— Обговорювати витівки всіляких аферистів на кшталт Пенчука – то буде забагато для них честі. „Каяття” Пенчука – це лише привід поговорити про те, що відбувається в Генеральній прокуратурі та Секретаріаті Президента. На перший погляд здається, що владу в країні захопила купка дурних і жадібних провокаторів. Власне, так воно і є. Але є ще один аспект українського сьогодення. Унікальність нинішнього політичного моменту полягає в тому, що на владному Олімпі відбувається злиття двох форм організованої злочинності – загальнокримінальної (Ахметов, Колесников, Янукович, Балога й так далі) та „білокомірцевої” (Ющенко, Єхануров, Плющ та інші). Процес цей розпочався ще в травні 2005 року, розпочався стихійно, і лише прихід у Секретаріат Президента одного з лідерів закарпатського злочинного угруповання Віктора Івановича Балоги, нарешті, перевів цей процес у чітко розплановане річище.
— І Луценко цьому процесу заважає…
— Не те, щоби заважає… Луценко намагається грати власну гру в сподіванні – і він цього не приховує – стати коли не будь Президентом України. Звісно, така гра вносить у плани Секретаріату Президента елемент некерованості, і вся ця затія з Пенчуком з боку Балоги мала лише одну мету – поставити Луценка на місце. Так би мовити, щоби той не забував, хто йому в будку зрання хліб кидає. Окрім того, публічне „опускання” Луценка – то ідея-фікс Колесникова, а Борис Вікторович зараз не остання людина в оточенні Ющенка. Боротьба Колесникова з Луценком – явище абсолютно закономірне, і я, достеменно знаючи донецький менталітет (я сам донецький, і на місці Колесникова діяв би точно так) сильно підозрюю, що Луценко цю війну не виграє.
— Але ж ти сам кажеш, що до арешту Колесникова Луценко відношення не мав – кримінальну справу порушував заступник Генпрокурора Шокін, ініціатором арешту був Порошенко…
— Ніякої реальної шкоди Луценко донецьким пацанам не завдав і завдати не міг у принципі. Хоча б тому, що коли міліція розкопувала трупи в закинутих шахтах, Ахметова за вказівкою Ющенка охороняв міліцейський „Титан”, укомплектований довіреними особами Ріната Леонідовича. А в той час, коли Луценко публікував повістки Ахметову з запрошенням до слідчого, Ющенко посилав до Ахметова своїх довірених осіб, гарантував йому недоторканність та прохав не звертати на всі ці повістки ніякої уваги.
Насправді рекламні компанії типу „Бандитам — тюрми” та „Не зрадь Майдан” були розраховані на бабок парасок, а в дійсності між лідерами „помаранчевих” та „біло-блакитних” така ж різниця, як між сифілісом і люесом. Одначе так трапилося, що в громадській свідомості устійнилася думка, що Луценко – це ворог Ахметова й Колесникова. Адже Порошенко ніколи себе публічно не позиціонував ворогом „донецьких”. Це не Порошенко, а Луценко розповідав з трибуни Верховної Ради про відірвані ноги. Це не Порошенко, а начальник ГУБОЗ Корнич прилюдно називав Ахметова бандитом.. А вороги „донецьких” можуть бути лише в двох місцях – або на цвинтарі, або в тюрмі. Тут не в помсті річ. Це – підвалини системи особистої безпеки лідерів угрупування „Люкс”. Не може Ахметов допустити, щоби якась людина оголошувала себе його ворогом і цій людині нічого б за це не було. І правильно, до речі, робить. Я дотримуюся точно такого ж принципу. Ми, донецькі, такі…
Ось ти дивуєшся, чому я зараз вчепився в Пенчука за вкрадені в мене статті, які він видав у книжці „Донецька мафія. Перезавантаження”. Але якщо я сьогодні дозволю безкарно красти в мене мою власність, то тим самим розв’яжу руки іншим крадіям. Тому, запевняю тебе, Стасе, Пенчук та члени президії Партії „Вільні демократи” Золотарьов, Юсов і Пантюк буду покарані – швидко й демонстративно.
— І це при тому, що Пенчук вхожий до Балоги, який гарантував йому недоторканність.
— Балога гарантував Пенчукові недоторканість лише за те, що той підписує сфальсифіковані протоколи, розповідає про чесноти Колесникова та поливає брудом Луценка. Від розправи за порушення авторського права Пенчука не врятує ніякий Балога. Я й не таким роги обламував. Знаєш, спочатку я ледь дурницю не зробив: коли подав заяву про порушення кримінальної справи, то планував не доводити її до фіналу, а домогтися лише публічних вибачень від злодіїв. Після чого справу можна було б і закривати через примирення обвинуваченого з потерпілим. Отже, написав я заяву, дав пояснення в міліції, передав туди газети, з яких Пенчук і Ко копіювали мої статті для книжки. Став дізнавач розшукувати Золотарьова, Юсова, Пенчука – і все даремно. Уявляєш, Стасе, ситуацію – люди Бродського через день водять Пенчука в Генеральну прокуратуру на допити, сайт „Обозреватель” друкує протоколи цих допитів, а вручити повістку Пенчукові неможливо. І телефон він не бере. Вдалося міліціонерам поспілкуватися лише з видавцем Пантюком. Втім, член Президії Політради партії „Вільних демократів” Пантюк від пояснень відмовився, заявивши, що ніякої книжки „Донецька мафія” він не видавав, а в магазинах продається невідомо що, невідомо ким і коли надруковане.
Тоді я зрозумів, що з цими панами цяцькатися не варто, приїхав знову в міліцію та попрохав опитати мене додатково – з тим, щоби розповісти трохи про роль Михайла Бродського.
— Ну, тут ти можеш багато чого повідати…
— Запевняю тебе, що жодного поганого слова при Михайла Юрійовича я не сказав і говорити не збираюся. Тим більше, що до крадіжки моїх матеріалів він ніякого відношення не має. Він лише „кришує” крадіїв та збирає навколо себе всілякі покидьки. Інформацію про зв’язок між Золотарьовим, Юсовим, Пантюком і Бродським я попрохав записати в протокол з єдиною метою: щоби були підстави виписати повістку ще й Бродському. Я заявив клопотання видати ту повістку мені на руки, зобов’язавшися самотужки вручити її адресатові – разом з повістками на ім’я Пенчука, Пантюка, Золотарьова та Юсова. А тепер уяви, яке буде шоу під час вручення тих повісток. Я так думаю, що вручати їх треба на сесії Київради. Сподіваюся, Черновецький і Довгий залюбки внесуть відповідне питання в порядок денний. Тож якщо Михайло Юрійович не хоче опинитися в ролі клоуна, то нехай сам розбереться зі своїми „вільними демократами” і притягне їх без зайвого шуму в міліцію. Бо з моїх лап вони вже не вирвуться. Тим більше, що після відповідей з книгарень щодо вартості реалізованих примірників книжки „Донецька мафія. Перезавантаження”, кримінальна справа буде порушена за частиною 2 статті 176 КК України. А це – до двох років позбавлення волі.
— І ти думаєш, що Пенчука й Ко посадять?
— Ні, звісно. Відправляти людей за подібні злочини на зону неприпустимо – тюрми й так переповнені. Пенчук, Золотарьов і Юсов, які мріють стати народними депутатам, просто отримають судимості, цього буде цілком достатньо. А також трохи покуштують наручників.
Бо, як ти знаєш, для того, щоби обвинуваченому можна було обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно, щоби санкція інкримінованої статті передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Тому СІЗО їм не загрожує. Але для того, щоби підозрюваного затримати й помістити на 72 години в ізолятор тимчасового тримання, достатньо, за наявності інших законних підстав, щоби стаття кримінального закону передбачала позбавлення волі на строк понад один рік. Ти, Стасе, знаєш, що я категорично проти традиції затримання підозрюваних, яка практикується в Україні. Але один раз я наступлю на горло власній пісні – не з помсти, а виключно з виховною метою. А в Михайла Юрійовича з’явиться шикарна можливість організувати пікет біля ізолятора на Подолі з вимогою звільнення активістів його партії.
Це я все до чого розповідаю. Ми, донецькі, воювати вміємо. Тож можеш не сумніватися, що головні пригоди Луценка в нього ще попереду. Колесников з Ахметовим у спокої його не залишать ні за яких обставин.
— Судячи з того, що відбувалося в міліції за часи Луценка, у Генеральній прокуратурі давно вже могли би порушити проти нього кримінальну справу. Тільки не за роздачу пістолетів, а за щось більш суттєве й зрозуміліше для народу.
— Не могли. Ситуація, Стасе, так склалося, що без провокаторів на кшталт Пенчука, прокуратура не може висунути Луценкові ніякого реального обвинувачення – тільки сфальсифіковане. І причина тут не в неймовірній законослухняності Юрія Віталійовича, а в тому, що будь яке реальне обвинувачення буде нещадно бити, передусім, по самих обвинувачах.
Ну, наприклад, ні для кого не є секретом, що в ті часи, коли МВС очолював Луценко, всі посади, починаючи від начальників райвідділів, продавалися. Була встановлена чітка такса: начальник райвідділу в обласному центрі – 50 тисяч доларів, начальник, наприклад, обласного управління внутрішньої безпеки – 200 тисяч доларів, начальник обласного УБОЗ – 400 тисяч доларів і так далі. Гроші збирав заступник Луценка пан Новиков, а також довірені особи міністра в областях. Як тільки Юрія Віталійовича звільнили, проти Новикова Генеральна прокуратура намагалася порушити кримінальну справу, зокрема, на підставі свідчень тих міліціонерів, які відмовилися платити. До речі, я таких людей знаю й думаю, що вони навіть можуть дати інтерв’ю. Так ось, питається, чому ж обвинувачення Новикову висунуто так і не було? – Відповідь проста. Якщо засудити Новикова, то що робити з тими людьми, які давали гроші? А це – тисячі нині працюючих міліціонерів. Це ж треба їх усіх також притягувати до кримінальної відповідальності. Це реально? – Ні, не реально. Я вже не кажу про те, що довести факт хабарництва бодай в одному випадку буде дуже складно, якщо навіть хабародавці й напишуть явки з повинною. До того ж, ніхто ніколи не доведе зв’язок між Новиковим і Луценко – Юрій Віталійович плюне в обличчя будь-якому слідчому і скаже, що Новиков з ним не ділився.
У кожний МРЕВ Новиков посадив по людині для збору грошей. Так, найближчому від мого дому МРЕВ, що на вулиці Туполева в Києві, був доведений план – 10 тисяч доларів на місяць. І цей план неухильно виконувався. Порушити кримінальну справу за цим фактом – раз плюнути. Але що, скажи на милість, робити з тими міліціонерами, які були змушені збирати гроші з водіїв і передавати ті гроші в Міністерство? Погодься, що не те що засудити, а навіть звільнити з роботи таку кількість міліціонерів просто неможливо. Бо тоді взагалі не буде кому чергувати на вулицях.
Або інший приклад – діяльність невинно убієнного полковника Романа Єрохіна. Всі все знають. І те, що Єрохін від імені Луценка створював конвертаційні центри, і те, що Єрохіна вкрали, коли він виходив з дачі міністра. Заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін неодноразово публічно обіцяв великих прикростей Юрію Віталійовичу через ту справу, а Борис Колесников час від часу пригадує Єрохіна в своїх інтерв’ю, називаючи його гаманцем екс-міністра. Тим не менш, запевняю тебе, що ніхто в Генпрокуратурі не буде турбувати вічний спокій Ромочки Єрохіна розслідуванням його діяльності. Бо тоді Луценка треба відправляти на лаву підсудних разом з Андрієм Клюєвим. А також ставити дуже неприємні запитання нинішньому начальникові ГУБОЗ Ігорю Білозубу, який був безпосереднім начальником Роми.
— Ходило багато чуток про взаємини між Єрохіним і Клюєвим…
— А ти не слухай плітки – краще спитай у мене. Колишній заступник начальника УБОЗ у Донецькій області полковник Єрохін тримав касу виборчого штабу кандидата в Президенти України Віктора Федоровича Януковича. Грошима розпоряджався Андрій Клюєв, але готівка була в руках Єрохіна, який у листопаді 2004 року жив у Києві в „Прем’єр-Паласі”. О, до речі, пригадав… Десь наприкінці 2004 року на „Обкомі” була публікація про те, що під час кампанії по виборах Президента, віце-прем’єр Клюєв переказував гроші, призначені для ремонту енергоблоку на Хмельницькій АЕС, якимось незрозумілим фірмам у Макіївці Донецької області. Платіжні доручення навіть друкували. Так ось, „незрозумілі фірми” – це були „конверти” Єрохіна, який Ромчик відкривав у „піддашних” макіївських банках.
— То-то я думаю, що Білозуб, який у той час очолював Донецький обласний УБОЗ, так хвалить Єрохіна в пресі.
— Стасе, до Білозуба можна ставитися як завгодно, пригадувати йому зв’язок з Мішанею Косим, дорікати службою в охороні Ахметова. Але при всьому тому він – опер від Бога, рівних якому в Україні не так вже й багато. Запевняю тебе, що Білозуб прекрасно знає ціну Єрохіну й ніколи покійного інакше як „кончєним підарасом” не називав. Слухай, а я тобі розповідав історію про те, як Білозуб у 2004 році слухав у Донецьку лідерів місцевих „помаранчевих”?
— Ні. Мабуть, було щось непересічне?
— Не те слово. Думаю, не відкрию тобі таємницю, якщо скажу, що вся ця помаранчева… як би це по-пристойніше сказати… ну, коротше, піздота, була в Донецьку на утриманні Колесникова. Власне, Борис Вікторович з цього ніколи таємниці не робив і навіть якось розповідав на прес-конференції, як Луценко в бутність першим секретарем Донецького обкому Соцпартії кілька разів приходив до нього по фінансову підтримку. Я свічку, щоправда, не тримав і чи дійсно передавалися Луценкові гроші не знаю, але запевняю, що якщо таке було – то лише у вигляді разових акцій. Мовляв, якщо не хочете, Борисе Вікторовичу, щоби ми мітинг влаштували, то підтримайте розвиток демократії нетрудовою копійкою. Але всі інші тупо отримували ставку.
— А в Києві про це знали?
— Звісно, знали. Тут конкурс був просто шалений, бо всі хотіли хоча б на кілька місяців поїхати до Донецька та очолити якусь місцеву опозиційну організацію. Єдиним винятком був Павло Жовніренко, до речі – людина Бродського, зараз він також член Президії Політради „Вільних демократів”. Прекрасний організатор і дуже порядна людина, яка певний час працювала в Донецьку. Але Пашу „помаранчеві” хутенько зжерли й на початок президентських перегонів центральний штаб опозиційної коаліції „Сила народу” призначив представниками в Донецьку кількох виняткових негідників. Причому, у голос так і говорилося: мовляв, Ющенко все однаково вибори в Донецьку не виграє, так нехай наші люди хоч трохи підхарчаться.
Місцем зустрічі „помаранчевих” у шахтарській столиці був ресторан „Гуси-Лебеді”, що з тилу Ворошиловського райвиконкому. До речі, ресторан побудували троє працівників СБУ… Там вболівальники за долю народну збиралися після кожного траншу й ділили отримані від Колесникова гроші. А Білозуб, не будь дурень, обладнав у тому ресторані стаціонарний пост прослуховування й всі ті розмови писав. Власне, не Білозуб, бо завдання підписував Куп’янський, але то непринципово.
І ось сидять якось опозиціонери, ділять гроші. Здається, того разу їм було заплачено за те, що вони пропустили строк оскарження рішення Територіальної виборчої комісії про відмову допустити до підрахунку голосів представників „Сили народу”. Ділять, значить, гроші, а паралельно миють кістки Білозубу. Мовляв, такий він сякий, зверталися ми до нього з запитом, він, гад, обіцяв ще тиждень тому зателефонувати… А оперативно-технічний відділ УБОЗ все це слухає. Ну і той, хто слухає, не витримує, знімає навушники та стукає в кабінет до Білозуба: „Ігоре Дмитровичу, там помаранчеві в „Гусях-Лебедях” Вас по матушці криють, кажуть, що Ви їм обіцяли ще тиждень тому зателефонувати з якогось питання”. Білозуб відривається від паперів і хлопає себе по лобу: „Точно, забув. Зараз наберу. А ти йде послухай”. Набирає він номер мобільника самого галасливого донецького опозиціонера, ввічливо з ним спілкується, пропонує звертатися в будь-який момент по допомогу. А потім викликає ОТВ-шника: „Ну, що вони кажуть?”. – „Кажуть, яка Ви порядна людина і як з Вами приємно мати справу. А ще кажуть, що у Вас виняткова інтуїція – лише Вас згадали, як Ви зразу ж і зателефонували”.
— І що Білозуб, знищив ті записи?
— Якби Білозуб їх знищив, то якби я їх потім слухав? Білозуб, Стасе, розумна людина, і нищити він нічого не став, оскільки нічим незаконним не займався. Принаймні, в „Гусях-Лебедях”. Під всі ці прослушки були заведені оперативно-розшукові справи, одержані необхідні санкції… Ці записи були знищені пізніше, коли до влади прийшли ті, хто отримував у Колесникова гроші.
Тепер ти розумієш, що ніякого обвинувачення Луценкові за реальну діяльність Єрохіна висунуто не буде? Тому в Генпрокуратурі на догоду Балозі й Колесникову, щоби якось допекти Луценка, вирішили приплести Єрохіна до Пенчука. Благо, Пенчук зараз підписує будь-що, а Єрохіна на світі вже не має. Сірожа Ленський передає слідаку Курисю, який веде справу по незаконному притягненню Колесникова до кримінальної відповідальності, готові протоколи допиту Пенчука. І в тих протоколах від імені Пенчука розповідається про те, що це, начебто, Єрохін за вказівкою Луценка примушував його оббріхувати безневинного Бориса Вікторовича. Робиться це з простою метою – щоби потім заявити, що Луценко був організатором фальсифікації справи по Колесникову, Єрохін – виконавцем, і що Луценко вбив Єрохіна влітку 2006, щоби замести сліди.
— Господи, яка дурня.
— Цей протокол, який кілька годин висів на „Обозі” і був миттєво передрукований сайтом Колесникова „КИД” – штука, посильніша за „Фауста” Гьоте. До речі, його варто було б вивісити й на ОРД з відповідними коментарями – як приклад абсолютно бездарної фальсифікації та взірець розумового рівня керівництва Генеральної прокуратури.
От тільки Ленський з Курисем ніяк не можуть второпати, що, здається, до лютого 2006 року Єрохін працював у Донецьку й тому ні за яких обставин не міг бути причетним до перевірки заяви Пенчука. Пояснюю, чому.
(продолжение следует)
беседовал Станислав Речинский
предыдущие статьи:
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52142.html
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52146.html
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52150.html
