.
Проблеми інформаційної незалежності держави.
«Той, хто вміє вести війну,
скоряє чужу армію, не стинаючись;
бере чужі фортеці, не осаджуючи…»
Сунь-цзи
Становлення інформаційного суспільства, світові геополітичні перетворення і загальна глобалізація, криза національних держав і деполітизація глобального світу, маніпуляції з системами знаків, образів, смислів для вирішення тих чи інших політичних та соціальних завдань, можливості прихованого впливу на підсвідомість окремо взятого індивідууму і масштабного маніпулювання суспільною свідомістю ставлять питання щодо з’ясування ролі засобів масової комунікації в сучасному суспільстві, визнання нової форми протистояння і протидій – не-конвенціональних інформаційно-психологічних війн.
Економічна, політична, інформаційна незалежність відповідає інтересам будь-якої держави. Саме вони обумовлюють свободу й розвиток особистості, суспільства й держави в цілому та забезпечують їх життєздатність. Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси, становлення інформаційного суспільства обумовлюють необхідність найприскіпливішої уваги до можливостей впливу на індивідуальну та масову свідомість, ставлять питання щодо інформаційної безпеки, у т.ч. в межах теоретико-практичних засад ведення інформаційно-психологічних операції для досягнення політичних, економічних та інших переваг над супротивником чи як особливої форми війни у геополітичному просторі сучасного світу. Застосування інформаційно-психологічних прийомів задля відстоювання особистих інтересів, збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових у протиборстві з протилежною стороною, відомі людству з незапам’ятних часів. Історію людства цілковито можливо розглядати через призму інформаційно-психологічних війн (ІПВ). Показово, що, не дивлячись на об’єктивно існуючі процеси, які можна кваліфікувати відповідним чином, на цей час чітке визначення подібної дефініції відсутнє. Причина цього криється у традиційному сприйнятті концепту «війна»; пов’язано зі строком визнання інформаційно-психологічних операцій як особливого виду військових дій та впровадженням системних наукових розробок, що нараховують трохи більше аніж п’ятдесят років; обумовлюється диспутом довкола питання щодо розрізнення понять «інформаційна війна», «інформаційно-психологічна війна» та «психологічна війна», визначенням пріоритетності чи то інформаційного, чи то психологічного компонентів, що відбиваються в даному феномені. Певно, дані поняття поєднує інформаційно-комунікативний простір суспільства чи відповідної спільноти, що зазнає насильницького викривлення, та людська психіка, яка перетерплює впливу, відповідно до цілей протиборчих сторін щодо перерозподілу ресурсів. За вказаних позицій вважаємо за можливе ототожнення цих понять, водночас чітко розрізняючи технічну сторону, тобто виокремлюючи інформаційно-комунікативні канали і засоби поширення інформації, і той інформаційно-психологічний вплив, що є на меті і стає визначальним у сутичці. Також слід відзначити, що в інформаційно-психологічній війні і сам інформаційний простір, і засоби впливу на нього, як то технічні, так і суто інформаційно-психологічні: геополітичні, політичні, соціально-економічні, ідеологічні, релігійні доктрини, — є ресурсом. Безпосередні ж військові сутички сьогодні виступають лише елементом інформаційно-психологічних війн, щось на зразок архаїчної «великої дубинки».
Стрімкий розвиток засобів масової комунікації не міг не спричинити серед політиків і військових, вчених і фахівців різних напрямків хвилю інтересу до можливостей масштабного психологічного впливу на опонентів, з чого спецслужби, перегорнувши нову сторінку в своїй діяльності, започаткували цілий теоретико-практичний напрям, що обумовив перехід від розуміння ІПВ як окремого виду спецоперацій та додатково-допоміжного засобу традиційного ведення, так би мовити, класичних війн, до війни нового типу — інформаційно-психологічної. Інформаційно-психологічна війна, нарешті, набула загального визнання.
Розробки щодо психологічного впливу під контролем і за безпосередньою участю спецслужб відомі ще з кінця ІХ — початку ХХ сторіччя, їх активно використовують під час Першої світової війни як коаліційні англо-франко-російські війська, так і Німеччина. У колишньому СРСР вони пов’язувалися з працями В.М. Бехтєрева за темами «Колективно-рефлекторне навіювання», «Колективна рефлексологія», «Навіювання і його роль в суспільному житті», «Навіювання і натовп»; у Німеччині — з геббельсівською пропагандою; у США — з цікавості спеціальними методами впливу на людську психіку першого директора створеного у 1941 році Управління стратегічних досліджень США (попередника Центрального розвідувального управління) генерал-майора У. Донована. Одним із перших його кроків був запит до доктора У. Лангера про складання психологічного портрету Адольфа Гітлера на предмет з’ясування: чим керується фюррер у прийнятті своїх рішень. Портрет фюррера був «зверстаний», підготовлена до нього й супроводжувальна записка. У. Лангер пізніше пишався, що його передбачення справдилися. Він визначив Гітлеру наступне: «З кожною поразкою Германії фюррер буде все більш приходити в психічний розлад, на цьому ґрунті він скоріше може скоїти самогубство, аніж прийняти милість переможця і здатися в полон» [1, с. 163].
Шеф УСД У. Донован продовжував активно досліджувати всі можливі варіанти впливу на мозок людини, прагнучи підкорити його своїй волі. Донован віддав наказ розробити спеціальні тести, які б могли використовуватися для визначення характеристик особистості людини. Саме за цим наказом працював і Г. Мюррей, відомий розробник проективної методики — тематичної апперцепції тесту (ТАТ). Методику Мюррея ЦРУ вдосконалило, проте невдовзі підібрало доктору заміну — молодого, перспективного психолога з Охлахоми Дж. Гіттинберга, якому було поставлено завдання щодо створення «поліграфа» — детектора неправди. Сьогодні підходи, визначені Мюрреєм та його колегами й послідовниками, із відповідними допрацюваннями активно використовується фахівцями з побудови психологічного профілю особистості за відео- і аудіоматеріалами задля прогнозу поведінки індивідууму в тій чи іншій ситуації. Керівники держав і державних установ, публічні політики, національна еліта опинилися під пильним оком певних фахівців спецслужб розвинутих країн, які вбачають у даній інформації важливий ресурс впливу на внутрішню та зовнішню політику відповідних держав. З часом розробки щодо дистанційної ідентифікації психологічних та психофізіологічних особливостей індивідууму перекочували в передвиборчі війни та корпоративні бізнес-протистояння. «Поліграф» же у різних своїх модифікаціях став атрибутом визначення лояльності співробітників як окремих комерційних структур, так і засобом тиску у «люстраційних іграх».
На початку 1950-х років, під час розпалу «холодної війни» була створена в США структура, основним завдання якої була розробка методів ведення «психологічних війн».
Засоби інформаційного впливу безпосередньо на людину, соціальні групи та соціум у цілому почали розроблятися в рамках концепції «психологічних війн». (Цей термін вперше ввів у науковий обіг у 1920 році британський історик Дж. Фуллер, який аналізував період Першої світової війни.) Саме тут почали розроблятися теоретичні засади впливу на психологію людини, масову свідомість і проходити апробацію практичні методики в ході проведення різноманітних «психологічних операцій» [16, с. 65-66]. Всі ці розробки та їх опробування проводилися під контролем секретних спецслужб і військових, і були глибоко засекречені. До розробок у даній галузі були залучені чисельні наукові та спеціалізовані структури, як то науково-дослідницькі, в т.ч. академічні інститути, університети, коледжі, лікарні та різноманітні лабораторії. Аналогічні роботи велися в колишньому СРСР і США, Великій Британії, ФРН, Франції та інших країнах. Для цього використовувалися психотропні апарати, різноманітні види психологічного впливу, в першу чергу, гіпноз, психохірургічні методи. Активно досліджувалися методи впливу ЗМІ на масову аудиторію. Йшли пошуки в області психотропної зброї та так званого енергоінформаційного обміну. Про спроби встановлення телепатичного зв’язку і проведення сеансів телепатії — передачі інформації від індуктора до реципієнта — відомо чимало, проте дуже суперечливої інформації. Це – дослідження американців серед африканських аборигенів чи радянські, в середовищі північних народів, американцями – на атомному підводному човні «Наутилус» і космічному кораблі «Apollon», совєтськіми дослідженнямі під керівництвом академіка Казначеєва В.П., зокрема, «Полярный круг» [14, с. 189], чи то особливих здібностей академіками Кобзаревим Ю.Б. та Гуляєвим Ю.В. [17, с. 195]. Уявити розмір робіт можна з цифр. Так, до теми «промивання мозків», що велася в США, було залучено щонайменш 185 вчених і близько 80 установ: тюрем, фармацевтичних компаній, лікарень і 44 медичних коледжів і університетів [18, с. 29]. Добре знайомий кожному читачеві, проведений у колишньому СРСР наприкінці 80-х, широкомасштабний екперемент, чи то за безглуздим потуранням влади (у це нескладно повірити) та наявності поінформованих, чи то за прямою ініціацією тих самих зацікавлених поінформованих, телевізійних сеансів масового навіювання за участю А. Кашпіровського.
В 1976 році вперше застосовується термін «інформаційна війна». Починаючи з 1994 року, в США проводяться офіційні наукові конференції з проблем інформаційних війн за участю провідних представників військово-політичного керівництва держави. З цією метою в США уже створений центр інформаційної стратегії і політики, завданням якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у військових конфліктах ХХІ сторіччя. В теперішній час посади офіцерів, що займаються прийомами інформаційного протиборства, введені в армії, на флоті та у військово-повітряних силах США. В липні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи спеціалістів в області інформаційної війни. Наприкінці 1998 року Об’єднаний комітет начальників штабів збройних сил США ухвалив документ «Доктрина проведення інформаційних операцій» (Joint document of information operation) [10, с.185-187]. Це і є концепція інформаційно-психологічної війни. До її елементів американські фахівці зараховують: здобування розвідувальної інформації, дезінформування, психологічні операції, фізичне руйнування інформаційних ресурсів супротивника (у тому числі з використанням електромагнітного впливу), напади (фізичні, електронні) на його інформаційну структуру, зараження комп’ютерними вірусами його обчислювальних мереж, проникнення в інформаційні мережі тощо, а також відповідні заходи протидії захисту власних інформаційних ресурсів [16, с. 64]. Тим самим, ризик дезорганізації суспільства через штучно створений інформаційно-організаційний керований хаос, через надлишок чи дефіцит інформації, дезінформацію, загальна керованість великих соціальних груп — в межах досягнень.
Сучасність диктує – класична парадигма війни застаріла, потрібно рахуватися з реаліями постбіполярного світу і сучасним розвитком технологій, і, що нагальною є потреба неоінституціонального трактування інформаційної безпеки в загальній структурі національної безпеки. Концепт інформаційно-психологічної війни виходить за межі традиційної військової парадигми. Безумовно, феномен ІПВ дуже складний. До того ж має місце і певна диверсифікація даного соціального явища. При спробі його намацати, він вислизає з рук немов тінь, обриси якої постійно змінюються. До того ж у наявності необхідність еволюції явлень про інформаційно-психологічну війну. Поки не існує єдиного, усіма визнаного визначення даного явища. На погляд автора, інформаційно-психологічне протиборство слід вирізняти у вузькому та широкому смислі.
У вузькому – розглядати в сфері військового протиборства як інформаційно-технічні й інформаційно-психологічні складові комплексу ІПВ і збройного протистояння, що передують військовій дії та супроводжують її, в повсякденній практиці — як окремі інформаційно-психологічні заходи корпоративної конкуренції. У широкому – ІПВ – політичний конфлікт у сфері геополітичного протиборства між державами, головною ознакою якого виступає насильницький вплив на супротивника.
Багатооб’єктність і багатоаспектність, масштабність покриття (ураження), що поєднана з чітко визначеною спрямованістю і вибірковістю, невичерпаність інформаційних ресурсів при їх безперервному поповненні, миттєвість здолання великих відстаней, цілеспрямоване використання ресурсів супротивника – основні відмінності інформаційно-психологічних війн від будь-яких інших війн.
Має місце багаторівнева багатошарова мережева агресивна структура, «динаміка перехрещення централізації, децентралізації і транснаціоналізації» [4], якісно різноманітна за засобами і змістом інформаційно-психологічна війна. Інформаційно-психологічна війна – війна, яка не потребує легітимації та відповідає найкращим прикладам анонімності. Прихованість і скритність — іманентна характеристика інформаційно-психологічної війни у мирний час. Звідси складність не тільки в упередженні та протидії її проявам, а й у визначенні малих інформаційно-психологічних впливів, акторів протистояння у війні, в т.ч. і самого супротивника чи супротивників. До того ж, як правило, має місце неузгодженість в діях декількох зовнішніх сил – учасників ІПВ, різновекторність і нашарованість впливів, що теж ускладнює детермінацію інформаційно-психологічних атак.
Латентність, що притаманна інформаційно-психологічним впливам, складність у визначенні генезису та в детермінації проявів, відносно низька вартість при значному ефекті, універсальність – все це сприяє тому, що інформаційно-психологічні війни стають найпоширенішим засобом досягнення у внутрішній та зовнішній політиці.
Головні ознаки ІПВ – насильницьке викривлення інформаційного простору об’єкту впливу; як правило, прихованість механізму впливу (особливо в мирний час); використання психофізіології людини для досягнення мети інформаційно-психологічного впливу.
Відповідно, інформаційно-психологічну війну можна визначити як спосіб відстоювання особистих інтересів через збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових, шляхом насильницького викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій суб’єктів інформаційного простору для досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. ІПВ здійснюється у вигляді спеціальних інформаційно-психологічних операцій із застосуванням інформаційної зброї.
Інформаційно-психологічні операції (ІПО) – сукупність узгоджених за метою, завданням, часом, об’єктами форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень.
Завданням ІПО є видозмінення чи загальний зрив інформаційного забезпечення супротивника, де своє особливе місце займають розвідувальні операції, збір, обробка і видача інформації особам, що виробляють та приймають рішення з оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, у режимі реального часу, а також заходи щодо захисту своїх інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів. Загалом ІПО можуть бути спрямовані на створення умов з ускладнення прийняття рішення супротивником чи вироблення рішення із запізненням, неможливості прийняття правильного рішення чи неможливості прийняття ним рішення взагалі, чи прийнятті заданого рішення, вигідного атакуючій стороні.
ІПО можуть бути спрямовані проти населення загалом чи окремих соціальних прошарків і груп; проти політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; проти певних політичних чи військових лідерів; проти релігійних діячів; проти окремих осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільнозначимих рішень тощо. Відповідно особлива увага надається складанню соціально-психологічних портретів цільових аудиторій впливу та психологічних профілів окремих фізичних осіб – об’єктів потенційного нападу. Для цього активно використовуються дані соціологічних опитувань, статистичні дані, вивчається менталітет, визначаються пануючі стереотипи, традиції і забобони. По особах, які відповідальні за прийняття рішень, збираються біографічні дані та проводиться біографічний аналіз; дистанційно психовізуальними методами діагностики, завдяки знанням з психосоматики складаються психологічні портрети; вивчаються їхні схильності, уподобання і звички; визначаються модель поведінки і спосіб прийняття рішень; вивчаються оточення й особливості міжособистих стосунків, — за підсумком складається досьє.
ІПО, як елемент ІПВ, можуть становити складову військових операцій і традиційної війни в цілому, передувати їм та супроводжувати їх. При цьому ІПО набувають, як правило, внутрішнього та зовнішнього напрямів, націлення на власну армію і населення та армію супротивника і його населення, населення сусідніх країн і міжнародну спільноту загалом. Водночас спеціальні військові операції можуть виступати як складова інформаційно-психологічної війни.
Під інформаційно-психологічною зброєю (ІПЗ) слід розуміти сукупність спеціальних засобів і технологій, що використовуються для насильницького викривлення інформаційно-психологічного простору супротивника спеціально для ураження індивідуальної і масової свідомості. Тобто, не дивлячись, чи то технічні, чи то технологічні аспекти, принципово головною мішенню інформаційно-психологічної війни виступає людський розум.
Інформаційно-психологічна зброя може бути спрямована на придушення, знищення, дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, дезаптацію об’єкту впливу, спроможна порушити психічне здоров’я, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних (в якості автоагресії чи антисоціальних) дій, спричинити тимчасові чи незворотні зміни та самознищення, підкорити свідомість особистості і скерувати її.
ІПЗ за формою впливу (умовно) можна розподілити на:
§ Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), тобто радіоелектронну розвідку (РЕР), радіоелектронний захист (РЕЗ) та радіоелектронне придушення (РЕП). Представляють собою пасивні та активні технічні засоби, що працюють у діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометру до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження різноманітних об’єктів. Виконують завдання з виявлення та розпізнання, радіопротидії системам супротивника, радіоелектронної постановки радіоперешкоджень, створення об’єктів-невидимок і удаваних цілей з керованими радіолокаційними образами. Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.
§ Програмно-комп’ютерні технології. Певні технічні засоби, алгоритми чи загальні технології, дія яких спрямована на ураження комп’ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, керування енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах супротивника спеціальних руйнуючих програмних засобів (програмно-апаратних закладок, комп’ютерних вірусів, системних «хробаків», інших шкідливих і руйнуючих програм), знищення об’єктів збору, доставки, обробки, накопичення й збереження інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.
§ Психотронні засоби, які завдяки відповідному випромінюванню призводять до порушення психічного чи психофізіологічного стану, впливають на загальне сприйняття реальності, створюють неможливості адекватного реагування на ситуацію.
§ Психотропні засоби, які через вплив біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують самопочуття і розумові здібності людини, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.
§ Навіювання і гіпноз, НЛП (нейро-лінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. Використовують особливості людської психіки піддаватися навіюванню та програмуванню. Передбачають директивність, тобто категоричність і обов’язковість виконання наказу – у разі навіювання наяву, і неусвідомлене беззастережне виконання – під час гіпнотичного впливу. НЛП — застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження та інші для позасвідомого введення в індивідуальну та масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних зв’язків та програмування через «якоріння», використовування метафор та інших методів, які є ні чим іншим, як мовою несвідомого, в арсеналі НЛП.
§ Лінгвістичні методи і засоби. Передбачають цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, використовування семантично однозначно не визначеної інформації тощо.
§ Символьно-семантичний апарат впливу, в т.ч. віртуальний символізм, передбачає використання існуючих і штучно сформованих символів, що здібні активувати, перш за все підсвідомо, у суб’єкта певні смисли.
§ Чутки, плітки. Використовується природність виникнення й поширення чуток та пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть бути не тільки скеровані, а й штучно поширені й керовані, в т.ч. в форматі тривалості та ступені впливу (уразливості).
§ Анекдоти, приказки, прислів’я, що створюються штучно і націлені «вражати» суспільну свідомість, формуючи певні конвенції, які виступають підґрунтям для соціальних та культурних стереотипів та осідають в підвалинах суспільної свідомості.
§ Технології створення натовпу і керування ним. Передбачають спрямованість людей до утворення різноманітних видів натовпу. Використовують психологічні особливості поведінки людей у натовпі, що визначаються емоційністю і збудливістю, взаємоспрямовані заразливістю, значно зростаючим фактором навіювання, категоричністю сприйняття, деперсоналізацією і безвідповідальністю, і самої юрби, що виявляється в стихійності й одночасній готовності до негайної дії, схильності до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного угару, у виключній можливості її спрямованості і ведення.
§ Загальну систему обмеженого доступу до інформації. Передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з мотивів державної та громадської необхідності, які характеризують її важливість, порядок доступу до неї та ступінь захисту уповноваженими на то органами. Його сутність полягає у встановленні обмежень доступу, зокрема, стосовно державної таємниці — під відповідними грифами: «державна таємниця», «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»; щодо інформації з обмеженим доступом — конфіденційності. Криптографію, тобто шифрування та дешифрування.
§ Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобутку переваги над об’єктом впливу, як-то дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація умисних витоків інформації, навмисне введення опонента в оману тощо. Дезінформація, як правило, задається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповненості, що сприяє підвищенню вірогідності.
§ Цензуру. Являє собою систему нагляду за видавництвом та ЗМІ. Передбачає загальне керування інформаційним простором з боку суб’єкту, котрий наділений владним ресурсом.
§ Пропагандистську діяльність. Націлена на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів й ідеалів наслідування через аудіо- і відеопродукцію, посібники і підручники, словники та енциклопедії тощо.
§ Засоби масової інформації.
Зрозуміло, що вказані форми впливу лише до певної міри можна визнавати як самостійні, так як у своїй більшості вони взаємозалежні і на практиці спостерігається їх перехрещення, взаємопроникнення і взаємодоповнення. Виокремити, хіба що, можна засоби РЕБ та програмно-комп’ютерні технології, виходячи з їх безпосереднього впливу на технічну складову ергатичних систем, тобто технічні, технологічні, фінансові, військові, організаційні, керівні та інші комплекси держави. Слід відзначити також технології психотронні та технології психотропні через їх винятковість впливу, водночас зазначивши, що розробки в області частотного кодування мозку, різноманітних пристроїв, хімічних і біологічних засобів, що здібні впливати на людину, призводячи до психічних, психофізіологічних чи психологічних порушень, нездатності до адекватних дій, що викликають сильний афект, фрустрацію, запаморочення, апатію
