уривок з роману тов. Лермонтова «Тринадцятий місяць»
Працювати до Москви майор Бузина приїхав на початку тижня.
Стояла чи то рання весна, чи то пізня осінь; у столиці падав лапатий мокрий сніг, після останніх чи перших приморозків почалася відлига, сніг танув, і його сірі ошмаття спливали тротуарами і вздовж бордюрів брудною водою.
У Москві Олексій Григорович поселився у готелі КДБ СРСР під назвою “Пекін”. Чому саме так називався готель, майор Бузина ніколи так і не зрозумів і віддавав належне конспіративному хисту того, хто придумав таке вдале найменування. “Пекін” стояв у центрі столиці радянської Батьківщини, на вулиці основоположника методу соціалістичного реалізму Олексія Максимовича Горького (Пєшкова).
Максима Горького майор Бузина не любив за те, що той не визнавав української мови і заборонив перекладати українською свій роман „Мать” („Придуркуватий москаль, як і всі москалі майже без вийнятку”, — висловлював з цього приводу свою думку майор Бузина), у зв’язку з чим український письменник Андрій Головко написав українською мовою свій роман під такою ж назвою, і не гірший, на думку майора Бузини.
Проте з назвою вулиці майор Бузина мусив змиритися, втішившись тим, що жити на вулиці Горького й бути вільним від Горького – можливо, оскільки недалеко від „Пекіна” на вулиці Горького височів пам’ятник не менш видатному діячеві російської радянської літератури поетові Володимиру Володимировичу Маяковському, який по матері був українцем і українську мову поважав.
У готелі вільних номерів не було, покоївка на вибір запропонувала йому підселення на три місця, у тому числі в номер, де з п’ятниці проживав працівник УКДБ УРСР по Ворошиловградській області, і майор Бузина погодився притулитися до земляка.
Впродовж тижня майор Бузина акуратно ходив на Луб’янку. Він проводив бесіди з оперативним складом новоствореного відділення, ділився досвідом, розказував про специфіку діяльності націоналістичного підпілля в Україні в довоєнний та післявоєнний періоди, про його ватажків Євгена Коновальця, Степана Бандеру, Андрія Мельника, Ярослава Стецька, Романа Шухевича і різницю між ОУН (б), ОУН (с), ОУН (м), ОУН(з), ЗЧ ОУН і ЗП УГВР, про ґрипси, схрони, боївки, криївки, референтури, резидентури. Виклав інформацію про останні гострі акції, які вчинили у Києві поки що невідомі лихочинці, певно, виконуючи завдання закордонних ОУН (розшукові справи „Сажотрус” і „Мазило”), навчив працівників нового московського підрозділу особливостям національних українських традицій і ритуалів, які, на його думку, мусили знати фахівці у галузі боротьби з українським буржуазним націоналізмом — всередині Української РСР і за її межами, головним чином у місцях, де засуджені націоналісти відбували покарання за скоєні злочини. Та й у Москві, через яку з пересадками проїздили їхні родичі, коли їздили на побачення у мордовські і псковські табори, зупиняючись на квартирах дисидентів, які їх підтримували. Не кажучи вже про Ленінград — вогнище українського буржуазного націоналізму ще з часів навчання у Петербурзькій Академії мистецтв Тараса Шевченка, яку щойно закінчив такий же націоналіст, як і Тарас Шевченко, — художник-модерніст Феодосій Гуменюк. Той, що після навчання залишився на проживанні в колисці Великої Жовтневої соціалістичної революції та продовжив використовувати знаменитий мистецький заклад для поширення українського буржуазного націоналізму на сучасному етапі, певно, маючи доручення від закордонних ОУН. Та й це ще не все: адже і в Росії (на Кубані, Ставропільщині, Терщині, Вороніжчині, Білгородщині, Курщині, в Ростовській, Астраханській областях і Зеленому Клину на Далекому Сході), і в Молдові (Сороках, Тирасполі і Бендерах), і у Польщі (на Холмщині й у Підляшші), і в Румунії (Сучаві), і в Словаччині (Пряшеві) та на багатьох інших українських землях поза Україною певна частина населення продовжувала спілкуватися не забутою українською говіркою і співала українські пісні. І на ці факти з позицій Центру необхідно було зважати і пильнувати.
…
У п’ятницю, шпацируючи вулицею Максима Горького, майор Бузина нарешті відвідав пам’ятник найталановитішому і найкращому радянському поетові Володимирові Маяковському. Літератури москалів, як і самих москалів, майор Бузина не любив; втім, Маяковському він симпатизував, позаяк перу поета належали вірші „Москаль, на Украину шуток не скаль!” та „Чуєш, сурми заграли?” — майор Бузина знав їх напам’ять, до того ж мати поета була українкою.
Майор Бузина двічі обійшов монумент і відтак вирішив оглянути старовинні московські вулички обабіч головної магістралі столиці. У кінці майдану стояв театр „Соврємєннік”, який створив і очолив видатний радянський режисер Олег Єфремов. Майор Бузина Єфремова не любив за те, що той був москаль, тому наміру відвідати спектаклі не мав. Він байдуже пройшов повз будинок театру і повернув праворуч, заглиблюючись з тилу театру у перший завулок. Жодного перехожого він не побачив, лише угледів двох дівчаток, які підпирали вуличний ліхтар з обох боків. Одна з них відірвалась від стовпа, підбігла, сіпнула його за рукав кожушка і вимогливо запитала:
— Ей, мужік, закуріть тіпа нє найдьотса?
Дівчинці на вигляд було років тринадцять, від сили — чотирнадцять, не більше, майор Бузина здивувався її нахабності і знічев’я кинув тією ж мовою, якою дівчинка звернулася до нього:
— У тєбя єщьо вон на губах молоко нє обсохло, а ти сігарєту трєбуєшь.
Дівчинка, не відпускаючи рукав майора Бузини, тильним боком вільної руки витерла рот і облизала губи язиком.
— Мужік, ти, я віжу, нє рубішь ні фіга в елємєнтарних вєщах, блін, — сказала вона. — Ето малафєйка, а нє молоко.
„Малафєйка це, певно, солод по-нашому, — здогадався майор Бузина. – Кацапи ще кажуть вафлі. А чи й насправді? Бути такого не може, щоб отаке дівчисько подібними словами розкидалося! – засумнівався майор Бузина. – Ти ба! Малафєйка у неї на губах не обсохла, а не молоко!”
Дівчинка витерла губи іншим боком долоні і чвиркнула слиною у калюжу.
— Малафєйка, понял? По-научному називаєтса спєрма. Корочє, ми тут с подругой только что в подворотнє у двух чуваков отсосалі как би за бутилку портюші. Мінєт по-научному, понял? Щас покажу, блін. Да нє дьоргайся ти! Покажу нє мінєт пока, а бутилку портвєйна. Мєня ващє-то зовут Моніка. Понял, блін?
— Понял, — сказав майор Бузина, хоча ситуація для нього складалась поки що не зовсім зрозумілою і, якщо не загрозливою, то дещо неприємною.
Дівчинка витягла з ранця сімсотп’ятдесятграмову пляшку портвейна „777” типу „фауст-патрон” і сказала:
– Відішь? „Трі сємьорочкі”, висшій клас!
Майор Бузина промовчав.
— Понятно, — прокоментувала мовчанку майора Бузини дівчинка. – Понял, но молчішь? Ти ващє знаєшь пєсню „Нє думай о портвєйнє свисока” в ісполнєніі нашєго заслужєнного артіста Іосіфа Кобзона?
Майор Бузина заперечливо похитав головою. Москальскі пісні він не любив.
— Напрасно. „Настанєт дєнь, і сам поймьошь, навєрноє…”
Дівчинка примружила очі, відставила праву ногу вбік і тричі тупнула стопою, не відриваючи каблук від асфальту. Знизу вгору вона зверхньо дивилась на майора Бузину. На голові у неї була червона мохерова шапочка, з під якої аж до самих брів спадала білява чівка, закриваючи густий розсип дівчачих прищиків на чолі.
Під аркою стояв переповнений бак із сміттям, біля нього сидів шолудивий пес з лисою плямою вздовж хребта. Пес гриз кістку і між тим уважно спостерігав за розмовою.
— Ва-а-у, что-то твоя вивєска мнє знакома, — сказала дівчинка, пильніше приглядаючись до майора Бузини. — Гдє-то я тєбя раньшє как би відєла. І гдє?
Майор Бузина стенув плечима – у Москву він утрапив вперше, і сьогодні був перший день його перебування в столиці.
— Ладно, потом как би разбєрьомся. Відішь — віно єсть, а сігарєт как би єщьо нє наскрєблі. Корочє, портюші с намі випьєшь?
— Я нє курю, — відказав майор Бузина.
Сигарети він мав, йому їх не жалько було, проте пригощати школярок тютюновою отрутою він не захотів, оскільки вважав такий вчинок антипедагогічним. У розкритому ранці дівчинки він помітив щоденник, зошити, підручники для сьомого класу і піонерський галстух на споді.
Дівчинка вино поклала в ранець, закинула його за спину і знову взяла за рукав кожушка майора Бузини:
– Вау? Точно нє курішь? По мордє как би сразу і нє опрєдєлішь ващє. — Дівчинка прискіпливо оглянула обличчя майора Бузини і зауважила:
— Розовая ващє, как у поросьонка, блін. Нє гоні, мужік, куріть полєзно, єслі нє хочєшь тіпа ожірєть. А прі твоєй комплєкції тєм болєє ващє куріть надо, — порадила вона.
Майор Бузина образився:
— Мені ваші поради не потрібні, панно Моніко, дуже дякую. – Майор Бузина перейшов на рідну мову, намагаючись зберегти національну гідність.
— Вау, да ти нє русскій ващє? І прікід у тєбя нє московскій! Тіпа пана Вотруби? А я — Моніка, корєнная москвічка!
Подруга дівчинки, яка мовчки підпирала стовп, кинула:
— Моніка-піздоніка по клічкє Манька-мінєтчіца. Мамаша – водітєль трамвая, а папік – космонавт, улєтєл на Вєнєру і нє вєрнулся. Канчай, Манька, базар травіть. Ти что, нє сєчьошь: мужік — жлоб, і ето чмо ти нікада нє расколєшь.
Дівчинка показала кулак подрузі:
— Нє пізді, Валєнтіна Тєрєшкова! А то бутилкой по башкє захуячу, нє пожалєю віна. – І звернулась до майора Бузини:
— Кто же ти? На пана Вотрубу нє тянєшь, поскольку портюшу в подвалє випіть срьошь і башлі на сігарєти жілішь. Хочешь, за рубль піську покажу?
— Не хочу, я поспішаю, — відказав майор Бузина.
— А-а, — здогадалась дівчинка, — ти, нєбось, тіпа, как би с Хахляндії к нам прієхал ващє? Хахол розовий?
Майор Бузина не відповів і висмикнув рукав кожушка з її чіпких рук.
— Нє хочешь піську посмотрєть, так дай хоть рубль за так, блін, єслі ми с тобою повстрєчалісь в тьомном пєрєулкє! — Дівчинка знову вчепилась у його рукав.
— Чмо хохляцкоє! Підарас закончєнний! Морду на салє нажрал – за два дня нє обсєрєшь ва-а-щє, а прілічним дєвушкам рубль на сігарєти пожалєл, жлоб! — крикнула навздогін дівчинка, чи то Манька чи Моніка. – Єщьо раз увіжу твойо свіноє рило в етом пєрєулкє – ва-а-щє яйца отрєжу в два счьота!
На щастя, чи нещастя, перехожі у заковулку не виникали.
— Ти ващє знаєшь, с чєво начінаєтса Родіна? І чєм она заканчіваєтса, гандон штопаний? Чухай бистрєє, а то щас міліцію визову, блін, она тєбя бистро в обєзьяннікє расколіт, что за падло ти єсть. Піздуй отсюда, пока цел! Чао-какао! Па-пà!
Майор Бузина вирвав руку, поправив шапку-мазепинку, розвернувся і хутким кроком пішов у бік вулиці Горького, хоча швидку ходу ніколи не любив, навіть тоді, коли на напівзігнутих ногах поспішав на явки з агентурою у рідному місті Києві.
— О, я вспомніла, ва-а-ау! Гєстаповєц! — верещала дівчинка. – По вивєскє віжу! Мюллєр! Валька, пасматрі! Жівой Мюллєр! Вау! С Хахляндіі!
Завулком старої Москви покотилась луна, ніби відчинилися вікна, і з кожної квартири заверещало по кішці. Пес здригнувся, підняв голову і глухо загарчав. Майор Бузина наддав ходи. Пес голосно загавкав.
— Ти єщьо, блін, отвєтішь за Зою Космодємьянскую і Павліка Морозова, фашістскій гад нєдобітий! Прєдатєль всєво нашєво народа! – почув майор Бузина, коли вже трюхцем гулькнув за ріг.
Притримавши дихання, він озирнувся. Пес за ним не погнався.
„От стерво мале, мов реп’ях причепилось, — міркував майор Бузина, прошкуючи вулицею Горького в готель „Пекін”, трохи швидше, ніж він ходив зазвичай. – У портфелі піонерський галстух носить, молоко ще на губах не обсохло… Чи не молоко? Може, й справді не молоко, бо зароблений портвейн показувала. „Нове покоління, плем’я незнайоме”, як казав їхній класик Пушкін. Він людина достойна, тому що не москаль, а походженням з ефіопських євреїв Ганнібалів. Може, і він у подібну ситуацію колись потрапляв? З такою Монікою тільки заведись, справді, може вчинити блюзнірський акт. Потім доказуй з відрізаними цими самими, як вони називаються? — що ти ніякого відношення до Зої Космодем’янської і тим паче до Павлика Морозова не маєш”.
На півдорозі до готелю майор Бузина зупинився, щоб перевести дух. Перехожий, який ішов позаду, наштовхнувся на нього і вилаявся в спину:
— Блін, тваю мать! Ти чаво нє включаєшь задній стоп-сігнал, када тармазішь-то, лох? Хочєшь, штоб щас рубля на палтара штрафанул за нарушєнія правіл улічнава двіженія?
Майор Бузина второпав, що москвичі хідниками не ходять, а майже бігають. Остерігаючись нової халепи, він чемно вибачився, звернув на бровку і хутким кроком, майже як москвич і без зупинок, поспішив до свого тимчасового московського помешкання.
(далі буде)
Попередні глави:
Переднє слово http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52381.html
Майор Бузина приймає виклик (початок) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52384.html
Майор Бузина приймає виклик (продовження) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52396.html
Майор Бузина приймає виклик (закінчення) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52403.html
Почесне завдання http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52406.html
