Лист-звернення!
Звертаюся до Вас, з надією, що зможете мені допомогти. Мене звати Ольга Олександрівна Лисенко.
3 квітня 2008 року, о 23.15. на перехресті Столичного шосе та проспекту Наука (Голосіївський район) сталася страшна аварія, в якій загинула моя єдина 28-річна донька Людмила Лисенко.
За кермом дорогого «Лексусу-GS-350», який врізався на великій швидкості у два автомобілі – «Шевроле Лачетті» та «ЗАЗ-Дэу», був 23-річний Савицький Валентин Валентинович, син колишнього народного депутата, а нині глави Центру Державного земельного кадастру Савицького Валентина Вікторовича.
Савицький В.В. порушив правила дорожнього руху, проігнорувавши інспектора ДАЇ (регулювальника), який показав жест, що дозволив водіям з проспекту Науки починати рух. В цей час, коли два автомобілі виїхали вже на перехрестя, яке дуже добре освітлено, їх раптом наздогнав сильний боковий удар. Від отриманих тілесних пошкоджень Людмила Лисенко загинула на місці пригоди, водія «Шевроле» було госпіталізовано у тяжкому стані до лікарні (у нього черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закрита травма грудної клітини), а пасажира «ЗАЗ-ДЕУ» – госпіталізовано з травмою челюсті.
В. В. Савицький був у нетверезому стані, без водійських прав, після аварії залишив місце трагедії.
Така страшна біда! Але той жах, який я побачила, коли приїхала забирати свою донечку, не бажаю пережити нікому. Її голівонька була розбита, все тіло було поламане…
Мені 62 роки, я все життя пропрацювала у сільській школі вчителем англійської мови (40 років), виховувала дітей – порядних, чесних, як моя донечка. Живу за законами людськими і Божими. Займаюся домашнім господарством у Черкаській області, в селі Пальчик. Виховала і викохала донечку, дала їй дві вищі освіти – філологічну та юридичну, вона працювала головним спеціалістом ДП «Український інститут промислової власності» м. Києва, була перспективним фахівцем, у колективі її любили, поважали і шанували, але ж це не головне, вона була Золотою ДИТИНОЮ і ЛЮДИНОЮ – доброю, чесною, порядною, відповідальною, раділа кожному дню, поважала людей і допомагала батькам. Вона мріяла стати гарною дружиною, зразковою матір’ю, висококваліфікованим юристом… Це була наша надія, допомога у старості, а тепер ми залишились самі, через те, що в одну мить син народного депутату її вбив, проігнорувавши всі правила і всі рухи регулювальника, маючи впевненість – батько його врятує і його не покарають! У нас немає зв’язків у вищих інстанціях, але ж має бути СПРАВЕДЛИВІСТЬ! І так писати у мене є всі підстави. Вкотре син високопоставленого чиновника залишиться не винним і не покараним. На наступний день після трагедії В. В. Савицького положили до приватної лікарні «Борис» за для приховування його від проведення слідчих дій з послідуючим арештом, а на сьогодні його взагалі вивезли за кордон.
Мені від цих людей нічого не потрібно, хоча вони і прощення не попросили, не подзвонили, зате роблять все можливе, щоб вплинути на хід слідства.
На сьогодні я залишилась сам на сам зі своїм горем, дитини мені ніхто не поверне, але ж МАЄ БУТИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПО ЗАКОНУ. Я пишу цього листа від безнадійності, мене спонукають близькі до таких кроків, тому що, як виявляється, справа може бути просто закрита, а черговий син колишнього нардепа залишиться не винним.
Нам простим людям, до яких, як виявляється, ставляться наче до речей вище поставлені чиновники, залишається сподіватися тільки на засоби масової інформації, які допомагають розібратися і спонукають нашу владу до законних дій!
Я не втрачаю надії, знаю, читала неодноразово у вашій газеті, що ВИ не байдужі до біди людей, особливо, коли це стосується беззаконня і несправедливості, звертаюся до вас, як мати, серце якої розривається від горя — втрати ДИТИНИ! ДОПОМОЖІТЬ через сторінки своєї газети звернутися до Прем’єр-міністра України пані Юлії Тимошенко та Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка допомогти добитися справедливості і законних дій щодо В.В. Савицького. Благаю ВАШУ ГАЗЕТУ не залишитися байдужою до моєї біди.
