Заклята дружба між першими особами міліції та прокуратури останнім часом набула рівня публічного скандалу. Тепер хвилі скандалу докотилися й до рядових працівників ГПУ, від яких Медведько вимагає повернути Луценкові нагороди, одержані з нагоди Дня юриста.
Зранку 24 листопада працівники Генеральної прокуратури України, прокуратури Автономної республіки Крим, обласних прокуратур і прокуратур міст Києва та Севастополя були під розпис ознайомлені з листом Генпрокурора України Олександра Медведька. Олександр Іванович інформував підлеглих, що напередодні Дня юриста (цього року святкувався 8-го жовтня) Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко нагородив відзнаками МВС п’ять десятків прокурорських працівників, зокрема – трьох заступників Генерального прокурора. І ось тепер, через півтора місяці, керівник вищого наглядового органу дійшов висновку, що наказ Міністра про нагороду був „некоректним”. У зв’язку з чим Генпрокурор запропонував своїм співробітникам повернути нагороди назад у МВС.
Заклята дружба між першими особами міліції та прокуратури останнім часом набула рівня публічного скандалу. Юрій Луценко з одного боку та Олександр Медведько й заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін — з іншого, регулярно виступають у пресі та з екранів телевізорів, звинувачуючи один одного у нечуваній корупції та вчиненні посадових злочинів.
Почалося з того, що Луценко обурився особливим ставленням Кузьміна до депутата Верховної Ради Криму від Партії Регіонів Олександра Мельника, який був затриманий міліцією за підозрою в організації 52 вбивств на території автономії. Оскільки розслідування вбивств належить до підслідності прокуратури, Мельник був доставлений у ГПУ для вирішення питання про обрання йому запобіжного заходу. Але Кузьмін не знайшов у діях Мельника ознак злочину й активіст Партії Регіонів хутенько виїхав з України. Лише після цього Ренат Равелійович детально ознайомився з наданими міліцією матеріалами та порушив проти Мельника кримінальну справу, доручивши Луценкові розшук депутата-втікача.
Втім, обурення Луценко дуже швидко було затьмарено іншим інформаційним приводом – підпорядкований Кузьміну слідчий Генеральної прокуратури склав щодо Луценка два протоколи про вчинення Міністром корупційних діянь, щоправда — без ознак корисливого мотиву. Одне з них полягало в тому, що Луценко достроково присвоїв звання полковника своєму заступникові. Друге – у тому, що Міністр внутрішніх справ без достатніх підстав роздавав нагороди МВС, а саме – іменну зброю.
Щоправда, при цьому поза скандалом залишився той факт, що, наприклад, заступник Генерального прокурора Тетяна Корнякова впродовж двох років свої звання (точніше — класні чини) достроково отримувала 5 разів. А в 2001 році Тетяна Всеволодівна, маючи 8 років прокурорського стажу, одержала нагрудний знак „Почесний працівник прокуратури”, який може вручатися лише особам, що пропрацювали в органах прокуратури не менше 10 років. Не кажучи вже про те, що пані Тетяна розпочала свій трудовий шлях у органах прокуратури без вищої юридичної освіти — у 1992 році вона була призначена помічником прокурора Ленінського району м.Дніпропетровська, будучи студенткою 3-го курсу заочного відділення історичного факультету Дніпропетровського держуніверситету. Але Кузьмін чомусь не поспішає звинувачувати Корнякову в аферах з дипломом, отриманні зарплатні за незаконно одержані класні чини й „безкорисній корупції” при одержанні нагороди.
Тепер хвилі скандалу докотилися й до рядових працівників ГПУ, від яких Медведько вимагає повернути Луценкові нагороди, одержані з нагоди Дня юриста. Щоправда, не всі підлеглі Генерального прокурора мовчки сприйняли нову ініціативу свого начальника.
— По правді кажучи, — розповідає старший слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Галина Климович, — я попервах не хотіла приймати відзнаку МВС „Закон і честь”. Не тому, що погано ставлюся до колег з міліції, а через байдужість до нагород взагалі. Але до мене, а я була в той момент у відрядженні в Одесі, приїхали працівники міліції, вручили квіти, тепло поздоровили з професійним святом і я не стала псувати людям добрий настрій. Тому коли мені через півтора місяці на нараді в ГПУ зачитали листа Медведька, я замість стандартної фрази „з листом ознайомлена” написала, що це – черговий маразм Генерального прокурора. Медведько може повертати свої особисті відзнаки, якщо вважає, що нагороджений був незаслужено. Але вимагати цього від інших, та ще й офіційним листом по установі – то беззаконня.
Втім, не можемо не відзначити певну непослідовність пана Медведька в боротьбі з „некоректними” наказами Міністра внутрішніх справ. Річ у тім, що кілька років тому відзнакою МВС „Закон і честь” був нагороджений відомий правозахисник і просто чесна людина, тодішній голова Донецької обласної ради, Борис Колесников. Очевидно, Генеральний прокурор не бачить нічого „некоректного” в такій нагороді, бо інакше він, без сумніву, вручив би Борису Вікторовичу під розписку свого листа в вимогою повернути нагороду у відомство Луценко.
Також зазначимо, що Олександр Медведько досі так і не повернув премію, одержану ним у вересні 2001 року згідно з наказом Генпрокурора Потебенька від 10.09.2001 №662-к за „розкриття” вбивства Слов’янського журналіста Ігоря Александрова. Внаслідок проведеного паном Медведьком „розслідування” у вбивстві був звинувачений сухотний бомж Юрій Вередюк, виправданий у подальшому судом. Вочевидь, подібні заохочення Олександр Медведько вважає цілком коректними.
Про те, як Медведько заробив цю премію, 20 січня 2004 року розповів слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Володимир Голик. Причому, зробив він це не в мемуарах і не під час прес-конференції, а на допиті в якості свідка. Пан Голик був першим слідчим ГПУ, який взяв до свого провадження справу Александрова. Тому, коли обвинувачення розсипалося в суді, Вередюк був виправданий, а за фактом фальсифікації була порушена кримінальна справа, слідчі Генпрокуратури В.Грищенко й А.Каліфіцький допитали Голика „під протокол”. Ось що він повідав:
„… Я прибыл в город Донецк. Там меня встретил начальник управления Медведько Александр Иванович, т.к. прокурор области Пшонка В.П. в тот момент отсутствовал. У Медведько находились отдельные тома уголовного дела по факту убийства Александрова. … Изучив имеющиеся у Медведько тома дела, в которых были документы по отработке версий, связанных с экономическими мотивами убийства Александрова, я с Медведько выехал в город Славянск.
Хотя куратором нашего Управления являлся заместитель Генерального прокурора Украины Обиход Н.С., но в связи с тем, что он был занят работой по расследованию дел в отношении Лазаренко, то Генеральный прокурор Потебенько своим распоряжением переподчинил меня своему заместителю Винокурову С.М. Согласно распоряжения Потебенько, Винокуров должен был руководить работой следственно-оперативных действий. В свою очередь Винокуров определил, что координатором работы, своеобразным «начальником штаба» будет являться Медведько А.И., который будет участвовать в оперативных совещаниях, проводимых заместителем Министра Внутренних дел Мельниковым Владимиром Григорьевичем, на которых ежедневно заслушивались отчеты о проделанной оперативной работе сотрудниками органов внутренних дел. Изучение собранной оперативной информации дало для меня основание к отработке трех наиболее основных версий: проверка на причастность к убийству Алексанрова адвоката Омельяненко, братьев Лукьяненко и Рыбаков…
По данным руководства МВД Украины на данное раскрытие было задействовано порядка 800 работников ОВД. Анализ состояния эффективности работы такого количества работников милиции показал их пассивность в работе… По результатам этих недостатков Мельников предъявил претензии заместителю начальника УУР Донецкой области по фамилии, если не ошибаюсь, Герасименко и дал распоряжение об его увольнении. После этого в Славянске на улице ко мне подошел Герасименко и объяснил, что у него есть ценная информация, а Мельников не дал ему высказаться, рассказал мне, что у него в поле зрения имеется какой-то мужчина по кличке «Прибалт», место нахождения которого он устанавливает, и которому известно лицо, рассказавшее об избиении в Славянске битой какого-то гражданина… Как сказал мне Герасименко, об информации в отношении «Прибалта» он ранее уже докладывал Мельникову. Обратившись к Мельникову с вопросами об этой информации, я от него узнал, что он впервые слышит об официальном наличии такой информации…
Буквально через несколько дней после этого разговора в Славянск прибыл Винокуров. Он также ознакомился с состоянием проделанной следственной и оперативной работы и в один из дней отдал мне распоряжение, чтобы я вместе со всей группой находился в полной готовности, т.к. нам могут доставить лицо, которое, по предположению, совершило убийство Александрова. В тот же день, после обеда, нам доставили Вередюка Ю.Г., о котором, как оказалось, ранее и говорил Герасименко…
Первоначальный допрос Вередюка Ю.Г., сразу же после его доставки, проводил я в присутствии заместителя Генерального прокурора Украины Винокурова, заместителя начальника управления прокуратуры Донецкой области Медведько, следователя следственной группы ГПУ – следователя Донецкой области Перунова…
При этом допросе были выявлены отдельные неточности данных показаний по сравнению с информацией, содержащейся в ранее отобранном у него объяснении… Эти неточности послужили для меня поводом выразить сомнение в том, что Вередюк избивал именно Александрова, о чем я в присутствии вышеперечисленных лиц сказал Винокурову…
В дальнейшем отдельные противоречия, такие как утверждения Вередюка в том, что он бил человека в темном костюме и галстуке были устранены дополнительным допросом Вередюка членом следственной группы Медведько А.И… Аналогичным образом, т.е. при дополнительном допросе Вередюка, проведенным Медведько и, если я не ошибаюсь, Перуновым, были устранены противоречия в его показаниях о приметах таксистов, перевозивших его из Краматорска в Славянск. Поясняю, что я не давал ни Медведько, ни Перунову указаний проводить допросы Вередюка и устранять эти противоречия. Медведько это сделал по собственной инициативе. Могу пояснить, что Медведько вообще не прислушивался к моему мнению и просто ставил меня перед фактом, т.е. что он уже провел допрос Вередюка, не согласовывая со мной проведение этих следственных действий. Такие факты его поведения в ходе расследования данного уголовного дела не единичны”.
Як стверджує Голик, після першого ж допиту Вередюка він заявив Винокурову, що сумнівається в причетності бомжа до вбивства журналіста. І якби Медведько з власної ініціативи не „усунув протиріччя” у свідченнях Вередюка, тобто, по-простому кажучи, не написав новий протокол допиту, Вередюка довелося б випускати на волю. Більш того, і Володимир Голик, і тодішній начальник відділу криміналістики прокуратури Донецької області В’ячеслав Рябенко, і фахівці, що обстежували Вередюка на „детекторі брехні” Жанетта Полковникова, Сергій Делікатний та Вікторія Чимісова в один голос стверджували, що Вередюк невинен і треба шукати справжнього вбивцю. Але „координатор штабу” Медведько дотримувався іншої точки зору і навіть провів за участю Вередюка „відтворення обстановки та обставин події”. У результаті Голик був відсторонений від слідства, а Медведько – заохочений „за внесок у розкриття вбивства Ігоря Александрова” грошовою премією в розмірі посадового окладу й призначений на посаду першого заступника прокурора Луганської області.
Так що заробляти коректні нагороди – то особливе мистецтво. І тому було б дуже непогано, якби Олександр Медведько видав би з цього приводу якийсь посібник для підлеглих. Або хоча б методичку. Тим більше, що Законом України „Про прокуратуру” не передбачено такий вид прокурорської діяльності, як боротьба з „некоректністю”. Але де закон, і де Медведько.
| Володимир БОЙКО, спеціально для І-РЕПОРТЕРА |
