Человек не терпит насилия!

Справа Шкрібляка

51219


 


 


         Весну на Прикарпатті  завжди  чекають з хвилюванням. В цей край вона приходить не лише як чарівна пора року, але й як  нестримна, непередбачена та небезпечна сила природи. Танення  снігів  не рідко викликає бурхливі повені, які зносять на своєму шляху все, що можливо: мости, будівлі, каміння, дерева.


         Проте, прихід весни 2002 року люди наче не помітили, при наймі у пресі, по телебаченню мова не йшла про дивовижне пробудження природи. Соціальна  неконтрольована стихія принесла в край  потоки бруду, який виливався на шпальти газет інші засоби масової інформації.


У державі завершувалися передвиборні баталії. Здавалося  претенденти в депутати Верховної Ради України для досягнення своєї мети використали усі правові, фінансові, фізичні можливості. Проте, як показали наступні події, це було не так, у запасі одного із бажаючих стати “недоторканим” залишався ще один варіант…, яким він без вагань вирішив скористатися.


29 березня оперативно-слідчі групи органів міліції, прокуратури та обласного управління СБ України декілька разів виїздили  на різні прояви та надзвичайні події. Трапились у цей день два смертельні випадки. У другій половині дня трагічно загинув молодий офіцер обласного управління Служби безпеки. Після проведення невідкладних слідчих дій та з’ясування обставин смерті досвідчений оперативник, заступник начальника УМВС області полковник міліції Адамчук І.Г. заявив присутнім колегам, що треба чекати ще одну неприємність: “труп трупа тягне”. Мало хто повірив у таке передбачення, однак це трапилось.


О 22 годині у під’їзді свого будинку по вулиці В. Чорновола в м. Івано-Франківську невідомі особи із застосуванням автоматичної зброї вчинили замах на життя кандидата у народні депутати по  Надвірнянському виборчому округу № 90, заступника обласної  державної адміністрації, голови обласної організації СДПУ(о) Шкрібляка Миколи Васильовича. Саме в цей час він з приміщення обласної державної адміністрації на легковій автомашині заїхав у двір свого будинку та почав підніматись сходами на 3 поверх. Повідомлення про злочин надійшло до чергової частини міліції від сусідів потерпілого майже відразу після вчинення злочину. Вони ж викликали карету швидкої допомоги, яка прибула хвилин через три. Невдовзі на місце події прибули слідчо-оперативні групи правоохоронних органів (СБ України, УМВС, та прокуратури області). Керував цією роботою прокурор області, державний радник юстиції 2 класу Юрченко Ю.В., поряд знаходились заступник командуючого внутрішніми військами України генерал-полковник Поважнюк В., який перебував в області у “державних” справах, начальник УМВС області генерал-майор Керницький Б.А., начальник УСБ України в Івано-Франківській області генерал-майор Емець О.А., керівники слідчих  та оперативних підрозділів. Протокол огляду місця події складала молода співробітниця слідчого відділу прокуратури міста Залізняк І., разом з нею чітко діяли експерти криміналісти. З кожною хвилиною все більше людей збиралося на вулиці В.Чорновола та у дворі будинку, де сталася трагедія. Прибули кореспонденти газет та телебачення, члени різних партій, окружних виборчих комісій, співробітники адміністрації міста та області. Всі заявляли про свою стурбованість подією та цікавилися станом здоров’я Шкрібляка М.В. Співробітники міліції намагалися не допустити до місця події сторонніх осіб, оскільки це загрожувало втратою важливих речових доказів у кримінальній справі. Зухвалість вчиненого в центрі  міста злочину у перші хвилини після повідомлення про це по телебаченню викликало загальну розгубленість, невіру, що таке можливе.


Перші керівники явно були збуджені і дещо хаотично віддавали розпорядження щодо порядку проведення огляду місця події. Один з генералів, помітивши недопалок дав розпорядження слідчій негайно підібрати його, оскільки він, на його думку, “багато вартий”, у той час коли поряд курять інші співробітники та кидають на землю недопалки він не помічав. Прокурор області також проявив “пильність”,  порожні пляшки з під пива він розцінив як злочинні сліди і в свою чергу керував слідчою, яка не встигла виконати попереднє розпорядження не спішила здійснювати і наступне, а спокійно робила свою справу. Ці приклади в черговий раз доводили, що на місці події першим особам правоохоронних органів нічого робити і керувати діями оперативно-слідчої групи повинен лише слідчий.


 На місці події було вилучено 18 стріляних гільз, декілька куль, шматки пористої гуми, кров потерпілого, яку юристи в протоколах називають речовиною бурого кольору, що  подібна на кров. Самого потерпілого було доставлено до лікарні і бригада кращих хірургів області негайно приступила до надання допомоги, проведення операції.  На місці, де отримав поранення Шкрібляк М.В., слідчі також вилучили целофановий пакет, в якому знаходилися 20 тисяч американських доларів та 34 тисячі гривень, два мобільних телефони. Поряд знаходились ключі від його квартири, автомашини, кабінету та сейфу. Ключі до протоколу огляду не вносились, їх забрав прокурор області, за його ж розпорядженням не проводився, обов’язковий у таких випадках, огляд квартири потерпілого, хоча були всі підстави припускати, що саме в помешканні Шкрібляка М.В. можуть знаходитись важливі для розкриття злочину предмети та документи. У квартирі був встановлений телефон з автовідповідачем, на який могли телефонувати зловмисники чи їх зв’язки і касети з магнітофонними записами, що в першу чергу цікавило слідчих, однак доступу до них за рішенням прокурора області слідчі не мали.


Прокурор знав що робить. Через два дні після скоєного злочину він спочатку навідався на квартиру Шкрібляка М.В. і переглянувши з дружиною останнього деякі документи, “особисто переконався”, що нічого цікавого для слідства у квартирі не має, запропонував слідчому під час “імітації обшуку” вилучити “для порядку” декілька папірців. При цьому, понятих він навіть в приміщення не допустив. Ще “крутіше” прокурор вчинив на робочому місці Шкрібляка М.В. В ніч з 29 на 30 березня 2002 року, тобто в той час коли потерпілий знаходився на операційному столі, наглядач за дотриманням законності разом з “губернатором” області М. Вишиванюком, як злодії, проникли  до кабінету Шкрубляка М.В., скориставшись ключами від сейфу, відкрили його й поцупили  все, що в ньому знаходилось. А там знаходилось… . Про те, що такий факт дійсно мав місце слідству повідомили співробітники міліції, які в ту ніч чергували в приміщенні обласної державної адміністрації. Вони бачили як керівник ОДА й прокурор області заходили  до кабінету Шкрібляка М.В. і через деякий час покинули його, винісши з собою якісь упаковані речі, й занесли їх до кабінету Вишиванюка М.В. Звісно, що покази міліціонерів до матеріалів кримінальної справи не долучались, проте питання виникли… .


Як стверджувало керівництво міліції, у місті було приведено у дію оперативний план “Перехват”, тобто підрозділи ДАЇ УМВС області перекрили усі виїзди з міста Івано-Франківська і повинні перевірити, доглянути, зафіксувати транспортні засоби, їх власників та пасажирів. Географічне розташування міста дозволяє ефективно та у стислі терміни вирішити питання передбачені планом. Пізніше було з’ясовано, що цей захід належним чином не було здійснено. Вірніше співробітники ДАЇ, що знаходились на трасі в напрямку м. Надвірної свої обов’язки виконали добросовісно й зафіксували переміщення транспортних засобів і осіб, які мали значення для встановлення істини у справі. На решті напрямків система не спрацювала, там знаходились безвідповідальні особи, але  цим  ніхто не цікавився і ніякі висновки не робилися. Цією недбалістю, як пізніше було з’ясовано і скористався один із виконавців терористичного акту, на автомашині таксі він спокійно виїхав до м. Львова.


Співробітники служби радіоконтррозвідки, Слідчого Управління СБ України інші опитані особи, які в терміновому порядку були викликані до Івано-Франківська та приїхали о 3-6 годині ранку з міст Львова і Києва стверджували, що міліції у цей час на дорогах не було. На в’їзді в місто зі сторони міст Рогатина та Тисмениці їх зустрічали працівники обласного управління і співробітників ДАЇ в нічний час на трасах не помітили.


Через 4 години після вчинення замаху кандидат у народні депутати Шкрібляк М.В., не прийшовши до свідомості, помер в обласній лікарні. Проведеним по “гарячих” слідах оперативниками опитуванням можливих очевидців злочину суттєвих результатів не дало. Сусіди потерпілого стверджували, що біля 22 години вони почули голос чоловіка, який викрикнув: “ Не стріляй” і слідом за цим постріли з автоматичної зброї. Інші стрілянину сприйняли як лопотіння металевих листів чи тріскотіння шиферу. Мешканці будинку на сходи під’їзду  вийшли коли все стихло і, помітивши пораненого Шкрібляка М.В., викликали швидку допомогу. Школяр, що в цей час направлявся до Інтернет – клубу, на вулиці зіткнувся з невідомим йому високим чоловіком, який вибігав з під’їзду будинку, але обличчя не запам’ятав і описати не зміг. Пізніше мешканці будинку пригадали, що біля під’їзду і у дворі декілька днів підряд, переважно у вечірній час, вони бачили трьох незнайомих осіб. Це були чоловіки віком 25-35 років, спортивної тілобудови. Вони описали вбрання та з їх допомогою фахівці виготовили перші фотороботи осіб, які можливо були причетні до вчиненого злочину. Один із сусідів, за фахом лікар фізіономіст, досить добре запам’ятав незнайомих йому осіб та детально описав їх зовнішній вигляд. Він впізнав їх навіть через півроку, коли слідство мало у своєму розпорядженні  фотографії цих осіб, але офіційно дати слідству покази лікар категорично відмовився, не зумівши подолати у собі страх перед вбивцями.


Версії, що висували правоохоронці, з приводу вбивства були самі різноманітні, але усі сходилися на думці, що воно пов’язано з виборами до Верховної Ради України і виконавцями злочину були непрофесійні вбивці (у випадку коли їх було декілька). Про це говорили ті обставини, що “кілерами” не було зроблено контрольного пострілу. Внаслідок вісімнадцяти пострілів всі кулі попали у ціль, але жодна з них не потрапила в життєво важливі органи і Шкрібляк М.В. помер у наслідок значної втрати крові. Гільзи, що були знайдені на місці злочину, відповідно до висновку експертів, є боєприпасами радянського, польського та чеського виробництва. Можливо саме через цю обставину зброя, на думку спеціалістів, прийшла в не справність і не дозволила здійснити контрольний постріл. Про це також свідчать шматки пористої гуми, що були викинуті з “глушника”. Крім того, одну з куль знайдено не було, як стверджують спеціалісти, вона могла залишитись в “глушнику”.


Похорони Шкрібляка М.В. відбулися в його рідному селі Яворів Косівського району. Провести в останній шлях відомого в області керівника й бізнесмена зібралась велика кількість народу і серед них були керівники області, депутати Верховної ради України від регіону, бізнесмени, кримінальні авторитети та інші. Як передбачалося замовник чи організатор злочину був добре знайомий Шкрібляку М.В. і ймовірно повинен бути присутнім на місці поховання. За ініціативою керівників правоохоронних органів, в обстановці повної таємності, на кладовище, крім оперативників та співробітників зовнішнього спостереження, також було доставлено “ясновидющу” (прізвище не називалось), яка повинна була “побачити і вказати” на осіб причетних до вчинення злочину. Високі керівники були щиро переконані, що вона обов’язково б це зробила, коли б… не втратила свідомість. Виявляється, що на місці поховання зібралася велика кількість людей, які несли у собі негативну енергетику і вони видались “ясновидющій” як біси з рогами, що її на смерть перелякало. Цікаво чи віднесли ці керівники спостереження жінки на свій рахунок. Проте, пізніше було з’ясовано, що замовник злочину дійсно в той день був присутній на громадській панахиді і цинічно робив вигляд, що він глибоко сумує.


За ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 258 КК України (терористичний акт) 30 березня 2002 року, прокурор Івано-Франківської області державний радник юстиції 2 класу Юрченко Ю.В., порушив кримінальну справу за № 316 та своєю постановою в той же день доручив проведення досудового слідства у справі  безпосередньо начальнику слідчого відділу Управління СБ України в Івано-Франківській області. Крім співробітників слідчого підрозділу обласного Управління СБУ до складу слідчої групи було включено по одному слідчому із слідчих відділів УСБ України Львівської, Чернівецької, Хмельницької областей, Слідчого управління СБ України, два слідчих прокуратури області, один УМВС області, співробітників трьох районних відділів міліції (Верховинського, Надвір-нянського, Косовського). Крім того, за підписом заступника Голови СБ України генерал-лейтенанта Гумінського М.В., заступника міністра внутрішніх справ України генерал-полковника міліції Корнієнко М.В. та заступника Генерального прокурора України було створено оперативно-слідчу групу до складу якої ввійшли ряд керівників та оперативних працівників області, яку очолив заступник начальника регіонального органу СБ України полковник Сахнюк В.Я. Користь від роботи цієї групи була….?


Розпочалася робота як і належить з написання плану. Спершу, як учили, були висунуті слідчі версії (політична, економічна, кримінальна, побутова) та складено детальні плани розслідування кримінальної справи за цими версіями. За кожним заходом було закріплено конкретного виконавця. Допити членів окружних виборчих комісій, політичних партій, виборчих штабів кандидатів у депутати, співробітників обласної та районних державних адміністрацій проводили слідчі Служби безпеки України. Кримінальні кола, водіїв таксі, дівчат легкої поведінки опрацьовували співробітники карного розшуку та ОБОЗу області. Економічні питання кожним підрозділом самостійно по мірі необхідності та надходження інформації.


Керівником слідчої групи було дано окреме доручення оперативному підрозділу про вилучення в “Укртелекомі”, інших телефонних компаніях роздруківок  усіх з’єднань абонентів міста за годину до вчинення злочину та годину після цього. Логіка цього завдання полягала в тому, що виконавець злочину, посередник та замовник повинні були спілкувалися у цей час декілька разів, тобто спочатку віддавалась команда на “ліквідацію” об’єкта, а після виконання слідувала доповідь про це. Таким чином, з усієї маси телефонних розмов необхідно було спочатку вибрати пари абонентів і вже потім з потраплених у поле зору осіб та їх зв’язків вираховувати вірогідних виконавців злочину. Всі усвідомлювали, що  це досить великий об’єм роботи і можливо займе не один місяць, проте інших реальних пропозицій не надходило. Виконати цей захід було не просто. Спочатку оперативні працівники та їх керівники не розуміли що від них вимагається, а коли дійшло, то “схопилися” за голову. Заявляли, що це неможливо зробити. Таку ж позицію зайняли керівники телефонних  компаній, стверджуючи, що у них не має технічної можливості це виконати. Лише після наполегливого роз’яснення позиції слідства, що інакшого виходу не існує, і у випадку невиконання законних вимоги слідчого буде проведено примусове вилучення центральних серверів компаній, а це потягне за собою багатомільйонні збитки, така інформація була надана. Щоб провести аналітичний огляд, отриманих пачок з роздруківками, потрібно було задіяти декілька десятків відповідальних оперативних працівників. На той час таких сил в розпорядженні не було і робота рухалась досить повільно, але коли в подальшому на пару абонентів, що цікавила слідство, вийшли іншим шляхом, то потрібна інформація з маси отриманих роздруківок була легко знайдена й була використана як побічний доказ. Цей приклад переконує, що за любих обставин, яким би шляхом не рухалось слідство, а злочин був би розкритий.


Поряд з цим,  до керівника слідчої групи надходив потік дещо корисної, а здебільшого непотрібної та просто шкідливої інформації, що заважала роботі, відволікала увагу на інші питання…


Надзвичайна кримінальна подія привернула увагу громадськості, політичних сил всієї країни, викликала великий резонанс за кордоном, створювала негативний імідж нашій країні у світі. Президент України Кучма Л.Д. видав розпорядження керівникам правоохоронних органів у найкоротший час розслідувати справу та встановити винних осіб. Контроль за виконанням розпорядження він залишив за собою. Своє занепокоєння жорстоким вбивством  виявив керівник СДПУ(о) Медведчук В.М. За розкриття злочину, виступаючи перед журналістами, він пообіцяв винагороду в сумі 200 тис. дол. США. До речі однією із версій, яку мали на увазі слідчі, але вона письмово не була зафіксована, що ініціатором “усунення з арени” Шкрібляка М.В. був саме Медведчук В. Ці думки перш за все “підкидало” місцеве керівництво. Крім того, підстави вважати, що між Головою партії та її обласним керівником існували певні протиріччя, а можливо і більше, свідчили вилучені у кабінеті Шкрібляка М.В. компрометуючі свого “шефа” документи, а саме  негативного характеру публікації, копії судового вироку у кримінальній справі Медведчука В., інформація щодо служби в каральних  органах фашистської Німеччини його батька та інші матеріали. У зв’язку з цим постали питання: “З якою метою Шкрібляк М.В. збирав досьє  на Медведчука В.М., чи відомо було останньому, що під нього “копають” і коли так, то чи був  цим “задоволений” пан Медведчук ? Не бажав  відставати від Медведчука В.Ф. і губернатор області Вишиванюк М.В. він також продемонстрував свою зацікавленість у розкритті злочину та оголосив про свій шляхетний намір у разі затримання та засудження злочинців преміювати сумою 400 тис. гривень безпосередньо причетних до цієї роботи осіб. В цей же час брати Шкрібляка натовкли пику Вишиванюку М. прямо в його кабінеті в присутності очевидців.  а він мовчить як риба, знає кішка чиє сало з’їла. Цей випадок також активно обговорювався і не давав слідчим спокою). Звичайно обоє посадовці за державними клопотами про свої обіцянки забули. Ці приклади свідчать, що дійсно куди не кинь, то попадеш на “слід”, тобто кожна версія мала під собою певне підґрунтя і її необхідно було відпрацьовувати  в тому числі і неофіційно, адже такі кроки слідства дуже б не сподобались хлопцям від влади.


Зазначені вище керівники правоохоронних органів “терміново” розпочали виконувати розпорядження. В цій роботі було задіяно усі сили. Оперативний склад Управлінь “вийшов у люди”, тобто зустрічався зі своїми джерелами, довіреними особами, знайомими, керівниками організацій та підприємств, бандитами, проститутками  та екстрасенсами. Кожен повинен був принести конкретну інформацію, яка після реєстрації  надходила до слідчого відділу і з нею повинен ознайомитись керівник слідчої групи. Тиск, що чинило керівництво, примушував оперативних працівників черпати інформацію, як кажуть, з пальця. Мали місце випадки коли оперативник поспілкувавшись з кимсь із членів слідчої групи, не виходячи з управління, через годину приносив довідку, що ніби то за повідомленням його джерела до вчинення злочину може бути причетна та чи інша особа. Добре, що у довідці не було вказано, наприклад,  Ваше прізвище. На одне ознайомлення з такими шедеврами не вистачило б доби, крім того, передбачалося, що інформація буде ретельно проаналізована та перевірена. В дійсності вся ця “макулатура з грифами” підшивалась в окремі томи і до цього часу нікого не цікавить і жодна особа, крім опера та його керівника, її не читала. Звичайно слідчі також не залишались без уваги високих керівників. На нарадах, які проводились в СБУ, міліції та прокуратурі кожен день по п’ять, шість разів (без перебільшення) вимагались конкретні результати і нікого не цікавило, що ти робив. За таких обставин не варто було чекати на позитивні результати. Бажаючи прозвітувати перед керівництвом держави про успішне розкриття злочину присутні керівники правоохоронних органів вимагали від керівника слідчої групи затримати як підозрюваного у вчиненні злочину Тимчука І.М….. Формальною підставою до цього були свідчення останнього щодо порушення ним виборного права й замаху на дачу хабара членам окружної виборчої комісії


Більше того, як переконалися слідчі, кожен орган та їх керівники, що були задіяні в роботі, переслідували свої цілі, які були відмінними від стратегічного завдання слідства. Це стосується в першу чергу прокурора області Юрченка Ю.В. Вірніше, він звичайно не заперечував, щоб терористичний акт було розкрито, але при цьому, на його думку, “не повинна впасти тінь на керівництво області, владу і таку “велику людину як пан Микола Шкрібляк”, громадськість не повинна дізнатись про дійсні обставини і методи проведення владою виборів”. Прокурор не вірив у можливість розкриття злочину і, включивши до складу слідчої групи молодого не досвідченого слідчого, він переслідував мету бути обізнаним про хід слідства  та своєчасно направити його в потрібне русло. Зазначене має своє підтвердження, про що буде сказано дещо пізніше.


Слід зупинитися на кандидатах у народні депутати України по виборчому округу № 90, до якого входили Верховинський, Косовський та Надвірнянський райони. Бажання стати народними депутатами від цього округу виявили дев’ять осіб.  Усі вони були зареєстровані в окружних комісіях, створили свої передвиборчі штаби та активно розпочали передвиборчу компанію. Першим за рейтингом ( хто його проводив не відомо) був усім відомий “американець” Зварич Роман Михайлович. Він, прорахувавши настрій, традиції та менталітет місцевого населення, висунув свою кандидатуру на звільнене, у зв’язку зі смертю Слави Стецько, місце, мабуть  вважаючи, що воно повинно дістатися йому як спадщина. Роман Зварич проводив свою компанію досить агресивно, на виступах серед населенням дозволяв собі не зовсім виважені вислови та зопалу заявляв, що він “усіх розірве на шматки і з’їсть, але депутатом стане”. Переконував виборців, що коли він стане депутатом, то доб’ється зміни всього керівного складу обласного центру та районів. Такі “жарені “ факти місцева преса і телебачення, які значною долею належали М.Шкрібляку та контролювалися ним, виривали з контексту виступу та, створюючи негативний образ кандидата, постійно доводило його до населення області.


Необхідно зауважити, що місцеве керівництво активно долучилося до виборчого процесу. З перших осіб обласної державної адміністрації, за виключенням голови Михайла Вишиванка, були кандидатами в народні депутати України у різних виборчих округах. Проте, жоден із них не досяг своєї мети і з тріском провалилися. Майже усі канали обласного телебачення  та преса надавали перевагу і в позитивному світлі презентували іншого кандидата, висуванця соціал-демократів об’єднаних Миколу Васильовича Шкрібляка, уродженця косівщини. За рейтингом популярності він був другим, мав підтримку місцевої влади, добре знав звичаї місцевого населення, чим уміло користувався. Як заступник голови обласної державної адміністрації курирував нафтогазовий комплекс, опікувався розвитком перспективної в області туристичної галузі. Колись, розпочавши власний бізнес з виробництва сувенірів та будівельної фірми, М. Шкрібляк   став один із найбагатших людей Прикарпаття. Юридично він звичайно не був власником заснованих великої кількості комерційних фірм (адже державний службовець) і формально вони оформлені на різних фізичних осіб, але  інформація, що надходила з оперативних підрозділів свідчила, що усі вони фактично належали М. Шкрібляку. Тому економічна версія мала право на існування і деякий період часу вона була домінуючою.


За тиждень до завершення виборчої кампанії сталася  подія, на яку тоді мало хто звернув належну увагу.


         Третій за рейтингом популярності, хоча він так не вважав, був відомий у краї “бізнесмен”- Тимчук Ігор Михайлович, 1958 року народження. Слово бізнесмен взято в лапки, тому, що  він більше заслуговує назви злодій, а від часу завершення розгляду в судовому засіданні кримінальної справи і терорист. У кримінальному середовищі через певну схожість своєю лисиною та бородою, він також відомий за кличкою “Ленін”, чим явно пишався. Тамчук І. народився на Прикарпатті, в селі Липівка Надвірнянського району де і закінчив середню школу. За характеристикою його першої вчительки був здібним учнем і мав чудову пам’ять. Нажаль свої здібності він використав не на добру справу. У часи перебудови Тимчук І. один із перших у районі відкрив свою справу, зайнявся дрібним бізнесом, мав у власності цех з пошиття різних виробів за, що і отримав в народі кличку – “Ігор-рукавичка”. За цією кличкою його і до цього часу знають в області більше ніж за прізвищем. На початку 90-х років спрага до наживи  штовхнула його на вчинення напевно не першого в своєму житті тяжкого злочину. У складі організованої злочинної групи, за участю працівників банку, шляхом протиправних операцій та підробки банківських документів (авізо), він заволодів, тобто викрав значну суму коштів, яка на той час дорівнювала  півторарічному  бюджету такої країни як Республіка Білорусь. Звичайно, не помітити такий злочин було неможливо і проти  групи осіб, в тому числі і проти Тимчука І. було порушено кримінальну справу  за ознаками злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (в редакції 1960 року) Справа знаходилась в провадженні Генеральної прокуратури України і до складу слідчої групи  були включені також слідчі інших органів. Значну суму коштів Тимчук І. зумів перерахувати до єдиного на той час в Україні “Церковного” банку в м. Сімферополі, яким керував кримінальний авторитет на прізвище Шурига. Пізніше цей банкір змінив своє прізвище на Кондратєвський та був обраний народним депутатом України. Після завершення терміну депутатства і відповідно втрати статусу “недоторканого” він став переховувались від правоохоронних органів, однак літом 2002 року Кондратєвський був затриманий в Москві та відповідно до Мінської конвенції “Про надання правової допомоги у кримінальних справах” був переданий українській стороні. Саме в оточенні нардепа Тимчук І. познайомився з його помічником, а фактично особою яка перебувала на нелегальному становищі й майбутнім кілером Воронцовим Сергіем, він же мав прізвища Кулешов, Поздняков.


Але повернемось до основного “героя”. В 1992 році, коли  було вчинено викрадення державних коштів в особливо великих розмірах, Тимчуку І. вдалося і кошти приховати і самому тимчасово зникнути. Вжитими заходами слідчі наклали арешт на партію дешевого імпортного взуття та на лінію з переробки шкірок хутряних звірів, яку він пізніше знову ж таки викрав з складу облспоживспілки, де зберігався речовий доказ і реалізував. Сам Тимчук І. переховувався в Москві, з собою щоб не сумно було прихопив коханку -Туєшину О. та розважався у “білокаменній” не стримуючи себе. Проте він забув, що його розшукують не лише слідчі органи. Такими пройдисвітами також цікавляться і кримінальні елементи. Московські “братки” вирахували Тимчука І. захопили і доставили на одну із московських квартир. Розуміється, що злодій не бажав ділитися і розлучатися з “тяжко” заробленими коштами. Така поведінка “хохла” бандитам дуже не сподобалось. Залякування і погрози не подіяли і тоді вони перейшли до більш конкретних речей, таких як паяльник та праска. Але як, напевно, здивувалися і розчарувалися кримінальні авторитети, коли і це не спрацювало. І зовсім вони засумували коли квартиру “накрили” співробітники ФСБ Росії. Можливо це був єдиний в історії випадок, коли “чекісти” звільнили злодія з під праски бандитів. Спрацював радіоконтроль ефіру коли “пацани” розповідали як вони катують.  Проте, сам Тамчук І. тішився щастям не довго, стосовно нього проведено екстрадицію, тобто передано правоохоронним органам України. Прийшовши на казенних харчах та ліках до тями, Тимчук І. направив свою бурхливу енергію на боротьбу зі слідством. Перебуваючи під вартою, йому вдалося передати на волю, хоча це зовсім не складно, заяву про реєстрацію кандидатом в депутати до Надвірнянської  міської ради. Невідомо яких грошей це Тимчуку коштувало, але його обрали депутатом. На той час, на депутатів усіх рівнів поширювалась депутатська недоторканість і з під варти його довелось звільнити, а провадження у кримінальній справі зупинити. Таким чином, справа стосовно Тимчука І.М. в об’ємі понад 90 томів пилилася в сейфах прокуратури Івано-Франківської області. Слідство у ній не поновлювалось навіть після скасування недоторканості депутатів місцевих рівнів. Під час розмови слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Фролов О. непереконливо пояснив, що він не мав часу розслідувати справу, адже у нього в провадженні є нібито більш важливіші справи стосовно П.Лазаренка та Ю. Тимошенко. Лише після порушення стосовно Тимчука І. кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 258 КК України (терористичний акт) слідчим Генеральної прокуратури було поновлено слідство у кримінальній справі про викрадення Тимчуком І. державних коштів, але вона розслідувалась як сире горить. Стосовно декількох співучасників злочину справа була закрита у зв’язку з закінченням строків давності ( минуло понад 10 років) і лише щодо Тимчука І. застосувати такі підстави не можливо у зв’язку з вчиненням ним іншого злочину. Слідчі прокуратури також не зважились на передачу справи для об’єднання в одне провадження з новою справою, напевно через значні порушення вимог КПК України, які ними було допущено. Не без їх участі зі складу де зберігалися речові докази зникло устаткування на суму понад 1 млн. доларів США. Ніякої реакції на керівництва прокуратури не було і справа в порушення вимог чинного законодавства на даний час провадженням не завершена. Дивує те, що Тимчук І. не скриваючи, наглим чином заявляв на усіх рівнях, що він “усі питання у справі повирішував” і справа про викрадення коштів в Генеральній прокуратурі давно закрито. Очевидно, що саме через впевненість Тимчука І. у корупційності працівників прокуратури він вважав, що питання про вбивство Шкрібліка М.В. також “вирішить позитивно”.


         Ось таку “школу життя” пройшов кандидат в народні депутати України Тимчук І. Минулий досвід його нічому не навчив. Як завжди він узявся за цю роботу енергійно, проте не з того боку. Переслідуючи мету за будь яку ціну стати Народним депутатом, став, на зразок О. Бендера, комбінувати, розпускати плітки, інтригувати, зіштовхуючи між собою інтереси різних осіб і сил. Так, він постійно говорив своїм знайомим, що нібито має намір зняти свою кандидатуру з перегонів та віддати свій голос за Шкрібляка М.В., що “вони скоро (маються на увазі кандидати) перестріляють один одного”. Саме таким чином  характеризували Тимчука І. різні особи, що були допитані як свідки у кримінальній справі, наголошували, що більш ніж до грошей він прагнув до влади. За час передвиборних перегонів реальної агітації за свою кандидатуру він не проводив, з виборцями практично не зустрічався.


         Усвідомлюючи, що законним шляхом він ні за яких обставин депутатом стати не зможе, Тимчук І. ще у листопаді 2001 року передбачливо домовився зі своїм знайомим  із м. Дніпропетровська Цапчуком М. про закупівлю на його фірмі мобільних телефонів, які необхідні нібито для використання членами його виборчого штабу . На початку січня 2002  року він отримав пакети з чотирма номерами мобільних телефонів, однак нікому з членів своєї передвиборної команди вони не надавались. “Великий комбінатор” передав їх біл

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ