«Юра нам гангана лепит…»

Давненько Юрій Віталійович так не радував прихильників своєї творчості, як 6 січня 2008 року. Давненько…. Є, виявляється, ще порох у порохівницях «польового командира Майдану». У наявності розуму, щоправда, виникають сумніви, але порох є…Порадував, так порадував.

Тема тижня: міністр внутрішніх справ України доручив адвокатові Юрію Бергельсону, якого Луценко чомусь вважає своїм захисником у кримінальній справі, порушеній проти міністра за побиття мармизи київського мера, подати в прокуратуру клопотання (http://videonews.com.ua/news/view/169). Тобто ніякий Бергельсон, звісно, ніяким захисником Луценка не є й бути доки що не може. Принаймні, поки «польовому командиру» не оберуть запобіжний захід або хоча б не висунуть обвинувачення. Бо захисник – це учасник кримінального процесу, який, відповідно до ст. 44 КПК України, уповноважений здійснювати захист прав і законних інтересів не будь кого, а лише підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого або виправданого. Сумно, але факт: найголовніший український міліціонер навіть не здогадується, що той же Бергельсон може бути допущений до захисту Луценка лише після того, як Юрій Віталійович стане «підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженим» (можливість пана міністра опинитися в рослі виправданого не варто навіть обговорювати через абсолютну фантастичність такої події)  . І то – лише після того, як слідчий, прокурор або суддя винесе постанову про допуск Бергельсона до участі в справі. А до того ніякі клопотання ніякого  самозваного «захисника» прокуратура розглядати не буде. Це – якщо за законом. Але де закон, і де – Луценко. Тож не дивно, що клопотання підписано наступник чином: «захисник Луценка Ю.В. адвокат Ю.Б.Бергельсон».

Шкода, звісно, що клопотання «захисника Бергельсона» буде відправлено в кошик на сміття. Оскільки каламутна історія української юстиції нічого подібного ще не знала: 4 лютого 2008 року громадянин Луценко, який 18 січня цього року публічно зацідив у писок громадянину Черновецькому, попрохав слідство призначити психіатричну й наркологічну  експертизу потерпілого. Бо, бачте, з точки зору Луценка на приснопам’ятному засіданні РНБОУ поведінка Черновецького «характеризувалася невмотивованими приступами збудження, які раптово змінювалися станом загальної психомоторної загальмованості, неможливістю сформулювати навіть прості односкладні речення, постійною втратою уваги щодо предмету обговорення. Зокрема і висловлювання Черновецького Л.М. з приводу звинувачень Луценка Ю.В. також не стосувалися питань, винесених на розгляд засідання РНБО України та не входили до повноважень її членів».

Тобто, за логікою пана міністра, якщо людина втрачає увагу до предмета обговорення чи порушує питання, яке не внесено на розгляд високоповажного засідання, її можна бити. Цікаво, а клопотання про психіатричну експертизу інших членів РНБОУ Юрій Віталійович також буде подавати? Чи він вважає, що Президент Ющенко здатний формулювати бодай «прості односкладні речення»?

Звертаючися з клопотанням про призначення психіатричної експертизи Черновецького Юрій Луценко вкупі з майже «захисником» Юрієм Бергельсоном просять поставити перед медичними світилами купу запитань. Але, їй-Богу, відповісти на ці запитання можна й без участі прокуратури. Ось, наприклад, Юрія Віталійовича дуже цікавить, «яка загальна психологічна характеристика Черновецького Л.М.: темперамент, характер, схильності, споживчо-мотиваційна сфера і т.д.» Відповідаємо: споживчо-мотиваційна сфера в київського мера приблизно така ж, як і в міністра внутрішніх справ. Тобто – вкрасти побільше.

Інше запитання від Луценка: «Якими є домінуючі мотиви поведінки Черновецького Л.М.». Відповідаємо – ті ж самі, що й у Луценка. Хіба для встановлення цього факту треба експертизу призначати? – Достатньо лише порахувати, на яку суму впродовж останнього місяця в міліції було продано різноманітних посад. Або скільки десятків гектарів землі під Києвом відхопив Юрій Віталійович на халяву… Але все ж таки, з якого це дива  міністр цікавиться «споживчо-мотиваційною сферою» громадянина Черновецького й зовсім байдужий до «домінуючих мотивів поведінки» громадянина Балоги, наприклад? Або громадянки Богатирьової. Чи громадянки Ульянченко.

Ні, клопотання знатне. Особливу ж пікантність йому надає та обставина, що писалося воно на вимогу не просто якогось «баклана», а міністра внутрішніх справ. Тобто людини, на яку покладено охороняти права та законні інтереси інших громадян. І ось, виявляється, ця людина не знає, що призначення судово-психіатричної або судово-наркологічної експертизи в кримінальному процесі передбачено лише щодо підозрюваного, обвинуваченого або підсудного й лише з двома цілями – для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок душевної хвороби чи для направлення цієї особи в медичний заклад для примусового лікування. Отже, якщо в справі, порушеній за заявою Черновецького, і буде колись призначена психіатрична експертиза, то виключно відносно самого Луценка. Він таки коли-небудь «доклопочеться». 

Принаймні, Юрій Віталійович вже доклав чимало зусиль, щоби переконати суспільство в наявності у нього стійкого психічного розладу. Бо, погодьмося, людина в повному здравії чи навряд стане сповіщати громаду про здачу своєї сечі на аналіз або бити фізіономії своїх «сподвижників по Майдану» в Секретаріаті Президента. Не кажучи вже про організацію масового відбирання посвідчень водія в бідолашних автомобілістів.

Більш того, навіть знаючи рівень правосвідомості Юрія Віталійовича та його ексцентричну натуру, важко уявити, щоби здорова на голову людина влаштувала те, що він чудив з 31 грудня 2007 року по 24 січня 2008 року. Тобто – з моменту затримання у Вінниці російського дисидента Михайла Гангана й аж до проведення засідання Громадської Ради при міністерстві внутрішніх справ з питань забезпечення прав людини. На цьому засіданні міністр нарешті виклав – причому, письмово – позицію МВС щодо всіх тих безумств, які були вчинені  за його вказівкою міліціонерами у Вінниці.

Про низку тяжких злочинів, скоєних відносно Михайла Гангана, ми вже писали достатньо, наші оцінки повністю співпали з позицією суду, і 23 січня 2008 року суддею Замостянського райсуду м.Вінниця Аллою Чезгановою була винесена окрема постанова на адресу прокуратури, яку ми, як і обіцяли, подаємо нижче.

Суд підтвердив факти беззаконня, про які йшлося в нашому серіалі «Термінатор? – Провокатор!». Зокрема – щодо незаконності затримання Гангана, ненадання йому перекладача впродовж двох діб перебування в ІТТ, відсутності згоди на арешт прокуратури Вінницької області тощо.

Напевно, якби на посаді міністра внутрішніх справ перебувала б психічно здорова людина, то після такого ляпасу міністр публічно би вибачився перед пацаньонком і питання було б закрите. Тим більше, що суддя Чезганова в присутності великої кількості журналістів по завершенні судового засідання принесла Гангану вибачення від імені держава Україна за все те, що з ним скоїли підлеглі Луценка.

Але Юрій Віталійович – не з тих, хто має звичку спочатку думати, а потім робити. Натомість наступного дня, 24 січня, Луценко зібрав членів Громадської Ради при МВС, правозахисників і журналістів і заявив, що ніяких суттєвих порушень щодо Гангана міліціонери не допускали – мало що там судді пишуть. І навіть роздав присутнім письмове «спростування» фактів беззаконня щодо Гангана, які були викладені і в публікаціях, і в двох судових рішеннях.

Подаємо нижче позицію Луценка відносно Гангана в сподіванні, що найближчим часом цьому тексту дасть оцінку не тільки Генеральна прокуратура України, але й судові психіатри. Окремі перли з цього офіційного документа МВС України ми з великою приємністю супроводжуємо коментарем.

Про ситуацію навколо затримання гр. Російської Федерації М.Гангана

1. Основні претензії до МВС

— незаконність затримання М.Гангана

— бажання МВС видати його до РФ

— порушення Україною своїх міжнародних обов’язків щодо захисту прав громадян.

2. Роз’яснення щодо дотримання норм міжнародного права

…..

Громадянин Ганган М.М. розшукується компетентними органами Російської Федерації за вчинення на території цієї держави злочину, передбаченого ч.2 ст. 212 КК РФ та засуджений до 3 років позбавлення волі, у зв’язку з чим суддею Кіровського районного суду м. Самара винесена постанова про застосування у відношенні Гангана М.М. запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Доручення щодо розшуку Гангана М.М. та клопотання щодо його затримання у разі встановлення місцезнаходження відповідають вимогам, передбаченим вищезазначеним міжнародним договорам.

Коментар:

1)    Кіровський районний суд м.Самара ніколи не виносив і не міг виносити постанову про застосування у відношенні Михайла Гангана запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Якби пан міністр мав тверду психіку й використовував би вільний час не для нишпорення по Інтернет-форумах, а для самоосвіти, він би знав, що запобіжний захід може застосовуватися до підозрюваних, обвинувачених або підсудних на стадії дізнання, досудового слідства, під час розгляду справу в суді або до вступу вироку в законну силу. Насправді Ганган був засуджений до трьох років позбавлення волі умовно за те, що взяв участь у акції протесту в громадській приймальні Путіна. Після організації Ганганом «Маршу незгодних з політикою Путіна», суддя Кіровського районного суду м. Самара Васильєва винесла постанову про заміну умовного покарання на реальне. Ніякий запобіжний захід Гангану в Самарі не обирався.

2)    Пацієнт Луценко не усвідомлює, що жодною міжнародною угодою не передбачено й не може бути передбачено «клопотання щодо затримання». Оскільки затримання – це тимчасове позбавлення волі, яке здійснюється, як виняток, без судового рішення. Конституція України допускає затримання лише на строк, що не перевищує 72 години й лише в двох випадках – коли треба негайно запобігти злочинові або коли треба злочин перепинити. Інша держава може клопотатися перед Україною виключно про взяття особи під варту, а не про затримання, і лише з метою наступної екстрадиції. В Україні взяття під варту з метою екстрадиції здійснюється виключно за вмотивованою постановою судді в порядку ст. 165-2 КПК України.

3)    Якщо пан Луценко вважає, що телеграма якогось там полковника Дмитрієва з Самари, у якій товариш полковник просить компетентні органи «Республіки України» провести позасудове затримання Гангана, «відповідає вимогам, передбаченим вищезазначеним міжнародним договорам», то йому варто ще раз здати сечу на аналіз.

Постанова про оголошення міждержавного розшуку громадянина РФ Гангана М.М. була винесена ГУВС по Самарській області РФ, який є відповідним компетентним органом. Інформацію про оголошення Гангана М.М. у міждержавний розшук було направлено до МВС України.

Коментар:

1)    Під час майбутньої психіатричної експертизи Луценка можна очікувати констатації в пана міністра стійких галюцинацій. Оскільки впродовж усього тритижневого «гангангейту» ніде не фігурувала ніяка постанова ГУМВС по Самарській області РФ про оголошення міждержавного розшуку громадянина РФ Гангана М.М. Не було такої постанови ані в міліції, ані в Замостянському суді, ані в Апеляційному суді Вінницької області. Натомість представники МВС крізь посилалися на іншу постанову – винесену суддею Кіровського райсуду м.Самари Васильєвою, якою Ганган був оголошений у розшук виключно на території Російської Федерації. Більш того, Апеляційний суд Вінницької області, скасовуючи постанову судді Замостянського райсуду Прокопчук, вказав, що «собаки Луценка» не пред’явили Гангану копії постанови про його розшук. У наступному, коли подання про арешт розглядалося повторно, міліція знову не вручила збіглому москалятку цієї постанови. У зв’язку з чим суддя Замостянського райсуду м.Вінниця Чезганова звернулася до прокуратури з вимогою дати належну оцінку діям українських, просто Господи, «правоохоронців». Але особливості психіки міністра внутрішніх справ, зокрема невгамовна тяга до брехні, не дає Юрію Віталійовичу зрозуміти, чому з нього сміються не тільки дільничні міліціонери, але навіть службові собаки.

2)    Дуже б хотілося довідатися, коли саме «Інформацію про оголошення Гангана М.М. у міждержавний розшук було направлено до МВС України». Сподіваємося, не в день виступу міністра на засіданні Громадської Ради.

Згідно зі статтею 106 КПК України орган дізнання (у даному випадку орган внутрішніх справ) вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначення покарання у вигляді позбавлення волі лише при наявності однієї з таких підстав:

1)   коли цю особу застали при вчиненні злочину, або безпосередньо після його вчинення;

2)   коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3)   коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;

При наявності інших даних (клопотання ГУВС по Самарській області), що даються підставу підозрювати особу у вчиненні злочину (ч.2 ст. 212 КК РФ), її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти (знаходився в міждержавному розшуку  за постановою ГУВС по Самарській області), або коли вона не має постійного місця проживання (перебував незаконно на території України), або коли не встановлено особи підозрюваного.

Коментар:

1) Бригаду на виїзд, терміново! Стаття 106 КПК України регламентує порядок позасудового затримання осіб, ПІДОЗРЮВАНИХ у скоєнні злочину й лише у випадку, коли треба злочинові запобігти або його перепинити. Якщо пан Луценко вважає, що наявність відносно Гангана вироку російського суду робить росіянина підозрюваним у скоєнні злочину на території України, то такому міністру варто прописати інтенсивний курс лікування з негайним відстороненням від посади. В Хоружевку, жифотноє!

Згідно з пунктом 21 розділу IV Інструкції про затримання на території держави-учасниці СНД особи, у відношенні якої застосовано запобіжний захід у вигляді утримування під вартою, органом внутрішніх справ, який здійснив затримання:

а) інформується ініціатор розшуку для повідомлення слідчому (судді), у провадженні якого знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню особи, яка розшукується; одночасно запитуються документи, які є підстави для тримання особи під вартою;

Відповідного листа про затримання на території Вінницької області Гангана М.М. було направлено 31 грудня 200 року до ГУВС по Самарській області РФ.

б) Здійснюються заходи щодо особи громадянства особи, що розшукується;

Коментар:

Звертаємо увагу лікарів на нездатність Луценка сформулювати навіть прості односкладні речення з постійною втратою уваги щодо предмету обговорення. Спочатку йдеться про особу, «у відношенні якої застосовано запобіжний захід у вигляді утримування під вартою» — тобто яку арештовано вмотивованою постановою судді в порядку ст. 165-2 КПК України. А потім, впродовж цього ж речення, мовиться про орган внутрішніх справ, який здійснив позасудове затримання. Якщо Луценко досі не зрозумів різниці між взяттям під варту й затриманням, його треба ізолювати від суспільства. Бажано – років на 8-10. До повного одужання.

Після адміністративного затримання та доставлення 31 грудня 2007 року до УБОЗ УМВС України у Вінницькій області особу громадянина РФ Гангана М.М. було встановлено.

в) направляється інформація прокурору;

31 грудня 2007 року інформація про затримання громадянина Гангана М.М. була направлена прокурору Замостянського району м.Вінниці.

Питання про подальше тримання під вартою особи, вирішується суддею за зверненням органу внутрішніх справ та прокурора;

2 січня 200 року подання керівництва УМВС України у Вінницькій області про тимчасовий арешт громадянина Гангана М.М. було погоджено з прокуратурою та направлено до Замостянського районного суду м.Вінниці, який виніс постанову про тимчасовий арешт Гангана М.М. терміном на 40 діб для його подальшої видачі правоохоронним органам Російської Федерації.

Коментар:

1) Хвороба прогресує і тепер вже Луценко пише, що відносно Гангана було здійснено «адміністративне затримання». Цікаво, а міністр хоча б знає, що це таке? Чи він вичитав це словосполучення на якомусь Інтернет-форумі? Залишається лише поспівчувати психіатрам, яким доведеться спілкуватися з таким пацієнтом. А ще – поспівчувати громадян держави, міністр внутрішніх справ якої розповідає про «адміністративне затримання» іноземця в порядку ст. 106 КПК України як підозрюваного у вчиненні невідомо якого злочину з метою взяття під варту для наступної екстрадиції до Росії, про яку Росія Україну ніколи не прохала. Сестро, аміназин, будь ласка!

2) Прокурор Замостянського району має таке ж відношення до нагляду за діяльністю УМВС України у Вінницькій області, яке Луценко має до законності й правопорядку. Погоджувати подання на арешт міліціонери мали з прокурором Вінницької області або його заступником, а вносити подання – у Ленінський районний суд м.Вінниця. Оскільки прокуратура Вінницької області відмовилася ганьбитися, а голова Ленінського райсуду не став обслуговувати Луценка в його аферах, міліціонери були змушені домовлятися з абсолютно сторонніми людьми – прокурором якогось там Замостянського району Дудчиком і суддею Замостянського райсуду Прокопчук. Оцінка такому «ноу-хау» була дана в окремій постанові судді Замостянського райсуду Чезганової.

У ході перевірки виявлено ряд суттєвих порушень в організації роботи УМВС України у Вінницькій області, які потягли за собою відповідні заяви громадських організацій та широкий громадський резонанс.

1.    Протокол про затримання у порядку ст. 106 КПК України був складений через 12 годин після його фактичного затримання. При цьому інформація про реальний час затримування Гангана М.М. не приховувалася.

Коментар: Інформація про реальний час затримання Гангана М.М. настільки «не приховувалася», що суддя Чезганова була змушена винести окрему постанову з зазначенням цього «не приховування».

2.    31.12.2007 оперативний черговий не повідомив керівництво про наявність документів, переданих 31.12.2007 приблизно о 15-00, які приніс координатор Вінницької правозахисної групи, член громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини Дмитро Гройсман. Відповідно документи були зареєстровані лише 08.01.2008

Коментар:

Знайшли стрілочника. Це, виявляється, черговий УМВС у Вінницькій області винуватий у тому, що на чолі міністерства внутрішніх справ України перебуває людина, яку його ж політичні союзники в очі називають «стукачем, брехуном і провокатором»

3.    31.12.2007 про факт затримання у порядку ст. 106 КПК України було повідомлено органи прокуратури та управління юстиції. Поряд з цим, про його усну заяву з проханням щодо надання статусу біженця не було повідомлено Міграційну службу у Вінницькій області.

Коментар:

Ось, виявляється, чому Луценко заборонив пускати адвоката до ув’язненого Гангана  — щоби адвокат ненароком не сповістив Міграційну службу про те, що міліція незаконно тримає в ізоляторі людину, яка прагне набути статуту біженця.

4.    Було направлено листа на ім’я посла Російської Федерації в Україні В.С.Черномирдіна про затримання Гангана М.М., що порушує наказ МВС України від 15 травня 2007 року №158 «Про організацію міжнародної діяльності органів внутрішніх справ України» (п.1.1).

Коментар:

І що ж відповів на цей лист Віктор Степанович? Напевно, пояснив малахольному міністру, що Росії цей Ганган потрібен, як зайцю стоп-сигнал.

5.    Під час оформлення протоколу про затримання у порядку ст. 106 КПК 31.12.2007 та ознайомлення з ним затриманому Гангану М.М. не було надано перекладача.

Коментар:

І правильно зробили. Який сенс надавати перекладача, якщо міністр все однаково заборонив пускати адвоката? Чим би той перекладач міг допомогти незаконно затриманому громадяни