Человек не терпит насилия!

Поновлення глобального володарювання чи на порозі широкомасштабної суспільної кризи?

«Росія має у своєму розпорядженні значні запаси енергетичних ресурсів і могутній паливно-енергетичний комплекс, що є базою розвитку економіки, інструментом проведення внутрішньої і зовнішньої політики. Роль країни на світових енергетичних ринках багато в чому визначає її геополітичний вплив».
              (Енергетична стратегія Російської Федерації до 2020р.)
            Друга половина 2005 року та початок 2006 року ознаменували крутий поворот у зовнішній політиці Росії. Кремлівськими коридорами заволоділа непереборна жага «былого величия Российской империи», ключовим питанням постало бажання «нагнути» зухвалих бувших сателітів і повернути їх до своєї орбіти та примусити Захід рахуватися із собою. Задум набув концептуальної наповненості політичної, економічної, дипломатичної спрямованостей, явних чи прихованих тисків на країни пострадянського простору та ЄС, розпочалася геоекономічна експансія та широкомасштабні інформаційно-психологічні операції. Головним інструментом – відмикачем до вирішення завдань, які визначив собі як стратегічні, — Кремль обрав газ. Шлях досягнення – енергетичний, тобто «газовий диктат». Необхідною передумовою здійснення бажаного є контроль газотранспортних коридорів аж до «воріт» ЄС. До активного протиборства відразу по декількох напрямах Кремль готувався терпляче, вичікуючи слушного часу та обставин. Руками «Газпрому» фактично вдається монополізувати збут газу, що видобувають Туркменістан та Узбекистан, досягнути певних домовленостей з Казахстаном. Обрана стратегія виправдовує себе щодо Білорусі, Молдови. Каменем спотикання стає Україна, перемови йдуть тяжко, не все відбувається за планом, проте головна мета – контроль за українським газотранспортним коридором, — здається, досягнута. Питання щодо ціни на газ та Російсько-Українських домовленостей стають предметом внутрішньополітичних дебатів та вкрай загострюють політичну ситуацію в Україні, що в осяжному майбутньому нічого доброго Росії не обіцяє – дуже багато галасу спричинено довкола. Газове протистояння провокує питання приналежності та використовування кримських маяків, а, згодом, і «м’ясо-молочну війну». Найбільш упертою виявляється Грузія, проте і відносно неї можуть знайтися важелі… А якщо їх немає, то їх можна й штучно створити…
            Міжнародними експертами широко зазначається, що останнім часом офіційна риторика Москви різко відрізняється від дійсності. Зростає критика і в російському середовищі. Спостерігається посилення держконтролю в енергетичному секторі у противагу інтенсифікації й ефективності. З огляду на те, що на шляху побудови газової імперії постали громадські свободи, вони були з легкістю понівічені. Набуває місця значне посилення пропагандистського та політтехнологічного впливу на власне населення, прирубіжне населення сусідніх держав, перш за все, — України. Хазяїн Кремля активно діє, здавалось би, попри все і всіх. Прогнози політиків, експертів з міжнародних відносин, фахівців з політології й економіки різняться. Сходяться в одному — Росія веде газову гру і грає зухвало. Проте, що далі – питання, відповідь на яке, мабуть, можна знайти, виявивши основні стратегеми, що визначають сьогоднішню геоекономічну політику Москви.
            У травні минулого року Інститутом національної стратегії Росії було започатковано серію експертних семінарів «Велика Європа» проти «Великої Росії»: простір боротьби». Темою першого семінару став аналіз загального енергетичного простору Росії і ЄС. У результаті був оприлюднений Меморандум, документ, який вимагає найприскіпливішої уваги, аби зрозуміти геополітичну спрямованість сьогоднішньої Росії та очима російських експертів побачити інтерес усіх зацікавлених сторін у розіграші карти під назвою ПЕК (паливно-енергетичний комплекс) Росії і газотранспортні коридори країн колишнього СРСР та Східної Європи. Одним з головних посилів цього документу, опублікованого АПН (Агенство политических новостей. Проект Института национальной стратегии, www.apn.ru) було твердження, що стратегія ЄС щодо диверсифікації імпорту енергоносіїв передбачає й стримування Росії на пострадянському просторі, недопущення прямого чи посереднього контролю з її сторони над видобутком і транзитною інфраструктурою прилеглих територій, чому треба активно протистояти. Меморандум визначив пріоритет зовнішньої політики в енергодіалозі із Заходом, що повинен «базуватися на енергетичному пакті, в основі якого – об’єктивна залежність прирубіжних країн від російської енергетичної й транзитної інфраструктури. Остання повинна відкрито розглядатися як політичний інструмент російської держави». Це один із векторів російської зовнішньої політики.
            Інший вектор – товарна експансія на зовнішні ринки енергоємних товарів завдяки створенню «території низьких цін» на енергоносії для російських товаровиробників, зокрема дотуючи енергоємні металургійну та хімічну промисловості, надавши їм тим самим значні конкурентні переваги.
            Наступний вектор – це «Великий азійський проект Росії». Ситуація, коли Росія зазнає значного тиску на своїх західних кордонах, нестабільність на північному Кавказі та на півдні країни, у Середній та Центральній Азії, спонукає до активізації реалізації цього проекту. В Меморандумі визначається, що «Євросоюз об’єктивно зацікавлений у збереженні сьогоднішньої тотальної єврозалежності російського енергетичного сектору, який на даний момент нездібний продавати той же газ будь-куди, окрім Європи. США зацікавлені у стратегічному стримуванні зростаючих економік Китаю, Індії та інших країн АТР (азійсько-тихоокеанського регіону – авт.). Проблема енергодифіцитності цих економік, що стають «глобальною фабрикою» у світовому поділі труда, залишається важливим фактором контролю над їх розвитком з боку держави, що контролює (чи прагне контролювати) силове поле енергополітики». Учасники семінару доходять висновку, що «європейський крен» російської енергополітики потрібно збалансувати  розвитком південно-східних енергетичних коридорів. Аналогічну думку висловлює В’ячеслав Ігрунов, директор російського Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень: «Сьогодні Азія є центром найбільш динамічного світового розвитку. Величезні темпи розвитку, що демонструє Китай, стрімкий рух вперед, що демонструє Індія, в кінцевому висновку створюють передумови для зміщення геополітичних центрів саме в цю частину світу. <…> Побудова цього нового геополітичного, економічного і культурного центру може стати шансом для Росії не опинитися на задвірках західної цивілізації <…>». Тут, як натяк щодо наступних роздумів відносно основних гравців-суперників у задумах Росії слід зазначити, що за оцінкою учасників семінару, американській стороні під час неформальних узгоджень позицій вдалося, по-перше, домогтися принципової відмови російської сторони від побудови трубопроводу до Китаю за проектом «Східний трубопровід», по-друге, — зорієнтувати російський ринок зрідженого газу на американський технологічний цикл та американський маршрут.
            І ще один цікавий момент, зазначений у цьому Меморандумі, — це пріоритет територіального розвитку Росії перед енергетичною безпекою Європи.
            Безумовно, втілення саме цієї стратегії спостерігаємо й відчуваємо ми сьогодні. Останні кроки Кремля – це добре спланована багатоходова комбінація, яка направлена на вирішення зовнішньополітичних та внутрішньополітичних завдань. У наявності вибірковість часу, методів і засобів. Нетипово холодна зима, світове зростання цін на енергоносії, хитка політична рівновага в ЄС, передвиборча ситуація в Україні, південно-осетинська проблема в Грузії – все придасться. Використовуються політичний та економічний чинники. Грузія, як і Україна, зазнає потужного дипломатичного тиску. Особливої уваги надається геофізичному фактору впливу. В країні створюється штучний енергокризис. О 02:35 та 02:50 22 січня диверсія – підрив на кордоні з Росією основного магістрального та резервного газопроводів, що забезпечують Грузію природним газом. Кілька годин згодом також підривом руйнується ЛЕП на території Карачаєво-Черкесії – постачання російської електроенергії на територію Грузії припиняється. Практичне втілення підходів до ведення геофізичної війни. Відразу ж Міжнародна газова корпорація зупиняє подачу газу з Вірменії. Відключаються дев’ятий і третій енергоблоки ТбілГРЕС. Імпорт електроенергії з Вірменії також припиняється, оскільки енергоблоки у Вірменії теж працюють на «блакитному паливі». Відміняється  навчання в школах. Виникають перебої з постачанням води. З початку енергокризи з вуст посадових осіб Грузії звучать заяви-звинувачення у бік Кремля. Президент Грузії говорить про попередні загрози на адресу Грузії та шантаж з боку Росії. Він звертає увагу на те, що пояснення Росії плутані, незадовільні й заперечливі. За його словами, Росія здійснювала тиск на Грузію з метою отримання у власність газотранспортну інфраструктуру Грузії. У спеціальному зверненні з цього приводу Президент Грузії говорить, що диверсія на газопроводі – це прагнення деяких російських політиків „поставити Грузію на коліна і вимусити повзти до «Росії».  Надзвичайний і повноважний посол РФ в Грузії Володимир Чхіквішвілі дає прес-конференцію, де спростовує твердження грузинської влади, та називає подібні заяви обурливими та некоректними. Російсько-грузинські відносини загострюються. А зацікавлених у цьому чимало. Та, як кажуть, „біда за бідою йдуть чередою”. В ніч проти четверга (з 25 на 26 січня) внаслідок снігової бурі розірвані високовольтні лінії у центральній частині країни, в результаті чого схід Грузії разом із столицею залишається без електрики. Знову підспудно виникає питання щодо геофізичної війни. І, якщо навіть відкинути можливість ведення безпосередньо геофізичної війни проти Грузії, а фахівці з ведення геофізичної війни є під рукою у кожного із зацікавлених гравців, як то Росії, США, інших країн-членів НАТО, де ведуться відповідні розробки, то все ж не полишає думка, що створені диверсії чи-то екстремістськими чи терористичними угрупованнями були професійно сплановані, до того ж не без участі фахівців цих самих країн. Масла до вогнища підливають також заяви керівника Федеральної служби РФ з ветеринарного нагляду Євгенія Непоклонова. За його твердженнями, влада Грузії замовчує тривалий падіж птиці, що має місце. Загальна ж стратегія інформаційно-психологічної війни, розгорнутої Кремлем проти Грузії все більше визначається намаганням протиставити грузинський народ демократично обраній владі. Апогеєм звучить путінське (мовою оригінала): «<..> Что мы услышали и увидели со стороны грузинского руководства? Одни плевки в наш адрес. И граждане Грузии должны знать, что такая политика в отношении России не улучшит положение рядового грузина. Ответственность за это несут грузинские власти». І надалі, ну майже схаменіться брати любі, бо «мы считаем, что грузинский народ является наиболее близким народом для нас и по истории, и по культуре» та пригорніться до грудей старшого брата: «Вы знаете, как много грузин жило, живет в России, сколько граждан Российской Федерации и бывшего Советского Союза внесли огромный вклад в развитие и укрепление России…»
Тим часом, як в Україні, так і в Грузії набуває місця консолідація населення перед російською загрозою і за вини Росії. Тріщина між Росією та Україною значно поглибилася й погрожує перетворитися на розщілину, щодо Грузії, то тут вже розверзлася прірва… А Росія і не приховує свого ставлення до колишніх братніх республік Радянського Союзу, що мають за мету позбавитися опіки старшого, так люблячого брата. Запам’яталося сказане головним російським розвідником Сергієм Лебедєвим наприкінці минулого року, просте і зрозуміле: « <..> активне зближення деяких країн СНД із НАТО змусить нас, на жаль, переглянути окремі аспекти нашого співробітництва». Вустами віце-прем’єра і міністра оборони Сергія Іванова Кремль 11 січня 2006р. на сторінках впливової «The Wall Street Journal», США: «Росія повинна бути сильною» (www.inosmi.ru) зазначає: «<…> Росія завжди віддає перевагу політичним, дипломатичним, економічним й іншим невійськовим засобам». А далі відверто: «Важливішим завданням наших збройних сил є запобігання агресії проти Росії та її союзників, в тому числі із застосуванням ядерної зброї. Саме тому ми твердо виступаємо прихильниками принципу превентивності, під яким розуміємо не тільки здібність наносити удари по угрупованням терористів, а й інші дії, що мають на меті запобігання виникненню загроз до того, коли виникне необхідність в їх нейтралізації». А далі про те, що становить загрозу: «Необхідно враховувати доволі високий рівень не тільки позначених загроз, а й так звані «фактори невизначеності». Під факторами невизначеності ми розуміємо конфлікт чи процес політичної чи військово-політичної властивості, розвиток яких може створити пряму загрозу безпеці країни чи суттєво змінити геополітичну обстановку в стратегічно важливому для Росії регіоні. Серед цих факторів ми, в першу чергу, виділяємо внутрішню ситуацію у деяких країнах Співдружності Незалежних Держав, що сформувалася з колишніх республік Радянського Союзу, і в районах довкола цих країн».
Остання «блискуча» промова Президента РФ Володимира Путіна, приклад «дитячої безпосередності» (не прийміть це за невихованість), у відповіді на запитання, де згадується Україна у контексті газового протистояння, з його вуст злітає фраза, яка, безперечно, стане крилатою, коли Кремлівські мужі будуть озвучувати позицію великої Росії на міжнародній арені (мовою оригінала): «Мы <…> не из носа выковыриваем эту цену». Добре, що до «мочить в сартирах» не дійшло, проте…
Кремль стає заручником своїх дій. Усім зрозуміло, що Росія не відмовилася від своїх імперських амбіцій. «Білокам’яною» завзято через «незалежні» ЗМІ роздмухується «нетлінний» міф щодо зверхності великоросів, відпрацьовуються механізми формування та закріплення антиукраїнських настроїв через безапеляційні звинувачення, викривляння фактів, тенденційно надану інформацію та демонстрацію принизливого відношення до України загалом.
Хозяюючий суб’єкт Кремля прагне до цілковитого панування просторами, що найменш, СНД. Той чому б не похазяйнувати в Криму – російський солдат на захисті українських маяків від самих українців. А коли з наскоку «енергетична довбня» не спрацьовує, в хід іде «м’ясо-молочний тин». І, наскільки не були вмотивовані причини заборони ввезення до Росії продукції тваринництва з України, зокрема, м’яса та молочної продукції, плели цей тин у Кремлі. Отже, будь ласка, на поклін до Москви…
Кремлівський політолог Глеб Павловський визнає (мовою оригіналу, www.kreml.org): «<…> речь в кризисе отношений с Украиной шла на самом деле вокруг разных апробирований: апробирования Российской политики, адекватной своей экономической роли и экономической стратегии, с одной стороны, и модели ограничения реакции на возвращение России в мировую экономику и политическую жизнь. Украина здесь была – к сожалению для Украины – просто инструментом».
На сьогодні зрозуміло, що жорстка та беззастережна позиція Путіна у газовому питанні вже завдала невиправної шкоди Росії, поставивши перед споживачами російського «блакитного палива» питання щодо диверсифікації структури газо- енергозабезпечення, та спонукала до пошуку альтернативних джерел енергії. Росія виступила не гарантом енергетичної безпеки Європи, а, як завжди, «непередбачуваною Росією», що зводить нанівець усі її досягнення на міжнародній арені. Взаємна зацікавленість Росії, як постачальника газу, і ЄС, як споживача, під загрозою. Не дивлячись на те, що у розпал «газового протистояння» Брюссель виявив свою повну нездібність щодо допомоги Києву, спроба «Газпрому» подати себе та ЄС у вигляді жертви лиходійства України, яка здійснює «несанкціонований відбір газу», знаходить слабкий відгук у західному світі. Розгублена Європа швидко оговталась, по-новому глянула на свого східного сусіда й повела мову про диверсифікації енергетичного комплексу ЄС. В ЄС триває пошук спільної стратегії та альтернатив російському газу, останні події в подібному прагненні об’єднують Грузію І Україну, а Росія в очікуванні втрати частини споживацького ринку. Ймовірним тратам, ідеологи енергетичної експансії протиставляють міркування, що потреби в енергоносіях у світі, зокрема, в природному газі в Європі, збільшуються, кількість споживання і споживачів газу також збільшилося і буде зростати за рахунок Індії, Китаю, Кореї, Японії.
Кремль упевнений, що монополізація експорту Центрального і Середньоазіатського будівництва потужних енергетичних комплексів із видобутку і транспортування, заводів з вироблення зрідженого газу, дозволить «Газпрому» вибирати ринки збуту.
Росія вдало попрацювала на азійському напрямку. Узбекистан, що знаходиться в міжнародній ізоляції після придушення масових зворушень в Андижані, позбувшись не без турботливих рук Кремля свого членства в ГУУАМ, став членом ЄврАзЄС (Євразійське економічне співтовариство), попередньо підписавши в особі узбецької державної нафтогазової компанії з «Газпромом» угоду вартістю 1,5 млрд. доларів США про спільну розробку узбецьких газових родовищ. Водночас генеральний директор «Газпрому» і близький соратник Путіна ще по Санкт-Петербургу, безмежно відданий свому лідерові-володарю Кремля, Олександр Міллер домовився у Киргизії про спільну розвідку та розробку нафтових родовищ країни. Саме він, Міллер, спромігся в особі «Газпрому» монополізувати газовидобуток і газопроводи Середньої Азії.

Політичні надбання та економічні домовленості в середньо- і центральноазіатському регіоні, безперечно, дають певний передих Росії, проте не вирішують проблему загалом. Острах кольорових революцій підштовхнув ці азійські країни пострадянського простору до обіймів із бувшою метрополією, проте назвати їх братськими просто не можливо. Підтвердженням цьому стало прагнення Туркменбаші підняти ціну на свій газ.

Геополітичний контекст обумовлює дії Росії. В Середній Азії зіштовхуються інтереси Росії, Китаю, США, а також Ірану, Туреччини. Хоча в складовій стратегії ЕС у Середній Азії значна доля належить США, їхні загальні інтереси різняться. Росія, як тільки можливо, намагається підтримувати стратегічне партнерство і з США, і з Китаєм, намагаючись водночас стримувати кожного з так званих партнерів. Китай, у свою чергу, занепокоєний посиленням впливу США на цей регіон. Дії Ірану спрямовані на поширення зони свого впливу в Середній Азії, та послаблення впливу Туреччини у Закавказзі. У США викликають занепокоєння ядерні програми Ірану, а Росія у здійсненні ядерних амбіцій останнього — ключовий гравець. Загалом на території Закавказзя —   декілька де-факто самостійних країн, нелегітимне існування яких підтримується Москвою. Це виключно негативно впливає на відносини Росії з Грузією та Азербайджаном. Останні, в свою чергу, націлені на переорієнтацію своєї економіки і політичних зв’язків на Захід, пов’язують своє благополуччя й економічну безпеку з інтеграцією в євроатлантичну спільноту, вважають за необхідне стати членами НАТО і Європейського Союзу. Енергетичній стратегії Росії суперечать і намагання Грузії та Азербайджану з диверсифікації маршрутів газопостачання.
Тим самим, як у центрально- і середньоазіатському регіоні, так у Закавказзі стикуються інтереси багатоьх країн. Примат диктату не найкращій вибір Кремля – забагато підводних течій. Що до Європи, то тут дозволено володорювання лише однієї імперії – Європейського союзу (нав’язливого гостя – США – потроху, проте наполегливо намагаються спровадити), а агресивні дії Росії викликають більш, ніж обурення.

Зрозуміло, Росія вдалася до наймасштабнішого геополітичного проекту з моменту руйнування «Берлінської стіни». Ні в кого не викликає сумнівів, що стратегія непрямих дій, яка використовується Кремлем, спрямована на перерозподіл сфер впливу, на розкол союзів і запобігання створення нових, розвал незалежних країн, створення «буферних зон» і «поясів нестабільності», отримання певних преференцій і оволодіння новими ринками збуту. Отже, зацікавлених у руйнуванні нової геополітичної стратегії Росії більш ніж достатньо.

            Сьогодні на тлі безперечних досягнень, як-то профіциту бюджету та торгівельного сальдо, посилюється критична залежність російської економіки від світової коньюктури, в першу чергу, цін на енергоносії. За умов зношення загальнонаціональної інфраструктури, модернізація якої покладена на плечі населення, економічне зростання залишається обумовленим екстенсивним розвитком. Має місце значний відрив у економічному та соціальному розвитку між центром і регіонами, політичні свободи зменшуються, свобода слова під питанням, процвітає системна корупція, спостерігається значне погіршення демографічної ситуації, не вирішена проблема незаконної міграції. Звертає на себе увагу, що інтелектуальна, культурна еліта нації не є самодостатньою стратою і позиціонуються виключно до правлячого прошарку, народ перетворюється у населення.

            Стратегія і тактика, зухвалість методів та дій, що чинить Москва, обумовлють пік дезінтеграційного циклу в самій Росії та довкола неї, спричиняють пасіонарну суіцидність мас, є передвісниками значних суспільних потрясінь і паростками розвалу імперської Росії. Технологія звеличування Росії через розбрат, активацію «великороського шовінізму» і ксенофобії ні до чого доброго не приведе. Політика подвійних стандартів Кремля щодо Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії не може не відбиватися на внутрішньополітичній ситуації та не сприяти сепаратистським настроям у самій Росії. Сепаратизм не тільки існує, а й несе в собі серьйозні загрози існування самої Росіії. Багатонаціональний склад Російської Федерації сам по собі продукує етнічні конфлікти. Проте, в своїй більшості російська влада, політики і політологи, соціологи і психологи намагаються оминати це колюче питання, розгляд якого може виявити значні суперечності у здійснюваній внутрішній та зовнішній політиці, зруйнувати самі підвалини російської ментальності. Свої джерела та постійну підпитку сепаратизм знаходить в економічній, соцальній та інших диспропорціях розвитку окремих регіонів і центру, в ігноруванні центральною владою специфіки окремих територій, в міжконфесійних конфліктах, у проблемах культурного і мовного середовища. Чечня, зрозуміло, – це окрема мова, — сепаратизм, що прийняв військову форму. Проте мають місце виключно «релігійний» сепаратизм та «націонал-радикальний». На тлі суцільного замовчування, де не де, та заявить про себе проблема фіно-угорських народів. Угро-фіни належать до однієї етномовної спільноти, мають близькі культурні традиції та історичний досвід, одні й ті самі нагальні проблеми. Ситуація загострюється через агресивну політику Російської православної церкви. Місцева влада звинувачується націонал-радикалами у змові з Москвою щодо асіміляції, у всебічному сприянні колоніальній політиці викачування природних ресурсів. Етнічно близькі фіни, угорці, естонці спонсують різноманітні соціальні і кільтурні проекти, і це є тим самим подразником, що активує етнонаціональну самосвідомість ззовні, яка потрапляє до родючої землі. Вже сьогодні піднімається тема прав фіно-угорських народів на самовизначення, і, що найцікавіше, у контексті прав на надра, яку підтримують Фінляндія, Угорщина та Естонія. Найближчим часом слід очікувати відповідних заяв і від інших етносів, активізації регіональних еліт. Загроза кризи національно-державної ідентичності Росії у наявності. «Скриню Пандори» відчинив Путін. Росія під загрозою відчуження, в тій чи іншій формі, окремих регіонів. Спроба вирішити системний кризис державності, економіки і суспільства через втілення у життя концепції «Росія – енергетична наддержава», саме такими шляхами, веде в нікуди. Обраний національний цінносний консенсус, на якому розбудовується зовнішня політика, хибний. Росія — в очікуванні широкомасштабної суспільної кризи.
           
                                                                                              Валентин Лисенко, Віктор Вірний.

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ