Не далее чем вчера пришло мне домой по почте уведомление из СБУ о том, что уголовное дело № 285, возбужденное Генпрокуратурой Украины по факту разглашения в публикациях статей «Охота на Пукача: правда и мифы» сведений, которые составляют гостайну, разглашение которых вызвало тяжкие последствия закрыто по «шесть пункт два». Оказалось, что ни гостайны в публикациях не было, ни «тяжких последствий», ни состава преступления в действиях «каких-либо лиц» не обнаружено. Напомню, что дело это было возбуждено 1 марта 2006 года и по нему была допрошена куча людей. Результат – ноль. Вот текст постановления о закрытии этого уголовного дела:
ПОСТАНОВА
про закриття кримінальної справи
м. Київ 24 травня 2007 року
Старший слідчий в ОВС 1 відділення 1 відділу Слідчого управління СБ України майор юстиції Трегуб С.В., розглянувши матеріали кримінальної справи № 285, —
ВСТАНОВИВ:
Дану кримінальну справу порушено Генеральною прокуратурою України 01 березня 2006 року за фактом розголошення у публікаціях статей “Охота на Пукача: правда и мифы” та “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, оприлюднених на сайті Інтернет-видання “ОРД” від 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” за 12 та 13 жовтня 2005 року №№ 150, 151, відомостей, що становлять державну таємницю, розголошення яких спричинило тяжкі наслідки, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 328 Кримінального кодексу України.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що наприкінці червня 2005 року, на виконання вказівки керівництва СБ України, група співробітників ГУ БКОЗ СБ України перебувала у Державі Ізраїль з метою організації спільних зі спецслужбами та правоохоронними органами цієї країни оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення місця перебування, затримання та екстрадицію в Україну громадянина Пукача О.П., який розшукувався СБ України за причетність до скоєння вбивства журналіста Г. Гонгадзе.
За результатами відрядження у липні 2005 року було складено таємну довідку щодо службового відрядження до Держави Ізраїль від 02 липня 2005 року № 14/18768 і передано для ознайомлення керівництву СБ України.
Надалі на сайті Інтернет-видання “ОРД” від 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” (№№ 150, 151) від 12 та 13 жовтня 2005 року за підписом Станіслава Речинського було оприлюднено публікації статей “Охота на Пукача: правда и мифы” та “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, у яких викладено деякі обставини службового відрядження працівників СБ України до Держави Ізраїль.
Відповідно до попереднього висновку Державного експерта з питань таємниць-заступника Голови СБ України генерал-лейтенанта Бслова О.Ф. від 29.11.2005 року № 430 (зареєстрований в СБ України 29.11.2005 року за № 2580), -відомості, які містяться у вказаних статтях, становлять державну таємницю у сфері державної безпеки і охорони правопорядку, підпадають під вимоги ст. 8 Закону України “Про державну таємницю” та згідно зі ст. 4.4.4 “Зводу відомостей, що становлять державну таємницю”, введеного у дію наказом Голови Служби безпеки України від 12.08.2005 року № 440, мають ступінь секретності “цілком таємно”, оскільки розкривають зміст, організацію, результати здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів, що здійснюються для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення особливо тяжких злочинів, розголошення яких створює загрозу національним інтересам.
Встановлено, що автором означених вище статей є громадянин Речинський Станіслав Фредович, який з квітня по вересень 2005 року займав посаду начальника Управління взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю СБ України, а з жовтня 2005 року працює оглядачем газети “Вечірні Вісті”.
Допитаний за даними обставинами як свідок, Речинський С.Ф. показав, що статті “Охота на Пукача: правда и мифы” і “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, розміщені на сайті Інтернет-видання “ОРД” 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” (№№ 150, 151) від 12 та 13 жовтня 2005 року, написані ним. При написанні цих статей він використав надані йому невстановленою слідством особою аркуші паперу з даними щодо службового відрядження працівників СБ України до Держави Ізраїль.
Проведеними слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами встановити особу, яка надала Речинському С.Ф. відповідну інформацію, використану ним при написанні означених статей, не видалося за можливе.
Також встановлено, що Речинський С.Ф. під час перебування на посаді в СБ України з матеріалами оперативно-розшукової справи щодо розшуку Пукача О.П. і довідкою від 02 липня 2005 року № 14/18768 з грифом “таємно” — не ознайомлювався
Допитані як свідки співробітники ГУ БКОЗ СБ України Бухарєв В.В. та Попівняк О.І., кожен окремо, показали, що за результатами відрядження у липні 2005 року ними було складено таємну довідку щодо службового відрядження до Держави Ізраїль від 02 липня 2005 року № 14/18768, яку у встановленому порядку передано для ознайомлення керівництву СБ України. Також свідки показали, що їм не відомі обставини, за яких Речинський С.Ф. готував вказані статті, і вони не знають, якими матеріалами він користувався під час написання цих статей, до них Речинський С.Ф. з цього приводу не звертався.
З показань свідків — співробітників ГУ БКОЗ СБ України Олійника С.О., Павлушко М.С. та інших вбачається, що про обставини, за яких Речинський С.Ф. готував вказані вище статті, та про використані ним матеріали їм також нічого не відомо. При цьому вказані свідки заявили, кожний окремо, що за відповідними матеріалами до них Речинський С.Ф. не звертався.
Допитані як свідки співробітники Управління взаємодії з засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю Апарату Голови СБ України Кулівар Г.В., Тетеріна О.М., Морозюк В.В., Сафонова Л.Ю., Сокольвяк О.О., Кеуш Н.М., Шевчук Н.О., Зотенко Т.І. та інші, з якими Речинський С.Ф. працював у 2005 році, показали, кожен окремо, що їм також не відомі обставини, за яких Речинський С.Ф. написав вказані статті та якими матеріалами він при цьому користувався.
З висновку судової літературно-лінгвістичної експертизи від 04 травня 2006 року № 104/1 вбачається, що за своїм змістом, формою та стилем написання публікації статей “Охота на Пукача: правда и мифы” і “Охота на Пукача: правда и мифы-2” .та довідка від 02 липня 2005 року № 14/18768 є частково подібними та близькими текстологічно за формою і змістом в інформативному плані, містять деякі спільні якості функціонального офіційно-ділового стилю, а також фрагменти означених статей частково відповідають перекладеним фрагментам тексту з наведеної довідки.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що Речинський С.Ф. не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 328 КК України, оскільки на момент розміщення в мережі Інтернет та в газеті “Вечерні вісті” вказаних вище статей він був звільнений з СБ України, тобто не був особою, якій розголошені відомості були довірені або стали відомі безпосередньо у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
У ході досудового слідства була проведена експертиза щодо наявності в розголошених відомостях державної таємниці.
Згідно з висновком Державного експерта з питань таємниць, першого заступника Голови Служби безпеки, тимчасово виконуючого обов’язки Голови Служби безпеки України Наливайченка В.О. від 15.02.2007 року № 569 (зареєстрований в СБ України 28.02.2007 року за № 3097), — відомості, що містяться у статтях “Охота на Пукача: правда и мифы” та “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, оприлюднених на сайті їнтернет-видання “ОРД” від 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” за 12 та 13 жовтня 2005 року Ж№ 150, 151, на момент опублікування та на момент проведення експертної оцінки, враховуючи публікації у газетах “Сегодня” від 23 червня 2005 р. “Генерал Алексей Пукач найден в Израиле”, від 19 вересня 2005 р. “Момент истины: Пукача спугнул спецназ СБУ?”, від 21 вересня 2005 р. “Спугнуть генерала Пукача!” та “Факты” від 22 вересня 2005 року № 174 “Оперативники СБУ в Израиле собирались похитить или ликвидировать генерала Пукача?” не підпадають під вимоги Закону України “Про державну таємницю” і дію “Зводу відомостей, що становлять державну таємницю”, затвердженого наказом СБ України від 12.08.2005 року № 440, тому не становлять державної таємниці.
Таким чином, зібрані у справі докази свідчать про відсутність факту розголошення у публікаціях статей “Охота на Пукача: правда и мифы” та “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, оприлюднених на сайті їнтернет-видання “ОРД” від 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” за 12 та 13 жовтня 2005 року №№ 150, 151, відомостей, що становлять державну таємницю, розголошення яких спричинило тяжкі наслідки, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, тобто про відсутність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 328 КК України.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 114, 130, 213, 214 та п. 2 ст. 6 КТПС України, —
ПОСТАНОВИВ:
1. Кримінальну справу за фактом розголошення у публікаціях статей “Охота на Пукача: правда и мифы” та “Охота на Пукача: правда и мифы-2”, оприлюднених на сайті їнтернет-видання “ОРД” від 10 та 11 жовтня 2005 року, а також в газеті “Вечірні Вісті” за 12 та 13 жовтня 2005 року №№ 150, 151, відомостей, що становлять державну таємницю, розголошення яких спричинило тяжкі наслідки, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 328 КК України, закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України — за відсутністю в діях будь-яких осіб складу цього злочину.
2. Копію даної постанови направити Генеральному прокурору України та повідомити про прийняте рішення зацікавленим особам.
Старший слідчий в ОВС 1 відділення 1 відділу
Слідчого управління СБ України
майор юстиції С. Трегуб»
Дело закрыто – и всем вроде бы хорошо. Но есть несколько «но». Интересно, сколько денег госбюджета «стоило» это дело? Велось оно с марта 2006 года (это не считая ОРД) по 24 мая 2007 года. Работали следователи, опера, эксперты, «наружка», «прослушка», бедолаги, которые раз двадцать пытались вручить мне повестку, сотрудники УВБ, которые вычисляли мои передвижения, чтобы доставить на допрос и так далее, и так далее. Может все эти человеко-часы стоило потратить на поиски уже всеми забытого Пукача? Или хотя бы на отслеживание эксзаместителя Генпрокурора Шокина, который в действительности сорвал операцию по поимке Пукача? Нет, Пукач извините, никому и на хрен не нужен. А вот незаконно возбудить дело, чтобы иметь возможность на «законных» основаниях слушать журналиста и собственных неугодных сотрудников – это с удовольствием. Понятно, что инициатором возбуждения дела был не эксперт Белов, но несет ли он отвественность за свою неправильную экспертную оценку? Нет, не несет. Понесут ли ответственность те высокопоставленные сотрудники ГПУ и СБУ (всякие Шокины,Герасимовичи и Мухатаевы) , которые были инициаторами возбуждения этого дела? Нет, не понесут. Могу ли я быть уверен, что, к примеру, распечатки моих прослушанных телефонных разговоров будут уничтожены после закрытия этого дела? Нет, не могу. Можем ли мы все быть уверены, что ГПУ и СБУ не возбуждают липовых уголовных дел чтобы вести оперативно-розыскные мероприятия в отношении законопослушных граждан Украины? Нет, мы можем быть уверены, что эта практика продолжается.
Свежий тому пример, ОРД «Говоруны» о котором мы уже писали. Это дело под номером 9-321 было заведено 12 января 2007 года по инициативе тогдашнего начальника УВБ Мухатаева и начальника Главка «К» Пидболячного. Заведено, естественно, без малейших на то оснований. Фигурантами дела являлся я и три действующих сотрудника СБУ из числа «чужих», то есть, не принадлежащих к банде, заправляющей сейчас в СБУ. Заведено это дело было единственно ради того, чтобы была возможность беспрепятственно «слушать» как сотрудников СБУ, так и меня и моих контактеров. Когда мне передали номер этого дела и ряд аудифайлов, на которых я узнал свой голос, пришлось поднять шум. И тогда дело не закрыли. Из него вывели меня и двух сотрудников СБУ. А в отношении третьего, Игоря П. дело все еще ведется. Что дает возможность продолжать слушать не только Игоря, но и остальных фигурантов дела и их контакты. Интересна одна деталь. Для отслеживания контактов фигурантов в Главке «К» используется интересная компьютерная программа, закупленная в свое время для борьбы с наркоторговлей. Умная программа отслеживает не только наиболее частые телефонные контакты, но и «прокладки», дополнительные телефоны, использующиеся фигурантом, опосредованные контакты, кто часто бывает рядом со звонившим и прочее. Обслуживает эту хитрую программу Богдан Сокрут, заведующий техническим обеспечением 2 управления Главка «К». Сокрута просто напросто обманывают и под видом объектов включают телефоны, к примеру, неугодных сотрудников СБУ. Или неприятных журналистов, вроде меня. Это, опять таки человекочасы, деньги госбюджета, которые стоило бы использовать для той же борьбы с наркоторговлей, а не для борьбы с неугодными.
Вообще, все эти странные действия СБУ ставят меня в крайне неудобное положение. Вроде бы, СБУ сейчас «правильная», типа «с народом» ,с Президентом. Я вроде тоже не «бело-синий». Тогда почему же «контора» тратит столько времени и денег именно на меня, многогрешного? Или больше нечем заняться? А может быть, все проще? Может быть кто-то из руководящего звена СБУ работает «двустволкой», и нашим, и вашим? И собирает нелегально информацию для лагеря противников Президента? Кстати, для подобных предположений у меня есть основания. Как известно, Главк «К», а точнее 1 его управление оперативно обслуживает милицию, в том числе и «Беркут». Известно также, что руководство «К» заранее получило информацию о том, что «Беркут» будет использован для штурма Генпрокуратуры и других силовых акций. Но, почему-то эта информация не была доведена ни до Наливайченко, ни до Президента. По «лоховатости» или по злому умыслу? Вот это, вероятно, вопросы, на которые стоило бы тратить средства госбюджета и время сотрудников СБУ.
P.S. Кто-то недавно потратил немало времени и немного средств на создание «клона» сайта ОРД. Наблюдать это странное изделие можно по адресу http://ord-ukraine.org.ua/index.html Судя по запаху ,здесь не обошлось без некоторых наших «доброжелателей» в погонах и без. Хотя цель – непонятна. Сделать «клон», который можно «почистить», а настоящий ОРД – уничтожить? Мы подобные атаки переживали не раз, переживем, если что и эту. А вот что вы писать на этом «клоне» собираетесь? То же, что и на других своих мертворожденных «секретах»?
Станислав Речинский, «ОРД»
