— Наприкінці 2006-го року Пенчука мали заарештувати. Після того, як заступником Генерального прокурора був призначений Пегас моєї Музи Ренат Равелійович Кузьмін, його почтили своїм візитом Колесников з Богатирьовою. І народилася заява Колесникова про порушення кримінальної справи проти Бориса й Володимира Пенчуків за завідомо неправдиве, з корисливого мотиву, повідомлення про вчинення Колесниковим злочину: стаття 383 частина 2 Карного Кодексу України. Максимальна санкція – позбавлення волі до п’яти років.
Щоправда, кримінальна справа проти Колесникова була закрита по статті 213-тій пункт 2 КПК України, тобто через недоведеність його вини. Хоча це також є реабілітуючою підставою, пацанам хотілося, щоби формулювання було іншим. „Недоведеність” – це якось не по-пацанські. Тож Кузьмін зробив Колесникову подарунок на день народження: він йому приніс у дар постанову про скасування попередньої постанови про закриття й ще одну постанову: про те, що справа Колесникова закривається за статтею 6 пункт 2 КПК України – відсутність складу злочину.
Окрім того, Кузьмін зібрав закриту нараду (з обмеженим колом учасників) у Головному слідчому управлінні й наказав порушити проти Пенчуків кримінальну справу. Але ніхто, завваж, Стасе, ніхто, жоден слідчий Генеральної прокуратури, на це не погодився. Кузьміну так і сказали: „Ви, Ренате Равелійовичу, заступник Генпрокурора, процесуальна особа. Якщо хочете порушити справу – самі постанову й виносьте”. Тоді Кузьмін демонстративно зателефонував прокуророві Донецької області Мурзі й повідомив, що надсилає йому заяву Колесникова, по якій Мурза має порушити справи й внести подання в суд про арешт Бориса Пенчука. Володимира Пенчука Кузьмін наказав не чіпляти, оскільки Пенчук-старший є інвалідом.
Потім Кузьмін став викручувати руки підлеглим, щоби вони зняли з Бориса Пенчука охорону. Але вони знову відмовилися.
— А які були підстави охороняти Пенчука та ще й державним коштом? Кримінальна справа, по якій він проходив потерпілим, вже ж була закрита.
— Вірно, але подивися на ситуацію очима слідчого. Сьогодні він виносить постанову про зняття охорони з колишнього потерпілого, а завтра Пенчук, напившись з горя, випадає з вікна. Почнеться ґвалт, що Пенчука вбили. І всі будуть вказувати на того слідака, як на можливого співучасника. Воно йому треба?
Тоді Кузьмін, побачивши такий масовий саботаж і непокору, махнув рукою: „Хєр з ним, з тим Пенчуком, нехай охороняють. Це ще краще. Як тільки Мурза організує санкцію на арешт, Пенчука буде простіше затримувати. Дамо доручення його ж охоронцям з „Альфи”.
Як ти розумієш, я дуже уважно відслідковую все те, що відбувається в Генпрокуратурі, і за годину вже знав, що Кузьмін планує вдягнути на Пенчука наручники. Цього торгаша мені шкода не було. Більш того, спитай у того ж Андрія Федура – я йому завжди говорив, що Пенчук – аферист, і якщо Колесникову вдасться посадити Пенчука, я слова не скажу на захист цього „борця” з донецькою мафією. Але мені сильно кортіло познущатися з Кузьміна та Мурзи. Тому я подумав-подумав, порадився з розумними людьми…
— З оточення Луценка?
— Стасе, я ж сказав – з розумними. А з оточенням Луценка я практично не контактую. І самого Юрія Віталійовича за останній рік бачив рази три… Одним словом, дійшли ми висновку, що Пенчукові краще було б з півроку побути за кордоном. Але ж він не може й кроку рушити без почту – його крізь супроводжують бійці „Альфи”. Тоді я потайки зустрівся з Пенчуком так, щоби нас не бачили охоронці.
— А де була зустріч?
— На Шулявці. Пенчук непомітно сів у мою машину, у той час, як його „бодігарди” сиділи під дверима кабінету в типографії „Поліграфкнига” й перебували в переконанні, що охоронювана особа веде в тому кабінеті якісь переговори. Була б моя воля, я б ту „Альфу” давно б розігнав. Толку від них ніякого, лише горілку жеруть відрами. „Альфа”, Стасе, давно вже потихеньку спивається. Ну, то таке…
Окреслив я Пенчукові його перспективи й попередив, що через два дні заява Колесникова буде на столі в прокурора Донецької області Мурзи. А ще через 3-4 дня по ній буде прийнято рішення. То ж у Пенчука є тиждень, впродовж якого слід владнати всі справи в Україні та виїхати на відпочинок. А за півроку все втрясеться. Якщо він згодний, я вивезу його за кордон так, що „Альфа” про це узнає тільки з повідомлень у пресі. Але довго розмірковувати не можна. Якщо кримінальну справу порушать не за фактом, а проти особи, то покинути Україну стане досить проблематично – як тільки в Інформаційний центр надійде картка форми 1, можуть виникнути ускладнення з придбанням квитків на літак, перетином кордону й все таке інше.
Пенчук ледь не обіссявся. Став верещати, що за кордон він не поїде, бо тоді Колесников його точна вб’є. Розшукає за кордоном, зашле найманих вбивці, і все – капці.
Подивився я на Пенчука, послухав його зойки, махнув рукою та поїхав у своїх справах. Знаєш, Стасе, таке чмо мені в житті бачити ще не доводилося. Постійно переляканий, з постійними претензіями, що його ніхто не захищає… Я взагалі не сприймаю чоловіків, які не здатні самі захистити себе, свою жінку, свою дитину, а лише вимагають, щоби це робили інші. З якого дива, питається? Хто такий Пенчук, щоби хтось його захищав? Він сам заварив кашу в сподіванні анулювати договори купівлі-продажу акцій „Білого Лебедя”, сам побіг у міліцію з заявою на Колесникова, а тепер, бачте, вся Україна має його відмазувати від тюрми. Блювотна істота.
А далі трапилося найгірше. Цей покидьок не тільки нікуди не поїхав – це його право, урешті-решт, але за пару днів він розмістив на сайті „Майдан” весь зміст нашої з ним розмови. І, тим самим, ледь не попалив мою агентуру в Генпрокуратурі. Я плюнув і сказав, що більше пальця об палець для Пенчука не вдарю. Нехай його хоч на шматки ріжуть. Бо підарас – це не сексуальна орієнтація, це – стан душі.
А через тиждень у прокуратурі Донецької області, як і передбачалося, була порушена кримінальна справа за заявою Колесникова.
— І тепер Пенчук плачеться, що його в міліції використали.
Ага. Виріб №2. Чому ж мене ніхто не використовує? І свої проблеми я якось вирішую без сторонньої допомоги. Ось вже два з половиною роки я воюю з колишнім обухівським прокурором Хрущем. І зазначу, що, на відміну від Пенчука, до того ж Луценка в цій шляхетній справі я звертався лише один раз – 4 червня 2005 року, коли мені було потрібна віза міністра на листі про створення оперативно-слідчої групи. Між іншим, всі в Генеральній думають, що в цій війні мені допомагав колишній прокурор Київської області Юрій Гайсинський. Нічого подібного – Гайсинський просто діяв за законом, у нього виходу іншого не було. А перша справа по витівках Хруща була порушена в обласній прокуратурі ще 30 травня 2005 року, коли Гайсинського там і близько не було. Прокурором був дружок Хруща Стеценко.
— І як Стеценко таке дозволив?
— А його ніхто й не питав. Я укатав слідака винести постанову про порушення справи, пообіцявши йому за це місце в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Зрозуміло, що перед тим я заручився підтримкою з боку Генерального прокурора Піскуна. Але спочатку я посварив Піскуна з Пинзеником, який протежував Хрущу й вже майже домігся призначення Хруща прокурором Києва.
— І де той слідак зараз?
— Як де? — У Генеральній прокуратурі. Стасе, ну коли я не виконував своїх обіцянок? Я ж не з Хоружівки. Я ж бритоголовий з Донецька. Пацан сказал – пацан сдєлал.
Стеценко був у шоці. Але справу я попрохав навмисно порушити саме 30 травня, щоби слідчий зміг її включити в звіт за місяць. Стеценко став слідаку руки викручувати, мовляв, прибери справу зі звіту й порви постанову. А слідак вперся насмерть. Тоді Стец спробував скасувати постанову, але вже була проведена перша слідча дія. І це при тому, що справа не мала номеру – Стеценко, ясна річ, не підписував картку форми 1.
Тоді я слідчому кажу: „Треба створити оперативно-слідчу групу. Ось тобі прізвища міліціонерів, які туди ввійдуть, пиши листа на ім’я міністра. А я з завізованим у Луценка листом поїду в Генеральну й підпишу постанову на створення групи. А заодно – форму 1.” Одним словом, додавили ми цю справу. Вони досі не закрита – Кудрявцев ховає її в прокуратурі Черкаської області. Ну, то нічого, це Кудрявцеву ще таким боком вийде…
І звільнення прокурорів з посад я влаштовував ще за часи Кучми без всякої сторонньої допомоги. Не плакався, як цей мудак Пенчук, а діяв. Першою моєю жертвою став колишній прокурор Куйбишевського району Донецька Бойчук, який, виконуючи вказівки Кузьміна та Сірожи Ленського, двічі вносив подання до суду про мій арешт. Пацани хотіли мені помститися за публікації про Васильєва.
— Так у тебе з Кузьміним і Ленським любов давня…
— А ти думав. Тільки вони не зрозуміли зразу, на кого хліб кришать. Одним словом, став я того Бойчука опікати. Але ніяк не можу його за горло взяти – хоч плач. А тут якраз наприкінці 2003 року задумали ми з Євгеном Талишевим, головним редактором донецького тижневика „Остров”, видати спецвипуск газети, цілком присвячений Геннадію Васильєву. Васильєв став Генпрокурором 18 жовтня 2003 року, а це було десь у листопаді-грудні. Зібрали до купи мої статті про Геннадія Андрійовича, домовилися з типографією про кольоровий друк, назвали спецвипуск „Васильєвський острів”… А наприкінці своїх опусів я поставив такий текст: „Автор складає щиросердну подяку прокурору Куйбишевського району м. Донецька Бойчуку за творчу наснагу та моральну підтримку”.
— Який жах!
— Отож. Васильєв і Ко жартів не розуміють. І вилетів Бойчук з посади. Між іншим, досі десь швендяється на волі й думає, що я про нього забув. Нічого подібного. Його тюрма в нього ще попереду. Я людина не злопам’ятна, але на забудькуватість не страждаю. Доводити всі справи до логічного завершення – це ж наш донецький менталітет.
— Я це вже зрозумів, спостерігаючи за тим, як Кузьмін з Колесниковим „достають” Луценка.
— Во-во. Втім, Кузьмін не завжди обслуговував Ахметова з Колесниковим, хоча кримінальну школу він проходив у Васі Джарти. Спочатку, як ти знаєш, Вася мав власну бригаду – я добре пам’ятаю, чим він займався в Макіївці на початку 90-х, до того ж я дружив з його родичами, тож понаслухався. Потім Вася став „смотрящім” по Макіївці від „Люкса”, згодом – мером Макіївки. А Кузьмін при ньому – прокурором. Була наприкінці 90-х така велика прокурорська пертурбація. Щоби звільнити місце Кузьміну, макіївський прокурор Ольмезов був переведений у Донецьк, донецький прокурор … як його… Микола Лукич… а, Кириченко – призначений з пониженням прокурором Калінінського району. А тоді вже Кузьмін посів вакансію в Макіївці. Це ж Кузьмін і розслідував підпалення Центрально-міського суду Макіївки, коли в 1999 році згорів архів.
— А в архіві була кримінальна справа на Джарти…
— Між іншим, ти знаєш, що Джарти нагороджений медаллю „За відвагу на пожежі”? Я сильно підозрюю, що це саме за ту історію. Що було в архіві – невідомо. Згоріло ж бо. Але знайомі судді розповідали, що начебто Васі дійсно колись впаяли 6 років по 144-й за рекет. Але він не сидів – якось викрутився. Так це я до чого. Після Макіївки Кузьмін перейшов в обласну прокуратуру й став обслуговувати Геннадія Васильєва. А Ахметов і Васильєв – вороги. Тож, виходить, що Кузьмін перекинувся в табір противника. Після помаранчевого безладдя, яке на сайті „Майдан” називають „революцією”, Кузьмін став зброєносцем Черновецького. Саме Льоня-Космос купив йому місце заступника Генпрокурора. Сірожі Ленському, до речі – також. Потім Кузьмін послав Льоню на хєр і став знову обслуговувати Джарти, Ахметова й Колесникова. А зараз Кузьмін смокче у Балоги. А заодно – крисить бабло в заступника Генпрокурора Кудрявцева.
— Як, у Віктора Вікторовича? Нахаба, одначе. І як це йому вдається?
— Як вдається? – Кузьмін бере за закриття справ більше, аніж розповідає про це Кудрявцеву. А між тим, вони домовлялися працювати в чотири руки й ділитися по-чесному: Кудрявцев знаходить грошовитого клієнта; Кузьмін порушує проти клієнта кримінальну справу; трясе клієнта, як липку; викачує гроші; закриває справу й ділиться з Кудрявцевим. Відділ по розслідуванню економічних злочинів у Кузьміна очолює його племінник Сірожа Ленський. Той самий дебіл, який зараз фальсифікує протоколи допиту Пенчука. Але Кудрявцев не може проконтролювати, скільки Кузьмін реально бере, Сірожа патрона Кудрявцеву, ясна річ, не здає, і Ренат Равелійович зухвало користується непоінформованістю Віктора Вікторовича. До того ж останнім часом сильно демпінґує Корнякова. Наприклад, з Дігама вона взяла лише два лимони „зелені”.
— Це співзасновник „Фокстроту”?
— Він самий. Взяла вона за те, щоби проти нього не порушили кримінальну справу за підробку установчих документів, завдяки чому Дігам кинув свого колишнього напарника Шульгу. Таким чином Тетяна Всеволодівна стала харчитися на полі Кудрявцева. Але він їй за це шикарно помстився. Корнякова, як відомо, бере готівкою й лише готівкою. Тому коли Дігам заніс їй спортивну сумку з грошима, вона довго сушила голову, як перерахувати вміст. А як раптом він сотню-другу тисяч доларів не доклав? Тоді Корнякова знайшла вихід. Вона зважила банківську пачку, в якій було 100 стодоларових банкнот і порахувала, що мільйон потягне на 18 кілограмів. У торбі Дігама було 36 кіло „зелені”. Але баби, як відомо, дури. І Корнякова пішла до Кудрявцева вихвалятися своєю винахідливістю. А Кудрявцев не тільки розповів про це всій Генпрокуратурі, але ще злив інформацію мені.
— Блін, ви ж ним люті вороги.
— Так. Але в нас є спільні друзі. Кудрявцев ще й носом крутив: ви, мовляв, Бойку грошей трохи дайте, а він про Корнякову всьому Києву розповість. Бойко ж такий продажний, такий продажний…
Стасе, не дури мені голову. Давай про Пенчука вже закінчимо, бо скоро нас з кафешки повиганяють.
— Хто кому дурить? Ти ж сам про Хруща та Кузьміна з Кудрявцевим став розповідати.
— Так ось, повертаємося до нашого барана. Пенчук за свої афери неминуче опинився б за ґратами, якби Балога не вирішив би використати його у війні з Луценком. Зараз Балога вже повністю злився з групою Ахметова, у них спільний бізнес, Рінат передав Балозі частину закордонних активів у сталеливарній промисловості. Окрім того, Балога контролює Сєверодонеьцкий „Азот”, 60% акцій якого належить компаньйону Балоги — американцю закарпатського походження Алексу Ровту. Ровт – з Мукачевого, це корефан Балоги ще з тих часів, коли нинішній голова Секретаріату Президента був членом організованого злочинного угрупування покійного Михайла Токаря (відомий у кримінальних колах під прізвиськом „Геша”).
— Пригадується, цього Ровта звинувачували в рейдерському захопленні „Азоту”.
— Так. Ровт в’їхав на цей завод у розпал помаранчевого безладдя без будь-якого приватизаційного конкурсу. „Азот” оголошувався банкрутом і було створено спільне підприємство, куди перевели активи цього гіганта хімічної промисловості. Нагадаю також, що лідери „Нашої України” неодноразово запевняли виборців, що Сєверодонецький „Азот” стане другим після „Криворіжсталі” об’єктом реприватизації. Після приходу Балоги в Секретаріат всі розмови припинилися, а влітку 2007 року Президент Ющенко нагородив рейдера Ровта орденом „За заслуги”.
Оскільки Пенчук під керуванням Бродського здатний підписувати будь які папери й розповідати будь що на прес-конференціях, Балога, Колесников та „прімкнувший к нім” Бродський вирішили руками Пенчука повісити на Луценка вбивство Єрохіна. Те, що ми бачили на прес-конференції в УНІАНі, де Пенчук розповідав про білого й пухнастого Колесникова – це лише перша частина Марлезонського балету. Зараз готується друга. Після чого з Пенчуком, цілком ймовірно, трапиться нещасний випадок. Бо підписувати сфальсифіковані протоколи допитів – це одне. А брехати в суді – зовсім інше. Пенчук не здатний до логічного мислення й у випадку нормального публічного допиту попливе. Такі „свідки” нікому не потрібні. То ж, скоріше за все, після того, як Пенчук попідписує все те, що йому зараз підсовують у Генпрокуратурі, його просто приберуть. Причому вбивство Пенчука також спробують повісити на Луценка.
Відповідальними за акцію призначені Сірожа Ленський та його підлеглий, слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Курись Андрій Станіславович. Андрюха Курись – це такий собі кабанчик з Донецька. Бройлерна порода. Мозку мало, натомість суцільний м’ясо-жировий прошарок.
Давай погортаємо протоколи допиту Пенчука, а я тобі, між тим, розповім дещо цікавеньке.
(продолжение следует)
беседовал Станислав Речинский
предыдущие статьи:
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52142.html
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52146.html
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52150.html
http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52155.html
