Шановний пане Президент!
Ні, я таки дійсно шаную Вас за все те позитивне для України, що Ви зробили під час Помаранчевої революції. Шаную за Ваші спроби повернути Україні її власну історію, пам’ять, гордість, честь. За Ваші виступи й укази про Голодомор, УПА, борців, що загинули за Україну в комуністичних та нацистських таборах, за Ваші виступи проти ксенофобії й антисемітизму. Та й уся Ваша діяльність справляє враження, що, на відміну від більшості українських «політиків», Ви справді вболіваєте не лише за себе, а й за Україну та демократію.
Та я не можу шанувати людину, яка пропустила до фактичної влади в Україні сили реакції, 5 колону імперії й мафій. Людину непослідовну й безсилу. Так, Ви примусили внутрішніх ворогів України підписати непоганий Універсал, і формально визнати Ваші вимоги. Але Універсал – слова, значущі лише для Вас. Не для них, Ваших противників. Ні комуністам, ні Морозові, ні «реґіоналам» не зрозуміле поняття честі, зокрема честі даного ними слова. Їх цікавить лише реальна матеріальна влада – у Верховній Раді й регіональних радах, влада силових структур, Суду, фінансова влада. І саме її вони поступово й наполегливо захоплюють, залишаючи Вам лише видимість влади.
Та не буду перераховувати Ваші вади, як людини й як Президента – їх ретельно виписують не лише Ваші вороги, але й прихильники.
Головна з них – нерішучість, тобто відсутність мужності.
Це легко побачити на прикладі Вашої боротьби з антисемітизмом. Антисемітизм – не головна проблема сучасної української кризи. Але саме він – лакмусовий папір стану душевного здоров’я держави, суспільства. В 2005 р. Ви виступили проти антисемітської пропаганди МАУПу. (Нажаль Ви не використали слово нацизм, не наважились). І це аж ніяк не вплинуло ні на МАУП, ні на інші їй подібні структури, для мене безсумнівно організовані або підбурювані ФСБ та іншими ворожими Україні силами. Гірше, на початку 2006р, перед злощасними виборами, Ви примудрилися дати звання Героя України МАУПівському співробітнику І. Сподаренкові з «Сільських вістей». Вас підставили Ваші політтехнологи й Ваш бюрократичний апарат, які мали надію на підтримку Соцпартії та пана Мороза в парламенті. Я виступив тоді з протестом проти цього, попереджаючи Вас про майбутню поразку й зраду соціалістів. Нажаль, це підтвердилось в ще більшій мірі, ніж можна було очікувати. За того «Героя» й за передвиборне політиканство Ви поплатилися звинуваченнями в антисемітизмі й приходом ком-соц-реґіоналів до влади.
Нині проти Вас розігрують подвійну карту антисемітизму. За Ваші виступи про Петлюру й УПА з подачі Москви по всьому світі Вас звинувачують в реабілітації нацизму. МАУПівська ж зграя звинувачує Вас в сіонізмі та ЦРУшності, посилаючись на єврейське походження Вашого оточення, Вашої дружини й навіть Ю. Тимошенко. Не бачу в подібному походженні нічого злочинного, навпаки, злочинним є саме це звинувачення, яке можна й слід кваліфікувати, як складову частину нацистської пропаганди в Україні. Що Ви реально зробили проти нацистів України? Гарні промови в Бабиному Ярі. Звернення до СБУ розібратися з діяльністю МАУП. В цьому році нарешті порушена була справа МАУП, але лише Міністерством освіти й науки та Атестаційною комісією, і не за нацистську пропаганду, а за низький рівень викладання. (У нацистів він і не міг бути високим). Але навіть рішення Міністерства про закриття низько-вартісних філій МАУПу було скасоване Господарським Судом Києва. Ні Ви, ні Уряд не маєте влади, навіть моральної.
Ви добилися від Верховної Ради визнання Голодомору геноцидом. Це без сумніву успіх, хоч і отруєний химерною позицією депутатів: Парламент України незначною більшістю нарешті, одним з останніх в світі, сказав своє слово про найбільшу катастрофу України в 20 сторіччі. Сказав з поправками Мороза. Та ось як, посилаючись на МАУПівський Форум «Каральні органи єврейсько-більшовицького режиму» (24 листопада), інтерпретує боротьбу за це визнання Сподаренківська «Сільська» шмата (28 листопада, Сергій Скоробагатько «Хто мордував Україну»). «16 листопада 2006 р. Верховна Рада України не винесла на обговорення питання про Голодомори в Україні і репресії 1937-1938 рр. як спланований сіоністичним урядом Кремля геноцид українського народу». Щоб не було сумнівів щодо «сіонізму» Кремля, він був роз’яснений тезами про «геноцид українців у часи єврейської державності 1918-1938 рр. в Україні та Радянському Союзі», «єврейсько-більшовицький переворот 1917 року», «єврейський фашизм». Скоробагатько не посоромився підтримати комуністичний наклеп на боротьбу УПА, як антисемітську.
Соцпреса не соромлячись приписує визнання геноциду мудрим поправкам Мороза супроти провокаційного піарення Голодомору Вами. А Ви не лише мовчки ковтаєте все це, а й хвалите крутіїв за підтримку, говорячи про якусь єдність з ними. Ваша подвійна позиція спрямована на примирення протидіючих сил. Морозівська є грою крапленими картами. Одна його рука формально підтримує Вас, інша, Сподаренки Скоробагатьки, продовжує вести нацистську пропаганду. Та обидві спрямовані проти Вас. Заяви про євреїв, що провадили геноцид – найкращий аргумент тим силам, що гальмують світове визнання геноциду 32-33 р., й удар по визнанню національно-визвольної боротьби 1917-2004рр.Тому навіть член фашистської євразійської організації тов. Вітренко може тепер з фактами на руках торочити про українських захисників нацизму…
В цих умовах Ваші теплі заклики до єдності лише сприяють фактичному роз’єднанню України, бо приховують від народу гірку реальність. У Вас не вистачає мужності відверто сказати про неї й визнати свої фатальні помилки цих двох років.
Недавно Ви нагородили мене, разом з іншими членами УГГ, орденом «За мужність» 1 ступеню. Першою реакцією було викинути цю нагороду, як знецінену Вами й Вашим урядом, знецінену нагородами Сподаренкам й бездарністю Вашого адміністративного апарату, який примудрився навіть не повідомити мене про нагороду офіційно. Я не зробив цього лише з пошани до боротьби УГГ й всього національно-визвольного руху та до Ваших зусиль перебороти антиукраїнську спрямованість Верховної Ради. Але нині, коли Ви так наочно проявляєте свою нерішучість у всіх центральних питаннях державобудівництва, я змушений віддати цей орден Вам. Бо саме Вам не вистачає мужності й мудрості сьогодні, в цей кризовий, вирішальний момент нашої історії. Має рацію А. Турчинов, що владу в Україні впевнено перебирають нині найбільш агресивні олігархічні клани, «для яких Конституція, закон – порожній звук» й Україна слідом за Росією йде до тоталітаризму й реставрації імперії.
Оранжева революція була найвеличнішою, найлюдянішою історичною дією останніх 100 років. Ви разом з іншими лідерами революції розтринькали наданий Вам духовний капітал Майдану своїми сварками, некомпетентністю, непослідовністю й немужністю. Ви втратили й втрачаєте, «здаєте» найкращих своїх соратників.
Не мені виміряти свою мужність ступенями, та й не маю відповідних приладів. Але як символ дійсної мужності десятків тисяч учасників руху опору орден, наданий нашій Групі, має сенс, має духовну силу. Тому й передаю його Вам для зміцнення Вашого духу, який Ви таки мали в 2004 році. Бо ще не пізно для мудрих та рішучих дій, та й народний потенціал Майдану не вичерпався. Наберіться сил для скасування нав’язаної Майдану «політреформи», яка звела вашу функцію Президента до номінальної ролі Президента, до вимушеної участі в торжищі, що має назву Парламенту й почалося вже під час перемоги 2004 р. Сил для Референдуму, дострокових виборів у Парламент і т. д. Для відновлення оранжевої коаліції, але без сумнівних союзників. Сил для того, щоб примусити Уряд, Суд, Парламент засудити різнокольорових комуно-нацистів. Та не мені, з Франції, давати Вам конкретні поради щодо конкретних дій…
Не бійтеся звернутися до народу з відвертим, прозорим, суворим правдивим словом. Народ України в 2004 році довів свою мудрість і мужність. Та сьогодні він зневірився у словах, завинених в папірчики «любих друзів». Він потребує мужнього слова мужнього Президента.
Леонід Плющ, колишній закордонний представник Української Гельсінської Групи
5 грудня 2006 р. Франція
Дай Вам Бог сили, Вікторе Андрійовичу!
