Фонд соціально-політичних ініціатив Всеукраїнська громадська організація |
Київ
+380 66 526 86 47
ЧОМУ ЮЩЕНКОВІ НЕ ТРЕБА ОБИРАТИСЬ УДРУГЕ
Час настав,
Що скрізь безумці водять невидющих…
Вільям Шекспір,
«Король Лір»
Настав час підбити підсумки роботи президента за «звітний період».
Ющенко таки змушений був внести кандидатуру Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра. Проте зробив це лише через два місяці після того, як отримав таку можливість. Всі ці два місяці сам президент особисто та його секретаріат робили все, щоб цьому призначенню зашкодити.
Результат був очікуваним. Президент однаково програв Тимошенко, розтринькавши по дорозі і залишки рейтингу, і підтримку власного блоку, і можливість розраховувати на союз із БЮТ в перспективі. Президент постав перед очі суспільства гротескною фігурою, нездатною зрозуміти і визнати очевидні реалії життя.
А суворі реалії такі:
1. Тимошенко крок за кроком наближається до посади прем’єра.
2. Союз БЮТ і БНУНС робиться сам собою і без президента.
3. У БНУНС з’явились нові ефективні лідери, готові діяти самостійно, не переймаючись президентськими рефлексіями.
4. Шанси Ющенка продовжити політичне життя будь-то в якості майбутнього президента, будь-то в іншій якості, стали зовсім примарними.
5. Президентський секретаріат втратив більшість адмінресурсу і, що найважливіше, втратив можливість лякати членів власної фракції.
6. І все це сталось протягом лише двох місяців.
По суті, в Ющенка залишився єдиний союзник – Партія регіонів, котра використовує президента як бронежилет.
Найкумедніше, що президент рік за роком, крок за кроком, програючи Юлії Тимошенко одну битву за іншою, продовжує чіплятись за цей безнадійний сценарій власної катастрофи.
«МИ – УКРАЇНЦІ! ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!»
Коли в парламенті, шляхом очевидних махінацій з електронною системою, Тимошенко не обрали головою Кабміну, президент, не в силі приховати злорадості, почав творити чудеса у власному фірмовому стилі, доводячи черговий раз власну безнадійність.
Епізод, який стався того ж вечора, вартий, аби приділити йому окрему увагу.
Віктор Ющенко ні з того, ні з сього, з’явився на телеекрані, промовляючи до невидимих людей із таким закликом: «Ви українці! Ви великі українці! Я хочу, щоб ви стали поруч мене!» І тут телекамера показала, до кого ж звертався президент. За столом сиділи… Ахметов і Пінчук! Це треба було бачити!
Зрозуміло, що Ющенко може щиро вірити у велич Ахметова і Пінчука, зважаючи на розмір їхнього гаманця. Проте – називати їх українцями?!
Це вже скидається на уїдливий глум і витончений психологічний садизм. Зразу ж уявляються Ахметов та Пінчук у шароварах і вишиванках. А Пінчук іще з оселедцем в розпалі Венеціанського бієнале. Навіть у ортодоксів усередині БНУНС такі експромти президента не можуть не викликати сорому.
Це ще ганебніше, ніж п’яний Єльцин із диригентською паличкою, що співає «Калинку-малинку».
КЛЕОПАТРА
Ось інший приклад. Нездатність Ющенка зрозуміти, що Тимошенко все одно стане головою уряду. Енергія та напір такої потужності, що інтриги секретаріату можуть лише на короткий час відтермінувати розгляд її кандидатури та призначення. Юлія Тимошенко настільки разюче вирізняється серед представників української верхівки, настільки тотальною є її харизма, що більшість учасників політичного процесу просто не в стані зблизька усвідомити очевидні речі. А очевидне полягає в тому, що в Україні немає сили, яка спроможна зупинити Тимошенко на шляху до реальної влади. Наділяючи власні мотиви, які спонукають таких лідерів як Ющенко, Янукович чи Симоненко вперто боротися за владу категорією універсальності, ці самі лідери намагаються і мотиви Тимошенко підганяти під свої цинічні уявлення про ту саму владу та народ. Нажаль увесь набір спонукального психологічного інструментарію названих політиків зводиться до двох речей: до патологічного срібролюбства і такого ж патологічного страху втрати. А набір звичних дій цих людей складається з імітації та маніпуляції, коли реальні вчинки підміняються муляжами. Вони щиро переконані, що і Юлією Тимошенко також рухає подібне до їхнього бажання «самій пристати до корита».
І ці люди потім щиро дивуються, як так могло скоїтись, що лише за п’ять років рейтинг Тимошенко зріс майже вдесятеро. Ті, котрі самі є особистісним уособленням таких рис як зрадливість, підлість та цинічність, вперто шукають подібних і у Тимошенко. І знаходять. І радіють з цього. І тому ще менше розуміють, що насправді відбувається. Чому, попри інтриги і ненависть всіх проти себе, Тимошенко стабільно бере одну висоту за іншою?
Лідери українських партій та державних установ не усвідомлюють простого: якщо для таких, як Ющенко, Янукович чи Симоненко користолюбство, підлість та зрадливість і є їхньою сутністю.
А свою сутність Тимошенко навіть і не приховує. Це всепоглинаюче непереборне жадання слави та всесвітнього визнання, які роблять силу Тимошенко потужнішою за термоядерний вибух.
Тимошенко прагне справжнього тріумфу та історичної величі і готова платити за це правдиву ціну. Готова змітати всі перешкоди на власному шляху і готова вирішувати державні задачі такої складності та масштабу, які уявляються нинішнім її конкурентам мало не фантастичними.
Що можуть протиставити Юлії Тимошенко, для якої відкрито «ШЛЯХ», її убогі опоненти на чолі з Ющенком та Януковичем, котрі навіть не навчені рахувати варіанти, а вміють рахувати лише купюри?
Треба тут зрозуміти, що одним із ключових інструментів Тимошенко при вирішенні державних проблем є визнання необхідності конфіскувати статки українських «олігархів».
ПОКЕМОН
Чи є надія на те, що президент здатен зважити на політичні реалії і змінити власні підходи до співпраці з БЮТ? Думається, що такі сподівання марні. Простіше уявити таку ситуацію, коли після обрання лідерки БЮТ на посаду голови уряду, президент продовжить згубну власну тактику – всебічно шкодити роботі уряду, чим накличе на себе ще і гнів власної фракції.
Неадекватність Ющенка виражається в тому, що такий сценарій, коли президент з ганьбою, під тиском власної фракції буде змушений пропонувати кандидатуру Тимошенко, став фактом об’єктивної реальності практично на пустому місці. Ющенко міг би вирахувати таку перспективу ще в ніч на 1 жовтня і самому виявити ініціативу та висунути Тимошенко.
Так ні ж! Президент і його секретаріат до останнього інтригували, щоб склеїти широку коаліцію, а тепер, під тиском обставин, змушені власноруч проштовхувати Тимошенко на посаду голови уряду, одночасно намагаючись усіма силами перешкоджати такому призначенню.
Це вже не просто дихотомія! Це говорить про повне розтрощення президентської свідомості на друзки.
Сам Ющенко і ті, хто йому допомагає, продовжують воювати з БЮТ, як іракські шахіди з американськими гяурами. Підірвемо себе, але не дамо цій «нечестивій» осквернити наші «святині на Грушевського».
В чому полягає різниця між тим, щоб висунути кандидатуру Тимошенко на голову уряду вже 1 жовтня, чи зробити те саме, проте 10 грудня?
У наслідках. У першу чергу для президента.
Відмінність у тому, що президент утратив залишки підтримки електорату, розтринькав серед членів БНУНС вплив та остаточно нажив в особі Тимошенко лютого ненависника. Юлія Володимирівна, так чи інакше, стане прем’єром чи президентом, а Віктор Андрійович максимально наблизив власний ганебний фінал.
БРИНИТЬ!
Ми вважаємо, що Ющенко не може займати жодну адміністративну посаду в нашій державі.
Він має рішучу ваду. Це нездатність, навіть короткий час, концентруватись на якійсь конкретній проблемі. Ющенко емоційно неспроможний кілька годин поспіль виконувати розумову роботу. Не просто марнословити на різного роду засіданнях, а в тиші кабінету та оточенні експертів шукати вирішення глибинних державних чи політичних проблем. Думається, що Ющенко також нездатний правильно працювати зі стратегіями. Ми вже не говоримо про підбір кадрів та делегування повноважень.
Ющенко не в стані сфокусуватись на головних задачах. Тому управління державою здійснюється шляхом придумування дрібних інтриг та провокацій, що породжуються різними угрупуваннями всередині президентського секретаріату, які потім ці проблеми вирішують, створюючи ілюзію власної політичної потрібності. На превеликий жаль все виглядає таким чином, що розробкою та втіленням національної стратегії від імені президента займаються активні та дієздатні люди. Просто ці люди мають єдиний недолік. Для них більше природним та звичним є тримати мозолистою рукою бейсбольну біту, а не книгу, ручку чи аркуш паперу.
Відсутність плану та стратегії компенсується екстравагантними експромтами та авантюрами, які у великій кількості продукують служби секретаріату. В цьому морі абсурду президент почувається як риба у воді, в повній мірі демонструючи власну неадекватність.
Тут немає чого приховувати. Президент – звичайний істерик, по самі вінця переповнений комплексами та неврозами, які роблять його нерішучим, невитриманим та схильним до виголошення довгих і беззмістовних промов. Президент швидко втрачає інтерес до будь-якої теми, не беручи до уваги її важливість для суспільства. Тут самий час нагадати, як менше місяця тому, президент кілька днів поспіль «розмахував дубиною» перед українськими митниками, погрожуючи їм всілякими «карами небесними». Потім ця тема, як нова іграшка для дитини, втратила для Ющенка цікавість. Те саме можна сказати і про ДАІ, і про дитинку, і про сиротинку. Так само зникла з президентського фокусу й тема «єдиного вікна», і вступ України до ВТО, і обіцянка вивчити англійську мову. Якось самі собою зникли з карти України і гетьманська столиця Батурин, і фантастична дитяча лікарня, і Європейські перспективи.
Всі ці сюжети як народжувались нестабільною президентською психікою на фоні реактивного стану, так і зникали, як набридливі мухи, коли Ющенко переключався на інші «забавки».
В багатьох випадках Віктор Ющенко просто не розуміє того, що сам говорить.
Інформаційні служби і різні аналітики з орбіти секретаріату перетворились на півчих осанни та «талмудистів», завданням яких є звеличувати Ющенка та тлумачити президентські галюцинації. Їхня робота – пояснювати людям, ніби то президент не просто озвучив першу ж думку, яка прийшла йому в голову, а мав на увазі насправді думку, тільки дещо іншу.
Крім того, всі президентські промови вимагають термінової розшифровки по гарячих слідах.
Як, наприклад, його знамените одкровення, виголошене в формі сентенції, що після перемоги демократичних сил на виборах треба зробити найновішу в світі політичну конструкцію, в якій Партія Регіонів, перебуваючи в опозиції нового ґатунку, буде очолювати уряд України. Карл Поппер від заздрості мабуть перекрутився в домовині.
З тої самої серії і державні нагороди від президента Ківалову та Колеснікову.
І ТИ, БРУТЕ, СИНУ МІЙ!
На часі постає питання – що робити в такій ситуації, зокрема, керівникам БНУНС?
Тут треба ще раз чітко вербалізувати секрет Полішинеля: основним генератором постійної кризи в нашій державі є власне Президент України Віктор Ющенко. І що найгірше, постійні великі та малі кризи, які вимордовують нашу державу вже протягом трьох років, не є результатом свідомої «макіавелівщини» з боку президента, а суть продуктом «молочного туману», який щільно застеляє президентські мізки. І тут справа радше не в діоксині, а скоріше в генах.
Віктор Ющенко, виявляючи глибоку неадекватність на очах всього суспільства, методично руйнує підґрунтя цивілізованої державності в Україні, генеруючи різні абсурдні ініціативи та знищуючи господарський механізм і силові структури. Україна семимильними кроками повертається до анархії 90-х років.
А з-за спини проглядаються контури коси та сокири, які скоро стануть символами вирішення земельного питання.
Без всякого сумніву настала пора прямо сказати: «Ющенко – голий король! Ющенко – це помилка! Ющенко – наша ганьба!»
Лад в державі можна почати наводити лише після того, коли президент піде у відставку. Це для всіх очевидно, крім самого президента.
В інтересах саме БНУНС, який останнім часом демонструє не аби яку розторопність та прагматизм, здихатись такого лідера.
Найкращий вихід для президента – добровільно піти у відставку за станом здоров’я. Це розчистить політичне поле та дозволить БНУНС укріпити союз із БЮТ, гарантуючи власну участь у майбутній владі. Крім того, такий крок відкриє перспективу нашій державі здійснити внутрішню трансформацію на шляху якої «мертвим завалом» лежить Партія Регіонів разом із клікою «олігархів».
Прийдешня відставка Ющенка вже очевидна для всіх. Утримувати його при владі зацікавлені лише Партія Регіонів та президент Росії. Нажаль, Путіну наш президент потрібен, говорячи словами Леніна, в якості «корисного ідіота». Кожний зайвий день Ющенка при владі знекровлює Україну та робить її все більше легкою здобиччю «стерв’ятників російського імперіалізму».
БНУНС має бути зацікавленим брати участь у президентських виборах на боці Тимошенко як цілісний дієздатний блок, а не як купка недобитків та уламків. Лише в такому випадку участь БНУНС у виборах може принести реальну користь. Лише в такій якості БНУНС може говорити про дуумвірат із БЮТ і претендувати на посаду прем’єра в майбутньому.
Треба визнати очевидне. Проти Тимошенко на президентських виборах жодна політична сила не зможе виставити рівнозначної кандидатури. Донецька «гвардія» продемонструвала дрімучу тупість коли, порозкрадавши власні виборчі фонди, виявилася нездатною провести до парламенту Олександра Мороза, а нині стоїть перед загрозою втратити всі свої мільярди. За іронією долі, єдині хто сьогодні захищають кучмівські та донецькі мільярди від конфіскації – це Віктор Ющенко та його секретаріат.
У випадку ж коли Ющенко сам не піде з посади, а продовжить власну політику дрібних підніжок для Тимошенко, його чекає жорстока «політична розправа» протягом короткого часу. Саму розправу буде здійснено, очевидно, руками БНУНС, який зробить це під тиском політичних реалій.
Добровільний відхід має для президента вирішальну привабливу сторону. Домовившись з Тимошенко про власну відставку, президент може спокійно вийти з багатьох сумнівних оборудок, в яких самого Ющенка та його найближчих родичів звинувачують ЗМІ. В такому разі у президента залишається політична перспектива перечекати трудні часи в якій-небудь «синекурі» всередині країни чи в керівництві міжнародних організацій. Там Ющенко зможе і надалі продовжувати власний спосіб життя такого собі «колгоспного епікурейця», не завдаючи при цьому, як нині, шкоди власному народу.
ЕПІЛОГ
Сам сценарій відставки президента не так складно розробити. Звісно, спочатку треба поговорити в закритому режимі та спробувати переконати його по доброму. Коли ж це не зарадить, то суб’єкти БНУНС можуть використати з’їзди партій, заплановані секретаріатом під надуманим приводом «об’єднання в єдину партію», та натомість поставити вимогу про добровільну відставку президента. Навіть коли президент зразу ж і не підпорядкується таким вимогам, то вимушений буде це зробити дуже швидко, опинившись у політичному вакуумі. Нажаль, коли президент не зрозуміє всіх вигод добровільної капітуляції, то втратить можливість залишитися чистим під прицілом силових структур. Тоді доведеться звітувати не лише за «Укргазенерго», а й за Батурин, і за міфічну дитячу лікарню вартістю 600 мільйонів доларів, і за «чартери», і за «бартери».
Які ж зі всього цього можна зробити висновки?
По-перше, неочікуваним результатом парламентських виборів став той факт, що формальні чільники БНУНС Кириленко та Луценко виявили себе рішучими, працелюбними та інтелектуальними лідерами.
По-друге, БНУНС несподівано виявив характер і твердість, відстоюючи власну перспективу в союзі з БЮТ, проти згубних експромтів Ющенка та секретаріату.
По-третє, Президент України черговий раз підтвердив власну недієспроможність та неадекватність.
БНУНС наразі має можливість поновити перспективу як для Української держави, так і для власного політичного майбутнього. Для цього треба реалізувати сценарій відставки президента. Бажано переконати Ющенка «добровільно» полишити владу та оголосити позачергові вибори.
І нарешті. Представники патріотичної коаліції мають зробити все можливе, щоб формалізувати в Україні владу дуумвірату БНУНС-БЮТ на довгу перспективу й успішно провести вибори Юлії Тимошенко на посаду Президента України.
Лише в цьому випадку є надія реалізувати програму глибокої конфіскації активів українських «олігархів» та модернізації українського суспільства і держави.
Роман ВАСИЛИШИН,
керівник Фонду соціально-політичних ініціатив;
Олександр ТКАЛЕНКО,
народний депутат України IV скликання.
