Подейкують, що у молоді роки народний депутат України Рінат Леонідович Ахметов дуже любив грати в карти. І – головне – вмів це робити. Набагато краще за інших друзів і товаришів. Ці навички згодилися йому пізніше – коли він виріс, змужнів і, пройшовши через бізнес, прийшов у політику.
Сьогодні практично всі експерти заявляють: у Партії Регіонів склалася нездорова ситуація. Почалися процеси, що прогнозувалися нашим Інститутом ще рік тому – після перемоги ПР на парламентських виборах. Вже тоді ми неодноразово попереджали: Партія Регіонів досягла піку свого розвитку, вона здійснила програму-мінімум (прихід до влади), але через відсутність чіткої і зрозумілої програми-максимум це загрожує “самоїдством” і використанням пасіонарного потенціалу партії на внутрішнє протистояння.
Іншими словами, якщо партія розуміє владу не як механізм для здійснення більш високих цілей, а як самоціль, то після досягнення влади в партії починається криза і беззаконня, що виливаються в конкуренцію колишніх соратників.
З огляду на психофізіологічні характеристики основних гравців усередині ПР (Віктора Януковича і Ріната Ахметова), ми також прогнозували, що саме відносини між цими політиками будуть визначати погоду в партії. Тим більше, що несуттєві розбіжності між Януковичем і Ахметовим існували вже в 2003-2004 роках, але поразка Януковича на президентських виборах і початок “помаранчових репресій” (за принципом vae victis – горе переможеним) призвело до необхідності згуртувати лави і спрямувати свої сили на досягнення реваншу.
У 2006 році реванш був досягнутий, влада в країні була взята. Але внутрішні протиріччя в таборі переможців виявилися настільки сильними, що в дні політичної кризи весни 2007 року злагодженої гри регіоналів не спостерігалося. Була дійсна політична какофонія, результатом якої стала дезорієнтація партії щодо вибору моделей поводження.
Бездарно програна Віктором Януковичем боротьба з Президентом привела до того, що Рінат Ахметов – один із найбільш впливових політиків і бізнесменів у середовищі ПР – зрозумів: подальший опір чинити безглуздо. Необхідно погоджуватися з Президентом і йти на розпуск парламенту і на позачергові вибори. Причому йти, сподіваючись винятково на власні сили, – без зовнішньої підтримки.
Як стверджують очевидці, під час нескінченних переговорів із Президентом Янукович не виглядав ставним і самовпевненим опонентом Ющенка. У Третьяковській галереї в Москві експонується картина Івана Рєпіна “Мужичок з боязких”: в очах мужичка одночасно присутні страх, занепокоєння і ненависть. Отож погляд Януковича і вся його фігура нагадували саме цього героя репінської картини. Він не висував політичні вимоги – він просив повернутися в конституційне поле.
Один з депутатов-регіоналів у приватній розмові тоді відзначив: “Федорович страшно боїться знову сісти у в’язницю й одночасно боїться утратити владу; невідомо, який зі страхів у ньому домінує”. Ще один регіонал тоді ж розповідав: “На початку 90-х зі мною на будівництві працював колишній зек, що двічі відсидів і став на шлях виправлення. Так не було більш зразкової і законослухняної людини. Він настільки перестраховувався, що навіть справно купував талончики на проїзд у транспорті, де практично усі їздили “зайцями”.
До кінця травня депутати-регіонали усвідомили: Янукович перестраховується. Лідер, котрий боїться в’язниці та виявляє нездатність до ризику, перестає бути лідером. Усвідомлення цього моменту спонукало їх до самостійних дій: наприклад, 26-27 травня в епопеї навколо Генеральної прокуратури голосу Януковича не було чутно.
Депутати з ПР використовували міністра внутрішніх справ Василя Цушка як таран, а пізніше – як прапор. Коли ж Президент зажадав відставки й арешту Цушка, Янукович не заперечував – він попросту привселюдно з’явився з Президентом на футболі, продемонструвавши готовність йти на примирення, а для Цушка не залишив іншого вибору, як можливість виїхати в Ганновер і перечекати лихоліття.
Поводження Януковича можна було охарактеризувати рядками з Розенбаума: ” Господа и дамы! Вы ходите прямо, я пойду налево…”, або з Висоцького: ” Колея эта – только моя, выбирайтесь своей колеёй”.
В цих умовах Рінат Ахметов теж почав шукати шляхи до Президента і навіть виявився в чомусь більш успішним, чим Янукович. У Секретаріаті Президента розуміли: Ахметов – це реальний “хазяїн Донбасу”, це – реальний вплив на політичне життя, це – гроші та інші ресурси. Янукович – усього лише менеджер і символ. Якщо мати справу з опонентами – то в першу чергу з Рінатом.
Це ж зрозуміли і багато хто з депутатів-регіоналів. Якщо до початку кризи Ахметов міг похвалитися контролем над приблизно третиною депутатських мандатів усередині фракції ПР у Верховній Раді, то тепер він – визнаний лідер партії, явний конкурент Януковича.
Багато депутатів з умовної групи Клюєва-Азарова і з особистої клієнтели Януковича сьогодні перейшли до “гвардії Ахметова”. Процес переходу депутатів усередині фракції ПР – не менш драматичний і цікавий, ніж процес переходу депутатів з опозиції в коаліцію (ті ж обвинувачення в зраді, задіяні великі матеріальні резерви й обіцянки), але він менш очевидний і формалізований. Формально депутат N залишається членом фракції ПР – але він уже не “клюєвський”, а “ахметовський”.
А тепер – безпосередньо до гри в карти. Здається, Ахметову не терпиться викласти “тотус” колегам з партії – у першу чергу Януковичу. За наявною інформацією, Ахметов запропонував Януковичу варіант, відповідно до якого партійний список (перші 200 осіб) на майбутні вибори формується за принципом 50:50. Тобто, половина – люди, близькі до Януковича, а половина – люди Ахметова.
Зважаючи на те, що керівником нинішньої фракції ПР у Верховній Раді є близька до Ахметова Раїса Богатирьова, а керівником виборчого штабу – не менш близький до Ахметова Борис Колесніков, цей варіант може мати великий успіх у середовищі регіоналів.
Де ж підступ? У першу чергу – у ціні місця. Хочете, пан, мати свою половину? Прошу пана сплатити певну суму в загальну касу! У випадку, якщо одна зі сторін не зможе внести визначену суму, друга сторона має право викупити квоту.
З огляду на той факт, що в Ахметова зайвий мільярд завжди найдеться, а в Януковича (навіть з огляду на потенціал Клюева й інших “ахметовских недоброхотів”) з цим туго, можна припустити, що Ахметов претендує на купівлю не менш 70% майбутньої фракції!
Зараз можна сміливо прогнозувати, що в результаті виборчої кампанії 2007 року буде два основні потерпілі – Віктор Янукович і Олександр Мороз. Янукович – навіть якщо він стане першим номером списку – навряд чи зможе в майбутньому претендувати на прем’єрську посаду. Максимум, на який може сподіватися Віктор Федорович, це посада губернатора Донецької області.
Вершити владу будуть зовсім інші люди. Мороз же стане, вочевидь, жертвою рейтингів, що так наполегливо малюють наближені до Ахметова соціологи. Вони виштовхують Мороза в самостійний похід за голосами, при цьому вустами Бориса Колеснікова повідомляючи, що “Мороз сильний як ніколи”. Як наслідок Мороз повторить долю Володимира Литвина.
Навіть якщо соціалісти наберуть більш 30%, їх навряд чи пропустять у парламент. Їхні голоси будуть “різатися”, а бюлетені – знищуватися, як це відбувалося навесні 2006 року з НБЛ і деякими іншими партіями і блоками.
За деякими даними, підтвердженими інсайдерською інформацією, між оточенням Ріната Ахметова й оточенням Президента намітилися домовленості щодо проведення виборів – точніше, впливу на хід виборчої кампанії. Розуміючи подвійність країни й електорату, Ющенко й Ахметов можуть піти на джентльменську угоду: Президент закриває очі на фальсифікації на користь Партії Регіонів на Сході України, проте виконавча вертикаль і численні спостерігачі від ПР не будуть звертати уваги на те, що за “Нашу Україну” “проголосують” сотні тисяч галичан, що знаходяться на заробітках у Європі. Фактично, змова переслідує дві мети.
Ціль перша: максимально спільними зусиллями протистояти Блокові Юлії Тимошенко, створюючи передумови для широкої коаліції (НУ+ПР) у майбутньому парламенті. Основний інтерес “Нашої України” у даній ситуації: Президентові необхідно показати, що його політична сила може бути успішніша за Блок Юлії Тимошенко, інакше під сумнівом буде висування Ющенка на другий президентський термін.
Ціль друга: боротьба за бонуси. Чим менше партій пройдуть у парламент – тим більші будуть бонуси. Тобто, кількість мандатів, що виявляться в залишку після процентного поділу основної частини депутатських місць. Природно, ці бонуси будуть пропорційно поділені між фракціями. Оскільки Партія Регіонів є лідером електоральних симпатій, вона може претендувати на найбільшу кількість бонусів і на розширення за їхній рахунок фракції.
У цьому зв’язку є сенс декодувати деякі слова Бориса Колеснікова, сказані в інтерв’ю “Дзеркалу тижня” 9 червня 2007 року. Коли Колесніков обіцяє “закидати електорат шапками кращих закордонних технологів”, це варто сприймати зовсім в іншому розрізі. Борис Вікторович має на увазі, що політичні технологи будуть створювати димову завісу, ширму для того, щоб потай здійснювалися глобальні фальсифікації, у результаті яких Партія Регіонів зможе поліпшити свій результат зразка 2006 року.
Немає в Партії Регіонів додаткового ресурсу, крім адміністративного! Усі соціологічні опитування показують, що в Харківській і Дніпропетровській областях відбувається зниження електоральної активності, падає рейтинг Партії Регіонів. А якщо в Харкові популярність ПР упала на 30%, то за рахунок яких регіонів вона могла прирости?
Та й політична логіка підказує: результат Партії Регіонів у 2006 році був продиктований тим, що партія знаходилася в опозиції і викликала симпатії в протестного електорату. За рік ситуація помінялася: ПР стала партією влади.
Ситуація буде виглядати таким чином. Якійсь Пол Манафорт або хто-небудь з його колег, хто підпадає під марку “кращі закордонні технологи”, запатентують гасло типу “Спільними зусиллями переборемо майбутнє” (до речі, пляшка за підказку!).
Це гасло буде супроводжувати всю кампанію Партії регіонів, але насправді основні кошти будуть витрачені саме на підкуп виборчих комісій. Реальне гасло Партії Регіонів і її керівництва – “Щоб у нас усе було, і нам за це нічого не було”, звісно, озвучуватися не буде.
До речі, аналогічне гасло й аналогічні дії можна прогнозувати й у таборі “Нашої України”, котра щодо Партії Регіонів є близнюком-братом – але на іншому електоральному полі. “Кто более матери-истории ценен?”, — запитав би в даній ситуації Маяковський.
Пригадується фільм Баррі Левінсона “Хвіст махає собакою”, в якому кампанія була проведена одними людьми й одними коштами, а лаври пожали інші, котрі придумали банальний ролик зі слоганом “Коней на переправі не міняють”. Так буде і зараз.
Однак план Ріната Ахметова – при всій його простоті й геніальності – досить уразливий. Проведений нами СВОТ-аналіз показав, що в проекті “Партія Регіонів імені Ахметова” — занадто багато “ахіллесових п’ят”. Якщо переваги і можливості – очевидні, то погроз і недоліків – більш ніж досить. Політичне життя розвивається аж ніяк не за корпоративними і бізнесовими законами.
Отже, погроза перша: Ахметову необхідно буде провести рішення про список через з’їзд партії. А це – аж ніяк не так безболісно, як може здатися на перший погляд. Звичайно, за останній рік чимало регіональних лідерів партійних організацій, що раніше орієнтувалися на Януковича або Клюєва, перейшли в табір Ахметова. Але багато в чому ситуація на з’їзді буде залежати від керівних органів, в яких Ахметов не може похвалитися більшістю.
Роль секретаріату або будь-якого іншого апаратного органа, допущеного до технічного процесу підготовки з’їзду, колосальна. Не варто забувати, що Сталін спочатку був просто генеральним секретарем ЦК – людиною із секретарськими функціями, керівником апарата, але це привело його до необмеженої влади.
Погроза друга: ніхто не може вгадати склад коаліції після виборів. Звичайно, Ахметов зараз намагається вибудувати систему, за якої єдино можливою була би коаліція ПР + НУ. А якщо раптом усередині НУ переможуть ті сили, що виступлять за створення помаранчевої коаліції – разом з БЮТ? Що користі від витрачених грошей?
Погроза третя: у бізнес-плані Ахметов розглядає варіант, відповідно до якого саме він стане ключовою фігурою в економічному житті країни, вибудовуючи складні комбінації і будучи центральною крапкою у великій системі відносин між кланами, фінансово-промисловими групами і транснаціональними корпораціями. Ахметов може вибудувати відносини по лінії “Ахметов – Фірташ” і по лінії “Ахметов – Гайдук” (в обох випадках пішовши на деякі поступки). Під роздачу при цьому може потрапити група “Приват”. Однак хто сказав, що Коломойський не виявиться хитрішим та вдалішим, і вже до осені ми можемо стати свідками об’єднання інтересів Коломойського і РосУкрЕнерго?
Погроза четверта: “Великий результат” “принижених й ображених”. Уявіть собі наступну картину. Проходить перший етап з’їзду ПР, на якому визначаються засади формування партійного списку. А у вересні група незадоволених (наприклад, Микола Азаров) заявляють про свій вихід з Партії регіонів і перехід в БЮТ. Фантастика? Анітрохи. З’являвся ж Азаров на трибуні Майдану в грудні 2004 року? Але такий крок кожної зі знакових фігур може привести до істотного падіння рейтингу партії – валиться міф про монолітність Партії Регіонів, розкриваються протиріччя.
Погроза п’ята: Янукович знаходить нового спонсора і виступає на рівних з Ахметовим. За наявними даними, у ролі такого спонсора може виступити міністр палива та енергетики Юрій Бойко. У такому випадку Янукович може залишитися господарем становища в партії і навіть претендувати на посаду прем’єр-міністра після виборів.
Погроза шоста: вибори можуть бути зірвані або визнані нелегітимними. В принципі, зрив не настільки небезпечний: ті, хто націлені на фальсифікацію виборів, можуть відкоригувати “явку” на виборчі дільниці, дотягнувши число до необхідних 51%. А от визнання виборів недійсними вже після того, як парламент почне свою роботу – річ неприємна. Але цілком можливо, що Конституційний Суд визнає укази Президента неконституційними вже після виборів. Виходить – гроші на вітер!
Погроза сьома: Президент може попросту “кинути”. Це – у його стилі, як показав досвід останніх місяців. Будь-який з планів Ахметова передбачає те, що його союзником буде Президент Ющенко – принаймні, на найближчу перспективу. А якщо не буде? А якщо завтра підуть листи із Західної України – з обвинуваченнями на адресу Президента? Президент може викликати до себе Ахметова і сказати: “І радій би допомогти, та в Тернополі вирішили, що це буде негарно”.
В принципі, в Ахметова залишається ще один непоганий варіант – попросту заробити на цих виборах, граючи не тільки на “тотусі”, але й у “вірю – не вірю”. Уявіть собі ситуацію. Зустрічаються Рінат Леонідович і Віктор Федорович. “Ну що, як і домовлялися? 50:50?” – “Без базару!”. Вдаряють по руках.
При цьому виявляється, що Янукович може оплатити лише 30% загального списку (дивимося вище розцінки і згадуємо арифметику) – а це десь 600 мільйонів. Гроші передаються в загальний фонд, яким, як ми пам’ятаємо, керує Борис Колесніков – друг дитинства Ріната Ахметова. І саме ці гроші йдуть на оплату всієї (УСІЄЇ!!!) виборчої кампанії ПР. А от чи вкладе в загальний “казан” свої кошти Рінат Ахметов – про це будуть знати тільки він і Колесніков. Так само як і про суми, реально витрачені на кампанію. Янукович ризикує опинитися в ситуації “за моє жито мене й бито”.
Ось така собі джентльменська рулетка… До речі, назву для статті взято з однієї давньої англійської гри. Джентльмени – без штанів — сідають за стіл і роздають карти. Під стіл лізе дама і робить певні дії з певними органами того чи іншого джентльмена. Задача джентльмена – продовжувати гру, не видаючи себе і своїх відчуттів. Джентльмен, що видав себе — програє. Джентльмен, що програв, лізе під стіл і гра продовжується…
Будемо сподіватися, що Рінат Ахметов не розучився грати в карти і гідно зіграє в ході показового матчу восени 2007 року.
Наталя Приходько, Інститут Горшеніна,для ЕП
