В 1999 р. я працював головою споживчого товариства “Темп” (надалі СТ) . У червні 1999 року один із засновників СТ — Гордієнко В. С. запропонував своєму знайомому Лупан М І. вступити в число засновників СТ. Відповідно до повноважень голови СП, я мав обговорити деталі вступу Лупана М. І. до товариства в якості засновника. Для цього я приїхав додому до Гордієнка В. С. де знаходилися Лупан М. І. зі своєю дружиною. До цього я ні Лупана М. І., а ні його дружини ніколи не бачив і не був з ними знайомий. Дома у Гордієнко я ознайомив Лупана із Статутом товариства. Для вступу в товариство він мав внести до статутного фонду та на розвиток товариства 12650 грн., що на той час було еквівалентно 3000 доларам США. Вияснивши ці обставини, дружина Лупана заперечила проти його вступу до товариства. На цьому все і скінчилося. Але через декілька днів мені зателефонував сам Лупан М. І. і повідомив, що у споживче товариство ” Темп ” в якості засновника вступить його син Лупан І. М. Дійсно Лупан І. М. 8 липня 1999 р. написав заяву про вступ у споживче товариство на умовах, обумовлених мною та його батьком Лупан М. І. на квартирі у Гордієнка В. С. Ці умови повністю відповідали статуту товариства.
Ще до написання заяви він 29, ЗО червня та 1 липня 1999 року вніс 12650 гривень до банку “Аваль” та на рахунок СТ “Темп” безпосередньо в касу СТ. 3000 грн. вніс як статутний внесок, а решту — як пайовий внесок. У грудні 1999 року СТ припинило діяльність через банкрутство. Всі засновники, і я в тому числі, втратили свої гроші у вигляді статутних та пайових внесків. Моєї вини в цьому не було. У квітні 2000 р. правління Яготинської райспоживспілки розірвало з СТ договір оренди, оскільки СТ не могло сплатити орендної плати. При цьому були присутні всі засновники. Після розірвання договору оренди, Лупан М. став вимагати від мене повернення 3000 доларів США, еквівалент яких вніс його син Лупан І. М. до статутного фонду товариства, на його розвиток та пайові внески.
Я гроші у Лупана І.М. для своїх потреб не брав. Гроші він вносив добровільно в банк “Аваль ” та касу СТ, що підтверджується документально. Приймала у нього гроші бухгалтер СТ Омельченко Л. П. Я відмовився компенсувати Лупану його внески за рахунок своїх особистих коштів. Після цього Лупан М. І. став погрожувати мені та членам моєї сім’ї фізичною розправою. В присутності свідків, а саме Гордієнка В. С. заявив, що гроші, які вніс його син у СТ він з мене виб’є. Переслідував мене і дома і в інших місцях.
Влітку 2001 року він приніс .мені нотаріально завірену заяву свого сина, що той переводить на мене свій статутний внесок, а за це я повинен дати розписку, що я поверну їм решту грошей.
Я відмовився писати таку розписку. Лупан продовжував мене переслідувати, вимагати та погрожувати, а 13 листопада 2001 року, приїхав до ресторану де працює моя дружина. Я був у неї на роботі. Він насильно примусив мене сісти до нього в машину і привіз до приватного нотаріуса. Став вимагати від мене розписку, що ніби-то я позичив у нього 3000 доларів США Нотаріус пояснила, що необхідно скласти договір позики, т. я. розписка не завіряється. Я заявив, що підписувати ніякий договір не буду., оскільки грошей не брав. Нотаріус попросила нас вийти на вулицю і там розібратися самим. На вулиці Лупан М. став хватати мене за одяг і заявив, що якщо я не підпишу цей договір, то він перестріляє мою сім’ю, хату спалять. Погрожував розправитися із сином, який навчався у м. Києві та познущатися над дружиною. При цьому різко якимось предметом штовхнув мене в живіт. Він також говорив, що знищить всю мою сім’ю якщо я буду скаржитися на його дії і що в нього достатньо грошей для цього , щоб заладити цю справу. Я побачив, що він не жартує і від нього можна чекати будь-що. Все склалося так, що я не мав іншого виходу як підписати такий договір, під психологічним натиском.
Нотаріус бачила мій стан, коли я підписував цей договір і вона не могла не розуміти, що це не добровільна угода, тим більше, що договір складався про те, що я у Лупана М. позичив вже 15900 грн. а не 12650 грн 13 листопада 2001 р. хоч Лупан у її присутності не раз заявляв, що гроші він мені позичив у червні 1999 р., а зараз ця сума згідно договору збільшилась тоість договір складено заднім числом, і послуги нотаріуса в сумі 159грн теж заплатив.
До міліції та в прокуратуру я не звертався т. я. боявся Лупана М. і думав, що підписанням цього договору все й закінчиться.
4 жовтня 2002 року мені вручили постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з мене 16059 грн. боргу на користь Лупана М. І.
Лише після цього я звернувся до юристів, які вислухавши мене, пояснили, що мені необхідно терміново звертатися до суду про визнання договору позики не дійсним та до міліції, щоб розслідували справу про вимагання з мене грошей.
9 жовтня 2002 року я написав позовну заяву до суду та заяву до Яготинського райвідділ міліції. 18 жовтня 2002 року по моїй заяві було відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі того, що Лупан М. І. факт погроз на мою адресу повністю заперечив. ( Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи № 388). Крім того його письмово попередили про кримінальну відповідальність якщо він буде мені погрожувати в майбутньому. Але ж, як мені пояснили юристи , в діях Лупана М. І. є склад злочину не погроза вбивством, а вимагання, оскільки під погрозою насильства наді мною та членами моєї сім’ї він домігся підписання мною договору позики, тобто права на моє майно вартістю 16059 грн.
Про те, що у Лупана багато грошей я переконався, коли працівники міліції відмовили в порушенні справи, розслідування формально одно стороннє. Адже при розслідуванні зразу б стало ясно, що син Лупана вніс в СТ 12650 гривень, а не 3000, як він пояснював у суді, а також були б підтверджені і погрози Лупана М. на мою адресу та членів моєї сім’ї.
А 18 листопада 2002 р. Яготинеький районний суд виніс рішення відмовити в задоволенні мого позову. Одним із мотивів відмови було те, що в порушенні кримінальної справи за ст. 129 КК України (погроза вбивством ) у відношенні Лупана М.І. відмовлено за відсутністю в його діях складу злочина. За виконавчим написом нотаріуса, державний виконавець Яготинської ДВС – Чупрун Д.М. 02.10.02 року відкриває виконавче провадження, а 3.10.02 року накладає на моє нерухоме майно – будинок і споруди 4.10.02 року я ці постанови отримав 11.10.02 року Чупрун разом із Лупаном без моєї присутності та інших членів родини, без понятих описують моє нерухоме майно. Я знаходився на лікуванні на стаціонарі дітей не було, зробивши опис нерухомого майна знайшов свідків яки попросив підписати акт вони теж небули присутні при опису майна. Моє майно оцінили в 16000 грн. а на той час воно коштувало близько 50000грн. Так як ми здружиною будували будинок та всі споруди разом то в січні 2003 року воно було умовно розділено судом на 2-ві рівні частини.
29 лютого 2003 року я від усих цих подій переніс інфаркт і по 1.07.03р був на лікарняному а потім отримав групу інвалідності. У березні 2003р дружина вносить на депозит ДВС 8000 грн як викуп за мою ? мого майна, але її начальник Яготинськоїї ДВС Сітько Н.М. умовляє забрати ці гроші мотивуючи що гроші пропадуть і хату продадуть.
У квітні 2003 р у районній газеті опублікували обяву про прилюдні торги які відбудуться о10 год ранку. У перших числах травня 2003р я звернувся до Яготинського районного суду про поновлення терміну для апеляційного оскарження рішення районного суду та зупинення виконавчого провадження заява була задовільнена я взяв довідку зсуду і приніс в Яготинську ДВС де мене запевнили що прилюдних торгів не буде. На прилюдні торги нас ніхто не запрошував і не повідомляв, дружина взнала із газети і мене повідомила.
Але ітут нас обманули близько 10:30 мені зателефонували з ДВС і сказали що моя частина продана Лупану М.І. за 8700 грн.
У серпні 2003 року звертається до Яготинського рай., суду з проханням виділити внатурі кімнати 3,4,5 – це велика кімната та 2-ві спальні мене викликає в суд суддя Карпович В.Д. Досудового засідання я попередив суддю і секретаря що неможу прийти на суд так як я на лікарняному після інфаркта..
— Тебе не носять а сам ходиш прийдеш і на суд., відповів мені суддя. На суд я не прийшов я думав чому я повинен іти на суд а не дружина там її майно і Лупана яке він купив Між ними повинен бути розподіл в натурі.
17 червня 2003 р. відбувається судове засідання на якому суддя Карпович В.Д. ухвалює провести по даній справі судово-технічну експертизу, суддя ставить питання встановити дійсну вартість ? частини будинку , чи можливо будинок розділити на 2-ві самостійні частини і якщо можливо, то чи можна виділити приміщення 3,4,5 та провести розподіл земельної ділянки. Земля у мене приватизована, але її вартість ніхто не враховував а віддали просто.
Експерт зробив так як його просив в ухвалі суддя. Розділив будинок на 2-ві частини. Причому одна частина складалася з підсобних приміщень, яку суд виділив дружині, а кімнати 3,4,5 – Лупану.
Ухвалу про розподіл винисли на мене а пізніше у цю ухвалу дописали і дружину ніби вона була на суді а мене оштрафували за неповагу до суду.
У липні 2003 року я звертаюся до Яготинськоїї прокуратури що я незгоден з відмовним матеріалом з міліції від 9.10.02. року за номером 388 так як цей матеріал необ’єктивний, його скасовують і призначають дільничного інспектора для додаткового розслідування.
З моєї сторони знаходяться свідки які чули про погрози Лупана як у мене вдома та в інших громадських місцях, але кінечний результат той самий і так по сьогоднішній день.
Пишу жалобу до Яготинської прокуратури про порушення моїх прав, а своїх обов’язків виконавця Яготинської ДВС Чупруна факти підтвердились, але нічого не змінилося я тільки узнав додатково, що Чупрун крім попередніх порушень Закону ДВС ще підробив і підклав документи з ГАІ та ощад банку ніби ці документи у жовтні 2002 року
14 березня 2005року Яготинський районний суд виніс про виселення мене. дружини та синів із жилих кімнат будинку, а Лупана М.І. вселити туди. Нам залишились підсобні приміщення.
У травні 2005р Яготинське ДВС стали мене висиляти, я не погоджувався, так як я інвалід і лишився без житла будинок оцінили в три рази менше, землю яка приватизована взагалі ніхто не оцінював, а віддали просто так.
І тоді документи про виселення передали в обласну виконавчу службу примусового виселення. 18 жовтня 2006р державний виконавець Качмар В.Б разом з міліцією, виламавши вхідні двері будинку які належать на праві власності сину, увійшли в будинок стягнули всі речі в одну кімнату на двері навісили замки та закрили. 19 жовтня 2006р я звернувся до начальника ДВС в київській області Стаднік Є.В. і розповів про примусову розправу. Він пообіцяв розібратися і повідомити мене. Але відповіді жду по цей час.
Тому звертаюся до Вас – допоможіть встановити справедливість.
З повагою Мочаренко А.Ф
