ВІЗИТІВКА
Скіпальський Олександр Олександрович – народився 1945 року на Волині. Закінчив Вище прикордонно-командне училище КДБ СРСР, Вищу школу КДБ СРСР. Після здобуття незалежності разом з колегами із Спілки Офіцерів України брав участь в ліквідації КДБ УРСР, створенні СБУ та Головного управління розвідки Міністерства Оборони. Має сорокарічний досвід оперативної роботи.
Обирався народним депутатом 1994 – 1998 рр., працював заступником міністра НС, радником міністра юстиції, начальником управління СБУ в Донецький області, радником та заступником голови СБУ. У 2004-му році очолював службу охорони кандидата в президенти України Віктора Ющенка.
В ОХОРОНІ КАНДИДАТА В ПРЕЗИДЕНТИ
— Як взагалі познайомилися з Ющенком?
— Особисто нас познайомив Вадим Петрович Гетьман. Людина непересічна, талановитий організатор, харизматичний лідер. Досить згадати його визначну роль у прийнятті Конституції України. Очолюючи тоді депутатську групу «Незалежні», входив до складу Тимчасової спеціальної комісії по опрацюванню її проекту, доклав колосальних зусиль, щоб мобілізувати розрізнений, не структурований депутатський загал на конструктивну роботу над проектом Основного Закону. Якось у Верховній Раді він завів зі мною розмову про майбутнє України, про необхідність для нашого суспільства такого Президента, який би день і ніч працював на Україну, у якого б по-справжньому боліла за неї душа, вільного від догмату старої номенклатурної системи.. Такою людиною Вадим Гетьман бачив Віктор Ющенка, свого наступника по Національному банку, якого я, чесно кажучи, знав до того мало, ми з ним по роду діяльності, як зараз кажуть, не перетиналися. «Придивіться до нього, — сказав Вадим Петрович. – Здається, це той кандидат, який усім нам, а найперше Україні, потрібний». Пізніше він нас і познайомив.
— Убивство народного депутата Гетьмана так і залишається нерозкритим…
— На моє переконання, найбільш вірогідним мотивом злочину була його політична та фінансова діяльність. Він мав тверде бажання привести одного з своїх учнів до Президентської посади. Уже тоді зацікавлені політичні сили готувалися до перегонів, і Вадим Гетьман був дуже незручною і загрозливою фігурою для конкурентів. Гадаю, відверта підтримка Ющенка, яку він практично організовував, потужний економічний ресурс зіграли вирішальну роль у його трагічній долі. Кращим пам’ятником для нього стане розкриття вбивства і повернення родині певних фінансів.
— Ви відразу сприйняли ідею Гетьмана?
Ні, погодився в ході четвертої розмови. Хотів сам у всьому розібратися. Деякі риси поведінки Віктора Андрійовича мені, відверто, не дуже імпонували. В основному, особисті. Думав, минеться, помилки молодості. Але визначальними були такі, за які я його поважав. Наприклад, коли з високо піднятою головою залишав залу Верховної Ради: «Я йду звідси, щоб повернутися!». Викликало повагу, як він обіцяв піклуватися про кожного «малого» українця, відстоював національні інтереси, будучи Прем’єр-міністром рішуче став на заваді будь-яким спробам зазіхання на газово-транспортну систему. Відверта орієнтація на розбудову суверенної України, заяви щодо поліпшення добробуту простих людей, національно-демократичні переконання – все це знаходило відгук у серцях людей. Згадайте, як тоді зростав авторитет Ющенка, множилася кількість його прихильників.
Тож, коли до мене звернувся Роман Безсмертний, якого я знав по парламентській роботі, з пропозицією створити й очолити службу безпеки кандидата у президенти Ющенка, я погодився.
— А як же Євген Червоненко, Давид Жванія? Відомо ж про їхню роль у цій справі…
Ці хлопці створювали немало метушні, та, розумієте, як би делікатніше висловитись, в професійному ремеслі ми з ними в різних рангових категоріях. В нашій структурі знаходилися досвідчені фахівці, професіонали, які підготували конкретні охоронні й технічні заходи. Фізичну охорону штабу і кандидата в президенти забезпечували висококваліфіковані, чесні віддані своїй справі спеціалісти. Віктору Ющенку було зроблено доповідь, в тому числі й письмова, з постановки охоронної роботи, створення надійної системи захисту кандидата, його сім»ї. Здавалося, знайшли порозуміння. Однак поступово в його оточенні почали з»являтися люди з сумнівною репутацією, вони діяли в обхід, самі не дотримувалися встановлених правил, підштовхували на це кандидата в Президента. Маю на увазі, передусім, контакти з представниками різних закордонних організацій, в тому числі й на фінансовій основі, причому робилося це за нашою спиною. Коли починаються закордонні контакти, то за цим часто, якщо не завжди, стирчать вуха іноземних розвідок, або ж, як мінімум, вони контролюють такі зустрічі. Почалися непідготовлені з точки зору охорони виїзди і чартерні перельоти, коли літак залишався напризволяще, без охорони по кілька годин. Відставні міліцейські сержанти, з сумнівним минулим, носили дитячі коляски, купували їжу з базару для Віктора Андрійовича, його сім»ї. Звичайно, як професіонали, ми не могли з цим миритися, усвідомлюючи, що вся відповідальність за життя кандидата, лягає на нас, а ми, по суті, безсилі. Тим більше, що кожен із нас прийшов до виборчого штабу за велінням совісті, не ради посад чи грошей. Кілька разів намагався досягти порозуміння, та до наших порад Ющенко не прислухався. Його фаворити, які потім стали «любими друзями», застосовуючи підлабузництво, меркантильні прийоми, заспокоювали претендента: «не волнуйтесь, мы сами все сделаем, все будет хорошо». Жванія із шкіри ліз щоб втертися в довіру Ющенку, на кожному кроці виявляв не характерні для справжнбої чоловічої дружби ознаки, підтримував незрозумілі зв’язки та контакти. Трапилося, на жаль, так, що Ющенко, замість утвердження ділової, принципової атмосфери, віддав перевагу угодникам, кар’єристам і авантюристам різних мастей. Оперативна обстановка ускладнювалася, та ми мало чим могли зарадити, а сам кандидат не виявляв жодного бажання прислухатися до наших порад і вимог. Тож, коли на посаду голови СБУ було призначено Ігоря Смєшка, він, не маючи відповідного досвіду роботи в цій системі, запропонував мені повернутися в Службу, я погодився, отримавши згоду керівника виборчого штабу Р.Бессмертного. Аргументом для нього послужило моє запевнення, що в СБУ, зроблю більше для України і демократичного блоку. Мій виступ на Майдані підтвердив вибір СБУ, більше того, коли Жванія втягнув Р.Безсмертного і його двоюрідного брата в провокацію навколо Івана Рибкіна, моє втручання врятувало їх від криміналу.
— Узгоджували нове призначення не з кандидатом в Президенти?
— До нього вже важко було добитися. Навіть якось один раз, коли прийшлося чекати на розмову з В.Ющенком, пані Ульянченко В.І .порекомендувала записуватися в неї на прийом. Важко будувати систему безпеки людини, яка цього не бажає і не розуміє. Потім Віктор Андрійович зателефонував, відбулася коротка розмова. Сказав, що в умовах, котрі склалися і за такого до нас ставлення не взмозі надійно організувати його охорону. Тим більше, що ці обов»язки фактично перебрали на себе Жванія з Червоненком .
— Чи справді було отруєння?
— Звичайно було! Інша річ, його можна і треба було уникнути, максимально взявши під контроль оте хаотичне і широке спілкування кандидата без належно поставленої служби охорони. Якщо не зовсім виключити, то, принаймні, істотно ускладнити завдання тим, хто його здійснював.
— А хто саме, не скажете?
. Президент якось сказав, що виконавці недалеко ховаються, у сусідів.
— Хто ці люди, як гадаєте?
— Шукати слід отруєння потрібно серед найближчого оточення. Причому, нікого не виключаючи.
— Навіть Червоненка з Жванією?
— Навіть їх. Я б, власне, з них би і почав. З Жванії – першого. Адже всім відомо про його рекомендації В.Ющенку на поїздки… Дослідив би весь його життєвий шлях, як він потрапив на Україну, як втік із Грузії, де саме і чому навчався в Росії, яким бізнесом займався в Словенії, зв’язки, оточення, контакти. Пам’ятаєте історію взаємовідносин з Березовським, провокацію з Рибкіним у Києві, де активно фігурував Жванія – не все тут так просто, як здається.
— Ви хочете сказати…
— Я кажу про те, як би діяв, коли вів би справу про отруєння Ющенка. Взагалі я і тут не розумію Ющенка. Тисячі співробітників спецслужб вимушені імітувати роботу, займаються дублюванням функцій і завдань. Чому б не створити спеціальний підрозділ із одним завданням, отримати достовірні матеріали про отруєння кандидата в Президенти і передати їх слідству. Продемонструвати, нарешті, світові силу і вміння українських розвідки і контррозвідки.
— Якби ви залишалися в штабі Ющенка, могли б уникнути його отруєння?
— Не гарантую. Для цього наперед потрібно знати всі плани, наміри, володіти інформацією про контакти, зустрічі: де, коли, з ким, як спілкується особа, яку доручено охороняти. Те, що створена нами структура, стала б на заваді – безперечно. Тільки навряд – і тоді, й зараз після отруєння, після тих жахливих страждань, що витримав, він і його примітивна охорона це усвідомлюють. Кілька місяців тому, приймаючи на Банковій представників єврейських громад України, присутній серед них «друг»України В.Рабінович прийшов із стародруком і передав його в руки Президенту В.Ющенку. Президент перехрестився і поцілував подарунок. За таку ситуацію потрібно негайно звільняти начальника охорони. Президент же повинен розуміти, що не тільки дотик губ, а лише один подих може закінчитися фатально в результаті необережного поводження з таким подарунком. Це тільки один з багатьох прикладів. До речі, була у мене перед тим, як піти зі штабу, відверта розмова з Катериною Ющенко — дружиною Президента . Вона напряму запитала, чи допускаємо ми можливість скоєння теракту, замаху на її чоловіка. Я також відверто відповів: «Зараз – загрози немає поки що. Її слід чекати за два-півтора місяці до виборів, коли опоненти пересвідчаться, що іншого шляху зупинити впевнений поступ В. Ющенка до влади не існує. «Що це може бути, на ваш погляд?» — «Думаю, або отруєння, або авіакатастрофа», — відповів я.
— Звідки ви це знали?
— Спостерігаючи, як недбало, навіть зверхньо ставляться до питань охорони і безпеки всі, хто на той час оточував Ющенка, як він сам цьому не приділяв уваги, будь-який професіонал на моєму місці зробив би такий висновок. На жаль, я не помилився. Ті ж «спеціалісти» з охорони, які проґавили замах, що ледве не коштував Віктору Андрійовичу життя, потім били себе в груди, розказували казки, навіть звинувачували мене…
— ?
«Бачиш, — говорили вони Ющенку, — Скіпальський знав, не виключено, що був якось причетний…». Ну, та Бог їм суддя.
— Як, на вашу думку, був би зараз поміж нас Гетьман, задоволений був би своїм протеже?
— Гадаю, що ні. Навпаки був би дуже пригнічений.
— Агітував, щоб залишився В.Ющенко на другий термін?
— Безперечно – ні!
ДОНЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
— І все ж Віктор Ющенко запропонував вам посаду начальника управління СБУ в Донецькій області…
— Ні, не він! Взагалі ставлення Ющенка-Президента до Служби Безпеки – дуже неоднозначне. Він відверто недолюблює Службу, відноситься з певною підозрою. На моє переконання, це можна пояснити не розумінням ролі і завдань Служби Безпеки на сучасному етапі розвитку країни. Згадайте, як на представленні міністра в МЗС, одразу, коли В. Ющенко перміг на виборах, при повному залі, телебаченні, іноземних представниках, сказав: «Повиганяйте звідси всіх есбеушніків, очистіть міністерство!». Тоді, як у всьому світі спецслужби працюють в тісній взаємодії з дипломатичними відомствами. Їм же потрібно здійснювати контррозвідувальні завдання. Такі зверхність, верхоглядство, зарозумілість – тільки на шкоду державі. Про форми й методи роботи спецслужб по телебаченню не говорять. Та ще у такому стилі. Це не виняток. Згадайте, з яким роздратуванням, непрофесіоналізмом і, я б сказав, невіглаством, Ющенко розганяв ДАІ, або остання історія з таким собі заступником керівника «Кобри».Хіба це президентський рівень?
— Як ви сприйняли своє призначення до Донецька?
— З піднесенням. Здалося тоді, що нарешті Президент зрозумів, що істина – понад усе, взявся за наведення порядку, повернувся обличчям до спецслужби, довірятиме тепер підготовленим професійним кадрам. Тим більше, що я, перебуваючи на посаді радника голови СБУ, ще в 2005-го року, подав рапорт на ім»я Президента, з оцінкою розвитку кризових подій в спецслужбі. На жаль, відповіді так і не дочекався. Що стосується Донецьку, то ініціатива йшла від С. Тарути і В. Гайдука, В.Балога пролобіював, а Президент тільки підпис поставив. Я з великою відповідальністю почав працювати з оперативним і керівним складом, керівництвом і активом області. Працювати в ім’я України, нашого українського народу.
— Правду кажуть, що через місяць роботи в Донецьку, вам принесли теку грошей – «чорна» зарплатня від олігархів?
— ( Усміхається). Не було такого! Та й бути не могло. Вони ж навели довідки про мене, там теж своя служба працює. Знали, будь-які спроби марні. Кошти потрібно заробляти, а брати хабарі за виконання службових обов’язків – аморально.
— Що найбільш вразило в Донецькій області?
— Розумієте, в краї панує жорстокий капіталізм, кілька персон перебрали все багатство регіону, у той час як прості люди ледве зводять кінці з кінцями, а їм у голови повтокмачували, що вони – «особенные, донецкой закалки», «Шахтер» – чемпион!» і таке інше. Це дуже нагадує ситуацію в Німеччині 30-х років. Те зомбування відомо чим закінчилося. Дикий капіталізм, жебракування, життя за межею бідності, розгул бандитизму, наркоманія… І поруч – скрізь пам’ятники Дзержинському, Леніну, Кірову комуністичним діячам. Назви вулиць, вся символіка тих часів, ще при Союзі. На цьому тлі – процвітає корупція, чорна приватизація .. Звичайно, оперативна обстановка дуже ускладнена. Вільно почуваються проросійські елементи, які під егідою бізнесових зв»язків вирішують свої питання. Потрібно було це розгрібати, причому, з нуля, накопичувати інформацію, аналізувати процеси, виробляти форми й способи протидії, противаги. Налагодив контакт з облдержадміністрацією, обласною радою, правоохоронними органами. Був приємно вражений: областю керують солідні, з державницьким мисленням люди, намагаються працювати благо України. З такими можна мати справу, подумалось: таких би в оточення Президента, замість підлабузників і авантюристів. Познайомився і з місцевими олігархами, побував у декого в кабінетах. Що ви, — оригінали картин відомих художників, італійські фрески, шикарні кабінети, коштовності, живуть люди – не тужать. І все це – за рахунок маніпуляцій з економічними показниками, тією ж собівартістю продукції, податками, НДС. Я ж-то не вчорашній, 40 років на оперативній роботі. Почали з колегами думати, як розгрібати це все, вивчати схеми, добирати віддані кадри — там є таких багато людей, тільки їх потрібно бачити і цінувати.. Тільки ввійшов в курс, розробили плани проникнення в фінансово-промислові групи – відкликають, призначають заступником голови СБУ. Тамтешні олігархи постарались, щоби відкликали, клопотали про це на Банковій. Розумієте, нікому сьогодні не потрібно працювати прозоро, щоб наводився порядок, щоб міцніла, згуртовувалася держава. У тому безладі, тотальній кризі набагато легше свої оборудки здійснювати, тримати людей в покорі, встановлювати бандитські закони «по поняттям».А Президент замість повсякденної кропіткої роботи з силовими структурами — становим хребтом управління державним механізмом — віддає їх на поталу пройдисвітам.
КЕРІВНИЦТВУ ДЕРЖАВИ ПРОФЕСІОНАЛИ В СБУ НЕ ПОТРІБНІ.
— Що ви застали в Києві?
— Якщо підсумувати, то в Службі Безпеки сьогодні професіонали не потрібні. Можу назвати генералів М.Куркіна, В.Коршунова, В.Тимошенка, В. Підболячного, І. Коновалова, ще з десяток людей, яких звільнили за професіоналізм. На їх місце, за винятком двох осіб, призначено непрофесіоналів які тільки здатні команди виконувати, улесливо підсобляти: «чего изволите?», втілювати будь-які забаганки з Банкової. Та ще гірше – в СБУ прийшли «спеціалісти», перевіренні на сприянні контрабандним оборудкам, які з успіхом їх кришували й кришують.
— Кажуть, Балога перетворив СБУ на свою вотчину?
— Це взагалі трагедія сучасної України, що такі люди приходять на вищі щаблі влади. Але знову таки: не в Балозі проблема. Проблема в Президентові В.Ющенку, в його невмінні розбиратися в людях, що приведе до національної катастрофи, якщо він, звичайно, рішуче не перегляне і не позбавиться низки негативних рис характеру, в першу чергу – таких, як мстивість, невміння і небажання слухати правду і бути самому відвертим, брати відповідальність і визнавати свої багаточисельні помилки, робити справедливі висновки. Президент повинен пам’ятати, що народ у важкій боротьбі довірив йому владні повноваження для захисту інтересів кожного маленького українця, про що він сам постійно наголошував, коли йшов до булави, і майже забув, випивши владної чари. Передача СВОЇХ повноважень зручним нукерам тимчасово приносить насолоду від вилизування підошов, але стає небезпечним на слизький дорозі життя. Сьогодні ніхто не може сказати, хто реально заправляє Україною, у кого повнота влади. Варто покритикувати секретаріат, навіть просто висловити свою думку, як тебе одразу виженуть з роботи, розтопчуть. І це – демократичний стиль? Що ж стосується СБУ в цілому, то негативні тенденції об’єктивного характеру зараз помножились на суб’єктивізм, некомпетентність тих, хто здійснює так зване кураторство. Президент віддав на відкуп СБУ, розвідку й контррозвідку некомпетентному чиновнику, голові секретаріату. Такого ставлення до спецслужб немає ніде в світі. Не потрібна Служба – розпусти людей, не каліч даремно. Подивіться, наприклад, на долю тимчасово виконуючого обов»язки голови СБУ В. Наливайченка. Державницька людина, патріот, .непоганий професіонал – його «підвісили», рік не затверджують на посаді. Тому й працює з оглядкою, мусить враховувати кон’юнктуру, догоджати всім, від кого залежить затвердження. Дуже негідна практика… Важливо, щоб діяла система гарантій, захищеності співробітників спецслужб. Щоб не залежав сумлінний працівник, патріот від настрою того ж Балоги…
— Останній приклад – затримання Миколи Рудьковського, скандал, який боляче вдарив і по СБУ, і по Наливайченку.
— Напевно. Не повинна СБУ займатися невластивими їй функціями. А коли порядку немає, то й доводиться потрапляти в такі незручні ситуації. Що стосується Рудьковського, його треба було затримувати раніше. Він цього давно заслуговує.<o
