Человек не терпит насилия!

Керований натовп чи у полоні свободи невибору

51040

 


 


«Маси раптово стали помітні, вони розташувалися


в місцях, улюблених «вишуканою публікою».


Вони існували і раніше, але залишалися непомітними,


займаючи задній план соціальної сцени;


тепер вони вийшли на авансцену, до самої рампи,


на місця головних діючих осіб. Герої зникли – залишився хор…»


                                                                                                                     Хосе Ортега-і-Гассет. Повстання мас


 


«Мітингова демократія», народжена у горнилі оксамитових революцій, стала однією зі знакових прикмет сьогодення. У наявності бурхливе зростання активності мас. Розуміючи, що маса та її поведінка є і результат сучасного розвитку, і її жертва, що вона може виступати і консервативно, і прогресивно, і апатично, і вельми бурхливо, навряд чи правильно було б вести мову про засудження чи звеличення мас [20]. Аналізуючи політичні процеси, ми в більшій мірі стикаємося не зі справжньою волею, а зі сфабрикованою волею <…> воля народу є продукт, а не рушійна сила політичного процесу [22, с. 348]. Маси, якщо не пасивні, то здебільшого – неорганізовані. Натовп творить історію, проте натовп спрямований і ведений. Революція як спосіб добути владу – привілей найбільш активних і обізнаних. Коли маси в наявності, завдання політики — їх організувати [15, с. 60].


 У політиці, як і в мистецтві, експропріація прав більшості співвідноситься і навіть виступає наслідком концентрації власне політичних засобів виробництва в руках професіоналів, які можуть розраховувати на успіх у власне політичній грі лише за умов, що володіють специфічною компетентністю. Дійсно, немає нічого менш природнього, аніж спосіб мислення і дії, потрібний для участі в політичному полі: так само, як релігійний, художній чи науковий габітус, габітус політика передбачає соціальну підготовку [7, с. 187-188]. Приматом тут було і залишається знання психології людини в масі і масової людини, природи колективного поводження. Той же, хто контролює це знання і уміло використовує його, одержує у своє розпорядження могутній інструмент влади і впливу, і стає вершителем історії.



Вулична, мітингова демократія, зразок постафективного «революційного синдрому», що слідує бурхливим революційним подіям, обіймає тих, хто так неочікувано були пробуджені після тривалого політичного сну. Миттєвий стрибок від «кухонної демократії», а то й неприкритої аполітичності, до учасника революційних подій, не дався просто так.


 Мітингова демократія, здавалось би, це прямий відбиток рівня розвитку політичної культури. (Не варто забувати і про культурні та національно-історичні традиції.) Проте, масові заворушення, що спостерігаються, – це, перш за все, явище психологічне, а не політичне. Спосіб вирішення будь-яких побутових проблеми шляхом мітингової демократії – це один з проявів «революційного синдрому». Відчуття непоборної сили, всемогутності і вседозволеності стали передумовою тієї самої «непродуктивної» активності мас.


 


Вірогідність створення штучної загальносуспільної кризи, коли достатньо умовно слабкого зусилля задля того, аби почали відбуватися значні соціально-політичні зрушення, і той величезний потенціал соціальної активності мас, що знайшов вихід у відповідних активних діях, дуже велика. Відтак влада готова впасти до ніг будь-кому, хто готовий заявити на неї права. Це один з наслідків оксамитових революцій, породжених нею і спокутуваних нею.


 


Економічні, соціальні, політичні, культурні, релігійні питання можуть стати тими факторами, що сприятимуть виникненню нестабільності в суспільстві, яка переросте у широкомасштабні акції непокори чи навіть революційну ситуацію, а можуть залишитися непроявленими і тривалий час знаходитися у латентному стані, сприяти соціальній апатії і байдужості, бути направленими на пошук «відьом»; або знайдуть свій прояв у жертовній любові до ідола, якого колективний розум самостійно обере собі, чи коли «запропонують» йому єдиний його вірний вибір.


 


Аналіз історичних подій свідчить, що часто поряд із об’єктивно виникаючими передумовами для вияву масової стихійної поведінки на певних етапах суспільного розвитку, мають місце штучно прищеплені. Зрозуміло, організована думка аж ніяк не буває «безневинною», вона завжди слугує певним цілям [10, с. 19]. Завжди існують ті чи інші політичні сили, що зацікавлені у роздмухуванні стихійності мас, перетворенні індивідів у натовп та залученні їх до певних дій.


Натовп – особливий тип людського колективу, де особистість набуває виключних якостей. Саме ці якості та умови використання їх цікавлять нас. Здебільшого натовп визначають як безструктурне скупчення людей, позбавлених ясного усвідомлення спільної мети, проте взаємопов’язаних схожим емоційним станом і спільним об’єктом уваги. В той же час визнають, що чітко визначена межа між стихійною поведінкою і «інституціональною» відсутня. Масові заходи, як то культурні та спортивні, мітинги та демонстрації, релігійні та інші збори можуть з легкістю набути стихійної поведінки, в той же час можна з очевидністю стверджувати, що стихійна колективна поведінка може бути переведена у організовану й певним чином спрямована.


Видатний дослідник феномену натовпу Густав Лебон (1841-1931) визначав [11, с. 156]: «Під словом «юрба» мається на увазі в звичайному смислі збори індивідів». Називаючи юрбу юрбою одухотвореною, що складає єдину істоту і підпорядковується закону духовної єдності юрби, він пише [11, с. 159]: «Самий разючий факт, що спостерігається в одухотвореній юрбі, наступний: які б не були індивіди, склад її, який би не був їхній спосіб життя, заняття, їхній характер або розум, одного їхнього перетворення в юрбу досить для того, щоб, у них утворився рід колективної душі, змушуючи їх почувати, думати і діяти інакше, чим думав би, діяв і почувався кожний з них окремо».


 


Французький фахівець з психології мас Серж Московичи пропонує розрізняти натовп матеріальний і нематеріальний (публіку), тобто глядачів, читачів, слухачів. <…> кожний з нас входить до складу маси, натовпу, публіки – більш-менш видимої, але усюдисущої. В кінцевому рахунку, людина – це залишок. Він перестає належати публіці, щоб опинитися в юрбі, чи ж visa versa (у зворотному порядку) він виходить з публіки, щоб тільки увійти в іншу [15, с. 246]. Сучасну масу не видно, тому що вона повсюди. Мільйони людей, які спокійно читають газету, мимоволі повторюють радіо- і теленовини, складають частину нового типу натовпу – юрби “нематеріальної”, розпиленої, яка перебуває вдома біля телевізорів, за комп’ютерами тощо. Річ, отже, йде про публіку: натовп – це читачі, слухачі, користувачі Інтернету. Залишаючись у себе вдома, вони існують разом. При всій несхожості вони подібні [12, с. 93].


«Організація перетворює натовпи у натовпи штучні. Комунікація робить із них публіку. Організація підіймає інтелектуальний рівень людей, що знаходяться в масі. Комунікація знижує його, занурюючи їх у натовпи вдома». Будучи публікою, люди зазнають однакового психологічного стану, який С. Московичи характеризує як «супротив розуму, підкорення пристрасті, відкритість до навівання. Будучи розпилені, ми однаково поділяємо одну й ту ж ілюзію всемогутності, схильні до тих самих перебільшених суджень і емоцій, підвладні одним і тим самим почуттям ярості і ненависті, як коли б усі разом вийшли на вулицю для масової маніфестації» [15, с. 238–239]. 


Формування мас, вплив на людину маси, ступінь інтенсивності і всеохоплюваність цього впливу стають однією з важливіших характеристик сучасного суспільства. Організуючою силою цього впливу є засоби масової комунікації. ЗМК приймають найактивнішу участь у формуванні мас, людини масової. Мас-медіа стимулюють короткочасні шаблони поведінки і тривалі конвенції, впливаючи на все суспільство [10, с. 88]. ЗМК можуть не говорити вам, що думати, проте вони підкажуть, про що думати і як це робити [1, с. 43]. Сформувавши свою аудиторію, ЗМК задають основи світогляду і світосприйняття у своїх споживачів, визначають хід їхніх думок і спонукають до дії, вони здібні в будь-який момент перетворити її із нематеріального натовпу в матеріальний, із пасивного в натовп активний, до того ж не тільки прямим закликом, а й за допомогою складновловимих, опосередкованих ефектів. І ще одна особливість мас-медіа, яку не можна не відзначити, — ЗМК впливають на поступливість аудиторії навівання та підвищують її сугестивність, що значно полегшує маніпуляції щодо масової свідомості, загалом, та натовпом, зокрема. До того ж, мас-медіа можуть спричинити той самий дефіцит інформації, який негайно буде заповнений засобами неформальної комунікації, такими як чутки, плітки тощо, які можуть забезпечити керування у відповідному напрямку. Люди ж, «зібрані в суспільні стада, вірять усьому, що їм скажуть, і зроблять усе, що їм накажуть» [15, с. 47].


 


Впливовість засобів, як то формальної так і неформальної, масової комунікації часто цілеспрямовано використовувана у позиціонуючій стратегії – формування у масовій свідомості чи у свідомості певних суспільних груп чи індивідуумів відповідного сприйняття об’єктів, подій, явищ. І їхні ж можливості використовуватимуться для актуалізації поведінкових реакцій.


 


Існує вірогідність випадкового залучення індивіда до натовпу, яке, як правило, відбувається за умов: (1) коли людина стає фактичним свідком, а то і фігурантом певних подій; (2) коли у якості перехожого стикається на своєму шляху з натовпом і з почуття цікавості приєднується до нього у якості роззявляки. Подібні зібрання менш стійкі у порівнянні з тими, коли індивід дізнається про явища чи події, які відповідно викликають інтерес, достатній для активації зусиль аби дістатися місця цих подій. Таким чином, для формування натовпу потрібне яскраве явище чи хвилююча подія, що прикують увагу та пробудять цікавість. Проте не тільки.


 


Значним фактором, через який людина долучається до натовпу, є ситуація невизначеності і збудження, яка при наявності можливості міжособистого спілкування штовхає людей до об’єднання в групи для пошуку відповідей чи аби тільки виразити вир емоцій, що переповнюють їх. У ситуації напруги очікування люди часто переживають схожі емоційні стани.


 


Як показує аналіз, у більшості випадків тривала напруга у суспільстві стає передумовою масових колективних дій та заворушень. Стати поштовхом та надати змістовне наповнення подіям може випадок, певний ситуативний привід, – від побутового епізоду до чуток.


 


Вживані декілька класифікацій натовпу, одні більш-менш усталені, інші – ні. Типологізація видів юрби не входить у наше завдання. Значно цікавішим є дослідження феномену юрби та закономірностей її поводження, можливостей програмування дій натовпу та ролі лідера в цьому.


 


Типові виробничі і споживацькі процеси, масова культура і глобальний інформаційний простір породжують однотипний уклад і стилі життя. Головна ознака сучасності — масифікація. Водночас масове суспільство – це суспільство крайньої ізоляції, уособлення, де руйнуються родинні стосунки і гостро відчувається дефіцит соціальних зв’язків. Нестаток «людського тепла» та розуміння штовхає окремих індивідів до спонтанних, стихійних єднань, тимчасових і у цілому безглуздих. Відповідно найбільш піддатливі стихійним формам поведінки є маргінальні групи, через втрату соціальних орієнтирів, віри в традиційні цінності, зневіру та відчуженість. Здавалось би, що, перш за все, суспільні вигнанці, повинні складати основу натовпу. Проте, це не так. Однак, їх роль, не рідко визначальну щодо збудження усього загалу юрби, викреслювати не варто.


 


Теорія виникнення норм, що головним чином пов’язані з іменем Ральфа Тернера, заснована на припущені, що з часом у групі формується типова оцінка ситуації, яка сприяє виробленню певних норм поведінки. І це не дивно. Специфіка соціального знання, на відміну від знання про природні явища, де володарює експеримент і практика, полягає в тому, що ледь не єдиний спосіб переконатися у відповідності власної картини соціального світу оточуючій дійсності – це  домогтися соціального і психологічного примирення з оточенням [8, с. 118]. Ми живемо в стані напруженого конфлікту між цінностями індивідуальності і цінностями, що пов’язані з підкоренням оточуючим, тобто конформністю [2, с. 36]. Конформізм визначають, як зміну поведінки чи переконання в результаті реального чи уявного тиску іншої людини чи групи. Чим більше ступінь згуртованості групи, тим більше у неї влади над своїми членами [14, с. 271]. Відповідно, у натовпі механізм конформності набуває особливого загострення.


 


Існує два різновиди конформізму. Іноді ми поводимося, так як заведено, не погоджуючись у душі з тим, що робимо. <…> Такий нещирий, зовнішній конформізм називається поступливістю. Ми поступаємося для того, аби заслужити заохочення чи уникнути покарання. Якщо підкоряємося явно вираженому наказу, це називається слухняністю. А інколи ми щиро віримо в те, що вимушує нас робити група. <…> Такий щирий, внутрішній конформізм називається схваленням [14, с. 271]. Інколи виокремлюють певну проміжну форму конформізму, називаючи її ідентифікацією. Ідентифікація відрізняється від підкорення (у нашому випадку поступливості – авт.) тим, що ми все ж починаємо вірити (хоча і не дуже сильно) у правильність думок і цінностей, які ми переймаємо. Так, якщо певна людина чи група людей приваблює чи притягає нас, то ми схильні до того, аби піддатися їх впливу і сприйняти їхні цінності й атит’юди [2, с. 57].


 


Але не тільки прояв конформізму обумовлено процесом соціалізації індивідууму. Сам процес перетворення людини в Людину передбачає реалізацію цілої системи адаптації її у соціумі, перетворення її у тварину суспільну, в основі якого лежить навівання.


 


Загальне нівелювання особистісного, стирання меж, очевидно існуюча схожість емоційного стану та небажання і неспроможність вирізняти себе серед інших — деіндивідуалізація – головна ознака сучасності. Вона знаходить своє вираження в особистому виправданні, коли неприйнятні думки, потяги, поведінкові реакції та спрямування дій приписуються комусь іншому чи певній автономній частині себе, за дії, котрої суб’єкт не несе відповідальності, знаходять псевдорозумове пояснення чи замінюються на повністю протилежні. Деіндивідуалізація знаходить свого найбільш яскравого прояву у натовпі.


 


Розчинившись у масі, індивіди втрачають здібності критично оцінювати ситуацію, ідею, мотив, вчинок. Сила ілюзії опановує їх розум. Моральні заборони зникають, володарює інстинкт і емоціональність. Людина маси позбавляється власної волі. Вона цілковито підкорена масі. Вона мислить як маса, вона діє як маса. Розум кожного відступає перед жагучістю всіх.


 


Поява нових особливих якостей, що характерні для натовпу, зумовлюються різними причинами. Перш за все тим, що індивід у юрбі набуває, завдяки тільки чисельності маси, відчуття непоборної сили, вседозволеності; усвідомлення відповідальності геть-чисто зникає, наслідування глибинним інстинктам дикої природи цілковито захоплює.


 


Людина юрби протиставлена сама собі, натовп поглинає, створюючи масову людину, свідомість якої підпорядковується загальному несвідомому, що вивільняється з надр колективної душі, неусвідомлені потреби та придушені потяги вириваються зовні. «<…> психічна надбудова, що розвиває настільки різних індивідів, валиться, і при цьому виявляється однорідний у всіх несвідомий фундамент» [19, с. 323].


 


Несвідоме невидиме, усюди суще і постійно присутнє у свідомості кожної людини визначає особливості і спосіб мислення, впливає на відчуття та почуття, спрямовує поведінкові реакції. Шар забутих та витиснутих особистих спогадів, почуттів, поведінкових моделей Карл Густав Юнг (1875-1961) назвав особистим несвідомим. Під ним міститься ядро психіки — колективне несвідоме, заповнене прадавніми образами і поведінковими реакціями, які багаторазово повторювались в історії людства. Несвідоме відбиває особистий досвід окремої людини, і складається, по-перше, з емоційно значимих переживань, що колись були свідомими, страхів далекого дитинства і таємних мріянь, що втратили свій свідомий характер через забуття або придушення, але готових у будь-який момент нагадати про себе, коли те або інше випадково кинуте слово, візуальний або який-небудь інший образ «стануть» на афективний слід і «ув’яжуть» подію або ситуацію з «ядром защемлених афектів»; «і, по-друге, зі змістів (часто, почуттєвих вражень), що ніколи не мали достатню інтенсивність, щоб досягти свідомості, але, проте, якось проникали в душу» [17, с. 213].


 


Колективне несвідоме – найбільш глибинний рівень психіки. Юнг розглядає його і як результат попереднього філогенетичного досвіду, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства, як найбільш розповсюджені в ту або іншу епоху міфологеми, що виражають «дух часу». Воно «містить у собі всю спадщину еволюції людства, що відроджувана в структурі мозку кожного індивідуума» [17, с. 219]. Змісти колективного несвідомого на відміну від особистісного несвідомого, котре складається в основному з колись усвідомлених змістів, ніколи не входили у свідомість. Шар особистого несвідомого лежить на і над колективним несвідомим, будучи одночасно і зумовлюваним ним, і формуючим його. Юнг відзначає, що «колективне несвідоме являє собою об’єктивно-психологічне, а особисте несвідоме — суб’єктивно-психічне», «несвідоме як сукупність всіх архетипів є сховищем усього людського досвіду, що сходить до його найвіддалених джерел» [17, с. 218]. Але це аж ніяк не мертві поклади, на зразок закинутої купи мотлоху, а жива, активна система реакцій і диспозицій, що визначає життя індивідуума непомітним, а значить і більш ефективним способом. Несвідоме – зовсім не гігантський історичний забобон, не якась апріорна історична умова; скоріше воно служить джерелом інстинктів, тому що архетипи – це усього лише форми, прийняті інстинктами  [17, с. 218]. Архетипи виступають міфоутворюючими структурами несвідомого, формою, змісти якої постачаються традицією і сучасністю [9, с. 32].


 


Нас же цікавить не сама по собі існуюча юрба, а ефективні засоби прибирання її до рук. Зрозуміло, що подібні заходи повинні бути дуже чітко «вистроєні», структуровані, в кінці кінців, зрежисовані. Не долучаючись особливостей впливу на масову свідомість, передуючих моменту збирання, спробуємо зупинитися на тонкощах, за умов який юрба за заздалегідь визначеними «сигналами» буде виконувати саме ті дії, що потрібні за сценарієм. Досвід свідчить, що заправило натовп збирається довкола загальної ідеї – певної базової потреби, виразником якої повинен стати лідер, він же повинен запропонувати спосіб її досягнення та реалізації. Навіть у разі випадкового (читай не ким не запланованого) виникнення юрби, доволі реально опанувати її волю і спрямувати її дії. У будь-якому натовпі, на момент його утворення, між членами натовпу дуже швидко налагоджуються комунікації, завдяки яким події набувають обрисів і змісту. Вони однаково визначають ситуацію, мислять типово і однозначно. Їх поведінкова реакція цілковито направлена на виказування почуттів, оцінок та суджень чи/та зміну ситуації через дію. Такий натовп готовий до дій як єдине ціле. Головне завдання, що постає перед лідером, – привернути увагу натовпу та заволодіти ним.


 


Вже сам момент збирання, коли постає питання про залучення достатньої великої маси людей у відповідному місці і у певний час, їх утримання та спрямування, висуває вимоги до лідера. Лідер – постає символом того, чого очікує маса. Завдання лідера виправдати ці очікування. 


 


Подеколи лідер у натовпі може з’явитися у результаті стихійного вибору, а зачасти – у порядку самопризначення. Випадковий лідер – це, як правило, психічно неврівноважена людина, яка більше за інших переймається настроями юрби. Проте і у якості лідера може з’явитися людина з певними харизматичними ознаками, яка за тих чи інших причин вирішила очолити натовп. Лаври лідера можуть також спокусити й того, хто вже долучався до натовпу і якого роль лідера вабить.


 


Маса руйнує індивідуальність, люди у натовпі втрачають свою волю й інстинктивно звертаються до того, хто її зберіг. Людина маси потребує підкорення. Проте, підкорити її може лише той, хто герой у її очах.


 


Маса нічого не робить навмисно. Якщо маса навіть жагуче чого-небудь хоче, то все-таки це продовжується недовго, вона не здатна до тривалої жадоби. Вона не виносить ніякої відстрочки між своїм бажанням і здійсненням його [19, с. 327-328]. Юрба не тільки імпульсивна і мінлива, як дикун, вона не припускає, аби щось поставало між її бажанням і реалізацією цього бажання. Вона й не потерпить зволікання у виконанні свого бажання. Усіляка перепона буде миттєво знищена. Юрба прагне лідера, того, хто опанує її та підпорядкує її міць, спрямує її зусилля. Масі потрібен лідер, вождь, що полонить своїм гіпнотизуючим авторитетом, поводир, що веде не через здоровий глузд, а через підкорення силі духу, харизмі, що знаходять свій відбиток у кожному слові, жесті, русі. Поводир із яскраво вираженими фасцинативними ознаками.


 


В практичному плані головна якість натовпу – перетворюваність. А саме: щойно натовп утворився, він без особливих зусиль може трансформуватися з одного виду (підвиду) в інший. Такі перетворення можуть відбуватися спонтанно, без сторонніх зусиль, а можуть бути запрограмовані заздалегідь, спровоковані та спрямовані. На використанні властивостей до перетворюваності побудовані методи маніпуляції натовпом.


 


У натовпі відбувається взаємне зараження емоціями і, як наслідок, – їх інтенсифікація. Природа масового емоційного зараження майже не вивчена, існує значна кількість гіпотез, починаючи від біофізичної теорії взаємонаведення електромагнітних полів, що утворюються кожною людською істотою, до взаємонавіювання. В той же час зовнішні прояви поведінки людини безпосередньо у натовпі зазначені у багатьох джерелах, знання збагачені практикою проведення різноманітних масових заходів, практиками з масового навіювання, де особливе місце займають, зокрема у нас широковідомі, так звані концерти під назвою «Психологічні дослідження». Визначальна ознака людини маси – це підвищена навіюваність. Її можна посилити за рахунок зовнішнього оформлення, різноманітних театралізованих форм, музики, пісень. Різноманітні технічні засоби та форми їх використання також можуть суттєво впливати на сугестивність мас. Проте знаковою фігурою є лідер, той самий поводир. Натовп усмоктує все те, що йому надсилає поводир, — кожне слово, рух, подих; насичується емоціями, що вимушують його, як єдине ціле, щоразу резонувати за кожним закликом, кожним помахом руки лідера. Юрба виявляє не абияку емоційну єдність. Критичність мислення різко знижується, воля й поміркованість стають залежними, відчуття, почуття, мислення, дії підпадають під сугестивний вплив.


 


<…> не може підлягати ніякому сумніву могутня дія в юрбі взаємного навіювання, що збуджує в окремих членів натовпу одні й ті самі почуття, підтримує один і той самий настрій, зміцнює об’єднуючу їх думку і піднімає активність окремих членів до надзвичайного ступеня [4, с. 410]. Проте, аби досягти цього, потрібно ввести натовп у стан напруження очікування. На думку автора – це один із найбільш результативних засобів опанування волею натовпу. Посилаючись на широкий досвід з використанням різноманітних сугестивних практик, автор стверджує, що керування з боку мовця процесом розв’язання цього стану — шлях до повного контролю над об’єктом впливу, саме цього повинен воліти лідер. Основним засобом навівання є слово, мова сугестора. Невербальні фактори (міміка, жести, дії і т.д.) і справляють додатковий вплив, часто визначальний, на ефективність прищеплення. Досвідчений лідер активно використовує різноманітні прийоми прямого і прихованого, дистанційного і контактного навівання. На практиці можна зустріти використання гіпносугестивних практик, в тому числі залучення елементів наркогіпнозу і т.п.


 


Будь-яке навівання дієве в залежності як від таланту та вміння комунікатора, так і від готовності реципієнта повірити, від критичної активності та достатності його розуму. Значимими є загальний психофізіологічний стан реципієнта, обрана форма, місце та час впливу. Сугестивному впливу піддаються в однаковому ступені незалежно від статі і віку, освітнього і культурного рівня тощо. «Вселяння зводиться до безпосереднього прищеплення тих чи інших психічних станів від однієї особи до іншої, — прищепленню, що відбувається без участі волі (і уваги) сприймаючої особи і часто навіть без ясної з її сторони свідомості» [3, с. 19].


 


Не абиякого значення, особливо при класичних формах сугестії, має авторитет сугестора та довіра до нього. Безумовно, основним, після заволодіння увагою натовп, завданням лідера є якомога швидше встановити ефективний рапорт (від  фр. rapport – взаємозв’язок, взаєморозуміння) із аудиторією, форму комунікації, що характеризується налагодженням повної довіри і буквального розуміння. Відтак, лідер повинен володіти повним набором як вербально-орієнтованих, так і невербально-орієнтованих комунікативних стратегій, уміти їх плідно поєднувати.


 


Проте за таких умов не зника

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ