После публикации на сайте «ОРД» и в газете «ВВ» статьи о беспредельных порядках в Замковой исправительной колонии №58, что в городе Изяславе, в редакцию газеты «ВВ» по электронной почте (!) пришло письмо от «хозяйки» Изяславской зоны подполковника внутренней службы Хомякова. Приводим текст этого письма.
Прочитавши у Вашій газеті статтю «В „лагере смерти” законы молчат» не зміг стримати бажання, щоб задати декілька запитань її автору. Але про все по порядку.
Дійсно, Замкова виправна колонія у Хмельницькій області (№58) розташована в приміщенні монастиря Бернардинів, — і це, мабуть, єдиний факт, який відповідає дійсності, наведений паном Речинським в статті. А все інше, для людей, які мають хоча б якесь відношення до кримінально-виконавчої системи, — виглядає, м’яко кажучи ,- фантастично.
Пересічного читача може вразити обізнаність автора щодо розміщення камер ОК та карцеру в колонії, а от у тих хто тут працює, хто відвідував цю колонію, навіть тих хто відбуває чи відбував тут покарання інформація про те, що камери ОК і карцеру облаштовані у підвалі монастиря, — може хіба що розсмішити. Не говорячи вже про те, що живуть у них засуджені , як пише автор «летом в воде, зимой практически в снегу».
До речі, Замкову виправну колонію (№58) нещодавно відвідували представники Європейського Суду. Були вони і в тих камерах, про які пише пан Речинський, однак зауважень з приводу утримання засуджених у них не було. Хочеться знати, коли пан Речинський зміг відвідати колонію про яку з такими подробицями пише.
Читаючи про те, що в Замковій виправній колонії (№58) „в основном от туберкулёза” , як пише автор, вмирають засуджені може скластися враження що вся статистика щодо смертності засуджених вцілому по КВС базується лише на цифрах із цієї колонії. Пишучи про такі серйозні речі, мабуть, можна було б перед цим поцікавитись, коли був зареєстрований останній факт смерті в цій колонйї взагалі, не говорячи вже про смерть від туберкульозу.
Що ж до інформації про „осужденного с характером» про якого згадує пан Речинський, то і тут чомусь викладено все, м’яко кажучи, неточно. Насамперед те, що кримінально-виконавчим кодексом ст.107 визначено права та обов’язки засуджених, однак там ні слова не має про те, що засуджені мають право не виконувати законні вимоги адміністрації.
До того ж читачеві, мабуть, хотілося б побільше дізнатися про згаданого засудженого, однак пан Речинський це чомусь упускає. Хочеться знати чому? Чому не говориться про те, скільки разів він засуджений, за які злочини, чим займався до засудження? Чому не згадується про те, як в одній із колоній він побив засуджених, які стали на шлях виправлення? Чому не має ні слова про те, що насправді цього засудженого не влаштовує і якого „порядку” він хоче.
Окремо хочу сказати про використання підрозділу спеціального призначення. Пан Речинський говорячи про це мав би знати, що нормативними актами, які регламентують діяльність органів Державної кримінально-виконавчої служби визначено порядок залучення підрозділів спеціального призначення до проведення заходів на території установ виконання покарань. Однією із умов використання підрозділів спеціального призначення є обов’язкове погодження з державними органами, які здійснюють нагляд за дотриманням законності в установах виконання покарань.
Іншими словами, інформацію про введення підрозділу спеціального призначення до Замкової виправної колонії у Хмельницькій області (№58) елементарно можна перевірити. Однак це, мабуть, нікому не потрібно.
Також пан Речинський, пишучи про те, що засудженому забороняють побачення міг би ознайомитися із статею 134 Кримінально-виконавчого кодексу сам особисто, а не списувати це на неправильну трактовку закону адмістрацією.
Можна було б аналізувати кожен факт і доводити його неправильність, однак це вже нічого не міняє. Маємо статтю у вашій газеті яка відповідним чином характеризує кримінально-виконавчу службу, а добавивши під кінець трішки політики (вибори 2004 року), отримали сенсацію з політичним присмаком.
Хочу зауважити, що подібні публікації вкрай негативно впливають на формування громадської думки про роботу органів Державної кримінально-виконавчої служби в суспільстві. Завдяки чому складається думка про те, що в установах виконання покарань тільки те і роблять, що б’ють і принижують засуджених.
Хочеться вірити що причина цього — вічна гонитва журналістів за сенсацією, а не цілеспрямована „атака”, направлена на дискредитацію органів Державної кримінально-виконавчої служби.
З огляду на вищевикладене, прошу на сторінках Вашої газети розмістити дійсну інформацію про колонію і кримінально-виконавчу службу вцілому. Якщо для цього мало перевірки тих фактів, які ви вже опублікували, щоб їх спростувати на сторінках Вашої газети, то ми будемо раді бачити пана Речинського з дозволом на відвідування колонії від Державного департаменту України з питань виконання покарань, і хочеться вірити що у нього вистачить сміливості опублікувати спростування своєї ж статті. А поки що складається враження про якусь „платну” демократію: хто заплатив — для того і написали, а правда мало кого хвилює. Не хочеться в таке вірити, але дійсність говорить сама за себе.
Депутат Ізяславської районної ради,
начальник Замкової виправної
колонії у Хмельницькій області (№58)
підполковник внутрішньої служби В.М.Хомяков
Конечно, же не может не радовать, что руководство исправительных учреждений освоило уже не только высокое искусство избиения людей резиновыми палками, и способы хищения заработной платы заключенных, но и способы общения с помощью Интернета. Надеемся, что это станет первым шагом сотрудников лагерных администраций (ничего, что я вас так называю?) на пути приобщения к общечеловеческим ценностям, в том числе и к правильному пониманию прав человека.
Пожалуй, главным, извините, месседжем в письме Хозяйки Хомякова является следующий абзац: « Що ж до інформації про „осужденного с характером» про якого згадує пан Речинський, то і тут чомусь викладено все, м’яко кажучи, неточно. Насамперед те, що кримінально-виконавчим кодексом ст.107 визначено права та обов’язки засуджених, однак там ні слова не має про те, що засуджені мають право не виконувати законні вимоги адміністрації.
До того ж читачеві, мабуть, хотілося б побільше дізнатися про згаданого засудженого, однак пан Речинський це чомусь упускає. Хочеться знати чому? Чому не говориться про те, скільки разів він засуджений, за які злочини, чим займався до засудження? Чому не згадується про те, як в одній із колоній він побив засуджених, які стали на шлях виправлення? Чому не має ні слова про те, що насправді цього засудженого не влаштовує і якого „порядку” він хоче.» В этом пассаже сразу мурло отечественного тюремщика и нарисовалось в полном объеме. Хозяйка Хомяков и словом не обмовился о главной претензии к администрации его «зоны» — о том, что заключенный Агеев был зверски избит администрацией. Об этом хозяйка молчит, но пытается перевести разговор в другую плоскость, а почему дескать Речинский не пишет о том, сколько раз был осужден Агеев, а по каким статьям, а чем он занимался до осуждения? Честно скажу, я не знаю, сколько раз и по каким статьям осуждался Агеев и чем он занимался на свободе. Мне это неинтересно и Вы этим незаконно спекулируете. И это не имеет ни малейшего отношения к статье. Потому что вне зависимости от того, какое преступление и сколько раз совершил Агеев, суд наказал его ЛИШЕНИЕМ СВОБОДЫ, а не избиениями со стороны администрации. Но тупая хозяйка Хомяков настолько не понимает этого, настолько не понимает, что нет никакой взаимосвязи между тяжестью преступления и карательными незаконными действиями администрации, что даже пишет это прямым текстом в газету. Уже на основании одного этого абзаца при переаттестации Хомякова нужно было бы гнать из пенитенциарной системы поганой метлой. Потому что он ненормален, он путает себя с судом и считает, что вправе «добавлять» от себя некие наказания в зависимости от того, какой тяжести преступление совершил заключенный.
Еще одно симпатичное выражение в письме хозяйки: «кримінально-виконавчим кодексом ст.107 визначено права та обов’язки засуджених, однак там ні слова не має про те, що засуджені мають право не виконувати законні вимоги адміністрації». Подполковник Хомяков, а вы уверены, что все ваши законные требования – законны? У меня есть другие сведения, но об этом мы пока не напишем. Подождем, пока воспользуемся Вашим приглашением и приедем. В составе комиссии по проверке законности Ваших действий.
Станислав Речинский, «ОРД»
