Человек не терпит насилия!

ДЕНЬ ПРАВДИ

51119

 


 


 


Я не знаю, скільки людей в Украіні пам’ятають дату 28 листопада 2000 року. У цей день, шість років тому, Олександр Мороз з трибуни Верховноі Ради відверто, на увесь голос, звинуватив украінську владу у причетності до злочинів. Злочинів, які замислювалися безпосередньо у кабінеті Президента Украіни.


 


Пам’ятаєте Украіну з Кучмою?


 


“Наша Батьківщина 14 років страждала від неволі. Ми були незалежними, але не були вільними. 14 років у цій краіні була тиранія Кучми:”


(з новорічноі промови на Майдані В.Ющенка 2004 р.)


 


Пам’ятаєте, якою була атмосфера режиму Кучми? По-перше, існував чіткий поділ на “своіх” і “решту”. “Своім” роздавалися вотчини, заводи і землі, звання і нагороди, закривалися очі на кримінальні справи і самі кримінальні справи на іхні “пустощі”. Під “своіх” писалися “закони”. Для своіх завжди горіло “зелене” світло у всіх напрямках. У той же час “решта” з останніх сил борсалася у злиднях, торопіла перед кожним представником влади і: звикала так жити. Якщо виникали інакомислячі, то ними раптом починали пильно цікавитися всі слідчі органи.


З’являлася з перевіркою податкова — і починав руйнуватися бізнес.


З’являлися  “орли”, “беркути”, “соколи” — і “виявлялися” наркотики і зброя.


Справи в судах тягнулися роками або не розглядалися взагалі. Особливо настирливі просто зникали. Журналісти ходили із заклеіними ротами.


 


Навіть народні депутати шикувалися як на муштрі: на “свій”-“чужий” розділись. Доки Лазаренко був “свій” ніхто йому й не думав дорікати, крав він чи не крав. Але як тільки “господар” перейшов дорогу “хазяінові” — каральна машина запрацювала.


 


Бажання однієї особи возвелося в ранг найвищого закону, і Украіна слухняно жила за неписаною конституцією і встановленими в кулуарах правилами. Дійсні закони були нікчемними папірцями. Від бажання однієї особи залежало ніби то вільне волевиявлення всього народу (згадайте вибори 1999 та референдум 2000 року). А структури, які мали займатися захистом людини і наглядом за дотриманням закону, роздавали “чорні мітки”. Каральна машина підминала усіх, не дивлячись, чи то проста людина перед нею, чи недоторканий народний депутат.


 


“Не тільки я, але й уся украінська спільнота має схилити голову перед Олександром Морозом, який набрався сміливості і перший з трибуни ВР сказав про це”, — так влучно згодом охарактеризував вчинок Мороза народний депутат Микола Замковенко. 


 


Так, це був Вчинок. І скандал. Але не касетний — справжній. Його розпочав не Мороз, не “записи Мельниченка”. Його автори — президент Украіни Кучма і президентська адміністрація під керівництвом Литвина.


 


Мені часто закидають, що я занадто радикальний, що не вибираю слів і називаю злочинцями без суду. Так, я не суддя, але і не дипломат. Я став свідком, ще раз наголошую, свідком того, як замислювалися і відбувалися злочини. Я чув на своі власні вуха. Я бачив своіми власними очима. І я маю повне моральне право називати ці речі своіми іменами. Для мене людина, яка клялася на Бібліі захищати простих людей, а насправді щодня їх цинічно принижувала та грабувала, така людина для мене, однозначно, — злочинець.


 


Я — офіцер. Я давав присягу на вірність не конкретній особі, а українському народові. І коли я побачив, що людина, яка має захищати Закон і Громадянина, організовує довкола себе, без перебільшення, банду…


 


Маленький украінець при кучмізмі був ніхто. Людину могли побити, роками тримати в СіЗО, взагалі позбавити життя. Бо життя людини нічого не коштувало. Наприклад, районний чиновник міста Василькова побив мого батька. Бо батько, бачте, прийшов до нього як до посадовоі особи зі скаргою. А замість вирішення проблеми він отримав стусани.  Місцева міліція після того, як дізналася, хто син, намагалася домовитися зі мною, мотивуючи це тим, що “начальник” — “свій”.     


 


18 жовтня 2000 року, тоді, як я передавав Олександру Морозу записи розмов з кабінету Кучми, я йому розповів і про цей випадок з моім батьком.  Мороз мені тоді відповів, що для того, щоб закон захищав просту людину, необхідно міняти всю систему влади докорінно.


 


 


Я вдячний Олександру Морозу за  те, що він, вже маючи записи, не пішов на кулуарні домовленості з Кучмою, як це могли б зробити інші політики на його місці, а оприлюднив записи чесно і відкрито.


 


:Йшлося не просто про подвійні стандарти украінськоі політики, якісь ії підводні течії. У записах з президентського кабінету люди почули мову варварів і думки варварів. Відповідним було все: тон розмов, лексика, теми.


 


Звісно, люди думаючі здогадувалися, якими методами робиться українська політика. Знали, влада корумпована і далеко не чистоплотна. Але щоб ТАКі розмови велися у кабінеті президента краіни… Подібне не могло наснитися і в найстрашнішому сні! 


 


Під час президентських виборів 1999 року з президентського кабінету йшли накази витрушувати з державної казни все на кампанію Кучми. Пам’ятаіте, як, наприклад, головний фінансист виборів Кучми Бакай виконував команду знайти додатково 250 млн. доларів? Пам’ятаєте, як саме звертався Кучма до Бакая: “Ты мне Игорь, я тебе в глаза смотрю, а ты мне говорил, что я вам обеспечу 250 миллионов долларов на избирательную кампанию. Они сейчас нужны! Ты понимаешь, дальше деньги на х: не нужны!.. Сегодня надо же наращивать позитивы, е: твою мать!”


 


З президентського кабінету лунали команди застосовувати силу проти інших кандидатів у президенти. Пригадайте теракт у Кривому Розі. У розпал президентської кампанії на мітингу біля інгулецького будинку культури у під ноги людям було кинуто дві гранати. Тоді тяжко покалічило понад 40 людей. Це фактично був перший політичний теракт у новітній історіі Украіни. Вже саме це мало би примусити правоохоронні органи докладно в усьому розібратися. Натомість швидко призначили “крайнього” і навіть не намагались з’ясувати нічого по суті, ні шукати замовника. 


 


З прямого наказу першоі особи держави без жодноі законноі санкціі всі прослуховували всіх. І з президентського кабінету летіли команди “роздягнуть, б.. , без штанів оставить”, “бери за ж..у”, “вивезти його, викинуть”, “я ж тібя назначiл, поетому, давай”.


 


Згадайте також аферу з облігаціями Нацбанку Украіни, яких лише у Кучми було на 3 мнл. доларів. І ця, і інші афери — з Сумським Хімпромом, з Криворіжсталлю, з багатьма-багатьма  іншими підприємствами проверталися без жодних докорів сумління.


 


Газети “Сільські вісті”, “Свобода”, “Грані”, “Дзеркало тижня”, сайт “Українська правда” і багато інших добре мають пам’ятати, що робилося у часи Кучми зі свободою слова. Як пам’ятатимуть це діти журналістки Коробовоі, яких звільняли з роботи через статті матері.


 


Наведені вище приклади далеко не вичерпні.


 


Система, створена Кучмою, вимагала покори і жертвоприношень.


 


Генеральній прокуратурі Украіни я офіційно надав свідчення, що маю докази того, що лише сім’я Кучми пограбувала Украіну на приблизно 8 мільярдів доларів ! По дорозі від ласого президентського пирога також відкушували інші “президентські діти” — губернатори, більші і менші чиновники, всі, хто був наближений і обласканий. А це ті кошти, в яких, зокрема, і сьогоднішня ціна на газ, і зарплати і пенсіі, і тарифи ЖКГ.


 


Я не буду розбиратися, до чого Кучма був більше жадібний, до грошей чи до влади; що було мотивом, що наслідком — це, дійсно, справа слідства.


 


Я  свідчу про факти.


 


Знаю, до мого вчинку  і тоді, і зараз ставляться по-різному. Але з першої ж секунди всі причетні до украінськоі політики абсолютно точно знали — в записах, зроблених у кабінеті глави держави — правда. і найпершим це “признав” сам Леонід Кучма. У той час, як начальники всіх спецслужб  в унісон заперечували, що Микола Мельниченко взагалі існує, “трусили” усіх моіх родичів і знайомих.


 


Я до нині прошу в батьків вибачення, за всі страждання яких їм завдав. Але тоді, здавалося, мета досягнута — українське суспільство прокинулося. Люди струсили з себе полуду і заявили “Кучму — геть!”. Почалася нова історія незалежної України.


 


Пам’ятаєте, як постали перші намети на Майданіі Як зароджувалася “Україна без Кучми”, Форум національного порятунку? Як  в прагненні  покласти край бандитському режиму і повернути Украіну на європейський  шлях  об’єдналися і прості люди, і різномасті політики. 


 


Що ж сталося потім?


 


У будь-якій іншій країні після подібного викриття  президент та його оточення негайно пішли б у відставку. У будь-якій іншій краіні, але не в Україні. Чому так не сталося в нашій державі?


 


Кажуть, люди довго доростають до того щоб називатися громадянами правової держави. Украінці так і не доросли? Я категорично не згоден з подібними твердженнями. Це українські політики не доросли до рівня простих людей.


 


Тоді, здавалося, всі зрозуміли, що ситуацію слід негайно міняти. Що необхідно міняти саму систему влади.


 


Але так само зрозуміли це і політтехнологи. Гасла, на які народ був спраглий, успішно використали у черговій виборчій кампаніі.


 


Бандитам – тюрми?


 


“Бандитам — тюрми!” — це вдале рухівське гасло підхопив і поніс як прапор кандидат в президенти Віктор Ющенко. Тепер мої запитання до вас, Вікторе Андрійовичу.


 


Спочатку ми не були з Вами безпосередньо знайомі. Так, бачилися під час службових відряджень: Ви — голова Національного банку, я — офіцер охорони. В силу обставин, мені стало відомо про провокації, які готувалися у кабінеті глави держави проти Вас, коли Ви були Прем’єр-міністром. Я попереджав Вас в тому числі і через Євгена Червоненко . Ваша команда в уряді справді щось робила, а з президентського кабінету йшли команди ставити палиці їй в колеса:


 


“Я его (Ющенка — авт.) увольнять не буду, я его унічтожу — раз і навсєгда”, — в цій фразі весь Кучма і його епоха.


 


 


Згодом, гінці від Вашого імені неодноразово підходили до мене. Переконували мене, що я сам один не доведу справу до кінця, що складно знайти відповідний юридичний механізм для правосуддя, що існують інші методи. і посилаючись нібито на особисте Ваше прохання просили не чіпати “пораненого звіра Кучму”.


 


“Не смикайте за хвіст мертвого тигра”, — так, здаіться казав Стретовичі Мене просили бути лояльним, казали, що слід враховувати те, що “Україна набуває традицій європейськості, започатковує традицію не переслідування колишніх перших осіб”. Оце так! Уявіть собі, що щось подібне прозвучало б у повоєнній Німеччині щодо Гітлера. Чи щоб Америка пішла на домовленості з Бен Ладеном.


 


Хай всі “лояльні” вийдуть сьогодні на Майдан і скажуть людям прямо в очі, що Кучму судити не треба.


 


Я не хочу вірити, що Ви, Вікторе Андрійовичу, стали президентом України, завдячуючи якійсь підпільній угоді з цим “пораненим звіром”. Помаранчевий шарф Перемоги вам пов’язав Український Народ на Майдані Незалежності. Так!


 


Не буде правди, доки не покаране зло


 


Я не маю наміру аналізувати діі Вашого оточення, достатньо ємко його оцінку відображає вже сама назва — “любі друзі”. Понад те, я навіть був би готовий сприйняти той факт, що екс-президенту Кучмі були дані гуманні гарантії — заради того, щоб на Майдані не полилася людська кров.


 


Але Кучма мав публічно вибачитися перед українським народом  і відшкодувати йому всі завдані матеріальні  і моральні збитки!   


 


Наголошую: в кабінеті президента Кучми чинилося не просто беззаконня, а злочини. і, найстрашніше — це залишилося  непокараним. Власне це непокаране зло породило відчуття тотальноі безкарності й  у політиків нового пришестя.


 


Минуло вже шість років. Як того й прагнув Майдан, помінялася влада. Нові політики прийшли у той самий кабінет  — і…


 


Знаєте, чому сьогодні вся Украіна у розпачі? Чому недавні соратники розійшлися по різних кутках, поволікши за ногами розтоптані, пошматовані людські надіі? Відповідь — вона ж очевидна: не можна побудувати нової країни на старих засадах. Не буде правди, доки не покаране зло!  І це саме воно дозволило забути помаранчевим свої клятви на Майдані.


 


Проголосили принцип трьох П: порядність, професіоналізм, патріотизм. А чому забули Правосуддя?! З правосуддя треба починати!


 


Я й сьогодні переконаний: вести записи у президентському кабінеті необхідно. Офіційно.  І в такому разі нікому: жодному куму, свату, брату, “любому друзю” й на думку не спаде в кабінеті президента планувати злочини, вирішувати шкурні питання.


 


Колись “Дзеркало тижня” назвало моі записи міною уповільненої дії, так я погоджуюсь, це міна уповільненої дії яка закладена під зло . Пульт від якої все ще знаходиться  у ваших руках, Вікторе Андрійовичу.


 


Кучма обібрав народ, як липку. Просто розклав свій політичний пасьянс і розікрав державу. Але відібрати у людей надію — значно більше зло по відношенню до людей, пане Президенте.


 


Я не хочу, щоб 28 листопада згадували як початок касетного скандалу. Я хочу, щоб цю дату відзначали як річницю правди — День правди.


 


За Вами, пане Президент, визначити — День Правосуддя.


 


Микола Мельниченко


 

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ