Можливо
вперше в історії розвитку нашої держави маємо можливість спостерігати
використання в корисливих цілях українськими носіями демократії В. Ющенком, С.
Головатим, С. Ківаловим, Ю. Кармазіним вимог демократичних європейських
інституцій щодо необхідності реформування судової гілки влади в України. Ніхто
не заперечує, що є об’єктивна необхідність проведення судової реформи.
Спекулюючи на цьому, ігноруючи демократичні принципи “проштовхуються”
законопроекти, які жодним чином не пов’язані із інтересами держави та
суспільства, натомість дають можливість їх авторам досягти особистих цілей –
узурпація влади, захист від справжнього волевиявлення виборців, економічні та
політичні вигоди.
Сьогодні
два законопроекти, які покликані здійснити судову реформу та отримали висновок
Венеціанської Комісії, об’єднані в один, переважна більшість положень якого
залишилися такими як були, проте деякі норми змінені докорінно, причому
всупереч зауваженням Комісії, що поглиблює негативний стан речей.
Чим апелюють
лобісти законопроекту, звертаючись до висновку Комісії та, нібито, підтримки
міжнародної спільноти? Слова з висновку Комісії, які так любив повторювати пан
Головатий, – “Комісія вітає законопроекти, як очевидне покращення порівняно
з теперішньою ситуацією та попередніми проектами законів”. І чомусь не
згадується про те, що далі по тексту йдеться про необхідність звернення уваги
на питання, пов’язані з ключовими проблемами положень законопроектів.
Висновок
Комісії щодо законопроектів про судоустрій та статус суддів в Україні, на який
так уперто посилаються нові-старі реформатори судоустрою в Україні, змушує
поставити до таких реформаторів безліч запитань, у тому числі основне – який
рівень моралі дозволяє їм апелювати до цього висновку?
Незважаючи на те,
що ці законопроекти були представлені у міжнародній високоповажній інституції
головними його лобістами та єдиними достойними представниками демократичних
перетворень в Україні панами С. Ківаловим та С. Головатим, вони не спромоглися
переконати Комісію у досконалості законопроекту, що викликало цілу низку
зауважень щодо ключових питань у системі судоустрою України та статусі суддів.
Виконавши лише
одну пропозицію Комісії щодо об’єднання законопроектів, їх автори проігнорували
решту більш концептуальних зауважень у новому об’єднаному законопроекті. І це
незважаючи на те, що фактично весь висновок на майже двох десятках сторінок
містить вказівки на його недоліки та суперечності, зауваження щодо неможливості
демократичного розвитку судоустрою в Україні за умови, якщо вони не будуть
взяті до уваги та виправлені.
Комісія піддала
нищівній критиці запропоновану систему судів. Зокрема, на думку Комісії, така
“система судів є досить складною та розгалуженою. Очевидно, чим складніша
судова система, тим більший ризик виникнення процесуальних затримок”. Це
думка Комісії. Але українські реалії вказують на те, що не лише збільшується
ризик порушення розумних строків розгляду справ, а і створюються сприятливі
умови для непроцесуального впливу на суди, ускладнення в деякій мірі
унеможливлення доступу громадян до правосуддя. Ми уже сьогодні з одного і того
ж предмета спору можемо мати рішення адміністративного та господарського судів,
а інколи – ще і третейського.
У висновку
Комісії зазначено, що для зменшення кількості рівнів судів необхідно внести
зміни до статті 125 Конституції. Разом із тим, видається незрозумілою і такою,
що порушує вимоги Конституції та не бере до уваги висновок Комісії, позиція
авторів Закону щодо штучного необґрунтованого збільшення місцевих судів за
рахунок утворення нової їх підсистеми – окружних місцевих судів. Зауважу, що
такі окружні суди спеціалізовані, але категорії справ, які вони розглядають,
підсудні також і так званим місцевим дільничним судам причому без спеціалізації.
Як наслідок – наявність двох діаметрально протилежних рішень судів з одного і
того ж предмета спору між одними і тими ж сторонами. Якщо прослідкувати
подальшу “долю” таких рішень з урахуванням апеляційного та
касаційного оскарження, то ми матимемо цілковитий хаос у правосудді.
На переконання
авторів законопроекту, це необхідно для забезпечення громадянам права вибору
суду, незалежного від місцевої влади. Таке недолуге обґрунтування вказує лише
на бажання знищити принцип інстанційності при прийнятті судових рішеннь. Крім
того, фактично нівелюються конституційні приписи щодо здійснення правосуддя
незалежними і такими, що підкоряються лише закону, судами. Адже в обґрунтування
закладена ідея про те, що мають бути суди несправедливі, залежні від влади, а
їм на противагу – справедливі та незалежні від влади. Виникає питання, а яким
же чином мають діяти адміністративні суди, які покликані захищати права
фізичних та юридичних осіб від порушень з боку органів влади? Можливо їх
взагалі винести за межі існуючого кордону території України та розмістити, до
прикладу, в Російській Федерації?
Також Комісією
приділено увагу щодо забезпечення єдності судової практики. Розгляд Верховним
Судом України спорів лише у виключному проваджені унеможливлює забезпечення
такої єдності, оскільки Верховний Суд України практично усунений від надання
правової оцінки судових рішень у касаційному проваджені. Комісією вказано на
неможливість здійснення Верховним Судом України забезпечення однакового
застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Вона вказує на
те, що такі повноваження можуть бути здійснені лише шляхом розгляду конкретних
справ, а не через абстрактні норми.
У висновку
наголошено на негативних дискреційних повноваженнях Президента України щодо
відхилення ним подання про призначення на посаду судді. На думку Комісії, такі
повноваження слід обмежити лише перевіркою додержання необхідної процедури
відбору та призначення. Також вказано на непрозорість процедури першого
призначення на посаду судді, яка є сприятливою для “виникнення
надзвичайних втручань”. Відповідні положення законопроектів “не
відповідають європейським стандартам та заперечують прозорість усієї процедури
відбору суддів”.
Дослухавшись саме
до цих зауважень, автори законопроекту внесли зміни до проекту закону та
наділили Президента крім зазначених повноважень, ще і повноваженнями по
призначенню суддів на адміністративні посади. Саме такі повноваження
Президента, які визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не
відповідають Конституції, мають на думку С. Ківалова, повністю відповідати
європейським стандартам. Саме такі повноваження, як він вважає, знімають
зауваження Комісії щодо заполітизованності та унеможливлюють узурпацію влади.
Багато положень
висновку присвячені порушенню Конституційного принципу поділу державної влади,
що має наслідком узурпацію влади окремими її представниками саме при формуванні
суддівського корпусу та забезпечені організації діяльності суддів.
Значна увага
Комісії приділена заполітизованості також порядку призначення на посаду судді.
Зокрема, звернуто увагу на те, що призначення суддів судів загальної юрисдикції
не є належним предметом для голосування в парламенті, оскільки є небезпека, що
політичні міркування переважатимуть над об’єктивними якостями кандидата.
Як вбачається,
Комісія дійшла висновку, що деякі із положень Конституції України суперечать
демократичним стандартам. Разом із тим, автори законопроекту замість
нівелювання та виправлення ситуації законодавчо, навпаки поглиблюють таку
недосконалість та збільшують розрив між міжнародними стандартами демократії та
законами України.
“Повноваження
Державної судової адміністрації досить широкі, але обсяг компетенції є
прийнятним. Можна було б припустити, що головною метою створення такого
спеціального органу була заміна органу виконавчої влади на судовий, але це не
так. Новий орган є виконавчим і може перетворитися на нове Міністерство
юстиції. Результатом створення цього органу, як здається, стала заміна
Міністерства юстиції іншим органом виконавчої влади. Державна судова
адміністрація та судове навчання мають знаходитися під контролем незалежного
судового органу”. Можливо, наслідками саме такої політики стали негативні
результати перевірки Рахунковою палатою України діяльності Державної судової
адміністрації, яка виявила більше одного мільярда гривень, витрачених не за
призначенням. Для здійснення таких рекомендацій Комісії не потрібно вносити
зміни до Конституції, достатньо було це передбачити в законопроектах.
І насамкінець,
чомусь авторам законопроекту важко процитувати те, що зазначено у загальних
зауваженнях цього висновку – “На переконання Комісії законопроекти
потребуватимуть низки подальших покращень з метою гарантування незалежної та
дієвої судової системи”. Комісією визнано, що положення законопроектів без
урахування її зауважень та пропозицій не гарантують незалежної та дієвої
судової системи в Україні. Таким чином, проект Закону далеко не такий, яким
його позиціонують шановні пан Президент та пан С. Ківалов у боротьбі за чиєсь
майбутнє.
P.S.Така
ситуація схожа на те, як громадяни колишнього СРСР після відкриття “залізної
завіси” використовували за кордоном демократичні здобутки та устої в своїх
цілях. Уже переходять в розряд легенд приклади страхування нашими громадянами
цигарок від пожежі та інші приклади того, як можна використовувати чиїсь вимоги
та порядки у власних цілях. Але саме страшне, що це уже починають
використовувати політичні діячі на рівні стосунків незалежних держав з
демократичними міжнародними інституціями для задоволення власних амбіцій.
Висновок
Венеціанської комісії знаходиться за адресою:
http://www.venice.coe.int/docs/2007/CDL-AD(2007)003-ukr.asp
Вадим Ковальчук,
політолог
