Человек не терпит насилия!

«Українська «якбиТОлогія»

51961

 


 


 


Накануне очередного переломного момента нашей истории (точки бифуркации или «граблей»?), львовское издательство «Пирамида» напечатало второе издание книги «Українська «якбиТОлогія» нариси альтернативної історії». Автор – известный украинский журналист Дмитро Шурхало, выбрал для своего исследования самую больную тему отечественной, извините ментальности. ЯКБИ…  С этого слова начинается множество украинских стихотворений, это слово является определяющим в украинской истории. Мы «крепки задним умом», «после драки кулаками машем» и состоим почему-то только из гетманов и … предателей. Гетманы нудно ссорятся, предатели скучно и привычно предают и … истории не происходит. Точнее, она происходит не с нами. Ее нам постоянно делают соседи. А мы лишь наблюдаем как нас …  «делают». Наблюдаем с тупым выражением лица, и слюна капает на подбородок. А наиболее активная часть «нас» в это время шарит по нашим карманам. А мы, с опозданием в год, век, тысячелетие думаем: «ЯКБИ…». Может быть, уже пришла пора выйти из оцепенения или воровитой мелкой суеты и попытаться делать свою историю в единственно-верном варианте? На этой возвышенно-риторической ноте мы и закончим вступление и посоветуем ЧИТАТЬ ВСЕМ! Эту книгу. Отрывок из которой мы и публикуем с любезного разрешения автора.


«ОРД»


 


 


 


 


“Берія замість Хрущова, перебудова замість відлиги


 


Смерть Іосіфа Сталіна, безперечно, була точкою біфуркації, від якої розвиток СРСР міг піти у різних напрямах. Адже кількадесят років система влади вибудовувалась під одного диктатора з необмеженими повноваженнями, якого раптом не стало.


Знаменно, що й ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, і марксист Лєв Троцкій передрікали: разом зі Сталіним піде в небуття не лише диктатура КПРС, а й сам СРСР. І хоча, загалом вони правильно передбачили крах радянського ладу та його причини, однак у термінах помилилися. Проте, очевидно, трансформація СРСР могла відбутися значно раніше.


 


Одразу після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) влада опинилася в руках Президії ЦК КПРС у складі: Малєнков, Берія, Молотов, Ворошилов, Хрущов, Булганін, Каганович, Мікоян, Сабуров і Первухін. За пропозицією Лаврєнтія Берії головою Совміна СРСР став Георгій Малєнков. Микита Хрущов обійняв контроль над апаратом ЦК КПРС (*Першим секретарем ЦК КПРС Хрущов став лише у вересні 1953-го). За пропозицією Малєнкова, Берія зберіг посаду першого заступника голови уряду й очолив реорганізоване Міністерство внутрішніх справ, куди, крім міліції, увійшли органи держбезпеки. Ще одним першим заступником став Вячеслав Молотов, якому також повернули портфель міністра закордонних справ. А Клим Ворошилов став головою Верховної Ради СРСР – номінальним лідером країни рад.


Так, влада опинилася в руках п’ятірки: Малєнков, Хрущов, Берія, Молотов, Ворошилов.


 beria poh


В радянському керівництві виникло кілька прихованих ліній протистоянь. Зокрема, попервах Малєнков і Берія опонували Хрущову, який мав підтримку партапарату й армії в особі міністра оборони Ніколая Булганіна. Однак впродовж чотирьох місяців Хрущов зумів перетягти на свій бік не лише Молотова, Ворошилова, але й Малєнкова. Спільними зусиллями вони знищили Лаврєнтія Павловіча. А невдовзі Хрущов усунув від влади своїх спільників і став одноосібним державним лідером…


 


Перш, ніж перейти до визначення альтернативних сценаріїв, слід неупереджено розповісти про Лаврєнтія Берію, образ якого надто спотворено. Його зазвичай засуджують на підставі двох міфів, які глибоко вкорінилися в масовій свідомості.


Згідно з першим міфом, саме Берія уособлював сталінські репресії. Водночас забувають, що і в решти радянського керівництва руки по лікоть у крові. Скажімо, головний викривач і творець антикульту Берії – Микита Хрущов – і на посаді голови Московського міському ВКП(б), і на чолі ЦК КП(б)У був інціатором репресій. Зокрема, в січні 1936 р. Хрущов зазначав: «Надо сказать, что не уж много мы арестовали людей… 308 человек для нашей московской организации – это мало». А в Україні в лютому 1940 р. заявляв: «Враги у нас не передохли и не передохнут, пока существует капиталистическое окружение. Это надо помнить. Мы на Украине здорово почистили врагов. Но некоторые еще остались».


За приблизними підрахунками, під час великої чистки 1930-х років Хрущов лише в Москві санкціонував близько 55 тисяч смертних вироків і приблизно стільки ж – в Україні (1938–1940); натомість у Грузії за керівництва Берії (1931–1937) до страти було засуджено близько 10 тисяч осіб.


 


Після приходу Берії на посаду наркома внутрішніх справ (наприкінці листопада 1938 р.), з січня по вересень 1939 р. кількість в’язнів зменшилася, але згодом – знову збільшилася (по-перше, через репресії на приєднаних західних територіях; по-друге, почали садити за запізнення на роботу, випуск бракованої продукції тощо). Утім, за Берії звільнили багатьох ув’язнених при Єжові, що й породило міф про «берієвську відлигу» кінця 1930-х (хоча рішення радше приймав не він, а Сталін).


 


Зрештою, усунули з усіх посад і стратили Берію зовсім не за причетність до цих жахливих злочинів, а за те, що він був англійським шпигуном. Мовляв, Берія в 1919–1920 роках працював у контрозвідці Азербайджану (на цю службу він пішов за вказівкою більшовицького підпілля у Закавказзі), який тоді підтримувала Великобританія; а «підтвердженням» стало те, що Берія припинив слідство у справі звинуваченого в шпигунстві посла СРСР в Великобританії Майского. Йому інкримінували викривлення національної політики і т.п. злочини перед партією. Спеціальна колегія судила Берію в закритому режимі, без адвокатів (через це виникла версія, що його вбили під час арешту, а судовий процес був фарсом), а його рідні – дружина і син – зазнали переслідувань тільки через те, що були родичами «ворога народу».


 


beria


Дуже показово, що Берію, через якого, як керівника атомного проекту, часом проходила понад чверть дербюджету СССР, не звинуватили у жодних фінансових зловживань. У нього конфіскували лише 363 тисячі рублів заощаджень при 28 тисячах офіційної платні, плюс дві Сталінські премії  загальною сумою 250 тисяч рублів.


Аби дискредитувати Берію в очах загалу, почали смакувати його сексуальну розбещеність. Справді, тут він користувався службовим становищем на всі сто, що й почали використовувати для демонізації Лаврєнтія Павловіча. З’явилися страшні історії про те, як він ґвалтував старшокласниць, яких ловили на вулицях. Щоправда, слідство, з надмірною цікавістю копирсаючись у брудній білизні, жодного зґвалтування йому не інкримінувало.


Утім, вже в часи перебудови жертви берієвського темпераменту часто «згадували», що «при цьому» у нього з рота смерділо гнилими зубами або цибулею. Але в голові нерозбещеного світськими новинами радянського обивателя гнилі зуби якось уживалися з казковими благами партноменклатури. Зрештою, список берієвських коханок (62 особи – як на наші часи, нічого особливого) поговір зазвичай збільшував до трьохсот – як у гаремі князя Володимира*. (*Хотілося б, щоби наші можновладці були більше зацікавлені сексуальними пригодами (не зловживаючи цибулею), ніж збагаченням за державний кошт.)


 


Аби виправдати розправу над Берією, було вигадано другий міф: Берія готував державний переворот. Мовляв, він збирався захопити владу, винищити партійну та армійську верхівку і встановити диктатуру, ще жахливішу за сталінську. Казали навіть, що Хрущов і К-о випередили його на одну добу (мовляв, наступного дня він мав арештувати партверхівку у театрі). Однак, жодних свідчень підготовки заколоту Берією немає. Зрештою, він просто не мав великої підтримки не лише в державно-партійному апараті, але й в струткурі МВС-МДБ, до якої з 1945 до березня 1953-го не мав відношення.


Насправді, в матеріалах слідства не йдеться про те, що Берія готував заколот: немає ні відповідних наказів (чи свідчень про їх існування), ні планів захоплення влади… Та й звинувачували його здебільшого на підставі умовиводів, а не фактів. Про відсутність у Берії заколотницьких намірів свідчить і те, що попервах Малєнков і Мікоян пропонували призначити його мінстром нафтової промиловості, й лише несамовитий Хрущов наполіг на розстрілі.


 


Зрештою, історична правда в тому, що справжній заколот влаштувала саме антиберієвська коаліція. Група армійських офіцерів вдерлася в Кремль і арештувала першого віце-прем’єра без будь-яких санкцій. І хоча Малєнков віддав наказ про арешт «іменем радянського закону», однак радянський закон не передбачав таких повноважень ані за головою уряду, ані за військовими.


 


Судячи з усього, Берію згубило те, що він вважав себе одним із ключових політичних гравців і почав активні реформаторські дії на всіх фронтах. Насамперед він взявся за карально-репресивні органи. Вже наступного дня після того, як Берія очолив МВС, було створено чотири групи для перегляду фальсифікованих справ.


«Повідомлення МВС для преси про звільнення арештованих лікарів значно відрізнялося від рішення ЦК КПРС, — зазначав згодом генерал держбезпеки Павєл Судоплатов,  наближеність якого до Берії оцінили в 15 років позбавлення волі. — В цьому повідомленні Берія використав сильніші вирази для засудження незаконного арешту лікарів… На початку квітня 1953 р. Хрущов скерував закритий лист партійним організаціям з вимогою не коментувати опубліковане в пресі повідомлення МВС і не обговорювати проблему антисемітизму на партзборах».


Серед перших його кроків була масштабна амністія: із 2,526 млн в’язнів звільнено 1,181 млн. Також Берія суворо заборонив щодо підслідчих засоби примусу. Зрештою, саме він розпочав процес реабілітації.


Поширеною є думка, що берієвська амністія була спрямована на те, аби дестабілізувати ситуацію в країні, щоби потім під гаслом наведення ладу взяти владу в свої руки. Творці антикульту Берії не посоромилися такий гуманний акт використати проти нього. Відомий пізньорадянський кінофільм «Холодне літо 53-го» показав, що ця амністія була просто величезним злочином – мовляв, звільнили кримінальників, які влаштували справжній терор.


Безперечно, звільнення великої кількості людей створило криміногенні проблеми. Проте варто знати, що серед звільнених було 590 тисяч засуджених до позбавлення волі терміном до 5 років, 6 286 вагітних і 35 505 жінок, які відбували покарання разом з дітьми віком до двох років… Зрештою, про мотиви Берії найкраще свідчить те, що він разом з амністією запропонував пом’якшити кримінальне законодавство з такою арґументацією: «Перегляд кримінального законодавства необхідний, бо щороку засуджується понад 1,5 млн. осіб, в тому числі до 650 тис., на різні строки позбавлення волі, з яких більшість засуджується за злочини, що не становлять собою небезпеки для держави.  Якщо цього не зробити, через 1-2 роки загальна кількісьб в’язнів знову сягне 2,5-3 млн. осіб».


Наступна інціатива Берії – заборона носити на демонстраціях портрети партійних керівників і  «тихе» озвінчування культу особи Сталіна: було зупинено вихваляння в газетах, припинено вихід повного зібрання творів (згодом це стало однією з підстав для звинувачення).


 


Найсерйознішим починанням став ґрунтовний перегляд національної політики. 12 червня 1953 р. за доповіддю Барії було прийнято рішення Президії ЦК КПРС, яке забов’язувало всі партійні та державні органи докорінно виправити перекручення радянської національної політики:


 


—         організувати підготовку і широке висунення на керівну роботу людей місцевої національності;


—         відмінити практику висунення кадрів не з місцевої національності;


—         звільнених номенклатурних працівників, які не володіють місцевою мовою, відкликати в розпорядження ЦК КПРС;


—          діловодство в національних республіках вести на рідній, місцевій мові.


Відомий совєтолог Абдурахман Авторханов зазначав щодо цього: «Справа не обмежилася цією постановою. У національних республіках приступили до ліквідації інституту других секретарів. Його створив Сталін. Він зводився до наступного: перший секретар ЦК партії союзної республіки призначається з националів, а другий секретар ЦК – російський, безпосередньо з Москви. Ні мови, ні історії, ні культури місцевого народу він не знає, і знати йому не треба. Він очі і вуха Москви проти потенційного сепаратизму…  У національних республіках були і є посаді, які взагалі можуть бути зайняті тільки росіянами або зросійщеними націоналами.  Це посади командувачів військовими округами, начальників прикордонних загонів, голів КДБ республік, міністрів внутрішніх справ, керівників залізнициць і повітряних ліній, директорів підприємств союзного значення…


Берія зрозумів і, ймовірно, переконав інших, що в інтересах самої партії відмовитися від цієї потворної великодержавної практики і взяти курс на коренізацію партійного і державного апарату. Почали з України і Білорусії. Там навіть першими секретарями ЦК були росіяни: в Україні Мельникова замінили українцем Кириченко, в Білорусії Патолічева замінили білорусом Зімяніним. У Латвії другого секретаря ЦК Єршова замінив латиш Круміньш. До інших союзних республік черга так і не дійшла: 26 червня Берію арештували. Серед іншого його звинуватили в ставці на “буржуазних націоналістів”, як приклади приводилися Україна, Білорусія і Латвія!».


Берія підготував доповідні щодо помилок у боротьбі з націоналістичним підпіллям в Україні та Литві. Серед іншого, він пропонував запровадити в республіках власні нагороди задля підвищення почуття національної гідності. Вочевидь, для цього ж обговорювалося навіть створення національних армійських частин, щоправда, декоративного характеру.


 


«Все це створювало подекуди ніякові ситуації, — згадує Судоплатов. — Щойно призначений міністр внутрішніх справ Литви за наівністю скерував до секретаріату Берії доповідну на литовській мові, викликавши справжній сполох, – ніхто в центрі, зрозуміло, не знав литовської».


 


Фактично, Берія пропонував перетворити СРСР з централізованої на справді федеративну державу. А на місцях берієвські ставленики почали впроваджувати його бачення національної політики та ставити на місце партійних працівників. «Хоч на засіданні українського ЦК прийнято було говорити по-російському, Мєшик (міністр внутрішніх справ УРСР. – Авт.)   дозволив собі зухвало звернутися до присутніх по-українськи, порекомендувавши шокованим росіянам, включно з першим секретарем ЦК Мельниковим, вчити українську мову, — згадує Судоплатов. — Мєшик гордо розказував мені про ці епізоди, що свідчили, з його слів, про правильну лінію в національній політиці. Я сказав йому, що він дурень, якщо вступає в конфлікти з місцевою владою». Згодом Павла Мєшика розстріляли з п’ятьма іншими соратниками Берії. Серед іншого йому інкримінували «плани відродження буржуазного націоналізму на Україні».


 


Крім того, Берія активно займався зовнішньою політикою, зокрема, виступав за об’єднання Німеччини і відмову від побудови там соціалізму; намагався обмежити функції партапарату та його втручання в діяльність господарчих органів…


«Не оцінюючи мотиви ініціатив Берії в квітні-червні 1953 р., треба визнати, що його пропозиції щодо ліквідації ГУЛАГу, звільнення політв’язнів, нормалізації відносин з Югославією містили всі основні заходи “ліквідації культа особистості”, реалізовані Хрущовим в роки “відлиги”, — пише відомий сучасний совєтолог Ніколай Зєнькович. – Отже, Хрущов просто-напросто запозичив новаторські ідеї в Берії  і видав їх за свої? Та ще автора цих ідей оголосив ворогом і розстріляв? Виходить, так».


 


Попервах Берія діяв у тісному союзі з Малєнковим, що й забезпечувало успіх його ініціатив. Але якимось чином Хрущов зумів перетягти Малєкнова на свій бік. Тут значну роль відіграла дрібниця. Як свідчить Судоплатов, «дружбі Берії і Малєнкова настав кінець в травні 1953 р. Відомий драматург Мдівані, який особисто знав Берію, вручив керівникові його секретаріату Людвігову лист, в якому звинувачував Малєнкова в тому, що він в своїй доповіді на XIX з’їзді партії наче б то використав матеріал з промови царського міністра внутрішніх справ Булигіна в Державній Думі, коли говорив, що потрібні нові гоголі й щедріни, щоб підняти духовну атмосферу в суспільстві. Звинувачення в такому запозиченні було серйозною справою, особливо під час боротьби за владу, що загострилася після смерті Сталіна. Берія з обуренням наказав Людвігову списати цей лист і припинити спілкування з  “грузинською сволотою”. Однак лист в травні 1953 р. з секретаріату Берії переслали в секретаріат Малєнкова… Тільки-но 26 червня 1953 р. Берію арештували, всі співробітники його секретаріату, які знали про лист, були негайно арештовані і ув’язнені.  І лише після падіння Хрущова, через 11 років, їх амністували». [*До плагіату тоді ставилися суворо. Берію серед іншого звинуватили у привласненні роботи з історії більшовицької організації в Закавказзі. І хоча розстріляли його не за це – все одно показово, що таке питання розглядав генеральний прокурор СРСР! Зараз на пострадянському просторі кожен другий начальник середньої руки стає «проффесором», причому наукову роботу, зазвичай, за нього пишуть інші.]


 


За іншою версією, конфлікт між радянським прем’єром та його першим заступником виник через те, що Берія усунув із МВС Сємьона Ігнат’єва  (причетного до фальсифікації «справи лікарів») – людину Малєнкова, яка відповідала за партійний контроль над органами держбезпеки.


 


Невдоволення реформаторським запалом Берії та його безцеремонністю зростало, особливо серед «старих більшовиків»: Молотова, Кагановича, Мікояна. Цим негайно скористався Хрущов, аби втягнути їх у змову. Малєнков певний час вагався, але врешті-решт також погодився на усунення Берії. Однак, змовники довго не могли наважитися перейти до дій. І тут їм також допоміг випадок! У Східній Німеччині почалися заворушення, і розрулювати їх відправився Берія. Його десятиденною відсутністю в Москві і скористався Хрущов, аби остаточно все підготувати. Через Булганіна до заколоту приєдналися вищі армійські офіцери на чолі з маршалами Кирилом Москаленком і Георгієм Жуковим. Відтак 26 червня 1953 р. на засіданні Президії ЦК було поставлено питання про зняття Берії з усіх посад. Тим часом, у Кремль пропустили 5 машин з озброєними офіцерами, відімкнули зв’язок і блоковали охорону. За сигналом Малєнкова військові арештували маршала Берію і в наручниках вивезли до бункеру Московського округу ППО… Звідти Лаврентій Павлович писав «дорогим товарищам», що зрозумів свої помилки і виправиться. Та невдовзі його засудили на закритому судовому процесі, на якому головував маршал Іван Конєв, до страти. Тоді ж у справі Берії до розстрілу було засуджено шість генералів держбезпеки, а багато інших людей – опинилися за ґратами.


 


Як зазначає Судоплатов, напередодні арешту Берія виглядав схвильовано і задумливо. Деякі сучасні дослідники також вважають, що якась інформація про те, що соратники готують його усунення, дійшла до нього. Якби Берія (чи хтось з генералів держбезпеки) довідався про плани арешту та усунення, то він міг би якимось чином протидіяти заколотникам. Скажімо, зумів би порозумітися з Малєнковим та/або нейтралізувати групу військових, яка збиралася його арештувати, за допомогою одного зі спецпідрозділів, якими керував Судоплатов.


 


Серед офіцерів, які арештували Берію, був і замначальника Головного політуправління Радянської Армії і ВМФ 46-річний генерал-лейтенант Леонід Брежнєв. Можливо, саме участь у вдалому заколоті згодом надихнула його на усунення від влади Хрущова. Та якби Берія довідався про заколот, то Леонід Ілліч міг би загинути від кулі судоплатівського головоріза. І хтозна, що б отримала країна замість благословенної «епохи застою»?.. Можливо, «відлига» плавно перейшла б у «перебудову»…


 


Відкриваю в майбутнє двері я,


Нас вітає товарищ Берія…*


 [*Олекса Ющенко, майбутній лауреат Шевченківської премії, весна 1953 р.]


 


Навряд чи Берія безпосередньо став би першою особою в державі (щодо цього поширеною є думка, що другого грузина на чолі країни народ би не сприйняв). До одноосібної диктатури можна

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ