Історія однієї провокації
У житті завжди є місце подвигу, і колишні герої „помаранчевої революції” не поспішають складати зброю. Як і раніше, глаголом палять вони серця співвітчизників та піднімають прапор за щастя всіх знедолених. Про одного з них – знаного провідника Майдану, лідера Громадянської партії „ПОРА”, видатного діяча „Народної Самооборони”, керівника Київської обласної організації „Антикримінальний вибір” Ярослава Годунка – наше оповідання.
Один зі сподвижників Юрія Луценка, Ярослав Годунок, нині – депутат Бориспільської міської ради, де очолює фракцію „Народної Самооборони”. От тільки ця „Самооборона” була створена Юрієм Луценком і Давидом Жванією лише на початку 2007 року – як пропагандистський проект, розрахований на майбутні парламентські вибори. І, тому, ніяка „Самооборона” у виборах до Бориспільської міськради, що проводилися в березні 2006 року, участі не брала. Але хіба ж можна героям революції відмовити в бажанні мати свою фракцію? Особливо, коли керівник фракції – лідер легендарної „ПОРИ”?
Щоправда, злі язики подейкують, що та „ПОРА” насправді становить собою збіговисько аферистів та провокаторів, які під час громадського збурення 2004-го року лише ловили рибку в каламутній водичці. А також „тирили” гроші, що збиралися довірливими киянами на підтримку протестних акцій на Майдані. А ще злі язики плещуть, що створена Юрієм Луценком та його братом Сергієм організація „Антикримінальний вибір” – це купка кримінальної босоти, хабарників і колишніх грабіжників. Але то, мабуть, усілякі негідники пащекують від заздрощів, довідавшись про нинішній добробут „польових командирів”.
Геть сумніви – хіба ж може бути аферистом полум’яний борець за народне щастя Ярослав Годунок, який навіть постраждав від злочинного режиму? Це трапилося 15 жовтня 2004 року, коли провокатори підкинули в офіс „ПОРИ” на Подолі якісь валізи з вибухівкою. Саме того щасливого дня зійшла зірка Годунка на політичному небосхилі України, а він невдовзі став одним з керівників цієї організації.
Ось як перебіг тодішніх подій описаний у офіційному повідомленні Генеральної прокуратури України:
„15 жовтня 2004 року приблизно о 19.50 за телефоном “02” до міліції надійшло повідомлення про те, що до підвального приміщення житлового будинку № 35 по вулиці Почайнинській, що у Подільському районі столиці групою невідомих занесено валізи, у яких, можливо, знаходиться вибухівка.
Прибувши на місце події, наряд міліції виявив, що підвал згаданого будинку використовується як офіс, а особи, які перебували в ньому, відмовилися відчинити двері працівникам міліції, мотивуючи це відсутністю керівництва.
З метою гарантування безпеки мешканців, з будинку було здійснено термінову евакуацію близько 170 осіб, серед яких — 20 дітей. Лише близько 21 години двері офісу вдалося відчинити працівникам житлово-експлуатаційної контори.
Працівниками вибухотехнічної служби міліції в присутності кандидата у Президенти України О.Омельченка, народних депутатів України В.Горбаля, С.Ларіна, С.Сташевського, Ю.Павленка, Є.Жовтяка, Т.Стецьківа та першого заступника прокурора міста Києва було проведено огляд приміщення офісу, в ході якого в одній з кімнат вилучено приховані у смітті бойову гранату Ф-1 та саморобний вибуховий пристрій, виготовлений з 2,4 кг тротилу, 2 електродетонатори, таймери, елементи живлення та 56 цвяхів. Окрім того, в офісі виявлено близько 3 тонн друкованої продукції, спрямованої проти чинної влади та кандидата в Президенти України В.Януковича, а також аналогічного змісту листівки громадської кампанії “ПОРА”.
В ході подальшої перевірки встановлено, що підвал орендовано під офіс приватним підприємством “Вестерн-Сервіс”. В офісі було виявлено директора згаданого підприємства, який є помічником-консультантом народного депутата України О.Білозір (Годунок Я.М.), двох киян — студентів Києво-Могилянської академії (Яценко Я.В. та Ящук Я.Д.) та трьох мешканців Львова (Пилипчик Д.С., Сидоренко А.А. та Танчик І.М.).
Усі згадані особи були затримані та доставлені до Подільського райуправління внутрішніх справ столиці. Прокурором міста Києва порушено кримінальну справу за статтями 258 ч.4 та 260 ч.1 Кримінального кодексу України, оскільки матеріали дослідчої перевірки достовірно свідчать про створення рядом осіб не передбачених законами України збройних формувань — терористичних груп, завданням яких є скоєння терористичних актів, спрямованих на дестабілізацію ситуації в країні, в тому числі застосування вибухів, спроможних спричинити масову загибель людей, руйнування будівель тощо.”
Справа про „терористів” з „ПОРИ” була передана до провадження Служби безпеки України, а Годунок – відправлений в Ізолятор тимчасового тримання. І вже на ранок він прокинувся знаменитим. А ще за кілька днів Шевченківський райсуд столиці відхилив подання про обрання Годунку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й наш герой вийшов на волю – обласканий славою та повагою політичних соратників.
Слава та й досі біжить попереду пана Ярослава. От тільки кримінальна справа, порушена колись за фактом виявлення вибухівки в офісі „ПОРИ”, досі не знайшла свого логічного завершення. Якщо зловмисниками були самі „пористи”, то чому так ніхто й не покараний? А якщо історія з гранатою Ф-1 та саморобним вибуховим пристроєм – то лише провокація спецслужб, то чому не названо прізвище провокатора?
Спробуємо заповнити цю прогалину. Але спочатку варто розібратися з біографією соратника Юрія Луценка, керівника Київської обласної організації „Антикримінальний вибір” та поводиря бориспільських „самооборонників” Ярослава Годунка.
Скупими рядками герой „помаранчевої революції” повідав свою автобіографію на сайті очолюваної ним “Громадянської партії „ПОРА” http://pora.kiev.ua/yaroslav-godunok.html
Автобіографія
Я, Годунок Ярослав Миколайович, громадянин України, народився 2 липня 1977 року в селі Любахи Володимирецького району Рівненської області. В Україні проживаю з народження.
У 1994 році закінчив з відзнакою Каноницьку школу 1-3 ступенів. Працював у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Перше травня» трактористом.
У листопаді 1995-го був призваний до Збройних сил України: військова частина № 48589, м. Севастополь, де став заступником керівника взводу. У 1997 році закінчив службу у збройних силах зі званням старший сержант.
Повернувся до Колективного сільськогосподарського підприємства «Перше травня» працював трактористом до грудня 1997 року.
В кінці 1997 року був прийнятий на роботу в Головне управління Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві, спецпідрозділ міліції швидкого реагування «Беркут» на посаду керівника відділення, працював до 2000 року.
З вересня 2001 року до березня 2002 працював юрист-консультантом у Київській обласній організації Громадської організації «Спілка Власників Землі».
З березня 2002 по жовтень 2002 – Громадська організація «Спілка Власників Землі» виконавчий директор Київської обласної організації.
З жовтня 2002 по жовтень 2005 – Громадська організація «Спілка Власників Землі» Голова Київської обласної організації.
З березня 2002 року по лютий 2005 року – помічник-консультант народного депутата України Оксани Білозір на громадських засадах.
З 2000 року займаюся громадсько-політичною діяльністю: був обраний першим заступником голови Київської обласної організації Молодий рух.
У Київському обласному виборчому штабі «Віктора Ющенка «Наша Україна» під час парламентської виборчої компанії 2002р. був координатором відділу по роботі з молоддю.
Виборча кампанія 2004 року – виборчий штаб блоку «Віктора Ющенка «Наша Україна» у Київській області.
З березня 2005 по червень 2006 був помічником-консультантом народного депутата Олександра Марченка на громадських засадах.
Член Громадянської партії «ПОРА». З жовтня 2005 року Голова Політради Громадянської партії «ПОРА». Депутат Бориспільської міської ради V скликання. Президент благодійного фонду «НАДІЯ»
На даний час студент ІV курсу Фінансово-правового коледжу Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Освіта середня.
Нагороди: пам’ятний знак “Видатному учасникові помаранчевої революції”.
Одружений: дружина Годунок Надія Петрівна, 1982 року народження, дочка: Годунок Анастасія Ярославівна, 2006 року народження.
Проживаю за адресою: місто Бориспіль, вул. Дзержинського, 5, кв.20.
Я та мої рідні до кримінальної відповідальності не притягувалися та судимі не були
Отака біографія героя помаранчевої революції – чиста, як сеча Юрія Луценка.
Щоправда, хотілося б зробити деякі уточнення до життєпису відомого активіста „Народної самооборони” та „Антикримінального вибору”. Дійсно, пан Годунок народився в 1977 році – це свята правда. І в міліції він дійсно служив – було таке. А от щодо командування Годунком аж цілим відділенням спецпідрозділу „Беркут” – це явно „самооборонна” фантазія. Позаяк все це відділення, ввірене командуванню Ярослава Миколайовича, складалося з чотирьох коліс міліцейського „Уазика”. Втім, якщо пан Ярослав буде запевняти своїх виборців у достовірності своєї автобіографії, радимо йому пам’ятати, що не горять не тільки рукописи, але й накази Головного Управління МВС в м.Києві. Зокрема – наказ від 29.12.1997 року №129 о/с, яким Годунок і був зарахований на службу.
Але особливо нам сподобався рядок з автобіографії, де пан Ярослав категорично стверджує: „я та мої рідні до кримінальної відповідальності не притягувалися та судимі не були”
Так ось. Далі посади міліціонера-водія кар’єра Годунка в правоохоронних лавах не просунулася. Причому, з незалежних від нього обставин. Річ у тім, що Ярослав Годунок у липні 2000 року був затриманий своїми колегами – працівниками тодішнього Ленінградського райуправління м.Києва за підозрою у вчинені розбійного нападу на квартиру. Підозри швидко підтвердилися й обвинувачений Годунок попрямував до „діда Лук’яна” – у камеру СІЗО №13.
У своїй автобіографії Ярослав Миколайович яскраво живописує, як з 2000 року він долучився до громадсько-політичної діяльності. Повіримо йому на слово. Щоправда міліціонер-водій Годунок до свого арешту політичною діяльністю займатися не міг ні за яких обставин – на то є пряма заборона, встановлена Законом України „Про міліцію”. Тож можна сміливо припускати, що дар правозахисника прокинувся в пана Ярослава на тюремних нарах, а його громадсько-політична діяльність полягала в написанні „маляв” для співкамерників.
Шкода також, що Годунок не навів у своїй автобіографії фабулу кримінальної справи №06-15390. Втім, та фабула проста, як господарське мило: 29 червня 2000 року Годунок разом з ще одним „правозахисником” увірвався в квартиру громадянки К., що мешкає на вулиці Генерала Потапова в Києві. А привів його в ту квартиру специфічний інтерес до каналів збуту наркотиків. Тож не станемо приховувати й того факту, що вже не перший рік пан Ярослав цікавиться питаннями купівлі-продажу наркотичних засобів. Ну, майже як його соратник по „Народній Самообороні” народний депутат України Володимир Ар’єв. Принаймні, коли польські прикордонники затримали Ар’єва через наявність у його кишенях сигарет з „травкою”, журналіст пояснював у Генеральній прокуратурі України, що в такий спосіб він, мовляв, проводив журналістське розслідування. Хотів, мовляв, дослідити канали наркотрафіку. Разом з дружиною – вона в нього також дослідник.
Мабуть, пан Годунок і собі проводив журналістське розслідування в квартирі громадянки К. А треба сказати, що син хазяйки квартири, до речі – інвалід першої групи, дійсно приторговував „дур’ю”. Обнишпоривши всю квартиру, громадсько-політичний діяч Годунок нічого цікавого не знайшов, окрім мобільного телефону та 300 гривень. Це йому показалося мало й тому він, побивши сина на очах у матері, вдягнув на інваліда наручники, приставив до його скроні газовий пістолет і зажадав від хазяйки, щоби та назбирала йому по сусідах одну тисячу доларів.
Громадянка К. кинулася по знайомих і за півгодини напозичала гроші. Щоправда не тисячу, а лише дев’ятсот доларів. З ними, а також з 300-ми гривнями та мобільним телефоном знаний правозахисник Годунок разом з товаришем і полишив квартиру.
Гортаємо матеріали кримінальної справи №06-15390. Показання обвинуваченого Годунка: „При осмотре квартиры я нашел мобильный телефон и оставил его себе, после того как нам дали деньги, мы ушли из квартиры. После этого мы сели к Саше в машину, деньги разделили между собой, мне досталось 300 долларов США, которые я растратил на свои нужды, а мобильный телефон – я попользовался два дня и отдал на хранение на фирму, которая находится на Московской площади”. Звернімо увагу на те, як громадсько-політичний діяч Годунок „закрисив” від соратників 300 гривень і телефон, поділившись лише доларами. От що значить міліцейська кмітливість.
Втім, цей телефон вийшов Годункові, що називається, боком. „Керівник відділення”, вочевидь, не збагнув, що краденими мобільними телефонами користуватися самому не можна. Їх навіть вмикати не можна – інакше оператор зв’язку зразу ж зафіксує місце перебування пропажі. Звісно, тепер, після тюремних університетів, Ярослав Миколайович такої б дурниці не зробив. Але в ті роки, коли він тільки торував свою кримінальну стежку, два дні користування чужим „мобільником” завершилися для нього баландою та небом у клітинку. Телефон міліція вилучила в крамниці „Планета розваг”, що по вулиці 40-річчя Жовтня, а чохол від телефону й газовий пістолет Valtro – на квартирі дяді Годунка, де в той час мешкав двоюрідний брат нашого героя.
А потім був суд і був вирок. Годунок щиро каявся, обіцяв зав’язати з кримінальним минулим і розпочати чесне життя. Батьки Годинка – прості селяни з Рівненщини – напозичали 900 доларів та 300 гривень, які віддали потерпілим, і гуманний український суд визначив міру покарання. Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня №1-66/2002 міліціонер-водій Годунок Ярослав Миколайович був засуджений до п’яти років позбавлення волі за трьома статтями Карного Кодексу України – розбій (ст. 142 ч.3 КК України), перевищення влади (ст. 166 ч.2 КК України) та порушення недоторканості житла громадян (ст. 130 КК України. У якості додаткової міри покарання Годунові було заборонено впродовж трьох років, тобто до 17 травня 2005 року, обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків. Враховуючи, що це була його перша судимість (дай Боже – не остання), суд звільнив майбутнього активіста „Народної Самооборони” від відбуття основного покарання з випробувальним терміном на три роки. Суд також зобов’язав Годунка відповідно до ст. 76 КК України своєчасно та періодично з’являтися для реєстрації в органи по виконанню покарань, без їх згоди та відома не змінювати місця проживання та не виїжджати за межі України.
„Як же так, – спитає обізнаний читач, порівнявши справжню біографію героя з тими вигадками, які він розповсюджує про себе, – виходить, що помічником-консультантом народного депутата України Оксани Білозір Годунок став у розпал судового процесу. А під помаранчевим прапором він боровся зі злочинним режимом, по-суті, відбуваючи покарання. А як же його випустив Шевченківський суд після затримання за вибухівку? Чому ж представники влади не верещали в 2004-му році на всіх телеканалах, що „ПОРОЮ” керують кримінальники? Як, взагалі, Годунок міг керувати якоюсь там „Спілкою власників землі” і входити до керівництва „ПОРИ”, якщо йому це було заборонено судовим вироком?”.
На жаль, правди нема де діти. Під час „помаранчевої революції” Годунок, дійсно, перебував під адміністративним наглядом і щотижня ходив відмічатися до дільничного міліціонера. І якби він без дозволу „компетентних органів” не те що прапорами б махав, а навіть забув би оплатити проїзд у трамваї, то миттєво попрямував би на „зону”. От тільки кума нинішнього Президента Оксана Білозір до такого поблажливого ставлення попередньої влади до Годунка ніякого відношення не має. Щоби в цьому переконатися, достатньо лише зазирнути в облікову картку, виставлену на Годунка в Інформаційному центрі МВС. У тій картці зазначено й про його арешт у 2000 році, і про вирок суду в 2002 році. Є там і відомості про відмову в порушенні проти Годунка кримінальної справи в 2007 році. От тільки про затримання в офісі „ПОРИ” в 2004 році – ані пари з вуст. Обізнаний читач, думається, вже второпав, про що йдеться: так буває лише тоді, коли людина перебувала в Ізоляторі тимчасового тримання, виконуючи завдання отих самих „компетентних органів”. Ну, наприклад, якщо цим „компетентним органам” знадобилося просунути свого агента в керівні органи опозиційної організації, надавши йому ореол мученика, постраждалого від „злочинного режиму”.
Втім, зараз ніякого секрету це вже не становить. Володар пам’ятного знаку „Видатному учасникові помаранчевої революції” нині, аніскільки не приховуючись, їздить по селах Київській області на шикарному джипі „Тойота прадо” разом зі своїм куратором з обласного Управління СБУ. А пан куратор, порушуючи всі мислимі правила конспірації, крізь представляє Годунка як „нашу людину”, що виконує відповідальне завдання по скупівлі земельних ділянок. Саме в такий спосіб Годунок, наприклад, відхопив 2 гектари землі в селі Бузова під Києвом. Бо сказано ж, що в житті завжди є місце подвигу. І тому скромні герої „помаранчевої революції”, а нині – активісти „Антикримінального вибору”, під проводом „польових командирів Майдану” продовжують шукати ті поля. Бажано – несільськогосподарського призначення, з дозволом під котеджну забудову.
Але їм, багатим, нас не наєб…и.
Володимир Бойко, спеціально для „ОРД”
Читайте також:
“Редакція ОРД уточнює: Годунок не є провокатором СБУ” http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52255.html
