Человек не терпит насилия!

Українські «Кольчуг» і «Гради»,

 


їм  в  світі   не  раді…Або чи буде Ющенко «кавказьким  полоненим»?


 


       Черговий міжнародний скандал, пов’язаний з продажем Україною Грузії озброєнь на 100 мільйонів дол.США, вкотре поставив владу України в незручне становище. Тепер уже не Кучма по «Кольчугам», а «син батька рідного» Кучми – Ющенко по ракетним установкам «Град» та іншому озброєнню дає відповіді світовій спільноті і українському суспільству на питання, пов’язані з їх продажем в Грузію.


       Дозволю висловити свою точку зору з цього приводу хоча б з тієї причини, що під час «кольчужного» скандалу, який розпочався після оприлюднення записів майора Мельниченка М.І., мені, на ту пору полковнику Військової Розвідки, довелося бути на посаді начальника бойового застосування «Кольчуг» в ЗС України, тобто начальником «Кольчуг». А в 2003 році мене було засуджено до двох років позбавлення волі «за розголошення державних таємниць», пов’язаних з незаконною торгівлею українською зброєю режимом Кучми.


       Спробую сформулювати можливі запитання пану Ющенку і його «любим друзям» з приводу поставок Україною зброї в Грузію:


       Чи законною була продаж зброї Україною Грузії на ті 100 млн.дол.США, про які йдеться у звіті ООН?


       Чи сприяв факт озброєння Грузії Україною ескалації напруги в регіоні з наступним переростанням в збройне протистояння?


       Чи моральним є факт озброєння Грузії Україною на фоні подальшого збройного конфлікту між Грузією і Росією  і загибеллю людей?


       Чи мали місце факти незаконного продажу зброї Україною в будь-яку іншу країну світу?


       По першому питанню Банкова вже дала офіційну відповідь, що продаж зброї Україною Грузії відбувався з дотриманням усіх міжнародних угод і правил, що регламентують цей процес. І це дійсно так. Україна продавала зброю Грузії на законних підставах.


       Проте відповіді на інші питання від Банкової не можна почуту в принципі.


       Бо давно став аксіомою той факт, що накопичення озброєнь в будь-якому регіоні світу само по собі веде до ескалації напруги у міждержавних відносинах і збільшує вірогідність її застосування, тобто веде до збройного конфлікту. Тому продаж Україною зброї Грузії робить Україну опосередкованим ініціатором збройного конфлікту між Грузією і Осетією, і відповідно Росією. Це те, що мала б визнати Банкова по другому питанню.


      Третє питання носить дещо риторичний характер. Україна продала шосту(!) частку всієї зброї, проданої за кордон в 2007 році, тільки одній маленькій Грузії. Це на 100 млн.дол.США із загальних 600 млн.дол.США, що дозволяє зробити висновок про виняткове поблажливе ставлення України до Грузії, яке очевидно продиктоване особистими теплими стосунками  президентів–кумів Ющенка і Саакашвілі. Проте ця кумівська поблажливість не знімає моральної відповідальності з Ющенка, що саме він озброював Саакашлвілі. Бо також очевидним є, що Ющенко добре  усвідомлював, для чого його кум так завзято запасається зброєю. Немає підстав сумніватися в тому, що кум кума посвятив у свої наміри стосовно майбутнього використання цієї зброї. Тобто, Ющенко знав про агресивні плани Саакашвілі і тому він також несе відповідальність, на його щастя поки що тільки моральну, за наслідки застосування української зброї у збройному конфлікті на Кавказі,  за загибель людей.


        Також напрошується головний висновок, що Саакашвілі і Ющенко є пішаками у геостратегічній грі по послабленню Росії в районі Кавказу, яку веде Буш, тобто США.


        По питанню щодо можливої причетності України до незаконного продажу зброї в світі зрозумілим є, що Банкова за часів Ющенка, як колись за часи Кучми, буде від цього всіляко відхрещуватися.


        Зважаючи на тотожність принципів, методів, а головне менталітету представників кучмівської і ющенківської влади, дозволю собі висловити оціночні судження з цього приводу. Хоча б на правах людини – полковника Військової Розвідки, яких небагато в Україні, що були засуджені «за розголошення державних таємниць» (ч.1 ст.328 Кримінального Кодексу України), пов’язаних з торгівлею українською зброєю за часи режиму Кучми.


        25 листопада 2003 року в газеті «Свобода» вийшла моя стаття під заголовком «Спецслужби патронують контрабанду зброї». В цій статті мною був викритий факт, як мій тодішній начальник, такий собі горе-розвідник на прізвище Гаврилов В.В., який в одній з газет опублікував своє фото і статтю під заголовком «Штірліц» виходить на зв»язок» (усі психіатри світу з покійним Фрейдом аплодують!), поставив мені завдання через українську діаспору в Австралії посприяти в отриманні пільгового банківського кредиту в три мільйони доларів США для ТОВ «Бізнес-консалтинг центр» і авіакомпанії «Воларе», які в наступному, як пояснив мені «Штірліц»-Гаврилов, мали б частку своїх прибутків спрямувати на будівництво житла для безквартирних офіцерів, яких на той час в українській армії було понад 70 (!) тисяч і це було великою соціальною проблемою в Україні.


        Тобто, ніяких питань, що захищенні Законом «Про державну таємницю» в цьому завданні не було.  Проблема безквартирних офіцерів широко і відкрито обговорювалася в суспільстві, у Верховній Раді, в засобах масової інформації. Тим більше, що мною відкрито велася переписка з представниками української діаспори в Австралії, в Великобританії, в США, в Канаді ще за часи Радянського Союзу. Бо так сталося, що в квітні 1990 року в Харкові ми першими створили антикомуністичну організацію офіцерів-українців, що відкрито виступили за незалежність України. І хоча в СРСР почалася так звана горбачовська «перебудова», реакція КДБ не заставила себе чекати. Мене, як організатора, декілька разів викликали в Москву на «промивання мозку» з погрозами розстрілу, а потім було звільнено зі служби. Довелося після науково-дослідного інституту військової галузі, де мав посаду ведучого наукового фахівця і працював над кандидатською дисертацією, попрацювати таксистом, сторожем в школі, де вчителькою працювала мати, «вишибалою» в нічному барі. Продовжував активно займатися політичною діяльністю, був членом УХС і УРП, очолюваної Левком Лук»яненком. Після розвалу СРСР і проголошення державної незалежності України, українська діаспора у Великобританії викликала мене в Лондон, де нагородила відзнакою «Срібним хрестом». Пізніше подібні відзнаки мені були вручені від представників української діаспори в Канаді,США,Австралії. Це зіграло не останню роль, що тодішній Міністр Оборони України Морозов К.П. поновив мене на службі і дав високу посаду у Міністерстві Оборони (МО) України. Тому маючи добрі і довірливі стосунки з українською діаспорою за кордоном, це дозволило мені отримати від української діаспори в Австралії більше як пів-мільйони (553 тис.) дол.США на будівництво житла для безквартирних офіцерів, які мною були передані керівництву МО України.


        Проте сталося те, що було характерним для епохи правління Кучми. Генерали з Головного Управління Розвідки (ГУР), яким командував тоді генерал СкіпальськийО.О., фактично вкрали частку цих грошей, придбали квартири своїм дітям і вклали в сімейний бізнес. Мав місце скандал, що потрапив на шпальти преси. Не чистих на руку генералів було звільнено з лав Збройних Сил. 


       Тобто, на той час в мене вже був гіркий досвід, коли мої начальники використали мої зв’язки з діаспорою у власних «шкурних» інтересах.


       Тому коли 4 травня 2001 року в газеті «Вечерние вести» з»явилося повідомлення про затримання літака української авіакомпанії «Воларе» з тридцятьма тонами зброї на спробі контрабандою доставити цю зброю в африканську країну Еритрею, що воювала з Ефіопією, де діяла заборона ООН на ввезення будь-яких видів озброєнь, мною відразу було зроблено звернення до керівництва ГУР МО України з вимогою дати мені пояснення. Бо «Воларе» і ТОВ «Бізнес консалтинг центр» були ті компанії, для яких мій начальник «Штірліц»-Гаврилов вимагав від мене організувати через діаспору в Австралії пільговий кредит в три мільйони дол.США буцімто з метою подальшого інвестування в будівництво житла для безквартирних офіцерів. А так виходило, що полковник Військової Розвідки займається «пробиванням» кредитів для українських авіакомпаній, що займаються контрабандою зброї!


         На службовій нараді  мені було заявлено: «Це ваші з Гавриловим особисті справи!»   


        Уявляєте, літак набитий тридцятьма тонами зброї – особиста справа полковника Військової Розвідки, який в очі цього літака не бачив!


         Мною був написаний рапорт на ім»я Міністра Оборони України Шкідченка. В порушення вимог Військових Статутів відповіді від нього не надійшло. Тоді мною було зроблено звернення на ім»я народних депутатів від Блока Юлії Тимошенко – Левка Лук»яненка і Григорія Омельченка. Проте і на депутатські запити цих народних депутатів відповіді в порушення чинного законодавства  не надійшло!


          Тільки після цього, як крайня необхідність, мною було прийняте рішення довести цю інформацію громадськості, опублікувати статтю в газеті «Свобода». Вдячний редактору газети Олегу Ляшку, нині народному депутату від БЮТ, мужнє рішення якого дозволило, щоб цей матеріал побачив світ.  


          В день виходу статті начальник ГУР МО України Галака О.І.  звернувся до СБУ з клопотанням порушити проти мене кримінальну справу буцімто за розголошення державних таємниць.


          СБУ, що на той час завзято обслуговувала режим Кучми і була скоріше не Службою Безпеки України, а «Службой Бывшей в Употреблении» у режиму Кучми, миттєво відреагувала. Незабаром відбувся наді мною суд. Колишній виконуючий обов»язки Генерального Прокурора України Богдан Ференц, який прознав про мою долю з преси, взявся захищати мене в якості адвоката. Проте Ференцу було відмовлено в праві захищати мене в суді, що є грубим порушенням прав людини! З залу суду буквально силою, не зважаючи на голосні заяви протесту, було виведено тодішнього редактора газети «Свобода», а нині народного депутата від БЮТ Олега Ляшка.


        На це свавілля в знак протесту мною було заявлено, що до кінця процесу я не скажу ні слова. Тому суд, за моїм мовчанням і відсутності адвоката, відбувався на протязі двадцяти хвилин, як в 1937 році. Полковнику Військової Розвідки «впаяли» два роки позбавлення волі «за розголошення державних таємниць» (ч.1 ст.328 ККУ).


         Вже після «Помаранчевої революції», під час якої мені довелося в штабі Ющенка бути керівником по роботі з силовими структурами:СБУ,МВС,ЗСУ по Київській області, вдалося отримати документи (добрі люди допомогли!) засновників ТОВ «Бізнес консалтинг центр», для якої разом з авіакомпанією «Воларе» мене примушував мій тодішній начальник «Штірліц»-Гаврилов  шукати кредити на три мільйони дол.США в банках Австралії.


         Наводжу  ці документи, з яких видно, що засновниками ТОВ «Бізнес-кнсалтинг центру» є  члени сімей і близькі родичі тодішніх керівників спецслужб: СБУ і ГУР МО, що обслуговували режим Кучми. А саме:  дружина голови СБУ Смєшка Ігоря Петровича — Смєшко Юлія Михайлівна вклала в статутний фонд 708 тисяч 540 грн.; дружина заступника голови СБУ Сацюка  Володимира Миколайовича — Сацюк Світлана Григорівна  — 354 тисячі 270грн.; син начальника ГУР МО  Галаки Олександра Івановича – Галака Сергій Олександрович – 295 тисяч 225грн. та ін.


 


3333


055         


Показовим є факт, що на той момент Сергійку Галаці, сину начальника ГУР МО, було трохи більше 20 років. Тобто, не пропрацювавши в своєму юному житті ні дня, Сергійко виявився спроможним вкласти майже триста тисяч гривень в статутний фонд фірми. Те ж саме і Юля Смєшко – дружина тодішнього голови СБУ, вийшла заміж в 17 років за 38 річного полковника Смєшка І.П., не пропрацювавши в своєму житті жодного дня, ця юна леді виявилася  спроможною вкласти в статутний фонд фірми аж 708 тисяч 540 грн.!


        Переконаний, що повальна більшість читачів мабуть «позаздрила» керівникам спецслужб України доби Кучми, дружини і діти яких, не працюючи, могли «заробляти» такі сумами коштів.


         Зрозумілим є, що мені, на той час полковнику Військової Розвідки, що мав зв’язки з українською діаспорою за кордоном, відводилася роль такої собі «курочки, що мала б нести золоті яєчка» в кошик сімейного бізнесу керівників спецслужб України, що обслуговували режим Кучми. Тобто, я мав пробивати кредити в закордонних банках для сімейного бізнесу керівників спецслужб. От тільки «курочка» виявилася  «бійцівським півником» і не «кохкала», а «прокукурікала» на весь світ статтею в газеті (прошу не плутати «бійцівських півнів» з «петухами»). 


          Але найбільш аморальним в цій історії є те, що сімейний бізнес керівників спецслужб часів Кучми був пов’язаний з незаконним обігом зброї в світі, що викликало міжнародний скандал! І кошти ці полити кров»ю людей, що загинули від застосування української зброї! Давно відомо, що самим аморальним в світі є «бізнес» на торгівлі наркотиками, людьми і зброєю. Пригадаймо доповідь народного депутата минулих скликань генерала Ігнатенка Олександра про те, що в Україні після розвалу Радянського Союзу залишилося зброї на 89 (вісімдесят дев»ять!) мільярдів доларів і по цьому показнику Україна була на третьому місці в світі після Росії і США. Проте, як доповів народний депутат, на 30(тридцять мільярдів) дол.США зброї за часи режиму Кучми невідомо куди ділося. Може цим пояснюється той факт, що дочка Кучми може запросто собі дозволити придбати маєток на суму 800(вісімсот) мільйонів грн. під Лондоном, який виявився не по кишені арабському шейху?


          Тож цілком природно виникає далеко не риторичне питання: «А нинішня влада – Ющенка спроможна, як і влада Кучми, на протиправні і аморальні дії, пов’язані з незаконним обігом зброї в світі?» 


         Прямих доказів немає. Скажімо так, поки що. Але оцінюючи мораль влади Ющенка, приходиш до висновку, що вона ідентична моралі Кучми. Інакше чим пояснити, що Кучма, в діях якого є ознаки тяжких злочинів: вбивство, державна зрада, корупція, розкрадання державного майна в особливо великих розмірах та інші до сих пір на свободі, прожирає вісім мільярдів доларів, що були вкрадені у нас з вами і навіть у наших правнуків, що у більшості ще не народилися, але вже є обкраденими!


         Людьми давно підмічено, що «яблуко від яблуні падає недалеко». Тож є всі підстави для занепокоєння, що «син батька рідного» Кучми, який недалеко «впав» від нього в моральному плані, може навіть перевищити «батька рідного» в конкретних справах. І перший дзвіночок вже продзвенів, коли в світі пролунало засудження надмірного продажу Ющенком зброї Саакашвілі. Бо від української зброї на Кавказі гинули діти, жінки, старики. З цього приводу Президент Південної Осетії Едуард Кокойти сказав: «Якщо світова спільнота не засудить Саакашвілі і його генералів, то це зробить осетинський народ!» 


         Зважаючи на те, що історія має властивість повторюватися, пану Ющенку варто нагадати факт, як після Другої світової війни і суду над військовими злочинцями, в США відбувся суд над американськими корпораціями і бізнесменами, що перед війною продавали майбутньому агресору – Японії метал, з якого вироблялася бойова техніка і зброя, від якої потім гинули самі ж американці.


          Чи не буде наступним після Президента Грузії Саакашвілі Президент України Ющенко, якому осетини винесуть вирок за озброєння агресора?


          Елементарна логіка підказує, що є всі підстави для припущення, що свій президентський строк Ющенко може закінчити в статусі кандидата на КАВКАЗЬКОГО ПОЛОНЕНОГО.   


          


Полковник Недзельський Петро, колишній військовий
  розвідник


         

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ