Грати Скрябіна тюремним наглядачам –
це ще не революція.
Павло Тичина.
Жакерія
Ми щиро і відкрито виказуємо задоволення тим фактом, що Юлія Тимошенко, попри супротив більшості української верхівки та особисто Ющенка, стала главою уряду.
Не хочеться говорити банальні речі, та персонально для президента доведеться дещо нагадати.
Віктор Ющенко став керівником держави в результаті комплексу подій, які отримали назву Помаранчевої революції. Як і кожна революція, Помаранчева теж була породжена набором проблем, які суспільство прагнуло подолати. Всі ці проблеми залишаються донині. Свого часу кожну з них було затавровано яскравими революційними гаслами, які з великим ентузіазмом повторював і Віктор Ющенко.
А після отримання влади президент заявив, що час «популізму» сплинув, настає час «стабільності та єднання».
Природним наслідком такого способу дій стало політичне самознищення президента, який нині ще формально присутній у владі, а насправді перебуває в минулому часі.
Президент виявився тим «революціонером», хто з перших днів після захоплення влади зрікся революційних ідеалів і став на сторону сил, з якими він боровся під час революції. Віктор Ющенко припустився низки дивацтв, через які отримав славу ексцентричного чоловіка, який зазвичай перебуває одночасно і «не в темі», і «не на своєму місці».
Усе сталося так, як і написано в підручниках. Революція «пожерла» свого «сина», що не захотів слідувати за логікою її розвитку. Революція не закінчилась і вимагає свого продовження.
Вона висунула на першу роль Юлію Тимошенко, яка перебрала на себе весь тягар розчарувань, апатії, цинізму та невиправданих сподівань, а також і відповідальність за народження нової надії.
Тимошенко – представник того крила революціонерів, яке завжди виступало за практичне втілення гасел тієї самої революції. Їй можна закидати що завгодно, проте жодна людина не скаже, що після отримання влади Юлія Володимирівна здатна осквернити революційну цноту якимись «універсалом», «меморандумом» чи ще чим-небудь більш огидним. На відміну від Ющенка, одержимого «демонами круглих столів», Юлія Володимирівна – практик революції. Прем’єр-міністр хоче діяти і діятиме. Буде брати кожне власне гасло і втілювати. Кожний черговий практичний крок на шляху революційних змін буде тягнути за собою наступний – ще більше радикальний. І так до самої перемоги! Чи поразки?
Смішно сподіватись, що опоненти створять для нових міністрів умови «спокійно працювати». Годі думати, що кар’єра нових адміністраторів гладко попливе під звичними вітрилами недієздатності та розкрадання. Не всі це поки що усвідомлюють, проте єдиний шанс на самозбереження для Тимошенко та її урядовців полягає у безперервній генерації все нових і нових практичних кроків, спрямованих на пряме втілення революційної програми. Навіть просто шанс на політичне виживання для Тимошенко – у постійному та безперервному підвищенні ставок в цій грі. Перша ж зупинка чи прояв нерішучості негайно стане останнім.
Людина-крейсер-аеропорт
Якщо повідкидати рекламні та ідеологічні штампи про громадянське суспільство, права людини, європейський вибір, НАТО і зосередитись на самій проблемі, то суть її полягає в тому, щоб дати зрозумілу відповідь на запитання: «Чому?»
Чому саме ті сили, чиїми символами є Юлія Тимошенко та був колись Віктор Ющенко, мають керувати Україною в найближчій історичній перспективі, а не, наприклад, Янукович, Ахметов, Симоненко чи Вітренко?
Відповідь звучить просто:
БЮТ та БНУНС повинні отримати владу в державі лише тому, що вони символізують собою шлях цивілізації взагалі та нашої країни зокрема, в майбутнє, а проросійські сили – символізують шлях у минуле.
І жодних інших пояснень не існує.
Коли ж Віктор Ющенко домагається єднання з Партією регіонів, то це виглядає так само адекватно, ніби то він закликає громадян України повернутися, скажімо, до колгоспного ладу.
Призначення Юрія Єханурова міністром оборони, а Раїси Богатирьової на посаду секретаря РНБО – куплети того самого штибу. Чому б тепер президентові не втілити план відродження військової потуги нашої держави? Для цього, наприклад, можна збудувати могутній Перший Український тихоокеанський флот, який буде складатись із тисячі козацьких чайок-ракетоносців, та силами цієї армади заблокувати, скажімо, російські кораблі у Владивостоці.
Ото наженемо жаху на Путіна!
Тривожить однак, що президент, який до того ж є головнокомандувачем, не усвідомлює власне комізму та ідіотизму політичної ситуації, яку сам же і створює, радісно, мов гейзер, фонтануючи безглуздими ініціативами.
Русский с китайцем – братья навек!
Ми вважаємо, що коаліція БЮТ-БНУНС, приступаючи до практичної частини «революційного будівництва», може визначити стратегічну мету такими словами:
«Провести глобальну модернізацію Українського суспільства.
Для цього забезпечити стабільне домінування двоблокового (БНУНС–БЮТ) об’єднання на політичній арені протягом тривалого часу.
Взаємовідносини з БЮТ треба переосмислити під тим кутом зору, щоб:
1. Організаційно забезпечити а) нерозривність та б) рівноправність союзу БНУНС–БЮТ протягом довгого часу.
2. Розробити та прийняти такий план подальших дій, який, по-перше, буде популярним, а по-друге, дасть можливість провести ефективну модернізацію та «дерусифікацію» України.
Перша група заходів повинна базуватися на постулаті про рівноправність у взаємостосунках.
«Пакт про єднання» БНУНС та БЮТ може включати в себе, крім рівності при розподілі посад у виконавчій та законодавчій владі, також детермінанту розподілу посад президента та прем’єра між двома блоками:
Коли президентом обирається кандидат від одного блоку, то главою уряду автоматично призначається представник іншого. І навпаки.
Друга група заходів стосується дій, які гарантуватимуть по-перше, успішність в реалізації стратегії, а по-друге, фактично убезпечать коаліцію від розпаду.
Для ідеологічного забезпечення союзу двох блоків треба взяти на озброєння такі гасла, які будуть у найбільшій мірі зрозумілими як політичній верхівці, так і популярними серед виборців.
При цьому варто усвідомлювати, що за спиною політичної «еліти» держави – дуже мала історія, а сама ця «еліта» не має глибоко вкоріненого відчуття сакральності політичної влади.
Логічний ланцюжок для типового представника нинішньої демократичної верхівки виглядає більше матеріалістично:
Взяти владу – отримати посаду – привласнити державні кошти, зміцнити бізнес, тощо.
Саме через те, що ми не маємо інших політиків, при побудові переможних стратегій треба обирати такі з них, які будуть дотичними ментальному апарату цих реальних людей.
А люди ці сприймають будь-які політологічні парафрази, як «дзвін ополоника по порожньому відру».
Тому головними теоретичними стовпами майбутньої «двоблокової коаліції» мають стати прості та зрозумілі гасла, емоційно близькі середньостатистичному депутатові панівної коаліції:
а) відновлення справедливості;
б) різке підвищення життєвого рівня народу;
в) дерусифікація.
Експропріація експропріаторів
Поновлення справедливості! Це найважливіше гасло нової влади. Практична його реалізація забезпечить довготривале існування демократичної коаліції.
Відновлення справедливості має базуватися на тотальній конфіскації активів всіх мільярдерів кучмівської пори.
Не треба пояснювати, що суспільство, зароджене та організоване на такій основі, коли одна, зовсім мала група людей, привласнила собі всі національні багатства, які по справедливості мають належати кожному члену суспільства, приречене бути нестабільним, корумпованим та цинічним. Не може нація гарантувати «священне право» приватної власності для крупних капіталістів, якщо власність цю нажито в результаті злочинної змови президента держави із купкою лихварів за спиною тієї самої нації. І не може служити виправданням той факт, що формально-правові підстави дають можливість нинішнім «власникам» стверджувати, ніби то приватизація проводилась у відповідності до написаних в той час законів. Змова і корупція лежали в підґрунті всіх приватизаційних актів періоду Кучми. Тому і юридичні наслідки таких конкурсів є, по суті, нікчемними.
Величезні масиви власності які опинились в руках непідготовлених та корумпованих людей спричинили дві групи проблем:
1. Власність отримана таким чином використовується неефективно.
2. Національні багатства виведено із під контролю суспільства. Ці ресурси в масштабах, небачених у світі, безперебійно спрямовуються на підкуп державної та політичної верхівки нації.
Процес справедливого перерозподілу національних багатств може тривати 4-5 років і має згуртувати на цей час панівну більшість двоблокової еліти.
Не є великим секретом, що після конфіскації вкрадених при Кучмі багатомільярдних активів якась частина цього багатства може бути повторно вкрадена та привласнена представниками нової влади.
Приємне розуміння цього дасть можливість демократичній верхівці безболісно пережити ті часи, коли будуть лунати істерики про «політичну розправу» та звинувачення в «реприватизації».
Не треба забувати і попередній досвід безрезультатної судової тяганини навколо, наприклад, Нікопольського феросплавного заводу. Нова влада зобов’язана також взяти на озброєння все найкраще, чого вдалося досягти на антиолігархічному фронті Путіну та Назарбаєву.
Щоб повернути собі вкрадену власність, держава тримає в руках увесь набір можливостей, а з приходом Юлії Тимошенко в уряд – і політичну волю.
Не буде зайвим ще раз з великою приємністю перерахувати всі політичні та правові механізми, які дозволять новій владі в самий стислий термін домогтися сатисфакції в питанні власності.
1. Держава має право, можливість і зобов’язання визначити коло підприємств, які є становим хребтом нашої економіки та прийняти окремий закон про повернення цих організацій в державну власність. Таких підприємств може бути 3 — 4 десятки. Тут навіть немає чого гадати. Це всі найбільші підприємства за винятком «Криворіжсталі».
2. Наступний масив підприємств, який може включати 2-3 тисячі об’єктів, треба методично та скрупульозно перевірити на предмет законності приватизації в контексті відповідності не тільки букві, а й духу закону. Простіше говорячи, поверненню в державну власність підлягають всі підприємства, приватизацію яких було здійснено не на справедливих та відкритих аукціонах.
Не слід приховувати і масштаб можливого опору таким діям. Нинішні кримінальні власники вже десятки разів поміняли як самі акції, так і реєстри разом з реєстраторами.
На цей випадок нинішня влада також має «помічників»:
По-перше, це дух революційної справедливості, який несе в собі політичну волю, рішучість та завзятість.
А по-друге, наводячи аналогію зі знаменитими словами царя Олександра ІІІ про те, що Росія має лише двох союзників – це її армія та флот, ми скажемо наступне:
Нині Україна має трьох союзників – це Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство екологічної безпеки.
Не будемо забувати, що на відміну від акцій та грошових купюр, які можна вивезти закордон, заводи та фабрики залишаються на нашій українській землі. Їх із собою не вивезеш.
Для особливо впертих та тупих кримінальних «власників майна», які захочуть судитись з урядом, є податкова адміністрація, міністерство внутрішніх справ, а також відомство із величезним потенціалом для відновлення справедливості – міністерство охорони довкілля. І над усім – прокурорський ятаган. Головне, що на сьогодні вся ця зброя знаходиться в потрібних руках.
Засади революційної конфіскації:
1. Починати вилучення власності треба в найсильнішого (донецькі ФПГ).
Всі інші почнуть віддавати самі.
2. Діяти треба дуже жорстоко і рішуче.
3. Пройти шлях від початку до кінця.
4. «Знеособити» бізнес-структури, відрізавши прямий доступ крупним бізнесменам до контактів із політичною верхівкою, повиганявши їх із приймалень президента і прем’єра, а також порозпускавши всякого роду «доброчинні» фонди із сумнівним гнилим начинням, які слугують інструментом підкупу президентських родичів.
5. Визначаючи привід для початку конфіскації того чи іншого об’єкту, не зациклюватись лише на факті юридичної незаконності самої приватизації.
Основне звинувачення на адресу «олігархів» може звучати так: мало того, що вони вкрали загальнонародну власність, тепер ці люди навіть не бажають сплачувати податки та руйнують нашу екологію. Вони вважають себе вищими за кожного з нас. Ні! Досить! Закон один для всіх!
А після цього треба виставити багатомільярдні штрафи за ухиляння від сплати податків та відшкодування екологічних збитків.
Для прикладу варто згадати, що під ударами податкової служби і мінприроди Росії та Казахстану обвалилися не лише місцеві олігархи, а, навіть, і найбільші транснаціональні енергетичні компанії світу.
Що вже говорити про колгоспних українських негоціантів.
Більше того, скоро всьому світовому бізнес-товариству стане зрозуміло, що конфісковані активи буде не розбазарено, а виставлено на відкриті аукціони.
Якоюсь мірою це втішить як саме бізнес-товариство, так і ревнителів «ринкової непорочності» та «священного права приватної власності» у Брюсселі та Вашингтоні.
Очевидно, що такі заходи значно піднесуть популярність керівників уряду та держави.
Прекрасним та простим кроком, який дасть можливість утримувати високу популярність нового курсу серед виборців, має стати, також, розгром найбільших «чорних землевласників», котрі нагромадили свої скажені статки шляхом незаконної роздачі земельних ділянок та шахрайського викрадення у колгоспників земельних паїв.
Повернути вкрадену землю територіальним громадам та десяткам тисяч ошуканих владою людей!
І все під прицілами телекамер!!!
Лише після цього можна починати розмову про дозвіл на продаж сільськогосподарських земель.
Сталінград
Такого роду заходи несуть ще й інше навантаження, крім того, щоб згуртувати верхівку двох блоків та спонукати її устремління до масштабної мети. Інший сенс спільної участі БНУНС та БЮТ в безпрецедентній конфіскації – поставити цю саму верхівку в «зону смерті». Мається на увазі – відрізати шлях назад до капітуляції перед старою владою. Розуміння того, що після втрати влади демократичною коаліцією помста «постраждалих» може бути нещадною, забезпечить достатній стимул здорового страху для БЮТ та БНУНС, щоб, по-перше, пройти шлях до повної перемоги, а по-друге, убезпечити правлячу коаліцію від розвалу через дріб’язкові чвари.
Якщо проводити аналогії з бойовими діями, а «двоблокову коаліцію» порівнювати з діючою армією, то конфіскація та реприватизація мають одночасно виконати роль як високої мети про перемогу, так і роль загороджувальних загонів:
Ні кроку назад!
Головне, що повинна зробити Юлія Тимошенко – розірвати пуповину із мертвим тілом приреченої української бізнес-верхівки.
Модернізація
Результатом низки заходів, спрямованих на поновлення майнової справедливості, має стати надходження в розпорядження держави багатомільярдного фінансового ресурсу від реприватизації.
· Якщо говорити відверто, ці кошти є єдиною надією нашої держави, щоб наблизити стан інфраструктури до європейських стандартів та забезпечити інвестиційний прорив.
· Лише масштабність таких дій дасть змогу створювати сучасну економіку, робочі місця, постійно збільшувати реальні доходи населення.
· Лише утримання влади «двоблоковою коаліцією» протягом 5-6 каденцій парламенту (життя одного покоління), дасть всі підстави уникнути питання реституції.
Дерусифікація
Щоб не пускатися берега довгих обґрунтувань, визнаємо, що звільнення всіх сфер суспільних стосунків в Україні з під гнітючого впливу та домінування Російської федерації є єдино можливим шляхом до «де-архаїзації» нашої держави.
Втілюючи революційну програму, головне для керівників коаліції – не забувати про одну аксіому, яку добре знають всі фінансові інвестори: Не йти проти тренду!
Нерозумно будувати власну стратегію на протиставлені себе суспільним очікуванням.
Якщо більшість виборців вимагає рішучих дій, спрямованих на об’єднання Ющенка з Тимошенко, то президент виглядає глупо, коли закликає до рішучого об’єднання з Януковичем!
Найкращий на цей час для Віктора Ющенка спосіб реалізувати владні повноваження – це вийти разом із Юлією Тимошенко на спільну прес-конференцію і в повний голос, відкрито і чесно заявити власному народу:
Відсьогодні українська влада монолітна та єдина в своєму прагненні поновити справедливість в державі та повагу до нашої нації у всьому світі. Для цього ми, в першу чергу, гарантуємо повернення вкраденої в українського народу власності та справедливу її приватизацію. А по друге, українська влада гарантує повернення українським громадянам та територіальним громадам, вкраденої в них різними шахраями земельних паїв та ділянок.
Чому президент не робить таких очевидних речей?
Чому президент завжди вчиняє наперекір здоровому глузду?
Тяжко пояснити. Лише дві думки приходять в голову. Причиною такої поведінки може бути або безнадійна корумпованість президента, або ж «розбалансованість» його психічної організації.
Все ж, час повернутись в практичну площину.
Головного тактичного успіху – захоплення парламентської більшості «двоблоковою коаліцією» вже досягнуто.
Шлях до тотальної перемоги, по суті, звільнено.
Треба розвивати наступ.
Розвивати, виходячи з позитивних очікувань повного успіху, а не зі сценарію взаємної недовіри, зради та поразки.
Головне – не дрібнити сили, не скотитися до силової анархії та завжди пам’ятати про ШЛЯХ:
1. Конфіскація;
2. Модернізація;
3. Дерусифікація;
