Человек не терпит насилия!

Круговая порука и секта неприкасаемых

51162

 


 


 


 


Что делать, когда милиция не защищает своих граждан? Что делать, когда милиция покрывает преступников? Что делать, когда милиция совершает преступления? Нормальный ответ в цивилизованном обществе: «Обращаться в суд». По этому пути попробовал пойти предприниматель Юрий Гудзь, чье предприятие в 2004 году было ограблено на сумму почти в 400 тысяч долларов. Мы уже неоднократно писали об этом деле:


 


http://ord.kiev.ua/categ_1/article_51106.html


 http://ord.kiev.ua/categ_1/article_51095.html


http://ord.kiev.ua/categ_1/article_51144.html


Милиция в течение всего этого времени не сделала, увы, ничего. Юрий Геннадиевич ради интереса решил узнать, опросили ли сотрудники жителей близлежащих домов, которые могли быть свидетелями преступления. Как оказалось, никто из жителей опрошен не был. В том же духе проводилось и все расследование этого преступления, что дало основание предположить, что сотрудники Днепровского РОВД находятся или «в доле» с преступниками или принципиально не желают работать. И тогда Юрий Геннадиевич 22.03.05 обратился в прокуратуру города Киева с заявлением, которое было зарегистрировано под номером 725.


 


«В ПРОКУРАТУРУ МІСТА КИЄВА


 


Гудзя Юрія Геннадійовича, що мешкає за адресою:


хххххх


З А Я В А


 


Вночі з 30 на 31 грудня 2004 року сталося пограбування пункту обміну валют за адресою: вул. Малишка, 39, куди були звезені для перелічення усі гроші мережі обмінних пунктів ПП “Вікторія” та ПП “Оптіма”, які належать мені. Вкрадено гроші на суму, еквівалентну 381 495 доларам США.


Звезення грошей в обмінний пункт для вечірньої інкасації було звичайною вечірньою процедурою. Кожного дня інкасацію пунктів обміну валют здійснювали два інкасатори, що працюють в ПП “Вікторія” – Рябко Анатолій Андрійович 1974 р.н. (кожної неділі замість Рябко А.А. працює Ковтун Володимир Вікторович 1983 р.н.) та Сахно Максим Миколайович 1977 р.н. (колишній співробітник міліції, працював в академії МВС). Разом з двома співробітниками державної служби охорони інкасація проводилася на власній машині Сахно М.М. За один раз інкасувалися 3-4 пункти обміну валют, після чого гроші завозилися в ПОВ на Малишка, 39, всього таких ПОВ було 10. В ПОВ на Малишка, 39, касири перелічували гроші, а інформацію там на комп’ютері з кожного ПОВ обробляв мій інститутський товариш, якого я знаю з 1975 року – Федорчук Володимир Олександрович 1958 р.н.


30 грудня 2004 року приблизно о 23.30 всі гроші було перелічено та спаковано для відправки. Касири були відпущені додому. В ПОВ залишався Федорчук В.О., інкасатори Сахно та Рябко сиділи в машині біля входу в ПОВ. За словами Сахно та Рябко о 23.40 вони поїхали на вул. Каунаську за співробітниками державної служби охорони, які супроводжували гроші при перевезенні. О 23.48 мені зателефонував Федорчук та сказав: “Мене отруїли газом. Напад. Викликай міліцію.” Я був за кермом свого авто і сказав, що буду за декілька хвилин і почав телефонувати в “02”. Дотелефонувавшись до міліції, я зателефонував Федорчуку, це було приблизно через 2 хв. – о 23.50, він вже був на вулиці і гроші були вкрадені, а двері зняті з петель. Отже  злочин було скоєно за термін менше двох хвилин. Гроші були складені у 10 холщових сумках, які вкладені в одну дуже велику сумку “Adidas”, вагою понад 40 кг, та у три великих чорних пакети, вагою приблизно по 10 кг кожний. Коли я приїхав приблизно о 23.52 Федорчук гуляв на перехресті приблизно в метрах 10 від входу в ПОВ, двері були зняті з петель і охайно стояли оперті праворуч біля входу. Біля дверного отвору, на вулиці, лежав масляний радіатор, він був увімкнений. Ніякого запаху газу я не помітив. Федорчук зовні був абсолютно спокійним, ніяких слідів отруєння газом я не помітив. Коли я спитав у нього, хто це був, він повідомив, що це були два чоловіки “здорові, приблизно такі, як ти”, які побігли через скверик у глибину домів до Дніпровського універмагу. Я зауважив, що з такими сумками неможливо бігати, на що Федорчук нічого не відповів. Я подзвонив у машину інкасаторів та попросив міліціонера піднімати тривогу. Приблизно через 3 хв. інкасатори приїхали на місце. Незабаром приїхало багато співробітників міліції. Серед них: керівник Дніпровського РУГУ – Бондаренко В.В., його заступник – Сокол О.В., заступник начальника ГОМа №2 – Олексій Володимирович. Потім приїхали експерти. Одним з експертів була жінка. За словами співробітників міліції, які зайшли до кіоску через 10-15 хв. після злочину, ніякого газу там не було. Невдовзі були знайдені глибокі сліди ніг та відбитки автомобільних шин за рогом Дніпровського універмагу. Бондаренко В.В. розпорядився затримати Федорчука, Сахно та Рябко і наказав завезти їх у ГОМ №2, після чого поїхав. Його заступник Сокол О.В. почав ставити мені запитання, як я можу підтвердити, що я є власником цього кіоску. Я сказав, що всередині є документи з моїм прізвищем. Потім він сказав, щоб я показав йому документи, що підтверджують право на встановлення кіоску на цьому місці і, що зараз під’їде співробітник БЕП і я йому дам пояснення про походження вкрадених грошей. З усього було видно, що він вважає, що цей злочин інсценував я сам. Після чого усі поїхали у ГОМ №2. Не  знаю, що робили  у  кіоску  більше години  експерти – криміналісти, адже  жодної  експертизи  проведено  не було. 


Зайшовши туди, я побачив Федорчука, він був за гратами. Сахно і Рябко просто сиділи за столом. Федорчук звернувся до мене з проханням зателефонувати додому та повідомити його дружину. Я дав йому свій телефон і сказав, щоб він зробив це сам. Він зателефонував і сказав, що його затримано міліцією і, що сталося “ЧП” і сказав, що поки-що не треба нікого підключати, а, якщо буде потрібно, то вона знає кого. Його слова мене дуже здивували. Усю ніч співробітники ГОМа №2 проводили опитування. Рябко і Сахно були на опитуванні або сиділи за столом. Замкнені вони не були. Машина Сахно не була обшукана та опечатана. Вдень 31 грудня 2004 року Рябко і Сахно були відпущені. Після чого ми з Сахно і Рябко провели власний слідчий експеримент – намагалися вибити вісі з петель дверей ПОВ, в якому сталося пограбування. На це пішло близько 7 хв.


На другий день після затримання дружина Федорчука знайшла йому висококваліфікованого адвоката із об’єднання “Захист” – Качана Володимира Трохимовича, якому заплатила приблизно 2000 дол.США.


3 чи 4 січня 2005 року співробітники ГОМа №2 викликали мене і наказали організувати приїзд інкасаторів та касира Вознюк М.Д., яка перелічувала в той день гроші. Коли я зайшов до кабінету начальника ГОМа №2, де проходило опитування Федорчука, там були присутні: заступник начальника Дніпровського РУГУ – Сокол О.В., начальник ГОМа №2 – Сорока М.А., його заступник Олексій Володимирович та двоє оперативних співробітники.


На моє прохання Федорчук розповів про події у ПОВ ПП “Вікторія” 30 грудня 2004 року. За його словами він “прогулювався” навпроти дверей в кіоску, коли почув, що із замочної скважини ллється рідина, у нього запаморочилося в голові, він набрав мій номер і сповістив про напад, після цього двері збоку петель відчинилися і він злякавшись вистрибнув у темряву. На вулиці він нікого не побачив. Побіг до пішохідного переходу і, коли обернувся в кіоску вже нічого не було, він лише побачив спини втікаючих злодіїв. Як сказали співробітники міліції цю історію він повторював багато разів протягом дня. Правдивість її у всіх викликала сумнів.


Федорчука випустили в ніч з 4 на 5 січня 2005 року.


10 січня 2005 року я поїхав на місце основної роботи Федорчука – Інститут проблем міцності, щоб поспілкуватися з ним і, можливо, отримати додаткові обставини цієї справи, яка здавалася мені надто фантастичною. Він відмовився розмовляти на одинці зі мною, а тільки в присутності адвоката, де знову розповів заучену версію.


Напочатку лютого інкасатор Сахно повідомив мені, що він продає свою машину – ВАЗ 21099 з державним номерним знаком 051-91 КТ, для того, щоб сплатити борг 700 дол.США. Я запропонував йому проводити інкасацію на моїй машині ВАЗ 2105, але він категорично відмовився, мотивуючи це тим, що нібито не може нею керувати, оскільки у неї задній привід і сказав, що взагалі не буде більше працювати.  Через  деякий  час  звільнились  Рябко  і  Ковтун.


Вважаю за необхідне повідомити, що в період з 1975 по 1981 рік я з Федорчуком В.О. навчався в КПІ.


Усіх трьох інкасаторів мені запропонував директор охоронної фірми ТОВ “Рада”, колишній майор міліції Герасименко О.Ю., який мешкає в приватному будинку десь під Києвом.


Під  час  слідства  слідчий  Рябець  А.М.  поширював  серед  співробітників  міліції  чутки,  ніби-то  викрадення  організував   я  сам  і  постійно  заважаю  слідству.


Вважаю, що співробітники міліції, постійно натякаючи мені, що цей злочин я міг організувати сам за неіснуючими мотивами,  фактичною бездіяльністю покривають злочинців.


Вважаю, що під час слідства були допущені такі грубі порушення слідства:


—               В приміщенні ПОВ не були взяті проби газу в повітрі та на стінах;


—               Не були взяті аналізи у Федорчука на предмет газового отруєння;


—               Не були зняті зліпки слідів ніг, які вели від ПОВ до знайдених слідів автомобіля;


—               Не були заміряні і не зроблені зліпки зі слідів шин автомобіля;


—               По  факту  злочину  співробітниками  ГОМ  №2  не  було  порушено  кримінальну  справу  відразу  після  його  скоєння;


—               Не був проведений обшук машини Сахно;


—               Незважаючи на фантастичну і неправдиву версію, Федорчук не був затриманий як підозрюваний у вчиненні злочину;


—               Своєчасно не були проведені опитування людей, які мешкають поблизу ПОВ або регулярно проходять повз нього близько 23-24 години;


—               Своєчасно не був проведений обшук у квартирі Федорчука, а у квартирах інкасаторів Сахно, Ковтуна, Рябко та Герасименка взагалі не були проведені обшуки;


—               Незважаючи на мої численні прохання термінового проведення слідчого експерименту, слідчий Рябець А.М. провів його лише наприкінці лютого. Під час відтворення обставин події слідчими було докладено всіх зусиль для приховування об’єктивних обставин злочину, оскільки вони б вказали на осіб, причетність яких намагається приховати слідство (а саме причетність Федорчука, Сахна, Рябка);


—               Не була перевірена версія причетності до вчинення злочину міліціонерів Дніпровського РУГУ, у яких викладав Сахно в академії МВС;


—               Не  допитані  Ковтун  та  Герасименко.


Крім того, були допущені грубі процесуальні порушення – кримінальна справа не була відкрита співробітниками ГОМа №2 одразу після вчинення злочину по факту, а була відкрита 05.01.2005 року. Слідчий Рябець кваліфікував злочин не за ч.5 ст.186 Кримінального кодексу України, а лише за ч.3 ст.186 КК України.


На мій погляд, обставини злочину були такі. До вчинення злочину бувші співробітники міліції Герасименко або Сахно під’їхали до ГОМу №2 та домовилися про лояльне ставлення співробітників міліції до затриманих Сахно, Рябка та Федорчука. 30 грудня 2004 року Федорчук В.О., коли опинився у кіоску на одинці з грішми, відкрив двері, до яких під’їхала машина Сахно, в яку перегрузили, як звичайно, сумки з грішми. Після чого двері у відкритому стані були зняті з петель та обперті на стіну, а у дверях на вулицю був кинутий масляний радіатор, який був увімкнений і в ньому повністю вигоріла вилка для підключення. Від’їхавши на машині вбік Ленінградської площі, Рябко і Сахно перевантажили сумки до другого авто, наприклад, Герасименка, і поїхали за співробітниками державної служби охорони. Федорчук витримав паузу і сповістив мене про напад. Під час телефонної розмови з ним я не чув ніякого гуркіту та шуму.


Вважаю,  що  слідчий  Рябець  А.М.,  за  домовленістю  із  злочинцями,  проводив  слідство  умисно  необ”єктивно  та  не професійно,  що  дало  злочинцям  змогу  уникнути  відповідальності.


Приймаючи до уваги викладене прошу витребувати кримінальну справу №04-08931 від 05.01.05 р., порушену за ознаками злочину передбаченого ч.3 ст.186 КК України, для перевірки доводів викладених у даному зверненні.


Для повного об’єктивного проведення досудового слідства доручити його проведення слідчому прокуратурі м. Києва.


 


22 березня 2005 року                                                                                    Ґудзь Ю.Г.»


 


Что же сделали в городской прокуратуре? 21 апреля 2005 года заявление направили в прокуратуру Днепровского района г. Киева. А 17 мая этого же года прокуратура Днепровского района в лице районного прокурора Анатолия Бабакова направила заявление в следственный отдел Днепровского РОВД. Круг замкнулся. Примечательно, что помощник прокурора Днепровского района Максим Санак в беседе с представителем Гудзя заявил, что «Мы всей прокуратурой смеялись над вашим уголовным делом». Интересная реакция со стороны органа, который призван надзирать за соблюдением законности в стране.


 


Когда стало ясно, что прокуратура не желает надзирать за законностью, а желает заниматься отфутболиванием документов, Гудзь обратился в суд. Новый суд, на который возлагается масса надежд, на суд административный. Административные дела по поводу обжалования действий или бездействия субъектов властных полномочий, которые касаются интересов конкретной личности, решаются административными судами по месту проживания истца. Так как Окружные Административные суды у нас еще не созданы, то эти вопросы решают местные суды.


 


Представитель Юрия Гудзя вполне внятно обосновал свою позицию:


 


«Обґрунтування правової позиції в суді.


КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України (набрав чинності 01.09.2005 року);


КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України.


 


Відповідно до ст.114 КПК України при провадженні досудового слідства слідчий несе повну відповідальність за законність спрямування слідства і своєчасне проведення слідчих дій. Згідно ч.1 ст.114-1 КПК України начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю слідчих дій по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 10 Закону України “Про міліцію” міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством. Таким чином, хоча слідчий і є незалежною процесуальною фігурою, проте він є посадовою особою органу внутрішніх справ і його керівництво, а саме начальник слідчого відділу зобов’язаний здійснювати контроль за своєчасністю слідчих дій по розкриттю злочинів і запобіганню їм та вживати заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах з метою реалізації положень Закону України “Про міліцію”.


Таким чином, твердження судів, що ніхто не може контролювати дії слідчого суперечать ст.ст.114, 114-1 КПК України. Дніпровське РУ ГУМВС України даного контролю не здійснило.


Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його дій чи бездіяльності. Крім того, у відповідності зі ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка, вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Згідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. В даному випадку, інший порядок судового провадження по справах про визнання дій та бездіяльності місцевого органу внутрішніх справ протиправними не передбачений, оскільки в порядку кримінального судочинства, тобто за КПК України, можуть бути оскаржені дії окремого слідчого, а не дії та бездіяльність усього органу. Так, відповідно до ч.6 ст.234 КПК України (на яку посилаються Дніпровський районний суд м.Києва та Апеляційний суд м.Києва) скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України. В даному конкретному випадку слідство по кримінальній справі вже майже рік як зупинено за п.3 ч.1 ст. 206 КПК України (у зв’язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин). Жодні слідчі дії не проводяться. Особа, яка вчинила злочин ніколи встановлена не буде, якщо тільки не прийде до органу внутрішніх справ і самостійно не визнає своєї вини. Таким чином, кримінальна справа не буде доведена до розгляду по суті в суді першої інстанції. Тобто розглядатися питання щодо протиправності дій слідчого в судовому порядку ніколи не будуть. Таким чином, не приймаючи позов до розгляду в порядку КАС України, Дніпровський районний суд м.Києва та Апеляційний суд м.Києва позбавляють Гудзя Ю.Г. конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (ст.55 Конституції України) та порушують ст.6 КАС України, якою кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, та, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді.


Крім того, необхідно наголосити, що в порядку, передбаченому ч.6 ст. 234 КПК України можуть розглядатися лише скарги на дії слідчого, а не на бездіяльність як це в даному випадку. «


 


 


Итак, иск был подан. Но, увы, не был принят к рассмотрению. 9 июня 2006 года Днепровский районный суд Киева, в лице судьи Губской выносит решение об отказе Гудзю Ю.Г. в открытии производства по исковому заявлению, поскольку, по мнению суда, дело не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства. Мотивация простая: дескать компетенция административных судов не распространяется на публично-правовые отношения, которые надлежит решать в порядке уголовного судопроизводства. Поэтому по мнению суда, жалобы на действия следователя рассматриваются судом первой инстанции при предварительном рассмотрении дела или при рассмотрении его по сути. Грубо говоря, с потерпевшим начали играть в «футбол», причем без правил. Административный суд отфутболил его от Административного кодекса к кодексу уголовно-процессуальному. При этом совершенно безосновательно и нагло подменив ответчика. Гудзь жаловался не на следователя, тем более, что по делу их было несколько. Потерпевший жаловался на противозаконные действия и бездеятельность, которые были допущены не отдельным следователем или экспертом, а ВСЕМ МЕСТНЫМ ОРГАНОМ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ, который ненадлежащим образом организовал расследование по уголовному делу. И это, безусловно, является юрисдикцией Административного суда.


Иск не приняли и Гудзь подает Апелляционную жалобу на решение Днепровского районного суда города Киева. Но увы, Апелляционный суд города Киева оставил жалобу Гудзя без удовлетворения, а решение Днепровского суда признал правильным. Кстати сказать, нельзя не отметить крайне хамское отношение судьи, рассматривавшего это дело. Фактически он не давал заявителю возможности говорить, постоянно перебивал и унижал заявителя. Видимо, это является «высшим пилотажем» для судьи Апелляционного суда. А в кулуарах суда Юрию Геннадиевичу все объяснили просто и доходчиво: «Если мы примем у вас иск против милиции, то завтра нас просто завалят подобными делами». Интересная правовая позиция, не правда ли? Судьи просто не хотят работать? Или боятся милиции? Так может быть, нужно теперь судиться еще и с судьями? Понимают ли судьи, что не желая брать в производство иски против милиции, они вынуждают граждан защищать свои права неправовыми способами? Грубо говоря, самосудами. Если суд не собирается рассматривать мои претензии к РОВД, что мне остается делать? Купить гранату и бросить ее в окошко этого РОВД. Затем купить вторую и бросить ее в окно суда. Не стоит играть в такие игры, чревато.


 


У Юрия Гудзя остается еще надежда на Высший административный и Верховный суды, куда он также будет подавать заявления. Но, честно говоря, надежды на то, что эти суды примут другое решение – мало. Возможно, судьи просто не могут примириться с мыслью, что гражданин может подать иск против ОРГАНИЗАЦИИ. Тем более, такой «серьезной» как РУГУ МВД. Вероятно, срабатывают остатки тоталитарного мышления, для которого величина человека несоизмерима с «величием» инстанции. Вообще, все это больше всего напоминает круговую поруку, когда служивые люди, будь то судья, милиционер или прокурор покрывают преступления друг друга и объединяются в войне против нас – «неорганизованных» граждан.


 


Сергей Никонов, «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ