою Колесников наказав заповнити людьми з російськими прапорами.
У “Білому домі” на Ющенка чекали організатори масових заворушень – Колесников, Близнюк і Лук’янченко. Джарти вийти до гостя не міг – не мав вільної хвилинки, бо, як шепнули авторові цих рядків на вухо знайомі працівники апарату Облдержадміністрації, здійснював зі свого кабінету безпосереднє керівництво бритоголовою шпаною.
Донецький губернатор на знайшов нічого кращого, як заявити Ющенкові, що встановити, яким чином з’явилися в місті біг-борди з нацистською символікою, влада неспроможна, і взагалі то є робота обласного прокурора Пшонки, якому Близнюк обов’язково дасть вказівку розібратися, хто ті біг-борди повісив. Що стосується подій навколо Палацу Молоді, то губернатор і тут не розгубився: «Ви уклали угоду з керівництвом Палацу, які до мене претензії?». Треба зазначити, що й раніше Близнюк блиском інтелекту не відзначався. Але щоби свою дурість проявляти настільки …
Тут закошмарений бухгалтер не витримав і з усією бухгалтерською прямотою обізвав Колесникова й Ко холуями. Та ще й погрожувати став – мовляв, як тільки коронуюся на головного бухгалтера, то зроблю всім вам козячу морду. Втім, Колесников на це й оком не повів – лохи, вони всі так попервах кажуть.
З Облдержадміністрації народні депутати, журналісти та дипломати поїхали до готелю «Шахтар», що знаходиться через дорогу від Палацу Молоді «Юність», де на них чекали прихильники «Нашої України». Під час імпровізованого мітингу, аби заглушити виступ Ющенка, з протилежного боку вулиці були виставлені динаміки та вмикнуто на всю потужність «Інтернаціонал». А поруч ватажки «ахметовюгенду» ще й поставили автовежу, на яку всадовили футбольних фанатів проявляти «народний гнів». Якщо хтось раніше не дуже вірив, що Донецьком керує босота, після такого зміг переконатися в тому остаточно.
Втім, звуки «Інтернаціоналу» не засмутили нерозлучний дует Віктора Ющенка та Івана Плюща, які по черзі натхненно заламували руки й обіцяли у випадку обрання Віктора Андрійовича президентом України без жалю розправитися з організаторами масових заворушень у Донецьку.
Між тим в лавах організаторів донецького шабашу панувала розгубленість. Ющенко не став йти в зайнятий Палац, а до цього Колесников і Ко готові не були. Урешіт-решт, вже по завершенні мітингу, коли приїжджі стали заходити в автобус, щоби їхати в аеропорт, міліція отримала відповідне розпорядження й розпочала вишукувати бритоголових вздовж вулиці ім. Челюскінців, яка розділяє Палац і готель. За командою розпорядників з “ахметовюгенду” у дипломатів та народних депутатів полетіло каміння. Просимо звернути увагу на фотографію хуліганів: вздовж вулиці, на задньому плані, вишукувалися молодики, що жбурляють каміння, далі йде ряд міліціонерів, які роблять вигляд, начебто нічого не відбувається, а вже потім, спиною до об’єктиву та обличчям до бритоголових, стоять ватажки, які подають команди. І хто після цього скаже, що Колесников – поганий організатор і не заслужив хоча б орден ІІ ступеню?
Кілька каменів потрапило в журналістів, але жодної реакції з боку міліції на це не було. Не має її й до цього дня.
Від холуя чую
Якщо Колесников – холуй, то як тоді назвати Ющенка, що вручає йому державні нагороди? А якщо Колесников – справжній пацан, то де публічні вибачення нинішнього Президента перед співгромадянами, яким він упродовж 2003-2004 років морочив голову проповідями на кшталт «Бандитам – тюрми»?
Якщо Ющенко – фашист і педераст, то хто тоді Колесников, який бере з його рук брязкальце «ІІ ступеню»? А якщо Ющенко не тягне на послідовника фюрера й взагалі законослухняний сім’янин, то чому Колесникову (на відміну від активістів акції «Україна без Кучми», які 9 березня 2001 року не дали колишньому Президентові покласти квіти до пам’ятника Шевченку) Служба безпеки України досі не пред’явила обвинувачення в організації масових заворушень?
Не шукаймо логіку там, де царює холуйство й де два холуї – Колесников і Ющенко — змагаються за право покатати в якості водія найбагатшу людину України. Не варто сподіватися й на те, що коли не будь воздасться по заслугах тим, хто 31 жовтня 2003 року, мов худобу, зганяв дрібних підприємців, студентів і роботяг з донецьких підприємств на «акції протесту». Бо подібні дії з 28 листопада 2007 року (день нагородження Колесникова) в термінах Ющенка йменуються як «значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності, багаторічну сумлінну працю». Також не слід дивуватися й тому палкому коханню, що спалахнуло між Ющенком і донецькою босотою. Бо причиною цієї неприродної лобові є феноменальна аморальність та повна відсутність честі й гідності в українського Президента, нездатного гарантувати Конституцію не те що своїм виборців, а навіть собі самому.
Кинутий до камери з уркаганами, переляканий бухгалтер обтер плівки, підтягнув штани й нарешті покірно зайняв місце біля параші
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
Початок статті http://ord-ua.com/categ_1/article_53408.html
