Отже, дозвольте відрекомендувати головного «спростувальника» наших публікацій:
МАРІН Артур Геннадійович,
найчесніша людина серед міліціонерів Київської області, позаяк очолює обласний підрозділ Служби внутрішньої безпеки МВС України. Саме йому випала висока честь провести перевірку публікацій «ОРД» і встановити безпідставність наших закидів на адресу своїх давніх друзів і комерційних партнерів – Олександра Анциферова та Миколи Таранова.
Артур Геннадійович – людина в міліції легендарна, позаяк на пару з не менш легендарним Олександром Новиковим (начальником Департаменту внутрішньої безпеки та заступником міністра внутрішніх справ під час першої міністерської каденції Луценка) він втілював у життя кадрові реформи скаженого «Термінатора» у 2005 – 2006 роках.
Між іншим, на посаду виконуючого обов’язки заступника начальника ДВБ Артур Геннадійович у 2005 році ледь не потрапив з тюремної камери. Оскільки, як зненацька з’ясувалося, він входив до організованого злочинного угрупування «Бабая» — в миру Багієва Юрія Володимировича – що понад десять років царював на Центральному залізничному вокзалі Києва. Процитуймо давню статтю «ОРД» «Бабай» та його команда» (http://www.ord-ua.com/categ_1/article_12418.html)
Формироваться преступное сообщество начало примерно в 1990 году. Именно тогда Багиев, занимаясь частным извозом пассажиров, обратил внимание и заинтересовался теми огромными пассажиро- и грузопотоками, которые транзитом проносились через главные железнодорожные ворота страны и решил выставить на этом пути свои барьеры. Конечно, “Бабай” возник не на пустом месте. Вокзалы всегда были и будут средоточием преступности. Но Багиев сделал эту преступность системной. Соединив в этой системе традиционные воровские “ремесла” и новые веяния рэкетирского “движняка”.
Багиев создает группу, которая первоначально взяла в оборот так называемых “челноков”, открыто вымогая у них мзду за беспрепятственное перемещение через Киев-Пасс, а в случаях, когда последние категорически отказывались платить, с применением физического насилия забирая товар, деньги и другие материальные ценности.
Дальше — больше. Багиев собирает частных таксистов, которые постоянно работали на привокзальной площади, и расставляет их возле выхода из вокзала в поисках “выгодных” клиентов, за что начинает получать от них постоянную “таксу”, сумма которой напрямую зависела от места приема пассажиров.
На вокзале начали курсировать группы “кидал”, предлагая пассажирам обмен валюты по выгодному курсу, а потом мошенническим путем лишая “лохов”, как в их среде называются потерпевшие, той же валюты, карманные воры, избавляющие пассажирские кошельки от их содержимого, а также специалисты других воровских “мастей”.
Постепенно под щупальца вокзального “спрута” попадают проводники и пассажиры, занимающиеся контрабандным перемещением различных товаров через государственную границу, сезонные рабочие, возвращающиеся с заработков и вынужденные платить бандитам так называемые “проценты” от имеющейся у них на руках суммы заработка, торговцы продуктами питания на железнодорожных платформах и привокзальной площади, подносчики вещей пассажиров, лица, сдающие в поднаем посуточно квартиры и комнаты, занимающиеся перепродажей по завышенным ценам железнодорожных билетов, обменом валюты с рук и другие любители легкой наживы.
В переходах и на привокзальной площади заработали “наперсточники”, “кошелечники”, “лотерейщики” и другие “лохотроны”, которые, впоследствии, постоянно перемещаясь, оккупировали выходы из метрополитена, территорию возле крупных торговых центров и другие места с большим скоплением жителей и гостей столицы.
Так была создана преступная империя, которую органы внутренних дел на транспорте не просто не могли разрушить, а прямо способствовали ее членам в совершении злодеяний, “закрывая” глаза на творящийся беспредел, отказывая потерпевшим в приеме заявлений, своевременно предупреждая бандитов о возможной “зачистке” силами других подразделений МВД.
Незважаючи на тісні зв’язки злочинного угруповання з міліцейськими чинами, на початку 2005 року банда була розгромлена попри те, що один з «перевертнів» інформував «Бабая» про всі негласні оперативно-розшукові заходи, які здійснювалися міліцією під час полювання на лідера ОЗУ. Цим інформатором і був тодішній співробітник чи не найсекретнішого Головного управління кримінального пошуку МВС України Артур Марін. Взагалі-то в ГУКП ідіотів намагаються не набирати, оскільки означений главк – на міліцейському жаргоні «сімка» або «наружка» — здійснює вельми делікатні заходи по зовнішньому спостереженню за об’єктами оперативного інтересу (у часи, коли ГУКП очолював Олексій Пукач, найвідомішим таким об’єктом, як відомо, був Георгій Ґонґадзе). Тим не менш, з Маріним вийшла явна несуразність, оскільки Артур Геннадійович зливав «Бабаю» цілком таємну інформацію телефоном, перебуваючи в наївному переконанні, що той телефон не прослуховується. Але сподівання виявилися марними: в архіві підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на Південно-Західній залізниці та в Департаменті оперативно-технічного забезпечення МВС України досі зберігаються записи тих феєричних розмов.
У січні 2005 року «Бабай» був затриманий і перед Маріним цілком реально засяяло небо в клітинку. Але як тільки на посаду міністра внутрішніх справ був призначений «польовий командир Майдану», Фортуна повернулася до Артура Геннадійовича передом. Більш того, Луценко, довідавшись, які спритні міліціонери обслуговували грозу Київського залізничного вокзалу, негайно наказав підвищити Маріна на посаді й призначив «перевертня» на допомогу Новикову – виконуючим обов’язки заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. Сам Марін згодом у тісному колі пояснював заміну йому тюремної баланди на відповідальне крісло не тільки кейсом з грошима, начебто занесеному Луценку, але й заступництвом свого родича – Голови правління Національного банку України Володимира Стельмаха.
Відійшовши від несподіваного повороту долі, Марін став підтягувати до Києва партнерів по міліцейському бізнесу, зокрема – Миколу Таранова з Білої Церкви та Олександра Волкотруба з Одеси.
Кажучи про міліцейський бізнес, ми, звісно, не маємо на увазі контрольоване Маріним ТОВ «Роял Сервіс», яке займається ремонтом автотранспорту в орендних боксах на території Лікарні швидкої допомоги по вул. Братиславській, 3-а в Києві. Позаяк доходу від того «роялю» — сущі копійки, та й ті треба ділити з засновниками: Левиком Олександром Миколайовичем (м.Бровари, вул. Горького, буд. 5, кв. 76), Бортником Віктором Вікторовичем (м.Київ, вул. Шолом – Алейхема, буд. 15-б, кв.123), Усиком Григорієм Григоровичем (м.Київ, вул.Підлісна, буд. 6, кв.188) і Дяченком Миколою Михайловичем (м. Київ вул. Цветаєвої, буд. 14, кв.362). Хіба це бізнес? – Сльози та й годі. Також важко назвати бізнесом щомісячне отримання Маріним свіжої копійки від водіїв маршрутних таксі, що курсують між Києвом та Білою Церквою – за «дах». Бо бізнес, все ж таки, передбачає особисту участь у розробці ділових операцій, а в даному випадку роль Артура Геннадійовича зводиться виключно до перерахунку мзди та роздачі своїх візитівок. Тож під справжнім бізнесом нашого героя ми маємо на увазі земельні афери в Білій Церкві та контроль над потоками контрабанди через Одеські порти. Саме на цих відповідальних ділянках йому знадобилася допомога Таранова й Волкотруба.
Про «оперативні комбінації», які Марін провертав зі своїми подільниками, можна розповідати довго й натхненно. Чого варта лише історія про перший візит Артура Геннадійовича до Південної Пальміри навесні 2005 року. Прибув до Одеси Марін разом з Новиковим, захопив з собою Волкотруба й зразу ж поїхав на центральний митний склад оглядати вилучений контрабандний товар. Оглядини пройшли настільки вдало, що з наступного дня всі підрозділі внутрішньої безпеки МВС України були зорієнтовані, передусім, на взяття під контроль контрабандних потоків. А вже в другу чергу – на продаж міліцейських посад людям на кшталт Анциферова.
Втім, від примітивного хабарництва Артур Геннадійович також не відмовлявся. Наприклад, влітку 2005 року, виїхавши до Одеси з групою «перевіряльників», Марін особисто виявив кількох працівників міліції, які аж зі свистом ганяли контрабандний товар і не ділилися доходом з керівництвом Департаменту внутрішньої безпеки. Більш того, прямо під час перевезення контрабандного вантажу з Одеського морського порту Маріним були затримані начальник відділу ДАІ м. Іллічівськ Михайлов та співробітник міжрайонного відділу ДАІ прапорщик Мороз. Дякуючи Богові, у хлопців були при собі 60 тисяч доларів, які перекочували до рук Артура Геннадійовича. А інакше – не відкрутитися б їм від лави підсудних.
Щоправда, наприкінці 2005 року Марін таки розлаявся зі своїм протеже Волкотрубом, якого він поставив керувати Управлінням внутрішньої безпеки в Одеської області, і який хутенько зорієнтувався в ситуації й замість того, щоби ділитися з Маріним, став ділитися з його начальником Новиковим. І навіть разом з Новиковим у грудні 2005 року поїхав відпочивати в Об’єднаних Арабських Еміратах. Але остаточно добила Артура Геннадійовича звістка про те, що Волкотруб, домовившися з Новиковим, став збирати гроші за призначення контрабандистів начальниками управлінь внутрішньої безпеки. Як, наприклад, начальника УВБ в Харківській області Володимира Колесника чи начальника третього міжрегіонального управління ВБ Анатолія Баркова (до речі, останній виклав за посаду понад 500 тисяч доларів, з яких Маріну не дісталося ані шеляга – всі гроші пішли Новикову та Волкотрубу).
Тяжко було на душі в Артура Геннадійовича від зради Волкотруба. Не раз картав він себе за те, що довірив цій невдячній істоті найдорожче – частку в спільному міліцейському бізнесі. Але поруч, підставивши дружнє плече, завжди був відданий і перевірений у боях за ласі шматки київської землі товариш – Микола Таранов, якому Марін зі значною знижкою продав посаду начальника Управління внутрішньої безпеки в Київській області.
Разом вони ділили гектари чорноземів під Білою Церквою, разом відбивалися від усіляких перевірок після відставки Луценка з посади міністра внутрішніх справ наприкінці 2006-го. Тож разом вони й зараз. Щоправда, Марін нині зайняв колишній кабінет Таранова й тепер очолює Управління внутрішньої безпеки в Київській області, де вдумливо перевіряє наші публікації про Таранова й Анциферова. А Таранов – невтомно бореться з організованою злочинністю на посаді начальника Розвідувально-аналітичного центру УБОЗ УМВС України в Київській області та на пару з Анциферовим «забиває стрілки» усіляким журналюгам.
Тому буде кричущою несправедливістю, якщо члени спеціальної слідчої комісії Верховної Ради України не зацікавляться епічною постаттю Артура Геннадійовича Маріна – вірного соратника «польового командира Майдану», найчеснішого міліціонера Київської області та провідного фахівця по спростуванню публікацій ОРД. За невеличку винагороду Артур Геннадійович залюбки напише проект постанови цієї комісії, де дасть гідну відсіч усіляким негідникам, що на сторінках продажної преси паплюжать світлий образ українських правоохоронців та р-р-революційного міністра внутрішніх справ.
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
Початок статті: http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52548.html
